Tag: волонтери

Березневий день. Північний вокзал. У залах очікування багатолюдно. Куди б не поглянути
повсюди люди, переважна більшість жінки і діти, на стільцях або стоячи, всі
чекають білля багажах. Цього разу жоден з
них не поїде у відпустку, і не чекатиме на
нього потяг аби відвести
додому. Усі вони українці, які тікають від війни. Розпочавшись 24 лютого о 5
ранку, російське вторгнення в Україну спричинило до тепер понад 3
мільйони біженців, з яких понад 500 тисяч прибули до Румунії.

«Перед моїм від’їздом, в Одесі було відносно тихо, але в останні дні перед
від’їздом, з огляду на те, що поблизу міста є військові частини і що ми також
маємо вихід до моря, була чутна стрілянина, українська армія намагалася збити
ракети націлені на місто. Щодня гуділи сирени, щоб люди могли сховатися. На
жаль, там, де я живу, це район з високими багатоквартирними будинками і без жодного
укриття. Ми могли сховатися лише в кутку, між двома стінами. Тому сім’я
наполягала на тому, щоб я взяла дівчат і поїхала звідти якомога швидше.»

Прибувши до Бухареста, Тоня спочатку зупинилася в готелі. Проте через
кілька днів гроші закінчилися, тож їй довелося взяти дочок і валізу та
шукати допомогу на Північному вокзалі. Тут вона познайомилася з волонтеркою Ілінкою
Штефенеску. Голова асоціації AREFU, створеної в пам’ять про своїх
предків, серед яких є кілька культурних постатей культурного та мистецького
життя Румунії, Ілінка вирішила зосередити всю свою енергію на допомозі біженцям з України. Тому започаткувала акцію «Краще разом», яка надає підтримку
українцям на Північному Вокзалі: «Одного вечора я була вдома з чоловіком, ми
дивилися кінофільм, а я споглядала оком на те, що говорять у Facebook, у групі «Об’єднанні
заради України». Хтось написав, що на Північному вокзалі вже немає бутербродів для
біженців. Тож я сказала своєму чоловікові: «Я йду на вокзал, понести туди їжу».
І ось, ми обоє сіли в автомобіль, приїхали сюди, на вокзал, купили бутерброди,
і з того дня минуло вже два тижні, я тут, і мій чоловік мені теж допомагає,
робить покупки, відвозить біженців до готелю. От таке наше життя щодня.»

Більшість тих, хто тікає від війни, – жінки з дітьми. І попри всі зусилля
волонтерів облаштувати маленькі ігрові майданчики в залах очікування аби якось змусити
малечу посміхнутися, ознаки посттравматичного стресу очевидні, каже Ралука
Петру, психолог-волонтер. Після кількох закликів у Facebook у групі «Об’єднанні
за Україну» мешканці столиці принесли сюди всілякі ліки. І так стало можливим
організувати невеликий аптечний пункт у Залі очікування №2, яким управляє
Червоний Хрест і лікарі-волонтери, такі як Мара Лазер, яка вже більше тижня
намагається «виліковувати» болі біженців: «Є проблеми особливо з дітьми,
застуда, ангіна, літні жінки з серцево-судинними проблемами, гіпертонією, були
й люди з цукровим діабетом. І багато з них дуже напружені, в стані сильного стресу і
потребують знеболюючих.»

Як і переважна більшість тих, хто втік від війни,
Тоня приїхала зі своїми двома дочками віком
5 і 13 років, маючи
при собі всього одну валізу. Висока, худа, красива,
незважаючи на нахмурені та заплакані очі, вона розповідає, як росіяни повністю
зруйнували рідне місто її бабусі: «Моя
бабуся та решта родини родом з Чернігова, а те місто майже стерли зі земної
кулі, воно повністю зруйноване. А поруч з Одесою знаходиться обложене місто
Миколаїв. Коли ми покинули Україну, я не встигла взяти теплого взуття. Я
зв’язалася з деякими далекими родичами, які погодилися взяти нас до них і дати
нам кімнату. Ми їдемо поїздом до Німеччини.»

