Tag: геополітика

25
лютого румунська платформа економічних новини та фінансового аналізу
Financialintelligence.ro провела другий Чорноморський онлайн-форум на тему «Геостратегічне
та економічне значення Чорного моря». Його учасниками стали чільні посадовці,
експерти, аналітики керівники
енергетичних компаній, організацій тощо.

Після
приєднання до НАТО та ЄС, Румунія продовжила наполягати на стратегічній важливості
Чорного моря для стабільності регіону та європейського континенту в цілому, що
випливає як з подальшого розвитку подій у чорноморських країнах, так і з
важливої ​​ролі, яку Чорне море відіграє у сполученні Європи, Азії та Середнього
Сходу, – відзначили організатори. На цьому наголосив і спеціальний
уповноважений з питань енергетичної безпеки Міністерства закордонних справ
Румунії Крістіан Бедеску. «Що стосується Чорного моря, то, як відомо, Румунія і
в НАТО, і в Європейському Союзі, постійно привертала увагу на можливості, а
також на виклики, з якими ми тут стикаємось. На жаль, у Чорноморському регіоні за
останні 10 років двічі застосовувалася військова сила, ситуація досі напружена.
Ми весь час намагаємось на рівні міжнародних організацій привернути увагу до наслідків
розвитку подій у Чорному морі не тільки для регіону, але і для всієї структури
двох організацій. Ми продовжуємо наполягати на посиленні присутності НАТО в
регіоні.»

По
суті, основні цілі Румунії в Чорноморському регіоні залишаються незмінними вже
більше десяти років а саме: консолідація, на сході, стабільного, демократичного
та процвітаючого простору, шляхом включення Чорного моря до простору європейських
та євроатлантичних цінностей та співпраці, а також динамізація регіональної
співпраці з наголосом на конкретних проєктах та перевагах для громадян держав
регіону.

У цьому контексті директор університетського Чорноморського фонду Дан
Дунгачу виклав своє бачення Чорного моря як регіону зі зростаючим
стратегічним значенням для майбутнього багатьох країн регіону, таких як
Республіка Молдова, Україна і навіть Білорусь. «Те, що ми зараз бачимо в
дійсності у Чорному морі – це дуже цікавий експеримент, випробування різних сценаріїв.
У Республіці Молдова в 2009 році був такий експеримент, спроба зібрати разом
Схід та Захід, тобто зібрати пані Майю Санду та пана Ігоря Додона
за одним столом, за яким вже сиділи американці, європейці та росіяни, для
побудови нової реальності в цьому регіоні. Білорусь є іншим подібним
випробуванням. У Білорусі відбулася так звана антипомаранчева революція, тобто
революція без геополітичного вектору, що є сигналом про те, що було б бажано створити
в цих країнах, тобто своєрідний пакет, що включає вільні вибори, цивілізованих політичних
лідерів, не таких як Лукашенко, чесні вибори з циклами політичних змін, але без
прагнень до європейської інтеграції чи вступу до НАТО. Це можна назвати білоруською
парадигмою в цьому регіоні: наявність політичної цивілізованості, але без
геополітичних прагнень. Інакше кажучи геополітика померла в цьому просторі
Чорного моря.»

Дан
Дунгачу підкреслив, що на сьогодні країни зі східного сусідства ЄС та НАТО
перебувають у невизначеному стані через ускладнення суперечностей між Заходом і
Росією: «Чорноморський регіон перебуває в процесі стратегічного налаштування і
заморожені конфлікти та всі події в Білорусі повинні нас зацікавити, оскільки
вони є інструментами стратегічного налаштування, а не окремими епізодами.
Заморожений конфлікт у Нагірному Карабаху сам по собі не важливий, але має
значення з точки зору перебування там Російської Федерації. Це сигнал Заходу,
що «близьке закордоння» Російської Федерації має бути стратегічно підконтрольне
Російській Федерації. Білорусь сьогодні, після прекрасних революцій або протестних
рухів проти Лукашенка, перебуває в більш міцних обіймах Росії, ніж раніше.
Україна перебуває в клінчі, з якого їй буде важко вийти, а Республіка Молдова
знаходиться в процесі налаштування.»

Учасники
форуму також наголосили, що Чорне море є ключовим регіоном транзиту енергії,
перебуваючи на кордоні Європи, біля кордонів Росії та України, на кордоні Азії з
Туреччиною та Грузією. У сфері енергетичної безпеки Чорне море стало предметом
максимального інтересу в перспективі видобутку природного газу з офшорної зони
в контексті зусиль із забезпечення енергетичної безпеки або принаймні
скорочення імпорту природного газу з Росії.

