Tag: Господній міст

Відправимося сьогодні на
південний захід Румунії, туристичний
регіон, слава якого давно поширилася далеко за межі країни. У
повіті Мехедінць можна організувати
екскурсії по печерах, альпінізм, рафтинг, змагання з стрільби з лука, верхову їзду і байкінг. Так само, Оршова -
Казанеле Марь (укр. «Великі котли») – це маршрут, на якому можна милуватися
найпрекраснішими ландшафтами, які
створив Дунайна території Румунії,
а також багатьма історичними залишками. Маріана
Драгьян, прес-секретар Асоціації «Про Мехедінць» з міста Дробета Турну
Северін: «Ми вибрали чотири
основні туристичні визначні пам’ятки, які, на нашу думку, туристи не можуть оминути, якщо
вони відвідують наш район. Перша – це печера Тополніца, розташована в селі Чірешул. Це друга за довжиною печера в Румунії, а у світі займає вона 16-е місце. Загальна
протяжність всіх галерей печери сягає 24,5 км, з яких експлуатуються лише 11 км. Печера була оголошена
пам’яткою природи та можна її відвідати лише один день на рік, кілька годин, тоді коли відбувається святкування нашого села, що проходить у третю неділю серпня. До тепер було
організовано 55 таких свят. З цієї
нагоди теж тоді проходить ярмарок продуктів харчування і ремісничих
виробів.»

Маріана Драгьян, прес-секретар Асоціації
«Про Мехедінць», рекомендує не пропустити екскурс в історію
регіону: «Іншою пам’яткою нашого повіту є Середньовічна фортеця Северіна, розташована в адміністративному центрі повіту – Дробета Турну Северіні. Цей пам’ятник був
побудований у XIII столітті на руїнах фортеці Дробета, в стратегічній
військовій зоні. Маючи стратегічне положення, місто вважалося найважливішим населеним пунктом району в Середньовіччі. У 2009 році, у
фортеці почалися ремонтно-реставраційні роботи, а в 2015 році фортеця була
відкрита для відвідування. Тут протягом літа організовується
безліч культурно-мистецьких заходів, серед яких Середньовічний
фестиваль фортеці Северіна».

Можливо вам буде цікаво дізнатися про те, що саме у повіті Мехедінць
знаходиться найдовший природний міст в Європі. Маріана Драгьян: «Іншою пам’яткою
повіту – це «Господній міст», розташований в селі Поноареле, в шести
кілометрах від міста Бая де Араме. Це єдиний природний
дорожній шлях в Румунії по якому ще
їздять автомобілі. Таких природних пам’яток у світі три: у США, у
Франції та в Румунії. Господній
міст – це кам’яна аркада, діаметром в 4 м,
заввишки 22 м, завдовжки 30 м та завширшки 13. Будучи найбільшим природним
мостом в Румунії і другим за величиною в Європі, міст був
утворений в результаті обвалення стіни печери Поноареле,
розташованої в безпосередній близькості».

Туристи, які бачили найбільшу в Європі кам’яну скульптуру – обличчя короля
даків Децебала у скелі, запитуються як це можна сприймати: як екстравагантність, або як мистецький твір. Прес-секретар Асоціації «Про Мехедінць» Маріана Дрегьян
розповідає: «Висічена у скелі статуя Дечебала, заввишки 40 метрів і завширшки
25 метрів,розташована при впаданні річки
Мраконія в Дунай. Це найвища кам’яна скульптура в Європі і всього на
шість метрів нижче американської Статуї свободи. Ініціатива реалізації цієї скульптури належала Іосифу Костянтину Дрегану, засновнику Європейського Фонду імені Дрегана. Так само, неподалік статуї Децебала, туристи можуть відвідати печеру Понікова,
печеру Ветерані, Табулу Траяна та монастир Мраконія.»

