Tag: вежа

Уперше засвідчене в 1191
році під назвою Cibinium, місто Сібіу розвинулось в стратегічному регіоні,
недалеко міжгір’я з Турну Рошу, що в долині ріки Олт, яке зв’язує румунські
історичні провінції Волощину і Трансільванію. Розташоване на півдні
Трансільванії, місто Сібіу зберегло численні риси Середньовіччя. З ХІІІ по ХVІ ст. тут було зведено не менше 4 оборонних
поясів, а старий центр міста, створений з трьох історичних площ (Площя Хуєт та
Мала й Велика площі), став найбільшим середньовічним архітектурним пам’ятником
в Румунії. Старі будівлі та оборонні вежі, музеї та площі старого міста є
найцікавішими туристичними атракціями Сібіу. У будинках старого міста влаштовані
численні кафе та бари, в яких можна послухати якісну музику різних жанрів,
тераси, клуби, пансіонати й готелі. Особливої уваги заслуговує готель Римський
імператор, який функціонує під цією назвою з 1773 року і в якому поселялись
видатні постаті, з-поміж яких композитори Франц Ліст, Йоган Штраус і Йоганес
Брамс.

Короткий візит до
мальовничого міста Сібіу обов’язково повинен включити відвідування вежі Грос, важливої туристичної пам’ятки
міста, що «омивається» водами річки Чібін. Ця оборонна вежа,
як і інші оборонні вежі та споруджені двори, включена до Списку історичних
пам’яток Сібіуського повіту, тому є охоронюваним туристичним об’єктом. Щоб
дістатися до цієї оборонної вежі, вам потрібно дійти на вулицю Четецій і бульвар Корнеліу Копосу, тому що вона простягається
вздовж цього бульвару. Побудована в XVI
столітті, точніше в 1540 році, Вежа Грос є однією з укріплень, які пізніше були включені в оборонні кільця міста. Вона була споруджена
через збільшення османської загрози з
того періоду, тому міські укріплення
були зміцнені бастіонами та артилерійськими спорудами. Серед цих нових
конструкцій числиться й Вежа Грос, яка була побудована королівським графом міста Сібіу Маркусом
Пемфлінгером, споруда, що зберіглася донині. Вежа була побудована з
каменю та цегли у формі літери U
(що означає напівкруглу форму) і виходила на 25 метрів за межі зовнішньої стіни. Нижній
рівень цієї оборонної вежі був забезпечений кількома бойовими казематами з отворами, на
платформі вежі були розміщені гармати. Протягом років вежа зазнала багато змін.

У 1787 році друкар
Мартін Гохмайстер (1740-1789), ініціатор першої книгарні в місті та засновник
першого театрального журналу «TheatralWochenblatt» (1778), звернувся з проханням і домігся передачі йому
Вежі Грос, аби заснувати там міський театр, перший театр на
нинішній території Румунії та один із небагатьох у Європі тих часів.
Театральний зал був побудований за рік, а інвестиція обійшлася 24.000 флоринів. У червні 1788 року тут була організована
перша театральна вистава. Зал був побудований у стилі рококо і мав два балкони
та ложу, призначену виключно для губернатора Трансільванії. Будівля театру
згоріла під час пожежі, у 1826 році була відбудована за віденським зразком на
власні кошти бургомістра Мартіна фон Гохмайстера (1767-1837 рр). На сцені цього театру
виступали румунські театральні групи під керівництвом Міхаїла Паскалі,
Тардіні-Владіческу та Матея Мілло. Крім того, молодий Міхай Емінеску разом з
румунськими студентами Католицької вищої школи в 1864 році намагалися зіграти тут театральну виставу за п’єсою Василя Александрі. Так само
поет Емінеску був суфлером у виставі, зіграної в 1867 році групою
авторів Міхаїла Паскалі, це будучи першою виставою румунською мовою.

Після об’єднання
Трансільванії з Румунією (1918) на сцені цього театру виступали видатні діячі румунського культурного світу,
зокрема композитор Джордже Енеску. До 1949 року цьому театру вдалося постійно приємно вражати мешканців міста Сібіу, як найбагатших, так і найбідніших
верств населення (для бідних і дітей вистави були безкоштовними), але в тому
році зал театру постраждав від пожежі. Після ремонтних робіт на майданчику вежі облаштували
заводський клуб Independenta. У період 1990-2004 рр. Сібіуська повітова рада перебудувала зал для вистав. З травня 2004 року тут
розміщується зал Талія Державної філармонії Сібіу.

Туристи, які прямують до Національного парку Ретезат, найбільшого заповідника в нашій країні, не повинні пропустити красивий історичний об’єкт, який недавно був врятований від руйнування. На шляху до гір Ретезат, в селі Селашу де Сус, розташована цікава історична пам’ятка, стіни якої збереглися до наших днів. Йдеться про фортецю Мелеєшть, яка, після того, як була реконструйована за європейські гроші, стала однією з найважливіших туристичних пам’яток Краю Хацегу.

