Tag: даки

Про
населення даків і гетів
або дако-гетів
історичні джерела дають нам мало
інформації. Косони або дакійські золоті
монети є однією з багатьох загадок про
цивілізацію
тих, хто населяв територію сучасної
Румунії понад 2500 років тому. На північ
і схід від Дунаю, в напрямку Східної
Європи та Азії, жили, згідно з грецькими
і римськими письмовими джерелами,
варвари – населення, що перебувало за
межами ареалу давньої середземноморської
цивілізації. Римляни називали цю
територію Barbaricum, де існував справжній
конгломерат германців, фракійців,
іранців, у
перші століття християнської ери в
регіоні з’явилися також азійські і
слов’янські мігранти. У цьому конгломераті
також жили дако-гети, на північ від Дунаю
та у внутрішньокарпатському регіоні.

У
греко-римському світі економіка була
монетизована, гроші були еквівалентом
усіх цінностей. Варварські народи
наслідували грецькі та римські монети,
щоб полегшити торгівлю. Першими монетами,
скопійованими дако-гетами,
були тетрадрахми македонського царя
Філіпа II у 4 столітті до нашої ери. Інші
типи грецьких монет також стали
зразками для наслідування,
наприклад, монети Олександра Македонського
та Філіпа III у тому ж столітті. З плином
часу, аж до приходу римлян на Балкани у
2 столітті до н.е., гето-дакійці
почали наслідувати греко-македонські
монети, причому їхня якість значно
погіршилася як у зображеннях на них,
так і в їхній якості. Зі зміцненням
Римської держави вздовж Дунаю на заході
та півдні, дако-гети
наслідували римські денарії. Так
з’явилися монети під
назвою косони.

Історик
і нумізмат Міхай Діма досліджував ці
дакійські
монети і є автором кількох текстів про
них. Він зробив короткий вступ до довгої
історії косонів,
чиє ім’я походить від імені вождя даків,
який брав участь у змові проти короля
Буребісти у 44 році до н.е. і став його
наступником:
Що
насправді означає Косон? З одного
боку, власне ім’я, яке приписували
династії з
Дакії,
Фракії чи Скіфії, а з іншого – золота
монета. Пізніше з’явилися також срібні
монети з легендою Косон. Ось що означає
косон: золота монета вагою близько 8,5
грамів, діаметром від 18 до 22 міліметрів.
На ній зображено, з одного боку, орла,
який стоїть на скіпетрі ліворуч, тримаючи
вінок у правому пазурі. На
зворотнійстороні
-
три фігури, консул між двома лікторами.
Монограма зазвичай з’являється на
лицьовій стороні, а легенда Косон
грецькою мовою в екзерсисі.

Предмети
античності, що дійшли до нас, часто також
слідували
середньовічною траєкторією. Це також
стосується дакійського косона, про який
ми дізнаємося з тексту великого
представника європейського Відродження.
Міхай
Діма:
Монети
типу косон вперше згадуються в
16 столітті Еразмом Роттердамським у
листі до єпископа Бреслау. Оскільки
лист датований
1520 роком, монета, описана Еразмом, не
могла походити від знаменитого скарбу,
виявленого в руслі річки Стрей, знайденого
в 1543 році. Також до 1543 року вперше
згадується літургійна посудина, на якій
було закріплено кілька старовинних
золотих монет, в тому числі косон. Вона
перебувала в Алба-Юлії до 1557 року, після
чого була перевезена до Нітри у Словаччині.
Припускають, що монета в нітранській
чаші могла походити зі скарбу, знайденого
в 1491 році. Це може бути найдавніша
збережена монета типу
Косон.

