Tag: бастіон

Розташоване у західній Румунії місто
Тімішоара завжди було столицею історичного краю Банат. Будучи протягом історії
частиною Османської імперії, імперії Габсбургів і Австро-Угорської монархії,
Банат приєднався до Румунії 1918 року. Тому, особливо культурні впливи Габсбурзького періоду є найочевиднішими в
Тімішоарі. Вони гармонійно поєднуються з румунськими, що були додані після 1918
року. Серед символів міста, де підпалилася іскра антикомуністичної революції
1989 року, числиться й Бароковий палац, теперішній Музей мистецтва. Він відомий
в Тімішоарі, також, під назвою Палац старої префектури, розташований на Площі
об’єднання, колишній центральній площі міста.

На картах часу місто фігурує
ще з 1339 року, а в XIV – XVI ст. його вважали бастіоном анти-османської боротьби. У Середньовіччі,
Тімішоара зазнало максимального розвитку. Після 1718 року розпочинається
колонізація німецького населення в Банаті. У XIX ст. цей населений пункт стає важливим промисловим
центром, користується новими завоюваннями науки тієї епохи, телеграфом з 1854
року та залізницею з 1856. 12 листопада 1884 року Тімішоара стало першим в
Європі містом з електричним освітленням вулиць, в 1899 році кінні трамваї були
замінені на електричні, а в 1881-му році в місто було введено телефон.

Бастіон Марії Терезії – єдиний збережений бастіон
у місті Тімішоара з часів приналежності банатського краю до Австрійської
імперії. Будучи єдиним бастіоном, він також відомий тімішоарцям як Фортечний
бастіон. Він був реставрований у 2008-2010 роках за європейські гроші. До
реабілітації в ньому розміщувалися торгові центри, ресторани, бари, нічний
клуб, книжковий магазин, дві постійні експозиції Банатського музею, а також
відділ етнографії музею Банатського села. Умовою фінансування
ремонтно-реставраційних робіт було, щоб протягом 5 років комплекс користувався для
культурних заходів, діяльність громадського харчування обмежується кав’ярнями,
кондитерськими та винними барами, дискотека була перетворена на навчальний
центр для молоді.

Після завоювання Тімішоари в жовтні 1716 року
армією Габсбургів під проводом Євгена Савойського було виявлено, що турецькі
укріплення не впораються з новою технікою бою. В результаті було прийнято рішення відбудувати всю
фортецю. Укріплення було зроблено у системі Паган. Ця система надихнула першу з
фортифікаційних систем, передбачених Вобаном, подібність між цими системами
поширила твердження, що Тімішоара була укріплена в стилі Вобана. Однак це не
так. Першим був побудований Бастіон Терезії. Будівництво розпочалося в 1732 році,
відразу ж після завершення гідротехнічних робіт з упорядкування вод річки Бега,
робіт, які проводилися між 1728-1732 роками і які мали забезпечити необхідну
воду у фортечному рові.

Спочатку бастіон був спроектований як равелін,
оточений водою, розташований перед стіною, що мало об’єднати майбутні бастіони
Франциска та Йосипа. Згодом його було включено до стіни укріплень, а в 1744
році було перейменовано на Бастіон Терезії на честь ерцгерцогині Марії Терезії
Австрійської. З часом тут була резиденція Римо-католицької єпархії, потім
розміщувалися тут кілька майстерень і складів, школи, друкарня чи Державний
архів. Після 1970 року сюди були перевезені етнографічні колекції Банатського
музею, технічного музею та старі колекції Повітової бібліотеки. Наприкінці ХІХ
– початку ХХ ст. майже всі укріплення були знесені. Бастіон Марії Терезії був єдиним бастіоном, який не був зруйнований, через те, що по всій
довжині він мав придатні для використання приміщення. Бастіон розташований у
східній частині фортеці, на даний момент – недалеко від центру міста.

Складається він з двох сторін, північної та
південної, довжиною близько 142 м, які утворюють на сході гострий кут у 72°. Конструкція
забезпечена відступом, будучи єдиним бастіоном фортеці, обладнаним подібним
елементом. Метою відступу була оборона на випадку його прориву. Він був
спроектований так, щоб міг функціонувати самостійно, як останній пункт опору в
середньовічних укріпленнях. Перші реставраційні роботи відбулися 1968-1969
роками. Тоді було здійснено проїзд через бастіон автомобільного та пішохідного
руху. Проте розмір рову перед ним був зменшений. Друга реставрація відбулася у
2008-2010 роках. Із загальних витрат п’ять мільйонів євро надійшло з фондів
PHARE, 1,7 млн євро виділено з державного бюджету, 2,3 млн євро – від Повітової
ради, трохи більше мільйона євро – від мерії Тімішоари.

Середньовічні фортеці і військові укріплення стали сьогодні туристичними визначними пам’ятками. Румунія має кілька таких красивих фортець, одна з них знаходиться у місті Орадя, на західному кордоні Румунії. Фортеця Орадя вважається унікальним пам’ятником архітектури в Румунії, і є однією з небагатьох будівель цього типу, використовуваних і в наші дні. Легенди кажуть, що фортеця була неприступною, тому що користувалася заплутаною мережею підземних тунелів, що вели до віддалених районів.

