Tag: будинок

Багато будівель у Бухаресті мають цікаву історію, яка часто маловідома. Але
коли військова будівля, яка через століть стає культурним простором, будучи
впродовж часу ізолятором тимчасового тримання, а потім промисловим простором,
цією історією майже обов’язково треба поділитися з тими, хто відвідає це
спорудження і не лише. Так можна описати будівлю Мальмезон, що знаходиться на вулиці Каля Плевней №137
у місті Бухарест, яка стала простором для сучасного мистецтва. А останнім
досягненням є перформанс-інсталяція підназвою «Ізоляція в серії граничних станів»,
розміщена у цьому будинку.

Алекс Раду, засновник простору сучасного мистецтва САК, співпродюсер інсталяції,
розповів нам про цей проєкт: «Ми тривалий час вели діалог, а саме майже
два роки, з Сімоною Дяконеску, щоб разом зробили перформанс або перформанс-інсталяцію. Минулого року ми говорили про лекцію-перформанс, про
кураторські практики, про втілення знань в практику. Цього року з
відкриттям майстерень Мальмезон (Malmaison) та САК (SAC), історія будівлі для
нас здобула ще більшого значення. Сімона запропонувала тему ізоляції,
ізоляції тіла, скажімо спочатку закріпленого в історичні моменти будівлі,
в якій діяв ізолятор тимчасового тримання. Це було відправною точкою. Ідея
полягала в тому, щоб створити перформанс-інсталяцію на реальному місці,
тобто прив’язану до історії місця. Йдеться про Другу світову війну, коли тут
діяв спеціальний слідчий центр для підозрюваних у шпигунстві на користь росіян
та англійців, опісля, під час комуністичного періоду, був
ізолятор тимчасового тримання «ворогів народу». Тут були затримані Корнелію
Копосу, Юліу Маніу, лідери партії, які виступали проти встановлення комунізму в
Румунії.»

Будівля була споруджена в 1847 році Георге Бібеску, після пожежі була
надбудована і знову запрацювала через кілька років. Відома в ті часи як Казарма
Святого Георгія, за назвою церкви розміщеної навпроти, будівля була
перейменована Александром Йоном Куза на честь одного з улюблених маєтків
імператора Наполеона III. Історик Алекс Раду подає деталі: «Будівля була
першою військовою казармою Бухареста для кавалерії, потім Александру Йоан Куза
перейменував її в Мальмезон на честь Наполеона Бонапарта III, який
мав замок з однойменною назвою у Франції, тому що в ті часи все, що тримало до
організації військової школи та військового трибуналу було за зразком Франції,
потім тут діяли військова школа, військовий трибунал та ізолятор тимчасового
тримання».

Будучи комуністичною в’язницею Мальмезон використовувався як
центр розслідування та ув’язнення в 1950-х роках, тут були затримані такі
особистості, як Юліу Маніу, Корнеліу Копосу, а пізніше і комуністичні лідери,
як наприклад Анна Паукер. Починаючи від холодності будівлі та ідеї
ізоляції тіла, мультидисциплінарна команда співпрацювала, щоб якомога точніше
висловити те, що надихає і що являє собою ця будівля, та влаштувала
перформанс-інсталяцію під назвою «Ізоляція в серії граничних станів»
((Isolation in a Series of Liminal States). Алекс Раду уточнює: «Над
цією перформанс-інсталяцією працювала мультидисциплінарна команда до якої
увійшли хореограф Сімона Дяконеску, композитор Влайку Гольча, два архітектори
Джастін Баронча та Марія Гемент, художник-пластик Рамон Садик, п’ять
перформерів, антрополог. Нам допоміг також історик, який студіював у всіх
архівах за мемуарами про тих, хто впродовж часу перебував
у ізоляції у цьому будинку. Інформацію ми використали в інсталяції
перформансу.»

Для здійснення інсталяції було задокументовано також період після 1977
року, коли тут працював дослідницький інститут в галузі хімії Іпрокім
(Iprochim). Алекс Раду розповів про результат праці цієї команди: «Це
перформанс, який, безсумнівно вразить всіх. Симоні разом із виконавцями
практично вдалося показати певні моменти, коли тіло не лише рухається, а й коли
стає образом. Ця серія повторюється в інших виступах у цьому просторі:
звук та інсталяція, зроблені Влайку не є простою виставою, а стає простором
занурення як для виконавців, так і для відвідувачів. І робота Рамони Садик
прямо на стіні з олівцем і каракулями має функцію перформансу, це не проста
репрезентація. Також робота архітекторів, які презентують жилетки, на яких є
тексти з мемуарів, просто переносить відвідувачів у те, що ми називаємо
композицією реального часу. Це були колективні зусилля, колективна праця.»

