Tag: глядачі

ЕКСТ. МАШИНА. НІЧ, другий повнометражний фільм режисера і сценариста Андрея Крецулеску, має в акторському складі чотирьох знакових акторів нової хвилі, які грають кілька ролей: Родіку Лазер, Шербана Павлу, Анді Васлуяну та Доріана Богуце. Фільм складається з трьох частин, знятих послідовними кадрами, ЕКС. МАШИНА. НІЧ поєднує кілька жанрів і стилів, конструюючи історію про те, як (НЕ) знімати кіно – «мейк-ап з атмосферою абсурдистської/постмодерністської хроніки», як зазначає режисер. За словами актора Шербана Павлу, фільм «є новим у всіх відношеннях: те, як він написаний, те, як він змонтований, акторський склад фільму, який робить кілька речей, в тому числі і мій персонаж».

Андрей Крецулеску: «Це дуже румунський фільм. Звичайно, скажете ви, але всі румунські фільми можна вважати дуже румунськими. Це правда, але цей фільм, хоча він може здатися складним або неправдивим, також дуже ретро, він також дуже розмовний, і саме тому я називаю його «дуже румунським». Це дуже розмовний фільм, більше того, у мене є відчуття – вже підтверджене реакцією глядачів, як на Міжнародному кінофестивалі Трансільванія (TIFF), так і на прем’єрних показах – що це фільм, до якого румуномовна аудиторія може трохи більше вібрувати. Але, очевидно, коли я сказав, що він румунський, я не мав на увазі, що це фільм лише для румунської аудиторії. Я сказав, що він дуже румунський, тому що, як ви вже знаєте, це дуже, дуже розмовний фільм. Тому я вважаю, що румуномовні глядачі мають величезну перевагу перед глядачами, які змушені читати субтитри, де, очевидно, втрачається майже половина сенсу діалогу. Це також фільм, який важко або й неможливо продати, тому що як би ви не хотіли вказати на нього пальцем і сказати, що він вписується в цей жанр, можлива класифікація буде неправильною з самого початку, тому що ви не зможете охопити практично всі рівні, якими ходить цей фільм, як м’яч у грі, якщо завгодно. Тому знайдуться глядачі, які побачать у ньому трилер, інші – комедію чи сатиру, треті – метакінематографічний дискурс. Усі ці визначення та класифікації правильні. Насправді, немає ідеального визначення, але немає і неправильного, так би мовити. Це багато фільмів в одному».

ЕКСТ. МАШИНА. НІЧ, кривавий трилер, який перетворюється на власне «making of», а також розмову про кіно, страх і вигадку, прем’єра якого відбулася під час Днів румунського кіно на TIFF (Міжнародному кінофестивалі Трансільванія) і який нещодавно вийшов на екрани румунських кінотеатрів. Андрей Крецулеску: «Насправді, я спочатку планував справжній трилер, класичний трилер, так би мовити, трилер про 10 персонажів, які потрапляють під час шторму в гірську хатину і з різних причин вбивають один одного. Це була дуже кривава історія, і вона чудово звучала на папері як сценарій. Але потім прийшла пандемія, і нам довелося переосмислити весь задум. А на додатку до пандемії я ще й став батьком, і тоді я подумав, що фільм, де люди вбивають одне одного, можливо, не для мене. Тож я подумав, що, можливо, було б цікавіше, складніше зняти фільм про те, як зняти трилер, про людей, які хочуть створити кривавий трилер. Тож оригінальний трилер якимось чином існує і в цьому фільмі, просто він має іншу перспективу. З іншого боку, я подумав, що було б простіше, якби замість фільму з десятьма акторами в акторському складі у нас був би фільм з чотирма акторами. Але ці чотири актори грають близько 12 персонажів загалом. Тож ми і виграли, і не виграли, так би мовити. І це було набагато складніше, тому що ми від самого початку ніби нав’язали собі цю структуру – робити фільм з трьох великих кадрів, знятих послідовно, тобто без вирізки. І це було важко для всіх у команді, окрім мене, скажімо так. Важко абсолютно всім, але водночас це більш захоплююче, тому що це більш чесно. Без нарізки, все, що відбувається, відбувається перед тобою. Ніяких зрізів, ніяких великих планів. Я, як автор фільму, не обумовлюю вашу перспективу, не обмежую вас – через монтаж – на кого чи на що дивитися. Ви, глядач, маєте картину, і ви вирішуєте дивитися на те, що, на вашу думку, вас захопило чи заінтригувало. Ось чому послідовна зйомка здається мені дещо більш чесною пропозицією в наших особливих стосунках режисер – глядач».

