Tag: базиліка

Село Качіка розташована у Східних Карпатах, на півночі країни, у
Сучавському повіті, на відстані 18 км від міста Гура Гуморулуй. Десь навколо
1780 року на місці, де зараз розміщене село Качіка були віднайдені поклади
солі. 8 років по тому було здано в експлуатацію соляну шахту, куди
Австро-угорська імперія вирішила переселити галицьких працівників та фахівців
гірничої справи. Найбільша частина цих працівників були поляками,
римо-католиками. Зведена ними соляна шахта є унікальною, оскільки
її галереї були вириті вручну. Галереї були підкріплені дерев’яними дошками, що
зберіглися до наших днів. На відміну від звичайних печер, деревина
у соляних печерах ніколи не гниє від вологи, а тільки вбирає солі. Завдяки
цьому, дерев’яні хрести та ікони збереглися до сьогодні. Печери й величезні
зали прикрашені скульптурами й барельєфами із солі й з’єднані довгими
переходами. Неймовірно, але все тут виконано з солі.

Качіка польською мовою означає качка. Це була болотиста зона з
багатьма дикими качками, тому поляки дали їй цю назву. Фахівці підрахували, що
шахта має сольові запаси на ще 500 років. Видобуток почався в 1791 році. У
шахті є невелика каплиця, православна, з кількома соляними скульптурами. На
38-метровій глибині є штучне озеро, на краю якого утворюються соляні кристали.
На озері пливе човен, яким колись шахтарі, у вільний час, прогулювалися разом
зі своїми дітьми та онуками. На 41-метровій глибині шахти є бальний зал, де
шахтарі проводили бали і вечірки. Він був названий ім’ям першого генерального
директора шахти Агріпи Попеску. Потім на 75-метровій глибині, колисьбуло
сховище для сиру. При постійній температурі в 10 градусів, сир зберігався дуже
добре в шахті. Тепер тут було улаштовано спортивний майданчик для тих, хто прибуває
сюди на лікування, хворих на астму, або з захворюваннями органів дихання. Є
також ігрові майданчики для дітей. При вході до соляної шахти можна
побачити чудову соляну скульптуру, що зображує розп’ятого Ісуса. Глибина
шахти – 75 метрів, а спускатися до неї можна 192 дерев’яними сходинками.
Стіни каплиці в шахті прикрашені соляними барельєфами, що представляють
біблійні сюжети. Висвітлює каплицю світильник, зроблений із кристалічної солі.
Розміри каплиці захоплюючі, як і краса її інтер’єрів: висота – 7 м, довжина -
25 м, а ширина 9 м.

Отже, у 1810 році в Качіці була освячена невелика дерев’яна церква. Її
історію дізнаємося від священика Антона Мерендеску: Нинішня церква існує з 1904 року. Доцієї церкви, в 1810
році, була побудована менша дерев’яна церква. З нагоди будівництва старої церкви
також була привезена чорна чудотворна ікона, яка носить ім’я Мадонна Нера.
Вона пережила пожежу. У візантійській іконографії завжди Пресвята
Діва Марія намальована з немовлям на руках. У 1903 році було освячено перший
камінь фундаменту
нинішньої церкви, а в 1904 році церква була закінчена за кошти Польської
держави. Костел збудований у неоготичному стилі, у формі хреста, з
переламаною аркою, у формі стріли. Це
справжня перлина архітектури.

Церква побудована з каменю та червоної цегли. На 30-тиметровій
висоті, на вежі змонтований круглий балкон, що спирається на стіни вежі
численними кам’яними колонами, завершеними у вигляді башточок, як би
відтворюючи форму каплиці. З архітектурної точки зору виділяються вітражі,
розташовані у 5 вікнах пресвітерію. Вони представляють п’ять славетних таємниць
розарію. Цінними є також два величезні бічні вікна в поперечних навах, зроблені
з кольорового скла. Також відвідувачі побачать стіну, на якій зображено кілька
об’єктів. Пояснює священик Антон Мерендеску: У центрі розміщене
найбільше серце, на знак вдячності після війни. Його привезли і подарували саме
тому, що Бог допоміг цим християнам пережити війну. Протягом року богослужіння
відбуваються румунською мовою. Проте є особливі події, як велике паломництво
14-15 серпня, коли літургії відбуваються також українською та німецькою
мовами.

