Tag: дзвіниця

  • Церква з 500-річною історією – символ міста Ботошани

    Церква з 500-річною історією – символ міста Ботошани

    Ботошани, старий ярмарок, засвідчений у 15 столітті, був подарований молдовським господарем Штефаном Великим його дружині Марії Войкіці. З цього моменту він став «містом пані», воєводським містом, яким володіли дружини воєвод. Проте найбільшого блиску йому надала дружина господаря Петра Рареша – пані Єлена. Важко переживаючи смерть свого чоловіка, вдова Петра Рареша знайшла розраду на королівському дворі в Ботошанах. У 1541 році, у подарованому їй місті, яке, як кажуть, особливо любила, вона побудувала кам’яну церкву у молдовському стилі. Молдовський архітектурний стиль був типовим особливо за часів правління Штефана Великого.

    Побудована пані Єленою церква – одна з найстаріших збережених церков у Молдові і розташована на краю історичного центру міста Ботошани. Місце поклоніння було присвячене ще 500 років тому святому Георгію, побідоносцю у битві молдовських воєвод, який став захисником міста Ботошани і досі зберігається на гербі міста. Церква «Святого Георгія» є другою найстарішою після церкви з н.п. Попеуць, побудованої в 1496 році, теж у Ботошанському повіті, має форму хреста з баштою посередині та входом збоку з півночі. Підлога вкрита кам’яними плитами, які зберіглися до сьогодення. Церква прекрасна у своїй простоті і без настінного розпису, точно виражаючи переживання дружини-вдови молдовського воєводи.

    Церква «Святого Георгія» стала символом старого ярмарку Ботошани, а мешканці проголосили Святого Георгія покровителем і захисником ярмарку. Цей факт засвідчує один з міських гербів з 1780 року. На цьому гербі зображено вершника, який вбиває списом дракона. Таким чином жителі середньовічного населеного пункту відчували себе захищеними від прокляття та хвороб. Крім того, церква виконувала практично й свою захисну роль, не тільки духовну. Коли нападали татари, про це сповіщали з високої вежі церкви, а люди ховалися в тунелях і підземних катакомбах міста. Кажуть, що з вежі церкви помітили в Середньовіччі козаків, а згодом і поляків Яна Собеського. Завдяки цій башті купці століттями оберігали своє майно. Водночас ходять легенди, що за кам’яними мурами ховалися від татар під час набігів у XVII столітті молоді дівчата Ботошанів. Краса  цього релігійного пам’ятника, що залишився на згадку про славні часи молдовських воєвод, вразила також історика Ніколая Йоргу, який любив проходжуватися його подвір’ям. «Жодна з ботошанських церков не виявляє такий вражаючий характер сили і водночас досконалої естетичної відповідності, як ця», – писав він на початку ХХ століття.

    Це споруда менших розмірів, без багатьох декоративних елементів і без настінного розпису. Перша дзвіниця була побудована з дерева при церковній брамі. Згодом церква зазнала деяких перетворень після ремонтних робіт, будучи часто випробовувана пожежами та землетрусами. Це – триконічна споруда, побудована з сирого каменю та цегли, різьблений камінь використовувався лише на кутах, на вікнах і контрфорсах. Профіль постаменту досить простий. З обох боків будівлі, поруч з аркою між наосом та вівтарем, є по одному контрфорсу. Апсиди прикрашені арками, що завершуються подвійними арками. Бічні мають по п’ять арок, а східна апсида – сім. Над вікнами ряд маленьких вікон, що оточують усю церкву. Вежа багатокутної форми спирається на дві зірчасті основи; верхня основа має по два маленькі вікна з обох боків. Пронаос церкви, збільшений порівняно з наосом, освітлюється двома великими готичними вікнами, розташованими в південній і західній стінах, перекритих напівсферичним склепінням.  У вівтарі з його чвертьсферним склепінням світло потрапляє через єдине вікно. Іконостас датується 1921-1922 роками, виготовлений з обробленого дерева. Ікони іконостасу написані олією на дереві художником, ім’я якого неможливо розібрати,  а також Григорієм Зуграву в 1733 році.

    Цьому старому місцю поклоніння вдалося вистояти понад 500 років. Воно залишилося символом міста, і щороку 23 квітня його мешканці відзначають покровителя «Святого Георгія». Однак про нього якось забули понад 100 років, бо  з 1911 року коли церкву відреставрував Ніколає Гіка-Будешть ніхто не наважився зробити це. Утім вносили церкву у всілякі списки: список історичних пам’яток і, нарешті, список пам’яток, які ризикують обвалитися. Реабілітаційний процес церкви-пам’ятки став можливим влітку 2020 року завдяки доступу до проєкту європейського фінансування «Реабілітація та розвиток туризму історико-пам’ятного ансамблю Церкви Святого Георгія», який виконувався в рамках Регіональної операційної програми 2014-2020 рр. Вартість робіт становила приблизно 2,75 млн євро, з яких 2 млн євро – європейські кошти. Під час реставраційних робіт, було знайдено докази того, що фундамент зведеної пані Єленою Рареш церкви було зроблено на місці, де в минулому існували дві інші церкви, одна кам’яна, датована XII ст., а інша дерев’яна, з Х-го століття. Також на церковному подвір’ї виявлено середньовічне кладовище.

