Tag: винний льох

Румунське виноградарство базується на міжнародно визнаних сортах і визнається не тільки кількісно, але і якісно, будучи винагороджене на численних престижних конкурсах. Ось додаткова причина обрати для проведення відпусток пагорби Румунії, вкриті виноградною лозою. Тут чекають на туристів багато пансіонатів, а також виноробні, де вони можуть скуштувати смачні традиційні страви та хороші вина. Туристи знайомляться з технікою дегустації вин, а в екскурсії по винним льохам вони ознайомлюються із історію вин. Наприкінці візиту гості неодмінно повинні зупинитися у сувенірних магазинах винзаводів для придбання хоча б пляшки вина.

Зупинкою у сьогоднішній уявній подорожі буде Бузеуський повіт, один з найважливіших винних регіонів Румунії та один з найкращих виноградників для червоних вин. Міхай Баніце – енолог винзаводу Lacerta: «Виноградник Дялу Маре – безперечно найцінніший виноградник для отримання червоного вина в Румунії. Окрім сприятливого поєднання якості ґрунту з кількістю сонячних годин, з опадами та всім, що означає хороший розвиток винограду, важливою є також відстань від Бухареста. Тому кількість ентузіастів винного туризму досить велика. Вони подорожують трохи більше години з Бухареста до нас, до місця, звідки починається виноградник Дялу-Маре».

Для відвідування винного льоху, краще, але не обов’язково, щоб люди забронювали місця заздалегідь, – каже Міхай Баніце. «Візит туристів до нас починається з вітального напою і туром по винзаводу. Це означає відвідування всіх виробничих приміщень льоху, що займає приблизно 30 хвилин. Упродовж туру ми намагаємось пояснити технологічний потік, щоб люди могли легше зрозуміти шлях вина до їх келиха. Завершуємо тур в залі спеціально призначеному для дегустації нашої продукції, де вони можуть дегустувати три або шість сортів вина. Це дуже залежить від групи, яка відвідує нас. Тобто, тур по винзаводу та дегустація вин займають десь півтора години. Ми завжди намагаємось обрати тему. Залежно від групи туристів, з двох-трьох запитань ми з’ясовуємо, чи є більший інтерес у них до білих або червоних вин. І вина повинні бути максимально різними, так щоб зацікавлені могли зрозуміти, що кожне вино має свій шанс. Вино доповнює смак страви і підкреслює особливість події».

Близько 8.000 туристів переступають поріг цього винзаводу, займаючись винним туризмом. Енолог Міхай Баніце: «З цієї загальної кількості близько 30% – іноземні громадяни. Значна частина з них працює в Румунії, переважно в Бухаресті. Однак є достатньо туристів, які відвідують Румунію, і прибувають до нас для того щоб взяти участь у дегустації наших вин. Найголовнішим є, щоб люди відходили від нас вражені якістю вин. Але напевно, що розташування виноробні між пагорбами з краєвидом, що нагадує про італійську Тоскану, допомагає нам у нашому підході до винного туризму. В принципі, вино має бути зіркою винзаводу, і після дегустації люди повинні запам’ятати нас, перш за все, через якість наших вин».

Що стосується якості, румунські вина дуже хороші. Вони мають дуже хороше співвідношення ціни та якості. Енолог Міхай Баніце: «Зрештою, це вирішальний фактор. Маємо багато плантацій ще у стані розвитку. За останні 10-15 років ми багато пересаджували. Потенціал фантастичний, ми безперервно розвиваємося вже більше десяти років. Було побудовано багато сучасних та повністю оснащених винних льохів. Оскільки потенціал не відсутній, нам потрібно мати трохи більше терпіння та краще підключити сферу збуту і просування з якістю наших виробів. В середньому румунське вино на високому рівні. Туризм – це фактор, який може призвести до більш швидкого розвитку галузі та зміцнення іміджу румунського вина. Я запрошую всіх ваших слухачів з Румунії та з-за кордону відвідати якомога більше винзаводів, взяти участь у дегустаціях та презентаціях винних сортів».

А коли винний туризм поєднується з велотуризмом, досвід стає ще цікавішим. Адріан Войкан, голова Асоціації розвитку та просування туризму Праховського повіту розповідає: «Нам подобається природа, ми хочемо повертатися посеред лісу після кожного тижня наполегливої праці, тож кожні вихідні у нас відбуваються такі події. Водночас ми хочемо брати участь в дегустаціях вин і споглядати красу осінніх кольорів у винограднику, адже це привабливість туристичної Праховської зони. У нас є чотири великі виноробні регіони: Валя Келугеряске, Чептура, Урлаць, Тохань, з десятками винних льохів, з дедалі вишуканішими винами. Природа і рух доповнюють всю цю картину. Якщо ми з друзями та родиною, то ми весело проводимо час з шашликами та багаттям. Ось так виглядає коротка прогулянка восени. Цими днями ми організуємо легкий маршрут завдовжки близько 20 км. Ми називаємо його Маршрутом Пеулешть.».

В останні роки, сорти румунських вин вдалося успішно асоціювати із місцевими продуктами, особливо сирами. Таким чином, якщо ви переступити поріг виноробні, окрім вин, ви також відкриєте для себе аромат традиційних румунських страв.