Історія фортеці Орадя є довгою, позначеною подіями, які змінили її. Вона була побудована угорським королем Ладиславом I, який правив королівством у період з 1077 по 1095 рр. Під назвою Castrum в латинських документах епохи, фортеця була оточена валом землі і палісадом, кам’яними стінами і дерев’яними баштами. Вона була оточена також ровом, якого, в разі облоги, можна було наповнити термальною водою з річки Пета. Спочатку король Ладислав побудував укріплений монастир, присвячений Богоматері, а потім поступово почала розвиватися фортеця. Згодом, монастирський храм використовувався як собор і осідок римсько-католицької єпархії Орадя, починаючи з 1092 роком. На момент своєї смерті в 1095 році король Ладислав I буде похований в кафедральному дворі. Більше про це розповість Нандор Міхалка, археолог Музею фортеці Орадя: Осідок Римсько-католицької єпархії існує у фортеці до 1557 року, коли фортеця потрапляє під контроль військ Трансільванії. До 1660 року, у період Князівства Трансільванії, всі середньовічні будівлі буди знесені поступово і збудована нова фортеця. З 1619 року будується цей величезний палац князя Габрієла Бетлена. З 1660 по 1692 рр. минають 32 роки турецького панування, коли Орадя була центром пашалика. Це був останній пашалик створений в Карпатському басейні, тому що після цього року турки були назавжди вигнані звідси.

27 червня 1192 року, Папа Целестінус III освятив короля Ладислава I, засновника фортеці Орадя, місце поховання короля перетворюється на місце паломництва. Монгольська навала від 1241 року призводить до завоювання та підпалення фортеці, цей епізод був описаний монахом Рогерієм у своїй хроніці під назвою «Плачевна пісня» («Carmen Miserabile»). У 1290 році, фортеця піддається нападу трансільванського князя Роланда Борши, який заподіює їй шкоди. У XIV столітті починається чергова реконструкція фортеці. Нова фортеця мала 7 сторін, веж і зубчастих стін. Між 1342 і 1370 рр, під час затвердження готичного архітектурного стилю, тут був зведений собор вражаючих розмірів, з трьома нефами і восьмикутним вівтарем, фасад з двома вежами і масивними контрфорсами. Усередині були проведені масштабні будівельні роботи з декорації стін і були зведені численні вівтарі. Собор вважається фахівцями однією з найбільших церковних будівель Трансільванії. У XV ст., в епоху Відродження, у фортеці Орадя проводили свою діяльність єпископи Андреа Сколарі, відомий під назвою Флорентинський, Іоан Вітез та Сигізмунд Турзо, видатні представники гуманізму в Центральній Європі. А фізик Георг фон Пурбах підняв в Орадії астрономічну обсерваторію. Він встановив в Орадії нульовий меридіан і обчислив сонячні і місячні затемнення, які описав у книзі Tabulas Varadienses.

Османський наступ до Центральної Європи в першій половині XV століття матиме як результат завоювання фортеці і підписання, 24 лютого 1538 року, мирного договору. Трансільванія була відокремлена від Угорщини і потрапила під османський контроль. У 1557 році, місією міста було захистити східний кордон Трансільванії. Після 30-річної війни, яка закінчилася в 1648 році, була побудована інша фортеця з п’яти сторін, італійськими архітекторами. Теж в епосі бароко був зведений княжий палац Габрієла Бетлена італійцем Джакомо Ресті. Анти-османський наступ Габзбурської династії в кінці XVII століття призвів до повторного захоплення фортеці та її відновлення між 1692 і 1695 рр. Знову ж, археолог Нандор Міхалка: З 1692 року йдеться про фортецю-казарму австрійських військ і цей військовий аспект зберігається до 1990 року. Після вступу Румунії в Європейський Союз, ми одержали європейські кошти для відновлення фортеці. Цей процес почався у 2010 році і тривав 5 років. Сподіваємося почати в наступному році археологічні дослідження готичного собору, використання і реконструкцію парковок, відновлення фортечних башт. З 5 бастіонів тільки один був відреставрований. А також плануємо відреставрувати і зовнішні стіни фортеці.

П’ятикутна фортеця Орадя має 5 бастіонів: позолочений бастіон, бастіон Бетлен, відрізаний бастіон, бастіон Крішорул і Червоний бастіон. Про походження фортеці є в народі дві легенди. У першій розповідається про її заснування королем Ладиславом І, якому показалися двоє ангелів, що сказали йому звести монастир. Друга легенда виникла після османського завоювання і називають її легендою зради. Під час турецької облоги у 1540 році, кажуть що дружина мірошника, чиї сини були спіймані нападниками, розповіла нападникам де вони можуть копати, що відчинити греблі і спорожнити глибокий рів, що оточував оборонні стіни фортеці.