Продюсерами фільму виступили Кодруца Крецулеску, Влад Редулеску та Клаудіу Мітку від імені компаній Kinosseur, Avanpost Media та Wearebasca. Операторська робота Андрея Бутіке, монтаж Кетеліна Крістуціу, декорації та костюми Меліни Іонеску. Звукорежисер – Александру Драгомір, художник-постановник – Маріус Лефтераке. Андрей Крецулеску отримав визнання критиків у 2015 році, коли його короткометражний фільм «Рамона» здобув нагороду в розділі «Тиждень критики» Каннського кінофестивалю. Його дебютний повнометражний фільм «Чарльстон» (2017) мав світову прем’єру в конкурсній програмі фестивалю в Локарно, був показаний на понад 30 міжнародних фестивалях і користувався великим успіхом серед румунських глядачів.

Футбол повертається на арену і в Румунії, після тримісячної перерви, протягом
якої всі спортивні змагання були заборонені. Послаблення заходів, спрямованих
на боротьбу з COVID 19, дозволяє поступово відновити внутрішній чемпіонат,
перший офіційний матч відбудеться у п’ятницю 12 червня. Йдеться про Універсітатя
Крайова – ФК Ботошань, плей-оф, 3-го
етапу першої Ліги. Інші матчі етапу відбудуться у наступні дні, 13, 14 та 15
червня. Як і в інших країнах, матчі пройдуть в особливих умовах, без глядачів,
згідно з новими регламентами.

Міністр молоді та спорту Іонуц Строє пояснює на громадській радіостанції:
Поки що, на цій початковій стадії рішення про відновлення спортивних
змагань в Румунії полягає в тому, щоб відновити змагання без участі глядачів.
Очевидно, відсутність глядачів на трибунах, ми відчуваємо однаковою мірою, ми, котрі
пішли би подивитися на ці футбольні
матчі чи інші змагання, але й учасники, футболісти, тому що їм потрібна
підтримка, адже, футбол – це спектакль, а всі інші види спорту потребують
підтримки та участі громадськості. Ми це зробимо без глядачів, просто для
захисту здоров’я людей. Наприклад, відповідальність за відстань повинен нести
організатор матчу або організатор змагань, що дуже важко зробити в нинішніх
умовах, саме тому я вважаю за краще складати плани щодо участі глядачів на
більш пізній термін, коли ця пандемія майже зникне. Це ті моделі, над якими ми
працюємо, але поки що ми вдалися до терпіння, розуму та вдачі з боку кожного,
адже такий час може прийти швидше, ніж ми очікуємо».

Однак Іонуц Строє привертає увагу, що поява випадків зараження ковідом-19 в
Першій Лізі призведе до призупинення змагань і про це
повинні знати представники Професійної футбольної ліги та Румунської федерації
футболу. Насправді гравців, складових технічного та медичного персоналу,
допоміжного персоналу, що бере участь у діяльності команд, арбітрів та
спостерігачів, тестуватимуть за 2-3 дні до першого матчу, але також кожні 14
днів. Якщо в будь-який час у когось із згаданих осіб розвинулися симптоми
COVID-19, його ізолюють та перевіряють.

Румунські футбольні команди
відновили свою діяльність 15 травня, коли влада дозволила тренуватись у малих
групах, ізольовано. З іншого боку, футбольні арбітри також розпочали фізичну
підготовку і здадуть фізичні тести, щоб відновити матчі Ліги I та Ліги ІІ. Вони вже провели тести
Covid-19, і всі результати були негативними. Починаючи з 1 червня, в Румунії можуть
проходити спортивні змагання на свіжому повітрі (крім контактних видів спорту),
без глядачів та з дотриманням заходів охорони здоров’я.

П’ятеро найбільш видатних та оригінальних польських артисток моменту взяли участь в кінці лютого – початку березня на Бухарестському мікрофестивалі Новини з Польщі, організованому Національним центром танцю і Польським інститутом в Бухаресті. Через театральні вистави, танець та перформерс були досягнуті теми, характерні для сучасного польського театру, але важливі і зрозумілі на всесвітньому рівні. Все, пов’язане між собою запитаннями про особисту ідентичність, художню, національну, людську.

