Tag: волонтерство

Уподібнене тривалий час до добровільної праці, нав’язаної комуністичним режимом і
тому відкинуте, волонтерство почало стрімко розвиватися в Румунії в останні
роки. Нове покоління, менш зачеплене комунізмом та мабуть під впливом програм
ЄС, що заохочують соціальне залучення молоді,
почало займатися волонтерством в декількох сферах: екології, культури,
соціальної взаємодопомоги.

Важливу роль у відродженні волонтерства зіграв і
присвячений йому в 2014 році закон. Згідно з цим нормативно-правовим актом
навіть якщо діяльність і договір про волонтерство не зараховується до трудового стажу, вони визнані як професійний
досвід. Отже, молоді волонтери можуть навести цей аргумент на свою користь під
час співбесіди з можливим наймачем.

Однак, крім усього цього, волонтерство виявилося останнім часом засобом
об’єднання енергії громад, які прагнуть самі щось зробити і не чекати допомоги
від держави. Прикладом в цьому сенсі є нещодавня акція, проведена Асоціацією
АртТур Румунія спільно з Національним центром інформування та просування
туризму Передял і Салвамонт Передял. Більше 150 волонтерів взяли участь у
відновленні 19 маршрутів на чотирьох гірських масивах: Баюл, Пятра Маре,
Постевару і Бучедж. Отже в основу цієї ініціативи лягли любов до гір і бажання
спонукати й інших до відвідування гірських масивів.

Утім і головний організатор
Октавіан Бодрон, заступник голови Асоціації туристичної реклами АртТур,
натхненний тим же у всіх заходах, здійснених його асоціацією. «Я дуже люблю
гори, мені подобається проводити в горах вільний час і просувати різні регіони
країни. Мені б дуже хотілося, щоб ми забезпечували краще інформування, краще
орієнтування в горах, з тим, щоб якомога більше скоротити ризик туриста
заблукати і збільшити радість туриста під час прогулянок на свіжому повітрі та
безпечними маршрутами. Турист має бути поінформований перед походом в гори і
заздалегідь готовий до можливих ​​небезпек на маршруті.»

Ентузіазмом Октавіана Бодрона заразилися й інші молоді люди, які вирішили
проводити вільний від міської метушні
час не в клубах, а в горах та допомагаючи іншим. Серед них і Йонела. «Я,
власне, є співробітницею Асоціації АртТур та подругою одного з волонтерів. Мені
подобається ця асоціація, мені до вподоби їхні проекти і мені подобається
допомагати. У горах мені подобається знати свій маршрут і добре знання
маршрутів мені здається дуже важливим, головним чином для новачків таких як я.
Дуже важливо знати стежку в горах, щоб не заблукати. Мене турбує й екологія.
Коли я бачу сміття в горах, мене охоплює гнів. Потім я кажу собі, що якщо мені
не подобається бачити все це сміття, то мені слід його зібрати. Це все-таки не
так важко. Я хочу знайти спосіб виховати людей, щоб вони більше не кидали
сміття куди завгодно.»

Екологізація гір і маркування маршрутів не є єдиними акціями, в яких бере
участь Йонела у вільний від роботи час. «Дійсно, я маю роботу і моє життя не
пов’язане з волонтерством. У вільний час я займаюся численними справами,
включаючи волонтерство. Я співпрацюю з однією асоціацією, яка допомагає дітям-сиротам у
дитбудинках. Для мене головним є слово «вибір». Якщо я роблю певний вибір, це
означає, що я можу і хочу це зробити. Коротше кажучи, важливішим для мене є волонтерство, оскільки це те, що
я хочу робити. Останнім часом я помітила, що все більше людей залучаються до
волонтерських дій, кожен в залежності від своїх пристрастей або занять.
Важливо, щоб волонтери залучали своїх друзів до подібних акцій, щоб ми робили
справу разом і, допомагаючи іншим, допомогли б і собі.»

Для любителів гір маркування маршрутів та заохочення гірських походів є
важливим, оскільки в останні роки ці прогулянки, принаймні в деяких районах,
втратили свою популярність. І в цьому волонтери можуть допомогти, тим більше
коли вони об’єднуються в асоціації. Флорину 21 рік, він
народився в Предялі і входить до складу Групи з підтримки молоді – іншої
волонтерської асоціації, яка займається маркуванням гірських маршрутів та
екологізацією гір. «Уперше я здійснив
похід у гори, коли мені було три або чотири роки, разом з батьком. Ми піднялися
на вершину П’ятра Маре в пошуках рододендронів. Потім ми продовжили свої
походи, почали з маршрутів, які беруть початок в Предялі, а пізніше, коли я трохи
підріс, ми почали йти маршрутами у горах Бучедж. Я приєднався до Групи з підтримки
молоді та разом з її членами краще пізнав гори. Небагато країн можуть пишається
такими горами, як у нас, або такими краєвидами, як у нас. Я хочу закликати
людей ходити в гори. Не для очищення маршрутів або для їх маркування, а тільки для
прогулянок, щоб побачили тутешню красу і відчути насолоду від кількагодинної прогулянки
лісом, скелями, горами, від ночівлі в наметі, розпалювання багаття тікаючи від
повсякденної метушні.»

