Tag: Батьки

Європейська статистика роками підтверджує наявність явища, яке не має жодних ознак уповільнення: все більше молодих
людей віком від 19 до 34 роки продовжують жити у тому ж помешканні з батьками. Мрія покинути дім та якомога швидше стати незалежним більше не є
пріоритетом для молодих європейців, у тому числі й в Румунії. Наприклад, у 2018 році приблизно 42% молодих
румунів віком від 25 до 34 роки все ще мешкали з батьками, а за останніми даними їх кількість становить
2,2 мільйона. Під час пандемії коронавірусу ця ситуація не змінилася, Румунія увійшла до
10 країн Європи з найвищим рівнем проживання разом батьків і дітей.
Перші місця займають Хорватія, Греція та Словаччина, в той час як країни Північної Європи, такі як Швеція, Фінляндія та
Данія, займають останні місця.

Соціолог Думітру Санду, викладач Бухарестського
університету, досліджував це явище, аналізуючи останні
дані: «У 2020 році на європейському рівні 65% молодих людей у Хорватії жили зі
своїми батьками, 60% у Греції та 53% у Словаччині. Румунія посіла 10-е місце
з 43%. Фактично, протягом 2018-2020 років відбулися серйозні зміни, що
стосується гендерних відмінностей. Частка молодих чоловіків у віці 24-34 роки,
які все ще жили з батьками, становила 55%. Молоді жінки цієї ж вікової
категорії становили 29%. Отже, ми маємо справу з різницею приблизно в 27%. За
гендерними розривами Румунія посідає 2-е місце на європейському рівні після
Болгарії, де різниця становить 28%. Тому ми спостерігаємо в Європі розрив не
між старим ЄС і новим, а між географічними екстремами. З одного боку південні
країни, такі як Хорватія, Греція, Словаччина та Румунія, мають демографічні
тенденції, подібні до Португалії, Іспанії, Італії та Мальти, а з іншого боку
країни Північної Європи. Отож, наявний значний розрив між південною та
північною Європою.»

Основна причина цього
явища носить економічний характер. Високий рівень безробіття серед молоді,
стрімке зростання орендної плати та зростання цін на нерухомість – це причини,
які заважають молоді залишати батьківський будинок. Зберігання старих
культурних або соціальних моделей також може бути поясненням цієї реальності, враховуючи зокрема вищезгадані гендерні
відмінності. Соціолог Думітру Санду: «Економічні причини реальні, але є також культурна або соціальна
мотивація, у тому сенсі, що в традиційній культурній парадигмі чоловік є
основним постачальником доходу. Чоловіки домінують на ринку праці. Ця соціальна
мотивація впливає на соціологічні дослідження. Я виміряв результати соціальної ситуації
27 країн-членів ЄС щодо очікуваної тривалості життя при народженні, показник,
який використовується в експертних дослідженнях, які вимірюють розвиток
суспільств. Коротше кажучи, суспільства з нерозвиненими соціальними та
медичними послугами, як правило, змушують молодих людей продовжувати жити зі
своїми батьками, зокрема чоловіків. Звідси величезні розриви між чоловіками та
жінками в південній Європі, порівняно з північною Європою.»

Проте, це не повністю
пояснює цей феномен, враховуючи, що Південна Європа зазнала багатьох
трансформацій, в тому числі Румунія. Соціолог Думітру Санду: «Бідні країни Південної Європи за останні
20 років пережили процес прискореного зростання з точки зору перспектив молоді.
Коротше кажучи, молоді люди в Румунії, незалежно від свого фінансового
становища чи економічного розвитку країни, хочуть жити в країнах Заходу. За
таких обставин деякі з них виїжджають до західних країн, однак інші залишаються
в країні. Вони обмежують свої особисті витрати і готуються до створення сім’ї.
Наприклад, румунське суспільство почало більше вкладати в навчання дітей. «Не
хочу багато дітей, а бажаємо забезпечити кращі умови життя в нашій сім’ї, у
нашому господарстві та в суспільстві, щоб діти мали доступ до кращої освіти та
вищого рівня життя», – схильні думати румуни. Тому цей тип зволікання, яке на
перший погляд може здатися незвичайним, є цілком обґрунтованим. Воно є
результатом раптового зростання прагнень відносно бідних молодих людей у
​​південній Європі, які відкладають створення сім’ї та створення свого власного
господарства до наближення до ідеальних умов.»

