Tag: держава

Перемога
Антанти у Першій світовій війні, коаліції, до якої Румунія приєдналася з 1916
року, призвела до об’єднання територій, населених переважно румунами зі царської Росії та Австро-Угорщини
з Королівством Румунія. У березні 1918 року Бессарабія або східна Молдова між
річками Прут і Дністер, анексована Росією в 1812 році, об’єдналася з Румунією, а в
листопаді і грудні Банат, Буковина і Трансільванія об’єдналися з Румунією. Утворене таким чином Королівство Великої Румунії було
новою конструкцією і набагато різноманітнішою, ніж та, що була раніше.

У 1866 році, після
сходження на престол Кароля Гогенцоллерна-Зігмарінгенського та прийняттям
першого основоположного акту румунської держави, розпочалася 125-річна
конституційна історія Румунії. Було прийнято щонайменше сім конституцій, кожна
з яких була вираженням іншого типу політичного режиму. Конституція 1866 року
була основоположною конституцією, конституція 1923 року – конституцією
об’єднання, а конституція 1938 року – конституцією режиму особистої влади
короля Кароля II. Наступні три конституції були конституціями
комуністичного режиму – 1948, 1952 і 1965 років. Остання, чинна до сьогодні,
була прийнята румунами в 1991 році і відновила демократичні цінності після
повалення комуністичного режиму в 1989 році.

Конституція
1923 року, опублікована 29 березня 1932 року в Офіційному віснику, є найвищою
формою румунського конституційного права. Її сторіччя повертає в нашу
колективну пам’ять найбільшу демократичну румунську державу, створену
наприкінці Першої світової війни, за яку пожертвували собою близько 500.000 румунів на чолі
зі своїми суверенами королем Фердинандом і королевою Марією. Румунська академія
та Посольство Італії в Бухаресті відзначили разом 100 років, що минули з того
часу. Президент Румунської академії, історик Іоан Аурел Поп,
висвітлив основні моменти конституційної історії Румунії, коментуючи історію
права ХІХ-го століття, яке заклало основи майбутньої румунської
держави: Румунія вже мала
конституцію від 1866 року, але, згідно загальній думці того часу, вона вже не відповідала реаліям після 1918
року. І про цей документ, який називався конституцією, в Румунії були
висловлені судження, які стали упередженнями. Дехто стверджував, що румуни
запізнилися з конституцією. Насправді, румуни мали конституцію в потрібний час,
як і більшість сучасних європейських держав. Італія мала власну конституцію в
1861 році під час об’єднання, прийнявши конституцію 1848 року після революції в
Палермо.

Конституційна
передісторія Румунії ХІХ століття цікава тим, що показує, як старі звичаї зникають, а
на їхнє місце приходять інші сучасні цінності. Однією з них була важливість
народного голосування. Йоан Аурел Поп: Як ми вчили в школі,
Конституція – це основний закон держави. Я б додав, сучасних держав, бо в
Середньовіччі не було конституцій, як би не хотілося декому відсунути час у
минуле. У Румунії Органічний регламент 1831-1832 років для Волощини та Молдови
або Леопольдинський диплом 1691 року для Трансільванії були запроваджені під
іноземним пануванням і мають лише конституційну цінність, вони не будучи
демократичним волевиявленням обраних представників румунського народу.
Конституція 1866 року була першою справжньою конституцією, створеною за
передовою європейською моделлю, бельгійською моделлю, і адаптованою до
румунських реалій в державі, яка щойно стала конституційною монархією.

19 століття
фактично закінчувалося в 1920-х роках ХХ століття, після Великої світової війни
1914-1918 років. Знову все змінювалося, і нові обставини виникнення Великої
Румунії призвели до народження нової Конституції: У 1918 році Румунія подвоїла своє населення і
збільшила свою територію, якщо бути оптимістами, не вдвічі, а майже втричі. Тож
виникла потреба в уніфікації та стандартизації, насамперед законодавчій. І
тільки Конституція могла це зробити. Наша Конституція від 1923 року, прийнята Парламентом,
була демократичною за стандартами демократії того часу, і я б додав, за
стандартами демократії країн Південно-Східної Європи. Документ проголошував
Румунію національною, унітарною, неподільною державою з невід’ємною територією.
Її прозвали Конституцією об’єднання, і вона проіснувала не дуже
довго.