Октавіан Бодрон та асоціація АртТур запевняють, що після
відновлення маршрутів навколо курорту Предял будуть відновленні й інші, в інших
куточках країни, в рамках проекту ReMarking Romania. Звичайно, для цього буде
потрібно більше волонтерів.

Для багатьох людей мати власне комфортабельне помешкання є ще великою проблемою. Зокрема малозабезпеченим верствам населення негайно потрібне помешкання. Йде мова про дітей,
які не мають власну кімнату або письмовий стіл, за яким
би робили домашні завдання. Йдеться про
сім’ї, які живуть у спеціальних гуртожитках або у будинках без електрики та опалення.

Оскільки влада часто не може впоратися з такими ситуаціями, ці люди розраховують на допомогу сусідів або неурядових організацій. Інші люди
мобілізуються, щоб допомогти один одному і ця підтримка є дуже важливою, як для бенефіціарів,такі для тих, хто їх підтримує. Прикладом у цьому сенсі є організація Habitat for Humanity (Хабітат для людства) в Румунії. Вищезгадана організація
працює в нашій країні протягом 20 років за участю волонтерів, які будують
помешкання для сімей з малими доходами або ремонтують старі хати для
малозабезпечених сімей.

Проектами, які розгортають ці
волонтери, скористалися до тепер 64 тисяч людей. Були побудовані 600 нових помешкань та відремонтовані інші понад 2000, зокрема в околицях Клуж-Напоки в Медіаш, у Бекеу,
Коменешть, Ботошани та у повіті Констанца. Про
бенефіціарів
цих проектів розповість координатор
організації Хабітат для людства Лоредана Модоран: Люди повинні виконувати три критерії. По-перше, щоб помешкання
– їм конче необхідне, по-друге, щоб бенефіціар мав певний дохід, для того щоб міг
повернути кошти на будівельні матеріали, придбані нами для нового житла. Ми адресуємося зокрема людям, які хоча працюють з ранку до ночі,
мають дуже низькі зарплати і не можуть взяти гроші в кредит. Ці люди опинилися в
пастці циклу бідності. Ми допомагаємо їм взяти своє життя в свої руки. Третій критерій полягає в тому, щоб наші клієнти працювали поряд з нами і нашими
волонтерами, щоб ми разом будували або відремонтували помешкання. Щоб стали бенефіціарами
проекту, вони повинні, у свою чергу, працювати волонтерами майже 1000 годин або
більше. Однак,
це не безкоштовна допомога.Надані
кошти люди повинні повернути протягом 20
років. Щомісячна виплата становить від 10 до 60 доларів.Головна ідея не тільки дах над
головою, а й поштовх кожного жителя
до розвитку, поліпшення рівня свого життя та життя сім’ї.

Поряд з бенефіціарами працюють волонтери. Вони приїжджають з усього світу, належать
до всіх соціальних верств та мають різні професії. Серед волонтерів
налічується і Вероніка Соаре, радіожурналіст, яка бере
участь у багатьох благодійних проектах, описаних на її веб-сайті
minuni.ro. Вероніка Соаре почала будувати помешкання кілька років тому і тепер ділиться з нами своїм
досвідом: Кілька годин праці на будівництві залишає
у тебе унікальне почуття. Дивишся на стіну,яку ти побудував, дивишся на людей, з якими ти працював, та даєш собі справи, що і ми звичайні люди можемо змінити стан речей. Тебе охоплює дуже гарне почуття, тоді коли бачиш, що там де був тільки фундамент за певний час появилася хата. Коли я сказала моїм друзям, що буду п’ять днів будувати хату, вони запитали мене:
Що те робиш, хіба те муляр?. Але це набагато простіше, ніж здається. Про втому не може йти мова. Були 5
днів, упродовж
яких я працювала без того, щоб втомилася.

