Tag: Дан Дунгачу

Тема автокефалії
Православної Церкви України викликає особливий інтерес в румунських експертів та
аналітиків, а також в ЗМІ, які уважно стежать за релігійною ситуацією в
Україні. З одного боку у Румунії стурбовані подальшою долею етнічних румунів України,
переважна більшість релігійних громад яких канонічно підпорядковується
Московському Патріархату, а з іншого боку – небезпекою загострення
міжконфесійних відносин в сусідній країнs. Водночас Румунська Православна
Церква, до якої відносять себе 86% населення, може відіграти особливу роль в
процесі визнання нової української церкви.

У розмові на цю
тему з журналістом публікації Адеверул, один з провідних румунських геополітиків,
директор Інституту політичних наук Академії Румунії Дан Дунгачу каже, що
автокефалія є відповіддю України на анексію Криму, стверджуючи, що Київ завдав
Москві такого удару, від якого вона ще не отямилася. Однак він вважає, що
Кремль, наразі, перебуває і в очікуванні результатів президентських виборів.
«Росія дійсно розлючена, так, але неекспансивно розлючена. Росіяни поки що
не висловлюються, не прийшли до тями. Я не пам’ятаю жодної події, яка б застала
росіян зненацька, як на цей раз. Росіяни отримали удар «по-російськи». Вони
були тими, хто задавав несподіваних ударів, а Крим, Сирія є такими прикладами.
Тепер удар отримали вони. Хто його завдав? Вони кажуть, що американці. Утім, якщо
відверто, то мені дуже важко уявити, що цей удар походить зсередини
православного світу, бо він такий сильний, що не можна собі уявити, що його міг
хтось завдати без імпульсу ззовні.»

Дан Дунгачу
говорить про небезпечну тенденцію використання церкви в політичних цілях на тлі
кампанії з чергових виборів президента України, які пройдуть в останній день
березня, що на його думку негативно впливає на процес визнання української автокефалії іншими
православними церквами. «Українці зробили з цього політичний проект, який є
дуже ризикованим. Президентські вибори в Україні пройдуть 31 березня. Колишній
президент Ющенко вже заявив, що пані Тимошенко, яка лідирує в опитуваннях, у
2008 році, просила патріарха Варфоломія не поспішати з наданням томосу про
автокефалію української православної церкви президенту Віктору Ющенку. Навіть
якщо це правда, такі заяви не можна робити. Тому що автокефалія повинна бути державним
проектом України, але тепер це дуже персоналізований проект. Таким чином подальша
роль нової церкви залежить від результатів виборів 31 березня. Всі очікують їх
результатів, тому жодна церква не квапиться визнавати автокефалію ПЦУ, навіть
грецька, яка нещодавно мала Синод і відклала розгляд цього питання до наступного
засідання розширеного Синоду.»

Румунська
Православна Церква ще не має офіційної позиції щодо конфлікту між Російським і
Константинопольським Патріархатами. Наприкінці минулого року Священний Синод
Румунської Православної Церкви закликав Вселенський Патріархат і Російську
Православну Церкву знайти спільне рішення в ситуації, що виникла навколо
автокефалії Православної Церкви в Україні та зберегти єдність віри та
пастирської адміністративної свободи, остання будучи характерною ознакою
православ’я. Досить імовірно, що Румунська Православна Церква визнає автокефальну
українську церкву як сестру. З іншого боку, не можна нехтувати тісними зв’язками
між Румунським і Російським Патріархами, відновленими в минулому році взаємними
візитами.

Дан Дунгачу: «Парадокс, виклик для нас, полягає в
тому, що Румунська Православна Церква стане тим, хто «робить гру» або зможе «зробити
гру». У Різдвяному посланні Патріарха Московського і всієї Русі Кирила, яке було
опубліковане на офіційному сайті Московського Патріархату, з’явилися мови, на
які воно було перекладене. Це мови народів, вірних російській церкві. Уперше в
історії у цьому списку написано молдавська мова і в дужках румунська. Уперше
росіяни визнають, що молдавська мова не відрізняється від румунської мови, що до
тепер у них було офіційною тезою. Тобто вони кажуть, що молдавська мова є
румунською. Уперше. Це робить зараз Російська Православна Церква знаючи
потенціал, який має Румунська Православна Церква, тому що люди повинні
розуміти: те, що сталося в Україні, означає зменшення російської церкви та
збільшення української церкви, але невідомо наскільки зменшиться російська і наскільки
збільшиться українська. І в порівнянні з ними Румунія стає ще більш важливою з церковного
погляду. Адже після неї йдуть малі церкви. А росіяни дуже добре знають, що
Румунія буде важливим гравцем, на Румунію зараз споглядають, не на інші церкви.
На Румунію тепер дивиться Москва. Що правда й Константинопольський Патріархат.»

