Tag: возз’єднання

27 березня 1918 року
під кінець Першої світової війни, на тлі розпаду Російської імперії вищий
законодавчий орган Бессарабії Сфатул Церій проголосував за об’єднання цієї переважно
румуномовоної провінції з Батьківщиною. Це був перший акт процесу створення єдиної
національної держави Румунія, який завершився наприкінці того ж року переходом під
владу Бухареста Буковини, Трансільванії, Банату, Марамурешу і Крішани,
території на яких проживали переважно румуни, котрі до цього входили до складу
Австро-Угорської імперії.

Церемонії, присвячені
цій пам’ятній даті, мають переважно емоційний характер і не позбавлені почуття смутку.
Після 27 березня 1918 року Бессарабія пробула у складі Румунії лише 22 роки.
Улітку 1940 року, після ультиматуму, сталінський режим у Москві анексував
Бессарабію та північну Буковину, території, які тепер входять до складу Республіки
Молдова та, відповідно, України. Сотні тисяч мешканців Бессарабії були змушені
переселитися до Румунії, десятки тисяч були депортовані в Сибір або Казахстан,
а на їх місце окупанти привезли переселенців з усіх куточків Радянського Союзу.

Незалежна з 1991
року «сьогоднішня республіка не є Бессарабією 1918 року, ні з точки зору
національного складу, ні з погляду території та кордонів. Республіка Молдова набагато
більш політично, адміністративно, етнічно, мовно, релігійно роздроблена ніж
Бессарабія 1918 року», – заявив молдовський посол у Бухаресті Міхай Грібінча.
Він попередив, що найбільш серйозним наслідком півстоліття окупації є те, що,
хоча Республіка Молдова вийшла з Радянського Союзу, на рівні менталітету Радянський
Союз не вийшов з Республіки Молдова.

Змушені до
коабітації, прозахідний прем’єр-міністр Павел Філіп, який називає дві сусідні держави «серцями-близнюками», та проросйський президент, соціаліст Ігор Додон, який
їде до Москви частіше, ніж в регіони власної країни, є найкращими виразниками політичного,
геополітичного та ціннісного розколу в сьогоднішньому
молдовському суспільстві. А парламентські вибори, що відбулися минулого місяця
не дали чіткого переможця, здатного створити нову більшість, фактично підтвердивши
ту саму роздробленість між прихильниками президента, уряду і правих проєвропейських
сил.

В останні роки в
обох столицях десятки тисяч людей під гаслом «Бессарабія це Румунія!» брали
участь у так званих уніоністських маршах. Вони були і надалі переконані, що для
Республіки Молдова, якою керує глибоко корумпований політичний клас, ослабленої
проросійським сепаратизмом в Придністров’ї, і яку всі рейтинги видають як
найбіднішу країну Європи, єдиним рішенням є об’єднання з Румунією,
державною-членом ЄС і НАТО, в якій дійсно діє принцип верховенства права, а ВВП
на душу населення, за даними експертів, у 20 разів більший за молдовський.

Кількість сіл та міст у Р. Молдова, де мери та місцеві ради прийняли символічні декларації про возз’єднання з Румунією перевищила 120. Лавина декларацій посилюється наближенням 27 березня, коли в 1918 році, наприкінці Першої світової війни, Бессарабія, провінція з переважно румунським населенням під царською окупацією, приєдналася до Батьківщини. Радянський Союз анексував її, унаслідок ультиматуму в 1940 році, і на частині її території створилась нинішня Республіка Молдова.

У суботу місцеві уніоністські мери були почесні гості мера урядової СДП в місті Бузеу (південно-східна частина Румунії) Костянтина Томи, який сказав: У нас є жива і спільна історія, і я сподіваюся, що це буде добре. Будемо сподіватися, що те, що ці люди зробили з великою відвагою в Молдові, ми продовжимо тут і створимо ту хвилю, яку ніхто не зупинить.