Гроші, які бенефіціари платять за
матеріали, входять в оборотний фонд, з якого будуються інші помешкання. Вероніка Соаре побачила, з якою радістю люди допомагають іншим людям: Цього року я відвідала одну з сімей, яка скористалася нашою програмою. Мене вразило зокрема те, що мати була дуже щасливою, що може краще піклуватися своїми дітьми та що має
пристойне помешкання. Більше того, вона сказала, що бажає, у свою чергу допомогти іншим, так як інші допомогли їй. Я не знаю чи ці люди були волонтерами і раніше, але вони
зрозуміли, що означає отримати допомоги і ось вони, у свою чергу, хочуть допомогти іншим.

Повіт Бакеу де розміщена велика
кількість бідних місцевостях користується цією програмою житлового
будівництва на добровільних засадах вже понад 12 років.
Про соціальні проблеми,з якими стикаються тамтешні жителі розповість координатор філії організації
Хабітат для людства у місцевості Коменешть Андрей Кіріле: На рівні всієї країни, є чимало застарілих помешкань, які вимагають
ремонту. Мова йде про нові сім’ї з дітьми, я можу
навести як приклад ситуації, коли нова сім’я живtв одній квартирі з літніми батьками або з сім’ями своїх братів. Для них, потреба мати більше простору є дуже великою. Ми мали прохання від сімей, щоб допомогти їм придбати систему
центрального опалення або замінити старі дерев’яні вікна на нові, щоб мали більше тепла в помешканнях. Є дуже багато
прохань в місцевості Коменешть і тому ми далі допомагатимемо людям будувати або відремонтувати помешкання.

Пожертви
для лікування дитини, що страждає від раку, збори коштів для оснащення шкіл
книгами та комп’ютерами або оснащення лікарень новітнім обладнанням… В
останні роки проводяться все більше і більше подібних гуманітарних кампаній з
ініціативи різних організацій,
державних установ чи органів, або приватних компаній. Молоді люди, які
прагнуть змін на краще і занадто нетерплячі, щоб чекати державного втручання,
займаються волонтерством в благодійних фондах, часто ними створених.

Ці
фонди, очевидно, відображають особистість їх ініціаторів. Наприклад, Братство
бородачів, що діє в місті Клужі було створене групою з дев’яти друзів,
бородатих і татуйованих байкерів, які перетворили свій незвичайний імідж на
бренд. Корнел Хоза, один з цих бородатих благодійників розповів що їм вдалося
зробити за допомогою іміджу. Ми створили фонд у листопаді 2013 року. У нас
великі плани, ми хочемо бути якомога активнішими в суспільстві і допомагати
якомога більшій кількості людей. До цих пір ми організували сім великих
кампаній, а також інші пілотні заходи та кампанії. Ми займаємося різними видами
благодійності. Якщо відчуваємо необхідність долучитися до чогось, ми це робимо.
До цих пір, наприклад ми зібрали гроші для хворого на рак хлопчика, придбали
мікроавтобус для спеціального дитячого садка.

Братство бородачів
провело й акцію з очищення зелених зон від сміття та збору відходів, а також кампанію зі збору
коштів для низки малозабезпечених сімей. Ми
запитали Корнел Хозу, якою
мірою їх нонконформізм забезпечив успіх
кампанії? Чи полегшив він їх роботу? Звичайно. Уявіть собі масивного бородатого і татуйованого чоловіка, який продає тістечка у центральному парку міста Клуж-Напока… Це вражає. Крім того ми провели трохи дивну акцію, в рамках якої для збору коштів ми вирішили підстригтися під нуль в центрі міста. Ми намагаємося робити ці речі
по-іншому. Усе почалося з групи із дев’яти друзів, але тепер ми розвинулися, до нас приєдналися люди різних професій і з
різними хобі. Але у всіх нас є спільне бажання: зробити щось для інших. Ми не маємо ніякої користі від цієї діяльності, діємо
виключно на добровільній основі.

Бороди, татуювання, мотоцикли і
особливо чуйні серця сприяли постійному зростанню кількості
членів Братства бородачів, яке зараз налічує 29 чоловіків, до яких приєдналися 30 дівчат, які
створили своє Сестринство.

* * *

Інтерес
до екології та мандрівок призвів до створення асоціації Вільна Міоріца, члени
якої обрали нонконформістський стиль роботи для досягнення бажаних цілей. Про
початки асоціації, які датуються 2012 роком, розповідає Юліан Ангелуце. Ми
почали з проведення акції з очищення пляжів та зі збору одягу і взуття для
малозабезпечених людей. Але найбільш відомою нашою акцією була поїздка в
Монголію на румунському автомобілі Дачія улітку 2012 року. Це було гуманітарне
ралі до Монголії. Головним викликом було доїхати до фінішної лінії на
автомобілі, який ми подарували монгольській неурядовій організації. Потім наша машина була
виставлена на аукціон разом з іншими автомобілями, які взяли участь в
автопробігу. Проект припускав впровадження цифрових технологій в монгольському
суспільстві, де більшість населення є кочовим. Суть проекту полягала в наданні дітям планшету або іншого цифрового пристрою, щоб викликати в них інтерес
до освіти, незважаючи на їх кочовий спосіб життя.

