Tag: Бессарабія

  • Реставрація румунських пам’ятників у Бессарабії

    Реставрація румунських пам’ятників у Бессарабії

    27 березня 1918 року Бессарабія, або східна Молдова, територія, що знаходиться між Прутом і Дністром, возз’єдналася з Румунією. Російська імперія анексувала цю територію в 1812 році за результатом російсько-османської війни. Возз’єднання 1918 року стало відновленням історичної справедливості, через понад 100 років від російської територіальної анексії, яка відірвала Бессарабію від її державної традиції. Російська окупація Бессарабії означала, особливо після 1830 року, політику просування російськості в зоні конфлікту з Османською імперією. Двадцять два роки потому, у червні 1940 року, Радянський Союз анексував Бессарабію після угоди між Гітлером і Сталіним влітку 1939 року, коли був укладений так званий пакт Ріббентропа – Молотова. У 1941 році Румунія звільнила її, а до 1944 року життя в Бессарабії повернулося у своє природне русло.

    Але наприкінці Другої світової війни, починаючи з 1944 року, Радянський Союз знову окупував Бессарабію, як і всю Центральну та Східну Європу, і встановив там режими за власним зразком. Між 1945 і 1989 роками радянська жорстокість обрушилася на жителів Бессарабії у всіх можливих формах: депортації до таборів і в’язниць, переміщення населення, сталінська освіта, інші систематичні порушення фундаментальних прав і свобод людини. Широкий процес радянізації означав створення нової радянської людини через манкуртизацію, тобто через забуття власного походження і стирання пам’яті про минуле.

    Румунія була використана як головний ворог в процесі радянізації Бессарабії. Словосполучення «румунські фашисти» було присутнє в кожній згадці про територію на захід від Пруту. Одними з перших жертв радянізації стали пам’ятники, що виражали волю і почуття населення Бессарабії, які репрезентували прихильність більшості бессарабських румунів до своєї ідентичності та приналежності до громадянства Королівства Румунії. Статуї та символи особистостей румунської історії та культури були знесені, знищені та замінені статуями та символами радянського окупанта. Радянські пам’ятники найвищою мірою виражали силу та агресію, як і деякі пам’ятники, представлені танками з гарматами, спрямованими на захід, у бік Румунії.

    Але з 1991 року, року розпаду Радянського Союзу, справжньої імперії зла, як назвав її президент США Рональд Рейган, Молдова стала незалежною. Відтоді її мешканці шукають своє походження і намагаються повернутися до форм ідентичності своїх батьків, дідів і прадідів. Одним із кроків, зроблених у цьому напрямку, є демонтаж радянських пам’ятників і відновлення пам’ятників часів, коли Бессарабія була частиною Румунії. У Бухаресті було відкрито виставку 28 відреставрованих румунських пам’ятників румунським господарям, героям, солдатам і священнослужителям, а також сучасним культурним діячам, таким як співаки Дойна та Йон Алдя Теодоровіч.

    Виставку відвідала також Юліана Горіа-Костін, посол Республіки Молдова в Бухаресті. «По лівий бік Пруту війна між світлом і темрявою є дуже інтенсивною і фактично триває постійна битва за утвердження нашої ідентичності. Це битва за румунську історію, мову та літературу. Не раз люди стояли на площі Великих Національних Зборів, навіть місяцями поспіль. Перебуваючи на перехресті цивілізацій, ми повинні краще пізнати один одного, ми виразники однієї нації. І в той же час нам потрібно об’єднати наші зусилля, щоби мудро вижити в цьому просторі.»

    Починаючи з 1991 року, громадські організації в Республіці Молдова доклали значних зусиль з переміщення оригінальних румунських пам’ятників і пам’ятників, які розповідають громадськості про звірства, скоєні під час радянського варварства. Наприклад, у 2016 році була зведена і освячена копія пам’ятника «Трьом мученикам», який у міжвоєнний період знаходився у столиці Кишиневі. Він присвячений борцям за національну ідею – священику і письменнику Алексею Матеєвичу (1888-1917 рр.), адвокату, журналісту і співаку Сіміону Мурафі (1887-1917 рр.) та інженеру-топографу Андреюю Годороджі (1878-1917 рр.). Усі троє померли у жахливому 1917 році: Матеєвич у віці 29 років, через екзантематичний тиф, а його друзі Мурафа у віці 30 років і Годороджа у віці 39 років, були вбиті бандою більшовицьких катів.

    Після війни бессарабський політичний діяч Пантелеймон Галіппа створив комітет зі встановлення пам’ятників усім борцям-юніоністам, серед яких були і троє вищезгаданих діячів. У 1923 році, за ініціативи Товариства «Могили полеглих героїв війни», відбулася церемонія урочистого відкриття пам’ятника Матеєвичу, Мурафі та Годороджі, на якому був присутній і французький генерал Анрі Бертло. Пам’ятник являв собою вертикальну кам’яну плиту, в яку були вмуровані бронзові барельєфні обличчя трьох героїв. На постаменті, перед барельєфами, був бронзовий орел, а під ним напис «Бессарабські апостоли, мученики святої національної справи».

    Триметровий пам’ятник був увінчаний румунським гербом між дубовою і лавровою гілками, виконаними у бронзі. Основа пам’ятника мала 4,35 метри завдовжки і 1,92 метри завширшки. Напередодні анексії Бессарабії в червні 1940 року румунська армія демонтувала барельєфи Алексея Матеєвича та Сіміона Мурафи і відправила їх до Бухареста. У 1962 році рештки пам’ятника та дзвіниця перед собором Різдва Христового, де він знаходився, були підірвані радянською армією.

    Фото: Monumentum.md
    Фото: Monumentum.md

    Адвокат Юліан Русановскі, родом з Республіки Молдова, є президентом асоціації «Monumentum». Він захоплюється історією та культурою та присвятив понад чотирнадцять років реставрації історичних пам’яток. За цей час було відновлено понад 60 пам’ятників, побудованих на території між Прутом і Дністром у міжвоєнний період. Відбудова з нуля або реставрація пам’ятників румунським героям, вимагає ретельного дослідження. Так народилася трилогія «Війна пам’ятників».

    «Досліджуючи міжвоєнні публікації і особливо тогочасну колекцію Міністерства культури, я був вражений, коли відкрив для себе таку велику кількість пам’ятників, що існували в міжвоєнний період, понад 95% з яких були побудовані на гроші селян, які складали підписні листи для збору коштів за ініціативою священиків. Загалом священики відіграли вирішальну роль у просвітництві та відкритті історичної правди бессарабських румунів. Й обговорюючи з покійним архітектором Євгеном Бизгу, який проєктував наші перші пам’ятники, обсяг документів, які ми виявили, він сказав, що ці документи мають бути викладені у книзі, щоб люди знали про те, що ми маємо, а також, щоби ми використовували цю книгу як робочий інструмент у нашій боротьбі з відновлення, крок за кроком, колишніх пам’ятників. Назву «Війна пам’ятників» мені також запропонував цей архітектор, який, на жаль, не зміг побачити пам’ятник у день його відкриття через безжальну хворобу. Так у 2018 році, через два роки після відкриття пам’ятника трьом мученикам, з’явився перший том «Війна пам’ятників – про долю пам’ятних споруд і творів суспільного значення у міжвоєнний період 1918-1944 рр. у Північній Буковині, Бессарабії та Придністров’ї за часів румунської адміністрації.» Потім у 2022 році з’явився ІІ-й том, який фактично є візитівкою нашої асоціації. У 2022 році ми побудували і відреставрували перші 50 пам’ятників і випустили жовтий том. Після цього з’явився червоний том, щоб завершити синьо-жовто-червону трилогію, кольори нашого прапора, том, який був присвячений героям Румунської армії.»