Вздовж підошви гір Ретезат простягається історичний регіон, відомий у народі під назвою Край Хацегу, розташований в однойменному басейні. Тут, у відносно невеликому районі, тісняться кілька історичних пам’яток, що стали упродовж часу культурними орієнтирами, навіть легендарними. Руїни колишньої столиці даків Сармізегетуза знаходяться тут. Поруч розташована знаменита місцевість Денсуш, чия церква досі зачаровує туристів як красою, так і дивною формою. Руїни іншого замку краю Хацегу, здається, були джерелом натхнення для замку Кольц, місце, де розгортається дія роману Замок в Карпатах Жюля Верна.

Фортеця Мелеєшть розташована на землі, що раніше належала князівському роду Серечін. Зі старої фортеці збереглися до сьогоднішнього дня одна башта і частина корпусу. Нещодавно відреставровані, ці елементи намагаються проілюструвати велич і важливість старої фортеці. Про ті часи зараз розповість Сорін Тінку, директор Музею археології, історії та етнографії Хунедоара: Хоча й була документально засвідчена відносно пізно в XVII ст., фортеця є давнішою. Перші будівлі в цьому ансамблі укріплень датуються, по суті, кінцем XIV століття. Тоді була побудована башта. Навколо цієї башти, фортеця розвивалася поступово протягом декількох століть, ставши справжнім дворянським особняком. Про давність фортеці свідчать археологічні розкопки, які показали ці зусилля князів посилити укріплення, але водночас, виявили і бажання власників жити в комфорті. Про це свідчать, перш за все плитки печей, які були розміщені в житлових приміщеннях.

На жаль, ці приміщення не збереглися до наших днів. Тільки одній башті вдалося вистояти в часі. Вона має прямокутну основу і спочатку мала три поверхи, заввишки 11 метрів. Пізніше вона була підвищена має зараз 15 метрів заввишки. Про це розповість історик Сорін Тінку: Що стосується товщини стін, то вона є доказом економічної ситуації тутешніх князів. Стіни мали товщину одного метра і 90 сантиметрів біля основи, і звужувалися вгору до 1 метра і 30 сантиметрів. Поверхи були зроблені з дерев’яних балок, а перший поверх не мав вікон, що наводить на думку, що він був використаний як льох. Протягом XV століття було побудоване приміщення круглої форми і діаметром 22 м і висотою 8 метрів, які спочатку мала зубчасті стіни. Пізніше воно було підвищено і бійниці були замуровані.

Фортеця належала родині Серечін до XVII століття, коли після смерті Штефана Серечіна з’являється ще одна сім’я. У цьому контексті суперечки між родичами або сім’ями були складені, по суті, і перші документи щодо фортеці. Вони датуються 1613 роком, коли після зникнення чоловічого нащадка сім’ї Серечін, замок був подарований принцом Трансільванії Габрієлем Бетленом іншій шляхетній сім’ї. Знищення фортифікації відбулося у XVIII столітті під час зіткнень між групою місцевих повстанців і австрійськими військами. Від тоді фортеця перебувала у запустілому стані, її деградація прискорюється в результаті використання каменю, з якого була вона побудована, в якості сировини для зведення або укріплення навколишніх будинків. Кілька років тому почалися ремонтно-реставраційні роботи тих частин фортеці, яким вдалося вистояти в часі.

Сьогодні вежа і стіни, що оточують її, створюють враження кріпосного муру, призначеного захистити околиці. Всередині була зроблена спроба реконструкції середньовічного інтер’єру, але без специфічних предметів тому періоду. Вони виставлені в інших музеях в Хунедоарі, як ми дізнаємося теж від Соріна Тінку: Для археолога, ці об’єкти є дуже важливими щодо датування певних подій або будівель, але і для відтворення способу життя у добу Середньовіччя. Заклопотаність власників фортеці щодо їх власного комфорту ілюструється цими кахельними плитками. Але вони не є особливими виявленнями. Були, також, виявлені й глиняний посуд та монети. Практично, всі ці елементи призводять до відтворювання моментів еволюції і руйнування фортифікації.

У башті виставлені численні експонати, зброя, обладунки, одяг, меблі та прапори, у спробі відтворити атмосферу минулих часів. У верхній частині цієї башти було влаштовано оглядовий майданчик для туристів. Звідси вони можуть бачити широкі і красиві панорами на Край Хацегу за допомогою телескопа значних розмірів.

Румунія має близько 250 фортець і укріплених церков. Серед них і місто-фортеця Сігішоара або Шасбург, розташоване в центральній частині Румунії, що було побудоване в ХІІ-му столітті і вважається перлиною Трансільванії. У 1999 році вона була занесена до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, оскільки є однією з небагатьох
населених фортець Європи. Сігішоара приваблює багатьох іноземних туристів, які відвідують Румунію, в тому числі й насиченою культурною програмою.