Після повернення з Монголії, де вони подарували свій автомобіль Міоріца, Юліан Ангелуце та інші члени асоціації зайнялись освітленням неелектрифікованих румунських сіл.
Відсутність електрики негативно впливає на значно більшу кількість сімей, ніж можна собі уявити, – стверджує Юліан Ангелуце: За даними перепису 2011 року, у Румунії не мають електрики 284.000 господарств. Це офіційні дані.
Можливо в деяких з цих господарств ніхто не мешкає, можливо їх вже лише 100.000, але важливішою є та кількість людей, які не мають електроенергії. Це переважно бідні люди, сім’ї, що складаються з 5-6 і до 10 душ, які живуть
без електрики.

Свою
кампанію члени асоціації Вільна міорца почали з села Урсіч Хунедоарського
повіту, а потім продовжили її в інших селах Сучавського, Марамуреського,
Караш-Северинського і Брашовського повітів. Туди, волонтери привезли сонячні
панелі, придбані на кошти, отримані від спонсорів та приватних осіб,
перевезені власними силами, залежно від погодних умов, і не тільки: на санях
взимку або у кінних возах влітку, тому що тільки так можна було дістатися
ізольованих гірських сіл. Таким чином, мало-по-малу, все більше шкіл в цих
ізольованих та неелектрифікованих селах, отримали електрику від сонячних
панелей.

Юліан
Агелуце розповідає. Таким чином ми продовжуємо свою екологічну діяльність.
Витрати значно нижчі, ми не вирубуємо ліси, і не прокладаємо ніяких кабельних
ліній електропередачі… Сонце наразі безкоштовне… Панелі коштують не мало,
але вони того варті. До весни цього року ми забезпечили електрикою чотири
школи, а Міністерство освіти не мало найменшого уявлення, що вони не
електрифіковані. Ми продовжили дослідження на місці, щоб дізнатися скільки
громад і скільки людей позбавлені електрики. Нам доводиться переконувати
спонсорів, але ще складнішою є робота з переконання представників влади.
Держава має виконати певні
зобов’язання, взяті на себе перед ЄС, плюс ще й моральний обов’язок перед
громадянами. За моїми оцінками ще кілька десятків тисяч людей живуть у темряві,
використовуючи тільки свічку або газову лампу. Є тисячі сімей, які не маючи
електрики, не мають доступу до інформації. Їхні діти не мають доступу до
якісної освіти. Виникають і проблеми зі здоров’ям, оскільки дітям доводиться
робити уроки при свічках чи газовій лампі. Це викликає значні проблеми і,
передусім псує зір.

У багатьох випадках,
через бідність люди не мають грошей ані підключитися до електромережі, там
де вона є, ані плати за електроенергію. Юліан Ангелуце та волонтери асоціації
Вільна Міоріца не очікують нічого взамін, вони тільки сподіваюся мати якомога
більше енергії, щоб продовжити робити добрі справи.

Ми часто отримуємо та надсилаємо далі електронні повідомлення, в яких йдеться про певні соціальні випадки чи проблеми зі здоровям. Нам подобається оголошення, які ми читаємо соцмережах, про допомогу комусь і радіємо, що кожен додатковий “лайк“ певним чином перетворюється на матеріальну допомогу на користь оголошеного випадку. Однак є й ситуації, коли люди, вражені якимось конкретним випадком, засновують асоціацію, яка надає конкретну допомогу, а потім шукає законні шляхи для підтримки нужденних і створює функціональну систему пожертвувань та волонтерства. Про один з таких прикладів ми розповімо сьогодні. Це історія наших днів з двома головними героями – Кармен Ускату, головою асоціації “Даруй життя“, та Оаною Георгіу, заступником голови цієї асоціації.

