Tag: журнал

Cьогодні, шановні радіослухачі, розповімо про «Дзвоник» – щомісячний журнал для українських дітей Румунії й не тільки, який видається під егідою Союзу українців Румунії. Гостем нашої сьогоднішньої рубрики є Людмила Дорош, головний редактор журналу.

– Доброго дня, Людмило! Насамперед вітаю тебе зі вступом на посаду головного редактора дитячого журналу «Дзвоник». Спочатку прошу тебе розповісти про перші роки журналу «Дзвоник». Коли він з’явився? Хто був першим головним редактором? Звідки походить його назва?

– Журнал «Дзвоник» побачив світ у березні 2007 року. Тодішній Голова Союзу Українців Румунії Степан Бучута запропонував створити щомісячну публікацію для дітей, що було дуже доречним, адже діти не мали жодного видання, присвяченого саме їм. Звичайно, кожна українська газета мала й дитячі сторінки, але гадаю, що зі мною погодяться усі, коли я скажу, що це не можна порівняти із журналом для дітей. Ось так я та письменник Микола Корсюк, який був головним редактором журналу «Дзвоник» із 2007 по 2020 роки, взялися за цей новий для нас проект, і допомагав нам у цьому художник Василь Соколюк. А назва журналу має два значення. Це і шкільний дзвоник, який скликає усіх дітей до школи, до навчання, до пізнання, а ще й квітка, яка радує наше око й серце. І саме це ми й старалися запропонувати дітям: цікаві й повчальні матеріали, з привабливим оформленням. Одним словом, це журнал для дітей і про дітей, з урахуванням їхніх вікових потреб.

– Хто входить тепер до редколегії журналу?

– Відколи головний редактор Микола Корсюк відійшов у вічність, склад редакції дещо змінився. Головним редактором була обрана я, а Ольга Сенишин, наш давній кореспондент, стала редактором. А ще до редколегії входять українські письменники Румунії, такі як Іван Ковач, Михайло Михайлюк, які є головними редакторами двох український газет «Вільне слово» та, відповідно, «Український вісник», а також Михайло Трайста та Марія Чубіка.

– Для дітей, якого віку видається «Дзовник»?

– Журнал «Дзвоник» адресується усім дітям. Ми не мали як обмежитися певною віковою категорією, адже журнал лише один і ми повинні запропонувати усім дітям щось цікаве.

– Розкажи, будь ласка, про зміст, оформлення й тематику журналу. Які рубрики містить?

– Ми стараємося охопити якомога більше, тому в журналі «Дзвоник» ми друкуємо як класиків української літератури, так і сучасників, друкуємо твори українських письменників Румунії, нещодавно започаткували нові рубрики «Румунські класики – дітям» та «Славетні українці», маємо рубрику народознавства, у кожному номері пропонуємо дітям цікаві поробки, загадки, вірші, розмальовки, періодично друкуємо рубрику «Дитяча енциклопедія», «Цікаво знати». А на останній сторінці журналу ми завжди ставимо фотографії наших українських дітей.

– Хто є дописувачами «Дзвоника»?

– До журналу «Дзвоник» пишуть як українські письменники Румунії, так і сучасні українські письменники з України, які надсилають нам свої твори; інколи пишуть і студенти та випускники українських шкіл чи вищих навчальних закладів і, звичайно ж, члени редколегії журналу. Діти теж друкуються у «Дзвонику», але рідко. Мабуть, у першу чергу їм бракує сміливості. Проте ми заохочуємо і закликаємо усіх спробувати свої сили.

– На твою думку, яку роль відіграє журнал у розвитку та вихованні дітей?

– На мою думку, роль «Дзвоника» дуже важлива. Не забуваймо того, що діти постійно потребують нових цікавих книг, а в Румунії для українських дітей із цим проблема. Особливо для наймолодших дітей. Звичайно, Союзу Українців Румунії видає й дитячі книги, але їх мало, і зазвичай вони для більш старших діток. Особисто я пам’ятаю, коли була маленькою, з яким нетерпінням чекала початку місяця, адже знала, що незабаром листоноша принесе мій журнал «Малятко», а пізніше – «Барвінок», який був для мене дуже цікавим. Сподіваюсь, що і наш «Дзвоник» став чимось подібним для українських дітей Румунії.

