Tag: архітектура

Відоме як у Румунії, так і за кордоном
якістю вовняних килимів, виготовлених на фабриках цього міста, місто Чіснедіє, розташоване у повіті Сібіу, вражає красою та важливістю будівель, а
також гармонією трьох культур, які тут поєднуються: румунської, німецької та угорської. З цього поєднання
вийшло особливе поселення з прекрасною історією та багатими традиціями. Отже,
сьогодні ми відвідаємо мальовниче місто центральної Румунії, розташоване між пагорбами, всього в 20 км від Сібіу, справжній магніт
для туристів.

Колись, на цих місцях, тобто з першого тисячоліття до
нашої ери жили даки. Потім римляни збудували тут сильну фортецю, а дорога до
знаменитого Апулум проходила неподалік цих місць. У Середньовіччі, в XII-XIII століттях прибули сюди німецькі колоністи.
Перша документальна згадка про поселення датується 1204 роком – йдеться про
документ короля Ємерика під назвою Ріветел. В результаті
економічного розвитку та чисельності мешканців, навколо 1300 року, було почато
будівництво підкріпленої церкви. Її зведено на руїнах римської базиліки, з
масивною вежею на заході. З економічної точки зору, місцевість починає
розвиватись все більше й більше в XIV-XV століттях. Гільдії ремісників, так само,
розвиваються. Вироблялись тут зокрема серпи, яких часто вивозили до інших
країн. У ХІУ столітті з’явились гільдії гончарів і вовнярів, а пізніше у
ХУІІІ-ХІХ ст. ці гільдії ремісників перетворились на великі підприємства. У
1241 році місцевість була зруйнована монголами. У період 1456-1462 роки,
комерційні спори між Владом Цепешом, господарем Волощини, і саксонськими
торговцями з Трансільванії, спричиняють мешканців місцевості Чіснадіє
підкріпити фортецю, звівши другу стіну та сильні башти всередині. Наприкінці
ХУІІ ст. жорстка домінація габзбургів приведе до виникнення чисельних бунтів. У
1806 році, Чіснадіє отримало від короля Франциска дозвіл називатися бургом.

Але це історія. Цікаво знати чому у
листопаді 2018 року сучасне місто Чіснадіє
було включено на карту туристичних курортів Румунії. Пояснює Данієль
Міхайлеску, прес-секретар мерії: Чіснадіє
– це дуже гарне місто, яке дійсно заслуговує цього статусу, і причини для
туристів провести відпустку у нашому місті різноманітні. Деякі туристи шукають
відпочинку та релаксації, інші – пригодницький туризм, деякі – природу. Є
туристи, які зацікавлені у виявленні нових, історичних об’єктів або культурних
аспектів. На рівні нашого міста розроблено ряд туристичних послуг: культурний
туризм, відпочинок і спортивний туризм.

У середньовіччі, місто Чіснадіє називалося «Хелтау» і прославилося своїми
майстернями для виготовлення металевих серпів, кіс, і особливо сукна. Туристи,
які приїжджають до міста Чіснадіє, обов’язково відвідують башту укріпленої
євангельської церкви в центрі міста. Башта дзвіниця, як її називають місцеві
жителі, була справжнім нововведенням Середньовіччя. Це була першою баштою з
годинником у Трансільванії і першою баштою на сході від Відня, на якій був
встановлений громовідвід. Якщо ви вирішити дати перевагу новому курорту Чіснадіє як місцю призначення для проведення відпочинку, то обов’язково ви повинні відвідати
кілька атракцій. Данієль Міхайлеску, прес-секретар мерії: У Чіснадії маємо укріплену Євангелічну церкву, присвячену св.
Вальпурзі, побудовану на початку ХІІІ століття. Вона була укріплена після
турецького нападу 1493 року. Це фортечна церква, яка приваблює багатьох
туристів до нашого міста. Поруч з церквою знаходиться Музей текстильної
промисловості, який є унікальним в Румунії, пов’язаний з традицією текстильної
промисловості міста Чіснадіє. Так само, у нашому місті, взимку, маємо єдиний у
повіті Сібіу критий каток, площею 800 квадратних метрів, доступний за дуже
низькі ціни.

Головний туристичний пункт в місті Чіснадіє є укріплена церква. Спершу це була римська базиліка, колишня римсько-католицька церква до 1544 року, коли вона була перетворена на євангелічну, лютеранську. Фундамент той самий, але церква має декілька етапів будівництва, протягом кількох поколінь. З часом мешканці міста захищались від ворогів у цій церкві в Чіснадії. Таким чином, перша форма церкви була в готичному стилі. Середня частина й залишилася готичною. Над церквою були побудовані три оборонні вежі на півночі, півдні і над вівтарем. З цієї церкви зберігся відомий Чіснадійський скарб, який з 1915 року був переміщений до Сібіуського музею імені Самуєла фон Брукенталя, хрест перших німецьких колоністів, що датується ХІІ століттям, прикрашений блакитним коштовним камінням, ворота старого вівтаря і дзвони церкви, що датуються 1664 роком.

Пам’яткою архітектури є будівля, в якій розташована музейна експозиція
Історія текстильної промисловості. Тут виставлені прапори гільдії сукнарів,
датовані 1834 роком, інструменти для обробки вовни, оригінальний ткацький
верстат, документи, а також ручні прядки, які використовувалися для обробки
вовни між 1700 і 1900 роками. І якщо ви хочете провести більше днів у Чіснедіє,
то ви повинні знати, що у вас не виникне жодних труднощів із поселенням. На
центральній площі міста чекають на туристів старі будинки, побудовані після
1800 року в готичному архітектурному стилі. Крім того, домінують вузькі та
звивисті вулички, які все ще зберігають свій середньовічний вигляд.

В
румунській історіографії, бринковянське
мистецтво охоплює як архітектуру, так і твори
образотворчого мистецтва у Волощині за часів правління Костянтина Бринковяну між 1688 і 1714 рр. Цей період вирішально вплинув на подальший розвиток мистецтва та архітектури. Ця концепція використовується також для опису творів
мистецтва з часів перших правителів
за походженням з родини Маврокордатів, приблизно в 1730 р. Історикознавці іноді характеризують стиль порівняючи його із Західним Відродженням, через його раціоналістичні структури, однак
його декоративна достатність дозволяє й використання концепції бринковянське бароко.

Основи бринковянського стилю були закладені
протягом двох десятиліть правління Матея Басараба в ХУІІ столітті, що
забезпечило Волощині
певну політичну стабільність і сприяло розвитку мистецтв. У період після
правління Бринковяну
розвивалася головним чином архітектура боярських садиб. Ця еволюція відповідала
впливу великої знаті в останній половині того ж століття на шкоду наступникам
Матея Басараба .Літня
резиденція правителя Костянтина
Бринковяну з н.п. Потлодж, палац Могошоая та Старий митрополичий палац
у Бухаресті – історичні пам’ятники, що належать до бринковянського стилю. Релігійна архітектура
вирізняється монументальністю, що надається величезними розмірами та унітарною
концепцією. Монастир Сіная, монастир Хорезу чи монастир Антім у Бухаресті -
одні з найважливіших будівель у бринковянському стилі. На
жаль, справжні коштовності цієж ї архітектури,
такі як бухарестські монастирі Котрочень
та Векерешть, були знесені комуністичним режимом у середині 1980-х роках. Однак монастир Котрочень був відбудований на тому ж місці між 2003 і
2004 роками.

Сьогодні відвідаємо господарський палац Могошоая, що розташований неподалік столиці Румунії, Бухарест. На
відстані 14 км. від столиці, з історією понад 300-річної давності, Бринковянський палац є архітектурним шедевром та місцем
відпочинку й розслаблення далеко від міста. Це архітектурне чудо виглядає як у
казці з принцами та принцесами. До палацу
Могошоая прибувають люди, аби милуватись господарськими кімнатами родини
Бринковяну, ступати по швейцарській золотій мозаїці, радіти красі
флорентинських садів принцеси Марти Бібеску, прогулюватись по саду або
відпочивати на березі озера.

Приваблений красою та
спокоєм місця, Константин Бринковяну купив в населеному пункті Могошоая кілька
земельних угідь та боярських помешкань в січні 1681 року. Спочатку, майбутній
господар звів тут церкву, будування якої завершилось у вересні 1688 році.
Місяць пізніше він став господарем країни, а в 1702 році, на березі озера,
Бринковяну завершив будування палацу, в бринковянському стилі, тобто комбінації
елементів італійського відродження та візантійського мистецтва.

На першому поверху існують 8
приміщень, в яких проживали слуги, а другий поверх належав виключно
господарській сім’ї. Тут була
квартира господаря (дві кімнати та великий приймальний зал, де відбувались
засідання), двокімнатна квартира дружини господаря, та інша невеличка квартира.

Після обезглавлення
господаря Бринковяну та його чотирьох синів, в 1714 році, палац був
перетворений на турецький постоялий двір, його архітектура сильно постраждала
протягом оттоманських нападів в ХУІІІ столітті. У XIX ст. Могошоая переходить у
власність сім’ї Бібеску, наслідників Бринковенів. У цей період, принц Ніколає
Бібеску будує ліворуч старого будинку новий будинок під назвою Вілла
Єльшінген в честь своєї дружини Єлени Єльшінген. У 1912 році принц Джордже
Валентин Бібеску дарує палац своїй дружині Марті Бібеску. Вона його реставрує і
подекуди змінює.

