Tag: Вадим Гузун

Наприкінці березня у Бухаресті пройшла Міжнародна наукова конференція «Комунізм в Румунії». Вона була організована Національною радою з вивчення
архівів Секурітате (румунська спецслужба) та Інститутом історії імені Ніколая Йорги
Румунської академії наук, за
сприяння Фонду ім. Конрада Аденауера та Історичного факультету Бухарестського університету. Свій
науковий доробок представили науковці в Австрії, Греції, Італії, Канади,
Молдови, Німеччини, Польщі, Угорщини, України та Франції.

Україну на конференції
представив доцент секції історії кафедри конституційного права, теорії та
історії держави і права Валерій Власенко, який спільно з румунським істориком і
дипломатом Вадимом Гузуном презентував доповідь «Політика декомунізації в
Україні: доступ до архівів репресивних органів радянського періоду 1917-1991
рр.».

Валерій Власенко, автор близько 250 наукових і
навчально-методичних праць, опублікованих в українських та закордонних
виданнях, значну частину своєї науково-дослідної роботи присвятив вивченню міжвоєнної
української політичної еміграції в Європі в тому числі й в Румунії. «Я близько
10 років займаюсь українською політичною еміграцією міжвоєнного періоду. Я
працював в архівах Чехії, Боснії та Герцеговини, Сербії, Болгарії, Хорватії.
Румунія для мене Terra Incognita і знаю, що тут інформації є багато. Але ті
архіви, які я опрацював в Україні містять величезний масив інформації про
українську еміграцію саме в Румунії, оскільки тут з 1918 по 1923 роки діяла
Надзвичайна дипломатична місія УНР, в якій працювали досить відомі в Україні
політичні діячі, учасники української революції та існувала ціла мережа
громадських організацій, чого, наприклад, не було в інших країнах Балканського
півострова. А тут така мережа, дуже струнка з центральними організаціями
і в регіонах існували товариства колишніх військових армії УНР, це
напввійськова така організація, і були громадські організації, які об’єднували
майже всю українську еміграцію. Станом на 1929 рік, зафіксовано, що було
приблизно 3000 членів Громадсько-допомогового комітету української еміграції в
Румунії і вони ж мали так звані нансенівські паспорти. Але це не всі, хто
належав до української еміграції. Діти і дружини власників цих паспортів
не мали документів, тому їх кількість може збільшуватися. Ну і такі постаті,
які знані не тільки в Румунії, а й в усій українській еміграції це: Кость
Мацієвич, Сергій Дельвіг, Гнат Порохівський, Дмитро Геродот-Івашина, Василь
Трепкє, при чому Василь Трепкє був міністром Уряду УНР в еміграції без
портфеля, це 1940 рік під час Другої світової війни. Майже всі вони брали
участь в українських з’їздах міжвоєнного періоду, а таких було три: 1929,
1932 і
1934 роках у Празі.»

Однією з останніх праць Валерія Власенка є книга, видана
у співпраці з румунським істориком та дипломатом Вадимом Гузуном, «Під
слідством СМЕРШ-у», що пролила світло на останні роки життя відомого лідера
української військово-політичної еміграції Гната Порохівського. «Це спільна
робота, вона ґрунтується на архівах СБУ. У зв’язку з тим, що зараз в нас тепер
така, активна політика доступу до архівів я скористався тим, що можна
було перезняти, опрацювати, надрукувати і потім уже узгодити з Вадимом Гузуном
всю цю інформацію. Ну і ця робота цікава тим, що перша книга Вадима Гузуна була
на базі архівів спецслужб Румунії, а тепер вийшла ця, тобто це два погляди на
одну й ту саму людину. Завдяки цій книжці стала відома конкретна дата смерті
цього героя української революції, який обіймав посаду представника Уряду УНР в
Румунії. Ну й одночасно він представник військового міністра Уряду УНР в
еміграції та йому підпорядковувалися всі товариства колишніх військових армії
УНР. Ну і ще цікава ця книга тим, що він працював в Спеціальній службі
інформації – це румунська спецслужба і румуни його дуже цінували, оскільки він,
не будучи громадянином Румунії, обіймав досить високу посаду, тобто держава
йому довіряла і він має певні заслуги перед Румунією.»

