Tag: Бреїла

  • Бреїльські катакомби – мережа підземних ходів і лабіринтів

    Бреїльські катакомби – мережа підземних ходів і лабіринтів

    20 січня 1368 року мала місце перша документальна згадка про місто Бреїла у торговій домовленості господаря Волощини Влайку Воде з брашовськими купцями, яким господар надавав право продавати і купувати товари в Бреїлі. Так почалася історія міста, що утворилося навколо порту, що гудів від кораблів, космополітичного міста в міжвоєнний період, але який зберігає й сьогодні катакомби, зроблені турками, які везли цими підземними лабіринтами вози із зерном до суден, що чекали їх на Дунаї. У 1396 році, німець Ханс Шілбергер, який проходив цим містом, описав Бреїлу як важливий порт на Дунаї, куди причалювали кораблі і галеони, що привозили сюди товари з “язичницьких” країн. 8 жовтня 1407 року господар Молдови Олександр Добрий підписав договір з польськими торговцями, на основі якого львівські купці могли купувати “татарський товар”.



    Старе місто або історичний центр Бреїли зберігає й нині частини старих тунелів, використовуваних турками століття поспіль. Бреїла має найбільшу оборонну систему, коли-небудь побудовану уздовж Дунаю турками, під окупацією яких був цей порт майже триста років. У 1451 році місто Бреїла згадується в документі, підписаному Владиславом II як місце для зберігання зброї, яка має бути направлена підпільно до Кілійської фортеці, де знаходився гарнізон Янку Хунедорського. Зброя повинна була бути використаною проти турків. 8 років по тому, у Бреїлі Влад Цепеш насаджує на кіл кількох брашовських купців за їх підтримку надану Дану, претенденту на престол Волощини. Турки намагаються зловити Влада Цепеша за відмову платити данину, введену ними. Завданням посла Туреччини було заманити Влада Цепеша до Бреїли, однак посол потрапляє сам в цю пастку, так що Влада Цепеш покарав його страшною стратою – насадженням на кіл. У 1462 році починається кампанія Мехмеда ІІ, завойовника Константинополя, який мав на меті замінити Влада Цепеша його братом Раду Красивим. Мехмед Завойовник разом зі своїми 150 суднами рушає Чорнем морем, а потім Дунаєм слідами Влада Цепеша, підпаливши по дорозі Бреїлу. У 1539 році відбувається окупація Бреїли турками, а рік по тому у польському документі говориться, що “турки заволоділи великим і сильним містом під назвою Бреїла і почали будувати фортецю”. У 1540 році була заснована рая Ібраїл, найбільша фортеця на Дунаї.



    Легенда свідчить, що протягом цього періоду, турки побудували Бреїльську фортецю з підвалин, звівши справжнє підземне місто. Із будинків прямо на конях турки входили у катакомби. Головний вхід в катакомби можна побачити й нині на березі Дунаю, на місці де колись, Бреїлький порт був найважливішим європейським портом, де купці визначали ціну зернових. Сотні років багатства раї та Волощини відправляли до Стамбулу через порт “Ібраїл” і не мало було тих, хто прагнув дістатися того золота. Виткані тут легенди не раз привели сюди багатьох грабіжників. Бреїльська фортеця – яка сьогодні зникла з обличчя Землі – була завойована сім разів, і тільки після того як гарнізон здавав зброю, бо залишався без їжі та збройних запасів. Лабіринт тунелів, використовуваних турками є й сьогодні, прихований в більш ніж десяти метрів в глибині землі старого міста. Подібні тунелі та катакомби також можна знайти в Яніні, Греції. У 50-і роки, бреїльські місцеві органи влади вирішили закрити багато цих підвалів.



    Історик Іонел Киндя, директор Бреїльського музею “Кароля І” і автор монографії під назвою “Бреїльська фортеця. Історія.” добре знає її історію: “Фортецю почали будувати після 1540 року. Польська доповідь від жовтня 1540 року свідчить про початок будівельних робіт фортеці Бреїла, а в іншому документі, написаного шість років по тому – султан Сулейман Прекрасний наказує господарю Волощини Мірчі Чобанулу відправити до фортеці деревину і робітників необхідних для завершення будівництва. Звідси можна зрозуміти, що фортецю звели турки, за допомогою тутешніх працівників, тобто місцевих жителів. Фортецю було знесено внаслідок наказу російського царя 1830 року. Для її знесення працювали 3000 людей.”



