Tag: Балкани

Вибори до Європарламенту та до органів місцевої влади Румунії

В останній тиждень кампанії перед виборами 9 червня представники румунської влади запевняють, що підготовка до двох виборів – місцевих і до Європарламенту, в яких, як очікується, візьмуть участь 19 мільйонів румунів, йде за графіком. Загалом було надруковано близько 100 мільйонів виборчих бюлетенів, – повідомив речник уряду Міхай Константін:

«Понад 22 мільйони бюлетенів було надруковано для виборів румунських депутатів в Європейському парламенті і майже 80 мільйонів бюлетенів для виборів до органів місцевого самоврядування. Структури МВС, у співпраці з префектурами, провели конкретні заходи з нагляду, за розповсюдженням всіх матеріалів на виборчі дільниці і готові забезпечити і 9 червня, і після цього, до завершення доставки всіх виборчих матеріалів, громадський порядок, необхідний для здійснення цього демократичного права.»

На місцевих виборах румуни з правом голосу можуть голосувати лише в тому населеному пункті, де вони були прописані станом на11 квітня. На виборах до Європейського парламенту румуни можуть проголосувати на будь-якій виборчій дільниці в країні або за кордоном. Понад 900 виборчих дільниць чекають на румунів за кордоном, а їх список розміщений на сайті Міністерства закордонних справ – www.mae.ro. Розподіл виборчих дільниць був зроблений прямо пропорційно до кількості громадян Румунії в кожній країні. Таким чином, найбільше виборчих дільниць знаходиться в Італії – 150, в Іспанії – 147 та у Великій Британії – 104. Загальна кількість кандидатів становить понад 207 тисяч, з яких 494 кандидати у депутати Європарламенту.

 

Румунія – співпраця з балканськими країнами

Цього тижня в Бухаресті з офіційними візитами перебували три міністри закордонних справ західнобалканських країн. Серед обговорених тем – двостороннє та регіональне співробітництво. Під час переговорів у середу з офіційним представником Боснії і Герцеговини Ельмедіном Конаковичем глава румунської держави Клаус Йоганніс привітав високу оцінку участі румунських військовослужбовців в операції Європейського Союзу EUFOR ALTHEA в Боснії і Герцеговині, Румунія будучи одним з головних контрибуторів до забезпечення безпечного і стабільного клімату на Західних Балканах. Президент Йоганніс підтвердив незмінну підтримку Бухарестом європейського та євроатлантичного курсу Західних Балкан, а також забезпечення безпеки і стабільності в регіоні. Також у середу міністерка закордонних справ Румунії Лумініца Одобеску обговорила в Бухаресті зі своїм албанським колегою Іглі Гасані питання підтримки європейського курсу цієї західнобалканської країни, підкресливши готовність Румунії до обміну досвідом у цій галузі. Лумініца Одобеску також згадала про двосторонню угоду про соціальне забезпечення та запуск прямого авіасполучення між Бухарестом і Тираною. Водночас, вона підкреслила «важливість, яку Румунія надає етнічній, культурній та мовній ідентичності арумунської національної меншини в Албанії». А на початку тижня Лумініца Одобеску також провела консультації зі своїм чорногорським колегою Філіпом Івановічем, під час яких підкреслила, що Румунія є і залишиться прихильником вступу Чорногорії до Європейського Союзу. Міністри підписали план дій щодо співпраці на період 2024-2025 роки. Аналогічний документ глава румунської дипломатії підписала зі своїм колегою з Боснії і Герцеговини.

 

Румунія підтримує план президента Джо Байдена щодо Гази

Президент Румунії Клаус Йоганніс є одним з 17 глав держав, які підписали спільну декларацію на підтримку припинення вогню в конфлікті між Ізраїлем і ХАМАС. Настав час припинити війну і ця угода є необхідною відправною точкою, – підкреслюється в заяві. Підписанти закликають обидві сторони прийняти план президента США Джо Байдена про шеститижневе припинення вогню як перший крок, що супроводжуватиметься виведенням ізраїльських військ з густонаселених районів сектора Газа, звільненням деяких заручників ХАМАС і палестинських в’язнів. На другому етапі, деталі якого ще належить опрацювати, має відбутися постійне припинення вогню і звільнення всіх заручників.

