Tag: Довженко

На факультеті
іноземних мов Клузького Університету імені Бабеша-Бойоя викладачі та студенти
відділу української мови та літератури при кафедри слов’янських мов за
фінансової підтримки Союзу українців Румунії організували та провели 7 грудня останній у цьому році захід.
Його було присвячено геніальному українському режисерові радянського
періоду, визнаному класику світового кіноматографу – Олександрові Петровичу
Довженку (1894-1956).Його вважають талановитим прозаїком, публіцистом і
драматургом, художником і сценаристом, викладачем і педагогом, а головне -
великим патріотом свого народу. О.П.Довженка
називають «генієм краси і
мучеником часу», явищем «особливим і
масштабним», «Гомером 20-ого століття».
За 62-а роки свого життя він і воював і садив сади, вчителював та був
дипломатом, художником і літератором, ставив фільми та вчив молодих митців кіно.
Він є автором всього лише 7-ми кінострічок, які стали однією з найяскравіших
сторінок у створенні національного українського та й загалом радянського
кіноматографу. Найвище визнання отримала
його робота «Земля» (1932), яку у 1958 році міжнародна кінокритика назвала
одним із 12-ти найкращих фільмів всіх часів і народів.

Святкування
у Клужі відкрив голова місцевої філії СуР пан доктор-лектор І.Гербіль, який
стисло румунською мовою перерахував
досягнення і особливості творчості Довженка для тих студентів і гостей
зустрічі, які не володіють українською. Підкреслюючи його естетичне кредо,
свідомий вибір загальнолюдського поняття краси, як теми творчості, в противагу
проблемності і злободенності, пан Гербіль процитував запис із Довженкового
щоденника:«Якщо вибирати між красою і
правдою, я вибираю красу. У ній більше глибокої істини, ніж у одній лише голій
правді. Істинне тільки те, що прекрасне. І коли ми не постигнемо краси, ми
ніколи не зрозуміємо правди ні в минулому, ні в сучаснім, ні в майбутньому.
Краса нас всьому учить…».

Про становлення і визначальні риси Довженка-особистості
та Довженка творця йшлося у доповіді
доктора-лектора пані М.Гербіль на тему: «Геній Довженка покорив всесвітнє кіно».
Викладач говорила про розгляд Довженкового спадку з двох перспектив:перша«повністю задовольняла радянську владу і
походженням і напрямком розвитку свого таланту». Той Довженко вірив в «ідеальний образ комунізму, непомилковість
більшовицьких вождів і правомірність революційного насильства». Він
відображав улюблену тему партійної верхівки – класову боротьбу, використовуючи
єдино дозволені методи соціалістичного
реалізму. До цього періоду відносять кінострічки «Арсенал», «Земля», «Щось». Та
з часом сформувався інший митець, який
дивився на речі з іншої перспективи і який створив «новий філософський погляд на радянську систему і місце в ній
українського народу». Цього Довженка
відкрили фахівці у щоденнику, розпочатому під час Другої Світової Війни. Його
новівартості знайшли своє відображення у ряді кінострічок та повістей. Однією з
них є кіноповість «Україна у вогні» (1943), яка вважається «повстанням на захист українського народу».
Цю роботу Сталін заборонив, а її автор дорого і довго платив за прозріння та
патріотизм, за зображення правдивої трагедії українського народу на початку
Другої Світової.

Останньою
кінострічкою О.П.Довженка (дороблена його дружиною Ю. Солнцевою) є «Зачарована Десна». Її без
сумніву можна віднести до надбань, які відображають того іншого, зміненого
генія. Вона є незвичною для свого часу як за формою так і за змістом. Цей, не
для всіх легкий для сприйняття, шедевр було переглянуто на заході. Ця робота
викликала багато вражень і,не дивлячись на вдавану гладкість та відсутність
сюжету як такого, притягує ледь
помітними глибокими площинами. Критики називають цю роботу «повість ні про що і про все одночасно»,
яка вирізняється відсутністю конфліктності і відсутністю негативних персонажів.
Це – «мозаїка епізодів» з дитинства
автора та ситуацій, що вражають то «комізмом
то крайнім драматизмом». Дослідники в один голос говорять про вдале «возвеличування свого народу та про
оспівування прекрасного: не пафосно, не соціалістично, а надзвичайно ніжно, м’яко, просто і від чистого серця – так як тільки цей геній
робив. В першу чергу помічаєш неперевершену, чарівну картину вимальованого
Довженком світу природи і світу людей. Я
бачу тут гармонійне поєднання краси природи і краси простої людини, що вміє жити
у злагоді з усім навколишнім не дивлячись на протиріччя. Ця краса у злагоді між
різним і відмінним, на думку автора, є
секретом виживання і джерелом натхнення, людською радістю і змістом нашого
життя, а також ціллю і засобом мистецтва та митців. Я бачу цю роботу як
запрошення відновити природну здатність тішитися сонцю, повені, буянню рослин. Це,
на мою думку,заклик до толерантності і до сприйняття світу у його різнобарв’ї і
відмінностях за часів фізичного та морального залякування і знищення за
будь-яке відхилення від прийнятих партійних норм. Це не тільки повернення змученого
кривавою боротьбою революціонера до
першоджерел – сім’ї, народу, природи. Це ностальгія за добрими часами, коли життя видавалося
простішим, бо були навколо люди цілісні і чесні, працьовиті і добрі. Це, як
виділила пані М.Гербіль у своїй доповіді, ще й «повернення колись переконаного творця
соціалістичного майбутнього від класових цінностей до національних і
загальнолюдських».