Ремесла і традиції зберігаються в сільських місцевостях повіту Мехедінць.
Релігійні свята організовуються так само, як і в давні часи, каже Маріана Драгьян:
«Ми рекомендуємо знамениту кераміку з н.п.
Шішешть. Це єдина місцевість у повіті Мехедінць, де зберігається традиція
гончарства. Навіть якщо це традиція, яка датується з часів даків, ремісникам з н.п.
Шішешть вдалося зберегти їх техніку. Туристи можуть завітати в їх майстерні.
Також в гірській місцевості Поноареле, традиції і народний костюм є цінними.
Жінки все ще вишивають руками народні костюми. Відомі вишиванки з Поноареле є
результатом праці майстринь північної частини повіту Мехедінць. З рук цих
майстринь виходять справжні шедеври. Рекомендую туристам відвідати майстерню Юлії
Мартінеску, там де вони можуть побачити, як працює вона над вишиванками.»

Асоціація «Про Мехедінць» реалізувала кілька проектів через транскордонні програми
Румунія – Сербія та Румунія – Болгарія. Прес-секретар асоціації Маріана Драгьян: «У рамках Програми Румунія – Болгарія, ми можемо пишатися
проектом Шість причин для відвідання туристичного району
Мехедінць – Відін, де 120 місцевих жителів з двох регіонів
вивчили вході шести ремісничих майстерень, як можна змайструвати сувеніри з
дерева, тканини, глини або намалювати туристичні сувеніри. Іншим проектом є програма Румунія-Сербія, «Сім чудес світу». Для кожного
сезону року були зняті туристичні реклами. Туристів було поінформовано про те, що вони
можуть відвідати і які заходи будуть організовані, і для цього було розміщено туристичні білборди
з QR-кодами як у повіті Мехедінць (Румунія), так і
в регіоні Борський (Болгарія). Були також реалізовані
бази даних з інформацією про туристичні пам’ятки та їх GPS-координати. Інший проект Зберігачі традицій
був спрямований на розвиток туризму. Був створений
ансамбль з 24 молодих танцюристів.»

Будь-яка пора року ідеально підходить для перебування в повіті Мехедінць,
але особливо у серпні вас будуть там пригощати цуйкою та інжировим варенням. Тоді
проходить Фестиваль інжиру, який починається демонстрацією збирання інжиру в народному
костюмі та закінчується виступами місцевих артистів і відомих ансамблів
регіону.

Звідки береться назва Фегераш і суперечка навколо назви найвищого гірського піку в Румунії є лише деякі з легенд, що збереглися до наших днів, яких намагалися витлумачити лінгвісти чи історики.

У горах Фегераш, яких перетинає найбільш дивовижний дорожній шлях у світі — Трансфегерешан — знаходиться і найвищий пік з Румунії — Молдов’яну — 2.544 м. Про походження його назви тривають і зараз різні спори. Деякі історики стверджують, що назва походить від собачки Молда, від якої запозичило свою назву і князівство Молдова. Чимало дослідників відхилили цю ідею і стверджували, що назва піків Фегераських гір походить від прізвиськ пастухів, які піднімалися туди понад 80 років тому. Так, пік Молдов’яну отримав назву від пастуха, який орендував ту частину гори. І назва гірського масиву Фегераш породила суперечки. Кажуть, що слово має угорське коріння. Деякі історики стверджують, що походить від слова “фогор”, що означає “куріпка”. Зі сходу на захід, прямою лінією, гори Фегераш простягаються на близько 70 км, а з півночі на південь – близько 45 км. Вони подібні на величезний кістяк орієнтований зі сходу на захід з «ребрами» (піками) орієнтованими на північ і, відповідно, південь. Північні піки є набагато коротшими і крутішими, ніж ті, що на півдні, які є дуже високими і менш крутими. Пік Молдов’яну найкраще видно з повітря. Ці гори стали відомими в Румунії тому що, тут знайшли притулок румунських антикомуністичні борці.