Більшість
учасників заходу зійшлись на тому, що Румунія повинна скористатися можливостями
видобутку газу на глибоководних ділянках чорноморського шельфу, використати цей
природний газ для забезпечення потреб населення та перезапуску румунської
промисловості, а також експортуючи його в сусідні країни, які мають менше
ресурсів і перебувають під великим енергетичним
та політичним тиском Росії.

Форум
мав чотири основні панелі – тематичні частини: Геостратегічний підхід до
ресурсів Чорного моря, Економічна вартість чорноморських ресурсів, Інвестиції в
Чорне море через Національну програму відновлення та стійкості і Зелений курс:
наслідки та бюджетний підхід.

Аналізуючи можливі наслідки
нової пандемічної кризи коронавірусу на міжнародну систему у книзі під назвою
«Геополітика в епоху коронавірусу», автори Паул Добреску та Меліна
Чіоча наголошують на її основних наслідках як на глобальний порядок, так і на
динаміку відносин між Китаєм, Сполученими Штатами Америки та Європейським
Союзом, а також на взаємозв’язку між очікуваннями громадян та здатністю держав
задовольнити їх.

Що стосується реакції ЄС в
умовах кризи, автори книги наводять аргументи на підтримку необхідності
довгострокового стратегічного мислення, а також підвищення стійкості
Єворосоюзу. Після кризи системи охорони здоров’я настане економічна криза, а
здатність реагувати швидко виявиться ключовим фактором управління нею.
Європейським країнам доведеться проявити пристосованість, гнучкість та
здатність вчитися на досвіді інших країн. В протилежному випадку автори
вважають, що, ймовірно, виникне найбільший ризик, а саме втрата позиції
Європейського Союзу в міжнародній ієрархії та його перехід до статусу
«другорядного» міжнародного актора.

Країни,
які мали добрі результати в боротьбі з пандемією COVID-19, – це ті країни, в
яких спостерігається високий рівень довіри суспільства, громадян до влади, – зазначив
відомий американський політолог та науковий співробітник в Інституті Гувера
Ларрі Дайманд під час онлайн-дебатів на тему геополітичних наслідків
пандемії. Незважаючи на початкові побоювання, конфігурація глобальної
військової сили принципово не змінилася, хоча існували занепокоєння, що Росія,
наприклад, може вчинити наступальні кроки в Україні на тлі зосередження уваги
Заходу на боротьбі з пандемією, – додав він.

Одним з домінуючих наративних шаблонів
було ще з початку кризи твердження про те, що авторитарні держави будуть
ефективнішими, ніж демократичні, у боротьбі з пандемією. Але реальність продемонструвала
зворотне. Наприклад, там, де громадяни показали впевненість в установи та органи
влади і спроможність боротися з наслідками пандемії ситуація була кращою, аналогічно
й там, де наголос був поставлений на науку і на перевірених даних у прийнятті
рішень щодо охорони здоров’я, на відміну від країн, де панував негативізм.

Пандемія спричинила, на думку
аналітиків, які взяли участь у дискусії, все більш агресивне ставлення Китаю у
двох напрямках: дезінформація та самопросування. З одного боку, Китай масово
перейняв російські наративи з дезінформації, а з іншого – поширював інформацію
про надання гуманітарної допомоги у вигляді засобів індивідуального захисту, різним
країнам, в тому числі європейським, хоча
згодом виявилося, що багато засобів були невідповідними або не відповідали
європейським стандартам ефективності.

Андреа Кендалл-Тейлор – провідна
наукова співробітниця і директорка програми трансатлантичної безпеки Центру
нової американської безпеки, вважає, що наразі зарано говорити про те, як
виглядатимуть демократії після цієї пандемії, але зрозуміло одне: є нові
розбіжності в позиціях європейських країн щодо Китаю. «Ми бачимо, що Китай перейняв
тактику Росії. У деяких європейських країнах помітне незадоволення діями Китаю,
наприклад, у Франції уряд розкритикував Китай за дезінформацію, а посла Китаю
викликали для пояснень. У Великобританії ми бачимо, що посилюються дебати щодо доцільності
використання китайської технологію Huawei в 5G або ні, але в інших країнах,
таких як Італія, Чехія чи Іспанія, ставлення до Китаю позитивне, оскільки вони
отримали китайські маски та інші засоби індивідуального захисту. Незрозуміло,
як розвиватиметься ситуація, але все одно Китаю не потрібно заманювати всіх, йому
достатньо не допустити антикитайського консенсусу в Європі. Таким чином, Китай
отримує сприятливе середовище для просування своїх норм і цінностей, в тому
числі усередині західних демократій.»