У жовтні під час
свого візиту до Бухареста для участі в урочистостях із нагоди освячення нового
кафедрального храму Румунського патріархату Вселенський патріарх Варфоломій
закликав ієрархів Румунської Православної Церкви сприяти єдності православ’я і
підтримати становлення єдиної Української Православної Церкви. Він висловив
впевненість, що Румунська Православна Церква братиме участь у збереженні
єдності та праведності Церкви, демонструючи, цим самим, єднання Константинопольського
та Румунського Патріархатів. Коментуючи відсутність відкритої заяви патріарха
РПЦ Даниїла Дан Дунгачу сказав, що він не буде квапитися з рішенням. «Про Патріарха
Даниїла можуть багато чого казати, але одне не можуть сказати точно: ніхто не може поставити під сумнів його богословські
чутливість і культуру. Усі заяви Патріарха Даниїла є відповіддю на філософію і
теологію, що стоять в основі надання автокефалії Україні. Він говорить про
синодальність, про православне богослов’я, яке повинне вчити нас синодальності.
Таким чином, Румунська Православна Церква є єдиною, яка тепер захищає
православну синодальність від тенденції до «папства», що спостерігається як у
Москві, так і в Константинополі. У цьому суть складної ситуації, в якій
перебуває зараз Румунія. У цьому питанні усі карти знаходяться на руках у Румунської
Православної Церкви та Румунської держави. Хто закликає Румунську Православну
Церкву визнати щось поспішно, кинути карти і сказати робіть що хочете, це або наївна,
або неінформована людина.»

У перші дні червня, після дворічної паузи, у
Берліні були відновлені переговори щодо Придністровського врегулювання у
форматі «5+2», в якому Молдова та невизнана Придністровська молдовська
республіка є сторонами, Росія, Україна та ОБСЄ
виступають посередниками, а ЄС та США є спостерігачами. Останній раунд переговорів
між Кишиневом і Тирасполем відбувся рівно два роки тому, а зараз діалог був
відновлений з ініціативи та під егідою
Німеччини, яка головує в ОБСЄ.

Відомий румунський аналітик і директор Чорноморського університетського
фонду Румунії Дан Дунгачу стверджує, однак, що відновлення цих перемовин в
нинішньому регіональному контексті є великою помилкою. В ефірі національного
телебачення він пояснив свою позицію тим, що Молдова сьогодні перебуває в
слабкій позиції у переговорах, Росія всіляко намагається скористатися
контекстом, Сполучені Штати недостатньо уважні до регіону, а Німеччина хоче
«успішно» завершити своє головування в ОБСЄ. Аналітик переконаний, що будь-які
переговори, навіть з технічних питань є вигідними придністровський стороні,
тобто Росії.

Дан Дунгачу: «Перше, що слід прокоментувати це – наскільки доречним є
відновлення переговорів у форматі «5+2» в нинішньому дуже складному
регіональному контексті, в якому паралельно йдуть перемовини про статус Донбасу.
Ця синхронність, на мій погляд, є дуже тривожною. Чому? Тому що, якщо реально
подивитися на речі, то можна буде помітити, що будь-яке рішення
придністровського конфлікту, очевидно буде застосоване на Донбасі, і навпаки.»

Румунський оглядач переконаний, що так пояснюється наполегливість Росії
щодо відновлення переговорів у форматі «5+2». На його думку, будь-яка поступка
Кишинева вплине на Київ і навпаки, тому що Росія шукає слабку ланку, яка б
погодилася на так звану «широку автономію», фактично федералізацію на Донбасі
чи в Придністров’ї. Дан Дунгачу каже, що Київ знаходиться в гіршому становищі у
переговорах через зовнішній тиск щодо дотримання Мінських угод, зокрема
проведення виборів на окупованих територіях і надання особливого статусу
Донбасу.

Дан Дунгачу: «Але найголовнішим аспектом є те, що той, хто поступиться
першим створить прецедент для іншої сторони. Стратегічна помилка, яку
допускають обидві держави полягає в тому, що вони не узгоджують спільну
позицію. Якщо Молдова поступиться у цих переговорах, то вставить ніж у спину
України. Тому що, повторюю, ця модель буде застосована в Україні. Молдова в
даний момент намагається рухатися як риба, вислизнути з рук, але це ризикована
гра. І замість того, аби Україна і Молдова стали партнерами, в тому числі у цих
переговорах, складається таке враження, що обидві сторони діють, практично, одна
проти іншої.»

Аналітик вважає, що Україна і Молдова мають перейти від оборони у наступ,
не дозволяти Росії вигравати в ході переговорів і в політичному плані, після її
перемоги у військовому і це, на його думку, може бути зроблено шляхом оголошення
Донбасу і Придністров’я окупованими Росією територіями.

Дан Дунгачу: «Кишинів і Київ мають разом чітко заявити, що ці території не
можуть бути предметом переговорів з Росією. Повинні сказати Москві, що якщо
вона сподівається на те, що Кишинів і Київ, за підтримки європейців, будуть
фінансово підтримувати ці території, а вона в цей час зберігатиме стратегічний
контроль над ним, то помиляється. Уявіть собі, що сьогодні або завтра Київ і
Кишинів скажуть, що припиняють будь-які переговори з Росією і, якщо вона хоче
контролювати ці території, оголосять іх тимчасово окупованими. Не відданими, не
визнаними, а окупованими, якими Молдова або Україна не мають можливість
управляти. Це було б стратегічним ходом України і Молдови, рішучим наступом
проти Російської Федерації.»

Жоден західний партнер – Німеччина, Франція чи США, не матиме, що робити, коли буде поставлений перед таким фактом, – каже Дан Дунгачу,
який вважає, що саме тому Москва
наполягає на окремих переговорах в сподіванні, що ці дві країни не об’єднаються
проти Російської Федерації. У висновок, – сказав Дан Дунгачу, зараз Київ і
Кишинів мають налагодити ефективне партнерство в питанні заморожених конфліктів
у цих двох країнах і, за підтримки західних партнерів, перекласти
відповідальність на Росію, а вони в цей час мусять проводити реформи, конче
необхідні для наближення до євроатлантичного простору.