Але не всім біженцям є куди їхати. З тих 500 тис. українців, які прибули до Румунії з початку
російського вторгнення, понад 4 тис. Подали заяви про надання притулку
в нашій країні. Проте всі вони потребують
допомогу від громадянського суспільства та органів влади.
Перебуваючи на вокзалі з перших днів конфлікту, працівники Головного управління соціальної допомоги муніципалітету Бухареста
координують мобілізаційними
заходами, намагаючись якомога
швидше реагувати на потреби біженців. Міхай Якобоая, голова цієї установи: «Одним треба забезпечити лише транспорт, іншим – житло.
Проживання – це, так би мовити, повний пакет: відпочинок, харчування, засоби
гігієни, абсолютно все. Сюди приходять люди, які реєструються як волонтери,
перекладачі або люди, які пропонують житло, але ми намагаємося уникати таких
пропозицій і віддавати перевагу Центру, створеному спеціально для
централізованого проживання в Бухаресті та належного транспорту, де це
необхідно. Громадянське суспільство допомагало нам із самого початку, а це
означає як НУО, так і незалежні волонтери, які приходять, підписуються та
допомагають.»

Однак у Румунії, де середня зарплата становить 780 євро на місяць, не кожен
може дозволити собі прийняти біженців чи забезпечити їм одяг та їжу. Навіть і так, є
інші методи, якими кожен з нас може допомогти, каже психолог Ралука Петру: «Найкраще, що можна зробити, це подарувати їм тепло,
прийняти їх якомога краще, усмішка для них багато важить, а також те, що ми
можемо сказати їм знайомою мовою, «будьте спокійними, все буде гаразд, ви в
безпеці». Більші жести, наприклад, пропонувати їм солодощі, соску для малюків
або речі, які можуть здатися їм розкішшю, також мають велике значення. Люди
привезли сюди іграшки. Дорослі дуже добре реагують на те, що з ними розмовляють,
маємо зразкову мобілізацію перекладачів як з української, так і російської мов.
Ці люди нам дуже допомогли, а також допомогли біженцям відчути те, що ми їх
цінуємо. На вокзал не прибуває поїзд із 600 людьми, а поїзд із 600 душами.»

Пів на дванадцяту. Для декого з нас настає
тихий недільний полудень. Для інших, таких як Ілінка Штефенеску, це просто
новий день, проведений в оточенні людей, які втратили все. Вимушена залишити
Румунію в 1970-х роках, рятуючись від режиму Чаушеску, Ілінка, яка прожила в
Парижі 24 роки, зі сльозами на очах розповідає про драматичні історії, з якими
вона зустрічається вже кілька днів. «Уявіть собі трагедію цих людей. Дехто приїжджає
тільки в тому, що встиг натягнути на себе, без нічого, у крихкому
психологічному стані, особливо діти, які побачили, що таке війна та бомби. Інші
реально тікали від бомб, я бачила сім’ї, яким нічого не вдалося взяти із собою,
бо вони рятувалися від бомб. Я не розумію, як можуть бути люди, які на це ніяк
не реагують, це ненормально. Ми повинні допомагати один одному, чим можемо, ми
люди і не можемо відводити очі в такі моменти. Якщо є ще люди, які не вірять у
існування цієї війни, я чекаю їх на Північному вокзалі, лише на годину, щоб
подивитися, що роблять тут волонтери. Вони всі чудові!»

Тим часом бомби продовжують падати на українські населені пункти, а українці
продовжують рятуватися втечею. І ось яке питання не дає мені спокою. Що
потрібно зробити, щоб підтримати ентузіазм румунів, щоб вони продовжували
надавати допомогу? Психолог і волонтер Ралука Петру має відповідь: «Дуже
важливо, як ми приймаємо пожертви, а коли щось не приймаємо,
треба робити це без агресії. Це залежить від нас, волонтерів. Ну а на рівні
всього суспільства дуже важливо пам’ятати, що ці люди знаходяться в
екстремальній ситуації. Будь-які порівняння на кшталт: «А чому ви не
допомагаєте так само й своїм?» абсолютно недоречні. На нас, люди добрі, не
падають бомби кожні 5 хвилин, в нас ніхто не стріляє і ніхто не розстрілює гуманітарні коридори. А на запитання, «Чи допомогли б вони нам?», я можу з
упевненістю сказати, що так, вони б теж допомагали іншим у подібній ситуації.»

