Tag: емігранти

Згідно з офіційними статистиками, які з’явилися нещодавно у засобах масової інформації, у період 2007-2017
років Румунію покинули 3,4 мільйонів румунів, тобто майже 17% населення. Чимало
з них покинули батьківщину на більш тривалий ніж один рік період та виїхали в
країни значно привабливі на їхню думку з економічної точки зору.

Соціальний вісник, соціологічний проект Інституту імені Фрідріха
Еберта в Румунії, докладно представив становище цих осіб, відмітивши, що
кількість людей, які залишили країну та виїхали закордон перевищила у 2017 році 2,5 мільйонів, – стверджує
Віоріка Стойчу, координатор програм вищезгаданого інституту: Йдеться про статистику 2003-2017 років. З одного боку йдеться
про кількість румунів, які проживають в інших країнах понад один рік, а з
іншого боку про посилення тенденції виїзду за кордон. Ця цифра не включає сезонних емігрантів, тобто румунів, які працюють закордоном на сезонній основі протягом трьох, чотирьох, шести або восьми місяців, зокрема виїжджають на збір суниць
або на сезонну будівельну роботу. Якщо ми включимо до списку й цих сезонних емігрантів, зрозуміло, що показники будуть іншими, їх кількість перевищуватиме 3 мільйони.

Ця ситуація створює враження Румунії, подібної до тих
країн, в яких тривають важкі та затяжні громадянські війни, внаслідок чого
Румунія займає наступне за Сирією місце щодо еміграції населення. Вікторія
Стойчу стверджує: Коли
говоримо про друге місце після Сирії стосовно еміграції румунів маємо на увазі
ритм міграції, а не загальну цифру мігрантів або відсоток населення. Поспіх, з
яким румуни емігрували з Батьківщини, розміщує Румунію на другому місці після Сирії щодо еміграції. Цей факт спричиняє досить сильне занепокоєння, оскільки,
починаючи 2000 роком у Румунії мали місце періоди економічного зростання. Отже,
необхідно серйозно задуматись щодо моделі економічного росту. В який спосіб
відчуває населення країни це економічне зростання та як воно розподіляється
серед населення, маючи на увазі, що цей ритм еміграції розмістив Румунію на другому місці після Сирії, де триває громадянська війна?

Емігрує зокрема надзвичайно важлива для сучасного й
майбутнього економічного розвитку Румунії
25-38-річна молодь, яка становить майже 20% загальної кількості румунських
емігрантів. Покидають Батьківщину також численні кваліфіковані спеціалісти,
зокрема технічний персонал будівельної галузі та люди з вищою освітою, зокрема лікарі
та спеціалісти в галузі інформатики. У цих умовах на ринку праці все більше відчувається брак робочої сили.

Якщо такою є ситуація людей, які покидають Румунію, після їх переселення в інші країни, як стоять справи переселенців, тобто іммігрантів
у Румунії, наприкінці 2017 року? Відповідно даним Генеральної інспекції з питань імміграції в Румунії проживають майже 67 тисяч іноземних осіб,
вихідців з третіх країн, в тому числі особи, які користуються правом на
міжнародний захист, тобто біженці. З-поміж них, понад 800 осіб були розміщені в
Румунії, в результаті втілення в життя механізму Європейського Союзу щодо розподілу
біженців. У минулому році були зареєстровані також 4820 прохань про надання політичного
притулку, значно більше у порівняні з минулими роками, коли середній показник становив майже 1500 прохань. Розглянемо, які особи, вихідці з третіх країн, іммігрують у Румунію або домагаються політичного притулку й чому саме в Румунії.
Це зокрема чоловіки, які одержали статус біженця або право на міжнародний захист і мають
можливість закликати свою родину.

Фактично, право на возз’єднання сім’ї або зв’язку з певними членами родини мігрантів, які вже оселилися тут, є мотивом прибуття в Румунію численних людей, вихідців з третіх
країн. Іншою причиною, що нерідко має місце останнім часом, є побоювання переслідування
або загального насильства, що має місце в країнах їхнього походження. Є також іноземці, які прибувають в Румунію в пошуку роботи. Лучіана Лезереску розповідає: Приблизна кількість іноземних громадян, які мають дозвіл на ПМП та дозвіл на працю в Румунії сягає 5900. Йдеться про громадян з третіх
країн. Більшість дозволів на працю в 2017 році були надані громадянам В’єтнаму, спеціалістам в галузі кораблебудування. Подібні дозволи на працю отримали і громадяни Туреччини, Китаю та Сербії. Найбільшим попитом
на ринку праці в Румунії користуються такі професії як зварювальник, слюсар в
галузі металевих конструкцій та кораблебудівництва, тесляр-реставратор тощо. Отже, іноземні спеціалісти отримали
дозвіл на працю саме в цих галузях. У принципі це стосується спеціалістів корабельного будівництва.

