Tag: захід

Кожен рік у День
румунської культури, що відзначається з 2010 року 15 січня, в день народження
видатного національного поета Міхая Емінеску, в країні, та за її межами організуються
різні культурні та урочисті заходи. Напередодні, 14 січня 2022 року, Сучавська
філія Союзу українців Румунії провела в cелі Келінешти-Купаренку Сучавського
повіту захід «Українські впливи в особистості Міхая Емінеску».

Вчителька українсьої мови Делія Мартіняк
розповідає як
пройшов захід, присвячений великому румунському поетові Міхаю Емінеску: «Цього року 14 січня відбувся культурний захід «Українські
впливи в особистості Міхая Емінеску», за ініціативи Сучавської філії Союзу Українців
Румунії, очоленої інспектром Іллею Саучуком, у партнерстві з Департаментом у справах меншин та
місії ідентичності Архієпископства Сучави і
Радівцiв, представлений отцем Міхаєм Кобзюком, сучавським національним
коледжем імені Міхая Емінеску, представлений директоркою Анкою Марією Трончу та
заступником директорки Чезарою Якоб, мepiєю села Шербівці, представлена сільголовою
Кетеліном Сендуляком, Шербівецькою сільською бібліотекою, представлена бібліотекаркою
Грацієлою Сендуляк, середньою школою Шербівці, представлена ​​директором Сільвією
Бойчук, середньою школою Келінешти-Купаренку, представлена Лавінією Костюк, парафією «Святого
Василя» села Шербівці, представлена священником Кетеліном Максімом, парафією «Святих
Архангелів Михаїла і Гавриїла» села Келінешти-Купаренку, представлена священником
Василем Поповичем. Культурно-мистецький захід розпочався з проведенням панахиди
за упокій душі померлих, що відбулася у храмі «Святих Архангелів Михаїла і
Гавриїла» в селі Келінешти-Купаренку. Представники закладів-партнерів разом із учнями
та викладачами поклали вінки до погруддя поета.»

Захід продовжився в Середній школі Келінешти-Купаренку Сучавського
повіту, де були представлені цікаві доповіді про життя і творчість Міхая
Емінеску, пролунали вірші та пісні на слова видатного поета, а також була
влаштована виставка буковинської традиційної вишивки. Вчителька Делія Мартіняк
подає деталі: «Священник Міхай Кобзюк представив реферат «Слідами Емінеску в Чернівцях», вчителька Грацієла Сендуляк прочитала доповідь «Походження Емінеску -
визначні місця» та я представила доповідь «Міхай Емінеску -
безсмертне світло». Учні сучавського національного коледжу імені
Міхая Емінеску, під керівництвом викладачів Лучії Міхок та Делії Мартіняк прочитали
вірші Міхая Емінеску, перекладені на українську мову. Учні Шербівецької
середньої школи та середньої школи села Келінешти-Купаренку, під керівництвом
вчительок Оани Николайчук та Лоредани Миндрештяну декламували вірші видатного поета
та виконували пісні румунською та українською мовами. Виставка буковинської
традиційної вишивки під назвою «Душевна історія в святковий день» була
влаштована в холі середньої школи Келінешти-Купаренку. Це – результат трьох
проєктів, координованих бібліотекаркою Шербівецької громадської бібліотеки,
Грацієлою Сендуляк. Гості мали можливість помилуватися цікавими експонатами, серед
яких візерунки з майже 100-річних традиційних сорочок, а також візерунки, які прикрашають чоловічі пояси та чорні оксамитові спідниці тощо. Захід
завершився дискусією на тему «Твори Емінеску – джерело натхнення», у ході якої учасники
підбили підсумки організованої події, дійшовши висновку, що цей захід потрібно організувати
щороку.»

Cело Келінешти-Купаренку Сучавського
повіту, де проживають компактно етнічні українці, пишається тим, що тут жив дідусь
видатного румунського поета по батьковій лінії, Василь Емінович. На подвір’ї церкви
«Святих Архангелів Михаїла і Гавриїла» був споруджений меморіальний дім «Василь
Емінович» подібний на хату дідуся Емінеску, перед якого був встановлений бюст поета
Міхаю Емінеску, робота ботошанського скульптора Марчела Менестіряну, – додала вчителька Делія Мартіняк.

На думку вчительки Делії
Мартіняк мета заходу була досягнута, а саме організувати спільні події зі залученими
партнерами, щоб відсвяткувати день народження видатного румунського поета Міхая
Емінеску, глибше ознайомитися з його творчістю, більше дізнатися про його
дідусів, які жили в селі Келінешти-Купаренку та про юні роки Емінеску пов’язані з Україною, а
особливо з містом Чернівцями, де він навчався у гімназії, та де написав свій перший вірш.

Кожен рік у День
румунської культури, що відзначається з 2010 року 15 січня, в день народження
видатного національного поета Міхая Емінеску, в країні, та за її межами організуються
різні культурні та урочисті заходи. Напередодні, 14 січня 2022 року, Сучавська
філія Союзу українців Румунії провела в cелі Келінешти-Купаренку Сучавського
повіту захід «Українські впливи в особистості Міхая Емінеску».

Вчителька українсьої мови Делія Мартіняк
розповідає як
пройшов захід, присвячений великому румунському поетові Міхаю Емінеску: «Цього року 14 січня відбувся культурний захід «Українські
впливи в особистості Міхая Емінеску», за ініціативи Сучавської філії Союзу Українців
Румунії, очоленої інспектром Іллею Саучуком, у партнерстві з Департаментом у справах меншин та
місії ідентичності Архієпископства Сучави і
Радівцiв, представлений отцем Міхаєм Кобзюком, сучавським національним
коледжем імені Міхая Емінеску, представлений директоркою Анкою Марією Трончу та
заступником директорки Чезарою Якоб, мepiєю села Шербівці, представлена сільголовою
Кетеліном Сендуляком, Шербівецькою сільською бібліотекою, представлена бібліотекаркою
Грацієлою Сендуляк, середньою школою Шербівці, представлена ​​директором Сільвією
Бойчук, середньою школою Келінешти-Купаренку, представлена Лавінією Костюк, парафією «Святого
Василя» села Шербівці, представлена священником Кетеліном Максімом, парафією «Святих
Архангелів Михаїла і Гавриїла» села Келінешти-Купаренку, представлена священником
Василем Поповичем. Культурно-мистецький захід розпочався з проведенням панахиди
за упокій душі померлих, що відбулася у храмі «Святих Архангелів Михаїла і
Гавриїла» в селі Келінешти-Купаренку. Представники закладів-партнерів разом із учнями
та викладачами поклали вінки до погруддя поета.»

Захід продовжився в Середній школі Келінешти-Купаренку Сучавського
повіту, де були представлені цікаві доповіді про життя і творчість Міхая
Емінеску, пролунали вірші та пісні на слова видатного поета, а також була
влаштована виставка буковинської традиційної вишивки. Вчителька Делія Мартіняк
подає деталі: «Священник Міхай Кобзюк представив реферат «Слідами Емінеску в Чернівцях», вчителька Грацієла Сендуляк прочитала доповідь «Походження Емінеску -
визначні місця» та я представила доповідь «Міхай Емінеску -
безсмертне світло». Учні сучавського національного коледжу імені
Міхая Емінеску, під керівництвом викладачів Лучії Міхок та Делії Мартіняк прочитали
вірші Міхая Емінеску, перекладені на українську мову. Учні Шербівецької
середньої школи та середньої школи села Келінешти-Купаренку, під керівництвом
вчительок Оани Николайчук та Лоредани Миндрештяну декламували вірші видатного поета
та виконували пісні румунською та українською мовами. Виставка буковинської
традиційної вишивки під назвою «Душевна історія в святковий день» була
влаштована в холі середньої школи Келінешти-Купаренку. Це – результат трьох
проєктів, координованих бібліотекаркою Шербівецької громадської бібліотеки,
Грацієлою Сендуляк. Гості мали можливість помилуватися цікавими експонатами, серед
яких візерунки з майже 100-річних традиційних сорочок, а також візерунки, які прикрашають чоловічі пояси та чорні оксамитові спідниці тощо. Захід
завершився дискусією на тему «Твори Емінеску – джерело натхнення», у ході якої учасники
підбили підсумки організованої події, дійшовши висновку, що цей захід потрібно організувати
щороку.»

Cело Келінешти-Купаренку Сучавського
повіту, де проживають компактно етнічні українці, пишається тим, що тут жив дідусь
видатного румунського поета по батьковій лінії, Василь Емінович. На подвір’ї церкви
«Святих Архангелів Михаїла і Гавриїла» був споруджений меморіальний дім «Василь
Емінович» подібний на хату дідуся Емінеску, перед якого був встановлений бюст поета
Міхаю Емінеску, робота ботошанського скульптора Марчела Менестіряну, – додала вчителька Делія Мартіняк.

На думку вчительки Делії
Мартіняк мета заходу була досягнута, а саме організувати спільні події зі залученими
партнерами, щоб відсвяткувати день народження видатного румунського поета Міхая
Емінеску, глибше ознайомитися з його творчістю, більше дізнатися про його
дідусів, які жили в селі Келінешти-Купаренку та про юні роки Емінеску пов’язані з Україною, а
особливо з містом Чернівцями, де він навчався у гімназії, та де написав свій перший вірш.

