Tag: депресія

Зазнавши між часом тенденцією до зниження, пандемія залишила свій
відбиток у повсякденному житті кожного з нас протягом більше двох років. А серед її
наслідків можна перерахувати й психологічні
наслідки, які
призвели до масового збільшення на глобальному рівні кількості випадків депресії й
тривожності. Йдеться
про 25-ти
відсоткове збільшення
випадків лише за перший рік пандемії
і, швидше за все, набагато більше зараз. Ситуація підтверджується аналізом
політики та догляду за депресією в Румунії та відповідає даним ВООЗ, за
оцінками якої
понад 40 мільйонів європейських громадян страждають від депресії, тобто
еквівалентно 4,3% населення Європейського Союзу.

Лікарі
кажуть, що пандемія погіршила стан пацієнтів, у яких психіатрична патологія почалася після
інфікування COVID-19, а у пацієнтів, які вже мали психічний розлад або
перенесли нервовий зрив протягом
життя, то ці проблеми загострилися. Погане поінформування значною мірою сприяло цій ситуації. Були
такі ситуації коли люди вірили, що вони помруть, якщо захворіють, особливо якщо
їх госпіталізують. Був
також тиск неправдивих новин, який
створив феномен
тривожності, і, не
востаннє, у цьому
контексті захвоюваності коронавірусом, поведінкові зміни, які можуть бути зараховані
до сфери психічного здоров’я, також
викликані тим, що ми не маємо
передбачуваності, – пояснила в інтерв’ю Радіо
Румунія фахівець з політики охорони здоров’я, лікарка Йоана Стенчел.

Ми не звикли бути ізольованими, не мати безпосереднього
спілкування з лікарем, пацієнти довго не розуміли, що з ними відбувається, і
все це створювало контекст, який був недостатньо проаналізований, йому не
приділяли достатньої уваги, тому що в клінічній сфері акцент ставився на тих
синдромах, які відразу загрожували життю, розповідає Йоана Стенчел: «Оскільки
ці прояви є довгостроковими, я вважаю, що зараз, на цій другій стадії long-covid це було спостережено,
чи діагностовано правильно як клінічні
прояви, пов’язані з іншими діагнозами. Ми бачимо багато людей з цим синдромом
хронічної втоми, який ніхто не діагностує як обов’язково належавши до сфери
внутрішніх хвороб чи нейропсихіатрії, але всі скаржаться на втому, хронічну
втому та бунтарську втому, а також на відпочинок та специфічне лікування. Я
вважаю, що лише відтепер ми будемо спостерігати соціальні наслідки цих проявів
через працездатність, здатність вчитися, здатність повернутися до допандемічної
суспільної поведінки».

Після
двох надзвичайно важких років зараз ми зіткнулися з новим великим стресором -
вторгненням Росії в сусідню Україну, що підвищує рівень занепокоєння населення. Це також може
сприяти підвищенню рівня агресивності,
яка вже проявлялася
певними людьми в контексті пандемічної ситуації, каже Іоана Стенчел, яка проаналізувала
ситуацію: «Що стосується пандемії, то я вважаю, що цей період
ізоляції призвів до порушення сприйняття реальності в суспільстві і кожен
створив власні сценарії, в яких бачив себе героєм і суперособою. Звідси ці
порушення щодо толерантності до інших, толерантності до близьких, до прав
близької тобі людини та сприйняття, що ми також заслуговуємо на індивідуальному
або малогруповому рівні на шкоду правам інших. Що стосується поточного конфлікту,
то пандемія, ймовірно, загострила боротьбу за ресурси, доступ до ресурсів,
матеріальних ресурсів, природних ресурсів, а також період політичної
нестабільності, коли залучені сили не змогли впоратися, не знали, як цим
керувати, щоб досягти нової збалансованості, і тому виникли дисбаланси щодо
доступу до ресурсів, щодо доступу до стабільного населення, щодо управління
сприйняттям ризиків з боку населення. У розширеному регіоні Румунії, Республіки
Молдова та України було проведено кілька досліджень, у деяких із них я брала
участь, щодо соціального забезпечення, у сенсі, визначеному концепціями
досліджень безпеки, відповідно сприйняття ризиків для себе, виражене сприйнятими,
але нереальними загрозами з боку інших груп. І, ймовірно, цей дисбаланс, цей
розлад соціальної безпеки, сприйняття ризику, який не обов’язково є реальним,
спричинив загострення в кожній із залучених груп заходів озброєння, заходів
прояву сили таким чином, що це призвело до дисбалансів, якими було і є далі важко
управляти. Водночас той факт, що у нас пандемія призвела до певних обмежень
демократичних свобод».