    Юліан Русановскі розповів, що зараз члени асоціації працюють над своїм найамбітнішим проєктом з 2018 року. А саме над завершенням ініціативи міжвоєнного періоду з будівництва статуї Королеви Марії, заввишки 6 метрів, яка буде урочисто відкрита в грудні 2024 року на території кишинівського ліцею, що носить її ім’я.

     

  • 27 березня 2021 року

    КОРОНАВІРУС – Нові обмеження, схвалені у четвер,
    на тлі зростання кількості інфікованих новим коронавірусом, набудуть чинності в
    неділю. Рішення уряду з цього приводу було опубліковано в п’ятницю ввечері в «Офіційному
    віснику», а кожен населений пункт країни має визначити рівень захворюваності,
    відповідно до якого застосовуватимуться необхідні заходи. При захворюваності Covid-19
    в понад 4 випадки на тисячу жителів у п’ятницю, суботу та неділю магазини та
    постачальники послуг працюватимуть до 18:00 години, а з 20:00 і до 5:00 ранку
    забороняється виходити з помешкання, за винятком обґрунтованих ситуацій. При
    рівні захворюваності в 7,5 випадків на
    тисячу жителів відповідні заборони діють і в робочі дні. Тим часом за даними
    оприлюдненими у суботу за останню добу в Румунії було зафіксовано майже 5900 нових
    випадків зараження коронавірусом, після проведення понад 37 тис. тестів. Від
    початку пандемії у Румунії захворіли понад 930 тис. людей, з яких більше 830
    тис. – одужали. Водночас загальна кількість смертей становить майже 23 тис. Тим
    часом кількість румунів, які були щеплені першою дозою вакцини проти нового
    кронавірусу становить майже 1 900 000, а близько половині з них була введена і повторна
    доза.




    СВЯТКУВАННЯ – Парламент Р.Молдова сьогодні вперше,
    урочистим засіданням, відзначив 103 роки з дня прийняття рішення про об’єднання
    Бессарабії з Румунією. Були запрошені президенти Національних Академій наук
    Р.Молдова та Румунії, видатні культурні діячі та депутати. 27 березня 1918 р., наприкінці
    Першої світової війни, на тлі розпаду Російської імперії, Сфатул Церій,
    законодавчий орган Бессарабії, більшістю голосів проголосував за об’єднання з
    Королівством Румунія. Це був перший акт процесу створення румунської унітарної
    національної держави, процес, який закінчився наприкінці того ж року приєднанням до Королівства Румунія Буковини (північний схід), Трансільванії (центр), Банату
    і Крішани (захід), а також Марамуреша (північ), які раніше перебували в складі
    Австро-угорської імперії. Влітку 1940 р. СРСР висунув Румунії ультиматум й
    анексував Бессарабію та північну Буковину – території, які сьогодні входять до
    складу Республіки Молдова та України.




    ЛІТНІЙ ЧАС – У Румунії у ніч з суботи проти неділі
    відбудеться перехід на літній час. 28 березня о третій годині ранку за бухарестським
    часом стрілки годинників будуть переведені на годину вперед. Це означає, що неділя
    буде найкоротшим днем у році, а різниця між офіційним часом Румунії та гринвіцьким
    часом (GMT) становитиме три години. Румунія вперше почала переводити час на
    годину вперед влітку у 1932 році. Це може бути останньою зміною часу, після
    того як у 2019 році Європарламент проголосував за припинення в країнах ЄС практики
    переведення часу на літній та зимовий. Згідно з цією пропозицією, кожна
    держава-член у 2021 році має обрати один час – зимовий (стандартний) чи літній.
    Країни, які оберуть літній час, вночі переведуть
    стрілки годинників востаннє, а ті, які віддадуть перевагу зимовому часу, здійснять
    останній перехід в останню неділю жовтня.






    ГОДИНА ЗЕМЛІ – Адміністрація Президента Румунії вирішила
    долучитися до акцій «Година Землі» і зупинить на одну годину в суботу ввечері
    внутрішнє та зовнішнє освітлення палацу Котрочень, в якому діє Адміністрація
    Президента. «Година Землі» в даний час є одним із найбільших у світі
    екологічних рухів і мобілізує мільйони людей, які на годину вимикають світло,
    щоб продемонструвати свою відданість і підтримку Планети. Акція була вперше проведена
    у 2007 році в Австралії. З тих пір до цієї ініціативи приєдналося понад 190
    держав і територій.

  • Радіо Бессарабія

    Радіо Бессарабія




    Радіо Румунія від початку було національним проектом. Було частиною зусиль румунського суспільства, спрямованих на
    освічення та інформування населення. Охоплення сигналом всієї
    території також було частиною стратегії консолідації нової румунської держави
    після об’єднання у 1918 році з Королівством Румунія всіх територій компактного проживання румунського населення, які раніше входили до складу сусідніх багатонаціональних імперій.

    Таким чином, окрім центральної радіостанції у Бухаресті, яка розпочала
    мовлення 1 листопада 1928 року,
    були створені територіальні радіостанції у Клужі, Яссах та Кишиневі. Головним завданням територіальної радіостанції у Кишиневі, Бессарабії, була боротьба з антирумунською
    пропагандою, яку здійснювала Автономна Молдавська Соціалістична Радянська Республіка через радіостанцію
    Тирасполь, яка вела
    трансляцію з 1930 року.
    У Кишиневі була створена перша територіальна радіостанція Румунського радіо,
    оскільки сигнал з Бухареста був досить слабкий. Кишинівська радіостанція ретранслювала
    програми з Бухареста та мала кілька годин на тиждень місцевої програми. Так,
    Рада директорів Румунського товариства радіомовлення на своєму засіданні 29
    жовтня 1937 р. затвердила проект створення Кишинівської радіостанції під
    назвою «Радіо Бессарабія», у діапазоні 291,2
    метри, потужністю 20 кВт.




    У 30-их роках ХХ-го
    сторіччя Гьорге Крісбешану працював техніком на Радіо Румунія і взяв участь у встановленні
    радіотехнічного обладнання в Кишиневі. В інтерв’ю Центру усної історії Румунського
    радіо, записаному в 1997 році, він пригадував, як тривала робота над запущенням
    «Радіо Бессарабія». «20-кіловатний передавач демонтували та перевезли до Кишинева. Поїздка
    тривала близько двох днів. Один день ми їхали до Бакеу, а з Бакеу поїхали до
    Ясс, де ми заїхали у двір і там зупинилися, щоб заправити машини. Були
    чотиритонні вантажівки – Інтернаціонал, Форд, Плімут та Додж, адже Румунське
    радіо тоді мало лише американські машини. Звідти ми поїхали до Кишинева, розвантажили
    усе устаткування і хлопці, які були радіотехніками, взялися за монтаж, будівля була
    готова до встановлення антени. Нас було по двоє в кожній вантажівці, плюс два
    легкові автомобілі. На одному приїхав генеральний директор Лулу Йонеску та
    технічний директор Лохан. Після завершення монтажу усі повернулися до Бухареста,
    за винятком осіб, які залишилися для забезпечення експлуатації.»




    Після початку монтажних
    робіт у журналі «Radio Universul» від 1 жовтня 1938 року зазначалося: «З 1
    січня 1939 р. радіослухачі з Бессарабії зможуть слухати румунську мову та музику і
    для цього їм не будуть потрібні великі приймачі, а прості, доступні всім пристрої. Щогла передавача у Кишиневі вже
    готова і є приводом гордості для місцевих жителів. Установка технічних засобів
    завершиться найближчим часом, так само й облаштування студії, розташованої в
    центрі Кишинева, по вулиці Пушкіна»
    . 8 жовтня 1939 року «Радіо Бессарабія»
    розпочало трансляцію і той самий журнал «Радіо Універсул» писав 3 листопада
    1939 року: «після введення в дію радіостанції у Кишиневі спостерігається
    помітне збільшення кількості абонентів з Бессарабії та Молдови. Звичайно, всі
    хто має детекторний або ламповий приймач можуть слухати румунські передачі в чудових
    умовах приймання»
    .


