Tag: житло

Європейська статистика роками підтверджує наявність явища, яке не має жодних ознак уповільнення: все більше молодих
людей віком від 19 до 34 роки продовжують жити у тому ж помешканні з батьками. Мрія покинути дім та якомога швидше стати незалежним більше не є
пріоритетом для молодих європейців, у тому числі й в Румунії. Наприклад, у 2018 році приблизно 42% молодих
румунів віком від 25 до 34 роки все ще мешкали з батьками, а за останніми даними їх кількість становить
2,2 мільйона. Під час пандемії коронавірусу ця ситуація не змінилася, Румунія увійшла до
10 країн Європи з найвищим рівнем проживання разом батьків і дітей.
Перші місця займають Хорватія, Греція та Словаччина, в той час як країни Північної Європи, такі як Швеція, Фінляндія та
Данія, займають останні місця.

Соціолог Думітру Санду, викладач Бухарестського
університету, досліджував це явище, аналізуючи останні
дані: «У 2020 році на європейському рівні 65% молодих людей у Хорватії жили зі
своїми батьками, 60% у Греції та 53% у Словаччині. Румунія посіла 10-е місце
з 43%. Фактично, протягом 2018-2020 років відбулися серйозні зміни, що
стосується гендерних відмінностей. Частка молодих чоловіків у віці 24-34 роки,
які все ще жили з батьками, становила 55%. Молоді жінки цієї ж вікової
категорії становили 29%. Отже, ми маємо справу з різницею приблизно в 27%. За
гендерними розривами Румунія посідає 2-е місце на європейському рівні після
Болгарії, де різниця становить 28%. Тому ми спостерігаємо в Європі розрив не
між старим ЄС і новим, а між географічними екстремами. З одного боку південні
країни, такі як Хорватія, Греція, Словаччина та Румунія, мають демографічні
тенденції, подібні до Португалії, Іспанії, Італії та Мальти, а з іншого боку
країни Північної Європи. Отож, наявний значний розрив між південною та
північною Європою.»

Основна причина цього
явища носить економічний характер. Високий рівень безробіття серед молоді,
стрімке зростання орендної плати та зростання цін на нерухомість – це причини,
які заважають молоді залишати батьківський будинок. Зберігання старих
культурних або соціальних моделей також може бути поясненням цієї реальності, враховуючи зокрема вищезгадані гендерні
відмінності. Соціолог Думітру Санду: «Економічні причини реальні, але є також культурна або соціальна
мотивація, у тому сенсі, що в традиційній культурній парадигмі чоловік є
основним постачальником доходу. Чоловіки домінують на ринку праці. Ця соціальна
мотивація впливає на соціологічні дослідження. Я виміряв результати соціальної ситуації
27 країн-членів ЄС щодо очікуваної тривалості життя при народженні, показник,
який використовується в експертних дослідженнях, які вимірюють розвиток
суспільств. Коротше кажучи, суспільства з нерозвиненими соціальними та
медичними послугами, як правило, змушують молодих людей продовжувати жити зі
своїми батьками, зокрема чоловіків. Звідси величезні розриви між чоловіками та
жінками в південній Європі, порівняно з північною Європою.»

Проте, це не повністю
пояснює цей феномен, враховуючи, що Південна Європа зазнала багатьох
трансформацій, в тому числі Румунія. Соціолог Думітру Санду: «Бідні країни Південної Європи за останні
20 років пережили процес прискореного зростання з точки зору перспектив молоді.
Коротше кажучи, молоді люди в Румунії, незалежно від свого фінансового
становища чи економічного розвитку країни, хочуть жити в країнах Заходу. За
таких обставин деякі з них виїжджають до західних країн, однак інші залишаються
в країні. Вони обмежують свої особисті витрати і готуються до створення сім’ї.
Наприклад, румунське суспільство почало більше вкладати в навчання дітей. «Не
хочу багато дітей, а бажаємо забезпечити кращі умови життя в нашій сім’ї, у
нашому господарстві та в суспільстві, щоб діти мали доступ до кращої освіти та
вищого рівня життя», – схильні думати румуни. Тому цей тип зволікання, яке на
перший погляд може здатися незвичайним, є цілком обґрунтованим. Воно є
результатом раптового зростання прагнень відносно бідних молодих людей у
​​південній Європі, які відкладають створення сім’ї та створення свого власного
господарства до наближення до ідеальних умов.»