11
грудня в Клуж-Напоці відбувся захід в онлайн-режимі
присвячений 1010-ій річниці від закладення першого каменю Софійського собору в
Києві, – культової споруди, яку вважають осередком українського духовного
життя, та найстарішої архітектурної пам’ятки в столиці сучасної України.
Організували цю подію Союз українців Румунії в співпраці з відділом української
мови та літератури при Департаменті слов’янських мов Філологічного факультету
Клузького університету імені Бабеша-Бойоя.

Ведуча
та співорганізаторка заходу Міхаєла Гербіл у вступному слові підкреслила, що
зазвичай клузькі події присвячені різним особистостям, культурним та
літературним діячам – письменникам, поетам, режисерам тощо. На цей раз мова йде
про красу архітектурної перлини України періоду Київської Русі 11-го століття,
про зведення візантійського та українського архітектурного шедевру – Собору
Святої Софії. Вона розповіла, що цей Собор є не просто «найдавнішим руським
храмом, серед тих, що збереглися», а колись він був головним державним храмом
Київської Русі та є свідком найважливіших духовних, політичних та культурних
подій упродовж тисячоліть.

Міхаєла
Гербіл додала, що це колосальне комплексне джерело знань про тодішні релігійні
уявлення людей та їхнє життя, про архітектуру, монументальний живопис та ікони.
А відтак ознайомлення з історією, рисами й особливостями цієї історичної
пам’ятки є важливим для пооцінувачів української культури та історії, додала
модераторка. Потім доктор-лектор Міхаєла Гербіл розповіла про історичну роль
Софії Київської, про її будівництво і розквіт у період Київської Русі, навали
ворогів, про пограбування монголо-татарами і про тривалий занепад, а потім відродження.

Доповідь
«Собор Святої Софії – символ українських земель від прадавніх часів до
сучасності», яку зачитала головний редактор журналу «Дзвоник» Людмила Дорош,
продовжила і розвинула почату раніше тематику. Було наголошено на важливих
змінах, що відбулися при відродженні будівлі у козацьку добу київським
митрополитом Петром Могилою та гетьманом Іваном Мазепою. Останній не тільки
вклав величезні особисті кошти у ремонт Софії Київської, але й надав їй риси
так званого українського бароко. Мазепа побудував і величезну барокову
дзвіницю, яка і зараз вважається однією з найвищих дзвіниць України. З часом
біля Собору було зведено і інші будівлі – палац митрополита, трапезна та
хлібня, келійний корпус. Їхнє будівництво та зміни є не менш цікавими і повчальними
сторінками. За весь час існування собору наймасштабнішою називають реставрацію,
розпочату 1843 року. Нею керував академік Федір Солнцев і тривала вона 10
років.

У
доповіді було звернуто особливу увагу і на сучасні часи – драматичну історію
України на початку 20 століття та її негативний вплив на історичні пам’ятки, а
особливо храми. Всеукраїнська академія наук врятувала Собор Святої Софії від
знищення радянською владою. А в 1934 році територія Софійського монастиря була
оголошена Державним історико-архітектурним заповідником. Щоправда, до того
комуністичним урядом її було пограбовано і знищено всі церковні атрибути.
Повторно Софіївський Собор пограбували вже в 1941-1943 рр. за
німецько-гітлерівської окупації Києва. Тоді найцінніші експонати Софіївського
архітектурно-історичного музею, частину дорогих ікон та фотоархівів було
вивезено до Німеччини. «У 1950-их були проведені нові реставраційні роботи,
під час яких були виявлені фрески 11 сторіччя та відновлені фрески 18 сторіччя.
А в 1990 році ансамбль Софійського монастиря було занесено до Списку об’єктів
Світової спадщини ЮНЕСКО» – підкреслила доповідачка.

На
закінчення було представлено документальну стрічку, яка дала змогу наочно
переконатися у величі і грандіозності Софійського Собору – однієї з найбільших
споруд свого часу. Вона зберігає в собі багато історичних і культурних надбань
українського народу, є місцем поховання великих князів. На внутрішніх стінах
досі збереглися розписи і мозаїки 11 століття, вартість яких неможливо оцінити.
Серед найвідоміших – мозаїка Божої Матері Оранти. Розписи ілюструють біблійні
перекази, історичні події, духовних та державних діячів і є предметом
дослідницьких робіт та нових відкриттів. Та найважливіше – Собор Святої Софії
продовжує вражати грандіозністю і досконалістю форм, внутрішнім спокоєм і
величчю. В незалежності від часів, можливостей і переконань він залишається у
центрі культурного та історичного життя українців. (Авторка: Ольга Сенишин)

Комісія з питань культури Союзу українців Румунії провела нещодавно
в Бухаресті серію
заходів із вшанування видатного українського поета, прозаїка, публіциста,
громадського діяча в Румунії Степана Ткачука, колишнього депутата та першого
голови СУР.

Віддали йому шану
члени Бухарестської філії, які 30 січня поклали квіти до його могили, а опісля
взяли участі у культурному заході «85-річчя від дня народження Степана Ткачука». Учасники розповіли про внесок Степана
Ткачука в розвиток не лише української, а й румунської літератури та культури
взагалі, а також у просування молодих письменників,
у розвиток
румунсько-українських відносин та діяльності
Союзу українців Румунії. Вони також декламували вірші Ткачука,
а Наталія Панчек-Колотило зіграла на скрипці кілька українських пісень.

Наступного дня, румунські
письменники, актори та журналісти, шанувальники
української літератури та симпатизанти СУР, у свою чергу віддали
шану письменнику Степану Ткачуку. Вони відмітили
його роль у
популяризації української літератури в Румунії, зокрема своїми перекладами на
румунську мову, серед яких слід згадати антологію української
сучасної поезії 80 de privighetori ucrainene («80 українських солов’їв»,1995).

Завершився цикл заходів 2 лютого, в бібліотеці Союзу українців Румунії
імені Степана Ткачука. Взяли участь у заході редактори сурівських видань,
письменники, журналісти та представники адміністративного департаменту СУР. У
рамках заходу були представлені основні аспекти з життя й творчості письменника
та пролунали його вірші українською та румунською мовами. Голова Бухарестської
філії Михайло Трайста виступив з доповіддю, в
якій зазначив, між іншим: «Цього року виповняються 85 років від дня народження
Степана Ткачука, письменника, культурного діяча, перекладача, великої людини.
Так як Тарас Шевченко є пророком та Кобзарем українського
світу, я вважаю Степана Ткачука Кобзарем українців Румунії,
тому що він був одним із засновників Союзу
українців Румунії, першим його головою та першим депутатом у Парламенті
Румунії, який представляв українську меншину. Степан Ткачук відомо всім був
добрим публіцистом, журналістом, написав багато книг та статей для всіх
сурівських видань і не тільки. Його статті друкувалися в Україні та в інших
країнах. Він видав понад 25 поетичних збірок, написав роман «Нічия пора», також
у його спадщині є кілька збірок короткої прози. Дуже багато перекладав Степан
Ткачук з української мови на румунську та з румунської на українську і таким
чином він зробив, як сам зізнався, калиновий міст між румунською та
українськими культурами. Я почав перекладати його роман «Нічия пора» на
румунську мову, тому що роман дуже цікавий. Є вже певний досвід у цьому сенсі,
тому що були перекладені вже кілька українських письменників Румунії на
румунську мову, як наприклад твори Михайла Михайлюка, Миколи Корсюка та інших.
Ми запримітили той факт, що румунські читачі дуже зацікавлені літературою українських
письменників Румунії.»

У 2018 році
у центральному приміщенні Союзу українців Румунії в Бухаресті була офіційно
відкрита Бібліотека імені Степана Ткачука, за фінансовим сприянням СУРу. Ідея
створення бібліотеки належить Михайлу Трайсті: «Комісія з питань культури СУР
вирішила заснувати бібліотеку і, на мою пропозицію, Рада СУР схвалила, щоб ця
бібліотека носила ім’я Степана
Ткачука. По-перше ця бібліотека є для всіх редакцій сурівських видань. Мені
вдалося зібрати всі книги українських письменників, які вийшли у видавництві «Критеріон», книги
видані Союзом українців Румунії, книги з України. Багато книг подарували також
українські письменники Румунії, серед яких Михайло Михайлюк, Корнелій Ірод,
Магдалина Ласло-Коцюк та інші українці з Бухареста. По-друге бібліотека
адресується студентам, які часто приходять позичати книги та іншим зацікавленим
особам.»

Степан Ткачук народився
13 січня 1936 року в селі Данила
Сучавського повіту. З 1954 року жив у Бухаресті. Написав поезію, прозу,
публіцистику та перекладав. Перша його поетична збірка «Розколоте небо» з’явилася 1971 року,
слідували «Час без часу» (1975), «Посміх світу» (1977), «Подорож у вічність»
(1982), «Сміх і плач слів» (1986), «Молитва за рідну мову» (1996), «Воскреслі
поезії» (1999), «Дзвони пам’ять» (2000); збірки прози: «Сузір’я предків»
(1974), «Каледойскоп» (1985), «Хвилино, зупинись! » (1989); роман: «Нічия пора»
(1979), а також численні переклади. У 2000 році вийшла
друком його книга літературної
критики Слово
про побратимів.Степан Ткачук був лауреатом премії Спілки письменників
Румунії та премії Літературного фонду ім. Івана Франка (Чикаго), член Спілки
письменників Румунії та Національної Спілки письменників України. Помер Степан
Ткачук 27 липня 2005 року в Бухаресті.

Комісія з питань культури Союзу українців Румунії провела нещодавно
в Бухаресті серію
заходів із вшанування видатного українського поета, прозаїка, публіциста,
громадського діяча в Румунії Степана Ткачука, колишнього депутата та першого
голови СУР.