 

Зустрічі Президента Клауса Йоганніса

Президент Румунії Клаус Йоганніс зустрівся у четвер з послами країн-членів ЄС, акредитованими в Бухаресті, з нагоди завершення головування Бельгії в Раді ЄС наприкінці червня. Зустріч дала можливість проаналізувати поточний стан справ в ЄС та зробити прогнози на майбутнє. Посилаючись на складний європейський контекст Клаус Йоганніс зазначив, що просування сильного європейського порядку денного, заснованого на єдності, згуртованості та солідарності на рівні ЄС, є надзвичайно важливим, оскільки лише завдяки єдності дій та солідарності, Євросоюзу щоразу вдавалося ставати сильнішим. Щодо ситуації в Україні, президент Румунії закликав до подальшої підтримки ЄС на різних рівнях. Також у четвер президент Йоганніс прийняв президента Міжнародного олімпійського комітету Томаса Баха, якого супроводжували президент Асоціації європейських олімпійських комітетів Спірос Капралос, член Міжнародного олімпійського комітету від Румунії Октавіан Мораріу та президент Румунського олімпійського і спортивного комітету Міхай Коваліу. Зустріч з представниками делегації Олімпійського руху є частиною низки кроків, зроблених Клаусом Йоганнісом, щоб передати на найвищому рівні послання підтримки румунським спортсменам, які візьмуть участь в Олімпійських іграх в Парижі, – йдеться в прес-релізі Адміністрації Президента Румунії. На зустрічі було підкреслено об’єднавчий потенціал спорту через літні Олімпійські ігри, які відбудуться з 26 липня по 11 серпня у Франції.

Експансія Османської Імперії в Європу в XIV-XV ст. була скоріше
періодом протистояння та співіснування ніж періодом постійних та відкритих
конфліктів. Однак, у 1453 році султан Мехмет II поставив кінець цьому перехідному періоду завоюваванням Константинополя та централізацією влади в руках
єдиного суверена, а саме в його власних руках. У період до завоювання
Константинополя, приблизно з 1360-х до 1453 року, румуни також застосували модель
протистояння та співіснування з турками, відповідно до балканської практики.

Модель співіснування двох світів – християнського та
мусульманського, про що свідчать документи тих часів, врешті-решт призвела до
злиття двох типів культури та цивілізації. Початкове зіткнення між християнським та мусульманським світами
поступово перетворювалося на взаємозалежність та зближення і закінчувалося
синтезом, коли релігія та звичаї призвели до певного людського типу та подібної поведінки.

Балканські політичні діячі періоду до Османського завоювання,
зрозуміло, мали власні інтереси. Для досягнення своїх цілей, вони
співпрацювали, але також боролися з турками. Неодноразово вони просили
османської допомоги. Але до співжиття з турками, у другій половині XIV
століття, балканські християни чинили їм опір, зокрема греки, болгари, серби та албанці, яким іноді
допомагали румуни, але без успіху.

Швейцарський історик Олівер Йенс Шмітт -
професор Віденського університету та фахівець з середньовічної історії
Південно-Східної Європи зазначив, що прикладів, християнських принців,які померли в боротьбі з османами, є менше ніж тих лідерів, які
співпрацювали з турками: Більшість християнських принців на Балканах співпрацювали з
турками. Список османських партнерів набагато довший, ніж перелік тих принців,
які боролися з османами. Князі-християни, які померли в боротьбі проти османів,
були сербські військові лідери в битві на річці Мариці, а саме Углеша та його брат, король Вукашин,
албанський князь Балша II в 1385 р., сербський князь Лазар Хребелянович, принци та воєводи Волощини: Міхаїл І Басараб, який загинув 1420 року, Дан II,
Влад Цепеш, а також візантійський імператор Костянтин XI. Були убиті також батько албанського князя Скандербега Йоана Кастріоті, останній
італійський герцог Афін та останній боснійський цар, а також кілька
боснійські бояри, як наприклад члени сім’ї Ковачевичів та Павловичів.

Турки люблять сварки серед християн, – писав анонімний літописець. Дійсно, християнські еліти використовували турецьких найманців для
боротьби зі своїми суперниками, а турецькі найманці приїжджали як найманці і
залишалися господарями. Османи створили васальні держави, залежні держави, які
також масово втручалися в османську внутрішню політику, прикладом є тривала
османська війна між 1402 і 1413 роками, в ході якої султанські сини вели війну
за батькову спадщину.