– Які відгуки у вас про журнал від малих читачів, вчителів чи батьків?

-Ми отримуємо дуже добрі відгуки про «Дзвоник». Знаємо, що він є допоміжним матеріалом у роботі вихователів та вчителів, що не завжди його вистачає для усіх дітей, і тоді вони діляться ним. Союз Українців Румунії готовий збільшити тираж, тому ми закликаємо усіх зацікавлених написати на адресу редакції й повідомити, кому скільки примірників потрібно. Існує й інтернет-версія журналу, яку можна переглянути на веб-сторінці СУР, а саме uur.ro. Там є архів усіх видань СУР, і «Дзвоника» зокрема, починаючи з 2010 року.

– Яким бачиш майбутнє «Дзвоника»?

– Хочеться й надалі пропонувати дітям цікаву літературу, прививаючи таким чином любов до рідного українського слова, української культури, зміцнюючи українську ідентичність кожного нашого читача; хотілося б мати більше дописувачів із Румунії; хотілося б, щоб діти активно відгукувалися на запропоновані нами конкурси, і тоді ми зможемо робити для них нові цікаві проекти. Але у першу й першу чергу хотілося б, щоб діти читали українською мовою, адже це перший крок до всього іншого.

– Дякую, Людмило, за розмову, бажаю журналу «Дзвонику» довголіття, а тобі та всім його редакторам і дописувачам міцного здоров’я, гарного життя і творчого натхнення.

Cьогодні, шановні радіослухачі, розповімо про «Дзвоник» – щомісячний журнал для українських дітей Румунії й не тільки, який видається під егідою Союзу українців Румунії. Гостем нашої сьогоднішньої рубрики є Людмила Дорош, головний редактор журналу.

– Доброго дня, Людмило! Насамперед вітаю тебе зі вступом на посаду головного редактора дитячого журналу «Дзвоник». Спочатку прошу тебе розповісти про перші роки журналу «Дзвоник». Коли він з’явився? Хто був першим головним редактором? Звідки походить його назва?

– Журнал «Дзвоник» побачив світ у березні 2007 року. Тодішній Голова Союзу Українців Румунії Степан Бучута запропонував створити щомісячну публікацію для дітей, що було дуже доречним, адже діти не мали жодного видання, присвяченого саме їм. Звичайно, кожна українська газета мала й дитячі сторінки, але гадаю, що зі мною погодяться усі, коли я скажу, що це не можна порівняти із журналом для дітей. Ось так я та письменник Микола Корсюк, який був головним редактором журналу «Дзвоник» із 2007 по 2020 роки, взялися за цей новий для нас проект, і допомагав нам у цьому художник Василь Соколюк. А назва журналу має два значення. Це і шкільний дзвоник, який скликає усіх дітей до школи, до навчання, до пізнання, а ще й квітка, яка радує наше око й серце. І саме це ми й старалися запропонувати дітям: цікаві й повчальні матеріали, з привабливим оформленням. Одним словом, це журнал для дітей і про дітей, з урахуванням їхніх вікових потреб.

– Хто входить тепер до редколегії журналу?

– Відколи головний редактор Микола Корсюк відійшов у вічність, склад редакції дещо змінився. Головним редактором була обрана я, а Ольга Сенишин, наш давній кореспондент, стала редактором. А ще до редколегії входять українські письменники Румунії, такі як Іван Ковач, Михайло Михайлюк, які є головними редакторами двох український газет «Вільне слово» та, відповідно, «Український вісник», а також Михайло Трайста та Марія Чубіка.

– Для дітей, якого віку видається «Дзовник»?

– Журнал «Дзвоник» адресується усім дітям. Ми не мали як обмежитися певною віковою категорією, адже журнал лише один і ми повинні запропонувати усім дітям щось цікаве.

– Розкажи, будь ласка, про зміст, оформлення й тематику журналу. Які рубрики містить?

– Ми стараємося охопити якомога більше, тому в журналі «Дзвоник» ми друкуємо як класиків української літератури, так і сучасників, друкуємо твори українських письменників Румунії, нещодавно започаткували нові рубрики «Румунські класики – дітям» та «Славетні українці», маємо рубрику народознавства, у кожному номері пропонуємо дітям цікаві поробки, загадки, вірші, розмальовки, періодично друкуємо рубрику «Дитяча енциклопедія», «Цікаво знати». А на останній сторінці журналу ми завжди ставимо фотографії наших українських дітей.