Почуття гумору – це зброя, за допомогою якої ми можемо
боротися з депресією та занепокоєнням, кажуть експерти. Так само порадою до людей
з цими захворюванням було б будували плани на сьогодення, щодня, щоб вони могли
насолоджуватися тим, що мають, ставити позитивні та реалістичні цілі,
зосередитися на красивих речах, більше спілкуватися, зустрічатися з друзями,
слухати музику, гуляти, придбати домашню тварину, триматися подалі від джерел
фейкових новин і не думати занадто багато про майбутнє. Водночас, вважає Іоана
Стенчел, дві складові – священик, тобто духовна складова, та фахівець (психолог,
психіатр), тобто медична складова – повинні взаємодоповнюватися та співіснувати.

Румунія посідає перше місце в Європейському Союзі за кількістю
матерів-підлітків, і це в першу чергу через відсутність cанітарної освіти
та крайню бідність. Неурядова
організація «Рятуйте дітей» розгортає
освітні та профілактичні програми та допомагає матерям пережити те, що може
стати психологічною та фізичною травмою. Вагітність у підлітковому віці
загрожує як матері, так і немовлю. Габріела Александреску є виконавчим головою організації
і найкраще знає якою є ситуація в країні: «Румунія посідає перше місце в Європі
за кількістю людей у ​​віці до 15 років і друге місце, після Болгарії, за
кількістю матерів у віці до 19 років. Майже 10% усіх народжених дітей – це діти
народжені підлітковими-матерями у віці до 19 років. Гірше те, що в Румунії
щороку майже 750 дівчаток віком до 15 років народжують дітей. Діти з дітьми».

Cоціально-психологічний
портрет підліткової матері
виглядає так, каже пані Александреску: «Більшість вагітних дівчат походять із неблагополучних сімей. Лише 52% підліткових
вагітних проводять рекомендовані лікарем аналізи, хоча 90% з них перебувають на
обліку у сімейного лікаря. Одне з пояснень полягає в тому, що 90% матерів, які
проживають у сільських місцевостях, мусять їхати в інший населений пункт на
огляд до гінеколога і не мають достатньо грошей для цього».

Сумні плоди відсутності санітарної освіти підбирають ці
дівчата, які тільки що розпочали життя
і вже зазнають труднощів
материнства. Багато разів вони кидають школу і тим самим компрометують своє професійне майбутнє. Габріела Александреску: «Існує
тісний взаємозв’язок між санітарною
освітою та низькою кількістю вагітностей у раньому віці. На думку фахівців, які аналізували
це явище на європейському рівні, ця прогалина
у
місцевій системі освіти показує
свої плоди. В основному майже 40% матерів-дітей ЄС походять з Румунії. Є країни, які не
мають народжених дітей від підлітків
(Нідерланди, Данія та Фінляндія), а інші країни- по
одному або два
випадки (Словенія, Латвія,
Люксембург)».

Окрім компрометування життя матері, ані дітям нелегко існувати, каже наша співрозмовниця: «Вагітність у підлітковому
віці – це особливий виклик для медичних, соціальних послуг, для
школи, сім’ї і насамперед для майбутньої матері. Вагітність піддає дівчину особливим ризикам. Як з медичної точки
зору, так і з точки зору шкільної ситуації. Йдетьсяпро тяжкі наслідки як для матері, так і для
її дитини. Серед наслідків підліткової вагітності – відмова від навчання,
бідність, безробіття. Серед проблем здоров’я матерів – анемія, депресія, крововиливи тощо. Також є
серйозні наслідки для дітей неповнолітніх матерів, дитяча смертність,
недоношеність, мертвонародженість або
затримка росту. Згідно з аналізом, проведеним організацією Рятуйте дітей, 5 з 10 матерів ніколи не проходили гінекологічний огляд, що призвело до
передчасних пологів у 4
рази більше. Більше того, рівень
вакцинації серед дітей, народжених від матерів-підлітків, на 10-20% нижчим, ніж у дітей, народжених від інших матерів».

І сімейна ситуація породжує
великі проблеми для багатьох людей, додає Габріела Александреску: «Ми помітили, що багато сімей в Румунії змушені жити на
межі бідності. Загалом сім’ї, яким надається грошова допомога, мають багато
дітей, а житло не забезпечує належного середовища для розвитку останніх. Є такі
ситуації, коли 4-5 дітей різного віку мешкають в одній кімнаті. Витрати на транспортування
дітей до сімейного лікаря або спеціалістів (для вагітних – для пренатальних
оглядів або для матерів – на медичні послуги, включаючи планування сім’ї)
високі, тому вони не можуть звернутися до лікаря у разі потреби. Важливо впроваджувати
персоналізовані послуги, що полегшили би їм доступ до послуг на місцевому рівні».