6 березня 1945 року після
встановлення комуністичного уряду Петра Грози, щоб врятувати архітектурний
ансамбль Могошоая, принцеса Марта Бібеску просить включити його до списку
історичних пам’ятників, даруючи його державі. До 1980 року тут діяв Музей
бринковянського мистецтва й архітектури. З 1993 року, після заснування
Національного культурного центру Могошоая, цей архітектурний комплекс пройшов
крізь величезний і ретельний процес ремонтних робіт.

Трохи неподалік палацу, в парку
знаходиться каплиця сім’ї Бібеску, де в тіні дерев вічним сном спочивають всі
члени сім’ї Бібеску, які народилися і проживали в палацу: Ніколає та Елена,
Джордже та Марі Енріет, принци Міхай і Джордже Басараб Бринковяну, останні два
були пілотами румунської армії, які
стали жертвами першої
світової війни. До речі, пристрасть до літаків та польотів
вони успадкували в сім’ї. Принц Джордже Валентин був засновником Румунської
повітряної ліги, засновником Школи авіації в Бухаресті та Головою Міжнародної
аеронавтичної федерації.

Гармонійний профіль палацу
відзеркалюється в озері Могошоая, до якого спускається низка послідовних терас.
Парк, який оточує палац, прикрашений колонами та статуями. Зараз в палаці функціонує Музей бринковянського феодального мистецтва.
З-поміж численних виставлених тут предметів – картини, давні книги, документи,
релігійні предмети, колекція дерев’яних скульптур тощо. Коли надворі гарна
погода парк відживає. Туристи приїжджають сюди прогулюватись берегом озера,
спокійно прочитати книгу або зіграти в теніс алеями парку.

Через гарну погоду та зниження рівня зараження коронавірусом люди зажадали знову погратися. Саме тому в одному з бухарестських кварталів, місцева громада організувала гру «Полювання на архітектурні скарби». Для цієї гри немає обмежень щодо кількості учасників, люди можуть зареєструватися групою або індивідуально, гра є безкоштовна, можна записатися у будь-який момент, немає значення коли починаєш, а лише скільки підказок знаходиш, немає заздалегідь визначеного маршруту. Як тільки підказка знайдена, об’єктив треба лише сфотографувати як доказ правильної ідентифікації.

Елена Лукач, представник громади «Батьків парку Чірешарь», організатор полювання, розповіла про громаду, яку вона представляє і яка зібралась кілька років тому з метою захищення зелених просторів: «Ми організовуємо спільні заходи, зустрічаємось як однорідна група та стаємо сусідами у справжньому розумінні цього слова. У листопаді минулого року ми висадили 23 дерева, зібрали сміття на дитячому майданчику та провели інші види громадської діяльності. Тепер ми організовуємо пошук архітектурних скарбів, щоб краще познайомитись з нашим кварталом. Багато з тих, хто живе тут, не знають, що частина нашого кварталу, між вулицями Йон Міхалаке та Кашін, є навіть охоронюваною зоною.»

Ця зона була розвинута після Першої світової війни, коли на північній частині тодішнього Бухареста був побудований новий квартал, названий «Парк Доменів». На прохання мешканців цього кварталу тут була зведена в 1935 році церква «Кашін», присвячена святим Архангелам Михаїлу та Гавриїлу, а також Святій великомучениці Катерині, одна з найбільших православних церков міста. З архітектурної точки зору, церква поєднує елементи бринковянського та візантійського стилів у дусі еклектики, що можна побачити і в архітектурі інших кількох будівель цього кварталу.

Підказками до пошуку архітектурних скарбів були дуже цікавими як наприклад: «знайде барельєф» або «знайде скам’янілого козла», і кожне правильне впізнання приносить учасникам бали, на основі яких визначається переможець. Елена Лукач сказала, що заходи, організовані в громаді, стали популярними: «Беруть участь досить багато осіб громади, нам не потрібно звертатися до інших, які не живуть у нашому кварталі, тому що ми досить добре згуртувались. Ми пізнаємо один одного, і нас досить багато. На даний момент до нашої групи належать 650 осіб. Не всі беруть участь, але загалом існує близько 50-60 активних сімей з дітьми різного віку.»

Ми запитали Елену Лукач, які інші заходи вони організовували та чи існує вікове обмеження для полювання на архітектурні скарби. Ось, що вона відповіла: «До цієї події ми організували полювання на яйця, для маленьких дітей віком від 2 до 6 років. Полювання на архітектурні скарби адресується дорослим та дітям, яким виповнилось 11 років. Підказки не такі складні, діти старші 11 років можуть конкурувати поряд з дорослими.»

І оскільки полювання на архітектурні скарби – це міська гра, за допомогою якої учасники відкривають або заново відкривають для себе архітектурні пам’ятки, побудовані в певному районі міста, Елена Лукач розповіла про окремі підказки для учасників: «На одній вулиці їм довелося відгадати особливий запах, на іншій вулиці – віднайти статую двох сестер, сидячи спиною до спини, є всілякі приховані підказки щодо архітектурних споруд у нашому кварталі. Це трохи дивно, оскільки люди зазвичай виходять перед своїми будинками та запитують нас, чому ми фотографуємо їх будинки, ми їм пояснюємо, що це лише гра, що ми живемо по сусідству та що у нас добрі наміри. Я працювала для цієї гри з командою архітекторів, які займаються такими подіями у Бухаресті.»

З великим ентузіазмом та добрим настроєм учасники долучилися до гри «Полювання на архітектурні скарби» у гарні весняні вихідні дні!

У старому центрі столиці Румунії, починаючи з 1700
року було зведено безліч більш-менш мальовничих готелів, яким доля приурочила
пережити справжній золотий період протягом майже двох століть. За походженням
або за соціальним статусом їхніх власників, а також за їх специфікою, цих
колишніх бухарестських готелів називали королівськими,
монастирськими, церковними або боярськими,
хоча всі вони відігравали ту саму роль – економічну. До останньої категорії
належить і Ханул луй Манук (укр. «Постоялий двір Манука»),
безумовно, одна з найвідоміших у Волощині будівель такого роду, не тільки через
її розмір, але й завдяки постаті його засновника, легендарного
Манука Бей, суперечливого історичного персонажа, про якого розповім
я вам сьогодні.

Манук Мирзиян, вірмен за походженням, походив з
родини багатих араратських торговців, які у XVII ст. оселилися на півдні Дунаю у фортеці
Рушчук. Передчасна смерть батька спричинила молодого Манука взяти у свої руки сімейний
бізнес, на що, як і більшість вірменів, він виявився дуже обдарований. У книзі
«Історія столичних постоялих дворів» Джордже Потра так окреслив портрет цього
персонажа: Він був обдарований від природи винятковими здібностями. Це
був красивий і дуже розумний чоловік, який відмінно володів 12 мовами. Він
завжди був елегантним, тонким психологом і глибоким знавцем людської природи,
проникливим і розумним, утім, великодушним, щедрим та ввічливим. Однак,
головною його якістю було те, що він був наділений даром передбачуваності, тому
він знав як поступати. Йому подобалося бути багатим та зумів накопичити
величезне майно.

Однак Манук був для тих часів загадковою і
парадоксальною особистістю. Про нього казали, що він був масоном і
подвійним агентом, тобто займався шпигунством як на користь
Османської імперії, так і Царської. Він отримав ранг драгомана
(свого роду префекта) і Бея Молдови (тобто принца) від самого
султана, а цар Олександр I призначив йому титул «Лицаря ордена Святого
Володимира». Він також носив звання «головного купця та скарбника регіону
Рушчук. У 1808 році Манук зрадив турків, знайшов притулок в Бухаресті,
під захистом російської армії, проте він продовжує закулісно посередничати в
конфлікті між двома великими імперіями. Турки звинуватили його в тому, що він
привласнив велику суму грошей із скарбниці фортеці Рушчук, і неодноразово
вимагали від царя його екстрадиції.

З цих причин, Манук покинув столицю Волощини,
залишивши численні свої бізнеси в руках надійних людей. Він переїхав на
короткий час до міста Сібіу, а потому разом з усією родиною до Кишинева, де
купив маєток Хинчешть за 300.000 золотих
монет. Його передчасна смерть залишається загадкою, навколо якої складено
чимало легенд. За деякими, Манук був отруєний турецьким шпигуном, якому вдалося
проникнути в його оточення, за іншими, причиною смерті Манука був нещасний
випадок під час ранньої їзди верхом. Справа в тому, що 20 червня 1817 року, на
лише 48-му році життя Манук Мирзиян покинув цей світ, залишивши молоду дружину
красиву Міріам і шість неповнолітніх дітей, неспроможних управляти величезним
успадкованим від батька маєтком.