    Але діяльність «Радіо
    Бессарабія» припинилася наступного року. Після ультиматуму, наданого Румунії в
    червні 1940 р., Радянський Союз окупував румунську територію між Прутом і
    Дністром, тобто Бессарабією. Серед втрат, яких тоді зазнала Румунія, були люди
    та обладнання радіостанції. Було втрачено 90 тис. абонентів і 150 мільйонів
    леїв, тобто 50% бюджету, який становив 300 мільйонів леїв. У червні 1941 року
    Румунія звільнила Бессарабію, втрачену за рік до цього, а 25 червня 1941 р. «винищувальні
    батальйони» НКВС мали завдання, між іншим, знищити багато важливих будівель,
    які було неможливо евакуювати. Більше того радянці без суду розстрілювали тих,
    хто працював на радіостанції, вважаючи їх «зрадниками та агентами румунського
    імперіалізму», а їх тіла були знайдені в закинутому колодязі.






    Гьорге Крісбешану пригадав
    побачене на «Радіо Бессарабія» після звільнення у 1941 році. «Коли почалася
    війна, я служив у І-ій бронетанковій дивізії, зокрема 1-ій танковій роті, яка зайняла
    Кишинів. Наступного дня після звільнення Кишинева я взяв із собою двох
    озброєних солдатів і поїхав на радіостанцію. Ми орієнтувалися на щоглу, одна
    щогла була підірвана і залишилася лише одна, яка була видна з пагорба, де ми зупинилися.
    Пішли пішки і коли дісталися туди побачили, що радіостанція була замінована,
    але не знищена повністю. Я сповістив генерального директора Радіомовлення через
    мотоцикліста, який поїхав до Генерального штабу в Бухаресті, сказав прислати машини,
    щоб забрати радіостанцію та що залишилося. Приблизно через чотири дні ми
    повернулися, щоб побачити, що сталося. Приїхав генеральний директор Йонеску, там
    було чотири вантажівки та два легкові автомобілі з необхідними людьми. Потім я повернувся
    до своєї частини і поїхав переслідувати росіян у напрямку Одеси.»




    Після 1941 року «Радіо
    Бессарабія» не відновило мовлення, а її місію перейняло на себе Радіо Ясси. З
    грудня 2011 року Румунське радіо знову присутнє на медіа-ринку Бессарабії з
    радіостанцією Радіо Кишинів.

  • Антикомуністична культурна опозиція в Бессарабії

    Антикомуністична культурна опозиція в Бессарабії

    У Бессарабії, анексованій в 1944 році Радянським союзом, опозиційний опір радянському режиму, як це мало місце й у випадку інших націй Радянського союзу, характеризувався національними наголосами.

    Бессарабські румуни, які зазнали ідеологічних та національних утисків, розвинули культурні форми боротьби шляхом культурної опозиції, щоб протистояти ідеології та денаціоналізації. Вони ніби погоджувалися з офіційними культурними директивами, однак одночасно застосовували підривні заходи, вони писали не дотримуючись політично-ідеологічних канонів. У Молдавській Радянській Соціалістичній Республіці в опозиції у галузі культури в основному були письменники. Саме вони дали поштовх протиборству з культурними попругами режиму. В рамках Спілки письменників, починаючи десь 1950 роками, тобто після смерті Сталіна, мало місце протиборство режиму.


    Андрей Кушко, професор Історичного факультету Кишинівського державного університету стверджує, що саме цей період після смерті Сталіна був першим моментом появи напруги в середовищі бессарабських письменників: Йде мова про період відразу після хрущовської «відлиги». Починаючи з цього періоду можна говорити про появу відносно автономних просторів, як інституційних, так і особистих, представників інтелектуальних середовищ Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки. Вони виникають у тій мірі, в якій динаміка зміни режиму і форми відкритих і жорстких репресій, що характеризують сталінський період, замінюються на набагато менш визначені форми. Йде мова про постійні форми тиску або точніше про опір та опозицію .

    Спілка письменників була реформована після 1945 року, замінивши все що представляло румунську культуру. Після смерті Сталіна сформувалися два полюси влади. Андрей Кушко відмічає: На протязі другої половини 1940 років владні відносини в рамках Спілки письменників Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки набули сильної політичної конотації, яка у першу чергу базувалася насамперед на принципах географічної приналежності. Тобто існувала опозиція між так званою придністровською фракцією, тобто між письменниками колишньої Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки на лівому березі Дністра, і так званими бессарабцями. Ця географічна опозиція дублювалася політичною опозицією, яка фактично протиставляла письменників-комуністів, членів партії, безпартійним членам.

    Традиції та виховування письменників кожної групи, зрозуміло були відмінні, як і їхні політичні погляди. Андрей Кушко відмічає, що союз двох поколінь румуномовних письменників призвів до появи культурної опозиції: У Спілці письменників Молдавської Радянської Соціалістичної Соціалістичної Республіки переважали письменники двох поколінь, які боролися між собою за керівну роль і переваги протягом десятиліття і протягом 1970-х років. Існує цікава динаміка між поколіннями. З одного боку, йде мова про покоління періоду культурного розслаблення, що мало місце після смерті Сталіна, до складу якого належали письменники, які народилися в 1920-х роках, з-поміж яких чимало одержали освіту в румунських закладах навчання і посідали солідні знання в галузі румунської культури. З іншого боку, йде мова про покоління 1960 років, тобто шестидесятників, як стали вони називати себе пізніше, це група молодшого покоління, письменників народжених наприкінці 20 років та в першій половині 30 років, які одержали освіту у радянських навчальних закладах. Здавалося, що вони належать до прихильників режиму. Ця різниця між вищезгаданими групами письменників досить важлива. Незважаючи на те, що обидві групи часто стикалися з питаннями, пов’язаними з літературним стилем, з визначенням соціалістичного реалізму, вони об’єдналися проти групи придністровських письменників, які спочатку займали домінуючу позицію в Спілці через їхнє наближення до політичної влади та партії. У певній мірі це друге покоління письменників шестидесятників зазнало впливу або можна сказати було виховане попереднім поколінням, поколінням відлиги, вихованого на цінностях символічного капіталу румунської культури. Ці письменники шестидесятники поверхово засвоїли радянські гасла, але в той же час розвинули певний рівень свого критичного мислення.

    Культурна опозиція Бессарабії сформувалася в середині 1960-х років завдяки вирішальній події. Андрій Кушко: Переломним моментом був III-ій З’їзд молдовських письменників, що мав місце у 1965 році. Цей конгрес був видатною подією, оскільки позначає явну еволюцію й зміну динаміки влади в Спілці письменників. Конгрес, що мав місце на початку Брежнєвізму вважається кульмінаційним моментом опозиційної діяльності місцевої інтелігенції. Він засвідчив визнання письменників-шестидесятників, які першими стали писати свої твори румунською мовою. Від 1957 року так звана молдавська мова стала стандартною румунською мовою, що застосовує кирилицю, як форму письма. Це була остання мовна реформа періоду Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки. Творчість письменників цього періоду значно переважала творчість їхніх попередників й була рівночасною із спробами лібералізації, що яскраво проявлялися у всьому Радянському Союзі. Маю намір назвати тут окремих представників цього покоління, таких як: Грігоре Вієру, Іон Друце, Ауреліу Бусуйок, Павел Боцу та інші. Цей III З’їзд письменників був першим проявом чіткої національної орієнтації й першою подією в Молдавській Радянській Соціалістичній Республіці, що мала місце румунською мовою після Другої світової війни.

    Культурна опозиція в Бессарабії діяла майже на дарма, але була наполегливою, завзятою щодо її національного напрямку й в кінці кінців перемогла. Однак, лише згодом результати цієї наполегливої боротьби стануть явністю.