Оана Георгіу розповість нам про початки асоціації: “Асоціація “Даруй життя“ зявилася випадково, усе почалося з одного випадку хворої на лейкемію дитини. Про цей випадок я дізналася з електронної пошти, я не знала тієї дитини. Все це сталося у 2009 році. Не знаю, чому нас так сильно вразило це оголошення, в якому йшлося про необхідність зібрати 150 тисяч євро на лікування дитини за кордоном. Ми зрозуміли, що таку суму неможливо зібрати за короткий період, щоб дитина змогла пройти лікування. Ми дізналися, що існує законодавче положення, за яким такі випадки можуть робити пересадку в іншій країні. Це була довготривала боротьба. Потім ми провели зустріч, познайомилися з дитиною та її сімєю, нам вдалося отримати фінансування для них та інших 7 дітей, які були в той момент на обліку Міністерства охорони здоровя. Після того, як дитина поїхала на лікування за кордон, ми очікували відчути радість від того, що спробували когось врятувати. Але ми її не відчули, тому що в цей час отримували сотні повідомлень від людей, які про нас почули. Тоді ми ще не були асоціацією, а лише двома божевільними жінками, але люди дізнались про нас і почали просити від нас допомоги. Ми розуміли, що не маємо права спинитися на цьому. І так зявилася ідея заснувати цю асоціацію.”

Про подальшу діяльність асоціації “Даруй життя“ розповіла Кармен Ускату: “Наші проекти адресуються особливо хворим на рак, і в цій галузі нам вдалося дотепер вкласти в державні лікарні понад 3 мільйони євро, збільшуючи втричі здатність пересадок країни, будуючи 18 стерильних палат, модернізуючи та оснащуючи дві лабораторії молекулярної біології для діагностики різних видів раку крові. А ще впродовж років ми підтримали понад тисячу пацієнтів, які попросили в нас інформацію для другого медичного висновку та інших речей, яких вони потребували в той момент. Ми маємо волонтерів, з якими працюємо, які займаються пацієнтами і допомагають нам збирати фонди. А ще одна важлива річ, яку нам вдалося зробити, повязана з нещодавнім рішенням уряду, стосовно якого створюється програма з покриття витрат на аналізи по діагностиці раку. Це було на початку. З часом нам вдалося зібрати майже 4 мільйони євро, з допомогою яких ми зробили так, щоб медична система Румунії, принаймні в лікуванні та діагностиці раку, наблизилася більше до сучасної медицини.”

”А потім була створена онлайн-платформа по збору коштів, названа ”Біржею щастя” із віри в те, що коли ми робимо добро чи пожертвування, то в першу чергу ми самі стаємо щасливими. Кожен пожертвувач чи зацікавлена в пожертвуванні особа може зайти на цю платформу, подивитися, що відбувається з грішми і підтримати нас, якщо їй подобаються наші проекти”, – розповіли наші співрозмовниці. Біля мікрофону Кармен Ускату, голова асоціації ”Даруй життя”: ”А ще ми заснували цю платформу ”Біржа щастя”, через яку, як кажемо ми, ті, хто жертвують гроші, насправді роблять вклади. Це тому, що ми хочемо навчити їх, що коли вирішують підтримати певну справу, то повинні знати, що стається з їхніми грошима. Вони повинні знати, що після того, як вони дали ті гроші, та справа, заради якої вони це зробили, була доведена до кінця. Тому ми намагаємося зробити нашу веб-сторінку прозорою, щоб людина змогла знайти на веб-сторінці своє пожертвування та проект, до якого він залучався, із довгостроковими результатами, яких ми сподіваємося досягнути. Це не завжди легко. Іноді нам вдається досягнути поставлену перед собою ціль, а іншим разом розвязання триває довше, але це довело нам щоразу, що якщо бути наполегливим речі можна змінити і в Румунії.”

І так як жодна асоціація цього роду не може вижити без волонтерів, то асоціація ”Даруй життя” зібрала довкола себе багатьох осіб, які добровільно займаються веб-сторінкою, базою даних, які підтримують пацієнтів. Оана Георгіу, заступник голови асоціації, розповідає: ”Існує дуже багато неурядових організацій, і дуже добре, що вони є. Люди поступово зрозуміють і навчаться, що залучення у громаду врешті-решт повертається до нас. Чим більше ми допомагаємо системі охорони здоровя, тим краще буде нам і нашим дітям у майбутньому. Гадаю, що нам треба подолати цей етап індивідуалізму і зрозуміти, що в кінцевому рахунку це проти нас. До тих пір, поки ми не підключимося, не буде й результатів. Гадаю, що кожен може принаймні один раз на рік зробити жест солідарності і приєднатися до певної діяльності.”

Урок асоціації ”Даруй життя” показує нам, що волонтерство дуже важливе, а окрім волонтерства однієї людини є важливим і волонтерство компаній, тому що якщо всі компанії вирішили б спонсорувати певний проект, а гроші були б направлені лікарням, освіті й охороні навколишнього середовища, то життя всіх нас стало б кращим.