Tag: активізм

У той час як, особливо
в останні кілька років, зростає в
Румунії громадський дух, активізм жінок не може залишитися позаду. Останнім часом
посилюється участь жінок у громадській діяльності, так як
розвинувся
жіночий підприємницький дух, а також їхня присутність на політичній сцені.
Книжковий ринок не міг не помітити цього прогресу – редакторський проект у
цьому напрямку дебютуючи в 2011 році. Йдеться про три
книги, координовані економістом і
політиком
Андреєю
Паул-Вош
та опубліковані видавництвом Поліром, в яких жінки
розповідають про свої історії
успіху
у політиці, економіці та громадській діяльності.

Найсвіжіша книга, що має назву
Громадянська сила жінок, вийшла друком цього року та
демонструє той факт, що жінки є мажоритарними у недержавному
секторі, як дізнаємося
ми про це від самої Андреї Паул-Вош: «У 2011 році з’явилася моя книга Політична сила жінок з
акторками зі всіх політичних партій. У 2016 з’явився другий том, «Економічна
сила жінок», в якій йшлося про виняткових жінок-підприємців, а у 2018 році, постала
необхідність розповісти про громадянський дух жінок. Щоразу, коли один з томів
з’являвся в публічному просторі, я була активною у тих галузях. Ось чому я була
рада вислухати історії інших жінок, які мали прекрасне божевілля активізувати
свій громадянський дух. Ми, жінки, маємо вроджений рефлекс збалансовувати речі,
прикрашати суспільство, виправляти несправедливість… У громадському суспільстві
жінки домінують. На карті соціальних новаторів, жінки вносять 53% щодо започаткування
та керування неурядовими організаціями. У підприємництві, речі не такі хороші,
але не дуже погані. Що стосується економічної могутності жінок, то сьогодні в
Румунії один з трьох підприємців є жінкою. У політиці, ситуація далека від
економічної та громадської сфер. Коли з’явилася книга Політична сила
жінок, в Парламенті Румунії нас було близько 10-11% жінок. Однак, менш
ніж за десятиріччя, кількість жінок у Парламенті Румунії подвоїлася.»

Загальне
співчуття жінок може бути поясненням того, що вони беруть участь у багатьох
соціальних програмах, проектах спільної коагуляції громад та усвідомлення медичних і екологічних проблем. Але, що стосується Румунії, є ще одно пояснення, про яке зараз детально
розповість журналістка Даніела Паладе Теодореску, головний редактор журналу Кар’єра: «Ці жінки в основному доводять, що громадянська сила існує. І ми маємо
такі приклади жінок – особливо матерів – які перестали скаржитися про те, що у
них хвора дитина, і що держава нічого не робить, щоб допомогти їм, що у них хворі
батьки або діти з вадами. Вони просто сказали: «Я можу бути зміною. Немає
ніякого сенсу чекати чогось від системи, чекати змін від влади. Я буду
виступати за права моїх дітей або моїх батьків.» Насправді, ця книга розповідає
про силу уразливості». Йдеться про жінок, які, у певний момент, стикнулися
із проблемою, здолали її, і в результаті, вирішили зробити щось для інших людей
в тій же ситуації. (…) Є багато анонімних героїнь, жінок, які працювали в
незаслуженій анонімності і вони не розуміють, чому ми розповідаємо про них. Вони
вважають, що так повинні поступати, бо так розпорядилася доля.»

Історії тих 100 жінок, опубліковані в книзі Громадська сила
жінок, також показують жіночу солідарність. Роль жінки також визначається кількістю інших жінок, яким вона допомагає піднятися, – каже одна із головних героїнь книги. Даніела Паладе Теодореску пояснює: «Коли у вас є дитина з аутизмом, і вас відправляють від одного офісу до іншого, від
однієї лікарні до іншої, коли дитина недостатньо діагностується, ви кажете, що
не можете продовжувати далі таким чином, вам потрібно щось зробити для дитини: Я, в якийсь
момент зникну з цього світу, але в якому
світі буде жити моя дитина? Хто нею піклуватиметься? Як вона буде жити
автономно? Так,за допомогою соціальних мереж, їм вдається зібрати громади людей з подібними потребами, які, також, можуть стати силою.»

В цілому,
неурядовий сектор добре розвинений в Румунії, що, на думку деяких експертів, не тільки демонструє неефективність держави у певних галузях. Держава не втручається занадто багато в галузях, які викликають найбільший інтерес суспільства і не
фінансує їх достатньо, вважає феміністка Мірела Мірою, професор в Національному університеті політичних досліджень і
державного управління: «Інший процес, який відбувається в Румунії і про який говориться в цій книзі є той, що неурядова організація стає більш професійною упродовж часу. Це означає, що люди, які працюють там, стають дедалі кращими фахівцями у своїх сферах діяльності. У той час як у політичній сфері, суттєво зростають дилетантизм і шахрайство, в неполітичній сфері або неурядовій суттєво збільшується досвід. Отже, у нас є перелом у суспільстві. Хороша новина полягає в тому, що принаймні
частина цього перелому добре працює: громадянське підприємництво.»

У 2017 році дослідження про неурядовий сектор в Румунії, проведене Фондом заради розвитку громадянського суспільства, показало, що з тих 88.000 НУО, лише 42.000 були активними.

