Tag: Галац

Улітку 1940 року почався
колапс Великої Румунії після того як Радянський Союз передав керівництву
Румунії ноту з ультимативною вимогою про повернення Бессарабії, яка нібито була
захоплена Румунією в 1918 році, а також зажадав у вигляді компенсації
північну частину Буковини. Радянські вимоги були абсурдними, оскільки
Бессарабія об’єдналася з Румунією, користуючись правом на самовизначення, яку
більшовики надали народам царської Росії і відповідно до бажання тамтешніх
румунів.

Дуже короткий час, всього
два дні, наданий Радянським Союзом для виведення румунських військ та цивільної
адміністрації з Бессарабії, призвів до загального хаосу та до виникнення плутанини
серед румунів. Саме в цьому напруженому контексті сталися акції насильства щодо
ряду мешканців міста Галац, переважно щодо місцевих євреїв. Цей епізод історики
вважають ще одним проявом клімату ненависті та насильства, що панував в Європі кінця
30-х років.

Історик Адріан Чофлинке,
директор Центру вивчення історії євреїв Румунії пов’язав погром євреїв у місті Галац
30 червня 1940 р. із загальним кліматом втрати Бессарабії та Півночі Буковини.
«Територіальні поступки 1940 року були прямим наслідком пакту Ріббентропа-Молотова
і цікаво, що на тлі двох ультиматумів, поставлених Радянським Союзом, стався епізод, який зіграв певну роль і під час погрому в місті Дорохой, що стався як
одночасно з Галацьким погромом, так через день після масового насильства в Галаці.
Посол Румунії в Москві Гьорге Давідеску відмовився взяти карту з нанесеною Москвою
лінією нового кордону. Ця відмова викликала збентеження, особливо на півночі
Румунії, де муніципалітет Дорохоя не знав, чи радянські війська зупиняться до
міста або увійдуть в місто. Паніка зіграла свою роль у напруженні становища, що призвело
до погрому 1 липня. Так само й в Галаціі, як ми бачимо в повідомленнях
секретних служб, через чутки, які швидко поширювалися, передавалися з вуст у вуста бессарабськими
біженцями, панувало квазі-переконання, що Галац буде зайнятий радянськими
військами. Ця паніка виникла через відсутність з самого початку інформації про те,
де зупиняться радянські війська.»

У звітах міністерства
внутрішніх справ згадується про хаос під час відступу, численні грабежі, про
численні випадки висадки євреїв з поїздів та сумарних страт. Але в архівах
також згадуються й численні випадки приниження румунських військовослужбовців під
час відступу, пониження у військовому званні офіцерів, їх обпльовування та
побиття, декілька військовослужбовців були вбиті. У цьому контексті преса в сухому
стилі повідомила про погром у Галаці. Газети писали про напад комуністів на
залізничному вокзалі та про необхідність військового втручання.

Адріан
Чофлинке стверджує, що крім антисемітського клімату в той період, іншими причинами погрому в Галаці були паніка, викликана
швидкими наступом радянських військ та ненависна поведінка окремих місцевих
жителів. «Друга причина, що пояснює
паніку на місцях полягала в тому, що радянські війська просунулися швидше, ніж повідомили
в плані військового наступу на півночі Буковини та в Бессарабії. Радянські
механізовані підрозділи або парашутний десант, швидко наздогнали румунські
війська, які були дуже погано механізовані і значною мірою використовували підводи
з кіньми або йшли пішки. Вже 29 червня радянські десантні війська окупували
Рені та Болград, а румунські війська знаходилися ще в центральній частині
Бессарабії. Це викликало ще більшу паніку серед біженців, оскільки на вокзалі в
Болграді був зупинений весь конвой з біженцями, принаймні 4 поїзди, а у порту
Рені було затримано кілька суден. В умовах зміни влади деякі місцеві жителі набралися
сміливості, дехто вдався до грабежів, інші виступили проти румунської влади. Радянці
зупиняли поїзди, що викликало ще більшу паніку. Чутки та дезінформація, що передавалися
з вуст у вуста, дійшли й до Галаца та сприяли підвищенню напруженості.»

У цих умовах у Галаці пересіклися
потоки людей, які хотіли перетнути річку Прут в протилежних напрямках. Біженці
з Бессарабії йшли в Румунію, а інші хотіли потрапити до окупованої Радянським
Союзом Бессарабії. Потоки біженців зібралися біля залізничного вокзалу, а
місцева влада встигла вчасно встановити пункт перетину кордону. Коли цей пункт
перетину кордону був встановлений, влада вирішила перевірити тих, хто покидав
Румунію. На пустирі був побудований своєрідний табір, в якому були зібрані
разом ті, хто хотів переїхати в СРСР і, який охороняв полк моряків. Після
спонтанного конфлікту між однією сім’єю і одним матросом, останній здійснив
попереджувальний постріл у повітря, а решта охоронців подумали, що хтось стріляє
по них із табору. Був відданий наказ відкрити вогонь по табору, у результаті чого
було вбито до 400 осіб, переважна більшість євреї.