  • Р.Молдова між Сходом і Заходом

    Р.Молдова між Сходом і Заходом




    27 березня 1918 року
    під кінець Першої світової війни, на тлі розпаду Російської імперії вищий
    законодавчий орган Бессарабії Сфатул Церій проголосував за об’єднання цієї переважно
    румуномовоної провінції з Батьківщиною. Це був перший акт процесу створення єдиної
    національної держави Румунія, який завершився наприкінці того ж року переходом під
    владу Бухареста Буковини, Трансільванії, Банату, Марамурешу і Крішани,
    території на яких проживали переважно румуни, котрі до цього входили до складу
    Австро-Угорської імперії.




    Церемонії, присвячені
    цій пам’ятній даті, мають переважно емоційний характер і не позбавлені почуття смутку.
    Після 27 березня 1918 року Бессарабія пробула у складі Румунії лише 22 роки.
    Улітку 1940 року, після ультиматуму, сталінський режим у Москві анексував
    Бессарабію та північну Буковину, території, які тепер входять до складу Республіки
    Молдова та, відповідно, України. Сотні тисяч мешканців Бессарабії були змушені
    переселитися до Румунії, десятки тисяч були депортовані в Сибір або Казахстан,
    а на їх місце окупанти привезли переселенців з усіх куточків Радянського Союзу.




    Незалежна з 1991
    року «сьогоднішня республіка не є Бессарабією 1918 року, ні з точки зору
    національного складу, ні з погляду території та кордонів. Республіка Молдова набагато
    більш політично, адміністративно, етнічно, мовно, релігійно роздроблена ніж
    Бессарабія 1918 року», – заявив молдовський посол у Бухаресті Міхай Грібінча.
    Він попередив, що найбільш серйозним наслідком півстоліття окупації є те, що,
    хоча Республіка Молдова вийшла з Радянського Союзу, на рівні менталітету Радянський
    Союз не вийшов з Республіки Молдова.




    Змушені до
    коабітації, прозахідний прем’єр-міністр Павел Філіп, який називає дві сусідні держави «серцями-близнюками», та проросйський президент, соціаліст Ігор Додон, який
    їде до Москви частіше, ніж в регіони власної країни, є найкращими виразниками політичного,
    геополітичного та ціннісного розколу в сьогоднішньому
    молдовському суспільстві. А парламентські вибори, що відбулися минулого місяця
    не дали чіткого переможця, здатного створити нову більшість, фактично підтвердивши
    ту саму роздробленість між прихильниками президента, уряду і правих проєвропейських
    сил.




    В останні роки в
    обох столицях десятки тисяч людей під гаслом «Бессарабія це Румунія!» брали
    участь у так званих уніоністських маршах. Вони були і надалі переконані, що для
    Республіки Молдова, якою керує глибоко корумпований політичний клас, ослабленої
    проросійським сепаратизмом в Придністров’ї, і яку всі рейтинги видають як
    найбіднішу країну Європи, єдиним рішенням є об’єднання з Румунією,
    державною-членом ЄС і НАТО, в якій дійсно діє принцип верховенства права, а ВВП
    на душу населення, за даними експертів, у 20 разів більший за молдовський.

  • Галацькій погром

    Галацькій погром






    Улітку 1940 року почався
    колапс Великої Румунії після того як Радянський Союз передав керівництву
    Румунії ноту з ультимативною вимогою про повернення Бессарабії, яка нібито була
    захоплена Румунією в 1918 році, а також зажадав у вигляді компенсації
    північну частину Буковини. Радянські вимоги були абсурдними, оскільки
    Бессарабія об’єдналася з Румунією, користуючись правом на самовизначення, яку
    більшовики надали народам царської Росії і відповідно до бажання тамтешніх
    румунів.




    Дуже короткий час, всього
    два дні, наданий Радянським Союзом для виведення румунських військ та цивільної
    адміністрації з Бессарабії, призвів до загального хаосу та до виникнення плутанини
    серед румунів. Саме в цьому напруженому контексті сталися акції насильства щодо
    ряду мешканців міста Галац, переважно щодо місцевих євреїв. Цей епізод історики
    вважають ще одним проявом клімату ненависті та насильства, що панував в Європі кінця
    30-х років.




    Історик Адріан Чофлинке,
    директор Центру вивчення історії євреїв Румунії пов’язав погром євреїв у місті Галац
    30 червня 1940 р. із загальним кліматом втрати Бессарабії та Півночі Буковини.
    «Територіальні поступки 1940 року були прямим наслідком пакту Ріббентропа-Молотова
    і цікаво, що на тлі двох ультиматумів, поставлених Радянським Союзом, стався епізод, який зіграв певну роль і під час погрому в місті Дорохой, що стався як
    одночасно з Галацьким погромом, так через день після масового насильства в Галаці.
    Посол Румунії в Москві Гьорге Давідеску відмовився взяти карту з нанесеною Москвою
    лінією нового кордону. Ця відмова викликала збентеження, особливо на півночі
    Румунії, де муніципалітет Дорохоя не знав, чи радянські війська зупиняться до
    міста або увійдуть в місто. Паніка зіграла свою роль у напруженні становища, що призвело
    до погрому 1 липня. Так само й в Галаціі, як ми бачимо в повідомленнях
    секретних служб, через чутки, які швидко поширювалися, передавалися з вуст у вуста бессарабськими
    біженцями, панувало квазі-переконання, що Галац буде зайнятий радянськими
    військами. Ця паніка виникла через відсутність з самого початку інформації про те,
    де зупиняться радянські війська.»




    У звітах міністерства
    внутрішніх справ згадується про хаос під час відступу, численні грабежі, про
    численні випадки висадки євреїв з поїздів та сумарних страт. Але в архівах
    також згадуються й численні випадки приниження румунських військовослужбовців під
    час відступу, пониження у військовому званні офіцерів, їх обпльовування та
    побиття, декілька військовослужбовців були вбиті. У цьому контексті преса в сухому
    стилі повідомила про погром у Галаці. Газети писали про напад комуністів на
    залізничному вокзалі та про необхідність військового втручання.

    Адріан
    Чофлинке стверджує, що крім антисемітського клімату в той період, іншими причинами погрому в Галаці були паніка, викликана
    швидкими наступом радянських військ та ненависна поведінка окремих місцевих
    жителів. «Друга причина, що пояснює
    паніку на місцях полягала в тому, що радянські війська просунулися швидше, ніж повідомили
    в плані військового наступу на півночі Буковини та в Бессарабії. Радянські
    механізовані підрозділи або парашутний десант, швидко наздогнали румунські
    війська, які були дуже погано механізовані і значною мірою використовували підводи
    з кіньми або йшли пішки. Вже 29 червня радянські десантні війська окупували
    Рені та Болград, а румунські війська знаходилися ще в центральній частині
    Бессарабії. Це викликало ще більшу паніку серед біженців, оскільки на вокзалі в
    Болграді був зупинений весь конвой з біженцями, принаймні 4 поїзди, а у порту
    Рені було затримано кілька суден. В умовах зміни влади деякі місцеві жителі набралися
    сміливості, дехто вдався до грабежів, інші виступили проти румунської влади. Радянці
    зупиняли поїзди, що викликало ще більшу паніку. Чутки та дезінформація, що передавалися
    з вуст у вуста, дійшли й до Галаца та сприяли підвищенню напруженості.»