У 1806 році, за два роки до втечі через Дунай до
Волощини, розпочалася російсько-турецька
війна, внаслідок якої подвійний агент розбагатів, накопичивши величезне майно.
У другій половині року, Манук почав будувати знаменитий постоялий двір, після
того як він придбав за неабияку суму гектар землі, що належала колись Княжому
двору в Бухаресті. Після перших двох років військового конфлікту між Росією і
Туреччиною, протягом яких царська армія розмістилася у столиці Волощини,
завершується і будівництво монументальної будівлі – Постоялого двору Манука.
Манук переправляється через Дунай з усією родиною і величезним майном. Теж
восени того пам’ятного 1808 року, відбувається офіційне відкриття постоялого
двору, який згодом виявився вельми успішним бізнесом.

З 1808 року і до підписання миру в Бухаресті, в
1812 році, між російською і турецькою арміями (рік коли вірменський купець вирішив кінцево переїхати до Кишинева,
доводячи, що нічого випадкового не відбувається в його житті, тому що саме тоді
Бессарабія стала російською провінцією), Постоялий двір Манука, як
його вже називали був зайнятий майже повністю офіцерами Царської імперії і
численними делегаціями або радниками та послами Османської імперії, які вели
переговори для підписання договору. Кожен з них заплатив власнику постоялого
двору по 40 золотих леїв в день, за проживання і харчування…

Землетрус від 1838 року завдав постоялому двору
серйозних пошкоджень, і саме тому старший син Манука, який мешкав у Бессарабії,
вирішив його продати, що й сталося у 1842 році. У 1862 році новим його
власником став купець Ламбру Васілеску, який виділив багато коштів на ремонт.
Після завершення ремонту в 1874 році, готель змінює назву на «Гранд Готель
Дачія, яке носитиме до кінця Другої світової війни і його конфіскації комуністичною
владою. Якщо повернутися назад у часі до спогадів про старий постоялий двір, ми
дізнаємося, що, кожного історичного періоду змінилися як одяг, так і кулінарні
звичаї клієнтів цього постоялого двору столиці. Незмінною залишилася лише
архітектура споруди.

Наприкінці османського періоду, постоялий двір
складався з 15 склепінчастих підвалів та кількох магазинів. Тут зберігалися
вина та спиртні напої, поряд з бочками Браги та харчовими продуктами, мішками
із зерном або кавою, дровами для опалення, тюками сіна для коней і бочками
нафти для освітлення. На першому поверсі працювали 23 магазини, 2 великих
салони, в яких зазвичай обідали не такі багаті люди, а також 16 кімнат для
прислуг і кухарів, 4 кімнати для відпочинку осіб, які доглядали за кіньми і тунель,
в якому вміщалися разом понад 500 осіб, у разі форс-мажорних обставин. Нарешті,
на другому поверсі було 107 номерів для багатих купців з усього Балканського
півострова або для іноземних мандрівників, які зупинялися на короткий час у
Волощині, а також один Королівський зал, де організовувалися
бенкети. Кожна нова епоха означала новий одяг і нові кулінарні звички. Але
протягом всієї своєї 200-річної історії, незалежно від назви, Ханул луй Манук
(«Постоялий двір Манука») залишався на тому ж місці, у двох кроках від
епіцентру столиці.

У Сібіу ви знайдете цікаві музеї, міжнародні культурні заходи, нові велосипедні доріжки між старовинними селами, народних умільців та вишукану гастрономію. Ось деякі орієнтири незабутнього досвіду. Ми сьогодні розповімо про пропозицію 2018 року цього повіту, розташованого в самому центрі Румунії.

Алін Чупале, голова Сібіуської туристичної асоціації каже, що головним елементом цьогорічного просування є програма «Сібіу, Європейський гастрономічний регіон», що включить, звичайно, економічну, культурну і туристичну складову. Ця програма розпочнеться в 2019 році та просуватиме повіт, як унікальний і якісний досвід з точки зору відкриттів, які туристи можуть зробити тут: «Можуть знайти спільні корені з своїми предками, оскільки німецька, угорська та румунська спадщина цього регіону південної Трансільванії має зв’язок з усім світом. По-друге, що стосується гастрономічного досвіду. Вибрані страви, смачні страви, як ми називаємо їх, також знаходяться і в інших частинах, але ми також пропонуємо їхню історію. Ми можемо розповісти про вплив 11 кухонь на трансільванську кухню, про пройдений шлях їжею від початкового продукту і до страви в тарільці. Не востаннє, це активний і пригодницький туризм. Є пішохідні стежки, велосипедні доріжки, і подорожуючи ними туристи можуть ознайомитись з тим ,що Сібіу може запропонувати. Я думаю, що перлиною є місто Сібіу зі своїм старим центром, який приваблює безліч туристів з огляду на архітектуру та, не в останню чергу, з точки зору культурних заходів, організованих культурними операторами, у співпраці з муніципалітетом.

Графік подій буде також привабливим і багатим на заходи і подвоєний гастрономічними заходами 2018 року, зазначає Алін Чупале: «Він охоплює всю територію повіту Сібіу з найсмачнішими заходами, деякі організовані вперше, інші проведені вже кілька разів. Але всі вони повинні привабити туристів з усім, що має найкращим Сібіу. Багато туристів шкодує, що їм не вдалося більше перебувати в нашому повіті, що нас радує, адже відкрили туристичний напрямок, який пропонує якісне і привабливе обслуговування. Взагалі відгуки від туристів дуже хороші. Найбільше туристів приходять з Німеччини та Австрії. Іншим мотивом є відносна близькість, а також спільне коріння. Потім до нас приїжджають туристи з Угорщини. Загалом наші гості з Європи. У нас також є статистичні дані. У минулому році повіт Сібіу відвідало майже 600 тисяч туристів, з яких близько 200 000 були іноземцями.

Регіон Мерджінімя Сібілуй відомий великою кількістю своїх пансіонатів, смачними сортами сиру, традиціями та ремеслами, що збереглися на цій території. Але менше людей знають про природну спадщину цієї області. Майже весь регіон є частиною території Природа 2000, яка захищає цінні природні території. Влітку, наприклад, ви можете відвідати заповідник Єзереле Чіндрелулуй близько вершини Чіндрел на висоті 2000 м над рівнем моря, де розташовані також льодовикові озера Єзерул Маре і Єзерул Мік. У той час розквітає півонія, яка прикрашає весь альпійський ландшафт. І, звичайно, в Сібіу ви відкриєте мистецтво румунських народних умільців. Алін Чупале, голова Сібіуської туристичної асоціації розповідає: У нашому окрузі знаходиться найбільший музейний комплекс під відкритим небом: Національний музей Астра, який підтримує і просуває народні ремесла. Там туристи можуть знайти речі, створені з майстерністю народними умільцями, і навіть можуть взяти участь у виготовлені цих предметів, таким чином отримуючи насолоду від унікального досвіду. Є багато більше інформації, але ми рекомендуємо відвідати наш сайт, www.sibiu-turism.ro і Мерії, www.sibiu.ro, де оновлений графік подій, що відбуваються в нашому повіті. Я хотів би запросити всіх туристів загостити до нас, і відкрити для себе один з якісних напрямків Румунії, який завжди надає незабутні враження.

Щоб туристичний досвід був максимальним, обов’язково відвідайте курорт Окна Сібіулуй, що всього в 17 км від міста Сібіу. Тут ви знайдете три озера: Хорія, Клошка і Крішан. Вони використовуються в лікувальних цілях з 1846 року і посідають перше місце в Європі, поряд з курортами Совата і Окнеле Марі, що стосується геліотермічного явища. Про це явище, але і про цілющі властивості води розповідає Маріана Ніколета Вароді, лікар фізичної реабілітації та бальнеології в рамках бальнеологічного комплексу Окна Сібіулуй: «Це означає, що вода нагрівається від сонця до 22-24 градусів за Цельсієм на поверхні і 40-45° C у двометровій глибині. Тут найбільша концентрація хлоридно натрійної води і висока мінералізація мулу, седативний клімат, охоронюваний лісами і навколишніми пагорбами, що є дуже потужні природні чинники для відновлення фізичних і психічних сил. У комплексі є лікувальний центр, де пацієнти з країні і закордону, з Німеччини, Італії, Іспанії та Єгипту також можуть лікуватись протягом року. Йдеться про профілактичне і відновлення лікування в широкому діапазоні захворювань опорно-рухового апарату, артроз, анкілозуючого спондиліту, хронічних травматичних переломів, розтягнень і дислокацій, неврологічного лікування, дерматологічних, дихальних та гінекологічних хвороб. Ці води використовуються і в гідрокінезотерапії.

У 110 років від народження письменника і філософа Мірчі Еліаде ми запрошуємо вас прогулятись культурним маршрутом, відомими вулицями, описаними в його романах. У період з 30 березня по 27 квітня щосуботи та неділі, працюють в новому форматі культурні маршрути «По Бухаресту Мірчі Еліаде, проект, який залучив у 2015 році більше 5000 учасників протягом лише декількох прогулянок у вихідні.