Розвиток громадянського духу і почуття взаємодопомоги, безумовно, є однією з характеристик румунського суспільства в останні роки. Зіткнувшись з різними проблемами повсякденного життя в громаді, громадяни з декількох міст і бухарестських районів об’єдналися в рамках неофіційних груп, в спробі спонукати місцеві органи влади знайти рішення для існуючих проблем.

Наприклад, в периферійних районах столиці, таких як Друмул Таберей або Тей, ініціативні групи громадян зуміли переконати місцеві мерії взяти участь в проекті відновлення колишнього культурного комплексу і відмовитися від знищення зеленого простору. Інші неурядові асоціації або окремі особи беруть участь в різних благодійних заходах і здатні мобілізувати людей, щоб дарувати людям, які потребують одяг, харчування, або гроші. У тому числі великі акції протесту проти пропозицій по внесенню поправок до законів правосуддя, які були проведені упродовж всього 2017 року, можна пояснити цим відновленням громадянського духу.

Люди дізналися не тільки про те, що вони здатні щось змінити на краще, а й про можливість вести діалог з владою, яка іноді приймає рішення, без проведення консультування з громадянським суспільством. Їх громадянська активність була заохочена, з точки зору логістики але й фінансів, в тому числі Ресурсним центром громадської участі. Щоб дізнатися, як громадська участь громадян розвинулося в 2017 році і з чого починаються перспективи в 2018 році, ми попросили Оану Преда, виконавчого директора Ресурсного центру громадської участі висловити свою думку: «І в 2017 році ми спостерігали зростання суспільного інтересу до участі в процесі прийняття рішень та активізації громадськості, але це був також сумний рік з цієї точки зору, але не тому, що люди були менш активними. Два, три роки тому ми уявляли собі, що в міру того, як люди стають більш активними, більш залученими, сильнішими, більш вимогливими і більш схильними вимагати підзвітності керівникам, і державні установи почнуть краще спілкуватися з громадянами та з їх організаціями. На жаль 2017 рік довів, що це не так. Навпаки. Ми в неурядовій сфері вважаємо, що ми повернулися в 1990-ті роки з точки зору діалогу з державними установами. Я маю на увазі той період, коли ні громадянське суспільство, ні державні установи не дуже добре розуміли роль неурядових організацій, і в той час здавалося дивним, що громадська установа проводить консультації з громадянами. Протягом багатьох років ми щосили намагалися отримати зізнання, і нам вдалося відкрити діалог між неурядовим сектором і державними установами. Але тепер цей діалог, схоже, знову закривається ».

Добра новина, за словами Оани Преда, разом з іншими представниками громадянського суспільства полягає в тому, що громадський дух, один раз пробуджений до життя і підтриманий, продовжує боротися за життя і чинить опір. Ось чому 2018 рік вважається роком, коли громадянам і неурядовому сектору доведеться аналізувати свій спосіб втручання і шукати новаторські способи переконання влади в тому, що вона не повинна правити сама, без урахування громадянського суспільства. Насправді існують нормативні акти, згідно з якими громадянам гарантуються консультування та участь у прийнятті рішень, які безпосередньо стосуються їх. Оана Преда, виконавчий директор Ресурсного центру пояснює: «Існують чіткі зобов’язання, яких повинні дотримуватися державні органи влади. Наприклад, проведення громадських дебатів нормативних актів за 30 днів до їх передачі на розгляд влади, які, нарешті, повинні їх прийняти. Частини цих законодавчих положень повністю ігноруються в деяких місцях в нашій країні. Крім законодавства ми також говоримо про деякі з хороших практик, які ми створили з плином часу, які, навіть якщо вони не охоплюються законодавством, не слід ігнорувати ».

Групи громадської ініціативи, які знаходяться під опікою Ресурсного центру отримали за два або три роки функціонування, досвід, який їм необхідний для участі в цьому процесі прийняття рішень, запевнила нас Оана Преда: «Ці групи ініціативи мають велику легітимність в своїх районах, вони почали більше впливати також на рівні місцевих органів державної влади. Я кажу, зокрема, про Ініціативну групу району Лакул Тей, яка цього літа швидко досягла успіху в призупиненні будівництва групи статуй на зеленому просторі. Цей успіх пояснюється тим, що протягом багатьох років члени Ресурсного центру вистояли в своїх ініціативах, спілкувалися з людьми району, і здобули їхню довіру і наполегливо підтримували зв’язки з районним мером. Отож минулого літа їм не було важко мобілізувати велику кількість людей, щоб переконати мерію 2- го району столиці не ставити ці статуї в парку, а десь біля входу, в просторі, який вже було забетоновано, щоб не займати зелений простір. Інші групи вирішили перетворитися в неурядову асоціацію, і це є доказом зрілості групи, яка хоче подолати неформальний груповий етап і стати асоціацією, створеною відповідно до закону».

Тому тепер всі чекають, щоб державні органи проявили більшу відкритість до діалогу з громадянами, а й щоб вони брали участь у великих проектах в рамках суспільної програми. Оана Преда, Виконавчий директор Центру ресурсів для участі громадськості зазначає: «У міру того, як уряд доводить свої обмежені можливості в деяких сферах, є організації, які починають робити справи замість уряду, такі як будівництво лікарень або будинків для батьків дітей з раковими захворюваннями, які супроводжують дітей до лікарні і потребують розміщення. Але ставиться питання куди це може дійти? Чи будемо ми будувати нові дороги, тому що влада цього не робить? До якої міри будуть розвиватися громадські організації, щоб займатися тим, чого насправді не робить держава? »