Галацький погром став
трагічним наслідком поєднання атмосфери ненависті, поширення чуток, паніки та нещасного
випадку. Це стало для всіх моментом повної втрати людяності.

Факультет історії, філософії і теології Галацького університету «Нижній
Дунай», у співпраці з Кагульским державним університетом імені Богдана
Петрічейку Хашдеу та Одеським національним університетом імені Іллі Мечникова,
27 – 28 квітня 2017 року організував ІІ-у Міжнародну студентську конференцію
«Геополітика, історія і населення в Східній Європі. Нові напрямки досліджень в сфері
соціальних, гуманітарних і політичних наук».

Захід призначений для студентів, аспірантів, докторантів і здобувачів
наукового ступеня кандидата наук галацького університету та інших вищих
навчальних закладів Румунії, України і Молдови. Основною метою транскордонної
конференції є налагодження платформи, яка має сприяти професійному та
академічному розвитку студентів і молодих дослідників шляхом створення
необхідних наукових рамок для презентації та обговорення різних
питань, обміну інформацією, ідеями та
поглядами.

Координатором проекту виступив завідувач кафедри історії, філософії та соціології Університету «Нижній Дунай» АртурТулуш. В інтерв’ю нашому кореспонденту в місті Галац він зазначив, що крім
планованих доповідей цей захід має практичну спрямованість. Історики
пропонують рішення, але, як правило, політики забувають про ці рішення,
запропоновані істориками. Тому часто можна почути, що історія повторюється.
Насправді ж ми не витягаємо корисні уроки з нашої історії. Тому мій заклик
наступний: ми живемо приблизно в тому ж географічному ареалі і гадаю, що було б
добре разом, пліч-о-пліч розвивати цей простір економічно, культурно і не лише.

У конференції взяли участь кілька десятків студентів та дослідників з
Одеси, Ізмаїла, Кагула, Кишинева, Сучави, Клужа, Сібіу та Галац, які
представили свої наукові роботи в таких сферах як: історія, міжнародні
відносини та європейські дослідження, геополітика простору і політичні дослідження, культурологія (в тому числі історія мистецтва, етнографія й етнологія).

Нинішній політичний контекст, чутливі історичні питання, а також мовна політика в Р.Молдова та в Україні стали основними темами наукових робіт, представлених учасниками з Румунії, України та Республіки Молдова, які відважилися порушити й низку історичних мовних аспектів. Штефан Бежан, уродженець Молдови та докторант Факультету історії, філософії і теології галацького
університету Нижній Дунай зазначив: На жаль в Молдові та в Україні в останні роки,
історія є занадто політизованою, в
результаті чого виникають так би
мовити гіпотези, які дуже відмінні від конкретної проблеми. Ось,
наприклад, румунська мова, що є важливою проблемою, як в Молдові, де дуже
багато людей досі не хочуть визнавати, що так-звана молдавська та румунська -
це одна й та сама мова, так і в Україні, де дуже багато людей говорять
румунською мовою, а румунську громаду поділяють на молдован та румунів. І це
проблема.

Організатори кажуть, що роботи, які були представлені на конференції будуть
опубліковані в журналі «Studium», в якому
друкують свої наукові здобутки студенти, аспіранти і докторанти галацького
університету, а також будуть внесені до реферативної бази з гуманітарних та
соціальних наук ERIHPlus, до бази даних наукової інформації EBSCO, до Центрально- та східноєвропейської електронної бібліотеки CEEOL і до онлайнової наукометричної бази даних Index Copernicus. Таким чином, – кажуть
організатори, – можна домогтися оптимального поширення результатів досліджень,
представлених на конференції.

Комуністичний режим вважав промисловість основним сектором економіки. Але систематична інвестиційна політика стала можливою тільки починаючи з другої половини 1960 років. У всіх країнах соціалістичного табору, політичні режими прагнули вкладати кошти у промисловість для збільшення виробництва та економічної ефективності. Румунія не була у цьому винятком, позики від таких міжнародних фінансових установ як МВФ будучи спрямовані на будівництво масштабних металургійних і хімічних промислових обєктів.

