Tag: архів

З іншим ритмом і стилем, ніж те що вважається
модним на Заході, румунська рок-музика з’явилася наприкінці 60-х років, будучи
одночасно мистецтвом і майже політичним маніфестом свободи. І це тому, що,
маючи обмежений доступ до західного явища, румунські музиканти, які обняли цей
стиль, мусили відтворити інструменти, партитури, моду, аспекти, які на той час
мали й політичний підтекст.

Щоб
не втратити можливість зібрати відповідний матеріал для цього явища, у Румунії
з’явився Музей румунської
рок-музики, про який Космін Несуй, мистецтвознавець, куратор, розповів нам з безмежним ентузіазмом: «Щоб дійти до ідеї створення рок-музеюбуло зроблено ретельне попереднє дослідження нашим
колегою музикознавцем Дору Йонеску, який готує для громадського телебачення передачі про рок-музику,
він є також публіцистом у цій галузі і навіть склав словники з іменами музикантів, які вийшли за межі Румунії. Отже, ідея належить Дору Йонеску. Він розпочав цей проєкт, досліджуючи, звичайно,
музичний феномен, зокрема в районі Клубу А, клубу Преотяса (це столичні клуби, відвідані молодими любителями музики), і написав про це книги. Потім,
якимось чином усі ці елементи нематеріальної та матеріальної спадщини, з
якими він контактував, показали нам, знаючи його, що потрібно якось спробувати музеїфікувати
це явище».

Давайте ознайомимось за допомогою Косміна
Несуй з Музеєм рок-музики: «Ми розглядали нашу працю над цим проєктом як
зацікавленість у спробі зібрати досвід рок-музики з Румунії, котра взяла свої
початки в кінці 60-х років і мала різні еволюції в період комунізму, 70-80-их
роках, до періоду після 1989 року. Існує ціла дискусія, пов’язана з винаходом
рок-гітари в румунів. Оскільки рок-музика припускає обов’язково електричну
гітару, холодну гітару, але електрогітара не могла бути побудована в
комуністичні роки у Румунії. Такі інструменти не можна було імпортувати, тому
вони були відтворені за малюнками, за електричними схемами інших інструментів,
які потрапляли до Румунії шляхом журналів. Ми все ще маємо доступ до джерел, і
тому проєкт рушив з наміру Дору Йонеску, розрісся, оскільки ми розширили
документацію та дослідження у всіх сферах та використовували для цього інструменти
музейної справи, музейний інвентар, інструменти, характерні для цієї
дисципліни, і застосували їх на ефемерному полі – це явище, яке належить до сфери
аудіо, іноді аудіо-відео, але яке залишило поза собою, крім цих казкових пісень,
легендарних гуртів, легендарних солістів, численних елементів матеріальної
спадщини, до музичних інструментів, до характерного одягу, листів, листування
між цими чудовими людьми, партитур, речі, пов’язані з чернетками тексту, те що
показує нам, як ці творчі механізми працювали зсередини.»

Космін Несуй додав: «До того, як музей
набув фізичної форми, ми були зацікавлені в тому, щоб мати архів, тобто ми зробити
інвентаризацію. Для цього нам потрібно було так би мовити «позичити» практично предмети
з приватних колекцій, які ми відсканували, сфотографували. Певні предмети ми
відсканували на 360 градусів і тому ми можемо обертати їх в онлайн-платформі,
можемо їх збільшувати тощо. Деякі з цих предметів все ще функціонують, інші все
ще функціонують на сцені, більше, ніж студійна версія, інші вже не працюють, а інші
були втрачені, оскільки важлива частина румунських рок-музикантів емігрувала до
різних західних країн і разом з ними зникнули й інструменти, яких більше не можна
знайти».

У музеї зберігаються поштові листівки, листи, листування між співаками, але також компакт-диски, доступні для незрячих, наприклад. Космін Несуй уточнив: «Музей
не обов’язково повинен дивитись у минуле кам’яного віку, середньовічної епоху чи сучасного періоду Румунії, ми вважаємо, що
необхідний більш пильний підхід до злободенності, оскільки деякі з
цих гуртів зникли, частина із цих сцен зникла. Музика, звичайно, на першому місці ».

Історія не стоїть на місці. Наступним
кроком може бути відкриття, на регіональному рівні,
значення рок-музики в різних частинах країни та в студентських
центрах, а потім побудова мережі музейних капсул, пов’язаних з великими
музичними заходами, як свого роду закулісний запис.

Друга
світова війна закінчилася для східної частини Європи, у тому числі для Румунії,
радянською окупацією. Під час конфлікту сотні тисяч румунських солдатів
загинули в боях на території Радянського Союзу, але десятки тисяч інших померли
в радянських таборах або їхня доля залишилася невідомою. У спробі відновити
пам’ять про румунів, які загинули у Другій світовій війні на Східному фронті Посольство
Румунії в Російській Федерації опублікувало список румунських
військовополонених, загиблих у таборах СРСР. В опублікованих списках є й імена цивільних
осіб, виявлених в російських архівах.