На жаль,
Конституція 1923 року стала жертвою обидвох кривавих тоталітарних режимів фашизму та
комунізму. У 1938 році вона впала під ударами фашистських ідей, а в 1948 році,
щойно відновлена, була скасована комуністичним партійним режимом. Йоан Аурел Поп: Не минуло й двох десятиліть, як
у 1938 році Румунія отримала іншу конституцію. Потім, після Другої світової
війни, була знову офіційно прийнята конституція 1923 року, яка діяла до
офіційного встановлення комуністичного режиму в 1947 році. Послідували згодом
понад чотири десятиліття комуністичного правління, і нинішня конституція
Румунії, прийнята після 1989 року, з усіма її поправками, значною мірою зберегла
своїм змістом стару конституцію 1923 року. Це був документ, розроблений після
тривалого періоду обговорення, він символізував створення з точки зору
внутрішнього законодавства всієї Румунії, і він довів свою довговічність.

Конституція 1923
року знову з’явилася в 1989 році як основоположний документ демократії. Її
сторіччя сьогодні показує, що вона залишається в спадщині румунської правової
думки як еталонний документ.

У ХІХ столітті румунська інтелігенція та взагалі суспільство намагалися
створювати національну
державу. Для досягнення цієї мети, історики і філологи звертаються не
тільки до наукових аргументів, але й до підробок. Патріотичні підробки
мобілізували енергії, які згодом мали позитиві наслідки у напрямку до національної емансипації.

У середині ХІХ століття, після закінчення
Кримської війни 1853-1856 рр., вирішувалася доля румунських князівств, Молдови і Волощини. Національний рух, що виник в останнє десятиліття XVIII
століття, вимагав об’єднання двох князівств в одну державу і вихід з-під османського впливу. Це могло
відбутися лише завдяки переконання великих західних держав, а румунська інтелігенція використала всі засоби для досягнення цієї
політичної мети.
Одним із засобів було підроблення документів доби Середньовіччя, щоб довести кращу ситуацію в періоді що
передував наступу Османської імперії до Європи і завоювання ними румунських земель. Найвідомішою
патріотичною підробкою був«Літопис Гуру», що мав бути офіційною хронікою Молдови ХІІІ століття, яка свідчила про латинське походження румунів.
Той, хто написав цей літопис, Гуру, був ніби-то літописцем принца Драгоша, засновника Молдови.

Мірча Ангелеску,
професор Філологічного
факультету
Бухарестського університету, написав книгу під назвою Містифікації, в якій розглядає підробки, апокрифи, байки та інші містифікації
румунської
літератури. Один розділ присвячений «Літопису Гуру», якого вважає типовим проявом історичного періоду:
«Є особливі умови, які створюють цю атмосферу, в якій з’являються патріотичні
підробки. Підставою для цього є історичний період. Створюється критична маса і
з’являється ідея, і хтось втілює її в життя. Йшлося про спроби зберегти
незалежність, про бої, про те що румуни повинні жити в оточені ворогів, і про
те що було дуже важко зберегти хоча б деяку автономію. Йдеться про історичний
момент, який вимагає і підтримує появу цієї підробки та її поширення. Відомою
підробкою, що передувала підробці ХІХ століття, є підробка мальтійського ченця.
Він стверджував у ХУІІІ столітті, що арабські анодні релігійні рукописи були літописами,
що містили свідчення про певні земельні володіння на Мальті. Наполеон втрутився
і врятував життя ченця, який називався Джузеппе Велла. Це змінило економічний
порядок в країні, з наслідками».

Патріотична підробка
мобілізувала енергію, критичні ставлення були припинені. Ці міркування були більш важливими, ніж
академічні дебати, і румунська інтелігенція запозичила практику часу. Мірча
Ангелеску: «У період Революції 1848 року, яка вимагала
в проголошенні Іона Геліаде Редулеску повернення до стану речей до
османської присутності, було сказано:«Ми не хочемо революції, а реституції», а саме
повернення до старих законів. Проголошення це, ймовірно, підпалило
уявлення одного з
членів родини Сіон. Ніколи не було доведено саме хто був справжнім автором підробки «Літопису
Гуру», який вважав давність свідоцтвом давності
власної родини,
оскільки вони хотіли зареєструвати своїх синів у дворянській школі в Росії, в Петербурзі. У період після Кримської
війни, коли майбуття Князівств залежало від того, що вирішував Паризький мирний
конгрес, з’явилася
ця підробка,
яка навіть була
опублікована. Як з’явилася підробка? Одним з бенефіціарів, але наївним і який не був втягнутий у цю
підробку, був
нащадок боярської
сім’ї Болдур-Лацеску, який зізнався, цитую «потрапив у мої руки цей документ». Ніхто не запитав його, як дістався
йому він? Хтось
його дав йому, чи знайшов він його в архіві? Сьогодні, оскільки ми маємо
легалістичний погляд на історію, це запитання щодо власника було б першим
на наших устах.»