На жаль, жодне з
поточних досліджень не вказує на те, що рівень проживання батьків і дітей скоро
знизиться, принаймні доти, доки буде зберігатися нинішній економічний контекст.

З 27 держав Європейського Союзу, Румунія посідає перше місце за
перенаселеністю домогосподарств. 45,8% населення Румунії мешкає у перенаселених житлах. Рекордні відсотки також зафіксували Болгарія
(41,1%), Хорватія (38,5%), Латвія (42,2%) та Польща (37,6%). За даними Євростату, державами-членами з найнижчими показниками переповненості є Кіпр
(2,2%), Ірландія (3,2%), Мальта (3,7%) та Нідерланди (4,8%).

Житлами, які вважаються переповненими, є також ті, у яких діти граються в одній кімнаті з батьками,
які намагаються працювати в режимі роботи на відстані під час карантину, викликаного пандемією
COVID-19. Більше того, будь-яке скупчення людей підвищує ризик зараження
інфекційними захворюваннями, пише Євростат. Перенаселеність має
особливий психологічний вплив. У людини вже немає особистого простору, а про інтимність вже не
можна й думати? Психолог Даніела Йонеску
розповідає нам, який саме психологічний вплив має
перенаселеність: Людина має для себе простір, де
вона почуває себе добре, коли вона на одинці. Вона сприймає це як продовження
свого тіла. Мій будинок, мій автомобіль, моя ручка, з якою я пишу, або навіть мій
стілець, за яким я сиджу в офісі, сприймаються як наша частина. Тож чужим особам
заборонено наближатися. Допускаються лише люди, з якими у нас хороші стосунки
(батьки, партнер, близькі друзі). Чітке розмежування частини атмосфери, в якій
ми відчуваємо себе власниками, пов’язане з необхідністю бути в контакті із самим
собою, зі своєю суттю. Тут ми аналізуємо наш душевний стан, задаємо собі
питання, складаємо плани, проєкти. У випадку спільного житла, позбавленого
простору, якого ми можемо повністю контролювати, відчувати комфорт та безпеку, ми
схильні знеособитися. Стаємо вразливими. Якось наше життя починає належати не
нам. Починаємо ототожюватися з іншими, живемо через інших. Більше для інших,
ніж для нас самих. Румуни навіть мають такий вираз: не лізь мені в душу! Якщо ми
розуміємо принцип особистого простору, можемо уникнути непорозумінь. Ми вчимося
усвідомлювати себе та інших. Ми вчимося встановлювати обмеження, відмовляти.
Таким чином ми здобуваємо довіру та повагу у відносинах із собою та іншими. Не
кажучи вже про те, що у нас буде краще здоров’я, ми уникатимемо передачі
вірусів та бактерій, дотримуючись цієї дистанції.

І дітям потрібен особистий простір.
Дорослі повинні це розуміти, щоб виростити врівноважену дитину, каже Даніела
Йонеску: Порушення особистого простору відчувається так, ніби незнайомець
заходить до вашого будинку незапрошеним. Спрацьовує механізм реагування на
небезпеку, – борись або тікай. Частка адреналіну збільшується, і у вас виникає
стан дискомфорту, ви нервуєте і хвилюєтесь. Якщо порушення особистих меж
триває, як це трапляється, наприклад, у переповненому житлі, і ви нічого не
можете зробити, щоб усунути небезпеку або відійти від неї, ви придушуєте негативні
емоції. Виникають напади гніву, конфлікти, стрес. Це своєрідний початок
самознищення, оскільки внутрішня безпорадність впливає на психіку. Тож,
врешті-решт, ви, можливо, захворієте. Найгірше коли це стається у випадку з
дітьми. Дорослі не розуміють, що після 3-4 років дітям також потрібен інтимний
та особистий простір: вони заходять у їх кімнату не постукуючи у двері,
обіймають їх без дозволу, змушують їх щось робити. Навіть якщо батьки мають
добрі наміри, така поведінка перетворить дитину на жертву жорстокого
поводження: фізичного, емоційного, а також сексуального. Отже, якою б не була
житлова площа, дорослі повинні улаштувати площу 1, 2 квадратних метри лише для дитини та його
всесвіту. Поважайте дитину, і таким чином ви виростите врівноваженого дорослого.