Історики вважають, що після битви на річці Мариці 1371 року,
під час якої серби зазнали поразки від турків, балканські правителі
починають визнавати себе османськими васалами. Саме тому, румуни виходять на
першу лінію фронту протистоянь з турками. Володар
Волощини Мірча-чел-Бетрин у битві при Ровіне 1395 року зупинив навалу
війська Баязида I. Мірча виступив проти османів й 1396 року під Нікополем та
успішно відбив їхні напади 1397, 1400 роках. Але, як зазначає швейцарський
історик Олівер Йенс Шмітт, серби вже
стали вірними союзниками турків: Сербські бояри Марко Кралевич і
Костянтин Драгаш померли в битві при Ровіне в 1395 році. Вони воювали проти
Волощини Мірчі-чел-Бетрин, на стороні османів. Загибель у битві двох
сербських бояр показує суттєвий напрям османського завоювання. Без підтримки
васалів, зокрема сербських бояр, наступ османів не був би можливим. У всі
суттєві моменти османські завоювання на Балканах, сербські бояри були на
стороні османів: у Ровіне, у Нікополі, де кіннота Стефана Лазаревича вирішила битву на
користь османів, в Анкарі, де та сама кіннота воювала до кінця за Баязида, в той
час як чимало мусульман уже втекли, а також у 1430 році, коли Георгий Бранкович
допоміг завоювати Салоніки, які були під владою Венеції. Навіть й в 1453 році
серби були в Константинополі, але не як визволителі, а як військами на допомогу
османам.

У Волощині, на півночі ріки Дунаю, з’явилися ознаки такої
співпраці з османами й навіть сюзеренітету. Олівер Йенс Шмітт уточнює: З’явилися два
табори бояр, які на довгий час орієнтувалися на османів або на Угорщину,
хоча, принаймні на ранньому етапі, більшість принців входили в той чи інший
табір залежно від політично-військової ситуації. Тому не завжди легко відрізнити, хто використовував
інших: османи та угорці місцевих амбітних бояр чи навпаки. Останні вважали, що
вони зміцнюють свою регіональну владу за допомогою розумних маневрів і частої
зміни альянсів. Швидка зміна правителів у Боснії та у Волощині відбулася зокрема через ці владні
ігри. Серед румунських воєвод прихильних до османів можна згадати Раду II
Праснаглава, Александру Алдя або Раду-чел-Фрумос.

Таким чином, у 1453 році завершився тривалий перехідний період. Того ж року, румуни
Волощини застосовували іншу культурну модель, в яку вони
інтегрувалися протягом більше чотирьох століть.

Саміт у Софії, що пройшов цього тижня підтвердив європейську перспективу Західних Балкан та окреслив конкретні заходи щодо зміцнення співпраці у галузі зв’язку, безпеки та верховенства права. Зустріч була першою у цьому форматі протягом останніх 15 років – глав держав та урядів ЄС разом з їхніми колегами з Албанії, Боснії та Герцеговини, Сербії, Чорногорії, Македонії та Косово. Цей саміт є можливо символічним актом, але він може викликати дедалі більший динамізм, – сказав австрійський канцлер Себастьян Курц, чия країна перебере від Болгарії головування в Раді ЄС у липні.

Якщо на Балканах немає європейської перспективи, турецький вплив та інші впливи стануть міцнішими, – попереджав Курц. Я виступаю за зміцнення зв’язків з Балканами, але думаю, що ми повинні сприймати з великою обережністю та строгістю будь-яке нове розширення, – сказав президент Франції Еммануель Макрон, один з європейських лідерів, який своїми заявами приборкав надії балканських країн щодо швидкого вступу до ЄС, за даними прес-служб.

Ми повинні допомогти всім країнам, що перебувають у процесі реформування та рухаються до Європи, – заявив французький президент, але перед врахуванням будь-якого розширення ЄС потрібно провести реальну реформу, яка дозволить поглиблення інтеграції та покращення функціонування 27 держав-членів після запланованого виходу британців в 2019 році. До цього часу переговори про приєднання почалися з Чорногорією в 2012 році та з Сербією у 2014 році. Перед будь-яким подальшим кроком, балканські країни повинні забезпечити більшу стабільність між ними, було сказано також у Софії.