– Хто є дописувачами «Дзвоника»?

– До журналу «Дзвоник» пишуть як українські письменники Румунії, так і сучасні українські письменники з України, які надсилають нам свої твори; інколи пишуть і студенти та випускники українських шкіл чи вищих навчальних закладів і, звичайно ж, члени редколегії журналу. Діти теж друкуються у «Дзвонику», але рідко. Мабуть, у першу чергу їм бракує сміливості. Проте ми заохочуємо і закликаємо усіх спробувати свої сили.

– На твою думку, яку роль відіграє журнал у розвитку та вихованні дітей?

– На мою думку, роль «Дзвоника» дуже важлива. Не забуваймо того, що діти постійно потребують нових цікавих книг, а в Румунії для українських дітей із цим проблема. Особливо для наймолодших дітей. Звичайно, Союзу Українців Румунії видає й дитячі книги, але їх мало, і зазвичай вони для більш старших діток. Особисто я пам’ятаю, коли була маленькою, з яким нетерпінням чекала початку місяця, адже знала, що незабаром листоноша принесе мій журнал «Малятко», а пізніше – «Барвінок», який був для мене дуже цікавим. Сподіваюсь, що і наш «Дзвоник» став чимось подібним для українських дітей Румунії.

– Які відгуки у вас про журнал від малих читачів, вчителів чи батьків?

-Ми отримуємо дуже добрі відгуки про «Дзвоник». Знаємо, що він є допоміжним матеріалом у роботі вихователів та вчителів, що не завжди його вистачає для усіх дітей, і тоді вони діляться ним. Союз Українців Румунії готовий збільшити тираж, тому ми закликаємо усіх зацікавлених написати на адресу редакції й повідомити, кому скільки примірників потрібно. Існує й інтернет-версія журналу, яку можна переглянути на веб-сторінці СУР, а саме uur.ro. Там є архів усіх видань СУР, і «Дзвоника» зокрема, починаючи з 2010 року.

– Яким бачиш майбутнє «Дзвоника»?

– Хочеться й надалі пропонувати дітям цікаву літературу, прививаючи таким чином любов до рідного українського слова, української культури, зміцнюючи українську ідентичність кожного нашого читача; хотілося б мати більше дописувачів із Румунії; хотілося б, щоб діти активно відгукувалися на запропоновані нами конкурси, і тоді ми зможемо робити для них нові цікаві проекти. Але у першу й першу чергу хотілося б, щоб діти читали українською мовою, адже це перший крок до всього іншого.

– Дякую, Людмило, за розмову, бажаю журналу «Дзвонику» довголіття, а тобі та всім його редакторам і дописувачам міцного здоров’я, гарного життя і творчого натхнення.

У Бухаресті пройшли урочисті заходи з нагоди 25-річчя від заснування літературно-культурного журналу українських письменників Румунії Наш голос, який видається Союзом українців Румунії.Головний редактор журналу Наш голос Ірина Мойсей та голова СУР-у Степан Бучута вручили учасникам ювілейні грамоти і відзнаки, а гості виступили з вітальними словами. У рамках святкувань відбулася наукова конференція Українська література Румунії і Наш голос як її дзеркало, на якій було представлено 12 наукових доповідей. Завершилися урочистості літературним вечором на тему Безсила смерть, коли живуть слова, присвячений вшануванню пам’яті українських письменників Румунії, які відійшли у вічність, на якому свої твори читали письменники з Румунії та гості з України.

Взяли участь у цьому заході представники української громади, кореспондентів журналу, Союзу українців Румунії, Посольства України в Бухаресті, українські письменники Румунії. З України на цей захід прибули голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський, голова Чернівецької обласної організації НСПУ і голова Чернівецького обласного відділення Товариства Україна-Румунія Василь Довгий, високоповажні професори Чернівецького університету ім. Юрія Федьковича Володимир Антофійчук, Борис Бунчук та Олександр Попович, а також доцент кафедри загального мовознавства та класичної філології Київського університету ім. Тараса Шевченка Сергій Лучканин.

