Tag: заробітчани

У розпал пандемії Ковід-19 багато румунів вирішили залишити країну для
роботи за кордоном, особливо у сільському господарстві. Німеччина, Італія,
Великобританія, Голландія, Австрія -
деякі з їхніх напрямків. У понеділок ситуацію цих осіб обговорено у об’єднаних Комітетах Сенату Румунії. Міністр праці
Віолета Александру та міністр закордонних справ Богдан Ауреску дали пояснення,
підкресливши, що влада може надати їм підтримку лише у
випадку повідомлень про наявність проблем.

Багато людей – кажуть чиновники – укладали індивідуальні договори на
сезонну роботу безпосередньо з роботодавцями, а не через спеціалізовані
агенції. Міністр Віолета Александру: Майже 30 000 заробітчан, які виїхали
літаком та поїздом, і 4000, які виїхали власними силами, більшість не пішли за
допомогою служб зайнятості, але це не є проблемою само по собі. Якщо є лише один румун, який у цей момент
стикається з проблемами, він повинен знати, що його представляє румунська
держава на інституційному рівні. Щоразу, коли він повідомлятиме, що щось
відбувається, у нього буде підтримка румунських державних установ.»

У свою чергу міністр Богдан Ауреску уточнив, що свобода праці випливає з
європейського законодавства, і що, наприклад, Німеччина не домовлялась з Румунією,
щоб дозволити румунським сезонним працівникам виходити на роботу. Однак
парламентська опозиція в Бухаресті має іншу думку. Соціал-демократ Роберт
Казанчук, тимчасовий президент Сенату, зазначив: Уряд Румунії не вжив
заходів безпеки для тих, хто виїхав на заробітки за кордон. Міністр праці
підкреслила той факт, що румуни в ніч з 8 на 9 квітня вирушили до Німеччини
самостійно. Міністерство закордонних справ не уточнило, чи була ця операція
результатом дипломатичного демаршу, або 2000 людей, організованих самостійно,
автобусом і літаком, виїхали з Сучави (північний схід), до Німеччини, однієї
ночі.»

Румунія є головним постачальником сезонних робітників для сільського
господарства країн Західної Європи, що спричинило велику лобістську діяльність
організацій роботодавців у цих країнах до їх урядів, а потім дипломатичні
зусилля західних органів влади до румунської виконавчої влади. Таким чином, на тлі
оголошення на протязі двох місяців в Румунії надзвичайного стану та заборону
польотів до багатьох держав Європейського Союзу, Бухарест дозволив на основі
військового розпорядження проводити нерегулярні рейси (чартери) для перевезення
працівників, з дозволом компетентних органів країни призначення.

З огляду на демографічний спад та еміграцію великої кількості румунів, як це можна було передбачити, на ринку праці в Румунії з’явилася нестача робочої сили. Дефіцит зростає з року в рік, наша країна змушена працевлаштовувати робітників з-за кордону для покриття вакантних робочих місць. У даний час Румунія посідає друге місце в Європейському Союзі серед країн з найвищим попитом на працівників з-за меж ЄС після Чехії.

Більшість іноземців, які були прийняті на роботу в Румунії в 2018 році походять з В’єтнаму (35%), з ним йдуть Туреччина, Непал, Сербія, Шрі-Ланка, Китай і Р. Молдова. Найбільш гостра криза праці відчувається в таких сферах: ресторани, будівництво суден і плавучих конструкцій, оптового одягу і взуття та будівництва житлових і нежитлових будівель. Випадково чи ні, але вони також частково сфери де працюють румуни протягом багатьох років в країнах ЄС і за його межами.Ось це й одне з пояснень дефіциту, крім інших пов’язаних зокрема зі станом румунської освіти підкреслює євродепутат Марія Грапіні, в свою чергу, підприємець: «Ми повинні зазначити, що криза робочої сили проявляється на рівні кваліфікованих робітників, а не на рівні персоналу з вищою освітою. На жаль, відчуваються наслідки закриття професійно- технічних училищ, зроблене кілька років тому, хоча в той час почала працювати подвійна(дуальна) освіта. Був прийнятий закон про навчання на роботі. Але потрібної кількості працівників ще не було досягнуто. Мої компанії, працюють в текстильній сфері і тут існує величезна нестача робітників зокрема у сфері ткацтва та фарбування. Я не кажу вже про робітників електриків, верстатників та зварювальників».

