Tag: архітектура

Тімішоара, культурна столиця Європи у 2023 році, є найбільшим містом на заході Румунії та продовжує приваблювати відвідувачів. Добре розвинена туристична інфраструктура та культурні заходи залишаються головними принадами міста. На Віденському туристичному ярмарку, який проходив з 16 по 19 січня, туристи дізналися, що може запропонувати наша сьогоднішня дестинація.

Віденський туристичний ярмарок є однією з найбільших подій у цій галузі, яка приваблює професіоналів як у сфері відпочинку, так і ділового туризму. Лаура Болдовіч, директорка Організації з управління дестинацією Тімішоара, каже, що участь у цьому ярмарку була необхідною для подальшого просування напрямку, якому надають перевагу туристи, які вже відвідували це місто. «Мої колеги щойно повернулися з Віденського туристичного ярмарку ̶ чотириденного заходу, який став справжнім успіхом для нашого міста та за його межами. Відвідувачів було навіть більше, ніж у 2024 році і це підтверджує інтерес австрійців до унікальних туристичних дестинацій. У нас був спільний стенд з містами Орадя та Сібіу, відвідувачі дуже цікавились нашим містом. Багато з них казали, що вони вже були в Тімішоарі раніше і хотіли б повернутися. Ми не зупиняємося на досягнутому. Наступний ярмарок, в якому ми візьмемо участь, цього разу з власним стендом Тімішоари, відбудеться в Будапешті через два тижні.»

Австрія є ключовим туристичним ринком для Тімішоари. Таким чином, до весни всі, хто подорожує через Відень або Будапешт до аеропорту, зможуть побачити великий інформаційний банер, що має 40 квадратних метрів, із запрошенням відвідати Тімішоару. І це лише частина промоції, каже Лаура Болдовіч. «Ми популяризуємо місто через все, що воно представляє: освіту, інвестиції, робочі місця. Працюватимемо на кількох рівнях, як і минулого року, розглядаємо різні туристичні ярмарки, в яких плануємо взяти участь. Я вже згадувала про поїздку до Будапешта в лютому, але крім того, ми їдемо в Берлін, Лондон, Барселону, Ріміні, Франкфурт-на-Майні. Цього року ми також хочемо відкрити інтерактивний дитячий музей, який буде єдиним у своєму роді в регіоні. Таким чином, ми хочемо розвивати Тімішоару як сімейний туристичний напрямок для дітей.»

«У 2023 році місто отримало титул Культурної столиці Європи, що свідчить про те, що Тімішоара має дуже яскраве культурне життя», ̶ каже Лаура Болдовіч, директорка Організації з управління дестинацією Тімішоара. «Усім, хто прагне різноманітних подій, але шукає унікальні та цікаві місця, ми рекомендуємо Тімішоару. Центр міста має дуже велику пішохідну зону. Це, мабуть, найбільша пішохідна зона в Румунії. У нас також є найбільша кількість історичних пам’яток в Румунії. Почати прогулянку можна в центрі Тімішоари, з площі Вікторієй, яка з’єднується з площею Свободи, а потім з найкрасивішою, на мою думку, площею Унірій. Таким чином, ми маємо три площі, з’єднані пішохідними вулицями, терасами, місцями, де можна зупинитися та помилуватися містом. Ті, в кого є більше часу, можуть продовжити пішу прогулянку, адже в Тімішоарі не тільки центр вартий уваги, але й історичні квартали, які є дуже цікавими. Крім цього навколо міста є виноробні райони. Досить близько, якщо у вас є транспорт, знаходяться інші міста, такі як Орадя і Сібіу. Але Тімішоара варта того, щоб провести у ній хоча б вихідні й я обіцяю, що нудьгувати точно не доведеться.»

Місто вражає своєю різноманітною архітектурою у стилі віденського бароко, неовізантійського стилю та модерну. З 15 000 будівель міста 13 000 є історичними пам’ятками. Це також єдине місто в Європі з трьома театрами, де вистави проводяться румунською, угорською та німецькою мовами. Тут є опера, філармонія, молодіжний та ляльковий театри. Це місто з великою кількістю культурних установ.