Віддали йому шану
члени Бухарестської філії, які 30 січня поклали квіти до його могили, а опісля
взяли участі у культурному заході «85-річчя від дня народження Степана Ткачука». Учасники розповіли про внесок Степана
Ткачука в розвиток не лише української, а й румунської літератури та культури
взагалі, а також у просування молодих письменників,
у розвиток
румунсько-українських відносин та діяльності
Союзу українців Румунії. Вони також декламували вірші Ткачука,
а Наталія Панчек-Колотило зіграла на скрипці кілька українських пісень.

Наступного дня, румунські
письменники, актори та журналісти, шанувальники
української літератури та симпатизанти СУР, у свою чергу віддали
шану письменнику Степану Ткачуку. Вони відмітили
його роль у
популяризації української літератури в Румунії, зокрема своїми перекладами на
румунську мову, серед яких слід згадати антологію української
сучасної поезії 80 de privighetori ucrainene («80 українських солов’їв»,1995).

Завершився цикл заходів 2 лютого, в бібліотеці Союзу українців Румунії
імені Степана Ткачука. Взяли участь у заході редактори сурівських видань,
письменники, журналісти та представники адміністративного департаменту СУР. У
рамках заходу були представлені основні аспекти з життя й творчості письменника
та пролунали його вірші українською та румунською мовами. Голова Бухарестської
філії Михайло Трайста виступив з доповіддю, в
якій зазначив, між іншим: «Цього року виповняються 85 років від дня народження
Степана Ткачука, письменника, культурного діяча, перекладача, великої людини.
Так як Тарас Шевченко є пророком та Кобзарем українського
світу, я вважаю Степана Ткачука Кобзарем українців Румунії,
тому що він був одним із засновників Союзу
українців Румунії, першим його головою та першим депутатом у Парламенті
Румунії, який представляв українську меншину. Степан Ткачук відомо всім був
добрим публіцистом, журналістом, написав багато книг та статей для всіх
сурівських видань і не тільки. Його статті друкувалися в Україні та в інших
країнах. Він видав понад 25 поетичних збірок, написав роман «Нічия пора», також
у його спадщині є кілька збірок короткої прози. Дуже багато перекладав Степан
Ткачук з української мови на румунську та з румунської на українську і таким
чином він зробив, як сам зізнався, калиновий міст між румунською та
українськими культурами. Я почав перекладати його роман «Нічия пора» на
румунську мову, тому що роман дуже цікавий. Є вже певний досвід у цьому сенсі,
тому що були перекладені вже кілька українських письменників Румунії на
румунську мову, як наприклад твори Михайла Михайлюка, Миколи Корсюка та інших.
Ми запримітили той факт, що румунські читачі дуже зацікавлені літературою українських
письменників Румунії.»

У 2018 році
у центральному приміщенні Союзу українців Румунії в Бухаресті була офіційно
відкрита Бібліотека імені Степана Ткачука, за фінансовим сприянням СУРу. Ідея
створення бібліотеки належить Михайлу Трайсті: «Комісія з питань культури СУР
вирішила заснувати бібліотеку і, на мою пропозицію, Рада СУР схвалила, щоб ця
бібліотека носила ім’я Степана
Ткачука. По-перше ця бібліотека є для всіх редакцій сурівських видань. Мені
вдалося зібрати всі книги українських письменників, які вийшли у видавництві «Критеріон», книги
видані Союзом українців Румунії, книги з України. Багато книг подарували також
українські письменники Румунії, серед яких Михайло Михайлюк, Корнелій Ірод,
Магдалина Ласло-Коцюк та інші українці з Бухареста. По-друге бібліотека
адресується студентам, які часто приходять позичати книги та іншим зацікавленим
особам.»

Степан Ткачук народився
13 січня 1936 року в селі Данила
Сучавського повіту. З 1954 року жив у Бухаресті. Написав поезію, прозу,
публіцистику та перекладав. Перша його поетична збірка «Розколоте небо» з’явилася 1971 року,
слідували «Час без часу» (1975), «Посміх світу» (1977), «Подорож у вічність»
(1982), «Сміх і плач слів» (1986), «Молитва за рідну мову» (1996), «Воскреслі
поезії» (1999), «Дзвони пам’ять» (2000); збірки прози: «Сузір’я предків»
(1974), «Каледойскоп» (1985), «Хвилино, зупинись! » (1989); роман: «Нічия пора»
(1979), а також численні переклади. У 2000 році вийшла
друком його книга літературної
критики Слово
про побратимів.Степан Ткачук був лауреатом премії Спілки письменників
Румунії та премії Літературного фонду ім. Івана Франка (Чикаго), член Спілки
письменників Румунії та Національної Спілки письменників України. Помер Степан
Ткачук 27 липня 2005 року в Бухаресті.

425-ій річниці з дня
народження видатного українського військового, політичного та державного діяча
Зиновія-Богдана Михайловича Хмельницького була присвячена остання у цьому році
зустріч української громади у Клуж-Напоці, що відбулася 5-го грудня в режимі
онлайн.

Виняткова постать першого
гетьмана Війська Запорізького вже століттями привертає увагу фахівців та просто
свідомих українців. Його досягнення, прагнення та наслідки керування не
перестають отримувати як схвальну так і зовсім протилежну оцінку. Одні
підкреслюють силу та стійкість створеної ним української гетьманської держави, на
зруйнування якої «Росія …витратила сто
з гаком років». Інші – звинувачують у підписанні домовленості з Москвою,
яка з роками «перетворилася в фактичну
анексію України». Для багатьох поява Богдана Хмельницького і його зріст
вселяють надію на появу нового «загальнонаціонального
лідера, який очолить національне відродження». «Найбільше місце Богдана Хмельницького в історії України, – не як
полководця, хоч би й великого, не як дипломата, хоч би й блискучого, а як
державного діяча, фундатора й будівничого Української Козацької Держави», -
пише сучасний найкращий дослідник доби Хмельниччини О Оглоблин.

Ознайомлення з відомими
та новими історичними фактами і їх оцінками, що мають відношення до діяльності цього
феноменального сина українського народу, і було темою цієї події в Клужі. Її
організація та проведення є результатом праці викладачів українського відділу
при факультеті іноземних мов – подружжя Гербіл – за постійної фінансової
підтримки Союзу українців Румунії. А її учасниками стали як студенти, так і
викладачі, керівництво Клузького університету імені Бабеш-Бойоя, а також члени
СУР-у.

Першу роботу на тему: «Богдан
Зиновій Михайлович Хмельницький – гетьман України» зачитала на румунській мові
студентка Андрея Пиржа. Доповідачка стисло переповіла відомі факти про
походження Богдана Михайловича, його освіту, початок військової кар’єри у
складі війська польського, а також малоправну ситуацію козаків за часів Речі
Посполитої. І хоча часто говориться про особистий конфлікт Хмельницького з
польським панством, як головну причину повстанської, а
потім і визвольної боротьби Хмельницького, та студентка виділила: «були і інші
фактори, які сприяли просуненню Хмельницького на передову народного
невдоволення в Україні: економічні, етнічні та релігійні.» Після ряду
переможних військових кампаній на чолі «повстання рабів», як називали
українську революцію поляки, гетьман заходився будувати нову Україну, повністю
незалежну економічно і юридично від Польщі. Паралельно Хмельницький шукав
можливості забезпечити молодій українській державі, усьому українському
народові можливості вижити та зміцнитися. У спробі забезпечити собі сильного
союзника та добитися визнання України, як держави, Хмельницький підписав
горезвісний переяславський договір про Московський протекторат. «Однак обидві сторони мали різні погляди на
положення договору та характер союзу.» – виділила доповідачка. «З огляду на те, що обидві сторони мали різні інтереси в
Україні, свободи, які були забезпечені за життя Хмельницького, постійно
обмежувались після його смерті. Врешті-решт цей процес призведе до повного
поглинання України царською Росією, а згодом Російською імперією та Радянським
Союзом.» – підкреслила вона на завершення.

У документальній стрічці
про Богдана Хмельницького, яку було переглянуто на заході, наголошувалося на
його «амбітній політичній програмі -
звільнити і об’єднати території, де проживали етнічні українці.» У
здійсненні цього задуму йому стали у пригоді добре розуміння політичної
ситуації та неабиякий стратегічний хист. Більше того, Хмельницького називають
першим практиком психологічної війни. На думку істориків «він спирався на закладені ще Наливайком, Сагайдачним та Дорошенком
традиції козацького мистецтва. Проте організовуючи свою армію він організовує
міцну розвідувальну службу… Саме за допомогою розвідувальної та контррозвідувальної
служби Хмельницький поширює дезінформацію з ціллю поширити у ворожому війську невпевненість
у своїх силах, створити паніку.» Така тактика допомогла йому отримати
найбільші військові перемоги у боях з поляками.

У рефераті: «Богдан
Хмельницький – видатний державний діяч, полководець і дипломат» студентка
Вікторія Глодян серед іншого більш детально розповіла про принципи державного
керування, застосовані Б. Хмельницьким. На думку фахівців «…козацька держава характеризувалася демократичними принципами
організації… При гетьманові існував дорадчий орган – Рада Генеральної
старшини, яка обговорювала найскладніші питання державного життя та поточні
справи. Водночас на Запорожжі діяла Рада січової старшини на чолі з січовим
отаманом, яка приймала рішення, що стосувалися Запорізької Січі. Ще одним
важливим органом державного самоврядування були полкові ради, які крім
вирішення поточних питань полкового життя, обирали полкову старшину та
полковника.» Не дивлячись на майже безперервний військовий конфлікт,
українському голові держави вдалося зробити чимало: «створити новий адміністративний апарат, запровадити ефективну податкову
систему, почати карбувати власні гроші, встановити і підтримувати дипломатичні
стосунки з багатьма країнами Європи». «Раптова
смерть Б. Хмельницького зупинила його величезну діяльність, спрямовану на
об’єднання всіх українських земель і зміцнення суверенітету Української
держави.» – зазначила дівчина на завершення.

