Tag: анексія

  • 17 березня 2019 року

    УКРАЇНА
    – Міністерство закордонних справ Румунії підтримує
    та приєднується до Декларації Верховного представника Європейського союзу із закордонних справ та політики безпеки, оприлюдненої до 5-річчя анексії Кримського
    півострова. «Через 5 років від незаконної анексії Російською Федерацією Автономної
    Республіки Крим та міста Севастополь, Румунія знову рішуче засуджує цей акт
    порушення принципів та норм міжнародного права», – зазначається в заяві румунського
    МЗС. Зовнішньополітичне відомство підтвердило відданість Румунії політиці
    невизнання незаконної анексії, а також підтримку суверенітету і територіальної
    цілісності України в її міжнародно визнаних кордонах. Нагадаємо, що напередодні
    у Декларації Верховного представника ЄС Федеріки Могеріні щодо ситуації в Криму та Севастополі, від імені всього співтовариства, було наголошено, що Європейський Союз
    залишається твердим у своїй прихильності суверенітету і територіальної
    цілісності України. У документі зазначається, що ЄС не визнає незаконну
    анексію, яка є прямим викликом міжнародній безпеці, що має серйозні наслідки
    для міжнародного правопорядку, що захищає територіальну цілісність, єдність і
    суверенітет усіх держав. Водночас Європейський Союз надалі залишається
    прихильним своєму зобов’язанню щодо повної реалізації політики невизнання
    анексії українського півострова, в тому числі шляхом запровадження обмежуючих
    заходів, – зазначається у заяві.




    ДІАСПОРА
    – У Бухаресті сьогодні стартувала дводенна міністерська зустріч з питань політики у
    відносинах з діаспорою, організована румунським головуванням у Раді ЄС. Зустріч
    відбувається на тлі вільного пересування працівників та дебатів з питань
    міграції та інтеграції. Румунська влада вважає, що обмін передовою практикою,
    презентація та обговорення національних стратегій щодо діаспори можуть бути
    корисними інструментами як на європейському, так і на національному рівнях. Дискусії
    будуть зосереджені на економічному та культурному співробітництві між
    європейськими країнами та їх діаспорою, ініціативах, спрямованих на підтримку
    мовного та культурного розвитку, політиці, що призвела до швидкої інтеграції
    членів діаспорної громади, а також на заохоченні процесу повернення громадян до
    країни походження.




    ФОРУМ – Віце-прем’єр-міністр Ана Бірчалл представила Румунію на VII-му Глобальному
    форумі в Баку, в кулуарах якого члени румунської делегації провели низку зустрічей з азербайджанськими високопосадовцями,
    в тому числі з президентом Ільхамом Алієвим. У посланні від прем’єр-міністра Румунії
    Віоріки Денчіле віце-прем’єр-міністр Ана Бірчалл підкреслила важливість
    Бакинського форуму, який став платформою для обговорення різних тем, що є
    надзвичайно корисним з огляду на виклики на європейському та міжнародному
    рівнях. У посланні також зазначається, що Азербайджан є важливим стратегічним
    партнером Румунії і одним з найважливіших економічних партнерів у регіоні. У
    ході дискусії з президентом Ільхамом Алієвим Ана Бірчал підкреслила важливість
    посилення економічної співпраці з наголосом на використанні регіональних
    можливостей у транспортній сфері, у тому числі у перспективі втілення у життя проекту
    Чорноморсько-Каспійського транспортного коридору. Під час робочого візиту до
    Баку було відзначено 10-ту річницю Стратегічного партнерства між Румунією та
    Азербайджаном, а з цієї нагоди в Азербайджанському університеті мов було
    відкрито центр румунської мови.




