Tag: ГЕС

У
такому складному році,
як 2022, коли вибухнули ціни на електроенергію
та газ, що змусило виконавчу владу
втрутитися та обмежити рахунки за
електроенергію, зменшився й рівень
споживання
електроенергії. За даними Національного
інституту статистики, за перші 11 місяців
минулого року, спад економіки
склав
6 відсотків, а на рівні населення перевищив
9 відсотків.

Ці
дані прокоментував в
інтерв’ю суспільному радіо
економіст Костянтин Рудніцькі:
«Ми маємо помітити зниження споживання
на всіх рівнях. Йдеться й
про населення,
й про суб’єкти
господарювання, про
місцеву владу.
Ми досі не маємо чіткої картини, можливо,
значною мірою висока ціна вплинула на
зниження споживання, тому багато
споживачів, будь то фізичні
особи чи компанії, тримали їх
споживання під контролем саме для того,
щоб не сплачувати
дуже великі
рахунки,
які перевищували
би можливості.
Більше
того, схеми підтримки теж були продумані,
принаймні для населення, в цьому сенсі,
тобто вони мають певний ліміт,
до якого можна застосувати малі
тарифи».

З
іншого боку, Рудніцькі
вважає позитивним
той факт,
що Румунія все ж зафіксувала економічне
зростання на тлі скорочення енергоспоживання.
Наступні
статистичні дані будуть
тими,
які покажуть, чи зниження енергоспоживання
є
результатом ефективності або результатом
уповільнення
економічної динаміки, каже аналітик.
Виробництво
електроенергії на гідроелектростанціях
скоротилося майже
на 20%, скорочення виробництва також
було зафіксовано
на теплових та атомних електростанціях.
Натомість минулого року зросло виробництво
вітряних електростанцій та сонячної
енергії, виробленої на фотоелектричних
установках, що
є позитивним сигналом,
вважає економіст Костянтин Рудніцькі. Однак,
цього
не можна сказати про залежність Румунії
від гідроелектростанцій і про посуху,
яка торік вплинула на виробництво
електроенергії.

Костянтин Рудніцькі:
«Ми бачимо, що у нас збалансована суміш,
ми маємо збільшення використання
відновлюваної енергії в економіці, і
це добре. У нас також є виробництво на
вугіллі, далі; є також виробництво
на основі вуглеводнів і природного
газу, утім
дуже скоротилося гідроенергетичне
виробництво,
з відомих нам причин, була посуха, ГЕС
працювали складніше, звичайно, особиво
ГЕС
на Дунаї,
і це має бути сигналом,
пов’язаним
з тим фактом, що, однак, ми все ще залежимо
від цього явища посухи, і це також впливає
на виробництво енергії».

Дані
щодо первинних енергоресурсів свідчать,
що все ще значна їх частина імпортується
Румунією.
Вони розвіюють міф, як його називає
Рудніцькі,
про енергетичну незалежність Румунії,
яка все ще залежить від зовнішнього
ринку в цьому відношенні.

З другої половини
XVIII століття світло стало лейтмотивом
всіх проектів модернізації. Це, на думку соціальних реформаторів, було способом
позбавити людей невігластва, в якому, на їхню думку, тримали населення релігія
та Церква. З цієї причини XVIII століття було назване «століттям
світла». Світло було духовним
і принесене книгою та освітою, усуненням неписьменності. У ХІХ-му столітті ідеї модернізації
перейняли тему світла, якій додали матеріальний вимір, котрий за допомогою
науки мав дати людині доступ до знань. Електричне світло вважалося найвищим
прогресом до тих пір, а електрична лампа Едісона радикально змінила світ.

Комуністи вважали
електрифікацію одним із засобів, за допомогою яких нова людина може піднятися
на більш високий рівень. Одним з ленінських гасел було «Уся влада – радам та
електрифікація сіл!». Таким чином, коли він був встановлений у Румунії 6
березня 1945 р. комуністичний режим зробив електрифікацію однією з головних цілей, що мали принести йому популярність і легітимність.
Амбітний економічний і соціальний проект – електрифікація Румунії, мав і важливу
політичну складову, що почала впроваджуватися з 1950-х років.