Зірка делегації Володимир Сусаренко, мер села Садова, де народився нинішній проросійський президент Республіки Молдова Ігор Додон, заявив: Я спочатку порадився з селом, і коли побачив, що село назбирало 600 підписів, тоді я сказав так, село Додона – це село, яке підписало символічну заяву про возз’єднання, і це декларація людей, моїх співвітчизників. І я радий, що історія сьогодні не пишеться зверху донизу, а знизу вверх і, врешті-решт, правда візьме верх, адже правда кожного разу виходить на поверхню.

У неділю мери мали переговори також з лідерами правої опозиції в Бухарестському парламенті. Лідер НЛП Людовик Орбан заявив, що коли більшість громадян сусідньої республіки бажатимуть возз’єднання воно відбудеться: Я переконаний, що Румунія готова до цього об’єднання. Ми постійно передаємо місцевим обранцям Націонал-ліберальної партії розвивати співпрацю, спільні програми з міськими головами та місцевими радами Р. Молдова».

Лідер Союзу Рятуйте Румунію Дан Барна заявив, що, скоріше, обидві країни можуть зустрітись в ЄС: «Точка зору, яку я передав нашим колегам і братам, які прийшли сьогодні до Бухареста, що ми і Румунія бачимо це наближення в природному європейському контексті, тому що ми щиро вважаємо, що місце Румунії та Республіки Молдова в ЄС.

У неділю, всі прихильники Возз’єднання, очікуються в Кишиневі на великому мітингу, щоб відзначити сторіччя Возз’єднання. Ініційований громадськими організаціями двох країн та діаспори мітинг повинен підтвердити їх переконання, що Возз’єднання є єдиним способом відновити історичну правду, вступу до ЄС і НАТО, щоб забезпечити добробут і свободу для бессарабців.

Після 27 років незалежності від Москви демократія в Республіці Молдова знаходиться на межі провалу, бідність широко поширена, і лише об’єднання з Румунією забезпечить чітку перспективу розвитку колишньої радянської республіки, переважно румуномовна. Це заява одного з більш ніж 100 місцевих обраних представників колишньої території Румунії, які від імені представлених ними громад, у тому числі і тої, від якої походить проросійський президент Ігор Додон, підписали Декларацію про об’єднання з Румунією.

На запрошення місцевої влади вони зустрілися у вихідні в Палаці культури в Яссах (східна Румунія), де вони утворили Лігу місцевих уніоністів. Міністр закордонних справ Румунії Теодор Мелешкану зазначає, що заяви про об’єднання Румунії з Республікою Молдова є вираженням бажання бути ближчими, але вони не мають юридичного значення: Я переконаний, що ми повинні об’єднати наші зусилля у процесі наближення Республіки Молдова до ЄС. За умов, коли Республіка Молдова та Румунія стануть частиною ЄС, буде вільне пересування людей, капіталу та товарів. Тому я не вважаю, що нам потрібно думати про класичні схеми зміни кордонів або інші, як військові дії.

Глава румунської дипломатії зробив цю заяву в контексті, в якому в середу керівництво Праховської повітової ради (південна Румунія) та повітові радники також підписали документ, в якому закликають Парламенти в Бухаресті та Кишиневі прийняти спільну декларацію про возз’єднання країни та румунського народу і пакет законів у цьому сенсі.

27 березня 1918 року Сфатул Церій – вищий
представницький орган державної влади, проголосував за приєднання Бессарабії до
Королівства Румунія. Це рішення, що поклало край територіальному захопленню
1812 року, в нестабільних умовах Першої світової війни виявилося найкращим
політичним вибором. Залишившись без підтримки на Східному фронті після виходу
Росії з війни, Румунія зажадала перемир’я на тлі, з одного боку окупації
Центральних держав, а з іншого – відступу російської армії, охопленої
більшовицько-революційною лихоманкою.

