Tag: Валентин Наумеску

Сьогодні ми представляємо вашій
увазі статтю румунського дипломата, доктора політичних наук Валентина Наумеску,
присвячену нинішній ситуації в українському суспільстві та становищу, в якому країна опинилася у результаті ряду подій, що відбулися останнім часом на
міжнародному плані. Стаття була опублікована в румунському Інтернет-журналі «Contributors».

Ситуація в Україні сьогодні
виглядає похмуро. Навіть більш гнітюче ніж в героїчні дні і тижні Євромайдану
на початку 2014 року, за якими ми спостерігали, хоча очевидно в драматичних
тонах, затамувавши подих від хвилювання і емоцій та мобілізуючої енергії. Тоді
все здавалося можливим. Драма України, вважали революціонери, добігає щасливого
кінця, до зустрічі з цивілізованою, безпечною і процвітаючою Європою. Коли я
сказав, щойно після перемоги Євромайдану, що речі у жодному разі не йтимуть в
цьому напрямку і, що перспектива нашого великого сусіда є в кращому випадку
посередньою, Україна будучи головним переможеним у Другій холодній війні, мене звинуватили у песимізмі.

Дві важливі політичні події
останнього часу, здається знову розпалили кризу в Україні, ніби того, що
трапилося з цією країною в останні роки не було достатньо. Нідерланди відхилили
на референдумі ратифікацію Угоди про асоціацію ЄС-Україною, зруйнувавши навіть
і незначне політичне зближення України з Європейським Союзом, яке й так
виявилися значно нижче початкових очікувань, а прем’єр-міністр породжений
Революцією Євромайдану Арсеній Яценюк, сильно заперечений у правлячій коаліції, подав у відставку.

Президент Порошенко, в свою
чергу, опинився в центрі скандалу Панамські документи, як власник офшорних
компаній з місцезнаходженням в офшорній гавані. На додаток до цього,
Європейська комісія піддала критиці слабкі результати проєвропейського уряду в
реалізації положень Угоди про асоціацію, відсутність результатів у боротьбі з
корупцією і в обмеженні впливу олігархів. Тим часом життєвий рівень населення
знижується, фінансово-економічні дефіцити України ростуть, а державний бюджет
перебуває на межі виживання, фактично від одного зовнішнього кредиту до іншого.

Попри негативний вплив двох
зазначених подій, одна на європейському плані, друга – на внутрішньому, треба
сказати, що такий розвиток подій не є несподіваним. […]

Проєвропейська магія розвіялася.
Розчарування в лідерах Революції Євромайдану, які погризли у
внутрішньополітичній боротьбі, стало помітно роз’їдати коаліцію і створювати
перспективу дострокових виборів. Напевно справи до цього не дійдуть, але й прихід
колишнього мера, 38-річного Володимира Гройсмана на прем’єрське крісло, за
підтримки Блоку Петра Порошенко, не вирішить, по суті, кризу в Україні, а
лише дасть можливість виграти час й уникнути повного колапсу економіки. У цих складних
умовах, почалися переговори довкола складу нового проєвропейського коаліційного
уряду в Києві.

На нового прем’єр-міністра чекає
нелегке життя і йому навряд чи вдасться заспокоїти політичну і соціальну
напруженість в країні, з огляду на те, що великі держави поки не знайшли
Україні гідне місце на геополітичній карті Європи. І цього не станеться
найближчим часом, тому що зараз не зовсім сприятливий момент в Європейському
Союзі, а нескінченно більші інтереси, ніж виведення України з буферної ями
Східної Європи утримають Захід від будь-яких видовищних жестів підтримки Києва.
Україна є занадто великою і занадто невдало розташована під боком Росії, щоб її
врятували європейці чи американці. З іншого боку, треба визнати, що Україна не
може сама себе витягнути з болота за волосся.

Ще багато чого треба зробити та
мало надій залишилося на справжню європейську перспективу для колишньої
радянської республіки з 45-мільйонним населенням. Росія відібрала Крим та
перемогла у війні за відокремлення Донбасу. Німеччина і Франція не можуть
дочекатися скасування санкцій проти Росії, що станеться напевно влітку (за
добрі вчинки у Сирії), щоб відновити справжній бізнес на російському ринку.
Нідерланди лицемірно грають свої внутрішньополітичні та антибрюссельські
партитури, на шкоду Україні, з або без російського впливу на праві
націоналістичні партії в Західній Європі, як стверджують американські ЗМІ.
Адміністрація Обами, в свою чергу, багато обіцяла і зробила, в дійсності,
занадто мало для підтримки прозахідних устремлінь Києва. Простіше кажучи, всі б
хотіли робити розумні коментарі, але ніхто цього не робить.