Визнаючи той факт, що для більшості біженців, Румунія
поки-що не є місцем призначення, привабливим на рівні інших країн Західної
Європи Лучіана Лезереску відмічає наявність урядової програми залучення осіб,
які мають дозвіл на ПМП в
Румунії:
Існує урядова програма інтеграції
осіб, які підлягають міжнародному захисту, як ряд заходів, покликаних сприяти
залученню іноземців у суспільство, сприяти їхній інтеграції щодо ринку праці та
щодо румунської державної системи. Ця програма передбачає проведення курсів з вивчення
румунської мови, пізнання культурної орієнтації, існують також послуги з боку
неурядових організацій для цієї категорії іноземців. Урядова програма є діючою, однак дратливим у
деякій мірі питанням є спроможність різних інституцій, залучених до втілення в
життя частин цього проекту, співпрацювати між ними, усвідомлюючи необхідність
застосування цієї програми.

Маючи на увазі незначну кількість іноземних іммігрантів а
також відсутність необхідних заходів щодо повернення румунських емігрантів, як можна вирішити
питання нестатку робочої сили? Вікторія Стойчу відповідає: Легко сказати, але важко зробити. Важко залучити іммігрантів, оскільки
Румунія не є привабливою країною для них. З моменту набуття посвідчення на проживання
в Європейському Союзі, перед іммігрантами постає нескладне запитання: якщо існує
можливість жити й працювати в Німеччині,
Франції або Бельгії, де заробітна плата набагато більша, яка рація залишатися в
Румунії. Одночасно, надзвичайно важко переконати осіб, які
емігрували в інші країни, повернутися на батьківщину. Врешті-решт все залежить від
заробітної плати. Держава посідає так званий інструмент мінімальної заробітної
плати, яка збільшилась у 2,5 рази, але настала черга приватного середовища.
Однак у деяких випадках це може призвести до зменшення прибутку або навіть до
банкрутства фірм. Отож, це рішення нелегке.

Минулорічне голосування Великобританії на користь виходу з Європейського Союзу не слід розглядати як відмову від Союзу, але тільки як бажання країни виконувати своє універсальне покликання, а саме більше відкритися до світу. Таким є, по суті, послання, яке консервативний прем’єр-міністр Великобританії Тереза Мей представила на Всесвітньому економічному форумі в Давосі. Тільки через два дні після того як у себе вдома вона говорила про стратегію жорсткого Брексіту, керівник кабінету міністрів з Даунінг-стріт намагалася, в Швейцарії, заспокоїти світову економічну еліту. Але, що саме бажає Лондон?

Ясне і чисте відокремлення від Європейського Союзу, що означає включно вихід з єдиного ринку, на який, проте, хотів би мати якнайбільший доступ, з огляду на те, що 44% британського експорту в 2015 році припало на ринок ЄС. Залишення на цьому ринку, який нараховує 500 мільйонів споживачів, було б несумісним з пріоритетом №1 британців, тобто з посиленням контролю імміграції в Європі. Великобританія – каже Тереза Мей – є відкритою і толерантною, але послання її громадян було дуже ясним, а саме, що за допомогою Брексіту необхідно контролювати кількість європейців, які вирішують прибувати до їхньої країни. Що ж буде з нами? З нашими пенсіями? З нашими дітьми?

Це запитання, які ставлять собі як ті 3 мільйони європейських емігрантів у Великобританії, так і ті 2 мільйони британців в ЄС. Їм потрібні будуть візи, дозволи на працевлаштування, дозволи на проживання або змушені будуть вони, просто на просто, зібрати чемодани? На даний момент, немає нічого ясного, але для Румунії, перспектива обговорення принципу вільного пересування працівників в ЄС немислима. Так само, прем’єр-міністр Великобританії говорить про нову угоду щодо митного союзу з Європейським Союзом.

В цілому, за словами пані Мей, успіх Європейського союзу є в інтересах Лондона, так що Великобританія залишиться кращим другом і сусідом своїх європейських партнерів. Паралельно з цим, Великобританія буде дивитися за межі кордонів ЄС, сподіваючись стати потужною торговельною країною на світовому рівні, шляхом підписання власних угод з країнами Співдружності націй, США і азійськими гігантами. Крім того, Сполучене Королівство, яке так часто знаходилося в авангарді економічних і соціальних змін, зміцнить взяту на себе нову роль найсильнішого адвоката бізнесу, ринків і вільної торгівлі у світі – також ствердила пані Тереза Мей.

Тільки час покаже, якою мірою бажання британців вийти сильними з Європейського Союзу буде успішним! Не пізніше кінця березня, британський уряд має офіційно розпочати процес виходу з ЄС. Це буде прелюдією до жорстких переговорів з Брюсселем та європейськими партнерами, що за оцінками фахівців, у кращому випадку, триватимуть два роки.

З поразкою Української революції 1917-1921 рр. велика кількість українців опинилася за межами країни. Численні осередки української еміграції були в Австрії, Німеччині, Польщі, Франції, Чехословаччині Та Румунії. У Бухаресті утворився також осередок студентів. Доповіді на Першій конференції української еміграції в Парижі (1929 р.) містять дані, що чисельність українських емігрантів у Румунії на початку 20-их рр. становила від 2 до 3 тисяч осіб. Але вже до середини 20-их рр. більшість з них переїхали до інших країн (на навчання до Чехословаччини ) або повернулись до України. У країнах Західної Європи, в тому числі в нашій країні, українські політичні емігранти були визнані Лігою Націй, як бездержавні. Їм видавали, так звані, паспорти Нансена.