Голова Клузької філії СУР
пан І. Гербіл зачитав доповідь «Богдан Хмельницький та його зовнішня політика»,
в якій зосередив свою увагу на вдалій побудові гетьманом сприятливих відносин
впливових європейських держав того часу до новоутвореної України. Доповідач
зауважив: «від перших місяців свого
гетьманування Богдан Хмельницький особливо велику увагу зосередив на зміцненні
міжнародного становища козацької України. Дипломатія була одним із знарядь,
якими користувався у боротьбі за справу визволення українського народу.» Завдяки акумульованому досвіду з міждержавних
відносин та знання культури сусідніх народів Богданові вдалося добитися
міжнародного визнання козацької держави і себе як правителя. «Своїми дипломатичними заходами Хмельницький
…частково досягнув ізоляції Польщі і ввійшов у добрі відносини з багатьма
країнами. Водночас він забезпечив Україні допомогу Криму, добився прихильної
нейтральності Туреччини, підготовляв союз із Швецією, ввійшов в дружні
відносини з Венецією.» – наголосив пан доцент. Виділяючи значення
діяльності Богдана Хмельницького доповідач підкреслив: «…вона (його діяльність)…не тільки визначила подальшу долю України,
а й відчутно вплинула на європейське політичне життя.»

Зазвичай остання в році
зустріч у Клуж-Напоці не обходиться без колядування, співів та святкових
побажань. Не дивлячись на специфічну форму онлайн заходу, організаторам вдалось
внести і ці, вже традиційні для нас, елементи передсвятковості. Було
використано відео записи з минулих років, де групи молоді та студентів хором
виконували найвідоміші колядки українців з різних населених пунктів Мармарощини.
Сердечне виконання молоді традиційних пісень вікової давності символічно та
оптимістично завершили зустріч, допомогли надіятися на не менш успішне їх
проведення у наступному році, вірити у позитивну реалізацію особистих,
загальних і навіть державних прагнень та потреб. (автор: Ольга Сенишин)

425-ій річниці з дня
народження видатного українського військового, політичного та державного діяча
Зиновія-Богдана Михайловича Хмельницького була присвячена остання у цьому році
зустріч української громади у Клуж-Напоці, що відбулася 5-го грудня в режимі
онлайн.

Виняткова постать першого
гетьмана Війська Запорізького вже століттями привертає увагу фахівців та просто
свідомих українців. Його досягнення, прагнення та наслідки керування не
перестають отримувати як схвальну так і зовсім протилежну оцінку. Одні
підкреслюють силу та стійкість створеної ним української гетьманської держави, на
зруйнування якої «Росія …витратила сто
з гаком років». Інші – звинувачують у підписанні домовленості з Москвою,
яка з роками «перетворилася в фактичну
анексію України». Для багатьох поява Богдана Хмельницького і його зріст
вселяють надію на появу нового «загальнонаціонального
лідера, який очолить національне відродження». «Найбільше місце Богдана Хмельницького в історії України, – не як
полководця, хоч би й великого, не як дипломата, хоч би й блискучого, а як
державного діяча, фундатора й будівничого Української Козацької Держави», -
пише сучасний найкращий дослідник доби Хмельниччини О Оглоблин.

Ознайомлення з відомими
та новими історичними фактами і їх оцінками, що мають відношення до діяльності цього
феноменального сина українського народу, і було темою цієї події в Клужі. Її
організація та проведення є результатом праці викладачів українського відділу
при факультеті іноземних мов – подружжя Гербіл – за постійної фінансової
підтримки Союзу українців Румунії. А її учасниками стали як студенти, так і
викладачі, керівництво Клузького університету імені Бабеш-Бойоя, а також члени
СУР-у.

Першу роботу на тему: «Богдан
Зиновій Михайлович Хмельницький – гетьман України» зачитала на румунській мові
студентка Андрея Пиржа. Доповідачка стисло переповіла відомі факти про
походження Богдана Михайловича, його освіту, початок військової кар’єри у
складі війська польського, а також малоправну ситуацію козаків за часів Речі
Посполитої. І хоча часто говориться про особистий конфлікт Хмельницького з
польським панством, як головну причину повстанської, а
потім і визвольної боротьби Хмельницького, та студентка виділила: «були і інші
фактори, які сприяли просуненню Хмельницького на передову народного
невдоволення в Україні: економічні, етнічні та релігійні.» Після ряду
переможних військових кампаній на чолі «повстання рабів», як називали
українську революцію поляки, гетьман заходився будувати нову Україну, повністю
незалежну економічно і юридично від Польщі. Паралельно Хмельницький шукав
можливості забезпечити молодій українській державі, усьому українському
народові можливості вижити та зміцнитися. У спробі забезпечити собі сильного
союзника та добитися визнання України, як держави, Хмельницький підписав
горезвісний переяславський договір про Московський протекторат. «Однак обидві сторони мали різні погляди на
положення договору та характер союзу.» – виділила доповідачка. «З огляду на те, що обидві сторони мали різні інтереси в
Україні, свободи, які були забезпечені за життя Хмельницького, постійно
обмежувались після його смерті. Врешті-решт цей процес призведе до повного
поглинання України царською Росією, а згодом Російською імперією та Радянським
Союзом.» – підкреслила вона на завершення.

У документальній стрічці
про Богдана Хмельницького, яку було переглянуто на заході, наголошувалося на
його «амбітній політичній програмі -
звільнити і об’єднати території, де проживали етнічні українці.» У
здійсненні цього задуму йому стали у пригоді добре розуміння політичної
ситуації та неабиякий стратегічний хист. Більше того, Хмельницького називають
першим практиком психологічної війни. На думку істориків «він спирався на закладені ще Наливайком, Сагайдачним та Дорошенком
традиції козацького мистецтва. Проте організовуючи свою армію він організовує
міцну розвідувальну службу… Саме за допомогою розвідувальної та контррозвідувальної
служби Хмельницький поширює дезінформацію з ціллю поширити у ворожому війську невпевненість
у своїх силах, створити паніку.» Така тактика допомогла йому отримати
найбільші військові перемоги у боях з поляками.

У рефераті: «Богдан
Хмельницький – видатний державний діяч, полководець і дипломат» студентка
Вікторія Глодян серед іншого більш детально розповіла про принципи державного
керування, застосовані Б. Хмельницьким. На думку фахівців «…козацька держава характеризувалася демократичними принципами
організації… При гетьманові існував дорадчий орган – Рада Генеральної
старшини, яка обговорювала найскладніші питання державного життя та поточні
справи. Водночас на Запорожжі діяла Рада січової старшини на чолі з січовим
отаманом, яка приймала рішення, що стосувалися Запорізької Січі. Ще одним
важливим органом державного самоврядування були полкові ради, які крім
вирішення поточних питань полкового життя, обирали полкову старшину та
полковника.» Не дивлячись на майже безперервний військовий конфлікт,
українському голові держави вдалося зробити чимало: «створити новий адміністративний апарат, запровадити ефективну податкову
систему, почати карбувати власні гроші, встановити і підтримувати дипломатичні
стосунки з багатьма країнами Європи». «Раптова
смерть Б. Хмельницького зупинила його величезну діяльність, спрямовану на
об’єднання всіх українських земель і зміцнення суверенітету Української
держави.» – зазначила дівчина на завершення.

Голова Клузької філії СУР
пан І. Гербіл зачитав доповідь «Богдан Хмельницький та його зовнішня політика»,
в якій зосередив свою увагу на вдалій побудові гетьманом сприятливих відносин
впливових європейських держав того часу до новоутвореної України. Доповідач
зауважив: «від перших місяців свого
гетьманування Богдан Хмельницький особливо велику увагу зосередив на зміцненні
міжнародного становища козацької України. Дипломатія була одним із знарядь,
якими користувався у боротьбі за справу визволення українського народу.» Завдяки акумульованому досвіду з міждержавних
відносин та знання культури сусідніх народів Богданові вдалося добитися
міжнародного визнання козацької держави і себе як правителя. «Своїми дипломатичними заходами Хмельницький
…частково досягнув ізоляції Польщі і ввійшов у добрі відносини з багатьма
країнами. Водночас він забезпечив Україні допомогу Криму, добився прихильної
нейтральності Туреччини, підготовляв союз із Швецією, ввійшов в дружні
відносини з Венецією.» – наголосив пан доцент. Виділяючи значення
діяльності Богдана Хмельницького доповідач підкреслив: «…вона (його діяльність)…не тільки визначила подальшу долю України,
а й відчутно вплинула на європейське політичне життя.»