На жаль, жодне з
поточних досліджень не вказує на те, що рівень проживання батьків і дітей скоро
знизиться, принаймні доти, доки буде зберігатися нинішній економічний контекст.

У Румунії 27% дітей та підлітків стверджують, що вони проводять в соціальних мережах або постійно перевіряють свої мобільні пристрої понад 6 годин на день. Час, проведений в інтернеті, не завжди залишає гарний настрій. Навпаки! Один з висновків соціологічного дослідження, проведеного організацією Врятуйте дітей» серед молодого покоління, показує, що 61% респондента почуває себе незручно внаслідок чогось побаченого в Інтернеті, переважна більшість дівчат та старшокласників.

Основні види інформації, які, на думку дітей викликають у них почуття дискомфорту, – це насильницький вміст, підбурювання до насильства або матеріали відверто сексуального характеру. І, звичайно, насильницький контент часто стосується переслідувань в Інтернеті або кібербулінгу. За останні роки це явище збільшилось в Румунії, будучи двічі поширене, ніж фізичний булінг у школах. Починаючи з грубими коментарями щодо зовнішнього вигляду чи поведінки та до крадіжки та розповсюдження окремих інтимних фото чи відео – це класичні види кібербулінгу, які впливають на молодих румунів вже тривалий час. І вони стають все більш небезпечними по мірі розвитку технологій, – стверджує Резван Дяконеску, викладач Факультету автоматики та обчислювальної техніки Бухарестської політехніки: «На мою думку кібербулінг той самий, йде мова про анонімні повідомлення, викладання відео в інтернеті, пересилку приватних фото. Але по мірі розвитку технологій з’являються нові засоби переслідування. Наприклад, до двох років тому я не знав нічого про застосунок «Тік Ток», навіть я не знаю, чи існував тоді, але зараз він розповсюджений у віртуальному середовищі, та є швидким способом зробити контент віральним. Повідомлення, яке для одних може бути жартом, для інших – ні. Отож, види кібербулінгу приблизно однакові, але спектр їх дії диверсифікований завдяки новим технологіям. Тоді, коли з’являється новий спосіб передачі фото, новий спосіб спілкування, новий додаток, збільшується можливість розповсюдження, але види переслідування однакові, наприклад, коли постійно ображають певну особу. Також по мірі як люди все більш підключені до Інтернету, віралізація зростає, і тут виникає різниця між фізичним булінгом та кібербулінгом. Фізичний булінг обмежений до 3-4 людей, в той час як у віртуальному середовищі до булінгу може залучатися весь світ. Якщо у вас є дуже сильний віральний потенціал у YouTube, Tik Tok чи інших соціальних мережах, нічого не можна зробити.»

Якщо фізичний булінг легко можна помітити, то кібербулінг є більш оманливим, іноді, принаймні з початку, його можна сплутати з жартом. Як ми повинні розрізняти жарти в Інтернеті від переслідувань, пояснює Міхаєла Діну, координаторка консультативного центру для батьків та дітей Асоціації «Врятуйте дітей»: «Різниця полягає в наступному: кібербулінг – це тривалі, повторювані дії проти одніє особи. Правда, що там наявний і дисбаланс сили, як помітно і у випадку фізичного булінгу в школі. Жарт не призводить до тривалих страждань, дискомфорту й травм, це більше для розваги. Кібербулінг не має цієї веселої складової, навіть якщо деякі особи вважають, що вони жартують. У випадку повторення та навмисних дій, спрямованих проти когось, тоді дійсно йде мова про кібербулінг. На перший погляд це може здаватися щось незначним, що не впливає на нас, та що з цим можна справитися. Однак, підлітки дуже вразливі, вони відрізняють жарт від кібербулінгу, тобто вони усвідомлюють, коли відчувають почуття приниження, страху, тривоги, незручності. Часто йде мова про стигматизацію дитини або групи дітей, що викликає дискомфорт, смуток, соціальну ізоляцію та серйозні психічні проблеми. Всесвітня організація охорони здоров’я звертає увагу на те, що булінг разом із насильством є одними з причин самогубства серед підлітків. Тож справи можуть бути дуже серйозними.»