Едмонд Нікулушка, президент Arcen, розповідає про ідею проекту: «Недавно виповнилось 110 років від дня народження Мірчі Еліаде, і ми подумали, що це може бути хорошим приводом повернутися до літературної спадщини Мірчі Еліаде і, чому ні, розглянути її з іншої перспективи. Наш проект «Еліади 110» включає в себе дві конференції і шість культурних маршрутів, які ми назвали « По Бухаресту слідами Мірчі Еліаде». Перша зустріч вже відбулася у Французькому інституті в Бухаресті, під назвою «Сім прогулянок по Бухаресту Мірчі Еліаде». Це фактично конференція про сім місць, які ми зустрічаємо в літературі Еліаде, і які, майже всі, ми знаходимо і нині в нашому місті. У рамках останньої конференції будемо читати про Ілеану, жіночий персонаж дуже поширений в творах Еліаде. Ми її зустрічаємо у фантастичних новелах, в романі «Весілля на небесах» або «Ніч на Івана Купала», під іншими ім’ями.

Під час прогулянок людям розповідатимуть про архітектуру і старі райони Бухареста, про дитинство Мірчі Еліаде і фрагменти з фантастичної літератури, написаної ним на вигнанні. Відправною точкою маршруту буде кожен раз Церква Ментуляса, що в центрі міста. Ми запитали Едмонда Нікулушку, якщо вулиці Бухареста зберігають давню чарівність: «Деякі з них так. Є будинки, які зберегли зовнішній вигляд. Вони були побудовані до Першої світової війни, з довгим подвір’ям, з виноградом і фруктовими деревами. Але є райони, які постраждали, як і всі історичні місця в столиці, але, на наш погляд, саме тому ми вибрали ці вулиці прогулятись ними, тому що, як і раніше, зберігається багато цінного, культурного пейзажу, а ідентична суть району досі залишається близькою до того, що був патріархальний Бухарест, Бухарест житлових районів та периферії початку ХХ століття.

Це запрошення краще пізнати місто і читати: «Йдеться про запрошення по-іншому ставитися до міста. Персонажі в літературі Мірчі Еліаде мали близькі стосунки з цим містом, і ми намагаємося, в рамках маршруту, показати, як жили і живуть в місті. Це запрошення читати, адже весь маршрут, всі зупинки мають щонайменше уривок з новели або роману Мірчі Еліаде, а також запрошення по-іншому ставитися до твого міста, щоб відчувати себе ближче до нього. На даний час жителі столиці мають не дуже здорові зв’язки з містом, і цей токсичний зв’язок можна дуже добре побачити через те, що відбувається на стародавніх вулицях столиці: покалічення міста, і як місто втрачає свою ідентичність і пам’ять.

Крім деталей про особливості місця де виріс Еліаде, два гіди Альберто Грошеску і Едмонд Нікулушка зачарували присутніх розповідями, мемуарами та історіями про простого столичного жителя. І оскільки проект закінчується в кінці квітня, ми запросили Едмонда Нікулушку розказати, які інші сюрпризи готує: «Ми й надалі запрошуємо жителів столиці приходити в суботу та неділю до Церкви Ментуляса для двогодинної прогулянки по Бухаресту дитинства Еліаде. Мірча Еліаде виріс в цьому районі, ходив до школи Ментуляса. Його бабуся і дідусь жили в цьому районі, також сестра. Це зона його дитинства, яку ми зустрічаємо в його фантастичній літературі.

Низка заходів, Еліаде 110, організована з Французьким інститутом в Бухаресті. Це тому, що Франція відіграла ключову роль в житті Мірчі Еліаде. Це перша країна, яка прийняла його під час добровільного вигнання і проклала йому шлях до універсальності.

Оашський край, розташований на півночі
країни, є одним з найбільш привабливих туристичних регіонів Румунії, унікальним
і незабутнім. Особлива його чарівність полягає у специфіці народного костюму,
народної музики і танцю. Крім цього місцеві жителі свято зберігають давні
традиції, особливо під час проведення спеціальних заходів: весіль, танців,
вечорниць тощо. Центром і найбільшим містом цього регіону є Негрешть Оаш.

Туристи, які відвідують цей мальовничий
куточок Румунії повинні обов’язково побувати у тутешньому Музеї народної
архітектури та побуту, заснованому в 1966 році. На його території розміщено
чимало унікальних пам’яток народної архітектури понад 200 річної давності.
Комплекс музею під відкритим небом є точною копією оашського села в мініатюрі, з
оригінальними експонатами починаючи з XVII-го століття, і нагадує про незворушний
спокій тих часів. Дерев’яні хати, побудовані на сильному кам’яному фундаменті і
покриті соломою або дранкою, прибудови для тварин, запах свіжо скошеного сіна
зачаровує відвідувачів, – розповідає мер міста Негрешть Оаш Аурелія Федорка:
Він розташований недалеко від центру, на березі річки Тур в мальовничій
горбистій місцевості. Тут ви занурите у світ звичаїв і традицій наших батьків,
бабусь і дідусів. Це світ в якому старі казки та історії приходять до життя і
демонструють унікальність цих місць. Сюди з навколишніх сіл були привезені
представницькі пам’ятники селянської архітектури XVII-го – XX-го століть. У нас є дерев’яна церква з
села Лекінца, що була зведена на початку XVII-го століття. Також можна відзначити хати з
Кемирзани а Ракши, притули з Малої Герци, хлів для
овець і комора з села Біксад. Хоча виглядає дуже автентично, цей музей є
живим музеєм. Відвідувачі можуть побачити місцевих жителів, які приходять із
зерном до млина, приходять прати у спеціальних дерев’яних місткостях, створювати
тканини на ткацькому верстаті або підковувати коней чи ремонтувати традиційні
сільськогосподарські знаряддя в тутешній кузні. Також на території музею діє
Центр гончарства, майстерня-школа, що діє в прекрасному дерев’яному будинку,
побудованому на початку ХХ-го століття. Цей музей є єдиним місцем, де
виробляється знаменита кераміка Вама. Майстерня оснащена шістьма електричними
гончарськими колами, двома гончарними печами, міксерами і спеціальними меблями.
Тут, останній гончар з села Вама вчить дітей для продовження цієї прекрасної
традиції гончарство.

Релігійно-туристичні ресурси Оашського краю
є важливими орієнтирами, які розповідають про духовно-релігійні цінності життя
тутешніх мешканців. Розповідає Аурелія Федорка. Ми маємо дві унікальні церкви-історичні пам’ятки – в Негрешть Оаш та в місцевості Тур. Так само раджу
туристам відвідати Православний собор в Негрешть Оаш. Він є символом духовної
і культурної єдності православних віруючих. Великий художник Васіле Поп
Негрештяну, який здійснив настінні розписи, не просто прикрасив вівтар храму,
не тільки намалював фігури святих, він зобразив тут душу Оашського краю.
Настінні розписи повністю дотримуються церковних канонів, але він додав
традиційні мотиви і символи оашського регіону. Я також рекомендую відвідати три
монастирі у наших краях. По-перше це монастир Біксад, що знаходиться в 10 км від
міста Негрешть Оаш. Тут є чудотворна ікона Пресвятої Богородиці. Церква
монастиря була побудована з каменю і цегли в 1771 році і відновлена ​в
1978-1980 роках. Теж на відстані близько 10 км від міста знаходиться монастир
Святої Трійці Мойшень. Це єдиний в наших краях монастир, церква якого була
зведена в молдовському стилі і є місцем духовного притулку і мальовничих
навколишніх краєвидів. Третій монастир Портеріца знаходиться в 16 км від
Негершть. Церква монастиря багато в чому відновлена, а більшість розписів
відреставровано.

Ще одним місцем,
яке варто відвідати, є тутешній гірський курорт Луна Шес. Численні гірські
маршрути починаються в місті Негреть Оаш і ведуть до гори Пьоєтросу, висотою
1,201 метр. Любителі гірських прогулянок мають можливість побачити унікальні
скельні скульпутри, такі як Оашський сфінкс та гарні краєвиди. Говорить Аурелія
Федорка: Цей курорт знаходиться в гірській місцевості під назвою Луна Шес, у
підніжжя гір Пьєтросу, що має на верхівці сфінкс – дивне скельне утворення
вулканічної породи, з одного боку, та Мунтеле мік – з іншого. Тут багато
гірських річок і джерел мінеральних вод. Туристичний курорт площею 250 га
знаходиться на завершальній стадії будівництва. Неподалік в дуже мальовничому
природному середовищі знаходиться скит Св. Стефана. Тут було помічено 11 туристичних
маршрутів, які пролягають
через наймальовничіші місця. Уже працюють кілька місць відпочинку, які
пропонують розміщення, ресторан, тераси та інші можливості відпочинку під
відкритим небом. Мушу згадати і
знамениту долину Марії, де працює відомий термальний комплекс, що має сучасні
номери, криті басейни та надає різні SPA-послуги. Так само рекомендую сірководневі
термальні ванни в Путуроаса для лікування широкого спектру захворювань.

А з наступної зими
тут будуть можливості і для занять лижним спортом. Курорт матиме гірськолижну трасу завдовжки 1900 метрів, найсучаснішого рівня, оснащену сніговими гарматами, нічним освітленням, прокатними центрами тощо.