Зазвичай остання в році
зустріч у Клуж-Напоці не обходиться без колядування, співів та святкових
побажань. Не дивлячись на специфічну форму онлайн заходу, організаторам вдалось
внести і ці, вже традиційні для нас, елементи передсвятковості. Було
використано відео записи з минулих років, де групи молоді та студентів хором
виконували найвідоміші колядки українців з різних населених пунктів Мармарощини.
Сердечне виконання молоді традиційних пісень вікової давності символічно та
оптимістично завершили зустріч, допомогли надіятися на не менш успішне їх
проведення у наступному році, вірити у позитивну реалізацію особистих,
загальних і навіть державних прагнень та потреб. (автор: Ольга Сенишин)

В університетському місті Клуж-Напока 11 листопада
пройшов перший культурний захід в режимі онлайн. Як завжди його організація та
проведення є результатом злагодженої співпраці відділу української мови та
літератури при Клузькому університеті імені Бабеш-Бойоя та Союзу українців
Румунії. Завдяки новому формату до зустрічі змогли під’єднатися усі педагогічні
кадри українського відділу з кафедри слов’янистики, теперішні та колишні
студенти, постійні гості та учасники, просто зацікавлені. Подія була присв’ячена
125-ій річниці з дня народження талановитого поета і перекладача, літературознавця
та мовознавця, ерудита та інтелектуала, громадського діяча і академіка Академії
наук України – Максима Тадейовича Рильського (1895-1964). Духовною основою
найкращих творів Рильського стали «вічні категорії – правда, любов і краса». Його справедливо
вважають «творцем таких цінностей, які не втрачають свого значення з часом, зі
зміною епох та ідеологій», а його твори – «золотим надбанням української літератури». Дослідники
називають його «одним з найбільших поетів України ХХ ст.», а критики закидають
пристосуваньство і горезвісну «Пісню про Сталіна».

У першій доповіді на румунській мові студентка Беатрис
Панас розповіла про основні події в біографії митця. Атмосфера порозуміння і
шляхетницва в сімї, прекрасна природа, люди культури та мистецтва оточували
Рильського ще з дитинства. Не дивно, що перша його збірка поезій вийшла в світ,
коли він був всього лиш гімназистом (у 15-ть років). Від тоді і протягом майже
50-ти років неоднорідної творчої діяльності Максим Рильський «залишив за собою
багатий і різноманітний літературний спадок, який зародився на тлі класичної
літератури та українського фольклору» – виділила дівчина. Доповідачка звернула
увагу на змушений перехід поета до «табору радянських творців» на початку 30-их
після майже піврічного увязнення. Твори цього періоду дозволили поету вижити,
навіть зайняти почесні посади і титули – «директор Інституту мистецтвознавства,
фолькльору та етнографії АН України, а також Депутат Верховної Ради УРСР, а
потім і СРСР». Та утиски і натиски не припинялися практично ніколи, а страх за
життя своє і своєї родини не давали можливості розкритися у творчості. До того
ж «радянська критика закидує йому відсутність ідей, а діаспора – відсутність
патріотизму». Але і в таких умовах талановитому автору вдається створити ряд
неперевершенних ліричних творів. Студентка підкреслила на завершення: «хоча під
тиском тоталітарного режиму його творчість зазнала певної ідеологічної зміни,
М.Рильський залишиться в історії української літератури поетом краси і людини,
справжнім майстром досконалої поетичної форми.»

З документальної стрічки про М.Т.Рильського можна було
дізнатися не тільки про його надзвичайну працьовитість, здатність поєднувати
керівні посади та творчість, але й про гостинність та дотепність, відкритість
та сердечність – рідкісні людські риси не тільки в ті жорстокі часи. Важливим,
на думку організаторів, була можливість побачити світлини та невеличкі відео-записи
з самим поетом та його родиною і близькими. У продовжені свою роботу «Максим
Тадейович Рильський – класик української літератури ХХ століття, чудовий
знавець словянських літератур» та її віртуальну презентацію запропонувала
нашій увазі пані доктор-лектор Міхаела Гербіл. «М. Рильський належав до
неокласиків – зорієнтованої на античну класику художньої школи
українських поетів, яка продовжувала гуманістичні традиції європейської поезії
нового часу. Вони прагнули піднести престиж художнього слова, з його допомогою
вирішувати філософські, історичні, морально-етичні проблеми.» – виділила
викладач. Але ця літературна течія 20-30 років минулого століття як і ряд
інших, була непотрібною сталінському тоталітарному режимові. Тому всіх її
представників, крім М.Т.Рильського, було
знищено. Зараз цих жертв ми називаємо Розстріляним Відродженням. А Максима
Тадейовича переломили і зарахували до офіційної і єдино можливої групи «співців
побудови соціалізму». Та навіть в таких умовах талановитому віршарю «вдавалося
створити незалежні від політики, суто мистецькі твори, які пережили його».
Особливим патріотизмом і запалом виділяються також твори, написані в період
Другої світової війни. «Максим Рильський лишив по собі понад 40 поетичних
збірок, кілька збірок наукових статей, редагування поетичних та етнографічних
видань, понад чверть мільйона поетичних рядків перекладів. …У 1972 році була
заснована щорічна премія ім. Рильського за найкращий художній переклад.» -
зазначила пані Гербіл у підсумках.

Завершальною та артистичною частиною заходу стало художнє
зачитування декількох ліричних творів М.Т.Рильського – «Мова», «Пісня», «Високі
килії», «Згадай безумче», «Людкісність» та інші. Їх продекламували студентки з
Клужу та мастерантки з Бухаресту. Голова Клузької філії Союзу українців Румунії
пан І.Гербіл вправно і емоційно зачитав вірш «Слово про рідну матір» та відкрив
своє бачення відродження України, висловлену у цьому вірші. А редактор дитячого
журналу «Дзвоник» Людмила Дорош зачитала ніжно-романтичний віршик «Сніг падав
безшелесно і рівно…», який чи не найкраще проілюстрував саме ліричну
майстерність цього видатного українського письменника. Можна тільки уявляти
яких вершин міг би досягнути М.Рильський у більш сприятливих умовах – без цькувань,
звинувачень і страху за життя. Найкраще про митців цього періоду і про
Рильського зокрема сказавмолодий український поет, прозаїк та критик Олександр
Стусенко: «(хочеться) Ще раз глянути на наших класиків. І – зрозуміти їх. Адже
комусь треба було жити й творити в умовах тоталітарного тиску; якби всі з гордо
піднятою головою пішли на розстріл чи в Сибір, ми нині мали б тільки балалайку,
брагу й лайку (зрозуміло ж, не українську). І навряд чи звалися б українцями…» (автор: Ольга Сенишин)

В університетському місті Клуж-Напока 11 листопада
пройшов перший культурний захід в режимі онлайн. Як завжди його організація та
проведення є результатом злагодженої співпраці відділу української мови та
літератури при Клузькому університеті імені Бабеш-Бойоя та Союзу українців
Румунії. Завдяки новому формату до зустрічі змогли під’єднатися усі педагогічні
кадри українського відділу з кафедри слов’янистики, теперішні та колишні
студенти, постійні гості та учасники, просто зацікавлені. Подія була присв’ячена
125-ій річниці з дня народження талановитого поета і перекладача, літературознавця
та мовознавця, ерудита та інтелектуала, громадського діяча і академіка Академії
наук України – Максима Тадейовича Рильського (1895-1964). Духовною основою
найкращих творів Рильського стали «вічні категорії – правда, любов і краса». Його справедливо
вважають «творцем таких цінностей, які не втрачають свого значення з часом, зі
зміною епох та ідеологій», а його твори – «золотим надбанням української літератури». Дослідники
називають його «одним з найбільших поетів України ХХ ст.», а критики закидають
пристосуваньство і горезвісну «Пісню про Сталіна».

У першій доповіді на румунській мові студентка Беатрис
Панас розповіла про основні події в біографії митця. Атмосфера порозуміння і
шляхетницва в сімї, прекрасна природа, люди культури та мистецтва оточували
Рильського ще з дитинства. Не дивно, що перша його збірка поезій вийшла в світ,
коли він був всього лиш гімназистом (у 15-ть років). Від тоді і протягом майже
50-ти років неоднорідної творчої діяльності Максим Рильський «залишив за собою
багатий і різноманітний літературний спадок, який зародився на тлі класичної
літератури та українського фольклору» – виділила дівчина. Доповідачка звернула
увагу на змушений перехід поета до «табору радянських творців» на початку 30-их
після майже піврічного увязнення. Твори цього періоду дозволили поету вижити,
навіть зайняти почесні посади і титули – «директор Інституту мистецтвознавства,
фолькльору та етнографії АН України, а також Депутат Верховної Ради УРСР, а
потім і СРСР». Та утиски і натиски не припинялися практично ніколи, а страх за
життя своє і своєї родини не давали можливості розкритися у творчості. До того
ж «радянська критика закидує йому відсутність ідей, а діаспора – відсутність
патріотизму». Але і в таких умовах талановитому автору вдається створити ряд
неперевершенних ліричних творів. Студентка підкреслила на завершення: «хоча під
тиском тоталітарного режиму його творчість зазнала певної ідеологічної зміни,
М.Рильський залишиться в історії української літератури поетом краси і людини,
справжнім майстром досконалої поетичної форми.»