Провідний молдовський політик тих часів, доктор
медичних наук Данієль Чугуряну був одним з найбільш завзятих прихильників злуки
Бессарабії з Румунією. Данієль Чугуряну походив із давньої родини молдовських
бояр Хотинського повіту. У 1905 році він став студентом Київського медичного
університету, який закінчив з відзнакою у 1913 році за спеціальністю
хірург-уролог. Будучи студентом, він заснував історико-культурний гурток
«Пробудження» разом з істориком Штефаном Чобану, письменником Алексієм
Матеєвічем та інженером Ніколаєм Кодряну.

Його син, Георге Чугуряну, в інтерв’ю Центру
усної історії Румунського радіо, записаному в 1993 році, розповів про свого
батька та згадав про розповіді останнього щодо політичної складової, яку мав Сфатул Церій,
бесарабський орган, що відіграв вирішальну роль у возз’єднанні цієї провінції з Румунією. «У 1917 році він взяв участь у створенні парламенту колишньої
Молдовської республіки – Сфатул Церій, який провів своє перше засідання 25 листопада
1917 року, а 27 листопада проголосив автономію Молдовської республіки у складі
Російської імперії. Сфатул Церій виглядав приблизно наступним чином: крім
кількох менш важливих політичних фракцій, створених за етнічною ознакою, таких
як Союз німців, Союз гагаузів, євреїв, українців і поляків, у ньому були два
великі політичні угруповання. Це була так звана фракція селян, яку очолював
Іон Інкулец, за підтримки Пантелеймона Ерхана та Пантелеймона Халіппи, а також
фракція тих, хто відстоював автономію Бессарабії в складі Російської імперії.
Цей був Молдовський блок, який очолювали Данієль Чугуряну, Іон
Буздуган, Антон Кріган, Штефан Холбан, Дімітріє Богоз тощо.»

Об’єднання виявилося непростим кроком, хоча багато бесарабських лідерів були переконаними
націоналістами. Анархія, яка настала після приходу до влади у Петрограді
більшовиків викликала велике занепокоєння. Розповідає Георге Чугуряну. «На
першому етапі, влада була в руках селянської фракції, а Іон Інкулец очолив
парламент. Пателеймон Ерхан став головою уряду, який працював під юрисдикцією
центрального уряду в Петрограді. Перший період тривав з першого засідання 25
листопада 1917 року до 14 січня 1918 року. У цей період і до утворення Сфатул Церій спостерігався великий наплив російських дезертирів з молдовського
фронту. Масове дезертирство було викликано більшовицькою революцію в Росії. Їх
дорога додому пролягала через Бессарабією, де солдати вдавалися до грабежів і
вбивств, до чого додавалися й діяння місцевих покидьків. Ситуація стала нестерпною,
бо вони були керовані народними комісарами та розв’язали справжнє полювання на
лідерів румунського патріотичного руху. Ними був убитий Симон Гурафа, до слова,
мій хрещений батько. Його вбила група дезертирів у винограднику Ходороджі,
іншого великого румунського патріоту. Мій батько тоді був змушений ховатися, зникнути на певний час, тому що в
іншому випадку він був би, звичайно, однією з перших жертв.»

Опинившись перед загрозою повного знищення,
бесарабські лідери звернулися по допомогу румунської армії для відновлення
правопорядку. Розповідає Георге Чугуряну: «Криза досягла свого піку. У на
початку січня 1918 року на станції Кишинева були розстріляні трансильванські
добровольці, які прибули допомогти Бессарабії в боротьбі з цими бандами. Ці дії
спонукали лідерів Молдовського блоку, який на той час перебував в опозиції,
провести таємну зустріч в помешканні інженера Ніколая Кодряну. Засідання очолив
мій батько. На ньому було прийнято рішення відправити емісарів в Ясси, до Уряду
Румунії, просити про допомогу румунської армії, щоб покласти край цим масовим
вбивствам і злочинам. Емісари Молдовського блоку прибули до Ясс і передали
прохання відправити румунський корпус, що мало блискавичний ефект. Наступного
дня, незважаючи на дуже складне становище, військовий корпус, що брав участь у
бойових діях здовж карпатської дуги під командуванням генерала Ернеста Броштяну
був відправлений в Бессарабію. Цей корпус увійшов в Бессарабію приблизно 9
січня, тобто всього через 3 днів, перейшов Прут і рушив до Кишинева. Тим часом
була досить незрозуміла для членів Сфатул Церій реакція бесарабського уряду, у
вигляді телеграми протесту до Уряду Румунії в Яссах, підписаної Іоном Інкулецом
та Пателеймоном Ерханом, головою виконавчого органу. У ньому вони виловили
гострий протест проти приходу румунської армії на територію Бессарабії.»

