Tag: асоціації

Започатковані лише кілька років тому в
Румунії, поняття соціального підприємництва та соціальної економіки були добре
сприйняті, тим більше, що вони частково співпали з давньою
діяльністю, з
якою були знайомі багато румунів: а саме з роботою невеликих ремісничих кооперативів.
Соціальне підприємництво висуває ідею соціальної потреби, яка може бути
задоволена економічною діяльністю, але яка не приносить прибутку в класичному
розумінні цього слова. Іншими словами, соціальне підприємство не прагне
отримувати грошовий прибуток, а користь для людей.

Наприклад у Румунії вже працюють невеликі
соціальні майстерні, де неблагополучних людей, а саме колишніх безпритульних,
одиноких та безробітних матерів, колишніх жертв торгівлі людьми наймають та
навчають певному ремеслу. Їх навчають наприклад шити одяг, виробляти
хлібобулочні вироби, ремонтувати ІТ-обладнання. Працівники отримують мінімальну
заробітну плату, але їх життя починає відновлюватися і стабілізуватися на
краще. Це нематеріальна вигода, а матеріальної вигоди достатньо для стійкості
певної компанії. Якщо враховувати взаємодопомогу, діяльність соціальних
підприємств та неурядових благодійних організацій співпадає.

До речі, соціальні підприємці спочатку були
адміністраторами неурядових організацій, як це було у випадку Ралуки Кішу,
координаторки Асоціації «Кінетобебе»: «Ми неурядова організація з 40
працівниками, наша організація має менеджерську команду. І, якщо говорити про
наші доходи, вони походять з двох джерел: ми надаємо певні послуги, за
які отримуємо гроші та видаємо квитанції, а також отримуємо пожертвування та фінансування. Цим займається Асоціація «Кінетобебе», яку я очолюю. У
нас є три центри реабілітації дітей. Щодня команда терапевтів працює з понад 150
пацієнтами. Це означає, що ми повинні мати кожного дня фінансові ресурси для
покриття цих витрат. Соціально-економічні ресурси, які походить від
спонсорської допомоги, сьогодні можуть бути, а завтра ні. І оскільки ми не
можемо закривати свої центри, ми повинні
компенсувати витрати від економічної діяльності. Ми не маємо право отримувати
прибутку, або якщо ми отримуємо прибуток його потрібно знову інвестувати в
соціальну діяльність.»

Кожне соціальне підприємство повинно
задовольнити певну соціальну потребу, а у випадку бізнесу, заснованого Ралукою
Кішу, це почалося з необхідності допомагати дітям з медичними проблемами.
Ралука Кішу: «Добре відомий той факт, що 25% народжених дітей потребують
одужання. Держава дійсно виробляє програми, однак не покриває всі потреби.
Витрати на відновлення рухових та когнітивних функцій дітей держава покриває
лише п’ять відсотків від того, що їм потрібно. Наприклад, дитина з
неврологічним діагнозом потребує реабілітаційних послуг 365 днів у рік, а
держава покриває кошти лише на приблизно дві години протягом 10 днів.»

За словами Ралуки Кішу нормально було б, щоб
соціальні підприємства або неурядові асоціації взяли на себе завдання, які
держава не має можливості виконати. Основна умова полягає в тому, що соціальна
потреба не використовується для заробітку грошей. Іншою соціальною потребою є
підтримка талановитих дітей виявити себе в культурному житті. Такою є мета
асоціації, яку координує співачка Дойна Саліу, організатор музичних фестивалів
та майстер-класів, присвячених молодим особам, де гостями є відомі виконавці. Дойна Саліу утверджує: «Для фінансування нашої
діяльності я разом зі своїми колегами заснувала онлайн-фестиваль. Я повинна
була вимагати плату чи пожертвування, щоб могла покрити витрати. Мені
допомогають безкоштовно бухгалтерка та інформатик, однак це не може тривати
довгий час. Я пропоную щомісячний виступ на сцені відомих артистів. Поки що
вони також роблять це безкоштовно, але ця ситуація не може тривати безкінечно.
Йде мова про відомих виконавців світового рівня.»

Це приклад поєднання благодійної діяльності з
економічною з метою сприяння кар’єрному розвитку молодих осіб, оскільки можливо
без цієї підтримки вони не могли б проявити свій талант. Крім цього переплітання
між благодійною діяльністю та сферою бізнесу, яка іноді призводить до
неясностей, соціальне підприємництво також передбачає взаємодію з владою. Це
робиться зокрема для просування державної політики, корисної для цієї
галузі, в якій функціонує соціальне підприємство, як ми дізнаємось від Ралуки
Кішу: «Ми, як неурядові організації або фонди, значною мірою покладаємось на
публічні політики. І часто ми повинні пропонувати ці політики. Наприклад,
пані Саліу повинна розробити державну політику щодо просування молодих
талантів. Ми вже здавна стукаємо у двері міністерств, щоб представити різні
публічні політики, а це лобістська частина нашої діяльності.»