Пошукові роботи в російських архівах очолив Надзвичайний і Повноважний Посол
Румунії в Російській Федерації Васіле Соаре: «У тиждень перед цьогорічним Великоднем ми, працівники Посольства
Румунії в Москві, здійснили прем’єру в румунській історіографії. А саме, опублікували
повний список, максимум, що можна було знайти в російських архівах, румунських
військовополонених та «інтернатів» (депортованих цивільних осіб), які загинули
в таборах на території сучасної Російської Федерації. Вони були поховані в
районі відповідних таборів між 1941 і 1956 роками. Йдеться про 20.718 румунів,
більшість з яких військовополонені, тобто військові.»

Докладені зусилля були величезними, а пошуки загиблих
румунських полонених тривали більше десяти років. В інтерв’ю нашому кореспонденту
в Москві Александру Белявському Васіле Соаре розповів про кількість та статус осіб у відповідному списку: «Цю цифру протягом десяти
років ми постійно оновлювали. Минулого року ми опублікували половину у першій частині, понад 10 тис. прізвищ, а тепер нам
вдалося закрити цей список, додавши ще 11 тис. прізвищ. Йдеться виключно
про полонених, а не про тих, хто загинув у боях під Сталінградом чи на Дону, ми говоримо про тих,
хто вижив у боях та потрапили в полон. Водночас
ми маємо й прізвища багатьох цивільних осіб. Мова йде про етнічних
німців, депортованих у січні-лютому 1945 року. Тоді, незадовго до завершення Другої
світової війни, вони були
депортовані до СРСР разом з етнічними
німцями з інших країн Центральної та Східної Європи. Більшість із них походили з Румунії, близько 70 тис. людей, з яких приблизно 8000 осіб загинули в трудових батальйонах
та радянських таборах.»

Під час війни
було багато невідомих аспектів, тому чимало з них довелось прояснити прийдешнім
поколінням. Васіле Соаре розповів про долю румунських полонених в Радянському
Союзі 40-х років. «Вони почали прибувати у радянські табори ще в 1941 році,
перші з них. Більшість прибула у 1942 році – понад 100 тис. людей, дуже багато,
навіть і після 23 серпня 1944 року та пізніше, після жовтня 1944 року. Важко
визначити точну цифру, але за нашими оцінками, судячи з того, що ми знайшли в
архівах, було 236 тис. ув’язнених румунських солдатів. Близько 65 тис. здається
загинули в таборах. Зараз, з того, що опублікували і що знайшли в
російських архівах, ми маємо точні дані про приблизно 21 тис осіб. Після боїв під Сталінградом,
з листопада 1942 року і до березня-квітня 1943 року не робилося записів про
прибуття ешелонів іноземних військовополонених до радянських таборів. Таким
чином є тисячі і навіть десятки тисяч людей, які ніколи не були зареєстровані.
Ось чому виникає така різниця в цифрах. В офіційній російській статистиці щодо
румунських військовополонених є відомості про 15455 загиблих, але ми виявили більшу
кількість в різних архівах. Коли поєднали усі ці дані, то побачили, що йдеться
про різні прізвища солдатів, тож загальна кількість 20 718 осіб.»

Імена 40 тис. румунських військовополонених залишилися невідомими. Васіле Соаре розповів про труднощі архівної роботи. «Ми почали з того, що було найскладнішим – розшифрування рукописного тексту. Усе було записано від
руки, радянські солдати в таборах робили записи та вели облік іноземних
полонених на слух. Звичайно, ми зустріли
дуже багато помилок, найважче було розшифрувати прізвища та імена ув’язнених. Ми планували опублікувати список на
Різдво 2019 року, але не встигли зробити це раніше 75-ї річниці закінчення Другої
світової війни.»

У
списках вказано ім’я, прізвище та ім’я батька, дата народження кожного солдата, табір, в якому він був утриманий та дата
смерті. Також є додаток із зазначенням усіх таборів, спеціальних лікарень НКВС і
трудових батальйонів, в яких були інтерновані цивільні особи. Після оприлюднення списків
багато румунів знайшли відомості про своїх родичів, знайшли своїх бабусь і
дідусів, що викликало великі емоції. Окрім виявлення в архівах відомостей про загиблих на території Росії румунів, Посольство Румунії в Російській Федерації проводить
кампанію з виявлення місць, де загинули румуни майже 80 років тому. До тепер на
території Російської Федерації встановлено 34 пам’ятники на вшанування пам’яті
загиблих румунів. Деякі з цих меморіальних комплексів облаштовані та можуть
бути відвідані. Багато місць, де загинули румуни, зникли в часі, але інші були
виявлені та відновлені.

