Tag: Залізні ворота

Утопічне
мислення є чимось властивим людині, і
люди завжди прагнули бути як у світі,
так і поза ним. Люди вважають, що жити у
суспільстві це позитивна річ, але
водночас кажуть, що це погано, що це
приносить нещастя. Тому письменники,
філософи, соціальні мислителі та навіть
пересічні люди часто уявляли замкнутий
простір для захисту людини від зла
зовнішнього світу.

Таким простором
у румунській культурі був
острів Ада Калех. З
досить недавнім існуванням, щоб
його можна було
задокументувати через усну історію та
з історією,
відчутну в письмових джерелах, острів
цей не був утопією.
Він став
утопією після того, як
зник у водах Дунаю в 1970 році після
введення в експлуатацію гідроелектростанції
Залізні ворота № І.
Надзвичайно амбітний спільний проєкт
Румунії та Югославії, електростанція
«Залізні ворота» вимагала
не лише величезних
фінансових зусиль, але й людських
жертв.

Острів
Ада Калех був
розташований на кордоні між двома
світами, між двома країнами, на кордоні
між Османською імперією та Австрійською
імперією. Це був митний пункт, контрольований
двома імперіями.
На острові була побудована фортеця, яка
також дала йому назву: Ада Калех
означає «фортеця на острові». Сьогодні
вона є втраченою легендою для більшості
людей, які про неї дізнаються,
але також і втраченим раєм, якщо дати
волю уяві.

Одним
із тих, хто жив на цьому острові
є Турхан Семші, голова
Бухарестського відділення Турецького
демократичного союзу Румунії,
від якого ми дізнаися
про тих, хто жили на
острові посеред великої ріки: Як
починається кожна розповідь,…
був колись острів Ада
Калех. Дійсно, це був
острів, розташований нижче за течією
Дунаю міста Оршова та
вище за течією ріки міста
Турну Северін, десь
посередині Дунаю, вище сучасної
греблі Залізні ворота. На
острові жила невелика громада. Ми
добре співіснували з усіма етнічними
групами, які проживали
на острові. Більшість населення
острова складали турки. У
мене є спогади з дитинства, спогади
про існування острова, звичаї, традиції,
труднощі, наші турботи, про наше
життя, яке розгорталося на острові.
Щасливими ми були особливо
влітку, коли приймали гостей,
туристів.

Первін
Халімоглу живе зараз в
Стамбулі, але вона
народилася та жила на острові
Ада Калех. Її
дитячі спогади
подвоюється ностальгією за чудовим
місцем і за збереженими в
пам’ятізображеннями: Важко розповідати
про острів Ада Калех.
Хто не бачив, хто чогось не куштував,
той не знає, що це таке. Ми там жили, ми
там народилися, мені було
18 років, коли я покинула
острів. Мої нічні сни ще
звідти. У мене було дуже гарне дитинство,
дитинство, яке, я думаю, є у небагатьох
людей.

Спогади
Турхана Семші стають ще
більш реалістичними, коли з’являється
загадковість. Тому що
будь-яке утопічне місце має бути ще й
загадковим: Будучи
дитиною, в 4-му класі, разом
з двома однокласниками нам було цікаво
заходити в ті райони, куди
батьки забороняли ходити.
Кожна дитина робить навпаки. На острові
посеред оборонних ровів
було хрестоподібне укріплення, посередині
якого був доступ до підвалу. Висота
фортечної споруди як вгору,
так і вниз була однаковою. Я увійшов
у галерею зі свічками та
ліхтарями та виявив доступ до 4 тунелів.
Один тунель перетинав острів вниз за
течією і мав вихід до південної частини
острова, інший тунель мав вихід вище
за течією і був закритий
через замулення. Були ще
два тунелі, які пронизували Дунай, один
на румунську територію,
а інший на сербську. Ми дуже мало
просунулися тунелем, який
вів вниз за течією від
острова, тому що було
цікаво побачити, чи зможемо ми дістатися
до югославського берега. Ми просунулися
вперед і десь на нашому шляху
потрапили на воду. Ми просунулися
доки вода не доходила до наших поясів.
Тоді злякалися і повернулися,
а потім дізналися від батьків, що той
тунель знесли, коли Дунай був низьким.
Повз пройшов пароплав і збив верх тунелю,
який затопило.

Острів
і фортеця – це ізольовані простори, які
люди найчастіше уявляли як місця щастя
і спокою. А на Ада-Калех
ми, мабуть, ніколи не поїдемо, щоб
дізнатися чи насправді це
так.

Розташований у південо-західній частині Румунії, повіт Мехедінць має чудовий рельєф, лісисті пагорби, високі гори, бурхливі річки, великі та глибокі печери, чудові приголомшливі ущелини, монастирські комплекси, такі як Св. Ана, Тісмана, Водіца і, не менш важливе, історичні наслідки. Туристичний потенціал регіону посилюється тим, що сільський туризм пропонує з кінця квітня знижки та промоції на весь сезон. Ви можете активно відпочити у піших прогулянках, катаннях на човні або на прогулянковому теплоході на Дунаї, і якщо у вас є відповідне обладнання, можете відвідати печери, що є справжніми притулками для спелеологів.