    УЛЬТРАМАРАФОН – Румун
    Аврам Янку, за фахом бібліотекар,
    завершив третім ультрамарафон «6633 Arctic
    Ultra», що проходить у Північному полярному
    колі і вважається одним з найскладніших змагань у світі. Арктичний ультрамарафон, розділений на дві
    дистанції: 195 км та 560 км при середній температурі мінус 40
    градусів за Цельсієм. Цього року Аврам Янку вдруге взяв участь в ультраморафоні на Північному
    полюсі. Минулого року
    він був змушений припинити забіг через сильний біль в районі гомілки правої ноги.
    Аврам Янку відомий тим, що в серпні 2016 року здолав протоку Ла-Манш вплав, а влітку 2017 року першим у світі, без спеціальної екіпіровки, за 89 днів проплив
    Дунай від витоку до гирла – 2860 кілометрів. Восени минулого року він перетнув
    Чорне море від Суліни до Стамбула, пропливши 680 кілометрів уздовж узбережжя за
    60 днів.


    РЕГБІ – Збірна
    Румунії з регбі у неділю перемогла збірну Бельгії у заключному матчі Чемпіонату
    Європи та посіла третє місце на турнірі. Зустріч пройшла в Брюсселі і завершилася з
    рахунком 43:17 на користь гостей. В інших матчах: збірна Росії програла команді
    Грузії, а Іспанія поступилася Німеччині

  • Російські плани щодо Бессарабії

    Російські плани щодо Бессарабії




    1812 роком, коли Росія анексувала
    Бессарабію, датується молдовська державність на території між Прутом і
    Дністром. Цей рік є й початком понад 200-річного суперництва, яке разом з
    питанням золотого запасу, котрий румунська влада передала на тимчасове зберігання
    своєму російському союзнику в 1916 році, вирішально вплинули на подальші
    відносини між Румунією та Росією.




    У 1812 році Росія наближалася до
    Дунаю, в той час, як Європа була знесилена війнами наполеонівської Франції. У конфронтації
    з Францією та Османською імперією Росія прагнула досягти проток між Середземним
    і Чорним морями, а її шлях до цього пролягав через румунський простір. Після
    російсько-турецької війни 1806-1812 рр., що завершилася Бухарестським мирним
    договором, Росія окупувала половину Молдови, яка відтоді отримала назву
    Бессарабія. Таким чином, сьогоднішня державність Республіки Молдова бере свої
    початки у контексті конфронтанції між Французькою, Російською та Османською
    імперіями, а ця територія стає множинною периферією, тобто переплетінням
    декількох периферійних просторів.




    Історик Андрій Кушко, викладач
    Кишинівського державного університету вважає, що європейська метушня перших двох десятиліть
    XIX століття призвела до виникнення Бессарабії на карті Європи. «Анексія
    Бессарабії Російською імперією у 1812 році часто розглядається у вузькому, часом
    нецікавому розумінні. Тобто як результат дипломатично-військових переговорів,
    безсумнівно, що в дійсності було й це, але насправді під час наближення Росії
    до Нижнього Дунаю в 1812 році спостерігалася жорстка міжімперська конкуренція
    між Наполеонівською та Російською імперіями. Таким чином, з самого початку
    Бессарабська проблема, яка не була безпосередньо пов’язана з наполеонівськими
    війнами, виникає в контексті конкуренції між імперіями та на тлі відступу
    російської армії до Бессарабії. Не зумівши анексувати Румунські князівства,
    Бессарабія залишилася рештою того, що повинна була мати Російська імперія. З
    точки зору російських спостерігачів, це не розширення, а відступ.»




    Бессарабія як політична одиниця
    виникла на порожньому місці, у тому сенсі, що не існує жодного прецеденту для
    її легітимізації. Це штучна конструкція, що демонструють й суперечливі реакції
    та неясна поведінка російських бюрократів, які прибули в цей регіон і не знали,
    що робити з цією територією. Андрій Кушко каже, що російська адміністрація мала
    три плани для нової території. «Були три моделі мислення щодо цього регіону,
    які змінювалися як у калейдоскопі. Перша була сформульована щойно після
    укладення Бухарестського мирного договору: Бессарабія мала стати вітриною,
    провінцією-взірцем для балканських народів. Бессарабія була віднесена до
    грецького проекту, яким він був на початку XIX століття, а справжньої метою були
    землі, що знаходилася на південь від Дунаю. Це перше бачення щодо Бессарабії
    ставить її в османський та задунайський контекст.»