На наших
заходах завжди у цей передсвятковий
період звучать національні традиційні українські колядки у виконанні групи молоді та студентів. Відшліфовані
протягом століть чарівні слова та мелодії завжди, без вийнятку, єднають
присутніх різного віку, різних національностей та культур. І це відчуття
єдності, змісту і правди у красі – Довженкові орієнтири і постулати -органічно
відповідають цілям клузьких заходів та цінностям як українського народу так і
всього прогресивного людства.(Автор: Ольга СЕНИШИН).

У Клузькому університеті імені Бабеша-Бойоя відбувся захід приурочений 120-ій річниці з дня народження незрівнянного українського письменника, кінорежисера, кінодраматурга, художника, класика світового кіноматографу — Олександра Довженка. Він увійшов в історію світового мистецтва як кінорежисер і письменник. В українській літературі він започаткував новий жанр —кіноповість: повість, написану з урахуванням специфіки кіно. Його мистецтво, попри всі зовнішні ідеологічні нашарування,— зразок вишуканої, елітної культури.

Організували та провели цей захід викладачі української мови та літератури Клузького факультету лектори доктори Іван та Міхаела Гербіль за підтримкою Клузького відділу Союзу Українців Румунії. Вступне слово сказав заступник декана факультету Іноземних мов лектор доктор Дорін Кіра. Він підкреслив своє високе захоплення роботою відділу української мови та літератури. Пан Кіра процитував Куліша: «… мова являється силою нашого народу…», підкресливши таким чином бузсумнівну важливість вже традиційних для нас зустрічей на факультеті. На прикінці свого виступу він привітав всіх присутніх зі зимовими святами і майже безпомилковою українською мовою, чим дуже втішив нас.

Першою на заході була доповідь на тему: «Олександр Довженко — між легендою та реальністю» зачитана Оксаною Лупшак. Це, без сумніву, тема на яку можна багато говорити чи писати, безкінечно відкривати все нові грані роздвоєнності, залежності і боротьби митця в особистостому житті чи у його творчості. Здається, Довженко мав усе, про що тільки міг мріяти: видавалися великими тиражами його твори; глядачі захоплювалися його кінокартинами; влада щедро нагороджувала орденами і званнями; про нього писала закордонна преса. Фільми О. Довженка «Звенигора», «Арсенал», «Земля» в 30-х рр, із великим успіхом демонструвалися в Англії, Голландії, Бельгії, Франції, Південній Америці, Канаді, США, Греції, Туреччині. У 1958 р. на підсумковому кінофестивалі Всесвітньої виставки в Брюсселі серед 12 найкращих фільмів «усіх часів і народів» було названо саме його «Землю». Американський актор і режисер Чарлі Чаплін сказав про Довженка так: «Словянство поки що дало світові в кінематографії одного великого митця, мислителя і поета —Олександра Довженка».

Талант Олександра Петровича Довженка був таким великим, що йому було тісно на тому пєдесталі, який йому намагалися побудувати можновладці. Він не був перший, він був один. Він не вміщався в рамки, він був сильним у слові і нещасним у житті. Внутрішня вільна природа митця підносила його над актуальними більшовицькими ідеями колективізації, індустріалізації і вела до глибинного осмислення вічних людських проблем у тісному зв’язку з національними. На екран чи в текст проривалася болюча правда, яка так мучила митця.

