Упродовж
майже 25 років, скільки він правив
Румунією, між 1965 і 1989 роками, Ніколає Чаушеску практикував жорстокий,
примхливий і нетерпимий стиль у прояві своєї особистості. З економічної точки зору,
його бачення було катастрофою, доказом був низький рівень життя румунів,
зокрема у 1980-х рр. На жаль, не багато хто мав сміливість
протистояти йому, а ті, хто це робив, були або усунуті або самі залишали свої посади. Одним із опонентів Чаушеску
був економіст Александру Бирледяну.
Александру
Бирледяну народився в 1911 році на півдні
Республіки Молдова, яка тоді входила до складу царської Росії. Він став членом
Комуністичної партії в 1943 році. Після 1944 року він займав дуже високі посади
в партійній ієрархії. Він був одним із найближчих соратників Георге Дежа, якого вважали «Сталіном Румунії». Бирледяну займав міністерські посади в уряді та
посади в Законодавчих зборах. Після смерті Дежа в 1965 році, він став реформістом і вступив у конфлікт з Ніколає Чаушеску,
новим тодішнім лідером. Влітку 1989 року він був одним із 6 підписантів
листа, адресованому Чаушеску, в якому вони закликали його розпочати реформи. У 1990
році Александру
Бирледяну став депутатом до 1992 року, помер у 1997
році на 86 році життя.
У 1995 році в інтерв’ю Центру
усної історії Румунського товариства радіомовлення Александру Бирледяну нагадав, що суперечки з Чаушеску виникли після IX-го з’їзду в 1965
році, на якому Ніколає Чаушеску був обраний лідером партії. Розбіжності стосувалися
балансу між інвестиціями та споживанням: «Я мав суперечку з Чаушеску щодо розподілу національного доходу: між фондом
споживання та фондом накопичення. У моій промові я говорив про те, що збільшення частки інвестицій означає зниження рівня життя, а
зменшення інвестицій означає затримка розвитку. Я сказав, що пропорція цього поділу, залежить від
політичного мистецтва чи політичної здібності а це знову довело до суперечок. Він завжди
стверджував, що розподіл
є науковою річ. Однак, не йшла мова про наукову річ, це було
питання політичного мистецтва, політичної здібності.»
Із часом антипатія між ними збільшилась. Іншою причиною суперечки була заборона аборту в Румунії 1966 року: «Упродовж
часу в нас було кілька суперечок або протилежних бачень стосовно окремих конкретних питань. Одним з
них було питання аборту. Саме влітку, коли його обрали, Чаушеску перебуваючи у відпустці на румунському узбережжі скликав засідання Виконавчого комітету. Я прибув до Костінешти на засідання, на якому
Чаушесчку несподівано підняв тему абортів. Я піднявся та сказав, що проблему треба досліджувати, а не відразу приймати
рішення. Маурер також підтримав мою
позицію, сказавши, що дійсно треба досліджувати це питання. Але у Ніколає Чаушеску стався нервовий зрив. Він
сказав, що товариш Бирледяну своєю пропозицією має на меті підтримати проституцію в Румунії.»
Інша причина суперечок була пов’язана зі розмірами дворів селянських хат. Згодом настав момент,
коли Бирледяну вирішив піти на пенсію через хворобу: «Чаушеску хотів зменшити двори
хат до 500 квадратних метрів. Я вже не пам’ятаю всі дані, але завжди
були різні точки зору, які поглибили, принаймні з мого боку, відчуття незгоди з Чаушеску. В 1968 році ми сперечалися через певну проблему і я сказав, що більше не погоджуюся. До того часу я кілька разів хотів залишити посаду. Оскільки у мене почалася хвороба крові, французький професор, відомий гематолог, який мене оглядав, погодився дати мені довідку про те, що я повинен залишати роботу, у протилежному разі це може бути фатальним для
мене. І я вручив йому довідку.»
Самомаргіналізація Бирледяну відбулася в 1968 році, оскільки
безперервний конфлікт не міг принести нічого доброго: «Я очолював Наукову раду, на якій виникли суперечки між мною і ним. У певний момент я представив йому матеріал про те, як я бачу
реорганізацію Ради та галузь науки. Кілька днів він мені не відповів. І я
запитав його, чи прочитав мій матеріал. Його відповідь була наступною: Ти вчиш мене, що таке наука? Він зрозумів з мого матеріалу, в якому я пропонував різні заходи, те що я хочу навчати його, що таке наука! У 1968 році я вирішив більше не працювати в політиці, яку він
проводив. Я зрозумів, що він призведе економіку
до катастрофи. До речі, я сказав мою думку кільком
особам, не приховувався.»
Перемога Чаушеску над
опонентами означала період режиму суворої економії для Румунії, який закінчився в 1989 році разом з іншими
режимами в Центральній та Східній Європі.