  • Монастир Попеуць

    Монастир Попеуць

    Поруч з вокзалом у північному румунському місті Ботошань розташований монастир Попеуць, побудований у 1496 році молдовським господарем Штефаном Великим (1457-1504 рр.). Монастирський комплекс був включений до списку історичних пам’яток Ботошанського повіту у 2004 році. Церква має кілька спільних рис з іншими міськими церквами, побудованими в кінці панування молдовського воєводи, а саме із церквою Святого Миколая з міста Дорохой і церквою Святого Георгія з міста Херлеу.

    На північному фасаді притвору, поруч з порталом оригінального входу, знаходиться напис слов’янською мовою, що датується з часів Штефана Великого, на якому зазначено дату побудови церкви. Церква є частиною укріпленого комплексу, який включав господарський палац і вежу-дзвіницю. У господарському палаці біля церкви зупинявся Штефан Великий на своєму шляху до Господарського двору з Херлеу. Відповідно до літописів, 22 липня 1518 року дістався сюди і господар Петру Рареш. В XVI столітті, церква зазнала ряд змін. Тільки в 1626 році, навколо монастиря створилося село, до тих пір церкву оточували ліси. У 1750 році господар Костянтин Раковіце (1749-1753 і 1756-1757 рр.) перетворив церкву Попеуць на чернечий монастир.

    У 1753 році, господар Костянтин Раковіце подарував монастир Антіохійському Патріархату, і від тоді тут проживали грецькі ченці. Кордони монастиря були укріплені документами підписаними Григорієм III Гікою (1776 р.), Олександром I Маврокордатом (1783 р.) і Олександром Морузі (1803 р.). Монастирські маєтки, разом із ставами та виноградниками були здані в оренду ченцями монастиря і приносили великих доходів грецьким ченцям. Серед настоятелів монастиря XIX століття фігурували грецький архімандрит Інокентій та ієромонах Йосиф Георгіан (1864 р.), майбутній митрополит Румунської Православної Церкви. Під час проживання у монастирі грецьких ченців, був відновлений оригінальний настінний розпис в техніці живопису SECCO (темпера), був доданий бароковий амвон, встановлений на північній стіні нефа.

    Закон про секуляризацію монастирських маєтків в 1863 році призвів до експропріації земель, що перебували у власності монастиря, і монастир Попеуць став парафіяльною церквою. Почергово, нерухомості колишнього монастиря були відступлені Мерією міста Ботошань різним установам: ігуменські будинки були відступлені армії в 1868 році, фруктовий сад був перейнятий залізничною компанією в 1870 році і т.д. Те що монастир став парафіяльною церквою негативно позначилося на всьому монастирському комплексі. Церква була покрита бляхою у 1891 році, а у травні 1897 року верхня частина іконостасу обрушилася, а це мало як наслідок остаточне закриття церкви. Однак того ж року Церкву та вежу дзвіницю було оголошено історичними пам’ятками, і румунська держава зобов’язалася їх реставрувати. Це сталося на початку XX століття. У період 1926-1927 рр. була проведена реставрація настінного розпису всередині церкви. У 1928 році на дворі монастиря був створений музей.

    Церква Попеуць побудована в молдовському стилі. Це підтверджено як планом та розміщенням церковних приміщень, так і системою будівництва вежі нефу і зовнішніх декорацій. Церква побудована з каміння у формі хреста. Товщина її стін перевищує метр. З-зовні, фасад був збудований з червоної цегли, нижня його частина покрита геометричними кам’яними формами, кути будівлі і упори виготовлені з масивних кам’яних блоків. Церква має два ряди ніш у зоні притвору, а інтер’єр розділений на три приміщення: притвор, неф і вівтар. Притвор має прямокутну форму і він освітлений готичним вікном, розташованим в західній частині. Іконостас вирізьблений з дерева і датується періодом господаря Костянтина Раковіце. Внутрішній розпис церкви датується XV століттям, і лише частково зберігся до сьогодення. Археологічні розкопки, проведені в церкві, виявили княжий некрополь, тут будучи поховані на трьох рівнях більше 25 чоловік. Похорони проводилися в трьох окремих етапах: два до спорудження церкви, а решти протягом XVI-XVII століть та у другій половині XVIII ст.

    Північно-західніше церковної будівлі розташована дзвіниця заввишки 17 метрів, яка датується тим же періодом що й церква. Вона побудована з каменю, різьбленого тільки на кутах і на рамах дверей і вікон, має три поверхи і дах покритий дранкою. Вежа-дзвіниця монастиря Попеуць є, поруч з Вежею-скарбницею монастиря Путна і дзвіницею монастиря Бістріца, однією з небагатьох будівель такого роду за часів правління Штефана Великого.