Інженер Тудор
Константін був директором Бухарестської електростанції, найбільшого виробника
електроенергії в країні. У 2003 році в інтерв’ю Центру усної історії
Румунського радіо він розповів про першу гідроелектростанцію, побудовану в
районі Біказ. «Початковий
проект був розроблений професором Доріном Павелом та інженером Дімітрієм Леонідою,
за власні кошти та з рюкзаком на спині. Інженер Леоніда хотів зробити румунського
робітника інтелігентним, престижним робітником і заснував школу, яка мала назву
«Школа електриків і механіків інженера Леоніди», в якій викладали він разом з
дружиною і двома професорами з Політехнічного інституту. Особи, які вчилися у
цій школі отримували таку підготовку, що коли подавали документи для прийому на
роботу в «Газ і електрику» або в національну залізничну компанію «CFR» і казали,
що вони є випускниками Школи Леоніди, їх одразу приймали. Коли почався проект
електрифікації, я працював на електростанції, а інженер Леоніда сказав мені:
«Юначе, я скажу тобі наступне: враховуючи нинішній стан, Румунія не може бути
електрифікована без участі держави, так само як росіяни електрифікували Росію».
Після того, як цей план електрифікації був доведений до кінця, я отримав нагороду, як це робилося тоді. Отримав Орден Труда
ІІ ступеня, який досі зберігаю.»

Держава мала
усунути наслідки війни і це можна було зробити лише через промисловий розвиток.
Тудор Константін знав, що мала Румунія до політики електрифікації. «Її впровадження
почалося в 1950 році, коли я вже працював директором електростанції.
Бухарестська електростанція була найбільшою в країні та мала кращих інженерів. Можливо
вона не була оснащена за західними
стандартами, але в будь-якому випадку там працювали довоєнні енергетики, які добре
знали свою справу, тобто не вибирали поганих речей. Вони вибирали обладнання,
яке було, так би мовити, унікальним у світі чи в Європі. Наприклад, Електростанція
«Філарет» мала дизельні двигуни,
потужністю 5000 кінських сил, вони були унікальними в Європі, коли їх купували.
Так само, ще до війни була куплена газова турбіна потужністю 10 000 кВт, так
само унікальна. Але настала війна і не встигли її ввести в експлуатацію, що
було зроблено вже після війни. Я пам’ятаю як до нас зверталися росіяни з
проханням допомогти їм. Я дав їм ключі від приміщення, де зберігалися плани швейцарців,
і вони крали. Звичайно, що й ми крали для себе, треба ж було її встановити,
ввести в експлуатацію. Такі речі теж траплялися.»

Окрім економічного
та соціального обґрунтування, розробка та реалізація проекту такого масштабу стали
можливими після прийняття політичного рішення. У плановій економіці немає
нічого неможливого. Тудор Константін. «Партія прийняла відповідне рішення, а
потім воно мало бути втілене в життя міністерствами, всіма підприємствами, фахівцями.
Мене також попросили
висловити свою думку, я брав участь у розробці плану електрифікації, тому що я
був першим керівником електростанції. Пам’ятаю, що тоді зав’язалася палка
дискусія між теплотехніками та гідротехніками. Суперечка виникла довкола того,
з чого треба починати, які саме електростанції будувати спочатку. Гідротехніки,
такі як Леоніда стверджували, що треба починати з гідроелектростанцій, теплотехніки наполягали
на теплових електростанціях на природному газі або вугіллі. Врешті-решт, для
примирення сторін знадобилося втручання керівництва партії. Було сказано, що
гідроелектростанції є дешевшими та економічно ефективнішими. Вироблена ГЕС
електроенергія була в три-чотири рази дешевшою, ніж вироблена на ТЕС. Але також
було наголошено на довших строках будівництва гідроелектростанцій, а країна не могла
чекати. Треба було розвивати промисловість країни і тоді, навіть якщо це було
дорожче, ми вирішили будувати теплоелектростанції. Врешті-решт було обрано ТЕС,
але також розглядалися й варіанти будівництва гідроелектростанцій. Тоді почалося
будівництво Біказької ГЕС. Але спочатку електроенергію виробляли на теплоелектростанціях в Дойчешть, у Молдові, в
Тиргу-Муреші.»

Електрифікація
Румунії закінчилася в 1970-х роках і вважалася успішною. Однак, навіть якщо енергетичний
сектор був диверсифікований, більша
частина виробництва йшла для промисловості.