Tag: Етнографічний музей

  • Етнографічний музей ім. Гашмана Пала у повіті Ковасна

    Етнографічний музей ім. Гашмана Пала у повіті Ковасна

    Біля східного підніжжя гір Бодок, в улоговині Тиргу Секуйєск, розташоване село Чернат. Воно знаходиться лише за 10 кілометрів від міста Тиргу Секуйєск, має історію, що сягає 5-6 століть. Тут на туристів чекають різні цікаві місця, які варто побачити, і багато цікавих речей, про які можна дізнатися. У районі Чернат є садиби, які переносять нас у давно минулі часи: садиба Дамокош Денеш, садиба Дамокош Чехія, Вовчий дім або садиба Бернальд. У Чернаті посеред садиби площею близько 2 гектарів розташований маєток Гюли Домокош. Садиба була побудована між 17 і 19 століттями.

    Близько 40 років тут працює Етнографічний музей ім. Гашмана Пала, який є зовнішнім відділом Національного секлерського музею з міста Сфинту Георге. До 1970 року особняк Домокоша перебував у занедбаному стані. Місцева влада вирішила відреставрувати його і перетворити на музей. За допомогою вчителя Гашмана Пала та його дружини були зібрані перші колекції, і в 1973 році музей відкрив свої двері для широкої громадськості. З того часу його відвідали тисячі і десятки тисяч людей, які зійшлися на думці про те, що місцем, де історія, традиції, народне мистецтво, етнографія, традиційні ремесла відображені в дорогоцінних експонатах, місцем, де на площі понад два гектари виставлено п’ять виняткових колекцій, є музей Гашмана Пала.

    Заклад налічує понад 8000 експонатів, а згідно з офіційним веб-сайтом Національного секлерського музею https://www.sznm. ro/, основними групами колекцій є колекція місцевої матеріальної та духовної історії, традиційних ремесел, колекція народних меблів та розписних секлерських меблів, колекція народної скульптури (балки та інші будівельні елементи, різьблені та з написами), колекція посуду (традиційного та іншого); колекція кераміки (звичайної, розкішної, порцелянової) та скляного посуду, колекція з історії культури, колекція тканин, вишивки та народного костюма, документальна колекція (документи, стародруки, некрологи, фотографії) та фонограми; нумізматична колекція, колекція геології та мінералогії, археологічна колекція, колекція образотворчого мистецтва, надмогильних пам’ятників (надгробки, хрести), звуковідтворювальних та передавальних приладів (телефони, радіоприймачі, патефони, магнітофони, телевізори та ін.), колекція ливарної промисловості та колекція сільськогосподарської техніки та обладнання.

    У комплексі можна побачити відреставровані секлерські будинки та ворота. Тут також можна побачити водяні млини, поховальні стовпи, характерні для цього регіону, старі меблі, ковані предмети в стилі місцевості та унікальну колекцію чавунних печей. Але найбільш вражаючими колекціями в музеї Гашмана Пала, принаймні на мою думку, є колекції старих радіоприймачів. Тут ви можете побачити звукозаписуючі пристрої та програвачі 1920-х років, які використовуються донині. Наприклад, я не знаю, чи є ще десь у цій країні трактор 1920-х років в ідеальному робочому стані. Там також є вугільний трактор, молотарки, культиватори та всілякі інші технічні дива, яким щонайменше 100 років. Музей по-своєму унікальний. Не пропустіть його, якщо будете їхати цією дорогою, адже він знаходиться всього в декількох кілометрах від DN 11. По правді кажучи, з того моменту, як я переступила поріг, це місце запало мені в душу. Тут так тихо і спокійно. Особняк, розташований посеред двору, сповнений спогадів. Парк і сад дають відчуття дому, бабусиного подвір’я, де ми безперешкодно бігали в дитинстві. Що мене дійсно зачарувало, так це те, що на кожному кроці я відкривала для себе щось нове. Маленькі будиночки в глибині садиби використовувалися колись як житло для прислуги, сьогодні вони або є частиною музею, або в них живуть доглядачі музею. Будиночки такі гарні. Маленькі, скромні, затишні, прості. Приємно посидіти на лавочці і влитися в пейзаж.