Максим Бергяну був головою Держкомітету стратегічного планування, установи, яка займалася питаннями економічного планування. У 2002 році він розповів редакторам Центру усної історії Румунського радіомовлення про інвестиції для розвитку промисловості у період з 1965 по 1975 рр: “У цей період був побудований і сталилеварний завод в Тирговіште, був відкритий металургійний завод у Келерашь, розвинувся металургійний комбінат в Хунедоарі, так само були побудовані декілька інших менших заводів та кілька нових доменних печей в Хунедоарі. Так само влада розглядала питання розвитку доменної печі в Решіці для будівництва залізничної колії. Значно розвинулася дротова промисловість в Кипмія Турзій, для виготовлення всіх видів проводів, кабелів, алюмінієвих, мідяних, різноманітних профілів. І ми багато з цих виробів експортували. Це були свого роду “делікатесами” сталеливарної промисловості. І одночасно розвинулася стателиварна промисловість в Оцелул Рошу, Келані і Хунедоарі, так само гігантський комбінат в Галац, який мав виробляти близько 6,8 млн тонн сталі”.

Але інвестиційна політика зустрілася з великими труднощами через занадто бюрократичну державу і відсутність досвіду. Ідеологія і система узагальненої слухняності були серйозними перешкодами на шляху ефективності та фіналізації проектів. Прикладом цьога була металіргійна платформа з Галац. Максим Бергіану: “Працюючи в Держкомітеті стратегічного планування, я зрозумів, що там діється величезна діра і одного дня зібрав разом всіх міністрів, які були повязані з Галацьким заводом, починаючи з енергії, машинобудування, будівельних матеріалів, всіх. На цьому заводі діяла свого роду система командування, туди щомісяця відправлявся заступник премєр-міністра, який разом із будівельниками, виробниками матеріалів, устаткувань, аналізували ситуацію і вирішували, що вони повинні робити в наступному місяці. Ми встановили всі цілі і строки і призначили генеральним директором в Галац товариша Кешу, заступника в Міністерстві металургії. Він мав відповідати за комбінат та дотримання всіх строків. Щоранку о 8 годині він доповідав мені по телефону, і ця ситуація продовжилася так близько вісім місяців”.

Максим Бергіану говорив про організаційні недоліки, які сильно впливали на цілеспрямування інвестицій у промисловості: “Але й ми помилилися, і ми не були так би мовити “майстрами”. Ми занадто дозволили фрагментацію інвестицій. Всі ми були жадібні якнайбільшого числа інвестицій. Це було вже узагальненим захворюванням, особливо в хімії, металургії, машинобудуванні, на що виділилося багато грошей. Найбільша частина коштів їшла на енергетику, металургію, машинобудування та хімію, майже три чверті інвестицій 65 -75 років. І хоча у нас був пятирічний план, і ми могли були почати проектування, нічого не було зроблено. Ми тільки розпорошували гроші. Коли ми підбили підсумки, зрозуміли, що це були мільярди леїв, які не виробляли нічого, імпортоване устаткування деградувалося через те, що нам не вдалося збудувати заводи. Так що тут йшлося про неефективність, особливо протягом перших пяти років у період 65-70 рр. Опісля, на наступний пятирічний план ми встановили деякі драконівські правила, більше не дозволяли почати інвестиції в галузі, якщо не були завершені заводи. Ми виділили гроші на завершення будівництва і введення в експлуатацію”.

Максим Бергіану вважає, однак, що після першої пятирічки, ті які управляли розвитком промислового сектору отримали певний досвід: “Не можна сказати, що вся румунська промисловість була нижче світової промисловості, і що французи або американці не купували від нас вироби високої технології, такі як машини з командним програмуванням, не кажучи вже про хімічні вироби. Чорна металургія була піковою. Чаушеску хотів, щоб наше виробництво чорної металургії можно було порівняти із виробництвом розвинутих країн. Однак, тільки в 71-75 роках ми почали удосконалювати наші вироби і краще використовувати потенціал за рахунок підвищення рівня якості продукції, а це дозволило збільшити ціни на експорт”.

Політика стимулювання румунської промисловості в 1965-1975 роки була амбітнім проектом. На жаль, системні недоліки, які повною мірою проявилися у 1980 роки, але й нафтова криза, яка призвела до підвищення цін на енергоносії, показали слабкості румунської промисловості, яка провалилася, особливо, після 1990 року.

Непокритий кузов із ясена. Колеса із колоди, обода і спиці оснащені шинами 20 дюймів і захищені вигнутими крилами, створеними із змодельовaного під варінням та тиском ясена. А шасі зроблене зі сталевої труби. Автомобіль, про який ми вам розповідаємо, є об’єктом музею. Це Діон Бутон 1898 року, який вже більше половини століття можна побачити в Музеї історії з м. Галац, виставлений у “Будинку Куза“. Автомобіль має три швидкості для їзди вперед і одну для їзди назад. Машина заводиться з допомогою рукоятки, а система освітлювання складається з двох фар із полумям, які живляться ацетиленом із генератора. Експонат знаходиться у відмінному робочому стані.