«Росія, Китай, державні та
недержавні суб’єкти користуються або намагаються скористатися цим складним періодом
пандемії, щоб поширювати дезінформацію, і використовують для цього в тому
числі кібер-методи», – заявив в інтерв’ю
румунському телебаченню заступник генерального секретаря НАТО, ексміністр
закордонних справ Румунії Мірча Джоане. «Ми стикаємося з досить агресивними, а
часом послідовними кампаніями з дезінформації, спрямованими на підрив довіри
наших громадян до демократичних цінностей, які є основою Північноатлантичного
альянсу», – сказав Мірча Джоане.

Для посилення боротьби з
дезінформацією та фейковими новинами Євросоюз створив Європейську
обсерваторію цифрових ЗМІ, яка запрацювала 1 червня. «Дезінформація стає все більшою загрозою для нашого
демократичного суспільства і ми повинні боротися з цим явищем. Європейська
незалежна обсерваторія цифрових ЗМІ є важливим елементом нашого підходу,
допомогатиме перевіряти інформацію та покращить нашу здатність краще зрозуміти
явище поширення дезінформації в Інтернеті», – сказала з цієї нагоди
віцепрезидент Європейської комісії з питань цінностей та прозорості Вера Юрова.

«Останні
кілька місяців знову показали нам серйозний і шкідливий вплив, який
дезінформація може мати на наше здоров’я, суспільство та економіку», – заявив
також Комісар ЄС з питань внутрішнього ринку Тьєррі Бретон, який наголосив, що
Обсерваторія стане важливим орієнтиром для європейських зусиль щодо боротьби,
викриття, розуміння та аналізу дезінформаційної діяльності в Європі.

Факультет історії, філософії і теології Галацького університету «Нижній
Дунай», у співпраці з Кагульским державним університетом імені Богдана
Петрічейку Хашдеу та Одеським національним університетом імені Іллі Мечникова,
27 – 28 квітня 2017 року організував ІІ-у Міжнародну студентську конференцію
«Геополітика, історія і населення в Східній Європі. Нові напрямки досліджень в сфері
соціальних, гуманітарних і політичних наук».

Захід призначений для студентів, аспірантів, докторантів і здобувачів
наукового ступеня кандидата наук галацького університету та інших вищих
навчальних закладів Румунії, України і Молдови. Основною метою транскордонної
конференції є налагодження платформи, яка має сприяти професійному та
академічному розвитку студентів і молодих дослідників шляхом створення
необхідних наукових рамок для презентації та обговорення різних
питань, обміну інформацією, ідеями та
поглядами.

Координатором проекту виступив завідувач кафедри історії, філософії та соціології Університету «Нижній Дунай» АртурТулуш. В інтерв’ю нашому кореспонденту в місті Галац він зазначив, що крім
планованих доповідей цей захід має практичну спрямованість. Історики
пропонують рішення, але, як правило, політики забувають про ці рішення,
запропоновані істориками. Тому часто можна почути, що історія повторюється.
Насправді ж ми не витягаємо корисні уроки з нашої історії. Тому мій заклик
наступний: ми живемо приблизно в тому ж географічному ареалі і гадаю, що було б
добре разом, пліч-о-пліч розвивати цей простір економічно, культурно і не лише.

У конференції взяли участь кілька десятків студентів та дослідників з
Одеси, Ізмаїла, Кагула, Кишинева, Сучави, Клужа, Сібіу та Галац, які
представили свої наукові роботи в таких сферах як: історія, міжнародні
відносини та європейські дослідження, геополітика простору і політичні дослідження, культурологія (в тому числі історія мистецтва, етнографія й етнологія).

Нинішній політичний контекст, чутливі історичні питання, а також мовна політика в Р.Молдова та в Україні стали основними темами наукових робіт, представлених учасниками з Румунії, України та Республіки Молдова, які відважилися порушити й низку історичних мовних аспектів. Штефан Бежан, уродженець Молдови та докторант Факультету історії, філософії і теології галацького
університету Нижній Дунай зазначив: На жаль в Молдові та в Україні в останні роки,
історія є занадто політизованою, в
результаті чого виникають так би
мовити гіпотези, які дуже відмінні від конкретної проблеми. Ось,
наприклад, румунська мова, що є важливою проблемою, як в Молдові, де дуже
багато людей досі не хочуть визнавати, що так-звана молдавська та румунська -
це одна й та сама мова, так і в Україні, де дуже багато людей говорять
румунською мовою, а румунську громаду поділяють на молдован та румунів. І це
проблема.