Однак, до суїциду, кібербулінг має й інші наслідки. Міхаєла Діну уточнює: «Ми часто помітили почуття тривоги, різні форми генералізованого тривожного розладу. Ми говоримо про когнітивні труднощі, низьку здатність концентруватися під час уроків, порушення поведінки, нерегулярне харчування, що найчастіше може призвести до булімії, також порушення сну, кошмари, ситуації, коли діти важко засинають і прокидаються теж важко, а також численні фізичні нездужання.»

Нещодавно був прийнятий закон про боротьбу з булінгом, згідно з яким школи та педкадри зобов’язані вжити необхідних заходів для запобігання та протидії цьому явищу, в тому числі його проявами в Інтернеті. Однак батьки також повинні втрутитися, а це не просто, оскільки, часто навіть спілкування з власними дітьми є складним процесом у таких випадках, деталі подає Міхаєла Діну: «Першою причиною є емоційний стан дітей. Їм соромно, кібербулінг викликає у них почуття сорому, тривоги, а іноді вони навіть не знають, як розповісти про це дорослим, а не тому, що вони не хочуть, але просто не знають, як відкрити цю тему. Є і випадки коли діти думають, що можуть самі вирішити власні проблеми. Навіть якщо вони не говорять про свій стан, у їхні поведінці можна помітити деякі зміни: вони ізолюються, уникатю відкривати кімнату, розмовляти по телефону або в соціальних мережах. Усі ці зміни у поведінці дитини батьки повинні спостерігати, якщо вони піклуються про свою дитину. Дитина може бути знеохоченою, коли знає, що її потрібно спілкуватися в онлайні. Бувають й інші ситуації, коли діти дошкільного віку або старші школярі мають наступні почуття: болі в голові та животі, гарячкові стани, які не мають органічних причин, а емоційних. Батьки повинні навчити дітей як використовувати інтернет та розповісти їм про кіберзагрози. Ми не можемо заборонити їм доступ до інтернету, але можемо стежити за ними. Існує різниця між наглядом і контролем.»

Експерти вважають, що не існує магічного рішення для захисту дітей від кібербулінгу. На комп’ютері чи телефоні немає жодної червоної кнопки, на яку можна натиснути та зупинити кібербулінг, наближення до дитини та наполегливість у спілкуванні з нею є доступними способами для батьків.

«Драма Внутрішньої Дитини – прихильність та співпереживання» – це тема дискусії, організованої видавництвом «Herald» у рамках показу німецького фільму «Крах Системи /Проблемна дитина», в кінозалі Музею румунського селянина. У фільмі дев’ятирічна Бенні стала тим, що соціальні працівники називають проблемною дитиною. Вона має лише одну мету: повернутися додому до своєї мами, а працівники служби захисту дітей намагаються знайти для дівчини стабільні умови життя. На жаль, такі драми не залишаються на
рівні художньої літератури та кіно, вони є історією життя багатьох дітей в Румунії та в світі.