Не лише архітектура є сильною стороною міста. Тут є кілька музеїв, які представляють минуле Тімішоари. Зокрема, ви можете відвідати Музей Банату, експозиції якого розміщуються в межах бастіону Терезія, що є частиною стародавніх фортифікацій міста. Серед музеїв, що користуються особливою популярністю серед туристів, налічується й Музей банатського села, який знаходиться на околиці міста. Тут представлені старі будинки, привезені з банатських сіл, що відображають спосіб життя різних етносів, які проживають у Банаті. У музеї також можна побачити традиційні румунські, німецькі, угорські, сербські, словацькі та інші будівлі, що належать нацменшинам, котрі мешкають у цьому регіоні.

Потім можна відвідати Художній музей, виставки європейського та банатського мистецтва, постійну експозицію Корнеліу Баби, а також багато інших тимчасових виставок, – розповідає Лаура Болдовіч. «Зараз в Національному художньому музеї проходить нова виставка. Це виставка картин Караваджо та його учнів, тож ми рекомендуємо обов’язково її відвідати. Вона працюватиме в Тімішоарі до кінця лютого. У нас також відбуваються фестивалі, про які ви можете дізнатися на нашому сайті visit-timișoara.com. Окрім цього, ми керуємо Туристичним інформаційним центром, а віднедавна у нас ще з’явилася сувенірна крамниця, де туристи можуть придбати щось на згадку про Тімішоару та творіння місцевих майстрів. Ми взаємодіємо з туристами. Ті, хто приїжджає сюди, кажуть, що вони вражені Тімішоарою, атмосферою на вулицях, гостинністю місцевих жителів і тим, що вони, ймовірно, не знали про нас до цього часу. Тож запрошуємо і вас відвідати Тімішоару. Обіцяємо, що не розчаруємо. Це місто, сповнене гламуру, де минуле поєднується з сучасністю, а майбутнє ̶ з інноваціями. У 2023 році ми були культурною столицею Європи, проте і досі місто Тімішоара продовжує залишатися яскравим напрямком, готовим запропонувати незабутні враження. Отже, приїжджайте і відчуйте енергію Тімішоари, і ми обіцяємо, що ви захочете повернутися сюди знову.»

Тімішоару перетинає річка Бега, по якій можна прокататися на катері, як громадському транспорті. Для туристів також курсує туристичний трамвай, який у вихідні відправляється від площі Свободи та об’їжджає все місто.

Сьогодні пропоную відвідати самий центр країни, село Рікіш, розташоване всього за 5 км від населеного пункту Б’єртан, у повіті Сібіу. Оточений терасовими пагорбами, на яких колись вирощували виноград, Рікіш – це село в північній частині повіту, з першою документальною згадкою в 1283 році під назвою Вілла Ріхіні (Villa Rihini).

На початку 1990-х років жоден антрополог не дав би шансу маленькому німецькому селу на півночі повіту Сібіу. Саксонці, які до того часу підтримували тут життя, повісили на будинки замки і поїхали будувати нове життя в Німеччині. Лише ті, кому не було куди йти, залишилися тут. Рікішдорф, колись село багатіїв, у ті часи мало всі ознаки руїни. У 15 столітті це був релігійний та економічний центр. Однак тепер ніхто не вірив у сільські історії та легенди, і здавалося, що єдиною вічною річчю, народженою в цьому селі, була бідність. Але там, де фаталізм румунів не залишав місця ні для чого, навіть для бажання вижити, надія прийшла від жменьки іноземців, які розуміли, наскільки красиво і важливо не дати місцю померти.

Популярність села зросла в останні роки завдяки багатьом іноземцям, які приїхали і оселилися тут, Рікіш ставши таком чином селом з найбільшим культурним розмаїттям у Румунії: 12 національностей у селі, де проживає лише 700 душ. Окрім румунів та кількох саксонських родин, на даний момент в Рікіші живуть десятки німців, французів, нідерландців, італійців, швейцарців, литовців та американців. Однак, окрім цього, туристи приїжджають сюди, щоб відкрити для себе мальовниче село, оточене густими лісами, горами, середньовічними містечками і селами, які зберігають спокій, традиції та гарний смак.