Журнал Наш голос був заснований при Спілці письменників Румунії в липні 1990 року. Звичайно, тут треба згадати, що були і передтечі, як Літературний додаток (координатор – Іван Ковач) часопису Новий вік (сьогодні Вільне слово), започаткований у 70-х роках, а згодом, у 80-х, Обрії, у світ вийшло 10 його випусків (координатор – Микола Корсюк), і обидва свою важливу роль зіграли. Таким чином на 1990 рік український літературний процес в Румунії був досить активним. Тож заснування українського часопису літературного профілю стало необхідністю. Першим головним редактором був Михайло Михайлюк, відомий письменник і критик, його заступником – Євген Мигайчук, письменник і добрий знавець редакторської справи, а відповідальним секретарем – Микола Корсюк, відомий письменник і літературознавець. На жаль, з часом у Спілки письменників Румунії забракло коштів на видання літературного журналу. Так, у 1991 році вийшли у світ 4 числа Нашого голосу, в 1992 – лише 2, а вже в 1993 році журнал перейшов під егіду Союзу українців Румунії. Відтоді і до сьогодні Наш голос, зазнавав і злетів, і падінь, його редакційний склад також змінювався і його естетичний вигляд; так, починаючи з 100 числа, був змінений і формат часопису на журнальний для зручності читання і збирання його в колекції… Наш літературний журнал ще від заснування мав своїм завданням, яке він виконує й сьогодні, а саме – служити посередником між українським автором і українським читачем. Протягом двох десятиліть свого існування він був не просто періодичним виданням, він став невід’ємною частиною культурного життя українців Румунії, виразником українського літературного процесу, носієм мови, традицій і звичаїв нашої нацменшини. І це його завдання залишиться і надалі пріоритетним, – зазначила Ірина Мойсей у статті Наш голос є дзеркалом української літератури в Румунії.

Велику заслугу в появі і розвитку Нашого голосу мав колишній голова СУР-у, письменник Степан Ткачук. Нинішнім головним редактором є Ірина Мойсей, редакторами: професор, фольклорист Іван Ребошапка, письменник Михайло Трайста, до редколегії входять: Іван Арделян, Іван Кідещук, Іван Ковач, Микола Корнищан, Микола Корсюк, Михайло Михайлюк, Юрій Павліш, Віргілій Ріцко. Журнал Наш голос містить художню літературу, літературно-критичні, оглядові статті, переклади, фольклор і його дослідження тощо. Постійними є рубрики Дитячі сторінки та Смійтесь на здоров’я.

Присутній на урочистих заходах, голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський нагородив журнал Наш голос за значний внесок у справу зміцнення зв’язків між Румунією та Україною, відродження духовності і національної культури українців у світі та виступив за зміцнення контактів: У контексті цього свята, ми мали можливість говорити про перспективні напрямки між Національною спілкою письменників України та Союзом Українців Румунії та, зокрема, з україномовними письменниками, які мешкають і працюють в Румунії. Ми готові до тісних контактів. Я вже деякі пропозиції прозвучав, але потрібно буде в робочому порядку все проговорити. Також, було б не зайвою якби ваш журнал ми мали можливість отримувати в Києві. Ми могли б обмінюватися і на сторінках Літературної України і на сторінках Української літературної газети, яку я маю честь представляти, обмінюватися матеріалами для знайомства для контактів. Крім того, вже розгортаються проекти стосовно обміном антологіями.

Михайло Сидоржевський зачитав вітальний лист редакційному колективу літературно-культурного журналу українських письменників Румунії від Президії Товариства Україна-Світ, Герой України, письменник Іван Драч, голова Секретаріату Алла Кендзера: Дорогі друзі! Сьогодні Ви відзначаєте важливу подію у світовому просторі друкованого українського слова. Протягом 25 років літературно-мистецький журнал українських письменників Наш голос дарував читачам найкращі твори письменників Румунії. Журнал давав путівку в життя молодим літераторам, забезпечував можливість повнозвучно говорити правду про історію та сьогодення маститим письменникам та поетам Румунії. Українське слово, яким говорив Наш голос, було найбажанішим для українців Румунії, завдяки йому вони мали можливість втамувати спрагу з безцінного джерела своєї материнської мови, читаючи талановиті твори українських письменників. Бажаємо журналу надалі нести по цілому світу з румунської землі українське слово, задля важливої мети – збереження ідентичності українців і духовного збагачення інших народів.