Великий ювілей 2000 року приніс цій святині виняткове визнання. На прохання
яського єпископа Петра Ґергеля, з 17 січня 2000 року римо-католицька церква в
Качіці була публічно визнана Папою, який присвоїв їй титул Малої Базиліки
(Basilica Minor). 14 березня 2000 року Папа Йоан Павло ІІ, статуя якого
розміщена на подвір’ї костелу, надав цей титул Качіцькій церкві. За церквою на
туристів чекає ще один сюрприз, зізнався священик Антон Мерендеску: Це грот,
який показує об’явлення Богоматері в Лурді. Тому що пагорб загрожував церкві,
місцеві жителі почали викопувати цей пагорб з думкою залити його бетоном. Потім
прийшла геніальна ідея побудувати грот в ім’я Богоматері.

Чотири роки тому влада надала комуні Качіка статус туристичного курорту
місцевого значення. Головні визначні пам’ятки – це соляна шахта, Мала базиліка
і православна церква. Біля шахти Качіка є навіть солоне озеро, де зазвичай влітку
відпочивають люди. Усі ці об’єкти можна відвідати за один день.

Щоб дістатися до римської фортеці не важко, вона розташована у двох кроках від міста Корабія. У 2013 році фортецю було включено до суспільного надбання повіту Олт, щоб місцева влада мала кращого доступу до європейських фондів з метою проведення ремонтно-реставраційних робіт, маючи на увазі що ця римська фортеця була включена
до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Це означає краще утвердження та приваблення туристів з усього
світу.

Фортеця носить чіткі сліди християнського буття на сучасній території нашої країни: візантійську базиліку, найдавнішу між Карпатами і Дунаєм, численні артефакти з християнськими символами і написами, та таємний
фонтан, що датується шостим століттям н.е., унікальний шедевр в Європі.

Фортеця Суцідава – це одно з найбільших римсько-візантійських поселень на
півночі від Дунаю. Вона була важливим економічним і військовим центром гето-дакського племені, під назвою суці, звідси й походить її назва. Після
завоювання Дакії римлянами, на території колишнього села Целей – тепер район міста
Корабія, був побудований табір, що став важливим з економічного погляду і сприяв
розвитку римського міста Суцідава. Навпроти Суцідави на південному
березі Дунаю, в античності, римляни також заснували населений пункт Еск
(Римська Мезія), між якими здійснювалася регулярна річкова переправа, а також
був зведений, пізніше зруйнований кочовими народами, міст. З археологічних
пам’яток в місті збереглася перша християнська базиліка в Румунії та велика
колекція римського посуду.

Через положення Суцідави на півдні Римської Дакії, вона
залишалася населеною і цілком функціональною набагато довше, ніж північні населені
пункти, як наприклад Пороліссум та ін. Евакуація Авреліана тому була не так
згубна для Суцідави. Щоб полегшити зв’язок з тими, що залишилися на тому березі
з імперією, Імператор Костянтин Великий побудував тут, у ІУ ст. н.е., з
дерева та каменю, міст через Дунай, який у ті часи був одним з найдовших – майже 2,5 кілометрів. До наших днів
збереглася тільки одна опора цього мосту. Примітно, що археологічні розкопки
показують безперервну циркуляцію римських монет в офіційно покинутому в 271 р.
н.е. римською адміністрацією місті аж до середини V століття н.е.. Між 443 і 447 рр. місто сильно
постраждало від нападів гунів, але було відновлено візантійським імператором. Певне
пожвавлення відзначається між 518 і 565 рр., коли в місті знову з’явився
римський гарнізон. Після 600 року нашої ери східно-римський гарнізон покинув
місто під натиском слов’ян. Римський топонім не зберігся і був замінений
слов’янським новоутворенням Корабія (Корабель), незважаючи на переважно латинське
населення.