Поволі іноземці, що оселилися тут, відремонтували будинки, зберігши оригінальну саксонську архітектуру, дах і будову, відкрили гостьові будинки і пансіонати з багатовіковими меблями, і почали говорити з місцевими жителями про те, наскільки цінним насправді є те, що вони назвали б бідністю: просте життя, посеред природи, без сучасних витребеньок. Поволі ці іноземці стали місцевими і повернули сібіуське село до життя. Вони відкрили магазини, туристичний центр, почали організовувати бранчі з традиційною продукцією і навіть літературний фестиваль. І коли туристи постукали у ворота, щоб купити овочеву ікру, сало чи вино, селянам ніби показалося диво. Люди почали розуміти, що таке зелений туризм і чому інші люблять їздити на велосипедах і кінних екіпажах, чому вони ходять в походи по гірських піках і чому їм подобається їсти овочі з городу.

Як у всіх саксонських селах, у Рікіші є дуже красива готична базиліка, якій понад 500 років. Укріплена церква є важливою туристичною пам’яткою повіту Сібіу. Це одна з найкраще збережених укріплених церков у цьому районі і являє собою видатний приклад середньовічної оборонної архітектури. Костел був збудований у 13 столітті як римо-католицький, а у 15 столітті перетворений на євангелічно-лютеранську церкву. Костел побудований у готичному стилі з прямокутним планом і фланкований чотирма вежами, з яких північно-західна вежа є найвищою. Вона має низку оборонних елементів, таких як товсті стіни і вузькі вікна для захисту від нападів. Усередині костелу туристи можуть помилуватися низкою фресок і прикрас з різних історичних періодів.

Стіни старої фортеці, що оточувала церкву щоправда, вже не зберіглися у повному обсязі. Костел вирізняється великою кількістю різьблених елементів. Серія гротескних фігур розкидана по всьому інтер’єру, надаючи місцю ще більш таємничої атмосфери. Вівтар оформлений у стилі бароко і має сцену розп’яття на передньому плані. Він був побудований у 1775 році сігішоарським митцем Йоганом Фольбартом. Над ним за нами спостерігає священик з двома хрестами в руках, який пильно дивиться на нас суворим поглядом. Дерев’яний амвон – ще один шедевр. На ньому зображена фігура пастуха, який тримає ягня. На стелі на перетині арок – різноманітні фігури. Також арки, що розходяться з боків, мають у своїй основі викривлені фігури, які начебто з трудом несуть тягар утримання стелі церкви.

На задньому балконі встановлено орган. Поруч з ним знаходиться фігура, що представляє персонажа кельтської міфології Грюннемана, який викарбував своє горе на камені. Орган датується 1788 роком і був здійснений відомим органобудівником того часу Йоганном Праузе. Надбрамна вежа на захід від костелу, яка зараз використовується як дзвіниця, все ще зберігає сліди башточки та вогневого отвору на перших чотирьох поверхах. Укріплена церква Рікіш відкрита для відвідування протягом усього року, і доступ до неї платний. Також доступні послуги екскурсоводів,

Село Рікіш розташоване серед лісистих пагорбів, зелених полів і квітучих лугів. На берегах річки, що протікає через село, відвідувачі можуть милуватися місцевою флорою і фауною, в тому числі рідкісними видами рослин і тварин, такими як карликова ящірка і польова ящірка. Поблизу села є кілька природних пам’яток. Ці райони популярні для піших прогулянок та інших видів активного відпочинку, таких як їзда на велосипеді або скелелазіння. Відвідувачі можуть досліджувати унікальні ландшафти, дізнаючись про історію та культуру регіону.

Саксонська євангельська церква Алма Вії та церква Святого Михаїла в Клуж-Напоці стали одними з 26 переможців з 18 країн конкурсу Нагород за європейську спадщину / Europa Nostra 2024, який співфінансується програмою Європейського Союзу «Креативна Європа».

Проєкт Саксонської євангельської церкви Алма Вії передбачав реставрацію культурної пам’ятки, що символізує багатовікову історію та ремесла в мальовничому селі Алма Вії в Сібіуському повіті (Трансільванія, центральна Румунія). Завдяки комплексним реставраційним роботам вдалося не лише зберегти архітектурну та історичну цілісність церкви, але й розширити можливості місцевої громади, а отже, сприяти сталому розвитку туризму – зазначено на веб-сайті цієї європейської організації з питань культурної спадщини. Проєкт координувався Фондом Міхая Емінеску та був підтриманий Фондом Послів США зі збереження культури (AFCP) і грантами Європейської економічної зони (ЄЕЗ).

