Tag: дистанційна робота

Згідно з дослідженням EY Future Consumer Index, криза, спричинена пандемією COVID-19, визначає чотири окремі категорії споживацької поведінки: Різко скороти витрати, Збереже спокій і витрачай, Заощаджуй та Зимуй і витрачай. Споживачі в сегменті Різко скороти витрати (точніше 27,3%) витрачають менше на всі категорії продуктів, оскільки пандемія більш серйозно вплинула на їх професійний статус. Ті з категорії Збереже спокій і витрачай (26,2%), не змінили своїх звичок споживання. Однак більшість споживачів (35,1%) потрапили до категорії Заощаджуй, вони песимістичні та з недовірою дивляться у майбутнє. Споживачі категорії Зимуй і витрачай (11,4%) витрачають найбільше на всі категорії продуктів.

На запитання, чи змінилися споживацькі звички румунів під час пандемії Богдан Войку, соціолог Інституту досліджень якості життя, відповів: «Не знаю. Минулий пандемічний рік, як і цей, – особливі роки, коли різні періоди споживання чергуються один за одним, і тоді я не можу окреслити чіткої картини. Ми повинні спостерігати за режимом споживання протягом дещо більш тривалого періоду, без змін, що означають нові карантинні періоди, обмеження щодо доступу до магазинів тощо. З іншого боку, онлайнове споживання, очевидно, збільшилося, а це означає, що у нас є люди, які замовляють продукти через інтернет, люди, які такого не робили раніше, а зараз роблять це. Це було б головною зміною. Але, на мій погляд зміна ця не є результатом пандемії. Пандемія лише прискорила процес, що відбувався, але Румунія трохи відставала від інших країн.»

Відомий шоколатье-кондитер в Румунії нещодавно висунув ідею, що під час пандемії, наприклад, споживання шоколаду зросло, тому ми запитали у Богдана Войку його думку щодо цього: «Є багато речей, яким пандемія дала поштовх. Загалом такі великі негативні події мають роль трохи підштовхнути людство вперед. Це не означає, що вони бажані, але вони мають такі несподівані наслідки. Я бачив дослідження стосовно споживання шоколаду, але ми не знаємо, чи це так, тому що звіти, які ми там бачили, стосувалися фінансового обсягу, і ситуація може бути різноманітнішою. Якщо ціни все зростали й зростали, відхилення між минулими та теперішніми витраченими сумами має враховувати індекс зростання цін. Якби кількість змінилася, це було б дійсно цікаво, але я не бачу жодного звіту про це. Я думаю, що ще занадто рано підбивати такі підсумки. Можливо, трохи й збільшилося споживання шоколаду, але це слід порівняти з тим, що було раніше. Відпустки за кордоном майже повністю зникли, що автоматично призвело до зростання внутрішнього споживання. Ви більше не виїжджаєте за кордон, тому залишаєтесь довше вдома і споживаєте більше вдома.»

У соціальних мережах також здавалося, що багато румунів почали змагатися у майстерності та приготувати їжу вдома. Але Богдан Войку не вважає, що ця зміна має шанс стати трендом: «Кілька місяців, коли, практично, більшість з нас не виходило з дому, люди готували більше вдома, не їли в офісі. Однак залишається з’ясувати, чи збережеться цей тренд у довгостроковій перспективі. Я сумніваюся. Навпаки, я очікую, що частка тих, хто частіше обідає у місті, зросте, тому що це природна тенденція розвитку румунського суспільства».

Богдан Войку додав: «Я із скептицизмом ставлюся до ідеї, що побачене нами протягом цих останніх місяців, коли ми не могли покидати домівки, що такі події призведуть до зміни звички споживання. Я очікую, що більшість поверниться до попередньої практики, як тільки закінчиться пандемія. З іншого боку, відбувається щось інше, важливіше, що змінить структуру споживання: а саме люди, в даному випадку і роботодавці, і компанії, але й працівники виявили, що вони можуть виконувати багато видів діяльності вдома, на дистанційній роботі, що зменшує ймовірність того, що вони поверняться до офісу після пандемії. Це те, що було виявлено вже давно, і що пандемія прискорила, у сенсі того, щоб зробити графік роботи більш гнучким, що, у свою чергу, призводить до зникнення обідньої перерви, яку вони проводять з колегами по офісу. Ось чому я думаю, що на румунському ринку станеться таке явище: кількість ресторанів з доставкою додому зросте, у них буде ще більше клієнтів, ніж раніше. Насправді, це вже відбувається, є багато нових населених пунктів або нових мікрорайонів, де під час пандемії з’явилися нові харчові одиниці».

Особисто я запрошую вас скуштувати шоколадну цукерку, випити чаю з лимоном та імбиром чи можу запропонувати вам смачний рецепт кексів, знайдений в інтернеті! Або, оскільки у мене зелений сертифікат, я могла би піти в ресторан. Але це лише мій підхід!