Навіть і сценарій фінляндізації України, тобто розвитку та економічної
інтеграції за західним зразком, але в умовах військово-політичного
нейтралітету, є надто малоймовірним, з огляду на незаперечну залежність та
економічну, історичну та культурну близькість з Росією. Водночас, більш-менш
відокремлена від питання ідентичності і регіону, до якого належить, корупція
залишається в Україні темою, що навіть не була відверто порушена (не кажучи вже
про рішення для обмеження цього явища),
як це сталося в Молдові.

Тут, у Румунії, перспектива сусідства з «дрейфуючою», корумпованою і
відхиленою Європою державою аж ніяк не радує. Більше того, не можучи
зробити нічого захоплюючого і значного у внутрішній політиці, не виключено, що Україна
поступово візьме курс на фрустрований націоналізм, з праворадикалами,
готовими мститися нацменшинам за тяготи повсякденного життя (в минулому таке
неодноразово траплялося), курс на модель соціальної агресії, нестабільності,
злочинності і зростаючого гніву.

Два роки тому, в січні і лютому, в умовах характерних для Росії лютих
степових морозів, поміж наметів спонтанного і героїчного опору, гинули від куль
силовиків молоді люди Києва, на площі, що є символом європейського ідеалу
українців, змусивши втекти проросійського президента Віктора Януковича. Тепер,
що правда, ніхто не вмирає на Євромайдані, де панує розчарована тиша,
кінооператори зі всього світу зібрали обладнання і пішли, а проєвропейські
надії України були розвіяні вітрами безпорадності в Східній Європі.

Українська редакція ВСРР не завжди поділяє думку авторів публікацій.

В світлі останніх подій в Україні, сьогодні ми вирішили представити вашій увазі статтю румунського дипломата, доктора політичних наук Валентина Наумеску, присвячену нинішній ситуації в українському суспільстві та діям Російської Федерації в пост-радянському просторі, що була опублікована в Інтернет-журналі «Contributors».

Карикатуризація ідеї суверенітету і територіального самовизначення, що опустилася до рівня регіонів, районів, міст чи сіл де більшість населення складають росіяни («Донецька Народна Республіка», «Придністров’я», «Південна Осетія») або у вигаданих провінціях («Гагаузія»), з подальшою зміною кордонів (сепаратизм), здійсненою дуже швидко, за допомогою так званих «картонних» референдумів, під захистом військової сили Москви, буде незаперечно руйнівною картою, на яку поставить Росія в Східній Європі в найближчі роки. Реваншистські слова Путіна у відповідь на розширення Заходу звучать зловісно по всьому регіону: «Не хочете євразійської інтеграції? Ваші центральні уряди хочуть на Захід? Ну що ж, ми вам покажемо місцеву демократію…»

Соціо-економічний провал східно-європейських республік колишнього СРСР посилив бажання етнічних росіян, які після розпаду радянської імперії стали мешканцями інших держав, без особливої симпатії до них (як наприклад у Латвії, де вони навіть не мають громадянства!), повернутися до «Мати Росії», в якій, принаймні ресурси й стабільність виглядають як гарантії життя, що нагадує їм про посереднє процвітання 70-80-тих років. Тим паче, що багато з них не мають ні досвіду життя на Заході, ні перспективи отримання значних переваг від свободи, а в порівнянні з сьогоднішньою принизливою ситуацією, сміховинними пенсіям та західними цінами, спогади про планове життя 30-40 річної давності, продиктоване центром, із «забезпеченим раціоном», виглядають як гарна мрія. Навіть якщо, очевидно, те життя в клітці, подалі від небезпеки та із забезпеченим раціоном харчування вони не знайдуть сьогодні навіть і в Росії, де панують дикий капіталізм і корупція, ілюзія «кращого» в російському стилі, зберігається в спогадах багатьох людей.



Послаблення державності західних сусідів Росії, які до1991 року входили до складу Радянського Союзу, є прихованою стратегією, яку Володимир Путін вирішив використати в ході нової Холодної війни, прагнучи переговорів «на рівних» зі Сполученими Штатами. Україна зараз, готується Молдова, увага Латвія!, Грузія вже не буде сюрпризом і, нарешті, Білорусь, котра, якщо зробить якійсь неправильний крок, стане незаперечною жертвою.