Возз’єднання Бессарабії з Королівством Румунія у
березні 1918 року, навіть якщо спочатку
не всі були з ним згоді, стало тим рішенням, що принесло мир і спокій після чотирьох років кровопролитної війни та
періоду анархії.

Наприкінці Першої світової
війни і переможці, і переможені завершили воєнні дії маючи в пам’яті свіжі
спогади пережитих трагедій, а також з полегшенням і надією на те, що весь цей
жах нарешті закінчився. Румунія була в таборі переможців і возз’єднання з
Банатом, Буковиною і Трансільванією в листопаді – грудні 1918 року призвело до
народження нової Румунії, Румунії, про яку багато хто навіть не мріяв.

У 1918 році на карті
Центральної та Східної Європи з’явилися нові держави, серед них і Велика
Румунія. Нові реалії призвели до перегрупування політичних структур за
національними ознаками і до останнього прояву сучасності – боротьби проти
імперій. Принцип національного самовизначення на основі етнічної більшості зіграв
вирішальну роль у формуванні нових державних суб’єктів та досі діє в
міжнародних відносинах.

Країни Антанти як переможці
у Великій війні висунули свої вимоги переможеним Центральним державам. Крім
того, що зазнали значних територіальних втрат Німеччина, Австро-Угорщина та їх
союзники були змушені заплатити репарації за воєнні збитки. У 1916 році Румунія
уклала з союзниками договір про вступ у війну на боці Антанти і мала право
вимагати максимуму під час укладення мирного договору.

Про те як європейські
країни вийшли з першої в історії Європи великомасштабної війни розповідає
історик Йоан Скурту, викладач кафедри новітньої історії Історичного факультету
Бухарестського університету. Перемир’я означало припинення військових дій і на
цьому тлі можна було скликати мирну конференцію, яка почала свою роботу в січні
1919 року. У цьому контексті були підписані договори з кожною країною альянсу
Центральних держав. Найбільш важливим був договір підписаний з Німеччиною 28
червня 1919 року, що містив положення про позицію Німеччини у відносинах з
іншими державами. У ньому Німеччина зобов’язалася визнати нові кордони Румунії,
виплатити репарації за завдані збитки
під час окупації і особливо за введення в обіг леїв через Генеральний банк
Волощини, що не мали покриття в золоті і були валютою окупанта. Решта положень
стосувалися інших країн, і цей документ став основним договором мирної
конференції, відомим під назвою Версальський договір. Решта договорів з кожною
країною окремо були підписані теж у Версалі, але в різних палацах, тому і мають
різні назви.

Румунська громада в
Австро-Угорщині виступила за об’єднання з Румунією. 28 листопада 1918 року за
ініціативи Румунської Національної Ради, члени Генерального Конгресу Буковини в
Чернівцях одноголосно, за підтримки більшості німецьких і польських
представників, проголосували за об’єднання з Румунією. А 1 грудня 1918 року на
Національних зборах в Алба-Юлії і румуни Банату та Трансільванії проголосували
за об’єднання з Румунією. Резолюцію Національних Зборів про возз’єднання
зачитав Васіле Голдіш, а 3 грудня делегація у складі Александра Вайди Воєводи,
Василя Голдіша та греко-католицького і православного єпископів Юліу Хоссу,
відповідно, Мірона Крісті вручили Резолюцію Національних Зборів в Алба-Юлії
королю Фердинанду. 25 грудня 1918 року Королівським указом проголошується
створення Великої Румунії.