Якщо рік тому, на початку пандемії, робота на відстані здавалася ідеальним рішенням для уникнення зараження, між часом сприйняття змінилося. Психічне виснаження або так званий синдром вигорання почало вражати все більше і більше працівників, і незабаром спостерігалися кореляційні зв’язки між цим станом і дистанційно роботою.

Дослідження з цього приводу вже з’явилися на міжнародному рівні, а на національному рівні також проводяться дослідження в цій галузі, як ми дізнаємось від психолога-педагога Драгоша Ілієску: «Ми маємо статистичні дані, що надходять в основному від робочих груп, створених спеціально в Бухарестському університеті та Західному університеті міста Тімішоара в галузі охорони праці, і які зосереджуються, особливо, на цій проблемі стресу на роботі. Це, до речі, прогнозоване вибухонебезпечне зростання. І «вигорання» виникає не від занадто тяжкої роботи, як вважали ми до цього часу. Але в умовах пандемії ми, здається, не надто працюємо, бо більше часу проводимо вдома, особливо як школярі. Однак уже відомо, що це виснаження походить не лише від роботи, а й від інших питань, які є більш контекстуальними. І те, що призводить до вигорання, – це не обов’язково сам стрес, а тривалий або хронічний стрес. На жаль, хронічний стрес деформує нас, і на даний момент ми говоримо про хронічний стрес, тобто про ті речі, які ми робимо постійно, а іноді пов’язані із надмірною роботою та емоційними, реляційними чи когнітивними вимогами тощо. Вони деформують нас, якщо набувають хронічної форми».

Спеціалізовані дослідження, присвячені професійному стресу, вказують на те, що люди усвідомлюють, що вони більше працюють в умовах пандемії навіть вдома. Навантаження збільшилося приблизно на 40%. Невідомо, чи це об’єктивна реальність або це просто суб’єктивне сприйняття. Але, врешті-решт, сприйняття є важливими в цьому випадку, оскільки люди реагують відповідно до сприйняття, продовжує Драґош Ілієску: «Істина полягає в тому, що бар’єри між приватним життям та професійним життям майже повністю розмились. Ми відчуваємо, що працюємо з ранку до ночі без обмежень. Зупиняємось, щоб їсти чи поготувати дітей, а потім повертаємось до роботи. У цій ситуації багато людей відчувають, що працюють набагато більше і що баланс між сімейним та професійним життям порушений. Це пов’язано з невпевненістю, спричиненою пандемією, тому що ми не знаємо, що станеться далі. Всі ці елементи стають стресовими, і в тому контексті, в якому вони навіть не зникають, щоб дозволити вам розслабитися, то вони стають надзвичайно шкідливими.»

Розмивання меж між приватним та професійним життям спостеріг також Петру Пекурару на курсах, організованих в якості експерта у галузі людських ресурсів. Директор компанії HPDI з професійної підготовки Петру Пекурару розповідає, як описують свій стан його клієнти, люди, які працюють на відстані: «Дуже простий опис звучить так: Я навіть не знаю, коли минає день. Я бачив світло, а потім темряву. Я вже чотири години не вставав зі стільця, не мав перерви на обід. Я відчуваю постійний тиск, від якого не можу позбутися навіть у вихідні. У мене болить голова, страждаю на безсоння і набрав зайву вагу». (…) Вигорання супроводжене цілою низкою неприємних речей, але також позбавляє вас кращого спілкування та часу, проведеного з коханими. Я думаю, що це дивно. Ми могли б уявити, що дистанційна робота повинна нам допомогти, але насправді вона багато чого позбавляє нас, якщо ми не будемо обережними і не відокремимо професійну сферу від приватної.»

Діти також страждають на виснаження через онлайнове навчання. Вони мають звичайні симптоми цього захворювання, а причини, що призводять до їх виснаження аналогічні з причинами у випадку з батьками. Однак, якщо існує специфіка цього синдрому у дітей, це походить від того, що стресові фактори – це школа і відсутність спілкування з друзями. І в цьому випадку батьки повинні звертатися за спеціалізованою допомогою, але також бути поруч із ними за допомогою спілкування та взаєморозуміння. Насправді механізми боротьби з цією психічною хворобою повинні бути розвинуті як для молодих, так і для дорослих, оскільки вона не зникне скоро, так як і дистанційна робота не зникне після закінчення пандемії. Петру Пекурару розповідає нам чому: «Якщо говорити загалом, то можна сказати, що близько 20 відсотків працівників Румунії працюють на відстані. Але у великих містах через те, що працівники більше працюють в офісах, дистанційна робота досягає 50%. Наприклад, ми працюємо зі співробітниками банківської галузі, де телеробота може охопити 80% співробітників. У сфері комп’ютерної технології цей відсоток сягає 90%. Я вважаю, що в галузях, які не вимагають від людини традиційної присутності у роботі, то дистанційна робота перевищує 50 відсотків. Я сподіваюся, що найближчими роками ми зможемо впоратись із цим «вигоранням», пов’язаним з дистанційною роботою.»