Побоювання Брюсселя пов’язані, серед іншого, з напруженістю між Сербією та її колишньою провінцією Косово, чия одностороння декларація про незалежність ще не визнана п’ятьма державами-членами, серед яких і Румунія. Це лише один приклад напруженості в регіоні, який ще не повністю стабілізувався, через два десятиліття після розпаду колишньої Югославії.

Президент Клаус Йоганніс, який представив Румунію на зустрічі в Софії, оцінив, що Декларація Саміту відображає зобов’язання Союзу в регіоні Західних Балкан, а також прихильність до принципу власних заслуг, в тому сенсі, що кожен партнер оцінюється індивідуально згідно з досягнутими результатами.

Глава румунської дипломатії Теодор Мелешкану обговорив у Бухаресті в рамках тристоронньої зустрічі Румунія – Болгарія – Греція з його болгарським колегою Катериною Захарієвою та грецьким Нікосом Котціасом актуальні питання, що мають стратегічне значення на регіональному рівні: Західні Балкани , Східне сусідство, Чорноморський регіон, Дунайська стратегія та перспективи мирного процесу на Близькому Сході. Як повідомлялося в прес-релізі Міністерства закордонних справ, діалог між трьома міністрами був можливістю ще раз підтвердити спільні цілі та інтереси, а також можливість для узгодженої ідентифікації та реалізації дій на регіональному та європейському рівнях.

У той же час зустріч була нагодою підтвердити спільне бажання для активізації політичного діалогу в цьому форматі, а також зобов’язання щодо консолідації європейського проекту. Міністри оцінили, що фонди згуртування базуються на принципі європейської солідарності.

Немає жодного юридичного зв’язку між доступом до європейських фондів та верховенством права, і якщо певні умови виконуються, вони повинні бути об’єктивними та застосовуватись всім країнам ЄС. Це спільне бачення, висловлене міністрами закордонних справ у Бухаресті, на десятому засіданні в тристоронньому форматі. Теодор Мелешкану: Тут повинні бути об’єктивні критерії, застосовні до всіх держав – це перше зауваження, яке я роблю. І, по-друге, якщо такі критерії будуть досягнуті, вони повинні використовуватися для надання деяким державам більше субсидій, а не скорочувати ці кошти.

Румунія, Болгарія і Греція також попередили, що майбутній бюджет ЄС повинен бути збалансованим і що субсидії для сільського господарства або згуртованості не слід скорочувати. Європейська Комісія має представити проект бюджету на початку травня. Передбачаються нелегкі переговори, тому що після Брекзиту буде менше грошей, і, швидше за все, на думку аналітиків, будуть скорочені кошти для бідних країн.

Міністри підтримали, на нараді в Бухаресті, будівництво вузла для підключення газових мереж на Балканах, які повинні поліпшити безпеку маршрутів поставок і диверсифікації газу і процес європейської інтеграції країн Західних Балкан: Сербія, Чорногорія, Албанія, Боснія та Герцеговина, Республіка Македонія та Косово. Проте остання, однак, не визнається п’ятьма країнами-членами Союзу, включно Румунією та Грецією. Вступ країн Західних Балкан в ЄС – передбачений до 2025 року – залежить тільки від їх зусиль по досягненню критеріїв, ствердила неодноразово влада у Брюсселі.

До 1940 року, Румунія проводила політику співпраці і створення альянсів на Балканах. Після війни, до середини 1950-х років, балканська політика Румунії була під контролем СРСР. Тільки після смерті Сталіна в 1953 році, Румунія знову почала висувати свої ініціативи в регіоні і спробувала подолати бар’єри накладені післявоєнним поділом Балкан на різні політичні і військові блоки. У той час як Румунія, Югославія, Болгарія та Албанія були під контролем комуністичних режимів, Туреччина і Греція знаходились у просторі ліберальної демократії.

Після 1956 року, та інтервенції проти антикомуністичної революції в Угорщині, з метою поліпшення свого міжнародного іміджу, Радянський Союз залишив країнам, яких контролював, певну свободу руху. У Румунії, радянці пішли трохи далі і навіть вивели свої війська в 1958 році. Румунські комуністи скористались цією нагодою намагаючись економічно і культурно наблизитись до інших балканських країн.