Сьогодні ми запрошуємо вас до
Трансільванії і зупинимося в місті з багатою історією і численними традиціями -
Алба-Юлії. Це місто загалом відоме широкому загалу і фахівцям завдяки своєму віку
та історично значущим подіям, які відбулися у ньому. Це сучасне європейське
місто, розділене на верхнє місто і нижнє місто. Верхнє місто охоплює тисячолітні
історико-архітектурні пам’ятники, які збереглися у відмінному стані і були
нещодавно відреставровані. Нижнє місто було побудоване набагато ближче до
сучасності.

Крім того Алба-Юлія в минулому році отримала сертифікат якості від TripAdvisor,
найбільшого туристичного сайту, який рекомендує найцікавіші туристичні
призначення у всьому світі. Сертифікат є результатом позитивних відгуків,
висловлених туристами, які відвідали фортецю Алба Кароліна протягом року. І ці
позитивні відгуки вже нікого не дивують. В Алба-Юлії можна побачити основні
категорії пам’яток, які відносяться до релігійної архітектури, споруди військового
призначення – фортеця бастіон XVIII-го століття і будівля, в якій з XVIII-го
століття і донедавна діяв військовий гарнізон. Серед релігійних будівель, найдавнішою
і найвідомішою є Римо-католицький собор, що поєднує в собі декілька архітектурних
стилів: романський, готичний, ренесанс, бароко. Не менш цікавими є й августініанский,
домініканський, єзуїтський, францисканський і тринітаріанский монастирі.

Емануель Дрегушін є закоханим в історію
журналістом та прес-секретарем компанії, яка управляє архітектурним ансамблем. «Турист,
будь-то румунський або іноземний, має багато причин, щоб відвідати цитадель
бастіон по системі Вобана – Алба Кароліна. Передусім тому що це найбільша
фортеця у військовому стилі «Вобан» в Румунії та в Південно-Східній Європі
площею понад 100 гектарів.»

Фортеця Алба-Юлія є місцем де можна
взяти участь в унікальному у Румунії шоу, – розповідає Емануель Дрегушін. «Солдати,
в уніформі XVIII сторіччя, щоденно опівдні проводять урочисту церемонію зміни варти
біля трьох воріт фортеці. Це оживляє фортецю Алба Кароліна і приваблює
туристів. Солдатів з відповідним обмундируванням можна побачити біля кожних
воріт укріплення. Церемонія є дуже гарною і тому, що в ній беруть участь
породисті коні, яких ми розводимо в місцевому центрі верхової їзди. Упродовж
літнього туристичного сезону, щосуботи, окрім урочистої церемонії зміни варти
відбувається і церемонія гарматних залпів, єдина подібна в Румунії.»

Будь-який мандрівник буде зачарований фортецею, – переконаний
директор Національного музею Об’єднання в Алба-Юлії Габріель Рістою. Вона
складається з семи бастіонів і всі елементи укріплення пристосовані до
військової техніки свого часу. Увійти у цитадель можна через шість воріт, що прикрашені статуями і рельєфами. Потім місто вражає найбільшим набором
фігуративного оздоблення бароко Трансільванії і пишається бібліотекою «Batthyanaeum»,
в якій зберігаються численні рукописи. «У Середньовіччя протягом короткого часу
Алба-Юлія була столицею Воєводства Трансільванії, а потім Князівства
Трансільванії. В Алба-Юлії є Римо-католицький собор святого Михайла. Це
найбільш представницький пам’ятник середньовічної архітектури в Трансільванії.
Тут можна побачити і найстаріший в Румунії скульптурний елемент в романському стилі,
найстарішу в Румунії будівлю в стилі ренесанс. Фактично собор являє собою
повний курс середньовічної архітектури в Трансільванії. Тут можна побачити різні
елементи від романського стилю до бароко. До речі собор в Алба-Юлії є одним з
найбільш представницьких пам’яток архітектури, зведених у романському стилі в
південно-східній Європі. Усередині собору знаходяться могили трансільванських
князів, в тому числі гробниця родини господаря Янку Хунедоарського, який є
видатною європейською постаттю. Після битви під Белградом, в якій Янку
Хунедоарский здобув перемогу над підкорювачем Константинополя Мехмедом ІІ-им, Папа
Римський постановив, що кожен день о 12.00, на його честь мають дзвонити всі дзвони
в усьому католицькому світі. Більш того, після смерті Янку Хунедоарського Папа римський сказав, що «погасло світло світу».»

Після того як австрійська
імперія завоювала Трансільванію в Алба-Юлії була побудована велика фортеця у
стилі Вобана, – розповідає Габріель Рісто, директор Національного музею Об’єднання.
«Це найбільша фортеця Румунії в стилі Вобана, яка збереглася неушкодженою до
наших днів. Тімішоарська цитадель була більшою, але там зберігся лише один бастіон.
Є кілька елементів, які роблять її унікальною в ландшафті європейських бастіонних
укріплень. Вона має цілий ряд барокових елементів. Чотири з шести воріт оздоблені
в стилі бароко. Під час будівництва фортеця втратила свою оборонну роль. Турків
вже вигнали за лінію Дунаю і фортеця Алба стала адміністративним центром. Вона була
обложена лише в 1849 році угорськими революціонерами. Треті ворота є справжнім виразником
мистецтва бароко в Трансільванії. Вони коштували 60.000 гульденів золотом.»

Алба-Юлія, де 98 років
тому було проголошене Возз’єднання Трансільванії з Румунією і створення Великої
Румунії, 1 грудня відзначає Національний день Румунії численними урочистими
заходам. У ці дні у місті неможливо знайти
вільного місця в готелях. Але в інші періоди, ви не будете мати проблеми з
розміщенням. Номер в тризірковому готелі, наприклад, коштує приблизно 30 євро, що
включає й сніданок. А у разі завчасного бронювання і на більш тривалі періоди,
більшість готелів і пансіонатів надають суттєві знижки.

Бухарест стає все більш відомим і
відвідуваним містом. І, можливо, саме тому різні неурядові організації протягом часу спробували провести різні заходи з тим, щоб
показати гостям румунської столиці інакший Бухарест. Нещодавно ініційований проект
Центральна периферія Бухареста пропонує два культурні маршрути містом, завдяки яким
організатори планують утвердити два центральні райони Бухареста, що мають
визначну архітектурно-історичну та культурну цінність, але водночас характеризуються великими соціальним, економічним та культурним контрастами. Периферіями та Із села в місто називаються ці два маршрути, які можна пройти самотужки, або за допомогою друкованих путівників, або за допомогою Google Maps – інтерактивних карт онлайн, які можна знайти на веб-сайті проекту.

Адіна Драгу, голова асоціації Синаптика, що
виступає ініціатором проекту, розповіла як виникла ця ідея: Ідея прийшла, я б
сказала, передусім, з особистого досвіду, а також з огляду на зростаючий
інтерес як жителів Бухареста, так і туристів до історії і маловідомих місць
Бухареста. Особливість нашого проекту полягає в тому, що ми надаємо можливість
зацікавленим особам краще пізнати Бухарест і зробити це в індивідуальному
порядку. Тобто суть ідеї полягала в тому, щоб дати їм деякі інструменти
самоорієнтації під час екскурсії містом. Головним результатом нашого проекту
під назвою Центральні периферії Бухареста є ці маршрути, зазначені у
друкованих матеріалах, виданих тиражем 1000 примірників кожен, карти, а також
інтерактивні карти-путівники, які можна використовувати безкоштовно за
допомогою мобільних пристроїв.

Про які саме маршрути ідеться розповіла Адіна
Драгу: Ми вибрали два маршрути, які перетинають два райони Бухареста, що знаходяться дуже
близько від центру міста, але які, на наш погляд, менш відомі. Отож перший
маршрут, який ми створили називається Периферіями. Він бере свій початок на
місці колишнього Бухарестського ярмарку і пролягає до Магали Вергулуй, районом
між бульварами Кароля I-го, ім. І.Бретіану та Каля Келерашь, площею Мунчій до
бульвару Янку де Хунедоара. Цей маршрут дає можливість побачити багато цікавих
речей. Відповідний район досі відзначається архітектурно-конструктивними та
стилістичними особливостями, з огляду на те, що він гармонійно розвинувся в
другій половині ХІХ-го – на початку ХХ-го століть і не зазнав особливого
втручання в останні десятиліття.

Інший маршрут Із села в місто пропонує пройти
шлях, який пролягає через столичний район, що знаходиться на південь і схід від
Патріаршого кафедрального собору, і ставить наголос на міських та соціальних
перетвореннях упродовж останніх 150 років. Докладніше розповідає Адіна Драгу:
Те саме можна сказати і про наш другий маршрут, який починається від
Патріаршого кафедрального собору. Потім він пролягає вулицею Шербана Воде, по
бульвару Мерешешти, повз площу Лібертецій перед входом у парк Кароля і далі йде
до автовокзалу Філарет, що діє на місці колишнього залізничного вокзалу,
вулицею Фабріка де кібрітурь до палацу і пивоварні Брагадіру та назад до площі
Унірій. Цей район зазнав незначних змін і впливу останнім часом, і з цієї точки
зору ми вважаємо, що він досі зберіг дух старого Бухареста, який
характеризується малим підприємництвом, атмосферою життя представників малого сегменту буржуазії,
середнього класу, що відчувається і помітна в цих куточках столиці. Ми хочемо
розповісти всім зацікавленим особам про цей період історії з допомогою наших
двох маршрутів Периферіями та Із села в місто, намагаємося підкреслити
цікавість цього періоду історії Бухареста, історія, яка не є обов’язково історією
великих бояр, а є історією дрібних торговців, дрібних підприємців, ремісників,
середнього класу, дрібної буржуазії. Це головні елементи туристичної
привабливості цих маршрутів.