Сорін Лукач, PR-менеджер видавництва «Herald» зазначив: «Вибрані спеціалісти
були запрошені, щоб поділитися з нами деякими практичними орієнтирами сучасних
психологічних та освітніх теорій, які можуть допомогти краще зрозуміти наших
дітей, розвивати здатність до співпереживання і співчуття до них та до розуміння їхніх
проблем. Розказати про необхідність кращого спілкування, більш гармонійної
динаміки у відносинах батько-дитина. Про емоційні рани, неприйняття, самотність,
страх, травми, вразливості і невдоволення, про залежність і виклики, зв’язок,
прихильність і емпатію. Ми також хотіли б обговорити причини насильства в
дитинстві.»

Історія Бенні у фільмі «Проблемна дитина»
відображає жорстоку реальність сучасного суспільства. Тисячі дітей щороку
потерпають від травми сирітства, починаючи з раннього дитинства і значна їх частина
зазнає емоційних травм, з якими фахівцям дуже важко впоратися. Пояснює
психолог та психотерапевт Юлія Феордяну. «Я мала нагоду співпрацювати протягом
п’яти років з Управліннями з питань захисту дітей у Румунії. Я бачила дітей із
поведінкою, подібною до Бенні (ред. головного героя фільму), бачила вихователів, психологів,
соціальних працівників, які роками намагаються зробити все можливе, щоб
допомогти цим проблемним дітям. Це дійсність, а не просто вигадка. На жаль, є
багато дітей, які стають дорослими, котрі не мали достатньої безпеки в
дитинстві та достатнього розуміння їх потреб з боку дорослих.»

Середовище, в якому дитина
розвивається протягом перших місяців та перших років життя, є особливо важливим
для психоемоційного профілю майбутньої дорослої людини. На жаль, публічна система
захисту дітей не може забезпечити одужання дітей з такими недоліками ні в
Румунії, ні в інших країнах, – каже Юлія Феордяну. «В умовах відсутності
безпечного середовища та достатньо відповідальних батьків діти не можуть
розвиватися гармонійно. Їх емоційна рівновага серйозно порушена. На жаль, мушу
сказати, що у більшості випадків вони не одужують, незважаючи на найкращі
наміри багатьох дорослих. У мене була можливість працювати над проєктами
емоційної підтримки системних дітей як в Румунії, так і в інших країнах, у тому
числі в азійських, а також в Україні. Всюди інституціоналізовані діти,
проблемні діти, занедбані діти, діти-жертви насильства є однаковими.»

Фахівці в цій галузі докладають усіх зусиль задля
реїнтеграції таких дітей, які
страждають від травми сирітства, іноді
повторно, в умовах, що можуть стати
для них сім’єю. На жаль, проблеми прив’язаності залишаються, -
розповідає клінічний психолог Соріна Петріке. «Одужання
можливе лише у відносинах. Система захисту дітей
у всьому світі є недосконалим рішенням для цих дітей. Більшу частину часу вони
переселяються з одного будинку в інший і кожного разу, коли переживають
розрив стосунків, вони знов відчувають
себе покинутими. Це своєрідне повторне травмування розривом
нових стосунків або будь-якою ситуацією, в якій вони прив’язуються
до нової родини, після чого переживають розрив стосунків.»

Соріна Петріке пояснює, чому
лікування та одужання цих дітей ускладнюють дорослі, які не готові належним чином вирішити таку
проблему. «Одужання можливе лише в тому випадку, коли цим дітям врешті-решт вдасться прив’язатися до дорослого, тому що їм потрібна постійна особа в своєму житті. Коли це трапляється, потрібна не тільки постійна особа, ці діти потребують того, чого вони ніколи не отримували: поваги до них, ким вони є, а не того, ким хочуть щоб вони були їхні батьки. Вони потребують розуміння, прийняття, безумовної любові. Усі ці речі дуже важко отримати покинутій у минулому дитині. Сирітство вчить їх не довіряти іншим і тому, що дорослі є для них небезпекою. У них виникає ряд емоційних
труднощів, з якими дуже важко впоратися. Вони живуть і переживають емоції дуже
високої інтенсивності і мають великі труднощі з самозаспокоєнням.»