З документальної стрічки про М.Т.Рильського можна було
дізнатися не тільки про його надзвичайну працьовитість, здатність поєднувати
керівні посади та творчість, але й про гостинність та дотепність, відкритість
та сердечність – рідкісні людські риси не тільки в ті жорстокі часи. Важливим,
на думку організаторів, була можливість побачити світлини та невеличкі відео-записи
з самим поетом та його родиною і близькими. У продовжені свою роботу «Максим
Тадейович Рильський – класик української літератури ХХ століття, чудовий
знавець словянських літератур» та її віртуальну презентацію запропонувала
нашій увазі пані доктор-лектор Міхаела Гербіл. «М. Рильський належав до
неокласиків – зорієнтованої на античну класику художньої школи
українських поетів, яка продовжувала гуманістичні традиції європейської поезії
нового часу. Вони прагнули піднести престиж художнього слова, з його допомогою
вирішувати філософські, історичні, морально-етичні проблеми.» – виділила
викладач. Але ця літературна течія 20-30 років минулого століття як і ряд
інших, була непотрібною сталінському тоталітарному режимові. Тому всіх її
представників, крім М.Т.Рильського, було
знищено. Зараз цих жертв ми називаємо Розстріляним Відродженням. А Максима
Тадейовича переломили і зарахували до офіційної і єдино можливої групи «співців
побудови соціалізму». Та навіть в таких умовах талановитому віршарю «вдавалося
створити незалежні від політики, суто мистецькі твори, які пережили його».
Особливим патріотизмом і запалом виділяються також твори, написані в період
Другої світової війни. «Максим Рильський лишив по собі понад 40 поетичних
збірок, кілька збірок наукових статей, редагування поетичних та етнографічних
видань, понад чверть мільйона поетичних рядків перекладів. …У 1972 році була
заснована щорічна премія ім. Рильського за найкращий художній переклад.» -
зазначила пані Гербіл у підсумках.

Завершальною та артистичною частиною заходу стало художнє
зачитування декількох ліричних творів М.Т.Рильського – «Мова», «Пісня», «Високі
килії», «Згадай безумче», «Людкісність» та інші. Їх продекламували студентки з
Клужу та мастерантки з Бухаресту. Голова Клузької філії Союзу українців Румунії
пан І.Гербіл вправно і емоційно зачитав вірш «Слово про рідну матір» та відкрив
своє бачення відродження України, висловлену у цьому вірші. А редактор дитячого
журналу «Дзвоник» Людмила Дорош зачитала ніжно-романтичний віршик «Сніг падав
безшелесно і рівно…», який чи не найкраще проілюстрував саме ліричну
майстерність цього видатного українського письменника. Можна тільки уявляти
яких вершин міг би досягнути М.Рильський у більш сприятливих умовах – без цькувань,
звинувачень і страху за життя. Найкраще про митців цього періоду і про
Рильського зокрема сказавмолодий український поет, прозаїк та критик Олександр
Стусенко: «(хочеться) Ще раз глянути на наших класиків. І – зрозуміти їх. Адже
комусь треба було жити й творити в умовах тоталітарного тиску; якби всі з гордо
піднятою головою пішли на розстріл чи в Сибір, ми нині мали б тільки балалайку,
брагу й лайку (зрозуміло ж, не українську). І навряд чи звалися б українцями…» (автор: Ольга Сенишин)

Після кількамісячної
перерви через пандемію коронавірусу, Kлуб української малечі, який
діє з кінця 2019 року в рамках Клузької філії СУР, відновив свою діяльність,
цього разу в онлайн-форматі. Слід уточнити, що Клузька філія Союзу
Українців Румунії, починаючи від 1 червня цього року, щоп‘ятниці
успішно розгортає іншу цікаву для всіх українських дітей онлайн-подію під назвою
«Літературна скарбничка». Ініціаторка
цих чудових подій Людмила Дорош, редакторка журналу для дітей
«Дзвоник», що видається СУР-ом, є гостем нашої сьогоднішньої рубрики «Українці
в Румунії».

-
Доброго дня, Людмило! Ми раді знову розмовляти з тобою про Клузький «Клуб
української малечі», який відновив свою діяльність та нещодавно провів у
віртуальному середовищі дуже цікаву подію для дітей та батьків. Яку тему на цей
раз ти запропонувала? Та як пройшла віртуальна зустріч?

– Теперішню зустріч ми присвятили
Святому Миколаю. Тож діти дізналися про життя святого, про те, чому виник цей
звичай чекати від Святого Миколая подарунки. Зустріч пройшла у невимушеній,
приязній атмосфері. Дітям бракували наші зустрічі й вони були раді зустрітися з
друзями, хоча б і онлайн.

– Як
справилися діточки зі запропонованими завданнями? Чи були нагороди?

– Діти
дуже добре справилися з усіма запропонованими видами діяльності. Одним
допомагали батьки, іншим – старші братики чи сестрички, трішки старші діти
змогли зробити все самотужки. Спершу ми намалювали з дітьми Святого Миколая,
використовуючи для цього власну долоньку. А потім зробили більш складний виріб
– кожен зміг виготовити ялинкові прикраси з макарон. І тут вже кожен міг
проявити свою уяву та майстерність. Дітям дуже сподобалася ця ідея. Винагородою
для всіх нас було приємне спілкування, можливість знову побачити один одного,
поспілкуватися, посмятися.

-
Відомий той факт, що для того, щоб брати участь у онлайн-заходах діточкам
допомагають їхні батьки. Як сприйняли батьки цей захід? Які відгуки ви отримали
від них?

– Батьки
теж проявили ентузіазм, які їхні діти. Мабуть, як і всім батькам з меншими дітками, ця подія
була ще однією цікавою ідеєю для проведення вільного часу з дітьми, можливістю
поспілкуватися і зробити щось цікаве, не виходячи з дому. Батьки мене
запевнили, що і вони і діти чекають нових зустрічей.

– Що
саме розповіли діточки про святковий захід до Дня Святого Миколая? Чи їм
сподобався?

– На
цьому заході діти більше дізнавалися, аніж розповідали вони. Спільною думкою всіх
дітей було те, що прихід Святого Миколая є мабуть найулюбленішою подією року, яку вони всі чекають. Ми
згадали тогорічну подію, присвячену Св. Миколаю, як ми готувалися до неї. Тож
вирішили й цього року підготуватися належно до цього свята. А ще діти послухали
гарну пісеньку про Святого Миколая, а під час роботи дітей я їм читала цікаві вірші про нього. Щоб урізноманітнити
зустріч, дітям була запропонована весела ритмічна руханка. Думаю, дітям це
припало до душі, як і вся запропонована їм різноманітна діяльність.

-
Людмило, нам відомо, що кожного разу, коли ти організовуєш певний захід, ставиш
собі певні цілі. На цей раз, якою була мета проведеного онлайн-заходу та в якій
мірі вдалося її досягти?

– Найголовнішою
метою цієї події було спілкування з дітьми українською мовою, а ще збагачення
їхніх знань про Святого Миколая, ознайомлення дітей із дитячою літературою про Святого Миколая.
І, не востаннє, запропонувати дітям зробити щось цікаве своїми руками. Гадаю, всі поставлені цілі
нам з дітьми вдалося досягнути.

-
Щоп’ятниці українські діти, і не тільки, мають можливість, зайшовши на
сторінках Клузької філії СУР та Союзу українців Румунії в Фейсбуці, дивитись
«Літературну скарбничку» – це інша цікава подія задумана тобою. Розкажи,
будь-ласка, як проходять ці онлайн-заходи, в яких твоя донечка Нора тобі
допомагає. Які відгуки ви отримуєте?

– Відгуки
про літературну скарбничку тільки хороші. Як на мене, й не має як бути інакше. Адже це ще один інструмент не тільки для вивчення української мови
дітьми, а й взагалі для виховання – адже ми стараємося запропонувати дітям
якісну літературу, яка вчить дітей добру, взаємоповазі та іншим гарним якостям.
Завдяки тому, що кожен епізод літературної скарбнички знаходиться на сторінці
Клузької філії СУР, він доступний кожному, кому ця подія є цікавою та корисною.
А тим, хто володіє українською трішки слабше, стають у пригоді румунські
субтитри, які супроводжують усю скарбничку. До речі, це була ідея Марії
Чинар-Жіга, журналістки та ведучої щотижневої передачі «Всі разом» та
«Трансільванія поліхромна», яка вже після першого випуску скарбнички, зробленою
мною самою з допомогою телефону, запропонувала свою допомогу і стала нашим
медіа-партнером. Таким чином, відео-якість стала набагато кращою, від неї як
від працівника телебачення я отримую цінні поради, для того щоб зробити цікавішою нашу Літератрну скарбничку. І все завдяки нашому
партнерству «Літературна скарбничка» почала транслювати й на TVR-3 та TVR-Клуж
і таким чином українська мова та дитяча українська література можуть дійти до все
більшої кількості людей. А ще
хочу додати, що ми звернулися до Посольства України в Румунії за підтримкою,
адже нам бракує гарних та якісних книжок, де було б багато цікавих кольорових
ілюстрацій. Нам пообіцяли допомогти, так що сподіваємося незабаром читати для
українських дітей Румунії й сучасну або класичну дитячу літературу з
материкової України.

– Які заходи ще будуть організовані цього
року «Клубом української малечі»?

– Так як кінець року вже не за горами, нам
залишається лише одна, груднева, зустріч з дітьми, на якій ми прочитаємо
оповідання про Різдво, переглянемо короткий мультфільм на зимову тему, послухаємо тематичні пісенки та
змайструємо щось цікаве своїми руками. І на останок, звичайно ж, до нас завітає
Миколай з подарунками.

– Дякую за розмову. Бажаю тобі, діточкам
та батькам успіхів, нових задумів та цікавих подій!

Після кількамісячної
перерви через пандемію коронавірусу, Kлуб української малечі, який
діє з кінця 2019 року в рамках Клузької філії СУР, відновив свою діяльність,
цього разу в онлайн-форматі. Слід уточнити, що Клузька філія Союзу
Українців Румунії, починаючи від 1 червня цього року, щоп‘ятниці
успішно розгортає іншу цікаву для всіх українських дітей онлайн-подію під назвою
«Літературна скарбничка». Ініціаторка
цих чудових подій Людмила Дорош, редакторка журналу для дітей
«Дзвоник», що видається СУР-ом, є гостем нашої сьогоднішньої рубрики «Українці
в Румунії».