Відповідне документальне видання про генерала армії УНР
та лідера української військової еміграції в Румунії Гната Порохівського,
базоване на матеріалах румунських та радянських спецслужб у лютому було
презентоване і в Дипломатичній академії України. «Дуже прихильно була сприйнята
ця книга в Україні, ми її представляли в Дипломатичній академії при
Міністерстві закордонних справ України, були українські дипломати і зарубіжні
посли, наукова громадськість. Книга була сприйнята досить позитивно, були
побажання видати її паралельно й українською мовою. Але вся документація в
Радянському Союзі велась російською мовою, тому можна в оригіналі подати
російською, а вже коментар, вступну частину подати українською. Це було б
досить цікаво. Дуже, дуже багато інформації в цій архівно-кримінальній справі
про українську еміграцію крізь призму і радянських спецслужб і крізь
призму саме нашого героя Гната Порохівського. Там чимало інформації і про
структуру, наприклад, румунської спецслужби, але не з подачі Гната
Порохівського. Ця справа складається з трьох томів: ті хто на нього писали,
давав покази, потім ті, кого заарештували з румунської спецслужби і, вже,
самого Порохівського та його найближчих помічників: Варду та Івасюка.»

У жовтні в Бухаресті відбулася презентація нової книги румунського історика і дипломата Вадима Гузуна «Розслідуваний СМЕРШ-ем», що пролила світло на останні роки життя відомого лідера української військово-політичної еміграції Гната Порохівського, який до останнього дня продемонстрував неймовірну сміливість, відданість ідеалу самостійної України та вірність Румунії, яка стала його другою Батьківщиною і де досі мешкає його дочка Ольга Андріч-Порохівська. Нова книга є результатом плідної співпраці Вадима Гузуна з українським істориком Валерієм Власенком, який також сприяв виявленню маловідомих фактів щодо історії української військово-політичної еміграції у Південно-східній Європі.

Про результат цієї співпраці розповідає Вадим Гузун: «Розслідуваний СМЕРШ-ем» є продовженням мого першого тому, присвяченого лідеру української еміграції Гнату Порохівському, який отримав притулок в Румунії у 1920 році, після повного розгрому військ УНР більшовиками. Враховуючи виняткові лідерські якості Порохівського та з огляду на прекрасні відносини з представниками румунської влади в період перебування на чолі українських іммігрантів в таборах Міністерства війни Румунії, він розпочав співробітництво з військовою контррозвідкою і дуже швидко піднявся по ієрархії цієї секретної служби. Таким чином в період Другої світової війни Гнат Порохівський очолював оперативну розвідувальну групу Мобільний ешелон під кодовою назвою Вултурул (Орел) на східному фронті. Це означає, що мова йде про одного з провідних офіцерів Секретної служби Збройних сил Румунії (SSI). Слід зазначити, що в той же час Гнат Порохівський був лідером української військово-політичної еміграції в Румунії і навіть в Південно-східній Європі, на Балканах, діяльність якого високо цінили члени Уряду УНР в екзилі та провідні українці у Варшаві та Парижі, які завдяки йому пізнали Румунію, у міжвоєнний період налагодили зв’язки з румунською владою. Таким чином він сприяв не лише зміцненню румусько-українських відносин, а й кращому взаєморозумінню між двома народами.