На вокзалі багатолюдно. Тоня, у супроводі її дочок, тягне за собою валізу і чекає на потяг, який
відвезе їх до Німеччини, до нового життя.

Понад півмільйона українців
знайшли притулок у Румунії з початку
війни розпочатої Росією
проти України. На кількох
переходах спільного кордону протяжністю
майже 650 кілометрів,
з 24 лютого почали з’являтися біженці,
особливо на півночі, в’їжджаючи через
Марамуреш і Сучаву і
менше на сході,
у гирлах
Дунаю. У цих прикордонних районах цих
людей одразу ж прийняли
місцеві жителі, які, миттєво й інстинктивно
мобілізувалися,
кинулися їм на допомогу та запропонували
харчування
та місце прихистку.
Слідом йшли представники громадянського
суспільства, а потім державні
установи, які розмістили
намети, зібрали продукти
першої допомоги, забезпечили інформування
і транспорт тим, хто хотів
лише транзитом перебувати
в Румунії.

Румунська
національна рада у справах біженців
була там з
24 лютого, щоб запропонувати свій досвід,
каже Ана Кожокару, представник цієї
організації: Мої колеги
зараз на місцях, тому що ми присутні на
кількох прикордонних переходах. Ми
громадська організація, яка спеціалізується
на юридичній експертизі. Тому все, що
ми можемо зробити, це надати інформацію
та консультації, а також, за потребами
консультації щодо процедури надання
притулку у випадку тих людей, які хочуть
захисту румунської держави. При цьому
у нас є дві відкриті телефонні лінії,
на які нам можна зателефонувати в
будь-який момент дня і ночі. Ми отримуємо
десятки чи сотні дзвінків на день на ці
лінії. Ми також присутні в усіх центрах
для біженців у країні, які підпорядковані
Міністерству внутрішніх справ, точніше
– Генеральній інспекції з питань
імміграції.

Багато
бюрократичних неясностей щодо розміщення
та перетину румунської території були
централізовані кількома іноземними
мовами на веб-сайті dopomoha.ro, проєкту
за підтримки державних установ у
співпраці з неурядовими асоціаціями.
Крім того, через серйозність ситуації
багато формальностей при в’їзді до
Румунії було спрощено. Але
не все було так з самого початку,
розповідає Ана Кожокару: Питання,
які ми отримуємо, в основному стосуються
в’їзду до Румунії та транзиту через
Румунію. Справді, у
новітній історії Румунія не мала такого
великого потоку біженців.
Якось природно було потребувати
невеликого процесу коригування, але я
вважаю, що зараз ми на правильному шляху
і маємо все більше чіткості та координації
між державою і
громадянським суспільством і
між державними інституціями загалом.

Однак
найбільше вражає швидка реакція та
співчуття звичайних румунів до біженців.
Ана Кожокару з Румунської національної
ради у справах біженців:
Я
вважаю, що навіть у найкращих наших
мріях ми не могли передбачити таку
надзвичайну реакцію громадянського
суспільства, фізичних осіб загалом та
громад у прикордонних районах. Існує
багато НУО та державних ініціатив, які
покликані підтримати переміщених осіб
з України, а реакція є абсолютно
надзвичайною. Наведу приклад: у суботу
ввечері об 11:30 ми шукали рішення для
групи складеної з 14 осіб, серед яких
були діти, і за 10 хвилин ми знайшли
рішення для них. Звичайно, були й труднощі,
особливо на початку, тому що кількість
людей, які хотіли допомогти, була
настільки велика, що в основних пунктах
пропуску утворився невеликий хаос. Між
часом на центральному рівні збирається
інформація про всі ці ініціативи. На
рівні повітів створено осередки з
пунктами пропуску на кордоні з Україною
та Республікою Молдова.