На кордоні між повітами Горж і Мехедінць, неподалік міста Бая де Араме, є боженствений витвір природи. Величезний вапняковий камінь, що завалився через дві точки опору, створив майже єдиний у світі міст, другий за величиною в Європі, і єдиний по якому їздять автомобілі. Тут легенда поєднюється з наукою і заманює тебе проникнути в інший світ. Місцева легенда трохи лякає. Чимало автомобілів, що їздили цим мостом, з’їжджали у провалля, однак, парадоксально, хоча автомобілі перетворювались на залізний лом, з людьми ніколи нічого не траплялося. Міст — це кам’яна аркада, діаметром 4 м, заввишки 22 м, завдовжки 30 м та завширшки 13. Таких природніх мостів мало у світі лише 3 чи 4. Найвідомішим є Ларде з Франції. Якщо науковці вважають цей міст результатом провалу печери, місцева легенда розповідає про щось інше. Кажуть, що колись в печері Поноареле жив–був біс. Злякані ним селяни хотіли його позбавитись і молилися про це Богові. Вдарив Господь Бог долонею по печері, і вона провалилася, створивши міст. Однак, Бісу вдалось врятуватись. Вийшов він по тому боці печери, в якій живуть зараз понад 900 кажанів. Людям не дуже подобається говорити про Господній міст, але хочеться вірити, що Богові насправді вдалось перемогти Біса, бо Господу Богу все таки вдалось вратувати всіх людей, котрі тут потрапляли в ДТП.

Зі столицею Румунії пов’язана одна з найкрасивіших легенд. Її героями є Димбовіца і Букур, дочка лісника і пастух, від яких беруть свої назви річка Димбовіца та місто Бухарест. Подібно Риму, столиця Румунії простягається на семи пагорбах. Крім того, про бухарестські озера виткалися протягом часу міські історії, які збереглися до наших днів. Легенда свідчить, що у глухому лісі, де проживала Димбовіца зі своїм батьком, прибуває одного дня прекрасний принц, який потребує допомоги, щоб перетнути гори. Дівчина допомагає йому, хоча дорога була нелегкою. Принц, вражений її красою, закохується в неї та пропонує вийти за нього заміж. Димбовіца, однак, кохає пастуха Букура. На знак подяки, принц – який був, ніхто інший, як гірський принц — подарував дівчині маленький ніж і дерев’яну іграшку. Коли викручувала дівчина ішрашку, вона перетворювалася на фею, яка могла виконувати будь-яке бажання. Дівчина показала їх своєму нареченому, Букуру. Бажаючи довести, як сильно вона його любить, вона забила ніж у скелю. Звідти утворлилося джерело чистої питної води. Димбовіца назвала його своїм імям, а разом зі своїм нареченим утворили населений пункт неподалік цього джерела. Букур дав своє ім’я цьому населеному пункту. І так, невелике село, що сьогодні стало мегаполісом, називається Бухарест, а річка, яка перетинає його – Димбовіца.

Одним з найбільш вражаючих місць в Селажському повіті є “Сад Драконів”, природний геологічний заповідник, що подібний, в деякій мірі, на грецьку “Метеору”. “Сад Драконів” розташований на околицях села Гилгиу Алмашу, у селажській комуні Балан, і є, насправді, безліччю іррегулярних скель, що утворилися тут після відриву і сповзання цілих скельних блоків від пагорба Інкієтурь. На думку геологів, пізніше ці утвеорення взяли найхимерніші форми: колони, контрфорси, мости, гриби, деякі заввижки 10-12 м. Через їхні дивні форми, місцеві жителі присвоєли скелям цікаві назви. Таким чином, найбільші з них, у формі призми, отримали назви казкових персонажів, Дракон та Дракониха, менші за розміром скелі були названі більш земними назвами: Дід, Ева, Солдат, Сфінкс, Монах, Капітан, тощо.