З огляду на те, що проект був ініційований
відносно нещодавно, наразі важко сказати скільки знайшлося охочих здійснити
екскурсію цими двома маршрутами, що пролягають периферією в центрі Бухареста.
Але з огляду на зростаючу кількість осіб, які цікавляться маловідомими місцями
столиці, рано чи пізно вони будуть. Водночас вже з’явилися і перші результати…
Недавно була проведена виставка фотографій, зроблених уздовж двох маршрутів, що
відображають особливість цих старих районів Бухареста.

В історичному районі Бухареста, приємні сюрпризи з’являються майже на кожному розі. Наприклад, на вулиці, прихованої високими будівлями на головному проспекті міста – Магеру, розташований серед щедрого саду неоготичний пам’ятник: Будинок Лібрехт.

Ніби нагадуючи про декор романтичних романів, будинок цей був зведений в середині XIX століття персонажем, який, за своїм авантюрним життям, посилає нас думкою до романтичного стилю: Цезарем Лібрехтом. Хто він такий дізнаємося від історика Дана Фалкана: Цезар Лібрехт мав дуже пригодницьке життя. Він є центральною фігурою правління Александру Іоана Кузи. Здається вони познайомилися ще до того як Куза став правителем Молдови у 1859 році. Можливо вони познайомилися десь в 1856-1857 роках, коли Цезар Лібрехт, бельгійського походження, дістався до міста Галац і працював у Телеграфній службі Дунайської комісії, а майбутній правитель був префектом повіту Ковурлуй (сьогодні Галац). Що саме зблизило їх, важко сказати, можливо пристрасть до кінного спорту або азартних ігор. Справа в тому, що Цезар Лібрехт продовжив дружбу із Александром Іоаном Кузою і після того, як він був обраний господарем Молдови 5 січня 1859 року, а потім 24 січня господарем Волощини. Він був одним з гідних довіри людей Александра Іоана Кузи, будучи призначений директором Пошти і телеграфу, однак неофіційно він був, насправді, головою Секретної служби Кузи, маючи доступ до листів і телеграфних повідомлень останнього. Цезар Лібрехт, користуючись цим особливим статусом при правилетю країни, а також інформаціями, став дуже успішним бізнесменом. Він належав до близького оточення Кузи, головною фігурою якого була фатальна жінка Марія Обренович, коханка господаря. Лібрехт, однак, здобув своє майно більше за допомогою корупційних діянь і привілейованих відносин із господарем.

Авантюрист звинувачений в корупції, Цезар Лібрехт, однак, мав бездоганний смак у мистецтві і архітектурі, як це доказує зведена ним будівля в Бухаресті. Дан Фалкан: Цей чудовий будинок, що зараз є пам’ятником архітектури був побудований Цезарем Лібрехтом у 1865 році, за рік до зречення Кузи від престолу, і був здійснений за проектом архітектора Луїджі Ліпіцера. Будівля, що належить еклектичному стилю і поєднує в собі елементи неоготики, є архітектурною перлиною у центрі столиці і нетиповою для архітектурного пейзажу Бухареста. Більшість старих будівель, які залишилися в місті, були побудовані у той самий період коли збудував свою будівлю і Лібрехт, 1880-1890 рр., але вони побудовані у французькому стилі.

Будинок вистояв у буремні часи історії і став символом Бухареста, навіть після того як попав у неласку того, хто побудував його. Про Цезара Лібрехта продовжує свою розповідь історик Дан Фалкан: Відразу ж після того, як Куза відрікся від престолу, на Лібрехта було подано в суд і навіть засуджено до тюремного ув’язнення. Він пробув у тюрмі рік або два, а потім повернувся до Франції, хоча він був бельгійцем. Він мав авантюрний характер, і доказом цього є і момент його кончини. В кінці 1880-х років він брав участь у громадянських війнах в Іспанії, де і помер. Будівля була конфіскована румунською державою, згодом придбана маршалом Королівського палацу під час правління короля Карола I, Георге Філіпеску. Тому, довгий період будинок носив назв Лібрехт-Філіпеску, будучи названий на честь двох його власників. У 1947 році, коли комуністи прийшли до влади, вони націоналізували будинок і, рік по тому, в 1948 році, перетворили його на будинок для університетських викладачів.

Будівля, що складається з підвалу і першого поверху має численні високі приміщення. Вікна зроблені з богемського кришталю. У 1947 році, будівля була сконфіскована комуністичним режимом і перетворена на будинок університетських викладачів, для яких були улаштовані читальні зали, ресторан, кінотеатр, конференц-зали. Кожне приміщення на першому поверсі має сугестивну назву: Читальний зал, Шаховий зал, Мармуровий зал, і т.п. Будинок Лібрехт має щедрий двір з парком, який захищає від вуличного шуму, і красивий фонтан, свідчення розкішного життя і гламуру міжвоєнного періоду. З 2007 року будинок знаходиться у власності Бухарестського університету. Будинок має, також, один концертний зал місткістю 120-150 місць та інші 6 приміщень місткістю 20-40 місць. Щотижня тут проходять культурні заходи, наукові конференції, прес-конференції, організовані Бухарестським університетом.

Сьогодні ми запрошуємо вас відвідати одне з найбільших міст
Румунії – Орадя, що розташоване на невеликій відстані від кордону з Угорщиною. У 2015 році Орадя прийняла близько 163.000 туристів, що набагато більше в порівнянні з
попередніми роками.

Витоки міста сягають
ХІ-го стліття, коли Угорське королівство перебувало в процесі розширення на
схід, до Трансільванії. Король Ладислав
І-й звів монастир на місці, де сьогодні знаходиться середньовічна фортеця. Упродовж
часу в Ораді мешкали переважно румуни, угорці, австрійці, італійці, словаки та євреї.
Угорська громада мала великий вплив на історію міста побудувавши чимало храмів.
Особливо вражаючою є будівля Римо-католицького собору, побудованого з 1751
по 1759 роки в стилі австрійського бароко, і в якому досі дє орган, подарований
імператрицею Марією Терезою.

До списку культурно-архітектурних
пам’яток, які слід обов’язково відвідати в Ораді треба включити й Синагогу «Ціон»,
що була побудована в 1878 році, після розколу місцевої єврейської громади на
ортодоксів та неологів. Слід сказати, що до кінця Другої світової війни євреї
становили близько 35% населення міста Орадя, але більшість з них були депортовані
і загинули в нацистських таборах, унаслідок чого в даний час єврейська громада міста
налічує тільки 700 членів. Вже багато років у синагозі не проводяться богослужіння,
але після недавньої реставрації муніципалітетом вона стала культурним центром.

Орадя має багато чудових
будинків ХІХ-го і початку ХХ-го століть в стилі Модерн. Муніципалітет взяв
участь у реабілітації Будинку Дарвас – Ла Рош, власники якого мали трагічну
долю. Ця будівля тепер стала музейним простором, в якому представлено течію «Ар-нуво».
Ще одна туристична пам’ятка – палац Чорний орел, розташована в центральній
частині міста і була побудована в 1907 – 1908 роках. Він складається з трьох корпусів
і має Y-подібний прохід. Поруч знаходиться Церква з Місяцем, православний храм
побудований у 1832 році і названий так завдяки механізму, розміщеному на вежі
церкви, що вказує фази Місяця.

Міхай Журке є
директором Асоціації з питань розвитку туризму в Орадя та його околицях і брав
участь у багатьох проектах, спрямованих на залучення туристів, в тому числі в розробці
додатків для мобільних телефонів і пакету під назвою «Орадя City Card»: «Додаток,
який ми запустили минулого року містить інформацію, фотографії, карту міського
транспорту, інтегрований GPS-навігатор, інформацію про ресторани, готелі,
лікарні, СТО, тобто всю інформацію, необхідну туристові, який відвідує наше
місто, в тому числі розміщення банкоматів. Якщо ти знаходишся в певному місці і
хочеш дістатися іншого, то на додатку можеш побачити кращий маршрут громадського
транспорту. Крім того, ми створили «Орадя City Card», що являє собою офіційний
пакет, що включає проїзний на всі види транспорту протягом 48 годин, туристичну
карту і буклет зі знижками у понад 45 партнерів: готелях, кав’ярнях, ресторанах,
торгових центрах. Він включає і 50% знижку на відвідування всіх музеїв, всіх
визначних пам’яток міста.»

Проте, найбільшою на
сьогодні інвестицією муніципалітету є Аквапарк, який буде відкритий в липні. З
потужністю понад 1500 осіб, комплекс має як криті, так і відкриті басейни,
гірки, майданчики для дітей, СПА-центр, ресторани, бари і спортивні майданчики.
Іншим об’єктом, для реставрації якого були залучені кошти з європейських фондів
є тутешня середньовічна фортеця. Хоча роботи ще не завершені, фортеця вже стала
дружнім місцем, а на її території минулого року був проведений Різдвяний
ярмарок. Ще один захід відбудеться на цьому тижні – Свято фортеці Орадя, що
включає театральні вистави, лицарські бої, майстерні, концерти і виставки.