Зокрема, ми працевлаштовуємо з-за кордону некваліфіковану робочу силу, – стверджують представники консалтингових та людських ресурсів компаній, як Дана Іонеску, яка уточнює, що таке працевлаштування обходиться дорого. Дана Іонеску, менеджер з глобальної мобільності в рамках ADECCO в Румунії розповідає: «Не дешево залучати іноземних громадян замість прийняття на роботу громадян Румунії. Є певні обмеження щодо певних категорій працівників стосовно заробітної плати. Якщо румуни можуть бути прийняті на роботу і отримувати мінімальну заробітну плату, іноземний громадянин, для якого одержаний дозвіл на працевлаштування, повинен обов’язково отримувати середню зарплату в економіці. Додайте інші витрати: оплату консалтингової фірми, переклад документів, нотаріальні та інші тарифи.»

Незалежно від причин кризи та її коштів, роботодавці Румунії прагнуть збільшити кількість іноземних працівників, закликаючи уряд видавати більше дозволів на працевлаштування. Спеціаліст із людських ресурсів Дана Іонеску надає нам інформацію: «Централізовані дані Національного агентства зайнятості показали, що із загальної кількості вакантних місць, зареєстрованих у першому кварталі цього року, які були доступні для шукачів роботи та зареєстровані, що отримують допомогу по безробіттю, 31 464 робочих були оголошені вільними і не зайняті роботодавцями. Саме через цей дефіцит постала необхідність значно збільшувати з року в рік контингент іноземних громадян, які можуть працювати на території Румунії. Ця кількість затверджена рішенням уряду на початку року, а впродовж року розширюється.»

Цього року затверджена державою квота на нові категорії працівників, які допущені до ринку праці, зросла на 55% у порівнянні з аналогічним періодом у 2017 році. Спочатку, на 2018 рік ця квота становила 7000 працівників, у серпні було прийнято рішення суттєво збільшити цю кількість про що ми також дізнаємось від Дани Іонеску: «Для категорії постійних працівників кількість подвоєна з 4000 до 8000, а для робітників, що працюють тимчасово кількість збільшена більш ніж у 4 рази: з 1200 до 5200. Залишається з’ясувати, чи до кінця року не буде потреби знову збільшити кількість робітників.»

Окрім шкільних рішень, пов’язаних із потребами ринку та прийняття закону про навчання на роботі, розглядається і заохочення повернення румунів заробітчан. Але існують і інші перешкоди, вважає євродепутат Марія Грапіні: «Існує велика недовіра. Коли я поїхала до Іспанії, я зустрілась там з представниками румунів. Вони не довіряють стійкості робочого місця. Вони не підняли питання рівня заробітної плати, але довгострокового існування роботи. Ті, хто залишили Румунію, більше не хочуть повертатися, саме тому, що вони не мають впевненості в стабільності роботи. Я думаю, нам потрібна краща громадська політика з цього питання.»

До тоді працевлаштування іноземців в Румунії є все більш прикладним рішенням. Спрощення законодавства щодо залучення робочої сили з-за кордону вже обговорюється. Також розглядається питання про видалення положення про середню заробітну плату, оскільки, коли уряд встановлює мінімальну заробітну плату, ринок повинен визначати рівень заробітної плати для працівників, відповідно до їх підготовки. Побачимо, якщо ці наміри будуть реалізовуватися через нормативні акти..

Підписант Конвенції Ради Європи про боротьбу з насильством щодо жінок, Румунія також має закон проти насильство в сім’ї, прийнятий в 2012 році, який передбачає також видачу наказу про захист від агресорів. Проте статистичні дані не дуже обнадійливі: 30% румунок зазнали певної форми фізичного та / або сексуального насильства, але лише 23% повідомляли про найбільш серйозні інциденти поліції. Фактично, насильство щодо жінок, на жаль, є більш поширеним явищем у Європі, ніж можна було б подумати на перший погляд.

Юрґіта Паужайте, експерт Європейського інституту ґендерної рівності – агентство ЄС, розташоване у Вільнюсі – пропонує нам останні дані з цього питання: Згідно з даними Агентства ЄС з Основних прав, 33% жінок зазнали різних форм фізичного чи сексуального насильства від 15 років. 18% жінок були переслідувані, щоб були побиті, а 55% – зазнали сексуального насильства. Якщо ми говоримо про сексуальні домагання, то чоловіки на вищих посадах взагалі практикують домагання. У випадку домашнього насильства жінки часто страждають від дій їхнього інтимного партнера, будь то поточний партнер чи колишній. На жаль, це поширене явище, і будинок не є найбезпечнішим місцем для жінок.