Сігішоара є культурною перлиною Румунії, стверджує Флоріна Штефан, фахівець Музею
історії міста Сігішоара. Це місто, де ви знайдете спокій, де можна пройтися вузькими, гарними вуличками старого саксонського бургу, де кожен куточок є унікальним. Головною принадою міста
Сігішоара є Годинникова вежа
заввишки 64 метри, усередині якої ще з 1899 року працює Музей історії міста. Вежа має шість поверхів, а на кожному з них є тематична виставка: археологія, середньовічна аптека,
середньовічні меблі, інструменти гільдій Сігішоари, вражаюча колекція годинників. Механізм великого годинника вежі датується 1906 роком, він був виготовлений у Швейцарії та досі відмінно працює. Цей механізм включає й рухомі фігурки, які є унікальними в Румунії. Деякі з цих
фігурок являють собою дні тижня, інші зображують божества: Богиню права й законного
порядку, Богиню миру тощо. На останньому поверсі башти
є відкритий балкон, який з’єднує всі чотири сторони
будівлі. Звідси відкривається прекрасний вид на місто.

Усі, хто відвідав Сігішоару вражені критими сходами або сходами школярів, як їх ще називають. Це кам’яні сходи, що ведуть до верхньої частини міста і покриті дерев’яним ґонтом та
виглядають як тунель. Вони були зроблені, аби учні могли ходити до школи взимку. Спочатку, в 1662
році, коли були побудовані, сходи налічували 300 сходинок, але
після ремонту в 1849 році їх залишилося 175. Підйом
сам по собі досить складний, тому що сходи круті, але вид,
що відривається зверху є заслуженою нагородою за докладені зусилля. Зверху можна сфотографувати
захоплюючу панораму Сігішоари. Про інші принади міста-фортеці розповідає Флоріна Штефан: Дві євангельські церкви: Церква монастиря і Церква на горбу. Вони побудовані в готичному стилі понад 800 років тому. Вони належать місцевій німецькій громаді, але через зменшення кількості етнічних німців церкви під час туристичного
сезону відкриті і для
туристів. Гості міста можуть відвідати їх протягом тижня, а в неділю
вранці відбуваються
богослужіння. По лінії фортечного муру можна побачити Вежу ковалів, в якій облаштована арт-галерея сучасних художників. А у Вежі кожухарів досі діє майстерня
останнього сігішоарського майстра шкіряних речей, який робить традиційні ремені. Поруч з Годинниковою вежею, біля входу в Музей зброї, є стенди
місцевих народних майстрів, де туристи можуть придбати
сувенір на пам’ять. Під вежею з годинником є ​​кімната тортур, облаштована у старій військовій в’язниці міста. Вона зроблена так, як
це було у XVIII-му столітті. Не менш цікавою є тутешня колекція середньовічної зброї.

Усе місто Сігішоара є практично живим музейним комплексом. Тут є й гарні, затишні кав’ярні та чайні, де туристи можуть перепочити, обмінятися враженнями від
побаченого. Але є певні періоди року, коли вулиці
міста оживають і переповнені
людьми. Щороку тут проходить Середньовічний фестиваль, коли на вулицях можна побачити багато музикантів, ремісників і лицарів, як у Середньовіччі. Культурна програма дуже насичена, стверджує Флоріна Штефан. Протягом року ми
маємо безліч культурних заходів. Наприклад, нещодавно був Фестиваль лол. Це саксонський звичай, надиханий із традиційних саксонських карнавалів, проведених щороку в лютому. Потім, у березні ми завжди проводимо Фестиваль блюзу, захід, який об’єднує музикантів з усього
світу. Потім Ніч музеїв, міжнародний захід, в якому
Сігішоара постійно бере участь 14 травня. У червні-липні відбувається Ярмарок
народних майстрів. Наприкінці
липня в Сігішоарі проходить знаменитий Фестиваль середньовічного
мистецтва, який цього року
відбудеться в 23-тє. Цей фестиваль завжди проходить в
останні вихідні липня. Щойно
після цього відбудеться Фестиваль академічної музики, за участі відомих музикантів зі всього світу, які виступають у Бароковій залі мерії Сігішоара.
Наприкінці серпня ми проводимо
Фестиваль ПроЕнтніка, в якому беріть участь усі меншини, які проживають в
Румунії. З цієї нагоди вони
представляють свої культурні звичаї, танці, пісні,
костюми, страви, книги, проводять різні конференції. Хеллоуін не є традиційним святом, але його святкують багато іноземних
туристів, які приїжджають в Сігішоару в цей період року. Рік завершиться
Фестивалем традицій і фольклору.

Ті хто, зупинився у Сігішоарі на кілька днів,
можуть відвідати соляну шахту Прайд, розташовану в 70 км від міста. Там, окрім сучасного лікувального центру, ви
знайдете майданчики для міні-гольфу, 3D кінотеатр і зелену
аптеку.
На поверхні туристи можуть дегустувати місцеві вина, а
всередині шахти є бездротовий
Інтернет і телебачення, кав’ярні та творчі приміщення.