    У цих умовах у Галаці пересіклися
    потоки людей, які хотіли перетнути річку Прут в протилежних напрямках. Біженці
    з Бессарабії йшли в Румунію, а інші хотіли потрапити до окупованої Радянським
    Союзом Бессарабії. Потоки біженців зібралися біля залізничного вокзалу, а
    місцева влада встигла вчасно встановити пункт перетину кордону. Коли цей пункт
    перетину кордону був встановлений, влада вирішила перевірити тих, хто покидав
    Румунію. На пустирі був побудований своєрідний табір, в якому були зібрані
    разом ті, хто хотів переїхати в СРСР і, який охороняв полк моряків. Після
    спонтанного конфлікту між однією сім’єю і одним матросом, останній здійснив
    попереджувальний постріл у повітря, а решта охоронців подумали, що хтось стріляє
    по них із табору. Був відданий наказ відкрити вогонь по табору, у результаті чого
    було вбито до 400 осіб, переважна більшість євреї.




    Галацький погром став
    трагічним наслідком поєднання атмосфери ненависті, поширення чуток, паніки та нещасного
    випадку. Це стало для всіх моментом повної втрати людяності.

  • 25 – 31 березня 2018 року

    25 – 31 березня 2018 року

    100-річчя об’єднання Бессарабії з Батьківщиною


    Парламент
    Румунії у вівторок провів урочисте
    засідання з нагоди 100-ї річниці об’єднання Бессарабії з
    Румунією. Була прийнята Декларація, в якій зазначається, що Парламент вважає
    законним
    бажання тих громадян Р. Молдова, які підтримують
    возз’єднання з Румунією як природне продовження процесу розвитку і становлення румунської нації. Бессарабія,румунська провінція, яка протягом 106 років перебувала під окупацією Російської
    імперії, об’єдналася з Батьківщиною в 1918 році. Однак в 1940 році Радянський Союз виснув Румунії ультиматум і знову анексував цю територію, на частині якої була
    створена нинішня Республіка Молдова. Утиснений та заперечений в часи СРСР, румунізм був спотворений на цій території
    шляхом винайдення в радянських
    лабораторіях молдавської мови і самобутності, окремої від румунської. Тим часом вже багато років, кожен виборчий цикл набуває форму запеклих боїв між політиками, які підтримують європейську
    інтеграцію і тими, хто хоче повернути Республіку Молдова на
    орбіту Росії. Слід ще згадати що в 1992 році російські війська підтримали проросійські
    сепаратистські амбіції в придністровському регіоні, де досі
    знаходиться велика кількість важкої російської зброї. Тому,на думку багатьох аналітиків перспектива возз’єднання з Румунією є відносно далекою. До такого часу більшість румунських політиків усвідомлюють важливість поглиблення зв’язків між Румунією і
    Р.Молдова та підтримки її європейських та євроатлантичних устремлінь найбіднішої в Європі сусідньої
    країни. З іншого боку в середу було підписано угоду про придбання румунською Transgaz аналогічної молдовської компанії Vestmoldtransgaz. У зв’язку
    з цим прем’єр-міністр Віоріка Денчіле заявила: «З цього моменту ми можемо стверджувати, що компанія Transgaz стала регіональним гравцем, але в той же час ми раді енергетичному об’єднанню Румунії та Р. Молдова.» Ця угода сприятиме завершенню будівництва газопроводу Унгень-Кишинів, що буде продовження газогону, який з’єднує
    в даний час румунське місто Ясси з молдовським містом Унгень.»




    Суперечлива
    судова реформа



    Опозиційні парламентські Націонал-ліберальна партія та
    Союз Рятуйте Румунію вдруге оскаржили в Конституційному Суді щойно
    схвалену суперечливу судову реформу після того як Конституційний Суд оголосив
    неконституційними окремі положення трьох законів, що були прийняті взимку
    парламентською більшістю. У
    документах, поданих у четвер, зазначено 37 ознак неконституційності у нових
    редакціях трьох законів: про статус суддів та прокурорів, про судоустрій та про
    Вищу раду правосуддя. Опозиція піддала критиці поспішність і поверховість, з
    якими більшість узгодила ці нормативно-правові акти з рішенням Конституційного
    Суду і надалі стверджує, що навіть після внесених змін вони залишають
    можливості для зловживань і ставлять під сумнів незалежність правосуддя. Депутат
    НЛП Габрієль Андронакє наводить приклад: «У день прийняття, в пленумі
    Сенату до закону про внесення змін і доповнень до Закону №303 була внесена
    поправка, яку парламентська більшість назвала «законодавчо-технічною кореляцією»,
    коли фактично вона змінила визначення судової помилки. Ми вважаємо неприйнятним
    такі порушення парламентської процедури. Є також багато інших проблем змісту
    цих поправок, які роблять різні положення токсичними системи правосуддя Румунії.»

    З іншого боку, керівна Соціал-демократична партія каже, що зміни були здійснені
    з дотримання демократичних процедур і наполягають на гострій необхідності
    здійснення реформи правосуддя. Лідер соціал-демократів Лівіу Драгня: «Вони були
    оскаржені в Конституційному суді, Конституційний Суд, за винятком кількох
    статей, оголосив закони такими, що відповідають Конституції. Тепер подивимося,
    що вони знову оскаржать
    .» Судді Конституційного Суду висловлять свою думку. Ця
    відчайдушність врешті-решт закінчиться.» Конституційний Суд Румунії оголосив,
    що розгляне відповідне конституційне
    подання 19 квітня.




    Дипломатичний
    скандал: Росія проти всіх


    Росія зображує із себе жертву і вирішила дати дзеркальну відповідь на рішення Заходу, надалі заперечуючи свою причетність до отруєння 4 березня у Великобританії отруєння колишнього розвідника
    Сергія Скрипаля та його дочки. Тим часом британська поліції
    повідомляє, найбільшу концентрацію нейротоксичної речовини знайшли біля вхідних дверей будинку.Зважаючи
    на послідовне нехтування Росією нормами міжнародного права щодо застосування хімічної зброї та в знак солідарності з Великобританією понад 20 країн Північної Америки, Європи та Австралії вирішили вислати майже 140 російських дипломатів. Крім того, в США
    Адміністрація Дональда Трампа вирішила закрили Консульство РФ в
    Сіетлі, стверджуючи, що воно знаходиться занадто близько до найбільшої американського бази атомних підводних
    човнів. І офіційний Бухаресту понеділок оголосив персоною
    нон-грата і вислав одного
    російського
    дипломата. Глава МЗС Теодор Мелешкану пояснив необхідність в солідарності, особливо в контексті БРЕКЗИТу, щоб довести, що Європейський Союз і надалі хоче мати дуже тісні стосунки
    з Лондоном у сфері оборони і безпеки, незважаючи на вихід
    цієї країни з єврейського співтовариства. Рішення Румунії є, мабуть, «проявом колективного політичного божевілля», -
    відреагувало Посольство Росії в Бухаресті. Згодом, у другій половині тижня, ситуація набула нових масштабів: Москва
    обіцяє дзеркальні кроки кожній країні у відповідь на висилку своїх дипломатів.



  • Російські плани щодо Бессарабії

    Російські плани щодо Бессарабії




    1812 роком, коли Росія анексувала
    Бессарабію, датується молдовська державність на території між Прутом і
    Дністром. Цей рік є й початком понад 200-річного суперництва, яке разом з
    питанням золотого запасу, котрий румунська влада передала на тимчасове зберігання
    своєму російському союзнику в 1916 році, вирішально вплинули на подальші
    відносини між Румунією та Росією.




    У 1812 році Росія наближалася до
    Дунаю, в той час, як Європа була знесилена війнами наполеонівської Франції. У конфронтації
    з Францією та Османською імперією Росія прагнула досягти проток між Середземним
    і Чорним морями, а її шлях до цього пролягав через румунський простір. Після
    російсько-турецької війни 1806-1812 рр., що завершилася Бухарестським мирним
    договором, Росія окупувала половину Молдови, яка відтоді отримала назву
    Бессарабія. Таким чином, сьогоднішня державність Республіки Молдова бере свої
    початки у контексті конфронтанції між Французькою, Російською та Османською
    імперіями, а ця територія стає множинною периферією, тобто переплетінням
    декількох периферійних просторів.