    Але винайдення Бессарабії пройшло
    через складний процес, в рамках якого були враховані тодішні погляди на
    державність, організацію простору, експериментування сучасних цінності і місії,
    яку взяла на себе Росія. Андрій Кушко показав, що друга російська стратегія
    була натхненна західними моделями. «Набагато цікавішими є два інших бачення. В одному з них російські
    чиновники ототожнюють Бессарабію із західною периферією імперії: Польщею,
    Фінляндією, Балтійськими країнами, окраїнами, які мали консолідовані еліти,
    добре окреслені історичні традиції і привілейований статус в епосі
    експериментів російської адміністрації на окраїні імперії під час правління
    Александра I-го. У 1818 році був ініційований експеримент Бессарабської
    автономії, який провалився за менш ніж десятиліття, оскільки російські
    чиновники шукали посередників, з якими можна працювати, тобто місцеве
    дворянство. Вони не знайшли дворян, подібних до того, що було в Польщі чи
    Фінляндії. Виникає те, що я називаю подвійністю бессарабського простору, тому
    що не можна говорити про згуртований регіон. Бессарабія була мінливим регіоном
    в перші десятиліття, в процесі кристалізації, принаймні до 1834 року, коли
    кордон на річці Прут став непроникненним. До того справжнім кордоном залишався Дністер.»




    Третій російський план інтеграції
    Бессарабії в кінцевому підсумку був застосований в ХІХ столітті царською
    імперією. А після повторної анексії цієї території у ХХ столітті СРСР поглибив його. Андрій Кушко. «Третя адміністративна схема інтеграції Бессарабії в
    Російську імперію мала перевагу над іншими. Йдеться про ототожнювання
    Бессарабії з територіями, розташованим в східному сусідстві, тобто Новоросію. Це
    відбулося щойно після 1828 року, після ліквідації автономії, коли Бессарабія
    все більше розглядається як територія, що підлягає колонізації, яка має бути
    заселена іноземними колоністами, особливо на півдні. З точки зору центру,
    автономістський експеримент, подібний до того, що був започаткований в 1818
    році, не є ані можливим, ані вигідним. Але тут, при аналізі цих схем, є один
    небезпечний аспект – побачити узгодженість там, де її не має. Імпульси та
    закономірності російських бюрократів були не такими раціональними, як їх
    представляють сьогоднішні історики. Не слід забувати, що до 30-х років ХІХ
    сторіччя Бессарабія навіть не описується на російських картах як регіон,
    відокремлений від решти румунського простору з точки зору росіян. Бессарабія є
    частиною територій, населених румунами, такими як Волощина та Молдова, а
    сприйняття дуже схожі. Росіяни мали проблеми в окресленні специфіки цього
    регіону не лише по відношенню до Російської імперії, але й відносно всього
    румунського простору.»




    Бессарабія стала, таким чином,
    російською губернією, але залишилася периферією російської держави. На її
    території румуни досі складають більшість, але її історія пов’язана з
    імперськими інтересами.



  • Бессарабія 205

    Бессарабія 205

    Перша російсько-турецька війна ХІХ-го століття з довгої серії конфліктів між двома імперіями почалася в 1806 році і тривала протягом шести років, до кінця 1812 року. Її кінець для румунів у Молдові, був трагічним. Країна розривається надвоє через анексію Росією східної частини, між річками Прут і Дністер, яка буде називатися Бессарабією. Давнє російсько-турецьке суперництво та плани французьких військ відправитись в Східну Європу ускладнюють європейські відносини в регіоні. Наполеон I, за мирним договором підписаним у містечку Тільзиті, в 1807 році, був згідним, щоб Росія окупувала румунські князівства Молдову та Валахію, в разі перемоги над турками.