Замок Рідей в н.п. Синджорджу де Педуре Через майже 200 років, графиня Клодін Рідей, з п’єдесталя розташованого на подвір’ї, неподалік вхідних дверей, наглядає за замком де вона провела своє дитинство, і де її чоловік, князь Александр, шукав її присутності після її смерті. Оригінал погруддя знаходиться у центральному фойє замку. Замок Рідей в н.п. Синджорджу де Педуре був занесений до національної культурної спадщини, після того як пройшов процес реставрації за кошти Міністерства культури.

У н.п. Синджорджу де Педуре знаходиться один із 26 середньовічних замків, з якими повіт Муреш може гордитися, бо тут спочиває вічним сном графиня Клодін Рідей, яка є пра-пра-прабабусею Королеви Великобританії. Замок був побудований у XVIII столітті і був відреставрований у період з 1759 по 1809 роках, коли він отримав нинішній необароковий вигляд. На цьому ж місці був колись інший замок. Нова будівля є більшою, має великі салони з багатьма настінними розписами, які, на щастя, збереглися у досить доброму стані. На початку XIX ст. н.п. Синджорджу де Педуре і вся оточувальна територія увійшла у власність графів Рідей, які вже з 1647 року були власниками замку. Їхні предки були споріднені з усіма великими королівськими сім’ями Європи.

Янош Рідей обміняв все майно з Угорщини зі своїм братом Іштваном і оселився у Синджорджу де Педуре. У 1812 році, 1 вересня, у замку оточеному садами і лісами народилася Клодін Рідей. З малих років, дівчинка отримала вишукану освіту, будучи оточена губернантками та різними вчителями мови та музики. Після того як сповнила 15 років, вона почала відвідувати Віденський імперський двір, де брала участь у соціальному житті австрійської столиці. Документи часу описують її як дуже красиву дівчину, яка користувалася увагою князів та графів імперського двору. Там вона й зустріла герцога Александра Вюртембергського, який вкрав її серце назавжди. Вони закохалися з першого погляду і вирішили одружитися. Батько Клодін наполегливо протирічив цьому шлюбу, і тільки після його смерті, в 1835 році, Александру і Клодін вдалося одружитися. В цьому шлюбі народилися троє дітей: Клаудія, Ференц та Амалія.

У 1841 році, графиня, яка мешкала в Австрії на маєтку свого чоловіка, була вагітна вже вчетверте. Хоча була ще молодою і жвавою, Клодін померла ще до народження їх четвертої дитини. Історія записує дві різні версії її смерті. У першій говориться про сильну кровотечу, а в другій про аварію каретки, що сталася десь на околиці Відня. Через кілька днів тіло Клодіни було доставлено додому до Синджорджу де Педуре і поховано. Герцог Александр сильно страждав після смерті його прекрасної дружини, він покинув Віденський імператорський двір і оселився на маєтку Синджорджу де Педуре. У народі кажуть, що для того, щоб мати назавжди його кохану біля себе, герцог поставив її серце в срібну скриню, яку він завжди носив при собі. Тіло графині Клодін тепер відпочиває в свинцевій труні в склепі під Реформатською церквою села. Оскільки склеп був замурований, швидше за все через епідемію чуми в Трансільванії, ніхто не знав про його існування. Лише в 1935 році його було виявлено, а тіло Клодін було упізнано через віконце, розташоване на кришці труни, завдяки медальйону, який вона носила на шиї.

Замок Рідей перейшов у володіння купецької родини Шюллер після Першої світової війни, а в 1935 році місцева громада купила його. З того часу в замку функціонували різні установи та агентства. У період з 1948 по 2010 рр. будівля була середньою школою для учнів села. У 2010 році Міністерство культури почало процес реконструкції та консолідації будівлі, який завершився в червні 2015 року. Двері та вікна були замінені, дах був відремонтований, структура будівлі була укріплена. Місцева рада вирішила, що замок буде використовуватися для культурних і туристичних цілей, у великому залі будуть організовані різні виставки, а у підвалі буде побудований винний льох та ресторан. Проект Улаштування парку Рідей здійснюється групою архітекторів з міста Тиргу Муреш і передбачає посадку дерев на площі майже 1.600 квадратних метрів, так щоб зелена загальна площа досягла 6.400 квадратних метрів, а також будівництво павільйону у розмірі майже 400 квадратних метрів, дитячого ігрового майданчику, міського фітнес-залу, амфітеатру, фонтану та ін.

Відносини родини Вюртемберг-Рідей з Британським королівським домом починаються від сина Клодін та Александра, Ференца. Дочка Ференца і принцеси Марі Аделаїди, Марі Принцесін фон Тек одружилася з Джорджем У, племінником Королеви Великобританії Вікторії та дідом Єлізавети II. Їх син Джордж VI одружився з герцогинею Йоркською, з якою мав доньку Єлізавету II, нинішню королеву Великобританії. Спадкоємець престолу Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії принц Чарльз залишив свій підпис у гостьовій книзі Реформатської Церкви села Синджорджу де Педуре у травні 2008 року.