Одним
із румунів, які з першого дня війни в
Україні допомагали
біженцям, був сучавський підприємець Штефан Мандакі.
Вражений натовпом людей, які «зібрали
все, що могли, у невеликий
чемодан і втекли зі своїми
дітьми та тваринами, не знаючи, чи
повернуться колись
додому», Штефан Мандакі
запропонував їм безкоштовне
проживання та харчування у своїх готелях
і ресторанах. Штефан Мандакі
не знає якому числу людей
він допоміг: Я не можу вказати вам
цифру зараз. Знаю, що кожного дня є понад
200 людей. Наприклад, одного дня ми відкрили
інший салон. Думаю, тоді була рекордна
кількість: близько 300 людей. В принципі,
щодня у нас ночують більше 200 людей.
Врешт-решти ми створили кол-центр,
сформували команду за посередництвом
якої до нас приходять люди з пропозиціями
влаштування, транспорту, короткострокового,
середнього та довгострокового проживання.
Зараз одна з наших пріоритетних цілей
– мати можливість доставити цих людей
до місць проживання або перевозити їх
до Європи, куди вони хочуть доїхати.

Як
очікувалося,
настрій біженців не
такий гарний. Штефан
Мандакі: Кожен,
хто приходить до нас, за
звичай у дуже поганому
стані. Їх настрій змінюється,
коли діти починають гратися.
Ми намагалися організувати якісь ігри,
намагалися вирвати їх із депресивної
зони, і коли батьки, власне матері,бо чоловіків у нас дуже
мало, бачать
радість в очах дітей,
розслабляються. Але, очевидно, відчувається
напруженість в усій
українській громаді. До
нас не прибули лише українці,
а й нігерійці, індійці, марокканці,
які проходили навчання у Києві.

Ані
Штефан Мандакі,ані інші
неурядові організації не впоралися б
без допомоги з боку
волонтерів, пересічних
румунів, які кинулися
на допомогу, кожен по мірі
можливостей. Штефан
Мандакі: Ми створили феноменальну команду
волонтерів. Багато з них – молдовські
та українські студенти, які навчаються
в Сучавському університеті.
Їх було надзвичайно багато, тому ми
щомиті користувалися
допомогою волонтерів.
Вони виконують свою роботу
дужестаранно
та пристрасно.
90% з них я
ніколи не бачив.
Вони прибули з сусідніх комун Салчія
таБігорень.
Я їх знав, але вони були
дуже щасливі і поводилися так, ніби вони
були у себе в дома.
Усі вони прийшли туди бути
добровольцями.

На
жаль, війна в Україні, здається,
затягується, і кількість біженців буде
збільшуватися, а організування
гумдопомоги
має бути все ефективнішим.

Дунай транспортує тонни пластику
щодня, повідомляє Асоціація MaiMultVerde(більше зелені), яка запустила програму «Чисті води»
для боротьби з пластичним забрудненням ріки та Чорного моря. Це заклик до участі
в освітніх і екологічних діях, спрямованих на членів громад та
державних органів придунайських населених пунктів. Щорічно мільйони тонн відходів
потрапляють у моря і океани світу. Основними видами відходів, знайдених у
морському середовищі, є пластикові. Планета знаходиться на межі
катастрофи через пластикові відходи, попереджає ООН. Європейська Комісія також
звертає увагу на той факт, що Чорне море містить, після
Середземного, найбільшу
кількість морських відходів у ЄС, і що 90% відходів – це пластик.