Що стосується жінок, які залишають Румунію заради робочого місця або більш пристойного життя в інших країнах ЄС, то початкові надії іноді можуть призвести до певних форм насильства. Сільвія Думітраке, голова Асоціації румунських жінок в Італії, вводить нас у світ постраждалих від насильства: Багато жінок, які приїжджають до Італії, постраждали від домашнього насильства ще в Румунії. Це одна із основних причин для багатьох з них залишити Румунію. Перша форма насильства, яку переживають жінки, які йдуть на заробітки відбувається в Румунії, в тому сенсі, що вони повинні залишити сім’ю та діти. Не всі жінки усвідомлюють це, вони мають стимул жертвування, і часто навіть не вибирають. Інша форма насильства полягає в тому, що вони живуть ізольованими, в будинку без доступу до соціального життя та приватного життя. Я маю на увазі тих, хто працює в італійських будинках доглядальницею. У них є тільки один день вільний на тиждень, але їм не вдається мати приватне життя. Іноді вони працюють без документів, що є також формою насильства.

Багато румунів в Італії є жертвами певного виду насильства: торгівля людьми з метою праці. Деякі їхні випадки, які можна легко назвати сучасним рабством, також були представлені в міжнародній пресі, особливо в провінції Рагуза, що на Сицилії. Сільвія Думітраке розповідає: Особливо в цій області більшість представляють жінки. На жаль, переважна більшість жінок румунського походження. Вони живуть у дуже важких умовах, в імпровізованому житлі з картонними стінами, іноді з їхніми дітьми. Там, на Сицилії, вони мають невеликий доступ до питної води або Інтернету, щоб спілкуватися, отримувати інформацію та просити допомогу. Вони живуть ізольованими у багатьох кілометрах від першого населеного пункту. Вони також не мають доступу до санітарних одиниць. Діти не зараховуються до школи. Крім того, оскільки такий спосіб життя в Італії не визнається, у цих людей навіть немає документів про легальне проживання. Вони також не існують з точки зору італійської влади.

У 2003 році Сабіна покинула Румунію і поїхала в Іспанію з посади вчителя географії, щоб слідувати за її чоловіком. Після 14-ох років, що минули з того часу, вона працює в Мадриді в реабілітаційному центр для жінок, які стали жертвами насильства в сім’ї. Тут вона більш точно ознайомилась з проблеми побитих жінок і, особливо завдяки директору цього центру, зуміла пояснити свої страждання. Послухаймо Сабіну: Я пережила досить складну ситуацію, але не потрапила до Центру відновлення або притулку, хоча мені запропонували. Так нас румунок навчили, незалежно від того, що відбувається, не йде в поліцію, не викривай, нікому не кажіть, що з вами відбувається … Я подібне пережила і розповіла свою історію, що саме сталося зі мною. Це був випадок внутрішнього психологічного насильства. Я, в Румунії, закінчила факультет. Той факт, що потрапила до Іспанії і не займалась роботою, для якої я була підготовлена, я трішки депресувала. Я прибула сюди проти мого бажання, де я сама без рідні. Я повинна була робити тільки те, що мені казали, завжди виникали дискусії.

В її житті переважав її колишній чоловік, вважає тепер Сабіна. Як вона зуміла позбутися цієї домінації? По-перше, вона отримала психологічну допомогу: Мій безпосередній начальник відправила мене до терапевта. Мені довелося поговорити з психологом, який спеціалізувався на домашньому насильстві. І тому я дізналась, яка проблема у мене, тому що я цього раніше не розуміла. Тут я думала, що проблеми з грошима, дітьми, щоденним стресом, як і з тим фактом, що ми не жили самі в квартирі, не давали мені зрозуміти, з чим я стикаюся. Я була якось змушена замкнутись у собі, тому що, коли я почала розповідати батькам, сестрі з чим я стикаюсь, мене обвинувачували, що я божевільна або зла. Я бачила багато випадків, і протягом п’яти років відколи я працюю для цієї пані, я дізналася різні історії про життя жінок. Коли ви залежні емоційно від якоїсь людини – у моєму випадку від мого колишнього чоловіка – і намагаєшся зробити все правильно, щоб не трапилось поганих речей через тебе – все це змушує тебе забути про себе і поставити себе на останнє місце.

Окрім цих емоційних та психологічних наслідків, насильство щодо жінок також має економічні наслідки. За даними Європейського інституту ґендерної рівності, лише витрати на насильство в сім’ї становлять 109 мільярдів євро щорічно, що покриває витрати на охорону здоров’я, спеціалізовані служби захисту жінок та економічні витрати, пов’язані з відсутністю на роботі.

Протягом багатьох років, Румунія переживає нове соціальне явище, з великим впливом на дітей, а саме міграція батьків до країн з більш розвиненою економікою. Для кращого життя, багато батьків залишають своїх дітей з родичами. Якщо з матеріального погляду можуть бути покриті деякі потреби і бажання, з емоційного погляду відправлення за кордон одного з батьків або навіть обидвох залишає величезні прогалини в душах дітей.