Закон про соціальне підприємництво був підписаний в Румунії в 2016 році, й теж з цього року датуються статистики стосовно соціальних підприємств. Таким чином, наприкінці 2015 року, в цьому секторі працювало понад 136.000 осіб, включаючи кооперативи, центри взаємодопомоги працівникам або пенсіонерам, товариства взаємного страхування, асоціації та фонди та інші визнані законодавством організації соціальної економіки. Крім того, понад 3 мільйони румунських громадян були зареєстровані як члени та безпосередні бенефіціари цих суб’єктів підприємницької діяльності. Станом на сьогодні припускається, що показники соціальної економіки в Румунії зросли.

ARCEN та Interesting Times Bureau – це дві культурні асоціації, які вже кілька років поспіль, пропонують бажаючим відкрити для себе Бухарест за допомогою екскурсійних турів, сфокусованих на історіях столиці між двома світовими війнами, на минулому периферійних кварталів, на розписах на стінах багатоповерхових будинків, збудованих у комуністичний період.

Едмонд Нікулушка, голова та засновник асоціації з питань культури, виховання та нормальності (АРЧЕН) вважає, що якби люди краще були інформовані у зв’язку з історіями міста, вони були б більш залучені до різних громадських дій щодо порятунку Бухареста. Проект ARCEN почався, коли Едмонд Нікулушка ще будучи учнем Центральної школи в Бухаресті, бажав врятувати цей будинок, який згодом був включений до проекту Європейська ніч музеїв: Асоціація ARCEN намагається наблизити жителів до власного міста, до суб’єктивного, інтимного або особистого міста, як стверджував румунський письменник та філософ Мірча Еліаде, за допомогою ряду культурних маршрутів.

Цього року, у співпраці з Французьким культурним інститутом в Бухаресті, асоціація ARCEN організувала ряд заходів під назвою Еліаде – 110, новий формат культурного маршруту По Бухаресту слідами Мірчі Еліаде, проект, який залучив у 2015 році більше 5000 учасників протягом лише декількох прогулянок у вихідні. Маршрут включає історичні райони Бухареста: Ментуляса, Сфентул Штефан та Сфінціі Войевозь. Під час прогулянок людям розповідають про архітектуру і старі райони Бухареста, про дитинство Мірчі Еліаде і фрагменти з фантастичної літератури, написаної ним на вигнанні. Персонажі в літературі Мірчі Еліаде мали близькі стосунки з цим містом, а в рамках маршруту, можна показати як вони жили в місті.

Голова ARCEN Едмонд Нікулушке розповідає: Зацікавлені люди можуть дізнатися більше про історію цих районів, їм розповідають про те, як розвивалися ці райони та як стали такими, якими вони є тепер. Водночас, ми поєднуємо ці історичні розповіді,архітектурні та урбаністичні розповіді з фрагментами фантастичної літератури, написаної письменником Мірчею Еліади.

Якщо ціллю культурної асоціації АРЧЕН є захист надбання та пам’яті міста за допомогою культурних маршрутів, метою Interesting Times Bureau (Бюро цікавого часу) є просування міської культури та вуличного мистецтва (стріт-арт). Але для цього, стверджує Дору Редуце, необхідна вже освічена публіка, яка могла б оцінити явище вуличної культури: Вуличним мистецтвом зацікавлені, зокрема іноземні туристи, які завчасно інформуються у зв’язку з пропозиціями міста. Тому я не помиляюся, коли стверджую, що 90% наших відвідувачів це іноземні туристи. Ми також організуємо безкоштовні тури вуличного мистецтва для учнів та студентів, зокрема в рамках проекту Школа по інакшому. Звичайно, ми б хотіли, щоб і румунські туристи були зацікавлені ​​цим видом мистецтва. Нашою метою є збирання грошей для розвитку вуличного мистецтва, а з цієї точки зору іноземні туристи більш зацікавлені.

У Румунії, багато людей не знають як саме відрізняти вуличне мистецтво від графіті, стверджують представники культурної асоціації Interesting Times Bureau. Бухарест пропонує різний досвід в порівнянні з іншими європейськими столицями, зокрема тому, що місто було менш рекламоване та менш представлене на національному й міжнародному рівнях. Дору Редуце подає деталі: Мова йде про спробу змінити менталітети, зокрема якщо ми говоримо про жителів Бухареста. Ми також бажаємо зміни ставлення компаній та представників місцевої адміністрації до вуличного мистецтва. Ми раді, що в 2017 році ми добилися підтримки з боку ряду компаній, щоб підтримати це мистецтво. Формально, ми отримали й підтримку місцевої влади, яка дала нам дозвіл розгортати такого роду заходи. Ми повинні пояснити жителям Бухареста, у чому полягає вуличне мистецтво, щоб вони погодилися зі створенням яскравих розписів на спорудах міста у техніці стріт-арт а також визначити найбільш оптимальні місця для нанесення розпису в межах районів міста. Таким чином сірі споруди міста будуть прикрашені яскравими малюнками. Я оптимістично налаштований і сподіваюся, що в наступні роки ставлення до вуличного мистецтва зміниться.