Дору Мітрана, голова асоціації MaiMultVerde каже,
що Дунай буде нести набагато більшу кількість пластикових відходів, адже з’являються і непередбачені явища, такі як повені, які приносять з собою в
ріки та Дунай і,
нарешті, в море велику
кількість додаткових відходів: Останнє дослідження показує, що
щодня по Дунаю до Чорного моря транспортується близько 4,4 тонн пластмаси (1533
т / рік). Це дослідження реалізоване Віденським університетом, і, починаючи з цих цифр і додаючи до них картини, які ми бачимо з водами, які приносять велику кількість
пластику, ми подумали,
що проблема насправді набагато серйозніша. Саме так виникла ідея цього проекту, який, по-перше, хоче бути
партнерством на спільне благо для спільної проблеми, і до
якої всі ми повинні бути причетними для її вирішення. Коли я кажу про партнерство, то я маю на увазі громадян,
компанії та державні органи, адже мова йде про Дунай з чистими водами та чисті води Румунії. Ми бачили, що пластик
приходить звідусіль, і, нарешті, прибуває до Дунаю, потім у дельту Дунаю, не має значення, що ми
кидаємо пластик в Молдові чи Трансільванії або на півдні країни. Вода пов’язує всіх нас і
все, що є пластиковим, збирається Дунаєм і потрапляє в Чорне море».

Ініціатори Програми «Чисті води» будуть співпрацювати з іншими придунайськими
країнами, звідки надходять великі обсяги відходів, а також з європейськими та
світовими інституціями, такими як Міжнародна комісія з охорони Дунаю, Організація Об’єднаних Націй та навколишнє
середовище ООН. Щоб зупинити руйнування морської екосистеми, Європейський Союз
хоче повністю скасувати пластичне забруднення своїх морів до 2030 року,
оголосили європейські чиновники з нагоди святкування Європейського дня моря в
Румунії.

Йдеться про заборону використання одноразових пластмасових
виробів, а також фінансування проектів
утилізації відходів у морському середовищі, таких як електронні локаційні
мережі або дрони, що виявляють відходи в морі. Крім того, на європейському рівні мається на увазі заохочення інновацій у морській сфері
через Європейську
програму досліджень Horizon Europe після 2020 року, сприяючи регіональному та
міжнародному співробітництву. Дору Мітрана: «Цей пластик також потрапляє
у дельту Дунаю, досягаючи районів особливого
біорізноманіття, де його вживають риби, птахи, і рано чи пізно він потрапляє у
нашу тарілку. Йдеться
про великий пластик,
який все ще можна забрати, але ми також говоримо про мікропластику,
яка вже знаходиться у воді і тварині, і тут, на жаль, ми не можемо втрутитися.
Тому важливо не додавати нові пластикові кількості. Інше дослідження показує, що якщо ми не змінимо речі, то в 2050 році дуже
ймовірно, що у нас буде більше пластику у воді, ніж риби. Це дуже тривожна статистика, тому
що води містять джерело їжі, але також є потенційним джерелом рекреації та інших економічних
заходів, які можуть призвести до місцевого та національного розвитку».

Програма «Чиста вода» включає заходи
з дезінфекції берегів Дунаю,чим займуться волонтери та члени дунайських спільнот у партнерстві з місцевими
органами влади та Повітовими шкільними інспекціями, а восени відбудеться етап впровадження ідентифікованих
рішень стверджує Дору Мітрана: «Ми плануємо знайти рішення для Румунії, і тому
ми почали з очищення в дельті Дунаю, в травні. Тоді 100 волонтерів зібрали близько 5 тонн пластикових відходів з
острова Сакалін. Проект триває в 10 містах Дунаю, містах Румунії, де ми
працюємо в партнерстві з іншими місцевими НУО та Бухареста. Вони допомагають нам створити
ініціативні групи з зацікавленими людьми, які хочуть взяти участь у вирішенні цієї проблеми. Навіть 29 червня, в День Дунаю, ми
хочемо мати перші дії в цих громадах, працювати разом, спочатку для очищення берегів Дунаю, а потім визначити рішення, щоб пластик у майбутньому
більше не доходив у води.
Коли я кажу про рішення, я думаю про окреме збирання пластмас, утилізації, озеленення на Дунаї, де
відходи не залишаються на берегах, а збираються і спрямовуються на утилізацію».