Вони переживають справжню трагедію, тому що ніхто і ніщо не може замінити, коли-небудь, відсутність одного з батьків. Вони відчувають себе покинутими і стикаються з емоційними, соціальними і освітніми труднощами. Психологи стверджують, що туга за батьками проявляється депресією, самотністю, низькою самооцінкою, почуттям провини, недооцінкою.. Крім того, діти батьки, яких на заробітках за кордоном, проявляють знижену мотивацію до навчання та життя. Деякі з них навіть мають суїцидальні тенденції, тому що ніхто не розуміє їх страждання. Цифри, про які повідомляє влада, не відображають реальність. Йдеться про 94 662 дітей, яких Національний орган із захисту дітей та усиновлення представив в останній доповіді, з яких 20.560 з обома батьками заробітчанами і 12 837 з одним батьком заробітчанином. Це діти, що залишилися під опікою родичів. З іншого боку, деякі дослідження показали, що 350 000 дітей перебувають в цій ситуації, що становить 10% румунських дітей.

Петруца Соаре піклується протягом двох років 9-річною онучкою. Її батьки працюють в Англії і приходять додому два рази в рік. Дитина щаслива, тому що її приносять багато подарунків: В даний час вона не тужить за батьками, тому що спілкується з ними щовечора. Допомагає нам організація Рятуйте дітей. Там діти в купі, виконують домашнє завдання, і беруть участь у різних заходах, і багато, багато подорожують. Дитина задоволена, тому що її виконують всі бажання, батьки заробітчани купують їм все, що вони хочуть. Вона, в свою чергу, задовольняє батьків результатами в навчанні, і я пишаюся нею, тому що вона вчиться добре, і повторяю, її дуже подобається діяльність, яку проводить організація Рятуйте дітей. Вона не може без цієї організації.

Елена пішла працювати в Іспанію 10 років тому. Два хлопчики, учні початкової школи, залишились з родичами. Незважаючи на те, що вона проводила з ними 2-3 місяці на рік, хлопчики не змогли адаптуватися, багато страждали: Мені було досить важко залишити двох маленьких дітей. Через 10 років я зрозуміла, що це не був хороший вибір, діти виросли і ми втратили найкращі роки нашого життя. Хоча я приходила і проводила з ними 3 місяці на рік, цього було недостатньо, щоб виростити і навчити їх належним чином. Тепер вони більше не слухають мене.

Масштаби явища дітей з батьками, які працюють за кордоном, призвели до розвитку на національному рівні мереж спеціалізованих послуг для цих дітей. Організація Рятуйте дітей влаштувала такі послуги як для дітей та їхніх батьків, так і для осіб, які піклуються про цих дітей. Анка Стамін, координатор програми Рятуйте дітей розповідає: Організація Рятуйте дітей ініціювала ще з 2010 року послуги підтримки дітей з батьками, які працюють за кордоном, але і для людей, які піклуються про них. При відкритті програми Школа після школи, в навчальних закладах. Йдеться про близько 17 таких місцевих програм, де діти приходять після занять або до занять, і виконують домашнє завдання, беручи участь у вільний час з іншими дітьми у різних заходах. Їм допомагають спілкуватися з батьками за кордоном за допомогою технічних засобів. Вони також користуються інтернетом та психологічним консультуванням, щоб допомогти їм подолати цю складну ситуацію. У той же час, люди, які доглядають за ними також отримають користь від консультування психологів, щоб допомогти їм зрозуміти потреби дітей в цей період, і краще ставитися до них. Якщо особа, яка піклується про дитину є родичем, користується й вона психологічним консультуванням для реалізації тимчасового делегування батьківських прав, необхідне, якщо один з батьків або обидвоє є заробітчанами.

Організація Рятувати дітей оголосила ще в 2015 році першу телефонну і онлайн-службу консультування для дітей, які постраждали від економічної міграції. На європейському рівні налічується понад 1,5 мільйона дітей, які постраждали від того, що їхні батьки стали заробітчанами, тому європейські інститути шукають рішення. Євродепутат Віктор Негреску хоче ініціювати за допомогою європейських коштів, національну програму, яка буде представлена на розгляд Парламенту Румунії. Ця програма допоможе румунами в діаспорі повернутися додому і реінтегруватись на ринок праці в Румунії. Будуть створені необхідні механізми для більш швидкого визнання дипломів, кваліфікації та їхнього професійного досвіду, і більш легкої інтеграції дітей, які жили в діаспорі в систему освіти в Румунії.