Організатори кажуть, що роботи, які були представлені на конференції будуть
опубліковані в журналі «Studium», в якому
друкують свої наукові здобутки студенти, аспіранти і докторанти галацького
університету, а також будуть внесені до реферативної бази з гуманітарних та
соціальних наук ERIHPlus, до бази даних наукової інформації EBSCO, до Центрально- та східноєвропейської електронної бібліотеки CEEOL і до онлайнової наукометричної бази даних Index Copernicus. Таким чином, – кажуть
організатори, – можна домогтися оптимального поширення результатів досліджень,
представлених на конференції.

Сьогодні ми представляємо вашій
увазі статтю румунського дипломата, доктора політичних наук Валентина Наумеску,
присвячену нинішній ситуації в українському суспільстві та становищу, в якому країна опинилася у результаті ряду подій, що відбулися останнім часом на
міжнародному плані. Стаття була опублікована в румунському Інтернет-журналі «Contributors».

Ситуація в Україні сьогодні
виглядає похмуро. Навіть більш гнітюче ніж в героїчні дні і тижні Євромайдану
на початку 2014 року, за якими ми спостерігали, хоча очевидно в драматичних
тонах, затамувавши подих від хвилювання і емоцій та мобілізуючої енергії. Тоді
все здавалося можливим. Драма України, вважали революціонери, добігає щасливого
кінця, до зустрічі з цивілізованою, безпечною і процвітаючою Європою. Коли я
сказав, щойно після перемоги Євромайдану, що речі у жодному разі не йтимуть в
цьому напрямку і, що перспектива нашого великого сусіда є в кращому випадку
посередньою, Україна будучи головним переможеним у Другій холодній війні, мене звинуватили у песимізмі.

Дві важливі політичні події
останнього часу, здається знову розпалили кризу в Україні, ніби того, що
трапилося з цією країною в останні роки не було достатньо. Нідерланди відхилили
на референдумі ратифікацію Угоди про асоціацію ЄС-Україною, зруйнувавши навіть
і незначне політичне зближення України з Європейським Союзом, яке й так
виявилися значно нижче початкових очікувань, а прем’єр-міністр породжений
Революцією Євромайдану Арсеній Яценюк, сильно заперечений у правлячій коаліції, подав у відставку.

Президент Порошенко, в свою
чергу, опинився в центрі скандалу Панамські документи, як власник офшорних
компаній з місцезнаходженням в офшорній гавані. На додаток до цього,
Європейська комісія піддала критиці слабкі результати проєвропейського уряду в
реалізації положень Угоди про асоціацію, відсутність результатів у боротьбі з
корупцією і в обмеженні впливу олігархів. Тим часом життєвий рівень населення
знижується, фінансово-економічні дефіцити України ростуть, а державний бюджет
перебуває на межі виживання, фактично від одного зовнішнього кредиту до іншого.

Попри негативний вплив двох
зазначених подій, одна на європейському плані, друга – на внутрішньому, треба
сказати, що такий розвиток подій не є несподіваним. […]

Проєвропейська магія розвіялася.
Розчарування в лідерах Революції Євромайдану, які погризли у
внутрішньополітичній боротьбі, стало помітно роз’їдати коаліцію і створювати
перспективу дострокових виборів. Напевно справи до цього не дійдуть, але й прихід
колишнього мера, 38-річного Володимира Гройсмана на прем’єрське крісло, за
підтримки Блоку Петра Порошенко, не вирішить, по суті, кризу в Україні, а
лише дасть можливість виграти час й уникнути повного колапсу економіки. У цих складних
умовах, почалися переговори довкола складу нового проєвропейського коаліційного
уряду в Києві.

На нового прем’єр-міністра чекає
нелегке життя і йому навряд чи вдасться заспокоїти політичну і соціальну
напруженість в країні, з огляду на те, що великі держави поки не знайшли
Україні гідне місце на геополітичній карті Європи. І цього не станеться
найближчим часом, тому що зараз не зовсім сприятливий момент в Європейському
Союзі, а нескінченно більші інтереси, ніж виведення України з буферної ями
Східної Європи утримають Захід від будь-яких видовищних жестів підтримки Києва.
Україна є занадто великою і занадто невдало розташована під боком Росії, щоб її
врятували європейці чи американці. З іншого боку, треба визнати, що Україна не
може сама себе витягнути з болота за волосся.