Особистий простір відчувається по-різному,
залежно від культури, цивілізації, статі. Якщо чоловіки більш агресивно
розмежовують територію, жінки легше переносять порушення особистих бар’єрів.
Даніела Йонеску пояснює: Особистий простір слід розглядати крізь призму
культури, цивілізації, статі та звичок індивідуума. Так, демографічний вибух та
перенаселеність зменшили наш особистий простір та підвищили терпимість до
вторгнень. Наприклад, якщо ви народилися і виросли у невеликому житловому
будинку, повному меблів, оточеному братами та сестрами, батьками, бабусею,
дідусем та, можливо, якимись домашніми тваринами, ви напевно полюбите стояти в чергах
та їздити у переповнених автобусах. Для вас скупченість є ознакою безпеки та
комфорту. Але вас не повинно здивувати те, що я, яка народилася і виросла в
селі, і звикла до великих просторів, негайно і навіть агресивно відреагую на
вимушене наближення. Чоловіки швидко розмежують свою територію, розширюючи її.
Реагують на будь-яку спробу порушення їх території. Жінки, однак, потребують
близькості та прихильності. Так що вони легше переносять вторгнення в особистий
простір. В Америці, але особливо в англосаксонських країнах, особиста дистанція
дуже велика (якщо ви простягнете руку, ви ледве торкнетесь пальців іншого). У
Європі ця дистанція є меншою, а в Азії ті 40-50 сантиметрів, що для нас означають
близькість, для них є соціальною відстанню. Вчені кажуть, що, порушуючи
особистий простір, ми перетворюємо оточуючих, перетворюємо їх на предмети,
уникаючи фізичного та візуального контакту з ними.

Також минулого року 70-75% населення проживало в житлі, що вважалося занадто великим для їх потреб, на Мальті, Кіпрі та Ірландії. Іншими
державами-членами ЄС, де більше половини населення проживає в занадто великих житлах, є
Іспанія, Люксембург, Бельгія та Нідерланди. На відміну від цього, менше 15%
населення проживало в занадто великих будинках в Румунії (7,7%), Латвії (9,6%), Греції (10,7%), Болгарії
(11,5%), Хорватії (12 %), Словаччині (14%) та Італії (14,2%).

Для багатьох людей мати власне комфортабельне помешкання є ще великою проблемою. Зокрема малозабезпеченим верствам населення негайно потрібне помешкання. Йде мова про дітей,
які не мають власну кімнату або письмовий стіл, за яким
би робили домашні завдання. Йдеться про
сім’ї, які живуть у спеціальних гуртожитках або у будинках без електрики та опалення.

Оскільки влада часто не може впоратися з такими ситуаціями, ці люди розраховують на допомогу сусідів або неурядових організацій. Інші люди
мобілізуються, щоб допомогти один одному і ця підтримка є дуже важливою, як для бенефіціарів,такі для тих, хто їх підтримує. Прикладом у цьому сенсі є організація Habitat for Humanity (Хабітат для людства) в Румунії. Вищезгадана організація
працює в нашій країні протягом 20 років за участю волонтерів, які будують
помешкання для сімей з малими доходами або ремонтують старі хати для
малозабезпечених сімей.

