Tag: збірки

Велика кількість учасників, понад 300 заходів, понад 700 видавничих подій та рекорд відвідувачів у цьогорічному книжковому ярмарку – 125 тисяч, а також щедрі суми, які ці витратили, підтверджує, що і в цьому році Гаудеамус був найбільш читаним книжковим ярмарком. Почесним гостем ХХІІ Міжнародного книжкового ярмарку Гаудеамус – навчальна книга 2015, який пройшов з 18-22 листопада, була група франкомовних Посольств, Делегацій та установ у Румунії, почесним головою якої був Віктор Єронім Стойкіце, дослідник і професор історії мистецтва. Щодо організатора – Румунського радіо через Культурний центр Медіа – то це єдина радіостанція у світі, яка розпочала й розвинула програму такого масштабу для підтримки писемної культури.

Під гаслом Шукаю те, що триває, видавництво Каса Радіо запропонувало для XXII Міжнародного книжкового ярмарку Гаудеамус – навчальна книга 2015 три фундаментальні теми: література для дітей, великі письменники міжвоєнного періоду та сучасна румунська література. Дарія Гіу з видавництва Каса Радіо: Що стосується дитячої літератури, у колекції Радіо Малюк, яку ми розвиваємо щороку, ми приготували читачам для цьогорічного ярмарку Алісу в країні чудес Льюїса Керролла. Йдеться про аудіокнигу, книгу плюс компакт-диск з ілюстрованим текстом. Слід зазначити, що цього року виповнюється 150 років з дня першого видання знаменитої байки, існує й веб-сторінка, присвячена цьому святкуванню, було зроблено дуже багато виставок, навіть і зараз у Лондоні проходить виставка, присвячена першим випускам та великій кількості ілюстрацій, які з’явилися упродовж цього часу. Далі, так само, ілюстрував цю байку, і відомо, що не зовсім просто працювати над цим складним, грайливим, вражаючим текстом, важко уявити собі щось нове. Ми пропонуємо видання, грунтоване на радіомонтажі з 1968 року. Це дуже відомий монтаж, який знають майже всі покоління слухачів радіотеатру, знають і ті пісні, і коли згадаєш про Алісу, починають співати Я маленька дівчинка, звати мене Аліса. Як я вже сказала, з одного боку ми маємо компакт-диск, маємо й текст, і ми запросили молоду художницю Ану Ботезату зробити ілюстрації. Можу сказати, що я була дуже здивована тим, що вийшло, це ілюстрації з великою кількістю колажу, які нагадують мені про авангард, про дадаїзм, я навіть порівняла її з німецькою артисткою Ханною Хох. Коротше, вийшло щось нове.

Одна із збірок, яку запропонувало нам видавництво Хуманітас на цьогорічному Міжнародному книжковому ярмарку Гаудеамус- навчальна книга, називається Наші уявні друзі й об’єднує відомі імена румунської літератури як Шербан Фоарце, Елена Вледеряну, Еміл Брумару, Марін Мелайку-Хондрарь, Антоанета Раліан. Про що ви дізнаєтеся з цієї нової книги, написаної кількома авторами? Про те, що дитина може прожити кілька днів у своєму власному світі, але може й залишитися там назавжди; що деякі батьки навіть бачать уявних друзів своєї дитини; що тебе може насварити твій подвійний ідеал і що ти можеш запитувати себе і в 91 рік, чи не є ти тією іншою, уявною. Координатор збірки Надін Владеску: Мене дуже порадувало те, що пані Антоанета Раліан прийняла моє запрошення. Їй 91 рік, я дозволю собі відкрити її вік, тому що про свій вік у книзі говорить вона сама, називаючи себе дев’яностолітньою цієї збірки. Це було і її радістю написати про уявного друга, молодого хлопця Марчела, якого вона створила, вигадала, свого роду її чоловічого альтер его, надиханого певним чином із Марселя Пруста, про якого вона говорить дуже гарно й глибоко, у свого роді дуже власному психоаналізі. Але є й інші уявні друзі, яких ми знаходимо у книзі, настільки ж цікаві, на мою думку, як і Марчел. Це різнорідне поєднання, яке вийшло дуже вдалим. Критик Таня Раду зазначає на IV-ій обкладинці книжки, що випадковість зіграла фантастичну роль, тому що цей зміст книжки є дуже природним. Тут 13 історій, 13 дуже різних уявних друзів, від уявної повітряної кульки та принца-равлика, молодого хлопця на ім’я Марчел, тут з’являється й жінка-богиня, й улещувана жінка, симпатичне порося, яке грає на фаготі, дух, який може набувати будь-якої форми, і дивовижна лялька, альтер его у віддзеркаленні, а в центрі цього різнобарвного столу, де сидять уявні друзі письменників, знаходиться сам Бог, я не відкрию, чий це друг, я лишу дізнатися про це самим читачам.

Видавничий гурт frACTalia був заснований цього року за ініціативою одного гурту румунських письменників та художників. Видавництво frACTaliа – частина Видавничого гурту frACTalia, запропонувала й декілька заголовків для цьогорічного випуску Міжнародного книжкового ярмарку Гаудеамус. Юлія Мілітару, одна із засновниць Видавничого гурту frACTalia: Є видавництва, які закриваються, а з іншого боку, є й видавництва, які мали величезну виручку. Тож, врешті-решт, все залежить від того, як ти управляєш справами. Сподіваємось, що ми впораємося і зможемо підтримати рівновагу міх тим, що будемо видавати, і доходами, які будемо отримувати, тому що завжди існує й ця проблема. Ми не почали з ідеї отримувати прибуток від публікації книг, тут йде мова про пристрасть. У цьому випуску книжкового ярмарку Гаудеамус ми присутні з презентацією видавництва і збірками поезій, з яких є два дебюти і одне перевидання.