-
Доброго дня, Людмило! Ми раді знову розмовляти з тобою про Клузький «Клуб
української малечі», який відновив свою діяльність та нещодавно провів у
віртуальному середовищі дуже цікаву подію для дітей та батьків. Яку тему на цей
раз ти запропонувала? Та як пройшла віртуальна зустріч?

– Теперішню зустріч ми присвятили
Святому Миколаю. Тож діти дізналися про життя святого, про те, чому виник цей
звичай чекати від Святого Миколая подарунки. Зустріч пройшла у невимушеній,
приязній атмосфері. Дітям бракували наші зустрічі й вони були раді зустрітися з
друзями, хоча б і онлайн.

– Як
справилися діточки зі запропонованими завданнями? Чи були нагороди?

– Діти
дуже добре справилися з усіма запропонованими видами діяльності. Одним
допомагали батьки, іншим – старші братики чи сестрички, трішки старші діти
змогли зробити все самотужки. Спершу ми намалювали з дітьми Святого Миколая,
використовуючи для цього власну долоньку. А потім зробили більш складний виріб
– кожен зміг виготовити ялинкові прикраси з макарон. І тут вже кожен міг
проявити свою уяву та майстерність. Дітям дуже сподобалася ця ідея. Винагородою
для всіх нас було приємне спілкування, можливість знову побачити один одного,
поспілкуватися, посмятися.

-
Відомий той факт, що для того, щоб брати участь у онлайн-заходах діточкам
допомагають їхні батьки. Як сприйняли батьки цей захід? Які відгуки ви отримали
від них?

– Батьки
теж проявили ентузіазм, які їхні діти. Мабуть, як і всім батькам з меншими дітками, ця подія
була ще однією цікавою ідеєю для проведення вільного часу з дітьми, можливістю
поспілкуватися і зробити щось цікаве, не виходячи з дому. Батьки мене
запевнили, що і вони і діти чекають нових зустрічей.

– Що
саме розповіли діточки про святковий захід до Дня Святого Миколая? Чи їм
сподобався?

– На
цьому заході діти більше дізнавалися, аніж розповідали вони. Спільною думкою всіх
дітей було те, що прихід Святого Миколая є мабуть найулюбленішою подією року, яку вони всі чекають. Ми
згадали тогорічну подію, присвячену Св. Миколаю, як ми готувалися до неї. Тож
вирішили й цього року підготуватися належно до цього свята. А ще діти послухали
гарну пісеньку про Святого Миколая, а під час роботи дітей я їм читала цікаві вірші про нього. Щоб урізноманітнити
зустріч, дітям була запропонована весела ритмічна руханка. Думаю, дітям це
припало до душі, як і вся запропонована їм різноманітна діяльність.

-
Людмило, нам відомо, що кожного разу, коли ти організовуєш певний захід, ставиш
собі певні цілі. На цей раз, якою була мета проведеного онлайн-заходу та в якій
мірі вдалося її досягти?

– Найголовнішою
метою цієї події було спілкування з дітьми українською мовою, а ще збагачення
їхніх знань про Святого Миколая, ознайомлення дітей із дитячою літературою про Святого Миколая.
І, не востаннє, запропонувати дітям зробити щось цікаве своїми руками. Гадаю, всі поставлені цілі
нам з дітьми вдалося досягнути.

-
Щоп’ятниці українські діти, і не тільки, мають можливість, зайшовши на
сторінках Клузької філії СУР та Союзу українців Румунії в Фейсбуці, дивитись
«Літературну скарбничку» – це інша цікава подія задумана тобою. Розкажи,
будь-ласка, як проходять ці онлайн-заходи, в яких твоя донечка Нора тобі
допомагає. Які відгуки ви отримуєте?

– Відгуки
про літературну скарбничку тільки хороші. Як на мене, й не має як бути інакше. Адже це ще один інструмент не тільки для вивчення української мови
дітьми, а й взагалі для виховання – адже ми стараємося запропонувати дітям
якісну літературу, яка вчить дітей добру, взаємоповазі та іншим гарним якостям.
Завдяки тому, що кожен епізод літературної скарбнички знаходиться на сторінці
Клузької філії СУР, він доступний кожному, кому ця подія є цікавою та корисною.
А тим, хто володіє українською трішки слабше, стають у пригоді румунські
субтитри, які супроводжують усю скарбничку. До речі, це була ідея Марії
Чинар-Жіга, журналістки та ведучої щотижневої передачі «Всі разом» та
«Трансільванія поліхромна», яка вже після першого випуску скарбнички, зробленою
мною самою з допомогою телефону, запропонувала свою допомогу і стала нашим
медіа-партнером. Таким чином, відео-якість стала набагато кращою, від неї як
від працівника телебачення я отримую цінні поради, для того щоб зробити цікавішою нашу Літератрну скарбничку. І все завдяки нашому
партнерству «Літературна скарбничка» почала транслювати й на TVR-3 та TVR-Клуж
і таким чином українська мова та дитяча українська література можуть дійти до все
більшої кількості людей. А ще
хочу додати, що ми звернулися до Посольства України в Румунії за підтримкою,
адже нам бракує гарних та якісних книжок, де було б багато цікавих кольорових
ілюстрацій. Нам пообіцяли допомогти, так що сподіваємося незабаром читати для
українських дітей Румунії й сучасну або класичну дитячу літературу з
материкової України.

– Які заходи ще будуть організовані цього
року «Клубом української малечі»?

– Так як кінець року вже не за горами, нам
залишається лише одна, груднева, зустріч з дітьми, на якій ми прочитаємо
оповідання про Різдво, переглянемо короткий мультфільм на зимову тему, послухаємо тематичні пісенки та
змайструємо щось цікаве своїми руками. І на останок, звичайно ж, до нас завітає
Миколай з подарунками.

– Дякую за розмову. Бажаю тобі, діточкам
та батькам успіхів, нових задумів та цікавих подій!

Питання збереження рідної мови залишається актуальним для
доволі великої кількості народів по всьому світу. Усвідомлюючи важливість
збереження мовного різноманіття та підтримуючи розвиток мови і культури всіх
націй всесвітня організація ЮНЕСКО у 1999 році проголосила 21-е лютого
Міжнародним Днем рідної мови.Для українців в Україні чи за її межами питання
збереження рідної мови залишається не менш актуальним ніж декілька сотень років
тому. А відтак Союз українців Румунії протягом декількох років святкує цю дату
у кожному своєму осередку. Клузька філія приурочила цій події лютневу зустріч,
яка відбулася 29-ого числа у Клузькому Університеті імені Бабеша-Бойоя при кафедрі
слов’янських мов, відділ української мови та літератури.

Виконання національних гімнів Румунії та України
молодіжною групою місцевого осередку СуР є вже традиційним відкриттям заходу на
цю тему.У
вступному слові голова місцевого відділу Союзу українців Румунії пан І.Гербіль
коротко розповів про трагічну боротьбу студентів у місті Дака (Пакистан) у 1952 році за право на офіційне використання рідної бенгальської мові. Цій події і було приурочено створення
Міжнародного Дня рідної мови, який тепер прийнято широко
святкувати. Він також нагадав загрожуючі статистичні прогнози про можливість
зникнення за 20 років(1998-2018) понад 1500 мов з числа тих, які вважаються під
такою загрозою. На щастя,за звітами ЮНЕСКО, цю кількість вдалося зменшити до
250 мов завдяки проведеній цією організацією освітній роботі. Цей позитивний
факт вселяє надію у можливість відносно
швидко змінити ситуацію з мовами і її носіями на менш загрозливу, стабільнішу.

«Цікаві факти про українську мову» була тема першої
доповіді на заході, яку на двох мовах презентував лектор пан
І.Гербіль. Доповідач говорив у першу чергу про відмінності української з
точки зору граматики у порівнянні з іншими слов’янськими мовами та такими
старими мовами як санскрит. Йшлося і про видавництво перших книг та букварів і
про їхніх авторів та друкарів, і про «використання
в кінці XVI – початку XIX століть на Україні особливої системи письма
(«козацький скоропис», укр.), де начертання деяких букв відрізнялися від
прийнятих у кирилиці». Промовець ще виділив декілька маловідомих історичних фактів про використання української
в Кубанській Народній Республіці (1918-1920), а також про її статус як «напівофіційної в США, округ Кук штату Іллінойс, до якого
входить і місто Чикаго. Тут українська мова була обрана як одна з найбільш
вживаних мов у даному районі.» Підкреслюючи
вибраними тезами особливий рівень нашої
рідної мови пан І.Гербіль виділив ще раз ті причини, які б мали розбудити в
кожному українцеві почуття гордості за вроджену можливість використовувати такий національний скарб. А декламування студентами і українською молоддю віршів про рідну мову продемонстрували красу нашої української та розкрили
глибокі почуття, пов’язані з нею, серед яких найсильнішими є відповідальність і любов авторів цих творів
до своєї мови і нації.