Проте, нова держава мусила
здобути міжнародне визнання, та це виявилося нелегким завданням. Говорить Йоан
Скурту: Проблема полягала в тому, що Йонел Бретіану, який очолив румунську делегацію на Мирній конференції, думав, створив собі ілюзію, що
Румунія буде розглядатися на рівних з іншими. Так само як ми воювали на рівних,
понесли втрати, – казав він, – ми маємо були рівними й на мирній конференції. Але там була сформована група країн Рада
п’яти, яка в дійсності складалась з чотирьох країн: США, Великобританії,
Франції та Італії, і котра приймала остаточні рішення. Звичайно Бретіану вимагав дотримання принципу рівності між країнами переможцями. Але навіть президент США
В.Вільсон заявив ще до початку роботи конференції, що місце і роль кожної
країни залежить від її військової сили. Румунія в порівнянні з тими державами, не
була великою військовою силою. В цьому полягала головна проблема. Звичайно,
були деякі непорозуміння щодо підписання сепаратного миру, зокрема пов’язані з
тим, що нібито договір 1916 року не стосується Бессарабії (нинішньої Республіки
Молдова), а тільки румунських територій в складі Австро-Угорщини. Потім були
проблеми, пов’язані з репарацією збитків, з вільним транзитом товарів, людей і
майна Антанти, що знаходилися на території Румунії, а також із захистом нацменшин.
У зв’язку з цим я хотів би навести слова Бретіану про те, що Румунія готова в
будь-який час надати меншинам ті самі права, що й держави Ради чотирьох. Інакше
кажучи, він вимагав не дискримінувати Румунію, Чехословаччину, Югославію та
Грецію. Звичайно пропозиції Бретіану не знайшли підтримки.

Урешті-решт прем’єр-міністр
Бретіану добився визнання нової держави за підтримки Франції,
але свій підпис на Мирному договорі поклав Александру Вайда Воєвод перший
трансільванець на посаді прем’єр-міністра Великої Румунії. Велика Румунія була грандіозним
проектом, який став реальністю завдяки внеску всіх румунів, але кілька особистостей мали месіанську роль: король Фердинанд I, його дружина Марія і
ліберальний політик Йонел Бретіану. Текст Королівського указу від 25 грудня
підтверджує, урочисто і чітко, національну волю. З огляду на одноголосне рішення Національних зборів в
Алба-Юлії, Ми постановили і проголошуємо: землі, охоплені рішенням Національних Зборів
в Алба-Юлії 18 листопада і грудня 1918 року є і навічно будуть возз’єднані з Королівством Румунії.

У Кишиневі пройшов у неділю уніоністський марш приурочений 98-ї річниці об’єднання Бессарабії- румунська історична провінція анексована в 1940 році колишнім СРСР – з Румунією. Прихильники Об’єднання запустили форум, Рада країни 2, метою якої є возз’єднання Молдови з країною до 2018 року, коли виповнюються 100 років від дня об’єднання румунських історичних провінцій в унітарну державу. Як повідомляє радіо Кишинів, об’єднання Молдови з Румунією вимагали десятки тисяч людей, які взяли участь в найбільшому уніоністському марші в столиці сусідньої держави.

Протестуючі утворили величезний трикольоровий прапор з тисяч повітряних куль, який несли до скверу залізничної станції, де знаходиться Пам’ятник бессарабським румунам депортованим радянцями в Сибір. Демонстранти скандували Об’єднання, Геть кордон на річці Прут, Бессарабії це Румунія. Більше 1700 делегатів з усіх місцевостей Р. Молдова, представників уніоністської діаспори та запрошені з Румунії прийняли на з’їзді дорожню карту возз’єднання до 2018 року, і подальші кроки, які слід зробити.