    Парові машини, трактори, молотарки, електроінструменти, ґрунтообробні машини та численні старовинні сільськогосподарські знаряддя готові розповісти свою історію. На табличках читаємо «свідоцтво про народження» кожного експоната. Поряд з численними одноциліндровими, вертикальними або горизонтальними стаціонарними двигунами, що працюють на дизельному паливі або бензині, або мобільними двигунами (тракторами), ми також знаходимо VIP-персон давно минулих часів, такі як американські трактори Fordson або International, або трактор HSCS (Hofherr-Schrantz-Clayton-Shuttleworth AG) угорського виробництва. На виставці представлений майже весь спектр знарядь праці, якими користувалися секлери протягом останнього століття: плуги (в тому числі модель, винайдена і виготовлена Анталом Вегом, які стали використовуватися за межами Карпатської дуги), борони, котки, сівалки, культиватори, картоплезбиральні комбайни.

    Далі кроки ведуть нас через подвір’я музею, де ми знаходимо різні будинки. Як будинок 1690-х років з драницевим дахом з Виргішу, так і будинок з Белані, побудований Самуелем Орбаном у 1726 році, або будинок з н.п. Албіш – побудований між 1785 і 1790 роками, є справжніми скарбами. Будинки також є виставковими просторами, їхні інтер’єри оформлені в стилі, характерному для регіону та періоду. Складність і різноманітність представлених предметів достовірно відтворюють життя в селянській хаті минулих часів. Там є все: від каструль і сковорідок до чайних рушників, ікон, газет і повної комори. Все розставлено дуже природно – кожухи на вішалці, чоботи вивішені на дріт, щоб обсохнути від бруду, стіл накритий. Між будинками на подвір’ї музею ми бачимо найстаріший зразок секлерської брами, яка датується 1761 роком і належала родині Мішкольців з Пави.

    Посеред садиби стара липа, здається, залишила тягар років на зеленій землі. Лише крихітний відблиск видає скарб, захований під її кроною. Як і 100 років тому, коли люди відпочивали в тіні старого горіха, я також мовчки прийняла запрошення трохи відпочити. Аромат липи настільки сильний, що час, здається, зупиняється. Іноді ми чуємо голоси інших відвідувачів, але вони швидко стихають. Залишається тільки запах липи і тиша. Яка прекрасна мить! Тепер можу продовжити візит і зайти до підвалу маєтку Дамокош, до експозиції «Музей печів». Тут, у 3 кімнатах, виставлені одні з найкрасивіших і найрізноманітніших печей. Виставка, присвячена чавунному мистецтву, демонструє старовинні предмети, що датуються 17-18 століттями. Деталі та робота майстрів з чавуну вражають. Круглі чи квадратні зроблені з чавуну печі 17-го чи 19-го століття мають особливий шарм. Теж тут представлені інші виготовлені з чавуну предмети, які використовувалися у повсякденному житті: предмети, пов’язані з духовним життям (хрести, розп’яття), предмети побуту (горщики, фрезерувальні інструменти, праски) та прикраси (статуетки, орнаменти, декоративні таці, свічки, лампадки).

    І остання зупинка в музеї «Гашман Пал» – в головній експозиції, тобто в особняку Дамокоша. Експонати представляють духовну і культурну історію місцевості та прилеглих регіонів, з акцентом на матеріалах, пов’язаних з життям і діяльністю найважливіших синів цього місця. Виставка також представляє основні історичні події. Серед експонатів – багато розписаних секлерівських скриньок 17-19 ст. та предметів секлерівських меблів, різьблених прикрас, традиційного одягу, тканин та вишивки з Чернату та улоговини Тиргу Секуйєск. Установа, яка з 1999 року носить ім’я Пала Гашмана, відсвяткувала своє 50-річчя у 2023 році і досі перебуває під опікою трьох синів засновника та їхніх родин.