Один з постійних гостей наших заходів і їх активний
учасник – замісник декана факультету іноземних мов, пан І.Д.Кіра – на цей раз
поділився своїми спостереженнями на рахунок перенасичення румунської політичної лексики запозиченнями, часом
безпідставними, з англійської мови. У своїй роботі: «Ромглійська -файлик
загальних даних» пан професор говорив про найбільш широко вживані
запозичені англійські та американські слова і лінгвістичні кальки у засобах
масової інформації, за якими він спостерігає з 2010 року. Автор роботи надав
зразки використання різних запозичених слів та значення в яких вони вживаються,
а також рівень їхньої адаптації тощо. «Я
думаю, що нагляд за такими запозиченннями з англійської та американської, мають
своєрідну цінність для лексикології та соціал-лінгвістики в плані вираження
динаміки словникового розвитку. Та й аспект їхньої асиміляції у румунській мові
є цікавою темою.» – підсумував викладач. На його думку у великій кількості
випадків використання цих термінів зумовлено бажанням похизуватися знанням
іноземних вичурних слів, а не правдивою потребою в них. Такий своєрідний
снобізм є досить шкідливим, так як забруднює мову і принижує її можливості. «У майбутньому ви, як випускники нашого факультету, маєте проявляти більшу турботу про
нашу мову під час її використання» – звернувся пан Кіра на завершення до
присутніх у залі студентів.

Про «Засвоєння рідної мови, вивчення іноземної» йшла
мова у доповіді завідуючої кафедрою слов’янських мов, пані доктор-лектор
К.Балош (KatalinBalazs). У
своїй роботі вона зупинилася на деяких аспектах пізнання, засвоєння та вживання
рідної мови і порівняла їх з відповідними елементами при вивченні іноземної
мови. Авторка розглянула найбільш поширені виклики і труднощі під час вивчення
іноземної мови у кадрі офіційно організованих курсів. Декілька цитат відомих
постатей світового рангу про значення рідної мови та про важливість володіння
іноземними стали своєрідним підсумком цього виступу. Однією з найвлучніших, на
мій погляд, є вислів всім відомого Гете: «Той
хто не володіє хоча б однією іноземною мовою, не знає нічого про свою рідну.»

На заходах цього формату не одноразово виникали наукові
дискусії серед виступаючих та присутніх викладацьких кадрів, що мають професійний
і приятельський характер. Так і цього разу розпочався швидше обмін враженнями і
думками на рахунок неминучості появи запозичень. Та викладачі зійшлися у думці,
що цілковита природність цього процесу
не повинна виправдовувати недоцільне використання модних іншомовних слів
замість вже існуючих автентичних одиниць. При кінці слово взяв представник
найстаршого покоління українців у Клужі пан професор М. Крамар для того, щоб сердечно подякувати
молодшим колегам за чудову організацію і актуальні теми виступів. Він всім нам
нагадав слова Т. Г .Шевченка: «рідна мова і
особиста гідність, людська гідність – це синоніми». Таким чином Кобзар прирівняв
таке широке і загальне поняття як «рідна мова» до такого чутливого і індивідуального поняття як «особиста
гідність», а також натякнув, що втративши перше з них, залишишся і без другого.
Давайте не допустимо цього.

(Підготувала Ольга СЕНИШИН)

16 листопада Клузька повітова організація Союзу українців
Румунії провела захід присвячений видатній українській постаті 19-го століття
та культурно-освітньому діячеві,одному із найосвіченіших українців свого часу,
мислителю-енциклопедисту і багатогранному творцю, «першорядній звізді»-
Пантелеймону Олександровичу Кулішу(1819-1897).Він проявив себе як талановитий письменник,
поет, драматург,маляр і графік, мовознавець і історик, фольклорист і етнограф,видавець і перекладач, журналіст і критик. Один з головних організаторів зустрічі, а також голова
повітової організації,пан І.Гербіль
зазначив: «Так як ми працюємо в
університеті, то звичайно ж в першу чергу святкуємо тут особистостей важливих
для розвитку української мови і літератури. … П.О.Куліш відноситься до таких,
бо ж він в першу чергу для нас є творцем першої граматики української мови та
її орфографії, які залишаються основою і сучасної літературної мови.»

Привітальне слово було надано і заміснику декана панові
Д.-І. Кіра, який запевнив присутніх у своїй незмінній прихильності до подій
такого формату на українському відділі факультету іноземних мов. Він також
підкреслив важливість рідної мови «яка є, без сумніву, дуже
важливою у побудові національної ідентичності», а, як тепер відомо, саме
боротьба за «націєтворення – центральна у Кулішевій діяльності». Перша доповідь на румунській мові на тему: «Пантелеймон
Куліш-полівалентна особистість української літератури і культури» було
зачитано третьокурсницею Денісою-Марою Рус. В ній дівчина зосередила нашу увагу
на життєвому шляху Куліша, сповненого частих подорожей і зустрічей з цікавими людьми,
відповідальних посад і далекого заслання, довгих годин роботи і визначних
досягнень, які викликали то захоплення то критику і несприйняття.

Студентка першого курсу Оксана-Мірабела Шмуляк у роботі «Літературна
спадщина Пантелеймона Куліша» розглянула творчий доробок цього митця, що «устиг проявити себе мало не в усіх сферах письменницької та
гуманітарно-наукової діяльності». Його оригінальна філософська система,
погляди на історію і інше тепер викликають зацікавлення і напевне знаходять
більше прихильників, ніж коли не-будь раніше.
Дослідники з вивчення процесу українського культуротворення вважають, що
в «десятках випадків нашого культурного,
літературного, наукового життя біля імені Пантелеймона Куліша маємо поставити
епітет – п е р ш и й .» Наприклад, він є першим, хто почав писати
українською народною мовою наукові праці та поставив на наукову основу вивчення
українського фольклору та етнографії. Він заснував власну першу українську
приватну друкарню XIX ст. і почав видавати книжки з найкращими творами
українських письменників.. Куліш став батьком першого історичного роману
українською мовою «Чорна рада» (1859), автором перших перекладів українською
мовою з Біблії та визнаних класиків світової літератури тощо. Красу і глибину
ліричного таланту Куліша продемонструвала група молоді та студентів, які
поетично зачитали декілька уривків з його віршованих творів.

Документальна стрічка про Пантелеймона Куліша у двох
частинах розкрила присутнім в першу чергу не простий характер цієї обдарованої особистості
через його взаємини з друзями, колегами і однодумцями, через відносини з
люблячою дружиною та через романтичні захоплення іншими жінками. В товаристві
його звали «гарячий» Куліш за гостре слово, не любили за горду і гоноровиту
натуру, прояви непомірно роздутого честолюбства та за відмову визнання своїх
хибних вчинків. Його шлях, як творця і як людини, дослідники справедливо
називають суперечливим і неоднозначним. Йому не раз докоряли за ідеалізм, за релігійність,
за нерозуміння історичного прогресу, за ідеалізацію всього «хуторського» та т.п.
Куліш протягом свого довгого життя
переходив найрізноманітніші зміни, топтав найрізноманітніші сліди, виступав у
найрізноманітніших ролях і полишив по собі багату літературну спадщину, в якій
обік цінного, було багато схибленого, багато суперечностей.. – так
відгукнувся про нього І.Франко.

Та не дивлячись на суперечності, поєднання для нас
несумісних поглядів (наприклад, український патріотизм і симпатії до царизму та
її представників) Куліш був і дуже послідовним у своїх прагненнях і цілях.Такою
провідною у всій його діяльності була ідея «…повноправного
й повноцінного відродження українського народу, передусім його національної
культури – мови, літератури, преси, гуманітарних наук, Церкви, і на цій основі
– відродження української державності. При цьому Кулішева діяльність була
україноцентричною і загальнолюдською – тою мірою, якою загальнолюдські цінності
передбачають право нації на створення національної держави, захист національної
мови та культури.»- йшлося у доповіді доктора-лектора, пані М.Гербіль на
тему: «Роль П.Куліша в пробудженні національної свідомості українського
народу».Сучасники Куліша чи не найбільше докоряли йому за проросійський дух,
зневіру у можливість отримання незалежності українським народом. Та при більш
уважному вивчені його спадку стає
зрозумілим, що Куліш «передбачав таку перспективу»,
тільки не в той час, а десь у майбутньому.
У листі до Івана Пулюя від 10 лютого 1880 р. Куліш «наділений історичним терпінням, …писав … що Україна дочекається
своєї історичної черги, яка до неї, за його слушним спостереженням, зазвичай приходила
пізніше, ніж до інших народів.» Більше того, на думку пані Гербіль, ця
виняткова людина «поставила перед собою та українською інтелігенцією завдання сформувати
в українців такий рівень національної свідомості й політичної культури, який
уможливив би їм, на його погляд, найефективніше, найпевніше і з найменшими
людськими втратами виборення омріяної незалежності.»

На жаль, довгий час у роки сталінщини та брежнєвського
застою ім’я П.О.Куліша згадувалося науковцями здебільшого в негативному плані,
його заслуги не помічали, а твори майже не видавалися.«…Пантелеймон Куліш – суперечлива постать в історії української
літератури і культури, але його помилки аж ніяк не повинні домінувати в наших
уявленнях над його достойностями» – зауважив Микола Жулинський, доктор філологічних наук, академік НАНУ. Відтак
тепер фахівці визнають специфічність світу Куліша в основі якого «лежав своєрідний синтез релігійних,
просвітницьких, романтичних і згодом позитивістських уявлень.» Його
називають великим трудівником, «генератором
української національної ідеї і ідеології», провідником української нації. На
сьогоднішній день Пантелеймона Олександровича заслужено відносять до ряду «найвпливовіших і найвидатніших українських
постатей ХІХ ст.» Його доробок віднесено на належне йому вагоме місце у
збереженні і розвитку української літератури, культури і національної
свідомості.

Автор: Ольга СЕНИШИН