24 грудня 1920, Посольство Румунії у Відні в інформаційному листі до міністра закордонних справ Румунії Таке Йонеску пише: ”До мене звернувся пан В. Бородайкевич, секретар Закордонного центру ЗУНР у Відні, який попросив передати моєму урядові наступне від його уряду. Десь 1500-2000 солдатів українських військ ЗУНР були змушені відтягнутися на румунську територію. Згідно інформаціям Закордонного центру ЗУНР, ці солдати знаходяться у важких життєвих умовах. Закордонний центр ЗУНР звертається з проханням до Уряду Румунії уможливити інтернування у табори цих військовиків, прибулих на території Румунії, піклуючись про їх харчові паї та одяг. Посольство України візьме на себе відповідальність від імені Закордонного центру ЗУНР (Петрушевич), що перебуває зараз у Відні, повернути всі витрати, після того як ситуація України буде вияснена. Представник України багато настоював на тому, щоб українські війська були інтерновані, а не видані Польщі.”

Отож про українців дізнався й румунський уряд, який пообіцяв допомогти їм. Те що й зробив, надавши їм посильну матеріальну допомогу, взяв у таборах на своє утримання, забезпечив частину українських військовиків сезонною працею, створив умови для збереження військової організації, налагодження культурно-освітньої діяльності, забезпечив звязок з дипломатичною місією УНР у Румунії.

Частина політичних емігрантів з Наддніпрянщини, тобто цивільні особи та військові з армії УНР, зосередилась на території Румунії у трьох таборах для інтернованих: у Фегераші та у двох таборах у Брашові. У 1921 р. мешканці всіх таборів були переведені до табору Орадя Маре. У інформаційній ноті від 2 лютого 1921 року Міністерства війни Румунії Міністерству закордонних справ зазначено: “Маю честь поінформувати, що у зв’язку з інтернованими українськими солдатами, румунська влада вжила наступні заходи: До тепер, у м. Брашов, було інтерновано 504 солдатів та 840 офіцерів. Було видано наказ про переведення решти людей (приблизно 600). Умови інтернованих солдатів в Брашовському таборі є задовільними, вони отримують такий же харчовий пайок як і наші солдати. Для офіцерів їжа готується окремо. Міністерство війни зробило все щоби умови проживання українців були якнайкращими, тим більше, що не існує почуття ворожості між нами і Україною”.

Після таборів настав період пристосування українців до мирного цивільного життя. Українці почали вивчати румунську мову. Більшість з них поселилися в Бухаресті, де декотрі знайшли собі місце праці. Значна частина українців знайшла місце праці на заводі в Гевана, неподалік міста Пітешть. Завдяки організаційній і матеріальній підтримці Надзвичайної дипломатичної місії (НДМ) УНР у цій країні а, також, румунського уряду були створені громадські організації, що об’єднували більшість емігрантів . Це — Філія Українського товариства (прихильників) Ліги Націй, Українське співоче товариство “Дума”, Союз українських жінок-емігранток, Українське ощадно-позичкове товариство “Згода”. Восени 1923 р. на Першій конференції української еміграції у Румунії було засновано Громадсько-допомоговий комітет, який став головним центром всієї української еміграції в країні. Саме ці організації і займалися громадсько-політичною і культурно-освітньою діяльністю серед емігрантів, зокрема, видавали українську пресу, відзначали державні і релігійні свята, ювілеї відомих українських державних і культурних діячів.

Не оминули увагою емігранти і постаті гетьмана Івана Мазепи, який за понад два століття до цього також опинився в еміграції і був похований у Румунії. У листі голови НДМ Костянтина Мацієвича до Голови Директорії УНР Симона Петлюри від 3 жовтня 1923 р. зазначалося, що під час роботи Першої конференції української еміграції у Бухаресті було відкрито монумент загиблим за незалежність України, влаштовано панахиду по гетьманам І. Мазепі і П. Орлику та всіх, хто загинув у боротьбі за волю України. У листі також йшлося про те, що Місія УНР хоче запросити до Румунії відомого громадсько-політичного діяча, соратника С. Петлюри, вченого В’ячеслава Прокоповича для дослідження питання перебування Івана Мазепи у Румунії. За результатами студій передбачалося за кошти місцевої еміграції видати книгу про відомого гетьмана. Проте проект не був реалізований.

Щороку українські емігранти відзначали Свято незалежності України (проголошення Центральною Радою ІV Універсалу). Під час святкових заходів лідери еміграції виступали на актуальні політичні й історичні теми. Святкові заходи відбувалися не лише у румунській столиці, але і в інших місцях перебування емігрантів — в Бакеу, Пітешть, Добруджі тощо.

Джерела:

– Власенко В.М. “Постать гетьмана Івана Мазепи й українська еміграція у Румунії міжвоєнного періоду”.

– Архів Міністерства закордонних справ Румунії