    Мирний договір був підписаний в Бухаресті у постоялому дворі відомого вірменського купця Манука, 28 травня 1812 року і узаконював анексію Бессарабії Росією. Ми запитали професора Кишинівського університету Андрія Кушко, яким був європейський контекст унаслідок якого 1812 рік став поворотним моментом в історії молдовських румунів: «Очевидно, що ми говоримо про розрив надвоє Молдовського князівства. Важливо підкреслити, що анексія відбувається в дуже критичний момент для Російської імперії, а саме в контексті підготовки вторгнення Наполеона. Таким чином, російсько-турецьку війну, яка тривала шість років, починаючи з 1806 року, слід було швидко завершити. Це був пріоритет, що пояснює, чому таким був хід подій. Насправді, початкові плани були більш амбітними, а саме йшлося про анексію обидвох румунських князівств. Такою була ставка, яку мав на увазі імператор Олександр I в переговорах з Наполеоном, перед 1812 роком. Пізніше було домовлено, що тільки Молдова відійде Росії. Весною 1812 року, росіяни були готові поступитись, з огляду на те, що події прискорювались, і анексувати тільки Молдову, але до Серету.

    Від максимальних вимог до конфлікту, щодо анексії двох румунських князівств Молдови та Валахії, Росія обмежилася анексувати тільки Молдову, але через хід подій вони зупинились тільки на сході Молдови. Андрій Кушко розповідає: «Чому річка Прут стала врешті-решт кордоном? Тому що в інструкціях імператора Олександра I своїм генералам, а саме, спочатку Михайлу Кутузову, майбутньому фельдмаршалу і одному з переможців Наполеона, і пізніше адміралу Чічагову, який прибув до Бухареста, після укладення миру, сказано прямо, що Прут був останньою територіальною межею, з якою росіяни погодилися, 28 травня 1812 року. Унаслідок підписання мирного договору в Бухаресті, з’явивася новий регіон, котрий ще не називався Бессарабія. У перший рік окупації Росією, він називався просто «Молдова по той бік Дністра» з російської точки зору і, очевидно, не мав жодного прецеденту, ні історичного, ні географічного, або територіального. Як відомо, «Бессарабія» була лише назва південного регіону, Буджаку, окупованого татарами під час російсько-турецької війни 1806-1812 років.

    Деякі історики стверджують, на підставі документів, що втрату Бессарабії можна віднести до нездатності османських переговорників. Якщо б вони були затягували підписання миру, росіяни були не анексували а ні навіть Бессарабію. Ми запитали Андрія Кушко, якщо ця теорія є достовірною: «Часто ведуться дискусії, що якщо, наприклад, Османський султан був чекав кілька місяців до вторгнення Наполеона, можливо, можна було уникнути розриву Молдовського князівства надвоє. Я хочу сказати, що не можна відповісти на це питання прямо, але я можу сказати, що альтернатив було кілька. Що сталося, був тільки один з можливих варіантів. Я вже сказав, що анексія всієї Молдови була початковим наміром імператора Росії. Ми можемо припустити, розглядаючи ці альтернативи, що могло статися, якби росіяни були анексували всю Молдову? Цілком можливо, що весь румунський національний проект не був матеріалізувався у формулі, яку ми знаємо сьогодні.

    Росія перебувала у повній експансії за всіма географічними напрямами, і її порив не можна було зупинити. Андрій Кушко каже, що всупереч великим перетворенням, які слідували для бессарабських румунів, можна побачити і щось добре у цьому великому злі вчиненому Мирним договором, підписаним у Бухаресті і анексією Бессарабії: «Це дуже малоймовірно, що росіяни були зупинились на Дністрі, цієї межі вони вже досягли в 1792 році. Ця версія подій створила дилему для еліти, і менше для населення цієї території. З тих пір, решта Молдови йшла в напрямок об’єднання з Волощиною, як противага для Росії. Певним чином анексія в 1812 році прискорила проект по об’єднанню князівств Валахії та Молдови, і в зв’язку з цим ми маємо позитивний наслідок. Але з точки зору бессарабців звичайно, ця версія ходу подій створює нові і важкі ускладнення.

