Tag: експонати

На березі озера Херестреу, у серці румунської столиці, відвідувач має можливість побачити справжнє «село», з пам’ятниками та артефактами XVII-XX століття; представницькі споруди з важливих етнографічних районів, що отримали друге життя в Національному музеї села Дімітріє Густі.

Ідея
музею під відкритим небом в Румунії зароджується у другій половині ХІХ ст. У
1867 році, відомий культурний діяч Александру Одобеску пропонує представити на Всесвітній
виставці в Парижі в спеціально облаштованому павільйоні, кілька пам’яток народної
архітектури. Трохи пізніше вченому Александру Самуркашу довелося перемістити на територію створеного
ним у 1909 році Бухарестського етнографічного музею національного,
декоративного та промислового мистецтва, кілька автентичних «селянських господарств
з найважливіших регіонів, населених румунами».

Однією
з прогресивних тенденцій сучасної музейної справи на терені збереження об’єктів
культурної спадщини є створення музеїв під
відкритим небом.Першим музеєм, який почав збирати та
експонувати нерухомі пам’ятки на спеціально відведеній для цього території, був
Скансен, створений у 1891 р. на околиці Стокгольма у Швеції. У 1930-х роках ХХ
століття, у Європі були лише два музеї під відкритим небом: музей Скансен у
Стокгольмі (Швеція) та музей Бігде в Ліллехамері (Норвегія). У нашій країні, у
ті роки (1929 році), клузький професор Ромул Вуя відкрив для публіки ворота Етнографічного
музею Трансільванії з регіональною специфікою, а в 1936 році Дімітріє Густі
поклав основи Музею румунського села (нині Національний музей села Дімітріє
Густі в Бухаресті. Нині у різних країнах існують тисячі таких музеїв, колекції яких
формуються з перевезених з різних місць побутування пам’яток. Ці музеї можуть
поєднувати різні види пам’яток: археологічні, пам’ятки дерев’яної архітектури, побутові,
виробничі, етнографічні тощо. Досвід створення та функціонування музеїв під відкритим небом свідчить про їх значну роль у збереженні та популяризації
історико-культурної спадщини, розвитку туризму. З ’60-их років минулого століття, у Румунії існує важлива мережа музеїв просто неба.Національний
музей села став складовою столичного пейсажу особливо тому що він є частиною
душі бухарестських жителів, котрі віднаходять тут свої коріння, всесвіт
дитинства та місце гарних казок. У Музеї села світ змінюється, а час
набуває іншого значення. Там не має
техніки для вимірювання часу.

Створення
Музею села є результатом інтенсивних і постійних досліджень, теоретичних та польових, експериментів, координованих професором Дімітрієм Густі,
засновником Бухарестської соціологічної школи. Як керівник відділу соціології
Бухарестського університету, з 1925-го по 1935-ий рр. Дімітріє Густі разом із спеціалістами
з різних галузей (соціологами, краєзнавцями, фольклористами, географами, лікарями)
та зі своїми студентами, організував монографічні дослідницькі кампанії з
міждисциплінарним характером у відносно великій кількості сіл (понад 60) у
різних регіонах Румунії. Роботи з улаштування музею розпочато в березні 1936
року, а офіційне відкриття для публіки відбулось 9 травня того ж року.
Територія його займає 4,5 га. Проект був підтриманий як морально, так і
матеріально Королівським культурним фондом Принц Кароль.

Дослідницькі
кампанії останніх років збільшили спадок виставки та колекцій просто неба. На
даний момент, постійна виставка складається з понад 120 різних комплексів, що
налічують 363 пам’ятники, а фондова
колекція музею налічує понад 50 тисяч творів народного мистецтва. Це означало не лише збільшення спадщини, а й її диверсифікацію. Серед
пам’ятників, нещодавно подарованих музею, відповідно на початку 2003 року, була
церква з Тімішень (Горжанський повіт) від 1773 року.

Щоб на
власні очі побачити, як жили попередні покоління на території Румунії, неодмінно
треба завітати до цього музею. У ньому зображується побут, основні ремесла румунів у різні епохи
та у всіх етнічних регіонах Румунії. У музеї представлені унікальні пам’ятки народної архітектури, перевезені із основних історико-етнографічних
регіонів Румунії: Молдови, Волощини, Трансільванії,
Банату, Буковини, Мараморощини та Добруджі.В інтер’єрах
представлені безцінні пам’ятки народної творчості – вітряки та водяні млини,
ціпи для молотьби, веретена, ткацькі верстати. Всі ці музейні експонати організовані в колекціях за принципами сучасного музеєзнавства.
Багатий матеріальний та нематеріальний скарб стає яскравішим під час культурних
заходів, які організовує музей з нагоди релігійних свят (Драгобете, Вербна
неділя, Різдво тощо), коли відбуваються ярмарки народних майстрів та
вечорниці.