Організація Рятуйте дітей, яка користується доброю
репутацією в Румунії, бере участь у численних програмах у житті молодих матерів
та їхніх дітей: «Рятуйте
дітей» розробляє комплексні програми підтримки для вагітних жінок та підліткових
матерів у неблагополучних сільських районах; на додаток до оснащення лікарень,
ми дуже турбуємося щодо зменшення дитячої смертності через передчасні пологи.
На сьогодні ми дісталися до 100 пологових будинків, яких оснащили 850
обладнаннями для майже 100.000 новонароджених. Ми вклали великі кошти в цей
напрямок, щоб дати шанс життю дітей, які народжуються передчасно і борються за
виживання. Але ми також маємо програми підтримки та освітні програми у сільських
районах, оскільки там, як я вже сказала, послуги слабо представлені і не
потрапляють до найбільш вразливих матерів, тому ми створили мережу соціальної
інтеграції та боротьби з бідністю шляхом забезпечення інтегрованих послуг -
медичних, соціальних, освітніх на місцевому рівні. Таким чином ми допомагаємо стійкими
та якісними послугами вагітним матерям, неповнолітнім вагітним та їхнім дітям
віком до 5 років. Ми забезпечуємо медичну підтримку, полегшуючи їм доступ до
медичних послуг. Ми інформуємо вагітних про важливість грудного вигодовування,
вакцинації, правильного харчування, допомагаємо вагітним харчуватися краще. Забезпечуємо
їм харчову підтримку, надаємо ліки, вітаміни та все необхідне матері, щоб
піклуватися про своє здоров’я, надаємо захисні та гігієнічні матеріали. Ми розгортаємо
діяльність в 14 повітах Румунії, у 42 громадах. Дотепер ми надали допомогу 56.000
бенефіціарів. Хочемо також розширити нашу допомогу в Республіці Молдова, і
почнемо надавати подібні послуги 15 тамтешнім громадам, протягом 3 років, з
метою покращення стану здоров’я підліткових матерів цієї країни.»

Це не єдині шляхи допомоги з боку неурядової організації Рятуйте
дітей, зізналася Габріела
Александреску: «Окрім цих
довгострокових програм, які проводить організація Рятуйте дітей,
минулого року ми розпочали інформаційно-освітню програму на підтримку матерів у
пологових будинках Румунії. Ми також розробили деякі допоміжні матеріали для
інформування на різні теми про важливість грудного вигодовування, важливість
догляду за новонародженим, а також про важливість обіймів та післяпологову
депресію, оскільки будь-якій жінці важливо знати, що вона може пережити. Ці
матеріали були розроблені неонатологами та психологами».

Радісний і безтурботний період для більшості
з нас, зимові свята, можуть ще більше поглибити депресію в інших. Добревідоме психічне
захворювання – депресія стрімко поширилося останнім часом, ймовірно,
через різноманітні проблеми сучасного суспільства. Ситуація є доволі серйозною,
оскільки за даними ВООЗ, депресія є основною причиною інвалідності у всьому
світі, від неї страждає кожна шоста людина.

А в Румунії, лише у 2015 році було
зафіксовано один мільйон випадків депресії. Й оскільки більш свіжої статистики
немає, можна лише уявити як виглядає становище зараз. Проте, якщо в минулому румуни
відмовлялись відкрито говорити про це і шукати методи лікування, зараз ситуація
дещо змінилася, каже психолог Флорі-Ана Бузіле. «Є певна стриманість, але в той
же час я помітила, у тому числі серед моїх пацієнтів в кабінеті, що в
суспільстві почали визнавати роль психолога. Люди чомусь є більш відкритими до
психіатра, але і в цьому випадку спостерігається відсутність розуміння,
оскільки багато хто думає, що лише «божевільні» звертаються до психіатра. Але
може бути хімічний дисбаланс у мозку, який виводить нас з нормального ладу.
Після належного медичного лікування усе може повернутися до норми. Інакше ми
можемо нести відмінно виліковну хворобу, але яка лише посилиться з часом, якщо
її не лікувати, а якість нашого життя погіршиться.»