Як будь-яка підробка, «Літопис Гуру» був викритий, однак пізніше, після того, як
румунські політичні претензії були виконані. Мірча Ангелеску: «Першою ознакою, якою
користувалися сучасники
цієї розмови, що завершилася в кінці ХІХ століття, була мова. Вони співставили найдавніший документ з деякою
послідовністю румунською мовою кінця ХУІ століття, із текстом «Літопису Гуру». Текст літопису був
абсурдним, він містив латинські слова, оскільки припускалося що тому що документ
мав бути давнім, він повинен був містити латинські слова. Текст також
містив похідні слова з латинської етимології, найімовірніше взяті від Димитрія Кантеміра. Таким чином, першою
прикметою була мова. Другою ознакою було знання про давні доби. Цей літопис мав цілу низку ознак: певну дату
написання,
підпис автора, ніби
це був нотаріальний акт. У ХІУ-ХУ століттях ніхто не думав про
це.»

Патріотична підробка не була обманом, а засобом досягнення
політичних цілей. Махіавелізм для суспільного блага – це мистецтво, а не
моральне судження.

Уряд Румунії схвалив у четвер термінову
постанову про державно-приватне партнерство. Відповідно до нормативно-правового
акту, державно-приватне партнерство направлено на створення і відновлення або
розширення майна чи активів державного партнера. У той же час була створена
можливість здійснення в державно-приватному партнерстві проектів, які припускають управління
державною послугою.

Укладання партнерства строком на п’ять років, що дозволить
приватному партнеру повернути інвестиції і отримати розумний прибуток є
основними елементами державно-приватного партнерства. Інші важливі аспекти стосуються фінансування проекту в основному з приватних фондів і, в разі
необхідності, шляхом об’єднання приватних коштів з державними або поділ ризиків
між державним і приватним партнерами, в залежності від потужності кожної з
договірних сторін здійснювати оцінку, управляти і контролювати певний ризик.

Прем’єр-міністр
Віоріка Денчіле зазначила, що новий нормативно-правовий акт містить низку
положень, що регулюють діяльність органів місцевого самоврядування, а також
дають можливість створення протягом одного року спеціального фонду для
фінансування договорів державно-приватного партнерства на національному рівні.
«До тепер ми ще не мали закону успішного закону про державно-приватне партнерство в
Румунії. По-перше, мова йде про розблокування законодавства, про стиснення
строків укладення договорів на основі техніко-економічного обґрунтування, з
урахуванням якого буде проведено відбір приватних партнерів.»

Приватний інвестор,
оголошений переможцем процедури відбору після укладання договору про державно-приватне
партнерство, набуває статус приватного партнера. Уряд матиме можливість
прийняти рішення, згідно з яким певні проекти, які він вважає стратегічними,
будуть розроблені та надані від імені державних партнерів, Національною
комісією з питань стратегії та прогнозу. З іншого боку речник уряду Нелу Барбу
заявив, що закон є чітким і матиме необов’язкові методичні рекомендації щодо
практичного впровадження його положень. «Постанова
регулює можливість здійснення в режимі
державно-приватного партнерства проектів, які стосуються виключно управління
державною послугою. Це, наприклад, лікарні, яким потрібні інвестиції, і в таких
випадках можуть укладатися подібні партнерські відносини в цій галузі.»

Державний
партнер має право здійснювати моніторинг та перевірки того, яким чином
приватний партнер виконує зобов’язання, що випливають з договору про державно-приватне партнерство або дотримується чинного законодавства.

1 Грудня румуни відзначають своє національне свято. 97 років тому, в перший день грудня 1918 року в розташованому в самому центрі Трансільванії місті Алба-Юлія на Національних зборах 1228 делегатів з Трансільванії і Банату прийняли рішення об’єднатися з Королівством Румунії.

Перша світова війна обернулася жахливою подією для європейських народів. Упродовж чотирьох років загинули і були понівечені мільйони людей, десятки мільйонів стали біженцями. Країни, в яких пройшли лінії фронтів, понесли величезні руйнування, а серед держав, які опинилися в епіцентрі катастрофи, була і Румунія.

Після спалаху Першої світової війни румунська держава зайняла нейтральну позицію. Цей період історії Румунії ділиться на три етапи: участь Бухареста у Першій світовій війні на боці Антанти (серпень 1916 року і до укладення Фокшанського перемиря в грудні 1917 року); укладення Бухарестського мирного договору з Центральними державами, унаслідок якого Румунія втратила значну частину території; та повернення Румунії на бік Антанти у листопаді 1918 року.

Перемога союзників була досягнута далеко від румунської території, але це була спільна велика перемога народів, які виступали за миролюбність і справедливість проти цинічної «боротьби за місце під сонцем». Завдяки цій перемозі румунський народ зміг здійснити мрію своїх великих мислителів – національну єдність! Величезна творча енергія, надії і порив ентузіазму з боку всіх верств суспільства привели до обєднання румунів в єдину державу.