Косони
стали відомими після відкриття низки
скарбів, більшість з яких були випадковими
знахідками. Багато знахідок косонів є
непевними в тому сенсі, що вони згадуються
в джерелах, але ніколи фізично не дійшли
до сьогодення.
Але в деяких фахівці впевнені, як сказав
Міхай Діма:
Перший
скарб, про який ми точно знаємо, що він
складався із золотих монет типу Косон,
був виявлений
на початку 19 століття, у 1803 році, на горі
Годяну,
в районі гір Шуряну та Орештьєй. Кілька
мешканців
села Вилчелеле
Буне знайшли 400 монет, які були
ідентифіковані як 3 типів,
з монограмою, але різного розміру,
причому останній тип не мав монограми.
Незадовго до цієї знахідки, у 1802 році,
в тому ж районі з’явився ще один скарб
золотих монет типу Лисимаха, що спонукало
багатьох мешканців регіону спробувати
щастя. Схоже, що багатьом пощастило,
оскільки торгівля золотими монетами
привернула увагу австрійської влади,
яка почала цікавитися їхнім походженням.

Відтоді
виявлені косони
зберігаються в музеях Румунії, але вони
також продаються
на світовому ринку старожитностей.
Дакійські косони є свідченням наслідування
периферійного суспільства, такого як
даки, по відношенню до домінуючої
культурної моделі, наприклад,
греко-латинської. Але це також свідчення
відносин, які завжди існували між центром
і периферією.

Добруджа – це територія, усіяна старовинними фортецями. Тут знаходиться
найстаріше поселення на території Румунії – фортеця Гістрія (Істрія). Теж тут розташоване
поселення, яке зараз лежить наполовину під Чорним морем – Каллатіс (Мангалія). У Чернаводі, у фортеці Аксіополіс, був
знайдений «Мислитель з Гаманджії», виразник найдавнішої неолітичної культури
Добруджі, що датується роками до нашої ери. Тут розміщені фортеця Адамклізі та «Tropaeum Traiani», пам’ятник, що був встановлений
імператором Траяном на честь найкривавішої битви між даками та римлянами в 102
році н.е.. І теж на добруджанських краях розташована фортеця Томіс, місце
заслання римського поета Публія Овідія Назо.

Але по всій Добруджі є фортеці – більш-менш відомі – залишки давнини:
Капідава (Топалу-Констанца), Карсіум (Хиршова-Констанца), Сацидава (Дунарень,
Аліман-Констанца), Пакуйул луй Соаре (Остров-Констанца), Альбешти (Констанца),
Ульметум (Пантелімон), Енісала або Гераклея (Сарікьой-Тулча), Халміріс
(Муригіол-Тулча), Егісс (Тулча), Аргамум (Журилівка). Майже забуті фортеці:
Діногеція, Аррубіум, Троесміс, Берое, Кіус, Альтінум, Цивітас Аусдесценсіум,
Партенополіс, Стратоніс, Новіодонум. Фахівці з історії та археології Добруджі з
Музею національної історії та археології міста Констанца та з
Науково-дослідного інституту Тулча пропонують детальну інформацію для тих, хто
хоче пізнати Добруджу ближче. На веб-сайтах цих двох установ (minac.ro, icemtl.ro), на спеціалізованих сайтах (arheologie-ibida.eu), на сайті Міністерства культури (cimec.ro) та сусідніх монастирів (dervent. ro) можна знайти
інформацію про ці фортеці.

На території комуни Дунарень відомі дві фортеці з кам’яними стінами та
оборонним ровом – одна прямокутна (150 х 80 метрів), до якої пізніше додано ще
одну такої ж форми (70 х 40 метрів), в якій знайдено монети II-IV, уламки кераміки, руїни стін, написи, барельєф
із зображенням Меркурія тощо. Деякі дослідники встановили що назва цієї фортеці
Сацидава. Інша частина фортеці (квадратний табір) була винайдена трохи далі на
південь, де були виявлені монети та фрагмент грецького напису.