  • Курорт Ватра Дорней

    Курорт Ватра Дорней




    Вже настала зима, швидкими
    кроками наближаються зимові свята, тому любителям гірськолижного відпочинку
    треба знати, що пропонує Румунія в цьому напрямку, адже зимовий відпочинок у
    Румунії вартий уваги. Сьогодні зупинимось на курорті Північної Румунії – Ватра
    Дорней. Цей курорт розташований в румунській Буковині, отже близько України, в
    підніжжі масиву гір Рареу-Джумалау. Курорт, який ще називають «перлиною
    Буковини» став відомим ще з ХІХ ст., коли будуються перші санаторії на основі
    багатих на мінеральні води джерел, які сприяють лікуванню захворювань
    опорно-рухового апарату, серцево-судинної, травної та ендокринологічної систем.
    Ці водні джерела використовуються в лікуванні захворювань ще з 1899 року.




    Курорт надає численні можливості для
    проведення вільного часу: гірські подорожі, відвідування монастирів Буковини,
    які вражають давністю і особливою архітектурою, а також рибальство на річці Бістріца,
    їзда на гірському велосипеді по улоговині Дорнелор. У зимовий період, більшість
    туристів проводить час на лижних трасах зони. Гірськолижні ресурси курорту
    Ватра Дорней представлені
    чотирьма
    трасами (Дялу Негру, Веверіца, Парк 1 та Парк 2) середньої та легкої складності від 600 до 3000 м, трьома підйомниками. Курорт
    знаходиться на висоті 500 м над рівнем моря, а найвища станція підйомника на
    1500 м. Від Чернівців (з яким існує залізничне і автотранспортне сполучення) до
    Ватра Дорней – приблизно 170 км. Саме це робить гірськолижний відпочинок досить
    зручним для українських туристів. Можна подорожувати власним автомобілем (європейською
    дорогою Е-85
    до Сучави, а потім Е-576 до Ватра Дорней). Існує пряме рейсове автобусне
    сполучення із Чернівців до Ватра Дорней. Більше рейсів і значно простіше
    добирання із автовокзалу у Чернівцях до Сучави, а звідти автобусами,
    поїздом або
    маршрутками до Ватра Дорней.




    Це один з найдешевших курортів Румунії із добре
    розвинутою базою розміщення середнього стандарту. На курорті існує чимало готелів,
    пансіонатів, невеликих
    вілл та приватних господарств екологічного туризму для розміщення
    туристів.
    Суттєвим доповненням відпочинку на гірськолижних курортах може бути відвідування багатьох
    унікальних історико-архітектурних пам’яток. Шанувальники
    фольклору і традицій обов’язково повинні відвідати Етнографічний музей курорту.
    За символічну ціну, щодня з вівторка по неділю, туристи можуть відкрити для
    себе установу, яка ніколи не втрачала зв’язок з народними умільцями, чиї
    предмети й виставлені там. Ви матимете можливість побачити 2.000 дуже цінних
    предметів народного одягу, домашнього вжитку. У центрі курорту Ватра Дорней розташований
    парк, який
    займає площу в 50 гектарів, з довгими алеями, що піднімаються до «Дялул Негру»
    – «Чорного пагорба» – до висоти 1300 метрів над рівнем моря. Це дендрологічний
    заповідник, в якому водяться безліч доброзичливих білок в старих деревах.Тим, хто вирішив провести
    свій відпочинок у Ватра Дорней рекомендуємо Сучавський замок та унікальні
    православні монастирі XIV -XVI ст. Воронец, Сучевіца, Молдовіца, Путна в
    Південній Буковині, що є пам’ятками світової спадщини ЮНЕСКО.




    У зв’язку з назвою міста Дорна, старі люди
    розповідають таку легенду. Драгош Воде, перший князь краю, прийшов ув ці ліси полювати. Тут
    зустрів гарну дівчину, котру звали Доріна. Під час полювання Драгош побачив
    дику козулю, за якою почав гнатися. Спритній козулі вдалось врятуватись від
    стрілок мисливця, але вона втомилась і зупинилась на хвилинку, щоб перепочити біля
    старого дерева. Драгош вцілив, а з-поза дерева почувся людський болісний крик.
    Козуля одразу стрибнула в ліс. Драгош наблизився до дерева і побачив замість
    козулі вбиту ним Доріну. Князь поховав її саме на тому місці, а в
    пам’ять про неї назвав ріку, яка протікає поблизу місця її іменем.