Алма Вії, традиційне трансільванське саксонське село, відоме своєю укріпленою церквою, яка є свідченням багатовікової історії та майстерності. Село було засвідчено у 1289 році. У першій документальній згадці його називають вільним селом на землі угорського королівства. Два століття потому тут була побудована церква на вершині пагорба з видом на село, а в ХУІ столітті її замінили міцнішою укріпленою церквою. Село зазнало багато змін протягом часу, але, на щастя, не все змінилося. Нечисленні сім’ї саксонських поселенців, які заснували село, залишили тут порядок, архітектуру, типові саксонські правила, а особливо красиві фортецю й церкву. Ці звички не зникли з часом, а результати все ще можна побачити й сьогодні, хоча більшість саксонців покинули ці місця.

Зараз, у тих 200 будинках у Алма Вії проживають близько 400 людей. Вони займаються сільським господарством, садівництвом, тваринництвом, бджільництвом, працюють у ковальській майстерні, плетуть кошики, вишивають і готують смачні страви за рецептами, що зберігаються від предків. Місцеві жителі сьогодні є сумішшю культур, а також моделлю гармонії. Кожен будинок забарвлений різним кольором, і кожен фасад прикрашений сімейним гербом, а також датою та висловом, що стосується важливої ​​події в історії будівлі. Доріжки до будинків мають дерев’яні різьблені мости, що доповнюють ідилічні пейзажі. Упродовж часу церква та її околиці занепали, і їхнє збереження стало нагальною проблемою. Кладка, складена як з каміння 14 століття, так і з цегли ручної роботи 16 століття, була нерівною, що призвело до структурної слабкості та помітних тріщин, великих розломів від попередніх втручань, вивихів і порушень з’єднань. Штукатурка на фасадах була пошкоджена, особливо з північної сторони, що призвело до проблем з внутрішньою кладкою. Дерев’яна конструкція страждала від вогкості та зараження комахами.

«Збереження укріпленого церковного комплексу Алма Вії є потужним прикладом для укріплених церков та релігійної спадщини, яка більше не має оточуючої, первісної громади, яка б піклувалася про неї. Ретельне, але мінімальне втручання забезпечило використання сумісних матеріалів і рішень, які були чутливими до первісної структури. Це видно по тому, як зберіглися оригінальні цегла і черепиця, а також по тому, як зберіглася патина часу. Цей сталий підхід також проявляється у високій якості результатів, досягнутих при обмеженому фінансуванні. Проєкт відновив культурний ландшафт цього маленького села та залучив громаду на найвищому рівні, таким чином прищеплюючи почуття відповідальності за цю спадщину”, – зазначило журі.

Розташована у центрі міста Клуж-Напока, церква Св. Михаїла є перлиною європейської готичної архітектури і перебувала на стадії масштабної реставрації з 2016 по 2022 рік. Окрім комплексного зміцнення конструкції та реставрації фасаду, проєкт також включав внутрішні роботи з реконструкції та модернізації. Це римо-католицька церква 14 століття в готичному архітектурному стилі. Стоїть вона на землі, яка раніше належала каплиці Святого Якова та кладовищу. Будівля є національною пам’яткою Румунії. Рішення про будівництво церкви було прийнято в серпні 1316 року через кілька днів після того, як король Угорщини Карл I (Кароль Роберт Анжуйський) видав акт, який визнав Клуж офіційним містом і надав його громадянам свободу вибору релігійної парафії та священиків для керівництва їхньою церквою. Фінансування церкви в основному надходило від мешканців Клужа. Існує документ, датований 1349 роком, підписаний архієпископом Авіньйону, Франція, разом з 15 іншими єпископами, який надає індульгенції на облаштування та освітлення церкви Святого Михаїла. Церква Святого Михаїла є другою за величиною церквою в усій Румунії (її перевершує лише Чорна церква в Брашові). Неф церкви має вражаючі розміри 50×24 м, а апсида – 20×10 м.