Орадя може стати відправною точкою для
знайомства з визначними пам’ятками всього регіону, каже Міхай Журке,
директор Асоціації з питань розвитку туризму в Ораді та її околицях. «Крім
відвідання міста, поблизу повітового центру є чимало принад, які здаються мені
цікавими, а кілька місцевих компаній пропонують специфічні послуги, починаючи
від прогулянок на гірських велосипедах в горах до рибальства. Навколо міста є багато
озер, які використовуються для аматорського і спортивного рибальства. У 15
хвилинах їзди на машині, через Інеу є комплекс, де можна порибалити, покататися
по озеру на катамарані або водних лижах, є й маленький аеродромом, умови для
верхової їзди, гольфу і все це недалеко від міста. Якщо говорити про регіон, то
в двох годинах їзди звідси знаходяться гори Апусень, з однойменним природним
парком, печерами, в районі Вадул Крішулуй можна займатися рафтингом, проводяться
походи в гори, є віа феррата-захищений маршрут для скелелазіння – в районі Падіш,
плато Падіш. Одним словом різні заходи, на смак туриста.»

Слід ще додати, що всього в декількох
кілометрах від міста Орадя знаходиться один з найбільших румунських курортів Беїле
Фелікс. Цей курорт має близько 6000 місць розміщення, чимало лікувальних
центрів, критих і відкритих басейнів з термальними водами.

Протягом останніх кількох років навчальні програми загальноосвітніх навчальних
закладів Румунії містять і ряд факультативних занять. За спільною згодою шкіл, батьків та учнів, ці факультативи можуть бути обрані починаючи ще з III-го класу. Одним з них є
архітектура. Щойно після його затвердження асоціація «Про архітектуру» за підтримки Спілки архітекторів Румунії розробила й план та підручник для III-го і IV-го класів. Навчання за підручником можна проводити протягом року або двох років у III-му та IV-му класах.

Архітектор Міруна Грігореску, одна із засновників організації «Про архітектуру» розповідає про ініційований ними
проект. «Цей факультативний предмет був введений в рамках пілотного проекту у сімох класах в Бухаресті, в 2012-2013-му навчальному році. Потім викладання цього предмету зросло в геометричній
прогресії: в наступному році у нас було 60 класів і на сьогодні цей предмет викладається понад у 100 класах по всій країні. У минулому році ми відправили підручники до 37 населених пунктів.»

У класах, в яких викладається цей предмет зазвичай
присутній архітектор, який на добровільній основі допомагає вчителю у проведенні
занять. Предмет «Про архітектуру» поєднує теорію з практикою, а головний
наголос ставиться на виявленні дітьми міста, в якому вони проживають. Міруна
Грігореску. «У віці дев’ять, десять або одинадцять років, скільки мають наші діти,
дуже важливо, щоб вони проекспериментували своє місто, важливо їм пояснити і
заохотити їх подивитися на нього з іншої перспективи. Повертаючись у клас, учні
обговорюють з архітектором побачене і почуте і, врешті-решт, будують власними руками
різні речі, від мініатюрних будівель до макетів міста зусиллями всього класу.
Діти вчаться як зменшити масштаб і зрозуміти, що таке план об’єкту, фасад або
ергономіка. Звідси вони починають вивчати матеріали і текстури, а також
географічний та кліматичний і, навіть, історичний
контекст будівель. Потім вони дізнаються про місто і як воно функціонує як
механізм або як організм. Вони дізнаються й про міське регулювання та його важливість.»

З огляду на зростаючу популярність
факультативних курсів, представники системи освіти у співпраці з громадянськими
організаціями розглядають можливість введення нових занять. Одним з них є
правознавство. Суддя Крісті Данілєц, член Вищої ради юстиції, взяв участь у
цих дискусіях. Він навіть розробив підручник для старшокласників, який може
бути використаний, коли юридична освіта буде включена в навчальну програму. Що повинен
містити цей новий курс? Відповідає суддя Крісіті Данілєц: «Ми виходимо за теоретичні
рамки і розповідаємо дітям те, що їм дозволено і не дозволено робити, щоб не
порушувати закони держави, від Конституції до Кримінального кодексу, від їх
обов’язків, коли вони йдуть по вулиці в школу, обов’язки по відношенню до сім’ї,
до їх прав. Вони також дізнаються про свої права та обов’язки, коли мають
справу з певною державною установою. В останні роки у Румунії збільшилася кількість
дітей, що постають перед органами правопорядку. Усе більше і більше
дітей-злочинців, все більше і більше дітей-жертв і все більше і більше дітей-жертв
зловживання своїх батьків. Якщо суспільство не робитиме все, щоб не допустити порушення
законів, досить імовірно, що через п’ять чи десять років, коли ці діти стануть
дорослими, вони можуть стати правопорушниками.»

Підручник з правового виховання складається з кількох розділів, що ознайомлюють
дітей з чинним законодавством. Крісті Данілєц: «Він містить 15 уроків з правового виховання, що пояснюють дітям нетехнічною мовою, з численними прикладами, як правильно вести себе в суспільстві, їх права
до отримання внутрішнього паспорту. З підручника діти дізнаються, що з ними
відбувається, якщо батьки виїхали працювати за кордон або розлучені, як вони
можуть захистити себе від насильства в сім’ї, або що таке викрадення дитини. Так
само вони дізнаються, які речовини заборонені неповнолітнім, я маю на увазі
алкоголь, тютюн і наркотики, або як вони захищені законом у разі придбання
невідповідного товару або електроапарату, що не працює належним чином. Інші розділи
присвячені правилам дорожнього руху, як карається безквитковий проїзд дитини у міському
транспорті, коли дитина може відкрити рахунок у банку, в якому віці можна
укласти договір про надання послуг або трудовий договір.»

Усі ці
практичні питання дуже цікавлять школярів, як розповів Хорія Оніце, президент
Національної ради учнів. «Ми з самого початку підтримали цю ініціативу,
виходячи з того, що наша школа повинна навчити учнів бути громадянами, як інтегруватися
на ринок праці. На жаль, в цей час, школа не робить ні того, ні іншого. Школа
пропонує теоретичну базу знань, нецікаву для учня. Не вчить його як вчитися
самотужки. Ці додаткові предмети, ці матеріали приносять додану вартість системі,
а деякі з них мають широкий діапазон застосовності. Я маю на увазі правове
виховання, фінансове виховання тощо. Кілька місяців тому ми навіть провели
опитування серед 7000 учнів, а багато з них сказали, що вони розчаровані тим,
що закінчують 12 класів, отримали багато інформації, але їх ніхто не навчив, що
таке трудовий договір, не пояснив різницю між законом і постановою уряду, які
повноваження має парламент. Незалежно від того, ким і де працюватимуть, вони стикатимуться
з такими питаннями: що таке ПДВ, що означає податок… Ці питання ніяк не порушуються
в системі освіти Румунії.»

Навіть і вже затверджені факультативні курси не «обираються» і не
викладаються, так як цього хотіли б учні. Хорія Оніце пояснює: «На жаль, небагато
шкіл вибирають ці факультативи належним чином, тобто простою більшістю голосів.
Учні та їхні батьки, в якості осіб, які підтверджують вибір школяра, вибирають ці
факультативи із запропонованого школою списку. На жаль, у цьому списку немає
таких предметів як правове виховання або архітектура та інші, тому що школа пропонує
традиційні предмети, щоб забезпечити вчителям повну норму.»

Наостанок слід сказати, що нещодавно Міністерство освіти винесло на публічне обговорення рамковий план
середньої освіти, який містить більше факультативних курсів ніж раніше.

30 жовтня 2015 року є одним із тих днів, які Румунія не
забуде ніколи. Те що для кількох сотень молодих людей мало бути приємним вечором на
рок-концерті перетворилося на чорний день в їхньому житті. Для кількох десятків
із них цей день став став останнім. Для ще кількох десятків – першим днем нового
етапу життя, з численними складними операціями з непередбачуваними наслідками,
з фізичним та психічним стражданням, викликаним кошмарними моментами пережитими
в бухарестському клубі «Колектив», де за лічені хвилини пожежа змінила долю
сотень людей.

Трагедія виявила численні і серйозні прогалини адміністративного, законодавчого
та нормативного характеру. Вона викликала хвилювання і солідарність з жертвами і
обурення проти головних винуватців. Компетентні служби почали проводити
перевірку всіх приміщень в Румунії. Виявилося, що тільки 10% з них дотримувалися чинних норм, кажуть експерти,
які попереджають, що в старому Бухаресті, наприклад, у випадку землетрусу
можуть загинути тисячі людей.