Фортеця Халміріс – археологічна пам’ятка, розташована в 2,5 кілометрах на
схід від села Муригіол, у повіті Тулча, є сильною римською та
римсько-візантійською фортецею, місцем розташування військових частин і
станцією Дунайського флоту Classis Flavia Moesica. Тут виявлено пам’ятники
військової, цивільної та культової архітектури, серед них єпископська базиліка
зі склепом перших добруджанських мучеників – Епіктета та Астіона.

Фортеця Егіс в місті Тулча – розташована на пагорбі Пам’ятника, у
північно-східній частині Тулчі, була побудована в кінці 4 століття до нашої
ери. Її назва кельтського походження походить від легендарного засновника
Каспіоса Егісса. Розповідаючи про події, що відбулися 12 року до нашої ери,
коли на місто напали гети, Овідій назвав його «uetus urbs». На початку 2
століття фортеця стала важливим військовим штабом, пізніше єпископською
резиденцією (VI ст). Міське життя закінчилося в Егісі в першій чверті VII ст.
Територія знову заселена в X-XI століттях н.е.. Зараз на пагорбі Пам’ятника можна
відвідати деякі археологічні комплекси пізньої римської доби. Чимало
археологічних матеріалів, виявлених під час археологічних розкопок,
організованих у другій половині XX століття, можна знайти в постійній виставці
Історико-археологічного музею в безпосередній близькості.

Іншими залишками та території тулчанського повіту є руїни фортеці Ібіда, що
на території сучасного села Слава Русе. Враховуючи стратегічне значення регіону,
у тетрархічний період (Ліциній-Константин Великий) було побудовано грандіозну
оборонну систему, що охоплювала як долину річки Слава, так і стратегічні пункти,
розташовані на висоті: фортеця площею близько 24 га, укріплення на близько 3,5
га на пагорбі Харада (прибудова фортеці) і форт на висоті 158 метрів – також на
пагорбі Харада. Незважаючи на це, історичні відомості про фортецю незначні:
поліс Ібіда згадується Прокопієм Кесарійським серед фортець, перебудованих
Юстиніаном, як стверджують дослідники Асоціації Ібіда. Фортеця проходила через періоди
миру та процвітання (про що свідчать археологічні знахідки), але й через
критичні моменти: напади готів (4 ст.), кутригурів (за часів правління
Юстиніана I) тощо. Припинення міського життя в Ібіді було зумовлене падінням добруджанських
оборонних фортець Добруджі в першій чверті VIII ст.

На території сучасного села Аліман знаходиться фортеця Сацидава (поселення гето-даків і римський табір, II – III ст.) і заповідник скам’янілостей площею 15 га. За часів Траяна, 114 р. н.е., у таборі Сацидава розмістилася когорта IV Gallorum, а пізніше, наймовірніше, починаючи з правління Адріана, когорта I Cilicum sagittariorum milliaria. Назва Сацидава свідчить про те, що в цьому місці або поблизу існувало до римського завоювання дако-гетське поселення. Виявлення місця розташування Сацидави було можливим завдяки підтвердженню інформації, наданої стародавніми джерелами та епіграфічними документами, насамперед міліарієм часів імператора Деція. Проведені дослідження, які привели до виявлення, здебільшого, стіни 4 – 6 ст., показує, що в Сацидаві, римське укріплення існувало з 2 століття н.е. аж до початку 7 ст. З виявлених до тепер епіграфічних документів (близько 20 написів) дізнаємося, що в Сацидаві розмістився піхотний загін, «cohors I Cilicum milliaria equitata», що контролював південну частину Добруджі.

Подорож дев’яти дітей, захоплених
історією та археологією, які виявили частину секретного архіву так званого
ордену Драконів, архіву, що зберігає кодовану інформацію про прихований скарб
даків – це ідея телесеріалу, зйомки до якого розпочалися в цей період.