Професор Борис Бунчук прочитав вітальний лист з боку делегації Чернівецького університету ім. Юрія Федьковича: У жнивну пору, що дуже символічно, Наш голос відзначає своє перше двадцяти’ятиліття. Чверть віку він стоїть на сторожі рідного слова, мобілізуючи під свій стяг українськомовних письменників і науковців, потужно закликає до згуртування своїх одноплемінників. Щедрий ужинок часопису від перших років його заснування став насущним духовним хлібом для тих, кому небайдужа доля рідної культури і рідного народу. «Наш голос» гідно заявив у світі про українську громаду Румунії, про її високий і авторитетний науковий, інтелектуальний і творчий потенціал. З нагоди знаменної події в історії часопису прийміть найщиріші привітання і побажання радості від своєї подвижницької праці. Хай Вам щастить на нові творчі знахідки! Хай Наш голос відлунюється на всіх континентах і в усіх країнах, де мешкають українці, хай він і надалі вірно служить завжди актуальній проблемі національного єднання! Слава Нашому голосу! Слава тим, хто з року в рік творив, творить і творитиме його числа!

Колектив
ВСРР бажає журналу Наш
голос довголіття, а його редакторам і
кореспондентам міцного здоров’я, гарного життя і творчого натхнення.

У Бухаресті пройшли урочисті заходи з нагоди 25-річчя від заснування літературно-культурного журналу українських письменників Румунії Наш голос, який видається Союзом українців Румунії.Головний редактор журналу Наш голос Ірина Мойсей та голова СУР-у Степан Бучута вручили учасникам ювілейні грамоти і відзнаки, а гості виступили з вітальними словами. У рамках святкувань відбулася наукова конференція Українська література Румунії і Наш голос як її дзеркало, на якій було представлено 12 наукових доповідей. Завершилися урочистості літературним вечором на тему Безсила смерть, коли живуть слова, присвячений вшануванню пам’яті українських письменників Румунії, які відійшли у вічність, на якому свої твори читали письменники з Румунії та гості з України.

Взяли участь у цьому заході представники української громади, кореспондентів журналу, Союзу українців Румунії, Посольства України в Бухаресті, українські письменники Румунії. З України на цей захід прибули голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський, голова Чернівецької обласної організації НСПУ і голова Чернівецького обласного відділення Товариства Україна-Румунія Василь Довгий, високоповажні професори Чернівецького університету ім. Юрія Федьковича Володимир Антофійчук, Борис Бунчук та Олександр Попович, а також доцент кафедри загального мовознавства та класичної філології Київського університету ім. Тараса Шевченка Сергій Лучканин.

Журнал Наш голос був заснований при Спілці письменників Румунії в липні 1990 року. Звичайно, тут треба згадати, що були і передтечі, як Літературний додаток (координатор – Іван Ковач) часопису Новий вік (сьогодні Вільне слово), започаткований у 70-х роках, а згодом, у 80-х, Обрії, у світ вийшло 10 його випусків (координатор – Микола Корсюк), і обидва свою важливу роль зіграли. Таким чином на 1990 рік український літературний процес в Румунії був досить активним. Тож заснування українського часопису літературного профілю стало необхідністю. Першим головним редактором був Михайло Михайлюк, відомий письменник і критик, його заступником – Євген Мигайчук, письменник і добрий знавець редакторської справи, а відповідальним секретарем – Микола Корсюк, відомий письменник і літературознавець. На жаль, з часом у Спілки письменників Румунії забракло коштів на видання літературного журналу. Так, у 1991 році вийшли у світ 4 числа Нашого голосу, в 1992 – лише 2, а вже в 1993 році журнал перейшов під егіду Союзу українців Румунії. Відтоді і до сьогодні Наш голос, зазнавав і злетів, і падінь, його редакційний склад також змінювався і його естетичний вигляд; так, починаючи з 100 числа, був змінений і формат часопису на журнальний для зручності читання і збирання його в колекції… Наш літературний журнал ще від заснування мав своїм завданням, яке він виконує й сьогодні, а саме – служити посередником між українським автором і українським читачем. Протягом двох десятиліть свого існування він був не просто періодичним виданням, він став невід’ємною частиною культурного життя українців Румунії, виразником українського літературного процесу, носієм мови, традицій і звичаїв нашої нацменшини. І це його завдання залишиться і надалі пріоритетним, – зазначила Ірина Мойсей у статті Наш голос є дзеркалом української літератури в Румунії.