    Історик Андрій Кушко, викладач
    Кишинівського державного університету вважає, що європейська метушня перших двох десятиліть
    XIX століття призвела до виникнення Бессарабії на карті Європи. «Анексія
    Бессарабії Російською імперією у 1812 році часто розглядається у вузькому, часом
    нецікавому розумінні. Тобто як результат дипломатично-військових переговорів,
    безсумнівно, що в дійсності було й це, але насправді під час наближення Росії
    до Нижнього Дунаю в 1812 році спостерігалася жорстка міжімперська конкуренція
    між Наполеонівською та Російською імперіями. Таким чином, з самого початку
    Бессарабська проблема, яка не була безпосередньо пов’язана з наполеонівськими
    війнами, виникає в контексті конкуренції між імперіями та на тлі відступу
    російської армії до Бессарабії. Не зумівши анексувати Румунські князівства,
    Бессарабія залишилася рештою того, що повинна була мати Російська імперія. З
    точки зору російських спостерігачів, це не розширення, а відступ.»




    Бессарабія як політична одиниця
    виникла на порожньому місці, у тому сенсі, що не існує жодного прецеденту для
    її легітимізації. Це штучна конструкція, що демонструють й суперечливі реакції
    та неясна поведінка російських бюрократів, які прибули в цей регіон і не знали,
    що робити з цією територією. Андрій Кушко каже, що російська адміністрація мала
    три плани для нової території. «Були три моделі мислення щодо цього регіону,
    які змінювалися як у калейдоскопі. Перша була сформульована щойно після
    укладення Бухарестського мирного договору: Бессарабія мала стати вітриною,
    провінцією-взірцем для балканських народів. Бессарабія була віднесена до
    грецького проекту, яким він був на початку XIX століття, а справжньої метою були
    землі, що знаходилася на південь від Дунаю. Це перше бачення щодо Бессарабії
    ставить її в османський та задунайський контекст.»




    Але винайдення Бессарабії пройшло
    через складний процес, в рамках якого були враховані тодішні погляди на
    державність, організацію простору, експериментування сучасних цінності і місії,
    яку взяла на себе Росія. Андрій Кушко показав, що друга російська стратегія
    була натхненна західними моделями. «Набагато цікавішими є два інших бачення. В одному з них російські
    чиновники ототожнюють Бессарабію із західною периферією імперії: Польщею,
    Фінляндією, Балтійськими країнами, окраїнами, які мали консолідовані еліти,
    добре окреслені історичні традиції і привілейований статус в епосі
    експериментів російської адміністрації на окраїні імперії під час правління
    Александра I-го. У 1818 році був ініційований експеримент Бессарабської
    автономії, який провалився за менш ніж десятиліття, оскільки російські
    чиновники шукали посередників, з якими можна працювати, тобто місцеве
    дворянство. Вони не знайшли дворян, подібних до того, що було в Польщі чи
    Фінляндії. Виникає те, що я називаю подвійністю бессарабського простору, тому
    що не можна говорити про згуртований регіон. Бессарабія була мінливим регіоном
    в перші десятиліття, в процесі кристалізації, принаймні до 1834 року, коли
    кордон на річці Прут став непроникненним. До того справжнім кордоном залишався Дністер.»




    Третій російський план інтеграції
    Бессарабії в кінцевому підсумку був застосований в ХІХ столітті царською
    імперією. А після повторної анексії цієї території у ХХ столітті СРСР поглибив його. Андрій Кушко. «Третя адміністративна схема інтеграції Бессарабії в
    Російську імперію мала перевагу над іншими. Йдеться про ототожнювання
    Бессарабії з територіями, розташованим в східному сусідстві, тобто Новоросію. Це
    відбулося щойно після 1828 року, після ліквідації автономії, коли Бессарабія
    все більше розглядається як територія, що підлягає колонізації, яка має бути
    заселена іноземними колоністами, особливо на півдні. З точки зору центру,
    автономістський експеримент, подібний до того, що був започаткований в 1818
    році, не є ані можливим, ані вигідним. Але тут, при аналізі цих схем, є один
    небезпечний аспект – побачити узгодженість там, де її не має. Імпульси та
    закономірності російських бюрократів були не такими раціональними, як їх
    представляють сьогоднішні історики. Не слід забувати, що до 30-х років ХІХ
    сторіччя Бессарабія навіть не описується на російських картах як регіон,
    відокремлений від решти румунського простору з точки зору росіян. Бессарабія є
    частиною територій, населених румунами, такими як Волощина та Молдова, а
    сприйняття дуже схожі. Росіяни мали проблеми в окресленні специфіки цього
    регіону не лише по відношенню до Російської імперії, але й відносно всього
    румунського простору.»




    Бессарабія стала, таким чином,
    російською губернією, але залишилася периферією російської держави. На її
    території румуни досі складають більшість, але її історія пов’язана з
    імперськими інтересами.



  • Бессарабія 205

    Бессарабія 205

    Перша російсько-турецька війна ХІХ-го століття з довгої серії конфліктів між двома імперіями почалася в 1806 році і тривала протягом шести років, до кінця 1812 року. Її кінець для румунів у Молдові, був трагічним. Країна розривається надвоє через анексію Росією східної частини, між річками Прут і Дністер, яка буде називатися Бессарабією. Давнє російсько-турецьке суперництво та плани французьких військ відправитись в Східну Європу ускладнюють європейські відносини в регіоні. Наполеон I, за мирним договором підписаним у містечку Тільзиті, в 1807 році, був згідним, щоб Росія окупувала румунські князівства Молдову та Валахію, в разі перемоги над турками.

    Мирний договір був підписаний в Бухаресті у постоялому дворі відомого вірменського купця Манука, 28 травня 1812 року і узаконював анексію Бессарабії Росією. Ми запитали професора Кишинівського університету Андрія Кушко, яким був європейський контекст унаслідок якого 1812 рік став поворотним моментом в історії молдовських румунів: «Очевидно, що ми говоримо про розрив надвоє Молдовського князівства. Важливо підкреслити, що анексія відбувається в дуже критичний момент для Російської імперії, а саме в контексті підготовки вторгнення Наполеона. Таким чином, російсько-турецьку війну, яка тривала шість років, починаючи з 1806 року, слід було швидко завершити. Це був пріоритет, що пояснює, чому таким був хід подій. Насправді, початкові плани були більш амбітними, а саме йшлося про анексію обидвох румунських князівств. Такою була ставка, яку мав на увазі імператор Олександр I в переговорах з Наполеоном, перед 1812 роком. Пізніше було домовлено, що тільки Молдова відійде Росії. Весною 1812 року, росіяни були готові поступитись, з огляду на те, що події прискорювались, і анексувати тільки Молдову, але до Серету.

    Від максимальних вимог до конфлікту, щодо анексії двох румунських князівств Молдови та Валахії, Росія обмежилася анексувати тільки Молдову, але через хід подій вони зупинились тільки на сході Молдови. Андрій Кушко розповідає: «Чому річка Прут стала врешті-решт кордоном? Тому що в інструкціях імператора Олександра I своїм генералам, а саме, спочатку Михайлу Кутузову, майбутньому фельдмаршалу і одному з переможців Наполеона, і пізніше адміралу Чічагову, який прибув до Бухареста, після укладення миру, сказано прямо, що Прут був останньою територіальною межею, з якою росіяни погодилися, 28 травня 1812 року. Унаслідок підписання мирного договору в Бухаресті, з’явивася новий регіон, котрий ще не називався Бессарабія. У перший рік окупації Росією, він називався просто «Молдова по той бік Дністра» з російської точки зору і, очевидно, не мав жодного прецеденту, ні історичного, ні географічного, або територіального. Як відомо, «Бессарабія» була лише назва південного регіону, Буджаку, окупованого татарами під час російсько-турецької війни 1806-1812 років.