Інтегративний психотерапевт Сабіна Стругаріу розповіла про необхідність дорослих зрозуміти власну Внутрішню Дитину, щоб впоратися з інтеграцією
інституціоналізованих дітей. «Мені взагалі не подобається це словосполучення «проблемна
дитина». Мені більше до вподоби оригінальна назва «Крах системи» тому що вона вона
підкреслює щось інше, тому що я не думаю, що проблема в дитині. Діти ніколи не
є проблемою саме через стиль прихильності, адже у дитинстві ми переймаємо стиль
прихильності батьків чи дорослих, які піклуються про нас і допомагають нам
розвиватися. Є «проблемні дити» і все, що відбувається в системі і вдома з
проблемними дітьми, яких демонізують і бояться, викликано тим, що цими емоціями
важко управляти. У дійсності це найчастіше трапляється, тому що ми, як дорослі,
маємо цю Внутрішню Дитину, яка так само болить і боїться. Й оскільки нам важко
піклуватися про себе, ми перекладаємо на власних дітей те, що не можемо зробити
для себе.»

Наприкінці 2018
року близько тисячі дітей щомісяця були покинуті у пологових
будинках Румунії одразу після народження. Звідти ці діти потрапляють до соціальних
матерів або в спеціальні центри. З огляду на те, що процес усиновлення є дуже
складним і довготривалим травми цих дітей іноді мають незворотні наслідки.

Велике місто, таке як Бухарест – багатолюдне, із заторами, з високим рівнем забруднення повітря, важко перетворити на дружнє середовище, в якому створено сприятливі умови для розвитку і виховання дітей. А коли це є можливим, то здійснюється завдяки активній участі громадян, як це
демонструє ініціатива «Grow Up Romania/Рости Румуніє». Проект був започаткований у 2016 році групою батьків з
високою громадянською свідомістю, які спробували
перетворити Бухарест на сприятливе для сімей середовище. Вони усвідомили, що висловлення незадоволення без активних спільних дій нічого не
змінить. Усі проблеми мають бути
доведені до відома влади, яка зобов’язана змінювати місто на краще.

Серед цих батьків налічується й Дана Остачіє та Альма Казаку, молоді мами, які, крім своєї роботи та побутової діяльності, займаються волонтерством, надихаючи інших батьків до дій, спрямованих на вирішення загальних
проблем. Розповідає Альма Казаку. «Бухарест виглядає досить погано. Дуже важко перетинаючи
місто з точки А до точки Б, не побачити купу сміття чи інші перешкоди на
тротуарі, не побачити деградовані дитячі ігрові майданчики… Я склала анкету, яку заповнили батьки з нашої неформальної
онлайн-групи, котрі допомагають одне одному. І найбільш поширеною проблемою є
припарковані на пішохідній зоні автомобілі, які унеможливлюють безпечне проходження
коляски. Про це кажуть 64% батьків, які заповнили анкету. Потім 57%
незадоволені відсутністю громадських туалетів, пристосованих до потреб дітей, обладнаних сповивальними столиками для немовлят, чистих та достатньо вмістких, щоб зайти з коляскою. На
відсутність пандусів та місця для колясок у громадському транспорті скаржаться 48%
опитаних батьків. А 44% незадоволені пошкодженими та брудними ігровими майданчиками,
що загрожують безпеці та здоров’ю дітей. Ми намагаємось створити своєрідний
місток між громадянами, які вважають, що все має вирішувати влада, не доводячи
ці проблеми до відома її представників.»