Адміністративний центр повіту – Дробета Турну Северін – є й місцем звідки можна рушити у екскурсії. Нинішнє місто було спроектовано в 1831 році, красиві вілли, розташовані паралельно з течією Дунаю супроводжуються багатоповерховими будинками, збудованими під час комуністичного періоду. Але місто має чимало визначних пам’яток, які наділяють його особливим шармом. Порт із суднами, чайками та альбатросами, розташований всього за 1.200 метрів від сербського берега, має так само свій своєрідний шарм. Парк Роз біля вокзалу, посередині якого знаходяться руїни середньовічної фортеці Северін, чекає на туристів. З невеликою уявою можна зрозуміти, що саме означало протягом чотирьох століть (XIII-XVI), це середньовічне укріплення на березі Дунаю. У будівлі музею розміщені відділи археології та етнографії, а в прилеглому йому парку маємо справжню виставку руїн: руїни Римських ванн, руїни Траянського мосту, побудованого знаменитим Аполодором з Дамаску, щоб полегшити проїзд римських військ Траяна до Дакії, руїни старої Митрополії Северіна. Якщо вам пощастить, ви можете відпочити біля старого римського табору та милуватися Дунаєм, так як робили це дві тисячі років тому римські завойовники.

На чудовому шляху з великою кількістю віадуків протягом 25 км, що зв’язують міста Дробета Турну-Северін та Оршова можна побачити монастир Водіца, засвідчений у 1371 році, а також ГЕС Залізні Ворота I. Місто Оршова розташоване на берегах річки Черна. Тут можна відвідати Католицький собор, чия унікальна архітектура стала натхненням для побудування у австралійському місті Сідней подібного собору. Так само, монастир Св. Анни розташований на одному з пагорбів, що оточують місто, чарує туристів. Карстові утворення масиву Чукару-Маре та Печера Понікова, зі своїми 1.600 метрів галерей, доповнюють загальне враження.

Печера Понікова є найбільшою печерою у Дунайській ущелині, а також однією з найцікавіших у нашій країні. Це чудовий спелеологічний заповідник, чиї галереї складають понад 1.600 метрів, перетинаючи гірський масив Чукару-Маре та з виходом у Дунай. Печера була частково затоплена після створення озера за греблею Залізні ворота I. При вході у печеру Понікова, однойменний потік створив короткі і дикі ущелини, а також природний міст довжиною близько 25 метрів і висотою вісім метрів. Цей витвір природи ще називають печерою кажанів через колонії кажанів, які живуть в одній з галерей. Ця галерея має довжину понад 100 метрів і вражає туристів дуже тонкими і витягнутими маятниковими сталактитами. У печеру можна проникнути з напрямку Ущелин Понікова, або з Дунаю на човні.

Печера є частиною Національного парку Залізні ворота, створеного для захисту кількох суб-середземноморських видів, а також унікального ландшафту в Європі. Галерея Конкрецій є найкрасивішою частиною печери Понікова, що складається з декількох менших захоплювальних галерей. З напрямку ущелин туристи входять у Галерею кажанів вузькою стежкою. Ця галерея досягає 400 метрів, вона природно освітлена завдяки двом великим отворам. З цієї галереї відкриваються дві стежки. Одна з них веде до Галереї Конкрецій, що вважається найкрасивішою частиною печери, та Колонного залу. Галерея покрита сталагмітами та подекуди піском, глиною та кальцитом. А інша стежка веде до Галереї Сходинок та Глиняної Галереї, яка приховує ізольовані сталагміти, колони і куполи. У цій печері, вода та час створили сталактити і сталагміти різних форм і розмірів. Печера була оголошена Спелеологічним заповідником, тому що тут були виявлені скам’янілості Ursus spelaeus, фрагменти дуже старої кераміки та ендемічні види. Перші геологічні дослідження були зроблені М. Мунком в 1872 р., а фауністичні – в 1929 р. Р. Жаннелем.

З моменту, коли входить на територію Румунії у н.п. Базіаш, Дунай утворює одну з найчарівніших частин з тих його 2.860 км від джерел до впадання у Чорне море. Це Дунайська ущелина, довжиною 135 км, що починається з н.п. Молдова-Ноуе і закінчується в Гура-Веї, найбільш вражаючою частиною будучи в зоні Оршова і Дунайських котлівCazanele Dunării, згідно з www.clisuradunarii.eu. У цьому районі, Дунай змушений перетинати гори, звужуючись до ширини між 180-250 м, а глибина води може досягати 100 м. Водночас, глибинні течії є надзвичайно сильними в цій зоні, так що на поверхні створюється таке враження, що ніби-то вода Дунаю кипить, тому й називають цю територію котлами. Довжина Великих котел становить 3,8 км, а довжина Маленьких котел складає 3,6 км.

Відвідувати печеру Понікова можна круглий рік, але рекомендується період з травня по жовтень. Під час повеней, галереї печери повністю або частково затоплені. Тому рекомендується, щоб відвідування проводилися в групах у супроводі екскурсовода при використанні адекватного обладнання, оскільки відвідування цілої печери займає 2-3 години.