Щорічно, 29 червня, відзначається
Міжнародний день Дунаю. Цього дня було підписано Конвенцію щодо співробітництва по охороні та сталому використанню ріки Дунаю, подія, яка відбулася 29 червня 1994 року в
Софії, Болгарія. Цього року темою, запропонованою Міжнародною комісією з
охорони ріки Дунай, є Будьте активними для безпечнішого Дунаю! (Get active for a safer
Danube!), утверджуючи солідарність між народами, які поділяють цей спільний ресурс.
Заходи, присвячені цьому дню, відбуваються у всіх 14 дунайських державах з
метою прийняття спільних заходів та стратегій для захисту європейської ріки від
різних загроз, таких як екстремальні явища (посуха або повені) або випадкового забруднення.

Волонтерство – це мабуть найбільш благодійна діяльність, непрофесійна соціальна робота, яка сприяє задоволенню потреб людини. Всюди в цьому світі і в будь-який момент комусь потрібна допомога в житті, допомогу яку може будь-хто з нас надати. І тому, що іноді секунди роблять різницю між життям і смертю, всі ті, хто надають послуги швидкої медичної допомоги стикаються із проблемами нестачі часу.Тому виникла ідея створення програми Герої серед нас.

Ініціатор програми Герої серед нас, лікар Крістіан Грасу подає деталі: Я повинен зізнатися, що ми почали цю програму з необхідності, але завдяки людям, які залучилися до неї, все стало більше ніж емоційним. Спочатку ми мали намір збільшити персонал працівників швидкої медичної допомоги, оскільки тоді ми мали право приймати на роботу одну особу лише якщо інші сім звільнялися. Ми не змогли знайти інший варіант, крім залучення волонтерів. Згідно правилам, в Бухаресті ми повинні надати швидкої медичної допомоги за максимум 15 хвилин, а в Ільфові за 20 хвилин, але людських ресурсів нам не вистачає, і тому єдиний варіант був звернутися до волонтерів.

Як працює ця програма ми дізнаємося від лікаря Крістіана Грасу: Програма працює дуже просто. У будинку швидкої медичної допомоги Ільфов ми створили інтерфейс, який робить зв’язок між Диспетчерською службою швидкої медичної допомоги під назвою Діспек та додатком під назвою Герої серед нас. У момент коли дзвонять до швидкої медичної допомоги червоного або жовтого коду, відповідна інформація автоматично передається через інтерфейс і відразу шукає волонтерів доступні у той час у колі з радіусом 1000 метрів. Волонтери отримають автоматично інформацію про негайну ситуацію. Волонтери знають, що мають робити, вони обирають втручатися чи ні.

Протягом чотирьох років з моменту запуску цієї програми були підписані понад 5000 договорів з волонтерами, які залучені до програми Герої серед нас, але має бути збільшена кількість цих волонтерів, щоб шанси негайно скористатися їхніми послугами були більшими.

Як може стати відповідна програма діючою на національному рівні? У цьому сенсі були підписані угоди про співпрацю зі Службою спеціальних телекомунікацій зі Системою екстреної допомоги населенню за єдиним телефонним номером 112, щоб мати необхідну інформацію зі всієї країни, були закуплені за кошти Товариства порятунку необхідне обладнання, а саме два сервери та все що потрібно, щоб відповідати вимогам безпеки, що накладаються Службою спеціальних телекомунікацій. На даний момент ще необхідна фінансова допомога для створення мобільного додатку для Android та iOS.

Далі лікар Крістіан Грасу розповість про випадок, який найбільше зворушив його: Одим з найбільш вражаючих випадків стався на Міжнародній конференції з питань екстреної медичної допомоги, яка мала місце на курорті Пояна Брашов два роки тому, коли волонтер Міхай Молдовяну, який є членом програми Герої серед нас зустрівся 50-річним чоловіком, якого він врятував після інсульту. Міхай зробив маневри реанімації до прибуття екіпажу професійних лікарів. Вони пов’язали велику дружбу на все життя. Часто волонтерська програма Герої серед нас змінює долі.