Йдеться
про поєднання таємниці, історії та віри з духовним багатством цих країв, про що
нам розповідає сам режисер Андрей Кіріак: «Ідея трохи давніша, взяла вона свої
початки 13 років тому, після того, як я поїхав разом з моїм другом відвідати Сармізегетузу.
Там я почув всілякі історії від місцевих жителів, про скарби даків, про
духовність і так зародилася ідея документального фільму, який згодом перетворився
на серіал. Ми перебуваємо на початковій стадії, два роки тому ми підписали
контракт про спонсорство з рекламною компанією, і отримали деякі кошти, невеликі,
порівняно з бюджетом кінострічки, і ми зняли історичну частину першого сезону.
Тобто період князя Влада Цепеша, де ми розповідаємо про часи панування Влада
Дракула, батька Влада Цепеша, про стосунки Влада з князем Раду Красивим та
деякі інші невеликі історичні моменти, які допомагають нам краще зрозуміти
справжню історію тих дев’ятьох дітей, які у 2020 році знайдуть цей надзвичайний
щоденник Влада Цепеша, частину секретного архіву Ордену Драконів, орден, який
охороняв Влада Цепеша. І в цьому щоденнику алегорично розповідаємо про казковий
скарб даків, про таємниці, які даки успадкували від Атландців (мешканців фортеці
Атлантиди). І так ми починаємо нашу подорож, починаючи від цих скарбів.»

Скарб не стільки матеріальний, скільки
духовний, що складається із прихованих тут таємниць, розповідає наш співрозмовник: «Ми будемо знімати в найкрасивіших місцях Румунії. Вся
Румунія дуже красива, тому обрати місце для зйомок не буде дуже важко. До тепер ми знімали в Дунайських котлах, у печері Понікова, у печері Ветерань і на гірському піку в горах Лотру, також в горах Бучеджь, дуже багато зйомок було в долині Обиршієй. Також ми почнемо знімати на Трансфегерешані, поблизу Сармізегетуси, у печері Болі, печері Шура Маре, це будучи менш відомі широкій публіці туристичні атракції, багато хто з тих, хто побачив відео-кліпи запитав мене, чи зйомки були
проведені у Румунії, наприклад. Це абсолютно сенсаційні місця, про які мало хто знає і
які ми хотіли показати у фільмі. Але ми будемо знімати повсюди. У найважливіших
містах Румунії – укріплені церкви, у Молдові, в горах Чахлеу, Ретезат, в горах Мечінулуй, що у Добруджі. Ми також поїдемо на південь Румунії, до
печери Святого Андрія, а потім з Констанци до Сігішоари.»

Фільм, який вже порівнюють як тренд із кінострічкою Гра престолів/Game of Thrones чи Кодом Да Вінчі, і про якого режисер сказав нам, що він може стати
брендом країни для Румунії. Ми
закликали Андрія Кіріака звернутися із посланням до наших закордонних слухачів: «Я сподіваюся, що фільм
стане для них приємним сюрпризом, і вони із зацікавленістю прибудуть до Румунії, щоб побачити ці красиві місця, щоб побачити чогось нового у країні вампіра Влада Дракули, і покинуть нашу країну із душею, сповненою радості. Багато з них можуть вирішити залишитися в цих
краях, бо є багато іноземців, які приїхали сюди, сподобали Румунію і залишились тут. Вони виявили, що це райський куточок світу, де справді варто
прожити своє життя!»

Після 20 років, проведених у США, Андрей Кіріак стверджує, що Румуніямає іншу вібрацію і що цього відчувають іноземці. Егрегора, бо так називається цей фільм, є пошаною відданою румунській культурі, що висвітлює дакський простір, а потім період панування Влада Цепеша. В кінці фільму буде виявлений нарешті дакський скарб, що
складається з надзвичайного духовного багатства цього простору: «Дякую за те, що розповідаєте про Егрегору, і я не можу дочекатися
до коли завершу цей проєкт,
який закликає публіку виявити
матеріальний скарб, а також
духовний скарб, який, мабуть, є у кожного з нас!»

Захоплюючий фільм, шлях якого ще триватиме півтора року, якщо користуватиметься він реальним фінансуванням.