Ми вирушаємо на
північний захід Румунії і зупиняємось у Сату Маре, районі, де можна
займатися різноманітними видами туризму. Розташований між двома визнаними
туристами регіонами, Марамурешем та Бігором, зараз увесь повіт
виділяється як місце призначення, яке може задовольнити смаки будь-якого
туриста, яким би вибагливим він не був.
Археологічні розкопки свідчать, що перші людські
поселення в даних місцях датуються кам’яної і бронзової діб. Також тут були поселення
даків. Згідно з хроніками Gesta Hungarorum, на місці сучасного міста Сату
Маре в X столітті стояла укріплена фортеця Каструм Затмар. З XIII століття Сату
Маре був вільним королівським містом. За часів правління сім’ї Баторі русло
річки Сомеш було штучно змінене в цілях захисту південного флангу фортеці,
внаслідок чого Сату Маре став островом, сполученим з головною дорогою трьома
мостами через річку. У 1562 році фортеця піддавалася облозі військ імперії
Османа, а потім Габсбургської монархії, внаслідок чого була зруйнована. Пізніше
під командуванням австрійського генерала Лазара Швенді, по планах італійського
архітектора Оттавіо Балдігара, було проведено відновлення фортеці, внаслідок
чого фортеця придбала п’ятикутну форму з п’ятьма баштами. У середньовіччі Сату
Маре і Мінтіу були двома різними містами, розділеними річкою Сомеш, згодом в
період між 1712 і 1715 рр. сталося їх об’єднання.
Починаючи з XIII століття, Сату Маре стає важливим
ремісничим центром. З другої половини XIX століття в місті йде будівництво
промислових підприємств. Завдяки своєму вигідному розташуванню на перетині
важливих торговельних шляхів, місто стає важливим транспортним і залізничним
вузлом. У 1871 році була прокладена залізнична лінія, що зв’язала міста Сату
Маре і Карей, в 1872 році – Сату Маре і Сігету-Мармаціей, а в 1894 році з
містом Бая-Маре. Після розпаду Австро-Угорської імперії, згідно Тріанонському
договору, підписаному в 1920 році, Трансільванія (включаючи Сату Маре) відійшла
до Румунії. За результатами Другого Віденського арбітражу, Північна
Трансільванія (у тому числі Сату Маре) знов стала частиною угорської території.
У 1944 році місто було зайняте Радянською армією, а після 1945 року місто знов
увійшло до складу Румунії.
Патакі Чаба, голова Сатумарської повітової ради, каже, тому
що, місто Сату Маре межує з
Угорщиною та Україною, будучи у 13 км
від кордону з Угорщиною і в 27 км від кордону з Україною, тут можна знайти міні-Європу з особливим
мультикультуралізмом: «Протягом століть тут жили разом румуни, угорці, шваби,
українці та євреї. Вони разом побудували один з найважливіших та найцікавіших
районів Центральної та Східної Європи. Місто Сату Маре практично є одним із
воріт до Румунії. Міська фортеця в Середньовіччі
знаходилася на місці злиття кількох доріг великого
значення. Сюди перевозилася на Захід сіль. Сьогодні Сату Маре є економічним, соціальним та культурним полюсом повіту, місто
у постійному русі,
з монументальними будівлями, у різних стилях, від необароко до сецесії».
Старе місто простягається на півночі від річки Сомеш,
зберігаючи певну частину будівель, які згадують про колишню славу міста: таким
чином, бульвар Траян веде прямо до площі Свободи, яка оточена музеями, церквами
і готелями, улаштованими в старих будівлях. На східній частині площі
розташований Палац римо-католицької єпархії, побудований в 1800 році і сильно
зруйнований під час Другої світової війни. На вулиці 1 Грудня 1918 року
розташований греко-католицький собор Св. Архангелів Михаїла та Гавриїла.
Теж близько центру міста розташована Угорська реформатська церква, відома як
Церква з ланцюгами. Побудована між 1793-1802 роками, церква зберігає цінну
колекцію кераміки, що датує 1657-1679 рр., і найстаріший дзвін від 1633 року.
Меблі всередині церкви виготовлені з дубового дерева протягом 1799-1807 років
майстром Фріцом Йосипом. Дві синагоги міста нагадують про численну єврейську
громаду, яка проживала тут до Другої світової війни. Велика синагога була
побудована в 1890 році і сьогодні відкрита для культурних заходів і концертів.
Синагога Саар Ха Тора була побудована в 1920 році в безпосередній близькості
від старої. Іншою атракцією міста є Православна церква Успіння
Богородиці, побудована 1937-1938 роками. Вона гармонійно поєднує
візантійський стиль з елементами румунської традиційної архітектури. Іншим
цікавим туристичним призначенням міста є
Вежа пожежників, заввишки 47 м, побудована в 1904 році.
Проста прогулянка
містом обов’язково приверне вашу увагу до деяких історичних пам’яток. Це сліди
давно минулих часів. Патакі Чаба, голова Повітової ради: «Однією з
найдавніших будівель у місті є фортеця, яка також називається Вексей, де був
підписаний мирний договір між Габсбургами та тими, хто повстав проти них у 1711
р. В результаті цієї події, у цих краях
були колонізовані шваби, які живуть і нині. Так само пожежна
вежа, яка була найвищою будівлею до 1904 року, стала символом за останні 100
років, домінуючи міський ландшафт міста. У місті є важливий собор, будівництво
якого розпочалося у 1798 році, з мармуровим вівтарем. Розпис вівтаря був
зроблений 200 років тому і представляє Вознесіння Господнє. У нас також є
будівля у стилі сецесії, яка отримала спеціальну нагороду на Всесвітній
виставці в Парижі 1905 р. Це була одна з найкрасивіших будівель, де працювали готель та казино на початку ХХ
століття. Кам’яний театр, побудований
у ХІХ столітті, був
нещодавно відреставрований за європейські кошти ».
Якщо з історичної точки зору це особливе місто, Сату
Маре також є дуже важливим культурним центром. Музеї, будинки культури, театри,
картинні галереї, парки та площі, пам’ятники та статуї – все це для того, щоб
збагатити культурне життя, яким можуть насолоджуватися як румунські, так і
іноземні туристи.