Валентин Ліпатті, був послом, есеїстом і перекладачем. В інтерв’ю, в 1995 році, Центру усної історії румунського радіо Ліпатті нагадав про ініціативу денуклеаризації Балкан: Після війни, перша важлива румунська ініціатива, так як відомо, була ініціатива оголошена тодішнім прем’єр-міністром Ківу Стойка, в 1957 році, про денуклеаризацію на Балканах. Це була смілива і важлива ініціатива, але, звичайно, була зустрінута з великим стриманням. Якщо Болгарія та Югославія були в значній мірі сприятливі процесу денуклеаризації, перетворення Балкан на зону вільну від ядерної зброї, Греція та Туреччина, які були членами НАТО, виступили проти цієї ініціативи, і вона не зазнала успіху. Але ідея денуклеаризації поширювалась у світі, а потім без’ядерні зони поширились і на інші точки земної кулі.

Оскільки бар’єр між комунізмом і демократією, здавалося не можна було подолати, культурне співробітництва було рішенням у цьому напрямку. Валентін Ліпатті: Паралельно з цією складною ініціативою, тому що вона стосувалась військового сектора, а військове питання було завжди проблематичним, на Балканах проводилось значне співробітництво в галузі культури, науки та освіти. Але на державному рівні. І протягом багатьох років багатостороннє співробітництво на Балканах проводилось на урядовому рівні, чого було легше домогтися, без значних стримань та перешкод. Нагадаємо, наприклад, про Балканський Медичний Союз, який був створений у міжвоєнний період, Балканський союз математиків, а потім створена в 1963 році Міжнародна асоціація Південно-Східної Європи, і багато інших організації та професійних об’єднань підтримували цю атмосферу довіри і співпраці.

Комітет з балканського співробітництва, на чолі з Міхаїлом Гелмеджану координував культурні заходи. Але й він мав обмежений успіх. Валентін Ліпатті: Комітет з балканської співпраці на чолі з Міхаїлом Гелмеджану був неурядовим комітетом з питань миру. Тоді користувались успіхом організації із захисту миру. Це була, особливо радянська ідея, проводити світові конференції, регіональні конференції за мир і проти імперіалізму. На Балканах створено Комітет по захисту миру на Балканах. Це був багатосторонній комітет, але не проводив так би мовити завзяту діяльність. Важливими були професійні асоціації лікарів, архітекторів, геологів, вчених, археологів, істориків та письменників. Вони були ефективними у двох планах. По-перше, здійснювалась конкретна співпраця у сфері відповідної професії. Скажімо, в галузі історії, філології, або археології. Це була співпраця, яка конкретизувалась за допомогою наукових досліджень, видання журналів, проведення симпозіумів, професійна багатостороння діяльність між балканськими країнами, між фахівцями балканських країн. Співпрацюючи в такий спосіб, професійні середовища зберігали клімат добросусідства, дружби і довіри.

На урядовому засіданні в Афінах, в 1976 році, з питань економічного і науково-технічного співробітництва вийшли на поверхню пороки політики. Валентин Ліпатті показав у чому полягали вони: Мета за якою Румунія спостерігала, як і Югославія, а також Туреччина, і в певній мірі Греція, було досягнення певного результату. Тобто створити інституційні рамки, тому що конференція, незважаючи на її користь, якщо проводиться раз не має великого значення, про неї забувають. Тут була сильна опозиція Болгарії. Наші болгарські друзі прийшли з дуже обмеженим мандатом, стверджували, що не можуть нічого затвердити. Рішення приймались на основі консенсусу, і консенсусу в п’ятьох було легко досягнути. Але було достатньо, щоб один мав право вето, і рішення не можна було прийняти. Болгарія утверджувала радянську політику, і Москва не була сприятлива в той час економічному співробітництву на Балканах, оскільки з часом могла втратити контроль над ними. Вона бачила загрозу створення свого роду спільного балканського міні-ринку , у якому Румунія та Болгарія були соціалістичними країнами, але Туреччина, Греція та навіть Югославія могли скерувати цю співпрацю на небажані Радянським Союзом шляхи. І тоді, болгарам було наказано блокувати наслідки. Цей удар, нижче пояса, болгар заблокував протягом декількох років, багатосторонній процес.

Балканська політика Румунії мала під час Залізної завіси обмежені успіхи. Розбіжні інтереси в рамках того ж блоку, як і відмінності політичного режиму, були достатніми причинами, щоб жодна балканська країна не брала на себе вагомі заслуги.