Директор Музею історії з м. Галац професор Крістіан Келдерару розповість нам, як потрапив цей автомобіль до колекції музею: “Ми щасливі власники з Румунії, які володіємо прадідом автомобіля. Йдеться про автомобіль Діон Бутон, який був придбаний у 1956 р. музеєм історії. Його історія дуже цікава: він належав Ніку Чінку, який в міжвоєнний період був і віце-президентом Ради повіту Ковирлюг. Ніку Чінку, який у 1899 р. придбав цей автомобіль, користується ним до 1927 р. У 1927 р. він продає його одному майстру, який працював на морському суднобудівництві в м. Галац. Той зберігає його в себе до 1956 р., коли, потребуючи, ймовірно, грошей, зв’язується з тодішнім директором музею професором Грігоріу, який, не мігши відмовитися від такої пропозиції, погодився його придбати у травні 1956 року. На той час музей заплатив за нього значну суму — 2 тисячі леїв“.

Ми попросили Крістіана Келдерару розповісти нам історію автомобіля Діон Бутон: “У 1883 р., коли автомобіль був на самому початку, маркіз Альберт де Діон разом із двома механіками з Парижа Жоржем Бутоном та Трепарду побудував паровий автомобіль на чотирьох колесах. Так почалася історія автомобіля Діон Бутон. У 1885 р. з’являється інший автомобіль типу фаетон із чотирма місцями. Автомобіль був оснащений паровим двигуном у 5 кінських сил і для того періоду мав досить велику швидкість переміщення — 30 км/годину. Кілька років потому, у 1893 р., з’являються двигуни внутрішнього згоряння і запалювання через іскру. І ось Альберт де Діон Бутон і Жорж приєднуються до технічного прогресу, присвятивши себе будівництву автомобілів, оснащених двигуном внутрішнього згоряння. Музей історії став володарем цього автомобіля, побудованого в 1898 році, він є похідним від триколісного велосипеда, який зявився в 1895 році і зазнав великого комерційного успіху, будучи виробленим у майже 22.000 примірниках. У світі є три подібних примірники, один з них знаходиться в Англії, а інший — в Канаді“.

Автомобілі Діон Бутон передбачають повнопривідні автомобілі наших днів, задні колеса приводяться в рух паровим двигуном, передаючи рух переднім колесам через ремінь. Побудована в 1884 році модель досягала швидкості 30 км/год, а в 1887 році механік Жорж Бутон виграв з таким автомобілем у першому авторалі, офіційно організованому у Франції журналом “Велосипед“, де швидкість, з якою йому вдалося це досягнення, була 60 км/год. Автомобіль Діон Бутон з м. Галаць був відновлений у 80-х роках на металургійному заводі. Його вартість оцінюється в 800 000 євро, але японці з компанії “Toyota“ запропонували майже вдвічі більше, маючи намір виставити його під скляним ковпаком перед компанією. І так як автомобіль, виставлений в “Будинку Куза“ є унікальним у цій частині світу, він, разом з іншими старовинними автомобілями, став предметом виставки, створеної 2 роки тому Національним музеєм історії з Бухареста. Зараз в Румунії існує 3 старовинних автомобілі в діючому стані: автомобіль Діон Бутон, Форд Т з 1914 р. та автомобіль марки “Ego“ з 1924 р, які перебувають в музеях чи колекціях в Галац та Текуч. Форд Т належить колекціонеру з Галац. Цей автомобіль був побудований у 1914 р., перебуває в ідеальному робочому стані, оригінальні запчастини закуповуються в Сполучених Штатах. У колекції музею “Г. Петрашку“ з м. Текуч знаходиться автомобіль марки “Его“, виготовлений у Німеччині в 1924 році. Він має 14 кінських сил, 4 місця, з відкидним верхом і має 4-циліндровий двигун. Автомобіль із Текуч був використаний у зйомках фільму Нае Каранфіла “Все інше — тиша“.

Ми запитали Крістіана Келдерару, чи не побачимо ці старовинні автомобілі в турне по країні: “Це проект, який ми хочемо провести цього року разом з історичним музеєм міста Текуч, тому що й вони мають старовинний автомобіль — Форд 1925 року. Для нашого експонату знову треба провести ревізію двигуна, а потім щоб він поїздив по заздалегідь встановленому маршруті. Ми подумали про декілька великих міст, безумовно, що він буде переміщати тільки у великих містах, а не по дорогах. 25 км на годину є максимальною швидкістю, з якою може пересуватися такий автомобіль. Слід згадати, що в той час повозки зустрічалися з подібними автомобілями, і повозка з чотирма або шістьма кіньми могла подолати швидкість цього автомобіля“.

Однак, до реалізації цього проекту тільки Ford T можна інколи побачити на вулицях міста Галац. Його власник уникає поїздок протягом дня, коли транспортний рух є перевантаженим, побоюючись, що його автомобіль буде відволікати увагу водіїв на дорозі.