    До її знесення в роки 1830-1831 рр., фортеця зазнала численних облог і часто змінювала свій вигляд. Тільки в XVI столітті напали на неї тричі: Іоанн Воде Грозний (у 1574 р) і в 1594 та 1595 рр., коли Міхаю Хороброму вдалося звільнити її на короткий час. Але турки повернулися до фортеці і відбудували зруйновані стіни. Потім, у 1659 році, Міхня III знову напав на неї у момент повстання проти турків. З вісімнадцятого століття фортеця була укріплена. Але найбільш сильні зіткнення для завоювання фортеці Бреїла велися між Російською і Османською імперіями. Іонел Киндя: “У XVIII столітті, Бреїла витримала не одній облозі, одна з них сталася на початку століття в 1711 році. Тоді обєднанні війська російського генерала посланого Петром Великим разом зі зрадником Томою Кантакузіно – румунським дворянином, командувачем армії Волощини, який перейшов на бік росіян у конфлікті від 1711 року – відправилися до Бреїли, минаючи попри монастир Мексінень, збудований Матеєм Басарабом. У тому монастирі провели ніч 55.000 солдатів, які кинулися потім на Бреїлу. У момент коли командувач фортеці вручав ключі фортеці переможцю російському генералу, надійшов лист від Петра Великого, в якому останній наказував покинути фортецю, бо турки перемогли росіян в Стенілешть, і росіяни повинні були негайно відступити”.



    Хоча сьогодні вже немає Бреїльської фортеці, нещодавно були виявлені важливі артефакти – новий пороховий погріб та підвали для військового арсеналу – залишки, які, у їхню чергу, мають свої історії. Іонел Киндя: “У березні 1810 році, фортеця була вже окупована росіянами внаслідок війни від 1806 року. Один з російських офіцерів порушив правила та увійшов зі шпорами в пороховий погріб. Звичайно, фортецю потряс величезний вибух, в результаті якого загинуло понад 300 людей і який був чутний аж до міста Ясси. Потім, після окупації фортеці турками в 1812 році, потребувався новий пороховий погріб. На щастя цей новий пороховий погріб проіснував до сьогодення.”



    У грудні 2014 року був виявлений шлях бочок пороху з та у фортецю, поряд з одним з останніх бастіонів. Також були виявлені кілька підземних тунелів, що проходили громадським садом. Мережа підземних галерей Бреїли простягається на кілька десятків кілометрів і була сильно розгалуженою.

  • Серж Московісі

    Серж Московісі

    Серж Московісі, засновник сучасної соціальної психології в Європі, помер у ніч на 15 листопада цього року в Парижі. Згідно газеті “Le Monde”, у статті, присвяченій його особистості, Серж Московісі був одним з найзначніших філософів науки, антропологів та теоретиків екології. У своїй книзі мемуарів “Хроніка втрачених років” (1997 р.), присвяченої його сину Пєру Московісі, нинішньому комісару Європейського Союзу з економічних і грошово-кредитних питань, Серж Московічі писав, що дебютував в абсурдному світі, але чарівному, який мав бути знищений тоталітаризмом.



    Що стосується його власного життя, Серж Московісі писав у згаданій вище книзі, що воно було “дивним”. Серж Московічі народився в місті Бреїла (порту на Дунаї), у родині євреїв, у 1925 році. Він був переконаний, що без Другої світової війни, він був би торговцим зерна на березі Дунаю, як його батько і дід. Це допомагає нам окреслити особистість Сержа Московісі. Психолог і психотерапевт Крістіан Мунтяну: “Я вважаю, що два фактори сприяли окресленню цієї великої особистості румунського походження, яким був Серж Московісі. Наближення і приєднання в молодих роках до двох політичних течій, від яких потім відрікся, але які позначили його майбутнє: комунізму і сіонізму. Після еміграції до Франції, студент факультету психології Серж Московісі зрозумів, що одним із кроків, необхідних для розуміння життя, для зроблених ним виборів є психоаналітичне лікування. До цього додалися й одруження із жінкою, яка, у свою чергу була психоаналітиком, та докторська дисертацію в Сорбонні на тему психоаналізу. Всесвітньо відомий вчений, запрошений викладати в престижних університетах, основоположник філософської системи, Серж Московісі є яскравим прикладом інтелектуала ХХ століття, автором творів, що не вписуються у жодну домінуючу течію, відкриваючи, таким чином, горизонти подальшого дослідження в психології.”



    Серж Московісі був директором програми досліджень в Школі суспільних наук у Парижі і професором Нової школи соціальних досліджень у Нью-Йорку. У 1979 році він став директором Європейської лабораторії соціальної психології. З часом, отримав кілька нагород, такі як: кавалер ордена Почесного легіону; Почесний доктор Лондонської школи економіки, Національного автономного університету Мексики і університетів з Болоньї, Брюсселя, Женеви, Глазго, Печ, Риму та Севільї.



    У 2003 році його було нагороджено Премією Бальзана за життєві досягнення в соціальній психології. У 2007 році Американська психологічна асоціація і Європейська федерація асоціацій Психологів присвоїли йому Премію WundtJames за спеціальну діяльність у галузі соціальної психології. У 2010 році він був удостоєний премією Ноніно «Майстер свого часу» за життєві досягнення. Серж Московісі завжди ставив собі запитання про сенс сучасності і прогресу людства, в контексті аналізу ролі науки і техніки в масових вбивствах, скоєних під час Другої світової війни. Крім того, в області екології, він анулював межу, що соціальні теорії встановили між культурою і природою. На його думку, природа має свою історію, яка не протирічить людській історії. А в галузі соціальної психології, він вважав, що немає чітко визначеної межі між людиною і суспільством.