Не минуло багато часу, як значна
кількість столичних батьків почала надсилати клопотання до мерій шістьох секторів
Бухареста. Дана Остачіє. «Нам вдалося зібрати 7000 членів спільноти «Grow Up
Romania» на сторінці у Facebook. Ми також долучили групу волонтерів. Наша
основна діяльність – спонукати громадян до дій. По-перше, ми надаємо їм інформацію.
Наприклад, для подання скарг. Спочатку ми писали скарги щодо публічного
простору і так дізналися про адреси, на які мають надходити скарги, щоб уникнути
«прогулянок» від однієї установи до іншої і не втрачати час. Таким чином ми склали
невеликий путівник для всіх, доступний в Інтернеті, щоб допомогти їм з
інформацією, необхідною для подання скарг. За 5 хвилин можна написати електронного
листа із фотографіями та місцезнаходженням, і є великі шанси на те, що ваша
проблема буде розглянута і вирішена.»

Зазвичай
знеохочені бюрократією та скептичні відносно доброзичливості держслужбовців,
мешканці Бухареста були ознайомлені з конкретними прикладами вирішення проблем
членами громади «Рости Румуніє». Йдеться про фарбування пішохідних переходів,
переміщення стовпа, що знаходився посеред автозупинки і робив неможливим прохід
коляски та освітлення ігрового майданчику в парку ім. Кароля, де взимку ввечері
діти не могли гратися через темряву. Дана Остачіє розповідає: «Головне, щоб
люди були наполегливими. В ідеалі краще надсилати якомога більше скарг щодо
одного і того ж питання. Чим більше їх, тим більше шансів на те, що проблема
буде розглянута в пріоритетному порядку. Зараз взагалі не важко надіслати
скаргу, особливо електронною поштою. Нам треба було лише заохотити батьків, додати
їм впевненості наводячи позитивні приклади. Після того, як ми представили свої
успіхи та опублікували всі контактні дані органів місцевої влади, ми пояснили
їм до кого звертатись і показали зразки різних скарг, справи зрушили з місця.
Ми дуже раді, що люди стають активними і надсилають фотографії зі своїми
успіхами.»

Проте, не всі проблеми
вирішуються одразу і не всі запити отримують позитивну відповідь. У залежності
від мерії чи департаменту, відповіді різняться. Однак важливо, щоб
громадянський дух, прокинувшись, не втомлювався. Крім того, громадяни повинні спонукати
одне одного. І для цього «Рости Румуніє» проводить різні кампанії, такі як збирання
собачих екскрементів, заохочення водіїв не паркувати машини на тротуарах та з дотримання
елементарних правил гігієни, аби люди усвідомлювали що добробут всіх залежить
від дій кожного окремого мешканця. Альма Казаку розповідає. «Ми прагнемо бути мінімально
агресивними в наших кампаніях. Наприклад, батьки досить агресивно ставляться до
водіїв, які паркують автомобілі на тротуарах, але ми вважаємо, що агресивність
не дає бажаних результатів і тому створили флаєр, в якому пояснюємо, що автомобілі
на тротуарах створюють великі труднощі батькам з колясками та особам з
обмеженими можливостями на візках. Водії мають зрозуміти, що як тільки вони
виходять з машини, так само стають пішоходами. Більш проблематичним було
спілкування з власниками собак, які не збирали лайно. Щоб уникнути прямої розмови
ми створили плакати, аби люди не подумали, що ми хочемо когось звинувачувати. Ми
нікому не дорікаємо, а просто хочемо, щоб усі зрозуміли, що не правильно
залишати екскременти на тротуарі.»

Члени громадянської організації «Росити Румуніє» сповнені рішучості продовжити, не
покладаючи рук, свої зусилля з
перетворення Бухареста на дружнє з батьками та дітьми місто, залучаючи
якомога більше мешканців столиці до вирішення власних проблем.

Якщо ви хочете присвятити собі трішки часу, але не знаєте, що зробити з дитиною, то в Бухаресті виникло нове поняття ”бейбі-паркінг” — клуб відпочинку з продовженою програмою, відкритий 7 днів із 7, де батьки можуть залишати вдень дітей віком від 0 до 14 років. У місці, де уява культивується грою чи участю в майстернях, діти знаходяться під уважним наглядом врівноважених вихователів, які не карають і не винагороджують, але вірять в дисципліну й порядність.