Спілка архітекторів Румунії б’є тривогу – пожежа в
клубі «Колектив» виявила серйозні порушення і помилки в процесі видачі дозволів
та перевірки на дотримання правил пожежної безпеки і не лише. Президент Спілки архітекторів Румунії Шербан Цігенаш в інтерв’ю нашій
радіостанції, заявив, що з точки зору архітектури в містах, ситуація в Румунії виглядає
погано з кількох причин: «Одна з них пов’язана з нормативно-правовою базою, яка
регулює будівництво. У Румунії ще досить поширена стара система мислення, що не фокусується на, скажімо, «софт»-елементах,
які складніше оцінити або вимірити, як наприклад загальна архітектурна якість.
Люди все ще вважають, що головне аби щось не впало на голову під час землетрусу, щоб
не вбило під час експлуатації, що головне утеплити стіни якомога товстішим шаром
пінопласту, аби не втрачати тепло і все. Отже, ми маємо застарілу, незбалансовану
систему законів, що регулюють цей сектор. Другою важливою проблемою є те як
люди дотримуються законів, тих що у нас є, котрі, очевидно, мають і добрі положення, побудовані
логічно, але які важко застосувати на практиці. Румунія перебуває в ситуації,
коли дуже часто невідповідно застосовуються контрольні вимоги, коли інспекції і перевірки
не проводяться як слід, коли розмір штрафів за порушення норм і законодавства
встановлюється суб’єктивно. І всі це дуже добре знають. Знають, що можна звести
будівлю з порушенням положень дозволу на виконання будівельних робіт і нічого
за це не буде. А це справжня катастрофа. Третя проблема відноситься до освіти,
і тут є дві складові: освіта, тих, хто працює в цій галузі , яка перебуває під
певним тиском деградації або втрати ефективності та узгодженості. Другим аспектом
є загальний рівень обізнаності. Жодна країна не матиме гарної архітектури, якщо в ній не має добрих клієнтів. Добрий клієнт це людина, яка добре розуміє
необхідність якісного простору, якісної архітектури, а не веде себе як в Румунії,
де головним бажанням звичайного клієнта, є зниження витрат на шкоду
архітектурній якості проекту.»

Гроші є однією з причин того, чому власники клубу «Колектив» вибрали дешевий
і
невідповідний матеріал для звукоїзоляції приміщення. Вони поставили на стіни і стелю звичайну губку,
що миттєво зайнялася від феєрверків, використаних під час піротехнічного шоу, полум’я
швидко поширилося, приміщення заповнив густий та дуже токсичний дим, що призвів
до серйозних опіків дихальних шляхів присутніх на концерті. Тим часом, законодавство що регулює
діяльність клубів, вже перебуває в процесі внесення змін – буде значно підвищено
розмір штрафів, власники закладів відтепер нестимуть кримінальну відповідальність за порушення чинних норм та законодавства,
а їх заклади будуть закриті.

Громадянське суспільство чутливо відреагувало на
цю трагедію. Десятки тисяч людей запалили свічки і поклали квіти біля клубу «Колектив»
в пам’ять про жертв пожежі, відбулася кількатисячна хода мовчання Бухарестом на
знак солідарності з постраждалими та їхніми родичами, і теж на знак солідарності тисячі людей відчули необхідність якимось чином приєднатися, надати допомогу. Тисячі людей
прийшли здавати кров. Розповідає директор бухарестського Центру переливання крові
Дойна Гоша: «Це була вражаюча мобілізація, я, чесно кажучи, ніколи ще не бачила
такого. Кожна людина хотіла здати кров, хоч чимось допомогти. Люди були вкрай
чутливі до цієї трагедії… І те, що це були переважно молоді люди, які загинули
або отримали страшні опіки. Тому що всі ми знаємо як сильно болить при опіку. Усі
ми бачили по телебаченню як лікарі, які надали першу допомогу, лікарі, які
багато чого бачили в своєму житті, бо вони це роблять, рятують людей в
екстремальних ситуаціях, вони зустрічали практично всі види пацієнтів, серйозно
поранених в дорожньо-транспортних пригодах, з усіма видами травм, і, тим не
менш, ці лікарі були шоковані побаченим, вони самі страждали за цих молодих
людей.»

Ця трагедія вивела на вулиці десятки
тисяч людей в Бухаресті та інших містах в Румунії та за кордоном, які вимагають
глибокої реформи всього політичного класу. В результаті протестів уряд Віктора
Понти пішов у відставку.

Бринковянське мистецтво містить в румунській історіографії архітектуру та художнє мистецтво Валахії за часів панування Константіна Бринковяну з 1688 по 1714 рр. Ця епоха рішуче вплинула на подальший розвиток мистецтва. Термін використовується і в більш широкому сенсі, щоб описати твори мистецтва з часів перших Маврокодатів до приблизно 1730 року. Історики мистецтв іноді характеризують за аналогією цей стиль із західним відродженням завдяки своїм раціональним структурам, але його декоративне багатство дозволяє використання фрази бринковянське бароко. Основи бринковянського стилю були закладені в часи двох десятиліть панування правителя Матея Басараба у 17 столітті, які забезпечили Валахії певну політичну стабільність і сприяли розвитку мистецтв. У період, який послідував за пануванням Бринковяну, особливо розвинулася архітектура дворянських садиб. Цей розвиток відповідає впливу важливих дворян останньої частини століття на шкоду наслідникам Матея Басараба.

Адріана Скріпкаріу вважає, що бринковянське мистецтво треба пояснити по розумінню кожного: У 2014 році, в рік вшанування пам’яті Бринковяну, ми розпочали проект – книгу, з допомогою якої ми хотіли наблизити красу бринковянської спадщини до широкої публіки. Книга є викладом, який супроводжується багатьма зображення з багатьма доступними поясненнями та словником для різних тем бринковянського стилю. Є розділ, присвячений монастирям, розділ, присвячений палацу. А ще є розділ, присвячений різним ремеслам: каменярству, столярству, ткацтву, ювелірству. Є й розділ, присвячений засновникам монастирів та монастирям, де ми намагалися показати, як моделює воля засновників увесь памятник. Це деталі, які дають життя історичним пам’яткам і які, на жаль, вже менше розглядаються таким чином. Зазвичай, ми звикли з досить технічними поясненнями про розміри памятника, рік зведення та ім’я засновника. Історії, які ховаються за спинами цих засновників, нам не достатньо представлені.

Впродовж років було написано чимало книг про бринковянську спадщину. Розповіді починаються зі стародавніх літописів за часів правителів від тих, хто часто бували свідками зведення чудових будівництв. Майже всі наші вчені, які полюбляють історію, спинилися над цим гарним розділом румунської цивілізації і ще пишуть про нього багато сторінок. Навіщо ще одна книга? – запитаєте ви. Особливо, якщо вона не відкриває нечуваних речей, розвіданих якимось археологом, ані прихованих таємних фактів зі віднайденого рукопису. І все-таки книга є унікальною, ви зрозумієте, чому.

Таким є вступне слово Адріани Скріпкаріу до книги Бринковянська спадщина по розумінню всіх: Ми маємо вступний розділ, який назвали Глосарій бринковянської цивілізації в зображеннях. У ньому ми пояснюємо читачеві основні поняття румунського середньовічного менталітету, ким були бояри, воєводи та як взаємодіяли між собою соціальні шари. Пояснюємо роль церкви, декілька теологічних понять, які не можуть бракувати з уваги тих, хто хоче глибоко зрозуміти цю тему. Наприкінці є дуже гарний розділ, написаний Луізою Замора, істориком мистецтв. Він присвячений пост-бринсковянському мистецтву, це найдовший період румунського мистецтва, після якого нам залишилися багато історичних пам’яток, які, на жаль, сьогодні ми знаходимо дуже часто в руїнах. Це книга, про яку мені вже сказали, що вона є дуже приємним читанням, дуже привабливим з точки зору зображень. Фотографом нашого проекту є Джордже Думітріу, це дуже пристрасний фотограф, який займається цим більше десяти років. Відчутний досвід і тепло, з яким він підійшов до наших тем. Книга отримала й специфічне графічне бачення. Ми вийшли за рамки звичайних альбомів мистецтв і увійшли в панорамний план, з допомогою якого хочемо зробити ці обєкти набагато доступнішими нашим читачам і через графічне втручання.

Літня резиденція правителя Константіна Бринковяну з Потлоджь, Палац Могошоая та Палац Мітрополітан з Бухареста є історичними пам’ятками бринковянського стилю. Релігійна архітектура відзначається монументальністю, даною імпозантними розмірами та унітарним поняттям. Монастир Сіная, монастир Хорезу чи монастир Антім з Бухареста є одними з найбільш важливих бринковянських будівель. Адріана Скріпкаріу: Бринковянську цивілізацію можна полюбити саме тоді, коли відкриваєш деталі й серйозність, з якою засновники дивилися на кожен невеликий жест, який, поряд з іншими, давали їй красу, яку можна віднайти і сьогодні у збережених памятниках. Я думаю про монастир Сіная, чиїм засновником був правитель Міхаіл Кантакузіно після довгого паломництва до святих місць. Можна помітити багато деталей, повязаних із цією його подорожжю і тим, як вона відобразилася до кінця днів у душі цього засновника. Їх можна побачити й на фресках монастиря Сіная.

На жаль, справжні пам’ятники бринковянської архітектури, як бухарестські монастирі Котрочень та Векерешть, були знесені комуністичним режимом в середині 80-их років. Проте монастир Котрочень був відбудований у тому ж місці у 2003-2004 роках.