Ще багато чого треба зробити та
мало надій залишилося на справжню європейську перспективу для колишньої
радянської республіки з 45-мільйонним населенням. Росія відібрала Крим та
перемогла у війні за відокремлення Донбасу. Німеччина і Франція не можуть
дочекатися скасування санкцій проти Росії, що станеться напевно влітку (за
добрі вчинки у Сирії), щоб відновити справжній бізнес на російському ринку.
Нідерланди лицемірно грають свої внутрішньополітичні та антибрюссельські
партитури, на шкоду Україні, з або без російського впливу на праві
націоналістичні партії в Західній Європі, як стверджують американські ЗМІ.
Адміністрація Обами, в свою чергу, багато обіцяла і зробила, в дійсності,
занадто мало для підтримки прозахідних устремлінь Києва. Простіше кажучи, всі б
хотіли робити розумні коментарі, але ніхто цього не робить.

Навіть і сценарій фінляндізації України, тобто розвитку та економічної
інтеграції за західним зразком, але в умовах військово-політичного
нейтралітету, є надто малоймовірним, з огляду на незаперечну залежність та
економічну, історичну та культурну близькість з Росією. Водночас, більш-менш
відокремлена від питання ідентичності і регіону, до якого належить, корупція
залишається в Україні темою, що навіть не була відверто порушена (не кажучи вже
про рішення для обмеження цього явища),
як це сталося в Молдові.

Тут, у Румунії, перспектива сусідства з «дрейфуючою», корумпованою і
відхиленою Європою державою аж ніяк не радує. Більше того, не можучи
зробити нічого захоплюючого і значного у внутрішній політиці, не виключено, що Україна
поступово візьме курс на фрустрований націоналізм, з праворадикалами,
готовими мститися нацменшинам за тяготи повсякденного життя (в минулому таке
неодноразово траплялося), курс на модель соціальної агресії, нестабільності,
злочинності і зростаючого гніву.

Два роки тому, в січні і лютому, в умовах характерних для Росії лютих
степових морозів, поміж наметів спонтанного і героїчного опору, гинули від куль
силовиків молоді люди Києва, на площі, що є символом європейського ідеалу
українців, змусивши втекти проросійського президента Віктора Януковича. Тепер,
що правда, ніхто не вмирає на Євромайдані, де панує розчарована тиша,
кінооператори зі всього світу зібрали обладнання і пішли, а проєвропейські
надії України були розвіяні вітрами безпорадності в Східній Європі.

Українська редакція ВСРР не завжди поділяє думку авторів публікацій.

Усередині березня в Бухаресті відбулася конференція «Закордонна політика:
Румунія і зміна міжнародного порядку. Економіка та геополітика». Її
організатори та учасники спробували провести аналіз політики офіційного
Бухареста в цей переломний в історії момент, а також почути думки провідних
румунських журналістів та аналітиків про дії
Румунії в новому глобальному контексті і про комплекс заходів, які має
вжити румунська влада, особливо в нинішніх складних геополітичних та
економічних умовах в Чорноморському регіоні та в світі загалом.

За результатами панельної дискусії, виступів і пропозицій учасників заходу,
організованого електронною публікацією cursdeguvernare.ro в співпраці
з Академією економічних наук, було зроблено низку висновків: Румунія поводиться
як до анексії Криму, хоча світ вже не той; країна поводиться як до світової
фінансової кризи, хоча світова економіка вже не та; Румунія поводиться як в
момент входження до ЄС, хоча світ сильно змінився; Бухарест втрачає свої
переваги, а з точки зору підходу до закордонної політики, значно відстає від
своїх сусідів і союзників.