    Анексія Бессарабії Росією призвела до її відключення від історії румунів поза Прутом. Хоча до 1828 року Бессарабія користувалися автономією, і в 1830-і роки зв’язки між двома берегами Прута продовжили існувати. 1848 року Бессарабія була повністю інтегрована в Росію.

  • Європа та Росія

    Європа та Росія

    Депутат Європарламенту соціал-демократ Іоан Мірча
    Пашку, який десять років тому, коли Румунія вступила у НАТО, очолював Міністерство
    оборони Румунії, представив, у середу, на пленарному засіданні Європейської
    законодавчої влади резолюцію про безпеку в Чорноморському регіоні, після
    анексії українського Кримського півострова Росією.

    Документ категорично
    засуджує дії Москви і в інших регіонах колишнього радянського простору, від
    яких, після чверті століття від
    розпаду СРСР, росіяни, здається, не можуть розлучитися. Незаконна анексія
    Криму, дестабілізація східної України і ситуація в сепаратистських
    про-російських регіонах Абхазія і Південна Осетія, які вийшли зі складу Грузії,
    є доказами того, зазначив Іоан Мірча Пашку, що Росія бажає контролювати Чорнорморське узбережжя.




    Кримський півострів, додав румунський депутат
    Європарламенту, став південним Калінінградом, що призначений підтримати потенційне
    розширення. Він попередив, що після анексії Криму і
    дестабілізації східної України, Росія намагається взяти під контроль північ
    Чорного моря, як це робив Радянський Союз 25 років тому.

    Інший румунський депутат Європарламенту з групи європейських
    соціалістів Віктор Боштінару засудив, в свою чергу, пробуджений територіальний
    апетит Росії: Я хочу звернути увагу на стратегію Росії реалізувати
    поступову окупацію сусідніх їй територій, перейшовши від етнічних конфліктів до
    заморожених конфліктів, а потім до
    безпосередньої окупації, як це сталося в Південній Осетії, Абхазії та Криму. І
    нарешті, хочу згадати про масивну присутність Росії в масштабній електронній боротьбі,
    визначеній як такою НАТО та партнерами ЄС.




    Румунський депутат ліберал Норіка Ніколай
    попереджає, що військова присутність Росії в Придністров’ї та ескалація
    конфлікту в Україні може призвести до просування російських військ до гирл
    Дунаю: Незабаром, російські війська наблизяться до гирл Дунай, що буде
    величезною проблемою для безпеки ЄС. У цьому випадку ми матимемо дуже довгий кордон з Росією і
    перш за все, ми змушені будемо спробувати зробити значні кроки, в першу чергу
    дипломатичні, щоб запобігти подібній ескалації конфлікту.






    Члени Європейської народної партії Данієль Буда
    заявив, що зі всією відповідальністю слід розглядати можливість постачання
    Україні оборонних військових засобів, тому що тільки обороноздатність України
    може гарантувати мир і безпеку в регіоні. Незалежно від ідеології, румунські
    депутати Європарламенту, здається, говорять в один голос.

    Можливим поясненням
    цього є ті 12 російських військових вторгнень, які пережили румуни в останні
    три сторіччя. Європейський парламент, в цілому, підтвердив досить критичну
    позицію по відношенню до Москви, прийнявши, теж у середу, документ в якому
    вимагає від Єврокомісії ефективних дій та фінансової підтримки для протидії
    російській пропаганді і дезінформації в середині ЄС і за кордоном.
    Держави-члени повинні, зазначили також депутати Європарламенту, створити
    скоординований механізм для моніторингу фінансової, політичної та технічної
    допомоги, що надається Росією політичним партіям та іншим організаціям з
    європейського простору.