Враховуючи нинішню реальність, яка змусила нас по-іншому підходити до тіла
та ізоляції, глядач спостерігає в цьому перформансу, візуальному та
архітектурному акті, який пов’язує фрагменти складної історії будинку
Мальмезон з нинішньою ситуацією тіла, такі елементи, як тіло, яке
перебуває у стані тривоги та сприйняття часу по іншому, деталі, які ми,
можливо, не усвідомлювали так уважно під час допандемічного періоду.

В історичному районі Бухареста, приємні сюрпризи з’являються майже на кожному розі. Наприклад, на вулиці, прихованої високими будівлями на головному проспекті міста – Магеру, розташований серед щедрого саду неоготичний пам’ятник: Будинок Лібрехт.

Ніби нагадуючи про декор романтичних романів, будинок цей був зведений в середині XIX століття персонажем, який, за своїм авантюрним життям, посилає нас думкою до романтичного стилю: Цезарем Лібрехтом. Хто він такий дізнаємося від історика Дана Фалкана: Цезар Лібрехт мав дуже пригодницьке життя. Він є центральною фігурою правління Александру Іоана Кузи. Здається вони познайомилися ще до того як Куза став правителем Молдови у 1859 році. Можливо вони познайомилися десь в 1856-1857 роках, коли Цезар Лібрехт, бельгійського походження, дістався до міста Галац і працював у Телеграфній службі Дунайської комісії, а майбутній правитель був префектом повіту Ковурлуй (сьогодні Галац). Що саме зблизило їх, важко сказати, можливо пристрасть до кінного спорту або азартних ігор. Справа в тому, що Цезар Лібрехт продовжив дружбу із Александром Іоаном Кузою і після того, як він був обраний господарем Молдови 5 січня 1859 року, а потім 24 січня господарем Волощини. Він був одним з гідних довіри людей Александра Іоана Кузи, будучи призначений директором Пошти і телеграфу, однак неофіційно він був, насправді, головою Секретної служби Кузи, маючи доступ до листів і телеграфних повідомлень останнього. Цезар Лібрехт, користуючись цим особливим статусом при правилетю країни, а також інформаціями, став дуже успішним бізнесменом. Він належав до близького оточення Кузи, головною фігурою якого була фатальна жінка Марія Обренович, коханка господаря. Лібрехт, однак, здобув своє майно більше за допомогою корупційних діянь і привілейованих відносин із господарем.

Авантюрист звинувачений в корупції, Цезар Лібрехт, однак, мав бездоганний смак у мистецтві і архітектурі, як це доказує зведена ним будівля в Бухаресті. Дан Фалкан: Цей чудовий будинок, що зараз є пам’ятником архітектури був побудований Цезарем Лібрехтом у 1865 році, за рік до зречення Кузи від престолу, і був здійснений за проектом архітектора Луїджі Ліпіцера. Будівля, що належить еклектичному стилю і поєднує в собі елементи неоготики, є архітектурною перлиною у центрі столиці і нетиповою для архітектурного пейзажу Бухареста. Більшість старих будівель, які залишилися в місті, були побудовані у той самий період коли збудував свою будівлю і Лібрехт, 1880-1890 рр., але вони побудовані у французькому стилі.

Будинок вистояв у буремні часи історії і став символом Бухареста, навіть після того як попав у неласку того, хто побудував його. Про Цезара Лібрехта продовжує свою розповідь історик Дан Фалкан: Відразу ж після того, як Куза відрікся від престолу, на Лібрехта було подано в суд і навіть засуджено до тюремного ув’язнення. Він пробув у тюрмі рік або два, а потім повернувся до Франції, хоча він був бельгійцем. Він мав авантюрний характер, і доказом цього є і момент його кончини. В кінці 1880-х років він брав участь у громадянських війнах в Іспанії, де і помер. Будівля була конфіскована румунською державою, згодом придбана маршалом Королівського палацу під час правління короля Карола I, Георге Філіпеску. Тому, довгий період будинок носив назв Лібрехт-Філіпеску, будучи названий на честь двох його власників. У 1947 році, коли комуністи прийшли до влади, вони націоналізували будинок і, рік по тому, в 1948 році, перетворили його на будинок для університетських викладачів.

Будівля, що складається з підвалу і першого поверху має численні високі приміщення. Вікна зроблені з богемського кришталю. У 1947 році, будівля була сконфіскована комуністичним режимом і перетворена на будинок університетських викладачів, для яких були улаштовані читальні зали, ресторан, кінотеатр, конференц-зали. Кожне приміщення на першому поверсі має сугестивну назву: Читальний зал, Шаховий зал, Мармуровий зал, і т.п. Будинок Лібрехт має щедрий двір з парком, який захищає від вуличного шуму, і красивий фонтан, свідчення розкішного життя і гламуру міжвоєнного періоду. З 2007 року будинок знаходиться у власності Бухарестського університету. Будинок має, також, один концертний зал місткістю 120-150 місць та інші 6 приміщень місткістю 20-40 місць. Щотижня тут проходять культурні заходи, наукові конференції, прес-конференції, організовані Бухарестським університетом.