Є чимало випадків людей, які після залучення до волонтерської програми Герої серед нас змінили своє життя. Вони залишили свої професії, закінчили школу медсестер або Медичний факультет та обрали працювати у системі охорони здоров’я, бажаючи бути корисними для інших людей. Волонтер Александру Андраш, координатор волонтерського Департаменту Асоціації Бухарестського товариства порятунку поділиться своїм досвідом: На станції метро Університет впав чоловік, люди зібралися навколо нього, я пішов, щоб бачити ту особу, яка страждала від інсульту, Відразу почав маневри порятунку життя, я подзвонив до системи екстреної допомоги 112, а між часом прибув й екіпаж швидкої медичної допомоги.

Ця ситуація показує, що іноді кілька секунд можуть зробити різницю між життям і смертю.

За наполяганням батька, Аліна поступила на економічний факультет, успішно завершила його, але ніколи не працювала за фахом. Декому з нас може здатися патетичним або старомодним, але такою є Аліна. “З дитинства мені подобалося допомагати. Напевно це моє покликання. У дитинстві я брала гроші з дому і віддавала їх бідним дітям”, – розповідає вона про себе

Аліна планувала піти в Сомалі і допомогти тамтешнім дітям, але потім зрозуміла, що її допомога потрібна й в Румунії, де 10 років тому заснувала Асоціацію “Позитивний сенс”. Команда Аліни Думітру піклується про уразливі до ВІЛ групи. Тобто допомагає безпритульним, дорослим та дітям, жінкам, які займаються проституцією, героїноманам. А віднедавна Аліна Думітру надає допомогу й кільком інфікованим ВІЛ жінкам з Найробі.

Щоб зрозуміти дітей та нужденних людей, Аліна Думітру пройшла курси психотерапії. Коли почала психотерапевтичну роботу з ВІЛ-інфікованими дітьми та підлітками, вона була шокована тим, що тдо того вони не отримали базову інформацію про свою хворобу. У ході спостережень вона констатувала, що більшість із них не були хворими на СНІД, а лише ВІЛ-інфікованими. “Працюючи з цими дітьми та молодими людьми віком 15, 16 років, ми визначили їх потреби. Вони не мали хороших відносин з лікарями, не спілкувалися з ними, думали, що вони набагато хворіші, ніж були в дійсності, хоча багато з них могли вести нормальний спосіб життя. Вони майже нічого не знали про ВІЛ, і просто чекали смерті. Це справило на мене сильне враження, і я почала читати про їх захворювання та розповідати й їм. Потім я почала перекладати, тому що усвідомила досить сильний брак інформації румунською мовою окрім профілактики. Людям радять, що робити, щоб не заразитися, але інформації румунською мовою для тих, хто вже заразився майже не було.”

Співпраця з лікарнями виявилася складнішою, ніж можна було собі уявити. “Медичний персонал був досить стриманим по відношенню до нас. По-перше, тому що ми мали зовсім інший підхід. Потім один лікар-інфекціоніст побачивши, що я добре проінформована почав посилати мені все більше і більше пацієнтів. Таким чином, я була змушена читати ще більше, тому що молоді люди ставили багато різних запитань і часто мені доводилося багато читати, щоб дати їм повну відповідь. Я підготувала кілька ВІЛ-інфікованих молодих людей, які зараз входять до нашої команди. Але наша робота була дуже важка. Лікарні та лікарі часто не хочуть прислуховуватися до наших пропозицій. Тим не менш, нам вдалося домогтися поваги до себе.”