    В околицях курорту Ватра Дорней
    розташовані кілька населених пунктів, відомих своїми мінеральними водами – Дорна
    Киндренілор, Пояна Негрі, Шару Дорней, Пояна Стампей. На відстані 15 кілометрів
    від курорту розташоване село Чокенешть, що славиться красою будинків,
    прикрашених дерев’яними орнаментами і фасадами, декорованими багатобарвними
    геометричними мотивами. У 20-ти кілометрах від курорту розташована Ущелина
    Зугренілор, геологічний і флористичний заповідник, де влітку туристи можуть
    займатися рибальством, рафтингом на річці Бістріца, а в зимовий час сходженням
    по льоду.

  • Палац Стурза у селі Мірослава

    Палац Стурза у селі Мірослава

    Розташоване на південному сході Румунії, недалеко від колишньої столиці Молдови – міста Ясси -, та східного кордону країни, село Мірослава зберігає, в тих 13 її хуторах, етнографічні та архітектурні скарби, на додаток до природних. Дерев’яні церкви XVIII і XIX ст., руїни неолітичних поселень, мальовничі пагорби розташовані майже одна біля іншої. Наприклад, дерев’яна церква Воровешть, що була побудована 1768 року повністю з балок твердого дуба і облицьована глиною на кам’яному фундаменті. Теж з дерева, але з липи, вироблений іконостас церкви, а ікони були намальовані в 1918 році. Іншою дерев’яною церквою, на цей раз трохи новішою, з 1806 року, є церква Святого Миколая у селі Чурбешть. Оголошена історичним пам’ятником в 1928 році, ця церква є справжнім музеєм, з багатою спадщиною релігійних предметів XIX століття.

    Але, мабуть, основною визначною пам’яткою є Палац Стурдза, що став згодом не тільки важливим архітектурним пам’ятником, але і культурно-освітньою установою. З типовою архітектурою для боярських будівель кінця XVIII – початку XIX століття, палац є місцем розташування Етнографічного музею сільського господарства та бібліотеки аграрного ліцею села Мірослава.

    Але про палац Стурдза говорилося кілька разів протягом історії, як ми дізнаємося від Штефана Сусая, директора Туристичного інформаційного центру Мірослава: Палац був побудований в кінці XVIII століття дворянином Теодором Балшем. Протягом наступних століть, палац Мірослава належав родинам наступних дворян: Балш, Маврокордат, Белдіман та Стурдза. Рівно сто років тому, коли місто Ясси було столицею під час війни, палац відвідала Королева Марія. Тоді, палац належав княгині Ользі Стурдза. Княгиня Ольга Стурдза була дочкою князя Александра Маврокордата та Лучії Кантакузіно-Пашкану. У 1917 році, вона відкрила, у палаці Мірослава, дитбудинок. Два роки по тому, 1 вересня 1919 року, теж тут була відкрита Вища аграрна школа, якій належали більш ніж 200 гектарів орних земель. У 1831 році, у цьому палаці, був відкритий Інститут для спадкоємців шляхетних родин, тобто перша аграрна школа з румунською мовою викладання. Одним із перших випускників школи був Міхаїл Когелнічану, який дав потім назву теперішній сільськогосподарській школі, що діє у наші дні у цьому селі.

    І на даний момент, палац Стурдза зберігає свою освітню роль, бо між його стінами знаходиться не тільки шкільна бібліотека, але й Етнографічний музей, чия колекція була зібрана за допомогою учнів. Музей був відкритий в 1980 році. Штефан Сусай розповів нам, за яких умов це відбулося: Десь у комуністичному періоді в цьому палаці були гуртожитки учнів. Одному з колишніх директорів ліцею вдалося перемістити учнів в інший будинок і відкрити тут музей. Всі музейні експонати Етнографічного музею сільського господарства були зібрані з тих 13 хуторів села Мірослава. Учні принесли, упродовж часу, все, що вони знайшли у своїх домашніх господарствах, предмети, які більше не використовувалися вдома. Ці предмети знайшли важливе місце в нашому музеї. Тут експоновані сільськогосподарські приладдя та народні костюми, характерні для нашого регіону. Виставлені старовинні фотографії, старі зошити учнів і багато глиняної посудини.

    Зараз палац Стурза в селі Мірослава вважається історичним пам’ятником місцевого значення, але влада намагається змінити його статус і перетворити на пам’ятник національного значення.