У наші дні, фортеця є невід’ємною частиною Міського музею Корабія, чиєю головною атракцією є Секретний колодязь, що вважається унікальним за стилем будівництва. Споруджений в VI столітті, колодязь був виявлений тільки в 1958 році, під час археологічних розкопок для визначення внутрішніх стін у верхній частині фортеці. Назва
Секретний колодязь походить від того, що вода походила із секретного підземного джерела, що був розташований далеко за межами стін фортеці – 14 метрів, колодязь будучи побудований, за словами істориків, під час відновлення фортеці за часи імператора Юстиніана. Колодязь був побудований з червоної цегли і забезпечений вентиляційними отворами, що є функціональними до сьогодення. У УІ столітті н.е., постачання водою військовиків гарнізону Суцідава
та членів їх сімей, які так само проживали у фортеці, було важкуватим, ніж у
минулі століття, тому що сусідні населені пункти з їхніми колодязями були
зруйновані. Так само, використання джерел води у підніжжі плато не було
можливим, тоді коли Дунай виходив з берегів, а під час облог ці території
перебували під контролем ворогів. Крім того, у заплаві Дунаю не можна було
викопувати глибокі колодязі через шари піску і гравію, які обрушилися під час
викопування колодязів. Тому, через тунель завдовжки 26 метрів, жителі фортеці
могли постачати табір з водою, без того щоб вороги знали про це. Навіть зараз
люди, які перетинають тунель, можуть бачити на стінах чорні плями від
смолоскипів, яких розставляли вони вздовж підземного тунелю до джерел води. До
наших днів збереглася звичка, щоб у день весілля, наречені приходили сюди і
випивали з колодязя живої води. Тому й називають місцеві жителі це джерело прісної
води Джерелом любові.

У 1977 році було
зроблено нове археологічне відкриття тут. Усередині фортеці можна побачити і
захоплюватися залишками християнської базиліки, зі стінами товщиною 65 см.
побудованими з каменю, які спочатку піднімалися до 1,08 метрів заввишки. Вона
була зведена у УІ столітті, має форму судна, з вівтарем орієнтованим на схід.
Також було виявлено цеглу, на якій намалювала риба, християнський символ того
періоду. Всередині базиліки, під підлогою, виявлено шість місць поховань,
з-поміж яких могила дорослого чоловіка, яку було накрито скляним дахом, і якого
можуть бачити відвідувачі. Базиліка Суцідава є найстарішим архітектурним
пам’ятником такого роду, виявленим до тепер на півночі від Дунаю.

У період 2013-2016 рр. у рамках проекту Реконструкція
історичного пам’ятника Суцідавська фортеця у місті Корабія, повіті Олт -
проекту, що фінансувався європейськими фондами – був побудований Центр для
приймання туристів, до складу якого входять невеликий музей та були розміщені
інформаційні знаки та білборди. Музей фортеці Суцідава не великий, але
переповнений пережитками різних історичних періодів, виявлених під час
археологічних розкопок. Улаштований у будівлі біля входу у фортецю, музей
експонує багату колекцію монет, культових предметів, керамічних фігур, посудину,
світильники, різні побутові предмети, елементи бруківки. Навіть якщо не є
частинами туристичної зони, що користується популярністю серед туристів, місто
Корабія та особливо фортеця Суцідава з її околицями заслуговують нашої уваги.
Нещодавні реабілітаційні роботи перетворили цей археологічний комплекс на місце,
яке варто відвідати. Отже, любителі історії та місць, що нагадують про далеке
минуле, відвідайте Суцідавську фортецю!

На румунському
узбережжі Чорного моря, в середині VII століття до нашої ери, з’явилися грецькі колонії,
супутники давньогрецьких полісів. Одним з таких супутників був Аргамум або
Оргаме, в інших джерелах він носив назву Аргамон. Розташований на місці
злиття озер Разім і Головіца, Аргамум був заснований грецькими колоністами з
Малої Азії, назва їхнього рідного міста не будучи відома. Після тривалого
розквіту як порт колишньої затоки Чорного моря, Аргамум був окупований Римською
імперією у І ст. н.е., коли Рим зміцнив свою присутність в регіоні
Нижнього Дунаю.