Однією з таких повістей є «Україна у вогні». Про «Трагічну долю українського народу у кіноповісті О.Довженка «Україна у вогні» зачитала другу доповідь Світлана-Юліана Лавіца. У цій кіноповісті письменник звертається до найтрагічніших сторінок із історії Великої Вітчизняної війни —до її початку та відступу радянських військ на схід.

Легко помітити, що письменник спромігся передати страждання, трагедію українського народу в кровопролитній війні, змусити людей замислитися над долею своєї гнаної, але ніким не скореної нації. У центрі твору трагічна доля хліборобської родини, яка уособлює долю всього українського народу – зганьбленого, розтоптаного окупантами. Цікаві молоді жіночі образи Олесі і Христі — це два основні компоненти образу України. Перша — її поетична душа, а друга — її трагічна доля. При бажанні можна легко знайти багато старих і нових аналізів про глибокі і правдиві проблеми, які заторкнув письменник у цій роботі.

Не шукайте пояснень і характеристик. Я вам раджу інше — просто подивіться цю стрічку. Ви не пошкодуєте!! Так як ми це зробили на заході. Ця стрічка — правдива класика. Кожен знайде щось цікаве для себе — хтось динамічний сюжет, хтось — цікаві характери-символи, хтось — романтику і чутливість, а хтось — вплив радянської пропаганди, типову розповідь радянського періоду. При перегляді були моменти, коли дехто з нашої аудиторії сміявся, а були моменти, коли дехто — тихо плакав. Та всі без виключення були глибоко вражені її переглядом.

Вже після закінчення офіційної частини, ділячись зі мною своїм шляхом до Довженка та його творчості, пані лектор доктор Міхаела Гербіль серед іншого підкреслила: «… однією з кінострічок які мене вразили і напевно вражають будь-кого є «Незабутнє»…Довженко описує там так чутливо глибину людьських почуттів і трагедію українського народу в перші місяці війни через контрастну зміну зображень з кольорового у чорно-біле. Я думаю, що Довженко повинен займати місце у свідомості нас усіх, не тільки українців… але людей в цілому… Думаю треба дивитися поза титули і позиції, які він отримав в певний момент в радянському суспільстві… Бо у своєму щоденнику Довженко оплакує і свою долю і долю України … тому ми маємо пам’ятати про Довженка, переглядати його кінострічки, читати його твори не забуваючи головного — Довженко ЛЮБИВ Украіну і її народ,… і якщо почитати його щоденник, то в цьому не залишається ніякого сумніву…»

А мене особисто не покидало почуття болю і суму — як же сильно боялися і в ті часи нашого люду і його духу, якщо заборонили цю стрічку. Як сильно вони ненавиділи все, що мало відношення до України — її цінностей, її історії, її культури та й самих носіїв всього українського. Були готові не тільки нас тримати у темряві, принижувати і використовувати як примітивну робочу силу, але й фізично винищити нас –непосильною працею в колгоспах, голодомором, репресіями. І це при тому, що протягом століть українці нікому не загрожували, не нападали, не захоплювали і не рушили. Просто мирно жили і тяжко трудилися на своїй землі. Згадалось мені мексиканське прислів’я: «вони нас закопували, але не знали, що ми насіння». Влучніше і не скажеш! Адже не тільки протягом Другої Світової війни Українська земля вмилась кровю своїх дітей. Та як і раніше, народ відроджувався, як зелень навесні, і розквітав ще більше і краще. Всім ворогам на заздрість.

Художні й документальні фільми, кіносценарії, кіноповісті, драми, оповідання, публіцистичні статті —ось творчий доробок Довженка. Все життя митець мріяв написати «велику книгу про український народ», яку назвав би «Золоті ворота». Те, що йому за тоталітарного режиму пощастило створити, можна умовно вважати такою книгою. Довженко був навдивовижу цілісною натурою. Всі його твори доповнюють один одного: в них перегукуються теми, проблематика, ідеї, переходять із одного в інший мотиви та образи; органічно вписуються в ту цілісну «книгу про український народ».

Завершився цей чудовий захід виконанням українських та румунських колядок, що ввело нас всіх у передсвятковий настрій. Колядувала група молоді спочатку урочисто в залі Поповічі, а потім і в коридорах університету. Чарівні традиційні Різдвяні колядки ніби були тим пісенним фоном, який так часто використовув Довженко у своїх кінострічках. Відчувалося як навколо нас створилась піднесена атмосфера, зал наповнився почуттями радості, віри у нашу силу і перемогу всього світлого і доброго. (Автор: Ольга Сенишин)