Від Калінінграда до Чорного моря, Росія має важелі ослаблення і демонтажу державності для кожної з цих країн, що перебувають в так-званій «буферній зоні». Майже повнівстю залежні від російського газу чи необхідності продавати свої товари на російському ринку або заборговані перед банками чи великими компаніями Росії, країни, що увійшли до «рахітичного» Східного партнерства з Європейським Союзом прокинулися майже в безвихідній ситуації: очима на захід та с простягнутими на захід і на схід руками, руки, в які, здається, ніхто не готовий покласти більше крихти. Зараз нелегко управляти країною в Києві та Кишиневі. Підписання угод про асоціацію з Європейським Союзом, незважаючи на покладені на них великі надії, не означає вирішення проблем з Росією. Вони є абсолютно необхідними, але не достатніми, щоб гарантувати перспективу західного життя і тримати Росію на відстані.

Не думаю, що слід очікувати нових анексій на кшталт кримської. Навпаки, напевно будуть заохочені сепаратистські рухи з подальшим демонтажем держави, збільшенням міжетнічної напруженості, перетворенням ситуації на міжнародну проблему, створенням теми для переговорів і, врешті-решт, здобуття Росією статусу супер-держави, з якою Сполучені Штати будуть змушені вести прямі переговори щодо майбутнього цих держав.

Саме це сталося й з Україною. Раптово українці стали предметом переговорів між наддержавами колишньої Холодної війни. Європейський союз, з очевидним небажанням Німеччини зірвати поточний економічний порядок та свої комерційні інтереси, не може бути врахований у цьому випадку. НАТО, в свою чергу, важко реорганізувати в короткій перспективі. Потрібні роки переговорів між членами Альянсу для здійснення запропонованої передислокації сил і зміцнення східного флангу в умовах, коли реального фінансового внеску європейських союзників не видно. Кілька сотень американських солдатів, дислокованих на кордоні НАТО нічого не значать у військовому рівнянні в цьому регіоні, де Росія має абсолютну перевагу. Це незначний, символічний прояв політичної підтримки, але добрий і він в цій ситуації. Отож залишається розраховувати лише на одну Америку, як окремого актора, здатного до реальних переговорів на міжнародній арені, тобто це ідеальна ситуація для амбіцій Путіна до відновлення статусу наддержави, який Росія втратила в 1991 році.

Вашингтон і Москва вже ведуть переговори щодо майбутнього української держави. Формально, буде запропоновано й Євросоюзу приєднатися до цього формату, в ролі «петрушки в супі»: ні допомагає, ні псує. Ситуація України може повторитися якщо Придністров’я або Гагаузія захочуть вийти зі складу Р.Молдова, але на відміну від кримського сценарію, в їх випадку ніхто не хоче їх приєднювати до себе, а просто дозволити їм «працювати», щоб завадити цим країнам в їх просуванні на шляху на Захід. Таким чином йдеться про добре підготовлену політичну пастку. У разі прийняття федералізації України та Молдови, що на перший погляд може здатися розумним рішенням, ці проросійські федеративні одиниці, створені на території відповідних держав, з офіційними, конституційно визнаними органами управління (урядом, парламентом тощо), використовуватимуть усі правові інструменти, щоб максимально затримати прийняття будь-яких рішень про приєднання Києва і Кишинева до західних структур. Ідеально було б, позбутися їх зовсім, але це неможливо. Москва їх не хоче в своєму складі.

Росія не хоче іншої війни в Європі, окрім «холодної», яку вона розпочала за кілька місяців, до Вільнюського саміту. Насправді ж Путін хоче принести Москву за стіл переговорів з США і підвищити значимість Росії як європейської наддержави, життєво важливої для забезпечення рівноваги. Інакше кажучи – прагне перегляду рівноваги сил, починаючи від створення великої кризи в Східній Європі.

Тактика Путіна виглядає вражаюче просто: спочатку замутити воду і викликати паніку в регіоні, потім прийняти запрошення Сполучених Штатів та Європейського союзу до переговорів (нескінченних, як це вміє робити російська дипломатія) щодо рішення для майбутнього групи «проблемних держав» в Східній Європі. Захід потрапив у пастку цієї політики, не бажаючи або не маючи можливості йти по лінії економічних санкцій, занадто дорогих і ризикованих для його власних інтересів. (Автор: Валентин Наумеску)

Українська редакція ВСРР не завжди поділяє погляди авторів статей, залишаючи за собою право редагувати матеріали.