Серед запропонованих цілей -розпочаття інвестиційного проекту для Р. Молдова, затвердження парламентами в Бухаресті і Кишиневі принципів об’єднання, побратання всіх населених пунктів Молдови з населеними пунктами Румунії, створення єдиного аудіовізуального простору Румунія – Молдова, об’єднання освітніх програм двох країн. З іншого боку, ТАСС повідомляє, що в той же час, в Кишиневі більше 1000 людей взяли участь у окремому мітингу проти об’єднання з Румунією.

Недільний марш прихильників об’єднання пройшов в період тривалої політичної нестабільності і масових народних протестів. Корупція, злидні, відсутність чіткого політичного спрямування, двозначність у геополітичних відносинах і невирішений упродовж 26 років придністровський конфлікт тримають Молдову під увагою Європейського союзу, який надав їй в 2014 році, шанс укласти Угоду про асоціацію.

Румунський сенатор з питань діаспори Віорел Бадя заявив у неділю на Радіо Румунія, що ситуація складна.Віорел Бадя: Я бачу Республіку Молдова дезорієнтованою, яка втратила темпи, що вона мала раніше. Люди дуже незадоволені. Я вчора говорив з мером, який сказав мені, що люди більше не вірять ні в що і нікому.

У цих умовах не дивно, що все більше людей, бачать об’єднання з Румунією, рятувальним рішенням.

Політичні аналітики стверджують, що в Молдові, суспільство ділиться на прихильників європейської інтеграції та тих, хто підтримує збереження в орбіті політичного впливу Москви. Різниця між ними мала, доказом цього є останні парламентські вибори, що пройшли 30 листопада минулого року, коли прозахідні партії – Ліберал-демократична, Демократична і -Ліберальна – здобули тільки кілька мандатів більше у порівнянні з лівими русофілами – соціалістами та комуністами. Крім цих двох домінуючих напрямків, там, однак, існує напрям про-західного табору, чий голос чути більш чітко. Між Москвою і Брюсселем, деякі вибирають Бухарест.

У неділю, 30 000 людей зібралися в центрі Кишинева, щоб вимагати об’єднання з Румунією. Ініціатори, неурядові організації двох країн, ствердили, що тільки разом ми можемо справитись з викликами майбутнього, краще жити в нашій країні, можемо насолоджуватися великою країною без внутрішніх кордонів, без перешкод зі спільною і процвітаючою долею для всіх румунів. Резолюція була зачитана одним з найпопулярніших акторів в Кишиневі Ніколає Желеску: Ми звертаємося до всіх вирішальних чинників у Румунії та Молдові, щоб незважаючи на ідеології та партійні інтереси сприяли національній солідарності і возз’єднаню двох сторін.

Захід відбувся на тій же площі, яка називається Великі національні збори, де були проведені масові антирадянські протести в 1989-1990рр., і де 27 серпня 1991 року, понад 700 тисяч людей привітали проголошення парламентом у Кишиневі незалежності від Москви. Для багатьох це було лише першим кроком до усунення руйнівних наслідків радянського ультиматуму 1940 року, коли Москва Сталіна анексувала східні румунські територій, на яких була створена нинішня Республіка Молдова. Учасники недільного мітингу сподіваються, що ще з цього року, у парламентах Кишинева та Бухареста буде створена більшість, яка вирішить проведення референдуму про об’єднання Молдови з Румунією.

До тих пір, однак, стверджують оглядачі, Кишинів терміново потребує функціональної урядової більшості. Країна в повній фінансово- банківській кризі, дефіцит бюджету зростає, а зовнішнє фінансування припинилось. Місяць тому, уряд меншості підтриманий Ліберал- демократичною та Демократичною партіями пішов у відставку після неодноразових звинувачень в корупції і некомпетентності та викриття, що прем’єр-міністр Кирило Габуріч сфальсифікував документи про освіту. Демократи і ліберал-демократи ведуть переговори з лібералами для створення нової коаліційної більшості, що була при владі з 2009 по 2014 рр., яка уклала Угоди про асоціацію та вільну торгівлю з Брюсселем і плекала надію, що Молдова може бути прийнята в ЄС в 2020 році.