Проектами, які розгортають ці
волонтери, скористалися до тепер 64 тисяч людей. Були побудовані 600 нових помешкань та відремонтовані інші понад 2000, зокрема в околицях Клуж-Напоки в Медіаш, у Бекеу,
Коменешть, Ботошани та у повіті Констанца. Про
бенефіціарів
цих проектів розповість координатор
організації Хабітат для людства Лоредана Модоран: Люди повинні виконувати три критерії. По-перше, щоб помешкання
– їм конче необхідне, по-друге, щоб бенефіціар мав певний дохід, для того щоб міг
повернути кошти на будівельні матеріали, придбані нами для нового житла. Ми адресуємося зокрема людям, які хоча працюють з ранку до ночі,
мають дуже низькі зарплати і не можуть взяти гроші в кредит. Ці люди опинилися в
пастці циклу бідності. Ми допомагаємо їм взяти своє життя в свої руки. Третій критерій полягає в тому, щоб наші клієнти працювали поряд з нами і нашими
волонтерами, щоб ми разом будували або відремонтували помешкання. Щоб стали бенефіціарами
проекту, вони повинні, у свою чергу, працювати волонтерами майже 1000 годин або
більше. Однак,
це не безкоштовна допомога.Надані
кошти люди повинні повернути протягом 20
років. Щомісячна виплата становить від 10 до 60 доларів.Головна ідея не тільки дах над
головою, а й поштовх кожного жителя
до розвитку, поліпшення рівня свого життя та життя сім’ї.

Поряд з бенефіціарами працюють волонтери. Вони приїжджають з усього світу, належать
до всіх соціальних верств та мають різні професії. Серед волонтерів
налічується і Вероніка Соаре, радіожурналіст, яка бере
участь у багатьох благодійних проектах, описаних на її веб-сайті
minuni.ro. Вероніка Соаре почала будувати помешкання кілька років тому і тепер ділиться з нами своїм
досвідом: Кілька годин праці на будівництві залишає
у тебе унікальне почуття. Дивишся на стіну,яку ти побудував, дивишся на людей, з якими ти працював, та даєш собі справи, що і ми звичайні люди можемо змінити стан речей. Тебе охоплює дуже гарне почуття, тоді коли бачиш, що там де був тільки фундамент за певний час появилася хата. Коли я сказала моїм друзям, що буду п’ять днів будувати хату, вони запитали мене:
Що те робиш, хіба те муляр?. Але це набагато простіше, ніж здається. Про втому не може йти мова. Були 5
днів, упродовж
яких я працювала без того, щоб втомилася.

Гроші, які бенефіціари платять за
матеріали, входять в оборотний фонд, з якого будуються інші помешкання. Вероніка Соаре побачила, з якою радістю люди допомагають іншим людям: Цього року я відвідала одну з сімей, яка скористалася нашою програмою. Мене вразило зокрема те, що мати була дуже щасливою, що може краще піклуватися своїми дітьми та що має
пристойне помешкання. Більше того, вона сказала, що бажає, у свою чергу допомогти іншим, так як інші допомогли їй. Я не знаю чи ці люди були волонтерами і раніше, але вони
зрозуміли, що означає отримати допомоги і ось вони, у свою чергу, хочуть допомогти іншим.

Повіт Бакеу де розміщена велика
кількість бідних місцевостях користується цією програмою житлового
будівництва на добровільних засадах вже понад 12 років.
Про соціальні проблеми,з якими стикаються тамтешні жителі розповість координатор філії організації
Хабітат для людства у місцевості Коменешть Андрей Кіріле: На рівні всієї країни, є чимало застарілих помешкань, які вимагають
ремонту. Мова йде про нові сім’ї з дітьми, я можу
навести як приклад ситуації, коли нова сім’я живtв одній квартирі з літніми батьками або з сім’ями своїх братів. Для них, потреба мати більше простору є дуже великою. Ми мали прохання від сімей, щоб допомогти їм придбати систему
центрального опалення або замінити старі дерев’яні вікна на нові, щоб мали більше тепла в помешканнях. Є дуже багато
прохань в місцевості Коменешть і тому ми далі допомагатимемо людям будувати або відремонтувати помешкання.