Один з найвідоміших гірських піків повіту Алба є Пік Геїна (укр. “Курка”) висотою 1486 м. Він розташований у північно-західній частині повіту, на кордоні з повітами Біхор, Хунедоара та Арад. В основі популярності цієї гори лежить легенда, а також традиційний “Ярмарок дівчат”, захід, що проходить тут протягом сотень років. Легенда цієї гори тісно повязана з річкою Арієш, яка перетинає Західні гори. У народі кажуть, що на цій горі, у близкучому палаці, жила фея неземної краси. Вона мала курку із золотим пірям, що несла щодня три золоті яйця, і фея дарувала ці яйця бідним дівчатам, які мали виходити заміж. Одного разу, три місцеві хлопці, котрі чули про багатство феї, одяглися в жіночий одяг, зуміли потрапити в палац і вкрасти курку. Кваплячись, по дорозі вони загубили золоті яйця, які розбилися в річці Арієш. З тих пір, пісок цієї річки містить фрагменти золота. Протягом сотень років місцеві жителі виймали з цієї річки золото, використовуючи елементарні інструменти. На жаль, сьогодні більше ніхто не експлуатує це золото. Легенда ця передається за допомогою найбільшого заходу під відкритим небом з Румунії. Щороку, в найближчу неділю до дати 20 липня (Св. Іллї), тисячі місцевих жителів і туристів піднімаються на гірське плато для участі в «Ярмарку дівчат”. Перша документальна згадка про цей захід датується 1816 роком. Згідно історикам, упродовж років у цьому заході взяли участь відомі особистості, у тому числі австрійський Імператор Франц Йосиф I, під час свого візиту до Трансільванії у 1852 році. У минулому, люди, що проживали у навколишніх селах, зустрічалися тут, щоб обмінюватися товарами, але це було, також, можливістю для хлопців та дівчат познайомитися, а потому й побратися. У наші дні захід має яскраве фольклорне значення, що робить його привабливішим для туристів.

Звідки береться назва Фегераш і суперечка навколо назви найвищого гірського піку в Румунії є лише деякі з легенд, що збереглися до наших днів, яких намагалися витлумачити лінгвісти чи історики.

У горах Фегераш, яких перетинає найбільш дивовижний дорожній шлях у світі — Трансфегерешан — знаходиться і найвищий пік з Румунії — Молдов’яну — 2.544 м. Про походження його назви тривають і зараз різні спори. Деякі історики стверджують, що назва походить від собачки Молда, від якої запозичило свою назву і князівство Молдова. Чимало дослідників відхилили цю ідею і стверджували, що назва піків Фегераських гір походить від прізвиськ пастухів, які піднімалися туди понад 80 років тому. Так, пік Молдов’яну отримав назву від пастуха, який орендував ту частину гори. І назва гірського масиву Фегераш породила суперечки. Кажуть, що слово має угорське коріння. Деякі історики стверджують, що походить від слова “фогор”, що означає “куріпка”. Зі сходу на захід, прямою лінією, гори Фегераш простягаються на близько 70 км, а з півночі на південь – близько 45 км. Вони подібні на величезний кістяк орієнтований зі сходу на захід з «ребрами» (піками) орієнтованими на північ і, відповідно, південь. Північні піки є набагато коротшими і крутішими, ніж ті, що на півдні, які є дуже високими і менш крутими. Пік Молдов’яну найкраще видно з повітря. Ці гори стали відомими в Румунії тому що, тут знайшли притулок румунських антикомуністичні борці.

На кордоні між повітами Горж і Мехедінць, неподалік міста Бая де Араме, є боженствений витвір природи. Величезний вапняковий камінь, що завалився через дві точки опору, створив майже єдиний у світі міст, другий за величиною в Європі, і єдиний по якому їздять автомобілі. Тут легенда поєднюється з наукою і заманює тебе проникнути в інший світ. Місцева легенда трохи лякає. Чимало автомобілів, що їздили цим мостом, з’їжджали у провалля, однак, парадоксально, хоча автомобілі перетворювались на залізний лом, з людьми ніколи нічого не траплялося. Міст — це кам’яна аркада, діаметром 4 м, заввишки 22 м, завдовжки 30 м та завширшки 13. Таких природніх мостів мало у світі лише 3 чи 4. Найвідомішим є Ларде з Франції. Якщо науковці вважають цей міст результатом провалу печери, місцева легенда розповідає про щось інше. Кажуть, що колись в печері Поноареле жив–був біс. Злякані ним селяни хотіли його позбавитись і молилися про це Богові. Вдарив Господь Бог долонею по печері, і вона провалилася, створивши міст. Однак, Бісу вдалось врятуватись. Вийшов він по тому боці печери, в якій живуть зараз понад 900 кажанів. Людям не дуже подобається говорити про Господній міст, але хочеться вірити, що Богові насправді вдалось перемогти Біса, бо Господу Богу все таки вдалось вратувати всіх людей, котрі тут потрапляли в ДТП.