Перша зустріч, присвячена демаршу Архіву
зображень Національного музею румунського селянина з метою зробити доступними свої колекції у віртуальному середовищі, стала нагодою пояснити кураторську концепцію, що лежить в
основі платформи Мережі Погляду, маючи як приклад колекцію негативів фотографа Аурела Бауха. Колекцію представила Вівіана Іакоб, дослідниця та куратор
платформи: «В колекції Бауха
ми виділили кілька серій. Йдеться про серії Вилень, Димбовник, Гургіу, Долина річки Жіу,
також є серія промислових фотографій, присвячена Бухаресту. Серія фотографій може збільшуватися або зменшуватися в
результаті досліджень та можливих зовнішніх внесків. У
будь-якому випадку структура онлайн-платформи була створена для підтримки цієї плинності
вмісту».

Зазвичай, архівний вміст підкріплюється
перевіреною інформацією, що спеціалізованою
мовою архівістів називається «метадані». Консультація численних джерел стала необхідним розслідуванням напередодні запуску платформи «Мережі Погляду» колекції Аурела Бауха: «Цей набір елементів метаданих також важливий для побудови
відповідних зв’язків, як з артефактами тієї ж колекції, так і з архівними артефактами. Для того, щоб
виявити інформацію, яка могла б живити метадані, необхідно було дослідити
історію викриття та опублікувати ці негативи. Тому датування потребувало співставлення
багатьох джерел, таких як біографія
фотографа, виставкові брошури та статті, які описували виставкові проекти Бауха, сучасні
публікації в авторських газетах і журналах, академічні статті, присвячені
етнографічним дослідженням міжвоєнного періоду, усна історія тощо, а також досвід роботи з костюмами з різних етнографічних
регіонів чи з фотографічною технікою».

Народившись в м. Крайова в 1900 році, Аурель Баух відбуває до
Парижа на початку 1920-х років, де бере участь у авангардному явищі. Його історія продовжується
в Бухаресті, де через десять років, він відкриває власну майстерню. Колекція зі спадщини Музею румунського селянина представляє сцени сільського життя і не лише.
Вівіана Іакоб: «У 1937 році Баух відкриває у
Бухаресті «Студію №43», а в 1938 році відбувається його перша персональна виставка.
Починаючи з 1939 року, він бере участь у фотовиставках, організованих
Національним туристичним офісом. Теж у 1939 році він опублікував дві фотографії в журналі Національного туристичного офісу під назвою «Зимова фантазія» та «Колос землі», остання стала
переможцем п’ятої виставки Національного туристичного офісу. Крім того, Баух також працює над проектом, присвяченим Долині річки Жіу, починаючи з 1945 роком.
Восени 1946 р. Баух відкриває свою другу персональну виставку, а в 1947 р. його фотографії з Долини річки Жіу супроводжують есе письменника Джео Богзи Люди та
вугілля.»

Яким способом зображення переходить з архівного ящика у цифрове сховище? Як будується цифрова колекція та якими є проблеми цього курсування? «Хронологія цієї колекції, зазначена в біографії Бауха, звужується відповідно до серій та надалі звужується по мірі дослідження цих серій, через літературу, присвячену соціологічним
кампаніям, публікаціям, моментам, коли він виставляв певні артефакти. Ці ситуації є крайніми для всього архіву, в сенсі
обсягу дослідження або дослідницьких зусиль, докладених для виявлення певного заголовку, періодизації або для визначення дати артефакту і навіть для визначення зв’язку з іншими артефактами, з інших колекцій.»

«Мережі Погляду» – це цифрова платформа, за допомогою якої зацікавлені особи можуть знайти артефакти-фотографії Аурела Бауха. Так само, учасники можуть втрутитися для збагачення колекції або інформації про неї. Іріс Шербан, керівник Відділу
етнологічного архіву Національного
музею румунського селянина: «Ми маємо намір просувати етнологічний
архів музею, створивши характер, доступний для широкої публіки, реального персонажа, народженого по мірі того як архів створювався та жив у минулому
столітті. Проект тільки починається. Проект «Мережі Погляду» – це більше ніж база даних, це
віртуальний простір, в якому відвідувача запрошують, з одного боку,виявляти архівний матеріал, фотографії, аудіо та відео фрагменти і тексти, а з іншого боку його запрошують
зробити свій власний внесок».

Музей румунського селянина запустив цього літа першу цифрову
платформу, присвячену румунському музейному архіву. До колекції фотографій Аурела Бауха можна отримати доступ через платформу «Мережі Погляду». Це проект
Національного музею румунського селянина, зроблений за підтримки RIZI Design,
Samsung Румунія, Gemini Solutions та The Plot, і є інституційним партнером
Національної мережі музеїв Румунії. До платформи «Мережі Погляду» можна
отримати доступ за веб-адресою arhiva.muzeultaranuluiroman.ro.