Наприклад, монодрама І прийде Різдво натхненна від падіння в Смоленську в 2010 році літака, на борту якого знаходилися 96 польських високопосадовців, у тому числі президент Лех Качинський. Хоча режисура й драматургія була зроблена її колегам, ідея належить актрисі Агнешці Пшепюрскій, протагоністці вистави: В Польщі був період, коли після Смоленської авіакатастрофи я була в пошуках роботи. Я сиділа вдома, читала газеті і всюди бачила тих жінок … вони дивилися на мене, дивилися на всю Польщу і розказували про свої страждання. Повсюди ці майже 90 вдів, дружин великих політиків. І я запитала себе, чому вони дозволяють журналістам увійти так багато в своє життя. Тому що деякі з них відкрили двері і запросили їх у свій дім, розповіли їм про своє життя. Я задавалася питанням, чому одні жінки відкривали двері, а інші – ні. І це був момент, коли я почала думати про цих вдів. Це не дуже політичний виступ, скоріше він пов’язаний з емоціями жінки, яка втратила свого чоловіка, важливого політика. Дружина, яка не мала власного життя. Я не знаю, чи я права, але політика є лише фоном у цій моновиставі.

За словами Юлії Попович, куратора фестивалю Новини з Польщі, одним із намірів організування цього заходу в Бухаресті було здруження румунської публіки з формами вираження, які не обов’язково звичні в Румунії, як, наприклад, монодрама. Цей жанр дуже оцінений, надзвичайно потужний і значимий для польської сцени. До цієї категорії увійшли вистави І прийде Різдво, Діва, ID-ance. Проте фестиваль закінчився виставою, яка зібрала на сцені багатьох артистів. Дельфін, який мене любив – це вистава, де зустрічається документальний театр, нові середовища та рухливі вправи. Проект оснований на експерименті 60-их років, проведеному Джоном Ліллі й фінансований НАСА, метою якого було навчити декількох дельфінів англійської. Наголос ставиться на емоційну історію відносин Маргарет Хоу Ловетт із дельфіном Петером.

Режисерська пропозиція Магди Шпехт представляє реальний виклик для публіки і має в основі підхід до театру як до місця, де ти розвиваєш свою уяву. Магда Шпехт: Ми вибрали з експериментів вісім моментів, які були найважливішими. І частини вистави є саме про ці моменти. Але ми не просто розповідаємо історію. Кожна сцена представляє наші враження про те, що ми знали про конкретний момент із історії й те, що сталося в лабораторії. Я думаю, що головною темою є спілкування. Не тільки між виконавцями, а й між тим, що відбувається на сцені, і тим, що відчуває публіка. Тому що ми пішли від ідеї, що на сцені знаходяться дельфіни, а серед публіки – люди. Таким чином, ми повинні були зробити все, як із початку, щоб створити відчуття, що у нас є щось спільне, і, можливо, ми могли б спілкуватися. Але ми не один і той ж вид. Ми не одні й ті ж створіння.

Події, які привертають увагу румунських глядачів до польського театру й танцю, відбуваються вже протягом тривалого часу. Існує вже сформована публіка, яка очікує з великим інтересом нові пропозиції. Куратор Юлія Попович про фестиваль Новини з Польщі: Дотепер Польський інститут представляв або вечори монодрам, або міні-фестивалі танцю. А зараз ми запропонували собі звести докупи ці дві області і сконцентрувати їх над надзвичайно живою для теперішньої Польщі реальністю, яка є жіночим творінням. Ми представили вистави різних форм, опрацьовані й створені жінками, зіграні, в основному, жінками, які пропонували різні перспективи про історії деяких жінок, але це не означало, що вони були лише дискурсом одних жінок до інших. Або що вони пропонували відкрито феміністський підхід . Про що йшла мова? Про те, як, у Польщі на даний момент голоси жінок-артисток стають все сильнішими і впливають на сприйняття театру й танцю, й на те, що означає мейнстрім.

Румунсько-польське артистичне співробітництво проявляється в різних формах. Недавнім прикладом є постановка Стальні матері, яка є румунсько-польським проектом артисток Меделіни Дан та Агати Шінярскої, представленим кілька днів тому на другому виданні Чеського Міжнародного фестивалю незалежних вистав Bazaar.