Переможці були обрані журі у складі 12 експертів зі спадщини з усієї Європи після оцінки заявок Відбірковим комітетом. Загалом на здобуття цьогорічної премії було подано 206 заявок від організацій та приватних осіб з 38 європейських країн. «Наша культурна спадщина – це наше спільне багатство, міст між минулим, теперішнім і майбутнім. Вона займає особливе місце в наших серцях і в нашому повсякденному житті, сприяючи формуванню почуття приналежності та ідентичності.  Нагороди за європейську спадщину / Europa Nostra підкреслюють вирішальну роль взірцевих проєктів та особистостей, присвячених збереженню та популяризації нашої багатої спадщини. Я щиро вітаю цьогорічних переможців за їхні видатні досягнення”, – зазначила Іліана Іванова, Європейський комісар з питань інновацій, досліджень, культури, освіти та молоді.

Церемонія вручення нагород Європейської спадщини 2024 року пройде 7 жовтня в румунському Атенеумі, який нещодавно був нагороджений знаком Європейської спадщини на знак визнання його європейської значущості. Цю подію високого рівня проведуть єврокомісар Іліана Іванова та виконавчий президент Europa Nostra Герман Парцінґер. Під час церемонії будуть оголошені володарі Великої премії та Призу глядацьких симпатій, обрані з-поміж цьогорічних лауреатів Нагороди за європейську спадщину / Europa Nostra. Кожен переможець отримає по 10 000 євро.

Церемонія є частиною основних заходів Саміту європейської культурної спадщини 2024 року, який пройде 6-8 жовтня в Бухаресті. Саміт, що співфінансується Європейським Союзом, організовує Europa Nostra у тісній співпраці з державними та приватними організаціями та партнерами у сфері культурної спадщини в Румунії. У номінації «Консервація та адаптивне повторне використання» переможцями, поряд з румунськими проєктами, стали Бельгійська королівська будівля в Брюсселі, маєток Шуленбург у Гері, Німеччина, історична шахта Ігнація в Рибнику, Польща, та Снігові колодязі в Сьєрра-Еспунії, Іспанія.

Процвітаючі часи завжди залишали свій відбиток на житті людей. У пошуках розваг і спілкування вони створили місця для зустрічей, щоб стежити за останніми тенденціями в моді, музиці та мистецтві, а також дізнаватися про новинки. Наприкінці 19-го століття розваги набули значного суспільного значення. З’явилися театри, розбудовувалися нові бальнеологічні курорти, а літні розваги для заможних людей перемістилися до великих міст. Натхненні західним суспільством, ті, хто керував районами, де було зосереджено фінансово потужне населення, вирішили будувати казино. Це були місця, де можна було поспілкуватися, поїсти, провести заходи і зіграти в азартні ігри.

На жаль, час був нещадним до цих будівель, які свого часу були втіленням елегантності та стилю. Втім, реабілітація казино як будівель для проведення культурних заходів є поширеною практикою зараз в нашій країні, надаючи перевагу функціонуванню цих будівель як івент-центрів або навіть музеїв. Старі казино мають свій особливий шарм, який постійно приваблює туристів. Саме з цієї причини казино тепер присвячене культурі. Подібні речі відбуваються по всій країні. Схожим прикладом є найстаріше казино Румунії, розташоване у місті Ватра Дорней. Зараз, після довгого процесу реставрації, ця будівля була знову відкрита для публіки  і перетворена на музей. Казино в Араді – ще один гарний приклад цього, сповнене шарму та особливої історії, але яке роками перебував в занедбаному стані. На щастя, він був повністю відреставрований і тепер приймає важливі культурні та соціальні заходи. Напевно, найвідоміше подібна будівля в Румунії, казино в Констанці, також перебуває в процесі реабілітації. Після завершення воно буде функціонувати як музей, бальний зал і кінотеатр. Сьогодні  розповім вам про дві маловідомі будівлі такого роду в країні, які нещодавно повстали з попелу.

Клуж-Напока є одним з найважливіших міст Румунії та справжньою столицею Трансільванії. З його важливим університетом та історичним центром, Клужу вдається чудово поєднувати історію з суєтою повсякденного життя. Тут туристи знайдуть незліченну кількість важливих історичних пам’яток і не тільки, але сьогодні приділимо увагу будівлі казино, одній з найкрасивіших будівель міста. Вона розташована в Центральному парку, і за іронією долі назва казино не є точною, оскільки будівля ніколи не була казино в істинному розумінні цього слова, звичайно, це не заважає нікому спробувати пограти в ігри онлайн-казино під час відвідування будівлі. Проте, будівля має особливу історію.