Багато людей
бажають мати будинки на землі, чи то з міркувань безпеки, адже такі будинки
більш стабільні у випадку землетрусу, чи через комфорт. Але не можна отримати
будинок швидко, спочатку необхідно ретельно спланувати, розрахувати все,
починаючи від транспорту, матеріалів, робочої сили і до оптимального для
будівництва часу. І так як ми
знаємо, що майбутнє належить сталому будівництву і використанню технологій,
основаних на поновлюваних джерелах
енергії, геодезичні чи купольні будинки почали входити в Румунії в тенденцію.

Ініціатором
цього проекту в нашій країні є Александру Дінулеску, інженер-конструктор, який вступив
на Будівельний факультет для того, щоб змогти побудувати собі будинок. Відкривши
для себе праці Бакминстера Фуллера, американського архітектора, визнаного
батьком геодезичних куполів, Александру Дінулеску оцінив їхні переваги, які є
дуже зрозумілими, на його думку: Переваг багато, як технічних, так і
фінансових. Технічні переваги полягають в тому, що будинок, який складається
тільки з трикутників, має надзвичайно високу стабільність і залишає, таким
чином, вільним внутрішній простір. Ми маємо на увазі будівлю, яка не вимагає
внутрішніх колон чи балок, що дає нам дуже високу еластичність в окресленні
інтер’єру. З другої точки зору, будучи дерев’яним будівництвом із металевими
з’єднаннями, його вага невелика. У результаті, і фундаменти не є такими, з
якими ми звикли, масивними і дорогими. З фінансової точки зору, той факт, що ми
маємо форму купола, вимагає меншої кількості матеріалів, ніж звичайний будинок.
Відомо, що купол створює максимальний обсяг при мінімальній площі. І тоді у нас
є близько 60% матеріалів, які б ми використали для того ж обсягу в кубічному
будинку, у будівництві купольного.

У США цей вид
будинків має попит серед сімей, які хочуть захиститися від тайфунів, але їхній
збільшений опір підходить і для землетрусів, у порівнянні з традиційними типами
будинків. Але якщо в США, де існує близько двох мільйонів будинків такого роду,
один будинок коштує від 80.000 доларів вгору, то Александру проінформувався і
запропонував собі, щоб будинки такого роду можна було отримати за розумними
цінами для сімей, які шукають альтернативу житлу в багатоповерхівках: Цей
тип будівлі задовольняє мій вид мислення, тобто дає мені можливість бути
гнучким в тому, що я роблю, і я можу дати клієнтам саме те, що вони хочуть, і
можу змоделювати його інтер’єр так, як вони того хочуть.

Дотепер
Александру побудував будинки, які всередині мали площу близько 100 квадратних
метрів і були організовані на двох рівнях. На першому поверсі знаходиться денна
зона, на другому поверсі – спальні. І, звичайно ж, що його проект включає в
себе всі аспекти, пов’язані із затишною будівлею, від електричного,
опалювального й санітарного оснащення до ізоляції та оформлення. Будуючи
геодезичні куполи, Александру Дінулеску втілює свою мрію в реальність. Мрію
юності, коли він був зачарований всім тим, що означало нетипову конструкцію, починаючи
з пірамід і завершуючи іглу або юртами. А здійснення мрії завжди приносить
задоволення: Я вперше зіткнувся з цією ідеєю під час факультету, коли
займався нарисною геометрією, і зустрівся зі створеною формою в спортивному
парку Тей. В свого роду жарті, розмовляючи з друзями, я сказав, що буду робити
це. І сьогодні я це й роблю. Здається, що коли ти робиш щось в житті, всі шляхи
вже давно спрямовані. Це був один з імпульсів, який підштовхнув мене зробити
цей стиль будинку (купол), цей тип структури, але в ході моєї діяльності виникла
фінансова криза, ми зупинили роботу на декількох великих будівництвах, і тоді
засаджене в минулому бажання стало рости і втілюватися в реальність. Основною
причиною того, що я почав робити ці куполи, було саме тому, що завдяки кризі
мені вдалося зробити самоаналіз і зрозуміти, що я хочу від себе в порівнянні з
тим, чим я був тоді.

Відповідаючи на
запитання, чи живе він сам у геодезичному будинку, якщо він їх просуває,
Александру зізнався: Зараз я, як швець, який завжди не має чобіт, роблю свій
будинок, інший вражаючий проект, насправді проект, заради якого я пішов на
факультет, все купольний будинок. Я роблю не будинки, а сімейні вогнища.

І ось
так від мрії, натхненний ідеєю, вже втіленою в практику і стимульовану кризовою
ситуацією, людина може принести так багато змін концепції будинку.