У своїй першій книзі, присвяченій життю і багатогранній діяльності Гната Порохівського, історик і дипломат Вадим Гузун зібрав чимало документів переважно румунською, але й українською мовами, а також опублікував дивом вцілілий воєнний щоденник Гната Порохівського і його листи дружині і доньці Ользі. Історик розповів, що цей перший том завершився зникненням Гната Порхівського у листопаді 1944 року, коли від був заарештований радянськими спецслужбами і було дуже мало інформації про його подальшу долю. Між часом в Україні були розсекречені архіви колишнього НКВС і серед наявних там документів була й справа Гната Порохівського. Розповідає Вадим Гузун: Разом з українським істориком Валерієм Власенком ми виявили цю справу, близько 1100 аркушів про долю українського лідера, румунського військового офіцера Гната Порохівського. Із них ми дізналися, що сталося в дійсності з ним після листопада 1944 року, в тому числі виявили достовірні дані про його зникнення. Що трапилося? Він був заарештований в лапках, бо відповідно до міжнародних норм радянські війська не мали права проводити арешти на території Румунії, тобто насправді ми говоримо про справжнє викрадення людини, що було повсякденною дійсністю після 23 серпня (1944 р) в Румунії. Гнат Порохівський був переправлений літаком до Москви де два роки перебував під слідством, а потім був переведений до в’язниці КДБ в Києві, де розслідування його справи тривало ще один рік і завершилося винесенням вироку в останній день 1947 року.

Гнат Порохівський був засуджений до 25 років таборів суворого режиму і помер в одній з найжорстокіших виправних установ СРСР у 1952 році. Говорить Вадим Гузун: Слідство проводилося за двома напрямками: один стосувався його діяльності на чолі українських емігрантів у Румунії та Європі, а другий – його дій та зв’язків зі спецслужбами Румунії, а також Німеччини та інших країнах, наприклад Японії. Радянські слідчі були дуже зацікавлені його контактами з представниками японської розвідки в Бухаресті. Водночас хочу підкреслити наступний факт: боротьба Гната Порохівського за свій найвищий ідеал – створення незалежної Української держави була сумісною з його статусом емігранта, якого прихистила Румунія. Тому що й інші українські рухи вели боротьбу за незалежну Україну або Велику Україну, яка б включала й деякі румунські території. Але Гнат Порохівський вів цю боротьбу без шкоди для інтересів Румунії. Це була людина, яка сприяла окресленню поняття сумісності, узгодження спільних інтересів румунської держави й української влади у вигнанні та налагодженню добрих двосторонніх відносин, конче необхідних в протидії радянській загрозі. Таким чином, його ідеал, або фактично цілі українського руху були відомі румунській владі, були сумісними з інтересами Румунії, яка фактично взяла не себе зобов’язання сприяти їх втіленню в життя як у міжвоєнний період, так і після 22 червня 1941 року.

Відчутно схвильована інформацією про останні роки життя свого батька, Ольга Андріч-Порохівська висловила вдячність Вадиму Гузуну та Валерію Власенку за їх труд, в результаті якого було пролито світло на трагічну долю Гната Порохівського після приходу радянських військ в Румунію. Пані Андріч-Порохівська сказала, що завдяки В.Гузуну та В.Власенку нарешті дізналася точну дату смерті свого батька, якого востаннє побачила вночі 6 листопада 1944 року. Ця книга. величезний том в 700 сторінок,віддзеркалює розгортання суду над моїм батьком два роки в Москві і ще один рік у Києві після його арешту в Бухаресті 6 листопада 1944 року. Вирок йому винесли 31 грудня 1947 року – 25 років ув’язнення, з яких він витримав лише 5 років, бо помер через жорстокі умови утримання в концтаборі 14 червня 1952 року. Я дуже вдячна автору за його інтерес до постаті Гната Порхівського, лідера всіх українських емігрантів, не тільки з Румунії, а й зі всіх балканських країн. Вадим Гузун присвятив величезний і неоціненний труд дослідженню невтомної діяльності полковника Порохівського, його беззупинній боротьбі за незалежність України, боротьбі завершеної жертвоприношенням свого власного життя. Обидві книги Вадима Гузуна, як перша, що вийшла друком у 2013 році, так і теперішня, коли святкується 25 років від проголошення державної незалежності України я вважаю значним внеском до історії боротьби за святе право самостійності України.

Відповідаючи на запитання суддів про свою антирадянську діяльність Гнат Порохівський сказав: Я повністю зізнаюся в тому, що весь час боровся проти Радянського Союзу. І ніякі корисливі чи матеріальні мотиви не спонукали мене до цієї боротьби, я боровся лише за створення Незалежної України.