І так як пропозиція, здавалось, має всі інгредієнти для успіху, ми запросили Адіну Серафіні, координатора проекту, розповісти нам, звідки виникла така ідея: ”Ідея з’явилася давно, коли ми як батьки хотіли були знайти місце, де можна було залишати інколи нашого хлопчика, щоб піти в кіно, театр, концерт, не звертаючись для цього до сусідки, хатньої робітниці чи тимчасової бони, щоб вони з ним посиділи. Ми втілили в практику те, що декілька років тому хотіли знайти для себе. Ми створили невеличкий простір, теплий і світлий, де приймаємо малюків, який включає кімнату для майстерень і майстер-класів, , кімнату, присвячену бейбі-парклінгу, й кімнату для сну чи прийняття їжі. Ми створили інтимну обстановку, де б малюки відчували себе, як вдома, ми не заходимо дуже далеко в ідею місця для гри. Коли не організовуються різні види діяльності, весь будинок знаходиться в розпорядження дітей, які приходять до нас”.

Будинок і садок загальним розміром у 135 м2, оснащені для комфорту й задоволення дітей. А ще ”паркінг” можна перетворити на простір, в якому можна організувати дуже симпатичні тематичні розваги, адаптовані для кожної нагоди чи вікової групи. Але окрім розваг пропозиція була розширена тематичними майстернями, які можуть розвивати різні нахили дітей. З подробицями Адіна Серафіні, координатора проекту ”бейбі-паркінг”: ”Майстерні теж на самому початку, поки що ми організували дві. Ми будемо організовувати як майстерні для маленьких, щоб урізноманітнити діяльність, коли вони перебуватимуть більше часу в бейбі-паркінгу, а також майстерні для старших дітей. Поки що ми маємо майстерню імпровізації, яку проводить актриса Кармен Лафазан, та театру, якою займається актриса Оана Русу. Майстерня імпровізації культивує в них уяву й спонтанність, через імпровізаційні ігри дітей заохочують бути творчими, розвивати комунікативні навички, навички говорити перед публікою, а театральні ігри спрямовані на підвищення уваги, концентрації, памяті, – навички, які будуть корисні під час занять у школі. Далі буде ще багато цікавих семінарів, таких як будівництво Лего, дизайн і мода для старших дівчаток і навіть матерів, служба психолога та багато іншого. Це область, яку ми розробляємо в даний час. Але основною нашою пропозицією залишається бейбі-паркінг ”.

У сприйнятті батьків, які бажають подеколи мати час для самих себе, ідея бейбі-паркінгу є варіантом, який з успіхом замінює бону, яка ніколи не доступна з одного дня на інший. Це зручне й безпечне місце. І що є дуже зручним — це те, що можна ”припаркувати” дитину стільки, скільки тобі потрібно, від декількох годин до цілого дня, включно у вихідні. У сприйнятті дітей — тут може бути друга домівка, де вони почуваються в безпеці, розважаються, їдять, сплять, і де не виключається присутність мами, бабусі чи найближчого супроводу, як розповіла нам наша співрозмовниця і додала: ”Дітки у великому захваті, тому що це дім із іграшками, дітьми, для них це дуже веселе середовище, це дещо веселіше, ніж залишитися вдома із дорослим як бона чи бабуся. Це щось між ігровим майданчиком і садочком. Це набагато привабливіше місце, у власному будинку є комфорт інтимності, який і ми спробували відтворити тут, є власні іграшки, які ти вже знаєш. Змінюється місце, змінюються іграшки, вони роблять нових друзів і це для них плюс. Для них це набагато цікавіше й привабливіше, ніж залишися у власному будинку, коли батьки йдуть з нього на півдня чи цілий день”.

І так як місце здається радістю й спокоєм для батьків, нам не залишається нічого іншого, як чекати нагоди, щоб і собі ”припаркувати” тут дітей і зібрати враження прямо від маленьких