    Деякі історики стверджують, на підставі документів, що втрату Бессарабії можна віднести до нездатності османських переговорників. Якщо б вони були затягували підписання миру, росіяни були не анексували а ні навіть Бессарабію. Ми запитали Андрія Кушко, якщо ця теорія є достовірною: «Часто ведуться дискусії, що якщо, наприклад, Османський султан був чекав кілька місяців до вторгнення Наполеона, можливо, можна було уникнути розриву Молдовського князівства надвоє. Я хочу сказати, що не можна відповісти на це питання прямо, але я можу сказати, що альтернатив було кілька. Що сталося, був тільки один з можливих варіантів. Я вже сказав, що анексія всієї Молдови була початковим наміром імператора Росії. Ми можемо припустити, розглядаючи ці альтернативи, що могло статися, якби росіяни були анексували всю Молдову? Цілком можливо, що весь румунський національний проект не був матеріалізувався у формулі, яку ми знаємо сьогодні.

    Росія перебувала у повній експансії за всіма географічними напрямами, і її порив не можна було зупинити. Андрій Кушко каже, що всупереч великим перетворенням, які слідували для бессарабських румунів, можна побачити і щось добре у цьому великому злі вчиненому Мирним договором, підписаним у Бухаресті і анексією Бессарабії: «Це дуже малоймовірно, що росіяни були зупинились на Дністрі, цієї межі вони вже досягли в 1792 році. Ця версія подій створила дилему для еліти, і менше для населення цієї території. З тих пір, решта Молдови йшла в напрямок об’єднання з Волощиною, як противага для Росії. Певним чином анексія в 1812 році прискорила проект по об’єднанню князівств Валахії та Молдови, і в зв’язку з цим ми маємо позитивний наслідок. Але з точки зору бессарабців звичайно, ця версія ходу подій створює нові і важкі ускладнення.

    Анексія Бессарабії Росією призвела до її відключення від історії румунів поза Прутом. Хоча до 1828 року Бессарабія користувалися автономією, і в 1830-і роки зв’язки між двома берегами Прута продовжили існувати. 1848 року Бессарабія була повністю інтегрована в Росію.

  • Возз’єднання Бессарабії з Румунією

    Возз’єднання Бессарабії з Румунією




    27 березня 1918 року Сфатул Церій – вищий
    представницький орган державної влади, проголосував за приєднання Бессарабії до
    Королівства Румунія. Це рішення, що поклало край територіальному захопленню
    1812 року, в нестабільних умовах Першої світової війни виявилося найкращим
    політичним вибором. Залишившись без підтримки на Східному фронті після виходу
    Росії з війни, Румунія зажадала перемир’я на тлі, з одного боку окупації
    Центральних держав, а з іншого – відступу російської армії, охопленої
    більшовицько-революційною лихоманкою.




    Провідний молдовський політик тих часів, доктор
    медичних наук Данієль Чугуряну був одним з найбільш завзятих прихильників злуки
    Бессарабії з Румунією. Данієль Чугуряну походив із давньої родини молдовських
    бояр Хотинського повіту. У 1905 році він став студентом Київського медичного
    університету, який закінчив з відзнакою у 1913 році за спеціальністю
    хірург-уролог. Будучи студентом, він заснував історико-культурний гурток
    «Пробудження» разом з істориком Штефаном Чобану, письменником Алексієм
    Матеєвічем та інженером Ніколаєм Кодряну.






    Його син, Георге Чугуряну, в інтерв’ю Центру
    усної історії Румунського радіо, записаному в 1993 році, розповів про свого
    батька та згадав про розповіді останнього щодо політичної складової, яку мав Сфатул Церій,
    бесарабський орган, що відіграв вирішальну роль у возз’єднанні цієї провінції з Румунією. «У 1917 році він взяв участь у створенні парламенту колишньої
    Молдовської республіки – Сфатул Церій, який провів своє перше засідання 25 листопада
    1917 року, а 27 листопада проголосив автономію Молдовської республіки у складі
    Російської імперії. Сфатул Церій виглядав приблизно наступним чином: крім
    кількох менш важливих політичних фракцій, створених за етнічною ознакою, таких
    як Союз німців, Союз гагаузів, євреїв, українців і поляків, у ньому були два
    великі політичні угруповання. Це була так звана фракція селян, яку очолював
    Іон Інкулец, за підтримки Пантелеймона Ерхана та Пантелеймона Халіппи, а також
    фракція тих, хто відстоював автономію Бессарабії в складі Російської імперії.
    Цей був Молдовський блок, який очолювали Данієль Чугуряну, Іон
    Буздуган, Антон Кріган, Штефан Холбан, Дімітріє Богоз тощо.»




    Об’єднання виявилося непростим кроком, хоча багато бесарабських лідерів були переконаними
    націоналістами. Анархія, яка настала після приходу до влади у Петрограді
    більшовиків викликала велике занепокоєння. Розповідає Георге Чугуряну. «На
    першому етапі, влада була в руках селянської фракції, а Іон Інкулец очолив
    парламент. Пателеймон Ерхан став головою уряду, який працював під юрисдикцією
    центрального уряду в Петрограді. Перший період тривав з першого засідання 25
    листопада 1917 року до 14 січня 1918 року. У цей період і до утворення Сфатул Церій спостерігався великий наплив російських дезертирів з молдовського
    фронту. Масове дезертирство було викликано більшовицькою революцію в Росії. Їх
    дорога додому пролягала через Бессарабією, де солдати вдавалися до грабежів і
    вбивств, до чого додавалися й діяння місцевих покидьків. Ситуація стала нестерпною,
    бо вони були керовані народними комісарами та розв’язали справжнє полювання на
    лідерів румунського патріотичного руху. Ними був убитий Симон Гурафа, до слова,
    мій хрещений батько. Його вбила група дезертирів у винограднику Ходороджі,
    іншого великого румунського патріоту. Мій батько тоді був змушений ховатися, зникнути на певний час, тому що в
    іншому випадку він був би, звичайно, однією з перших жертв.»




    Опинившись перед загрозою повного знищення,
    бесарабські лідери звернулися по допомогу румунської армії для відновлення
    правопорядку. Розповідає Георге Чугуряну: «Криза досягла свого піку. У на
    початку січня 1918 року на станції Кишинева були розстріляні трансильванські
    добровольці, які прибули допомогти Бессарабії в боротьбі з цими бандами. Ці дії
    спонукали лідерів Молдовського блоку, який на той час перебував в опозиції,
    провести таємну зустріч в помешканні інженера Ніколая Кодряну. Засідання очолив
    мій батько. На ньому було прийнято рішення відправити емісарів в Ясси, до Уряду
    Румунії, просити про допомогу румунської армії, щоб покласти край цим масовим
    вбивствам і злочинам. Емісари Молдовського блоку прибули до Ясс і передали
    прохання відправити румунський корпус, що мало блискавичний ефект. Наступного
    дня, незважаючи на дуже складне становище, військовий корпус, що брав участь у
    бойових діях здовж карпатської дуги під командуванням генерала Ернеста Броштяну
    був відправлений в Бессарабію. Цей корпус увійшов в Бессарабію приблизно 9
    січня, тобто всього через 3 днів, перейшов Прут і рушив до Кишинева. Тим часом
    була досить незрозуміла для членів Сфатул Церій реакція бесарабського уряду, у
    вигляді телеграми протесту до Уряду Румунії в Яссах, підписаної Іоном Інкулецом
    та Пателеймоном Ерханом, головою виконавчого органу. У ньому вони виловили
    гострий протест проти приходу румунської армії на територію Бессарабії.»




    Возз’єднання Бессарабії з Королівством Румунія у
    березні 1918 року, навіть якщо спочатку
    не всі були з ним згоді, стало тим рішенням, що принесло мир і спокій після чотирьох років кровопролитної війни та
    періоду анархії.