Зі столицею Румунії пов’язана одна з найкрасивіших легенд. Її героями є Димбовіца і Букур, дочка лісника і пастух, від яких беруть свої назви річка Димбовіца та місто Бухарест. Подібно Риму, столиця Румунії простягається на семи пагорбах. Крім того, про бухарестські озера виткалися протягом часу міські історії, які збереглися до наших днів. Легенда свідчить, що у глухому лісі, де проживала Димбовіца зі своїм батьком, прибуває одного дня прекрасний принц, який потребує допомоги, щоб перетнути гори. Дівчина допомагає йому, хоча дорога була нелегкою. Принц, вражений її красою, закохується в неї та пропонує вийти за нього заміж. Димбовіца, однак, кохає пастуха Букура. На знак подяки, принц – який був, ніхто інший, як гірський принц — подарував дівчині маленький ніж і дерев’яну іграшку. Коли викручувала дівчина ішрашку, вона перетворювалася на фею, яка могла виконувати будь-яке бажання. Дівчина показала їх своєму нареченому, Букуру. Бажаючи довести, як сильно вона його любить, вона забила ніж у скелю. Звідти утворлилося джерело чистої питної води. Димбовіца назвала його своїм імям, а разом зі своїм нареченим утворили населений пункт неподалік цього джерела. Букур дав своє ім’я цьому населеному пункту. І так, невелике село, що сьогодні стало мегаполісом, називається Бухарест, а річка, яка перетинає його – Димбовіца.

Одним з найбільш вражаючих місць в Селажському повіті є “Сад Драконів”, природний геологічний заповідник, що подібний, в деякій мірі, на грецьку “Метеору”. “Сад Драконів” розташований на околицях села Гилгиу Алмашу, у селажській комуні Балан, і є, насправді, безліччю іррегулярних скель, що утворилися тут після відриву і сповзання цілих скельних блоків від пагорба Інкієтурь. На думку геологів, пізніше ці утвеорення взяли найхимерніші форми: колони, контрфорси, мости, гриби, деякі заввижки 10-12 м. Через їхні дивні форми, місцеві жителі присвоєли скелям цікаві назви. Таким чином, найбільші з них, у формі призми, отримали назви казкових персонажів, Дракон та Дракониха, менші за розміром скелі були названі більш земними назвами: Дід, Ева, Солдат, Сфінкс, Монах, Капітан, тощо.

Один з найвідоміших гірських піків повіту Алба є Пік Геїна (укр. “Курка”) висотою 1486 м. Він розташований у північно-західній частині повіту, на кордоні з повітами Біхор, Хунедоара та Арад. В основі популярності цієї гори лежить легенда, а також традиційний “Ярмарок дівчат”, захід, що проходить тут протягом сотень років. Легенда цієї гори тісно повязана з річкою Арієш, яка перетинає Західні гори. У народі кажуть, що на цій горі, у близкучому палаці, жила фея неземної краси. Вона мала курку із золотим пірям, що несла щодня три золоті яйця, і фея дарувала ці яйця бідним дівчатам, які мали виходити заміж. Одного разу, три місцеві хлопці, котрі чули про багатство феї, одяглися в жіночий одяг, зуміли потрапити в палац і вкрасти курку. Кваплячись, по дорозі вони загубили золоті яйця, які розбилися в річці Арієш. З тих пір, пісок цієї річки містить фрагменти золота. Протягом сотень років місцеві жителі виймали з цієї річки золото, використовуючи елементарні інструменти. На жаль, сьогодні більше ніхто не експлуатує це золото. Легенда ця передається за допомогою найбільшого заходу під відкритим небом з Румунії. Щороку, в найближчу неділю до дати 20 липня (Св. Іллї), тисячі місцевих жителів і туристів піднімаються на гірське плато для участі в «Ярмарку дівчат”. Перша документальна згадка про цей захід датується 1816 роком. Згідно історикам, упродовж років у цьому заході взяли участь відомі особистості, у тому числі австрійський Імператор Франц Йосиф I, під час свого візиту до Трансільванії у 1852 році. У минулому, люди, що проживали у навколишніх селах, зустрічалися тут, щоб обмінюватися товарами, але це було, також, можливістю для хлопців та дівчат познайомитися, а потому й побратися. У наші дні захід має яскраве фольклорне значення, що робить його привабливішим для туристів.