Руїни
стародавнього міста виявив історик і археолог Васіле Пирван в 1916 році.
Територію археологічної експедиції складають приблизно 100 гектарів, на більшій
частині розкопки ще тільки попереду, розкриті поки руїни кріпосницьких стін, одні
ворота, кілька вулиць, палеохристиянські базиліки і земляні
вали. Колись жвавий древній Аргамум перетворився на безлюдне, дике місце. Туристичний
гід Штефан Костантін допоможе туристам, які зважилися
відправитися туди, зрозуміти що ж саме вони бачать. Костантін розповідає, що
греки, які заснували колонію, прибули на північ Чорного моря трохи пізніше, ніж
на захід, схід або південь: Тільки в VII столітті до нашої ери греки наважилися дослідити
Чорне море, очевидно, їх цікавила торгівля, адже соціальний тиск в грецьких
полісах був досить високим. Їм потрібні були нові ринки, нові простори,
ймовірно, вони прибули сюди і заснували свою першу велику колонію на узбережжі
Чорного моря. І найістотнішим аргументом цього є невеличкий курган,
давньогрецьке місце поховання через спалення, унікальне для Балкан і чорноморського
басейну. Це місце поховання було настільки важливим для жителів міста, що
навколо нього виник культ героя, що тривав близько 400 років. Усі археологічні
джерела, зібрані на археологічних розкопках, показують, що гробниця датується
десь другою половиною VII
століття д.н.е., що збігається з періодом заснування самої колонії. Тут був похований настільки важливий персонаж, що археологи прийшли до висновку, що саме він
очолював колонію.

Штефан Костантін
розповідає, що одна зі скель Аргамума, яка сьогодні виглядає не такою високою, займала
важливе місце в топографії античного міста: Скеля ця згадується в єдиному
написаному джерелі, в якому один з римських географів II століття н. е. згадує про
неї, називаючи її «Терон Акрон. Акрон – це набережна. Зі
словника давньогрецької мови я спробував перекласти слово терон. Виявив
два варіанти: пташине пір’я, що мало б означати Мис
пір’я, і «портик» або «перистиль», місце з колонами. Жоден з варіантів не
підходить, тому що археологи виявили, що чисельність населення в цьому
населеному пункті в II столітті була невелика, протягом одного-двох поколінь
він був майже покинутий. Якщо люди покинули місцевість то ані колонади, ані
пера більше не були актуальними.

Археологи вважають, що і географія місцевості була іншою.
Детальніше про це розповідає Штефан Костантін: У античній добі тут була затока
Чорного моря, греки називали її Хальміріс (Halmyris), тобто солонувата вода, а маршрут
для судноплавства був там, де зараз розташована протока Гура Портіцей. Саме тут
був головний доступ до затоки. Тут був ще острів з маленьким храмом, де знаходився
військовий контрольний пункт. З озера Разім можна було увійти в Дунай через
другорядний рукав, це нинішній канал Дунавець, з виходом поруч із селом Мурігьол,
в давнину це було місто Хальміріс, яке отримало свою назву від сусіднього
острова. У римський період місто Хальміріс було більш важливим ніж
Аргамум, тому що воно було базою римського прикордонного військового
флоту.

Від архаїчного
періоду збереглися некрополь, сліди домівок в східній частині біля набережної та
печі ремісників для випалювання кераміки, а V століттям до нашої ери датується сегмент кріпосної
стіни, будівлі і ще кілька печей, розташованих поруч з гробницями в курганах. Залишки
наступних пізньо-елліністичних і ранньо-римських епох можна відстежити за
стінами міста. В якості будівельного матеріалу мешканці Аргамума використовували
деревину. Оцінюється, що у період максимального розквіту населеного пункту, у IV-V ст. н.е., в Аргамумі проживали
десять тисяч людей, багаті всередині фортеці, а бідні – за її стінами.

Штефан
Костантін каже, що Аргамум був знищений під час нападу кочовиків на римський
кордон на Дунаї в VII
столітті нашої ери: Фортеця була остаточно зруйнована близько 665 року
н.е.. Всю Малу Скіфію, нинішню Добруджу, знищила хвиля кочових народів, в
результаті домовленості між болгарами та аварами. Багато поселень більше не
повернулися до життя, лише кілька з них відновилися, це сьогоднішні Тулча,
Констанца, Мангалія, а прикордонні населені пункти, такі як Аргамум, ні.