Й оскільки симптоми депресії можна легко
переплутати з іншими станами, такими як смуток, допомога лікаря є тим більше
необхідною для точного діагнозу. Однак у багатьох випадках люди, які потерпають
від депресії не усвідомлюють, що з ними відбувається. Вони відчувають лише
тривалий період – протягом двох тижнів – втому, брак енергії та концентрації,
плюс розлади сну або відсутність апетиту. Говорить Флорі-Ана Бузіле. «Ці
симптоми можуть тривати два місяці. Коли справа доходить до цього, ми повинні
бути відповідальними по відношенню до себе, звернутися хоча б за оцінкою, щоб
побачити чи потерпаємо від депресії, або допомогти особі, яка знаходиться в складному
стані. Іншими симптомами є проблеми з концентрацією та прийняттям рішень, які
колись були простим процесом. Почуття відсутності сміливості чи особистої
цінності, самообмеження та вираженої вини (я відчуваю себе винним у всьому). Усе
може дійти до думок про смерть або самогубство, які позбавлять від проблем. Тут
потрібне втручання фахівця, тому що зрозуміло, що людина не може вилікувати
себе.»

Щоб допомогти тим, хто потерпає від депресії краще зрозуміти, що з ними відбувається, й особливо щоб здорові люди проявляли більшу емпатію до хворих, дехто запропонував театр. Натхненний експериментом «Кіт Шредінгера», проведеним фізиком Ервіном Шредінгером для демонстрації парадоксів
квантової механіки, Алекса Бекану написала однойменний драматургічний текст, який був поставлений на сцені театру Александром Бєрчану. Суть експерименту наступна: у закриту коробку вміщено кота. У коробці розміщено,
також, механізм, що містить радіоактивне ядро та ємність з отруйним газом. Якщо
ядро розпадається, то воно задіює механізм, він розбиває ємність з газом, і
нещасний кіт помирає, тоді як квантова механіка стверджує, що кіт буде одночасно живим і мертвим. Однак, коли ми відкриємо коробку, то побачимо, що кіт або живий або мертвий.

Алекса Бекану
пояснює парадокс свого тексту. «Я використала цей анекдот Шредінгера як
метафору: людина яка страждає від депресії, вона і жива, і мертва. Ми намагалися
зробити щось, щоб трішечки поставити їх під рефлектор. Це було навіть трохи
терапевтично і для залучених до проекту акторів, щоб поглибити ці теми.»

У Румунії психічним
здоров’ям нехтують більше, ніж в інших країнах, – каже Алекса Бекану. Це було
очевидним і під час дискусій у фокус-групах, які були створені на етапі
документації. Таким чином театральна п’єса ставить під рефлектори не тільки проблему
нехтування, а й страждання, що відчувають різні особи та, можливо, кожен з нас не розуміючи, що діється. Ось чому «Кішка Шредінгера» є запрошенням до емпатії.
Алекса Бекану розповіла про реакцію глядачів. «Іноді здорові люди схильні
мінімізувати страждання інших людей, якщо воно не помітне. Депресія та стривоженість
не є помітними стражданнями. Вони мають і фізичні симптоми, але не завжди. Так,
вистава є й закликом до емпатії. Ми сподіваємось, що наша ідея спрацювала. Крім
того, для людей, які переживають це або страждали від цього колись я вважаю дуже корисним зрозуміти, що вони не самотні і, що депресія не кінець світу,
хоча багато хто так вважає. У дійсності ситуація може покращитись, якщо звернутися
по допомогу.»

І запрошення,
здається, дало очікувані плоди. Алекса Бекану. «Я була рада побачити, що люди
сміються під час вистави. Ми не хотіли пригнічувати глядачів, навіть якщо говоримо
про депресію. Хотіли, щоб у виставі було багато гумору. Кілька людей, з якими я
говорила після вистави, сказали мені, що вони відчули себе в побаченому. Люди
схильні вважати, що тільки вони мали певний досвід, їм соромно говорити про це
або просити допомоги. Ось чому, на показі вистави, багато осіб з полегшенням побачили,
що й інші переживають такі речі і, особливо, що усе це підлягає лікуванню.»

Театр, очевидно,
не може бути лікувальними засобом, але він допомагає людям усвідомлювати свою
проблему, – каже психолог Флорі-Ана Бузіле. «Говорячи конкретно про театр, важливість,
яку я бачу в театральному акті стосовно депресії, полягає у підвищенні
обізнаності з цього питання. Коли людина бачить п’єсу, в якій герої мають певні
прояви і кажуть деякі речі, які їй дуже знайомі, вона може ототожнювати себе
з ними. А коли розуміє, що ці герої страждають на депресію або мають депресивні
симптоми, людина усвідомлює, що
відбувається з нею. Ось чому театр як інструмент усвідомлення та інформації має
свою корисність, але він не лікує цю хворобу. Люди мають бути відповідальними і
шукати найкращу для себе формулу лікування.»