Велику заслугу в появі і розвитку Нашого голосу мав колишній голова СУР-у, письменник Степан Ткачук. Нинішнім головним редактором є Ірина Мойсей, редакторами: професор, фольклорист Іван Ребошапка, письменник Михайло Трайста, до редколегії входять: Іван Арделян, Іван Кідещук, Іван Ковач, Микола Корнищан, Микола Корсюк, Михайло Михайлюк, Юрій Павліш, Віргілій Ріцко. Журнал Наш голос містить художню літературу, літературно-критичні, оглядові статті, переклади, фольклор і його дослідження тощо. Постійними є рубрики Дитячі сторінки та Смійтесь на здоров’я.

Присутній на урочистих заходах, голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський нагородив журнал Наш голос за значний внесок у справу зміцнення зв’язків між Румунією та Україною, відродження духовності і національної культури українців у світі та виступив за зміцнення контактів: У контексті цього свята, ми мали можливість говорити про перспективні напрямки між Національною спілкою письменників України та Союзом Українців Румунії та, зокрема, з україномовними письменниками, які мешкають і працюють в Румунії. Ми готові до тісних контактів. Я вже деякі пропозиції прозвучав, але потрібно буде в робочому порядку все проговорити. Також, було б не зайвою якби ваш журнал ми мали можливість отримувати в Києві. Ми могли б обмінюватися і на сторінках Літературної України і на сторінках Української літературної газети, яку я маю честь представляти, обмінюватися матеріалами для знайомства для контактів. Крім того, вже розгортаються проекти стосовно обміном антологіями.

Михайло Сидоржевський зачитав вітальний лист редакційному колективу літературно-культурного журналу українських письменників Румунії від Президії Товариства Україна-Світ, Герой України, письменник Іван Драч, голова Секретаріату Алла Кендзера: Дорогі друзі! Сьогодні Ви відзначаєте важливу подію у світовому просторі друкованого українського слова. Протягом 25 років літературно-мистецький журнал українських письменників Наш голос дарував читачам найкращі твори письменників Румунії. Журнал давав путівку в життя молодим літераторам, забезпечував можливість повнозвучно говорити правду про історію та сьогодення маститим письменникам та поетам Румунії. Українське слово, яким говорив Наш голос, було найбажанішим для українців Румунії, завдяки йому вони мали можливість втамувати спрагу з безцінного джерела своєї материнської мови, читаючи талановиті твори українських письменників. Бажаємо журналу надалі нести по цілому світу з румунської землі українське слово, задля важливої мети – збереження ідентичності українців і духовного збагачення інших народів.

Професор Борис Бунчук прочитав вітальний лист з боку делегації Чернівецького університету ім. Юрія Федьковича: У жнивну пору, що дуже символічно, Наш голос відзначає своє перше двадцяти’ятиліття. Чверть віку він стоїть на сторожі рідного слова, мобілізуючи під свій стяг українськомовних письменників і науковців, потужно закликає до згуртування своїх одноплемінників. Щедрий ужинок часопису від перших років його заснування став насущним духовним хлібом для тих, кому небайдужа доля рідної культури і рідного народу. «Наш голос» гідно заявив у світі про українську громаду Румунії, про її високий і авторитетний науковий, інтелектуальний і творчий потенціал. З нагоди знаменної події в історії часопису прийміть найщиріші привітання і побажання радості від своєї подвижницької праці. Хай Вам щастить на нові творчі знахідки! Хай Наш голос відлунюється на всіх континентах і в усіх країнах, де мешкають українці, хай він і надалі вірно служить завжди актуальній проблемі національного єднання! Слава Нашому голосу! Слава тим, хто з року в рік творив, творить і творитиме його числа!

Колектив
ВСРР бажає журналу Наш
голос довголіття, а його редакторам і
кореспондентам міцного здоров’я, гарного життя і творчого натхнення.