  • 21 жовтня 2016 року

    ВІЗИ – Домовленість про безвізовий режим з Канадою для громадян Румунії та Болгарії
    набуде чинності тільки тоді, коли буде підписана Угода про
    торговельно-економічне співробітництво ЄС і Канади (CETA). Про це у п’ятницю заявив
    президент ЄС Жан-Клод Юнкер по завершенню Європейської Ради в Брюсселі. Оттава
    оголосила, що переговори щодо угоди про ЗВТ ЄС-Канада провалилися через позицію
    бельгійського регіону Валлонія. Раніше президент
    Румунії Клаус Йоханніс
    оголосив, що Румунія досягла угоди з Канадою щодо скасування
    віз. Вона передбачає поетапне
    введення безвізового режиму для
    громадян Румунії. Таким чином з 1 травня 2017 року в Канаду без віз зможуть
    їздити румуни, які раніше відвідували цю країну, а з
    1 грудня 2017 року безвізовий режим поширюватиметься на всіх громадян Румунії. Клаус
    Йоханніс сказав, що
    Бухарест вже не має заперечень щодо відповідної угоди. З іншого боку, лідери країн-членів ЄС на зустрічі в Брюсселі обговорили закордонну політику ЄС із наголосом на
    відносинах
    з Російською Федерацією, а також способи в які
    країни походження можуть перешкоджати міграції і посилення контролю на зовнішніх
    кордонах Європейського Союзу. Що стосується Сирії, президент Румунії заявив, що
    була досягнута домовленість про більш активну участь держав-членів ЄС в
    просуванні дипломатичних рішень для встановлення миру в цій країні. У кулуарах Ради
    ЄС президент
    Румунії провів переговори з
    прем’єр-міністром Великобританії Терезою
    Мей. Він
    сказав, що особисто стежитиме за тим, щоб не було додаткового
    тиску на румунів, які працюють у Великобританії.

    ВІЗИТ – Прем’єр-міністр
    Румунії Дачіан Чолош і міністр національної оборони Міхня Моток у п’ятницю здійснили візит в Боснію та Герцеговину, а також в Косово. У Сараєво вони провели зустріч з командувачами місій НАТО (КФОР і
    НАТО Сараєво) та
    Європейського союзу (ЄУФОР) і зустрілися з румунськими військовослужбовцями, які беруть участь в місіях у західнобалканських країнах. Вони також поклали вінок до пам’ятника зведеного на
    честь лейтенанта Ремуса Бринзана,
    який загинув під час
    виконання обов’язків в рамках миротворчої місії в Боснії та Герцеговині. У Косово румунський
    прем’єр-міністр і міністр оборони провели
    офіційні переговори з командиром місії НАТО КФОР і зустрілися
    з румунськими миротворцями, дислокованими в Пріштіні.




    ВОЗЗ’ЄДНАННЯ – Щонайменше десять тисяч осіб, за словами організаторів,
    візьмуть участь у ході за Возз’єднання Румунії та Республіки Молдова, яка відбудеться у суботу в центрі Бухареста. Багато учасників приїдуть із сусідньої
    молдовської держави. Вони вважають, що в нинішньому геополітичному контексті
    об’єднання двох держав є єдиним рішенням для того, щоб етнічні румуни, які
    складають більшість в Р.Молдова не стали жертвами російської агресії, як це
    сталося в Україні і для досягнення європейських стандартів демократії,
    верховенства закону і процвітання. Вже традиційні в Бухаресті, акції За
    Бессарабію стартували в 2012 році, коли було відзначено 200 років з дня першої
    анексії цієї провінції царською Росією. На частині території історичної
    Бессарабії, яка приєдналася до Румунії після Першої світової війни і була знову
    анексована СРСР в 1940 році, була створена нинішня Республіка Молдова.




    МІГРАЦІЯ – Румунські прикордонники в ніч проти п’ятниці затримали сімох
    громадян Нігерії, які намагалися незаконно перетнути сербсько-румунський
    кордон, щоб дістатися Шенгенської зони. Мігранти заявили, що вони перетнули
    кордон пішки і прямували до заможних західноєвропейських країн. За цим фактом
    порушено кримінальну справу за ознаками складу злочину: Незаконне перетинання
    державного кордону. Румунська сторона повідомила сербську владу для проведення
    спільного розслідування та застосування положень угоди про реадмісію.




    ФУТБОЛ – Минулорічний чемпіон Румунії з футболу Астра Джурджу у п’ятницю
    на виїзді переміг чеську Вікторію Плзень з рахунком 1:2 у матчі третього туру
    групового етапу Ліги Європи. Це перші три очки, здобуті румунським клубом, який
    в перших двох матчах групи Е програв вдома (2:3) віденській Аустрії та на
    виїзді (4:0) римській Ромі. У четвер, в групі L Стяуа Бухарест знову
    завершила нічиєю – 1:1 домашній поєдинок з Ф.К. Цюріх, Швейцарія. Стяуа
    завершила з тим же рахунком попередній матч у Бухаресті з іспанським
    Вільярреалом, після поразки (2:0) в першому матчі групового етапу Ліги Європи
    від турецького Османлиспора.

  • 97-річчя з дня об’єднання Бессарабії з  Румунією

    97-річчя з дня об’єднання Бессарабії з Румунією

    27 березня 1918 року, наприкінці Першої світової війни, на тлі розпаду царської імперії та хаосу, спричиненого більшовицькою революцією, Сфатул Церій (законодавчий орган новоствореної молдовської держави) прийняв “Акт обєднання” з Румунією колишньої румунської провінції, яка до цього була окупована царською імперією.



    Нинішня Республіка Молдова була сформована на частині східних румунських територій, які сталінська Москва, після предявлення Бухаресту ультиматуму, знову анексувала в 1940 році. Послідувало півстоліття окупації під більшовицьким режимом, більш гнітючої ніж під царською імперією. Північна та Південна Бессарабія були передані Радянській Україні. З рештою території, на якій була створена так звана Молдовська Радянська Соціалістична Республіка, сотні тисяч етнічних румунів стали біженцями до зменшеної Румунії, інші десятки тисяч, які вважалися небажаними, були депортовані до Сибіру або до Казахстану.



    Замість них, окупанти принесли поселенців, набраних з усієї Червоної імперії. 27 серпня 1991 року коли, після провалу неокомуністичного путчу в Москві, Кишинів проголосив свою незалежність, етнічні румуни становили лише дві третини населення Молдови. Бухарест був першою столицею світу, який того ж дня визнав державність нової сусідньої держави. Враховуючи спільну мову, історію та культуру, Румунія була найбільш послідовним та енергійним прихильником суверенітету і територіальної цілісності Республіки Молдова — яким погрожувало постійне втручання Москви та проросійський сепаратизм в Придністровї, а також європейських устремлінь Кишинева.



    Румунія відновила свою підтримку й, в четвер у Бухаресті, у ході зустрічі між президентом Клаусом Йоханнісом, премєр-міністром Віктором Понтою, міністром закордонних справ Богданом Ауреску та спікером молдовського парламенту Андріаном Канду. У свою чергу, Андріан Канду сказав: “Процес асоціації та інтеграції в Європейський Союз є незворотнім процесом, і безсумнівно, це рішення не має іншої альтернативи. Цього найбільше бажають громадяни Республіки Молдова, а саме щоб і вони були членами поряд з Румунією родини ЄС,, і ми в значній мірі покладаємося на підтримку Румунії, щоб прискорити цей незворотний процес.”



    Нинішня прозахідна влада в Кишиневі підписала минулого року угоди про асоціацію та вільну торгівлю з Брюсселем і сподівається, що Республіка Молдова стане членом ЄС в 2020 році, коли дві румунські держави та їхні громадяни будуть в тому ж просторі свободи, демократії та процвітання.