Коротше кажучи – Румунія веде правильну, але непомітну політику, хоча
початок був багатообіцяючим, в умовах дуже складної регіональної обстановки, на
чому наголосив колишній міністр закордонних справ Крістіан Дяконесу, який
згадав значні зусилля, які Румунія доклала, врешті-решт і для забезпечення
регіональної стабільності: «Румунія в регіоні межує з державами-членами ЄС та
НАТО, тобто з партнерами, з якими, поділяючи однакові стандарти і цінності, має
значно вищій рівень діалогу і розуміння. Румунія має поруч країни, що прагнуть
стати членами ЄС та крани на Балканах, які хочуть вступити в НАТО, а також
країни, які не хочуть бути частиною цих організацій і, які виступають рішуче
проти цього. І має поблизу, на сході, державу, яка виступає проти розширення ЄС
і НАТО. Так що з цієї точки зору, регіональний контекст є досить складним.
Румунія в дуже короткий період часу змінила не тільки свої внутрішні концепції
та реформи, з тим щоб пристосуватися як країна і як нація, до європейських та
євроатлантичних стандартів і цінностей, а й своє ставлення до сусідства. Як ви
знаєте, за кілька років, десь за п’ять років до завершення процесу інтеграції в
Північноатлантичний альянс, Румунія завершила і дискусії з сусідами з приводу
ряду питань, передусім нацменшин і режиму кордону. Були укладені угоди і
двосторонні договори, які потім були ратифіковані в парламентах відповідних
держав, завдяки чому цей регіон став міцнішим з точки зору безпеки кордонів і
статусу нацменшин, що на мою думку, було дуже, дуже важливим фактором
забезпечення регіональної стабільності.»

Відомий румунський аналітик Арманд Гошу, говорячи про нинішню ситуацію в регіоні, сказав, що зараз
найбільшою загрозою є надзвичайна агресивність Російської Федерації, яка до
кінця цього року вдасться до низки рішучих дій відносно України. Арманд Гошу:«Можливості, які має Росія на даний момент, існуватимуть щонайпізніше до
кінця цього року, до президентських виборів в США. Після, Москва матиме все менші ресурси, а новий американський
президент на початку свого терміну буде зовсім інакше вести переговори з
Кремлем щодо вирішення нагальних питань
міжнародного порядку денного. Я думаю, що Росія вдасться до рішучих дій в
найближчі місяці. Ви запитаєте де? Моя відповідь однозначна: в Україні! Не в
Сирії, не на Близькому Сході, а в Україні.» На думку аналітика, ситуація розвиватиметься за двома можливими сценаріями
– мінімальним, що припускає впровадження мінських домовленостей, і
максимальним, що припускає російський наступ для створення наземного
коридору, який би зв’язував Ростов-на-Дону з Кримом. За цих умов у найближчі
місяці, – каже Арманд Гошу, дуже важливою буде здатність України забезпечити
політичну, економічну і соціальну стабільність, а також спроможність Заходу
допомогти Києву чимось на кшталт «Плану Маршала».

Колишній президентський радник з питань безпеки Юліан Фота сказав, що з
року в рік в регіоні накопичуються все більше проблем і жодна із них не була
вирішена. Він навів як приклад війну в Грузії або економічну кризу. На його
думку, перед Румунією зараз стоять три найбільші проблеми: тиск з півдня, з
Близького Сходу, заклопотаність на Заході з приводу майбутнього Європейського
Союзу і гегемонія на сході Російської Федерації, яка поділяє зовсім інші
цінності ніж Румунія і західна цивілізація в цілому: «Я не сприймаю Росію як
ворога Румунії, були періоди, коли ми мали добрі відносини з ними, були
періоди, коли ні… На жаль, на сьогодні, політика Кремля і Румунії несумісні.
Вони відчувають почуття глибокого невдоволення, прагнуть реваншу, відчувають
почуття територіального голоду… Вони ідеологічно несумісні з нами, почитайте,
що вони говорять і що пишуть, і ви побачите, що те, що вони думають і говорять
не має нічого спільного з тим, що ми намагаємося побудувати в цій країні з
точки зору верховенства права. Вони мають військовий потенціал, тому що вклали
значні кошти в цю область, але не мають владних ресурсів і це, напевно,
найбільша драма Росії. Росія без
коливань називає себе країною в Європі, але не є європейською країною. Вони не
будуть йти з нами в тому ж напрямку, що й решта Європи. Проблема полягає в
тому, що політика, яку вони ведуть в цей час може бути небезпечною для нас, і
всі ці невідомі, пов’язані з наступними рішеннями Москви впливають на нас.»

У цьому контексті, на думку експерта з міжнародних відносин і колишнього
держсекретаря в МЗС Румунії Валентина Наумеску, Бухарест має радикально
переглянути свою закордонну політику. Він каже, що в останні роки, за кількома
винятками, політика Румунії була правильною, але нерелевантною, тобто не мала
особливого значення в світлі неспроможності румунської дипломатії запропонувати
значущі проекти в регіональному плані і зібрати критичну масу прихильників
подібних проектів.