Щороку
Національний музей села в Бухаресті відвідують понад 500 тисяч відвідувачів.
Музей села став школою, де велике число учнів приємно вивчають історію, а
виховна пропозиція є широкою, від майстерень до творчих таборів. Бухарестський
музей села став, також, визнаною в
країні та закордоном школою музеєзнавства, це місце де турист може ознайомитися з
Румунією за кілька годин, може зустрітися з традицією, може радіти прогулянкою
по світу румунського села.

Мало хто знає, що на одній з вулиць Бухареста знаходиться Музей румунських рекордів. Чи мова йде про найбільшу колекцію предметів, що прикрашені едельвейсом чи ми говоримо про штопори або румунську філателію з найдавніших часів до наших днів, музей є наслідком пристрасті щедрого колекціонера. Як розповів нам, Іон Кіреску, на відміну від колекціонерів, які ховають свої зібрані предмети, щоб самі милувалися ними, він показує їх з радістю тим, хто цікавиться такими колекціями.

Як він почав збирати?: Це моє давнє хобі. Можемо сказати, що збирати це як наркотик. Є люди, які мають таке хобі. Ми всі знаємо, коли ще були дітьми, є люди, що збирають марки, серветки, всілякі дрібні речі. Це як вірус. З огляду на це, я почав збирати дрібні речі, марки, фотоапарати, і те, що, мені здалося, найцікавішим у цій галузі були стародавні об’єкти. Мене завжди вабили старовинні предмети, речі, яких сьогодні не зустрічаємо, тому що технологія їх усунула.

У музеї знаходяться звичайні речі, як розповідає наш співрозмовник: «Зазвичай музеї є місцем для колекцій картин та скульптур. У мене трохи інакше. У моєму музеї є велика колекція прасок, що здається дивним, але вони дуже цікаві, звичайно ж, старі, не йде мова про нові пластмасові. Є колекція штопорів, знову ж простий об’єкт, загальновідомий, але протягом багатьох років багато громад і країн намагалися поліпшити і полегшити видалення пробки з пляшки. Це також колекція підставок для прасок, колекція марок, всі румунські марки, які з’явилися в світі, від першої румунської марки з головою зубра, до наших днів. Колекція фотоапаратів, над якою ми працюємо, починаючи з 1840 року, період Дальгуера, аж до 2000 року, коли фотоапарат зник.

Засвідчена як світовий рекорд книгою Гіннесса, колекція у даний час налічує 30 000 штопорів та 35 000 прасок, але у момент сертифікації було менше експонатів. І якщо хтось хоче відвідати музей, слід зазначити, що відвідування має бути заплановано, і що музей, як правило, відкритий для організованих груп. І це тому, що візит займає кілька годин, і враження є сильними. Ми запитали Іона Кіреску, як реагують відвідувачі: Існують, як правило, несподівані реакції, тому що мало хто мав можливість побачити ці прості побутові предмети, які покращилися протягом багатьох років, і ніхто не міг передбачити, наскільки цікавими вони були і є.

Звичайно, мало хто з вас бачив дуже маленькі праски, які згладжували коміри єлизаветських часів. І також мало хто знає, що спочатку праски були … виготовлені з каменю, скла або дерева. Всі ці предмети колекціонеру дуже подобаються.

Що стосується організації колекції, Іон Кірескку хвалить свою команду: Найголовнішою була команда, яка мені допомагала. Ми створили команду з друзів та людей, які займалися такою справою. Придбані предмети були очищені, відремонтовані або перероблені. Ми почали організувати музей і розставляти предмети. Але найголовніше, мені здається, є те, де ми їх виставляємо. Я вірю, що в музеї важливо, щоб світло було дуже добре орієнтоване на експонат, щоб добре бачити його.

Колекції музею зростатимуть. Заплановано, щоб цей музей поповнили всі румунські рекорди, від найвищого хреста на гірській вершині, Караїманський хрест, до найменшої купюри, десять бань, 1917 року.