Майже рік Аліна не має коштів на заробітну плату та різні види діяльності в рамках асоціації. Іноді, отримує певну суму грошей за консультування фармацевтичної компанії. Але найбільше Аліну засмучує те, що жоден уряд не був в змозі вирішити проблему ВІЛ-інфікованих людей. “Ці люди не мають доступу до медичних послуг… А політична корупція впливає на них безпосередньо, тому що політики крадуть гроші з бюджету на охорону здоровя”, – каже Аліна Думітру. “У цій області немає послуг. На сьогодні влада не пропонує нічого ВІЛ-інфікованим особам, безпритульним дорослим та дітям. Державні структури не надають їм ніякої допомоги, цим займаються виключно НУО. Я думаю, що влада повинна підтримувати волонтерів у цій сфері, тому що у нас вже є необхідний досвід. Нам потрібна постійна підтримка, а також, вважаю, що потрібна кампанія із заохочення волонтерства. Я займаюсь волонтерством вже десять років поспіль і дуже важливо відчути хоч би якесь задоволення. Тобто я завжди радію, коли бачу людину, яка краще почуває себе після взаємодії зі мною чи з іншими НУО.”

Асоціація “Позитивний сенс” вже чотири роки проводить напередодні Різдва благодійну акцію “Чарівні коробки”. Чотири роки тому команда Аліни, разом з іншими добровольцями, приготувала їжу для 150 дітей і дорослих, які живуть на вулиці або походять з неблагополучних сімей. Цього року кількість запрошених до святкового столу зросла до 600 осіб. Додаткову інформацію про асоціацію Аліни Думітру можна знайти на сайті асоціації.

* * *

6 місяців тому Ярина Штефенеску заснувала освітню програму “Ми станемо дорослими” та за відносно короткий відрізок часу зуміла укласти партнерства з Дирекціями з питань захисту дітей 1, 2, 3 і 6 секторів столиці. Мета програми полягає в сприянні гармонійному розвитку особистості дитини, розвитку впевненості в собі у дитини та отримання навички спілкування й спільної роботи. Результати вже помітні. У рамках проекту “Передай іншим свою пристрасть” більше 160 добровольців щотижня працюють з дітьми і за допомогою гри, знайомлять їх з різними сферами мистецтва: літературою, кіно, танцем, музикою, викладають англійську мову, історію, біологію тощо. Інша програми “Дослідник на день” включає в себе відвідування музеїв, парків, театру, кіно, опери.

Інший проект називається “Май відвагу мріяти” і допомагає дітям та юнакам зробити перші кроки у професійній орієнтації, зокрема відвідування різних підприємств, фабрик і компаній. “Ярина є втіленням позитивної енергії і приходить на двох колесах в будь-яке місце, вона любить свій велосипед, а більше за все любить допомагати. Життя дітей в соціальних центрах стало яскравішим завдяки ініціативам Ярини, яких з кожним днем все більше”, – розповідає про Ярину волонтерка Анка Міхаела Тудосе. У свою чергу Ярина Штефенеску вважає, що останнім часом волонтерство в Румунії набирає обертів. “Воно заохочується і батьками, і вчителями. Ми працюємо переважно з учнями старших класів і студентами та відчули досить велику підтримку з боку бухарестських ліцеїв, звідки походять більшість волонтерів. Я відчула, що школярів заохочують до надання добровільної допомоги.”

Завдяки цьому, каже Ярина, мало-помалу почали зявлятися й результати. “Волонтери констатують їх мало не кожну годину. Іноді простіше працювати з дітьми, іноді -складніше, залежно від ситуації дітей, від ситуації в кожному дитячому центрі. Ми працюємо і в дитячих будинках сімейного типу, де ситуація виглядає трохи по-іншому. Повертаючись до результатів, ми бачимо прогрес у школі, тому що добровольці займаються й підготовкою дітей до школи використовуючи гру як засіб навчання, з тим, щоб діти не нудьгували та набули впевненості в собі. Волонтери стають для дітей прикладом, діти копіюють їх поведінку, а результати помітні. Діти стали більш відкритими, більш творчими, розвиток уяви у дітей є одним із головних завдань волонтерів. Діти вчаться працювати в команді, тому що волонтери використовують ігри, що припускають командну роботу, але результати, ймовірно, будуть помітнішими через рік.”

Ярина Штефенеску була оголошена “Волонтером року” в галузі освіти на Національному гала-вечері волонтерства. Більше інформації про програму “Ми станемо дорослими” можна знайти за адресою: http://www.ajungemmari.ro.