Будівництво казино було завершено в 1897 році і було натхненне знаменитим палацом Сансусі в Потсдамі, Німеччина. Архітектором, якому було доручено розробити проєкт, був Лайош Пакей, який, серед іншого, спроектував багато інших історичних будівель у місті, а також готель “Континенталь”. На момент відкриття казино було відоме під іншою назвою – “Кьошкул”, і було місцем де проводилося багато балів. Бали, що проводилися тут, відрізнялися незвичайною екстравагантністю, були елегантними, привабливими, чому, безумовно, сприяло унікальне місце розташування і красивий фонтан. У міжвоєнний період будівля слугувала так би мовити “притулком” для експонатів Етнографічного музею та школи образотворчого мистецтва. У комуністичний період тут розміщувався павільйон виставок текстилю та взуття. 1970-ті роки принесли нові зміни в історію казино, тож заклад перейменували на ресторан “Казино”. На жаль, після зміни режиму будівля  залишилася в занедбаному стані. Реставрація казино була проведена в 2012 році, і з тих пір будівля стала Центром міської культури, де проводяться численні місцеві заходи, такі як “Джаз у парку”, “Дні міста”, “Книжковий фестиваль”, “Танго-казино” і “Міжвоєнний фестиваль”.

Казино в місті Арад з’явилося у 1872 році, в період бурхливого економічного розвитку, коли люди шукали способи розслабитися і відпочити посеред цього гірського раю. Завдяки своїй вражаючій архітектурі та яскравій історії, казино в Араді відіграло багато ролей протягом десятиліть, перетворившись з грального залу на винятковий культурний та соціальний центр.  Спочатку воно не було призначене виключно для азартних ігор. Насправді в будівлі проводилися художні виставки, театральні вистави та концерти, пропонуючи мешканцям та гостям міста широкий спектр дозвілля. Кожен, хто бажав насолодитися моментами релаксації та розваг, вважав казино оазисом веселощів і культури.

З часом казино зміцнило свою репутацію, привертаючи увагу людей з усього світу. Приблизно 2 000 квадратних метрів будівлі є свідченням краси та архітектурної елегантності кінця 19 століття. Елементи необароко та неокласицизму гармонійно поєднуються в обстановці, що випромінює історію та гарний смак, і хоча архітектор залишається загадкою, зрозуміло, що він був досвідченим фахівцем з пристрастю до дрібних деталей. Однієї холодної зими 1910 року в Арадському казино з’явилося нове нововведення – перша відкрита льодова ковзанка на території сучасної Румунії. Ця дивовижна атракція привернула ще більше уваги до казино у ті часи. Однак після золотого періоду для казино настав менш блискучий період. Під час другої світовлї війни будівля сильно була пошкоджена, і продовжувала руйнуватися протягом багатьох років. У комуністичний період казино було націоналізоване і використовувалося для культурних і розважальних цілей, але азартні ігри були заборонені законом, і його чарівність згасла.

З приходом 1990-х років, після зняття заборони на азартні ігри, казино занепало, ставши жертвою вандалізму та мародерства. Але у 2018 році фортуна знову посміхнулася старій вінтажній будівлі. Мерія скористалася своїм переважним правом і продала казино новому власнику – інвестору, який захопився реставрацією архітектурних скарбів. Процес модернізації та реставрації був однією з найбільш амбітних і пристрасних ініціатив, і завдяки наполегливій праці, відданості та терпінню казино в Араді було повернуто до життя. Роботи були завершені у 2023 році зі збереженням оригінальних архітектурних елементів, але з додаванням сучасних елементів, що відповідають потребам сьогодення. Таким чином, казино знову стало центром культурних і соціальних заходів. Галерея сучасного мистецтва, літній сад і королівський салон були відреставровані з турботою і увагою до деталей, зберігаючи атмосферу елегантності та історії. Зараз ці простори є ідеальним місцем для проведення художніх виставок, концертів, презентацій книг та багатьох інших особливих культурних заходів. Казино в Араді – це поєднання вражаючої історії та найсучасніших технологій, що пропонує унікальний досвід як для туристів, так і для місцевих жителів.