Йдеться про збірки дебюту в поезії під назвою Дзеркало заднього виду Резвана Прікопа та Картафалком по зворотньому сенсі Октавіана Перпеля, та перевидання дебютної збірки Андри Ротару з нагоди сповнення десятиріччя від дебюту У ліжку, під білим простирадлом.

1970 р. при Спілці письменників Румунії заснувалася українська літ-студія, яка об’єднала всі на той час творчі сили. У центрі її життя став Орест Масикевич, письменник-емігрант з України. Орест Масикевич – громадський діяч, письменник, перекладач, журналіст – розпочав творчу діяльність ще в 30-х роках минулого століття в Україні, а в повоєнний час жив і працював у Румунії.

Довгий час не міг друкуватися, творчий доробок митця залишався недоступним для критиків та істориків літератури з Румунії, надрукував лише дві поетичні збірки: “На місячних перехрестях (1971 рік), за яку йому було присвоєно премію Спілки Письменників Румунії та “Буреквіти (теж 1971 р.). Тільки у 90-ті роки під час активної реабілітації української діаспорної літератури зявились окремі поетичні доробки О. Масикевича. Творчість Ореста Масикевича, представника другої еміграційної хвилі в українській літературі, десятилітнього в’язня сталінських таборів та обдарованого письменника, унікальне явище в українській поезії Румунії, а також в українському літературному процесі в Румунії 70-х років. Він утвердив в українській поезії Румунії, позбавленій належних зразків віршування, високі версифікаційні норми.

Орест Сидорович Масикевич народився 9 серпня 1911 р. в сім’ї неполоківського дяка Кіцманського району, в Північній Буковині. Його дитинство пройшло спочатку в Неполоківцах, а потім в Шипінцах. Після закінчення сільської школи він поступив в гімназію, яку закінчив 1930 року. Потім поступив до Чернівецького університету, на Факультет філософії і соціології. Будучи студентом, брав активну участь в культурно-суспільній діяльності, очолював студентське товариство «Запоріжжя», відвідував співецький драматичний кружок «Буковинський кобзар», був членом товариства «Українська школа», а згодом створив націоналістичне студентське товариство «Железняк». Разом с Орестом Зібачинським створює ОУН на Буковині.

У 1927 році Орест Масикевич стає диригентом місцевого хору, який славився на всій Буковині. Захоплювався не лише співом і танцями, його цікавила і літературна творчість. Ще зі шкільних років він писав вірші, а в студентські роки друкував їх в українських журналах та газетах. У 1934 році видає поетичну збірку «Пісня пісень» і в 1935 році – «Поему світанків». Потужний талант сприяв тому, що Орест Масикевич став головним редактором газети «Час» та ілюстрованого листка сатири і гумору «Чортополох». У календарі-альманаху за 1937 р. публікує свою новелу «Суд вождя». У червні 1940 року, перед приходом радянців на Буковину, Масикевич емігрував з дружиною до Румунії, оселившись у Бухаресті. В кінці червня 1941-го разом з групою студентів-патріотів він прибуває до Миколаєва. Не піклуючись про свою безпеку, ця група організовує пропагандистські анти-німецькі акції.

З 1949 р. він перебуває у таборах строгого режиму Середньої Азії, в Озерлагу, що частково відображено у посмертно надрукованому оповіданні «Коваль Макс». У 1955 р.Масикевич повертається до Румунії, перебуваючи разом з дружиною у Тімішоарі, потім у Сінаї, де бере участь у місцевій літ-студії. Дехто уважає, що він навіть керував нею. Згодом родина Масикевичів переїжджає до Бухареста, живе в найнятому помешканні, невдовзі після того оселяється 1978 р. у прибухарестському містечку Буфтя. Це дало можливість Оресту Масикевичу творчо спілкуватися із столичними румунськими поетами, брати активну участь у діяльності Бухарестської української літ-студії при Спілці письменників Румунії, друкуватися. Він вірив людям. Любив їх, і вони це відчували — згадувала згодом дружина О. Масикевича Орися. В її спогадах, написаних ще в комуністичному режимі, знаходимо, однак, цікаві деталі підпільної діяльності Ореста Масикевича в Миколаєві, його ставлення до розколу в ОУН.

Помер Орест Масикевич 8 жовтня 1980 р. у м.Буфтя, де і похоронений. Через якийсь період, захворівши, його дружина поїхала до сестри у Чернівці, де і померла. Покинута напризволяще хата у Буфті, ніби, «сама від себе» загорілась, і жодного сліду цього бездітного сімейства в Румунії не осталося. Три роки пізніше нині покійна викладачка української літератури Бухарестського університету Магдалина Ласло-Куцюк надрукувала в «Обріях» (1983) аналітичну статтю «Сонети і ронделі Ореста Масикевича», відзначивши його «плекання форми з пристрастю ювеліра», дуже велику вимогливість «до себе і до інших щодо чистоти української мови». Посмертно появилась у колишньому бухарестському видавництві «Критеріон» обємиста збірка його літературної спадщини «Ключ-зілля», дечого з творчості поета появлялося спорадично в україномовних публікаціях Румунії, насамперед на сторінках «Нашого голосу».

У книзі “Слово про побратимів, інший український поет з Румунії, покійний Степан Ткачук, так охарактеризував поета Масикевича: Орест Масикевич – ювелір слів, ворожбит мрій, факір крилатих висловів. В його довгошліфованій поезії ожили, наповнили новим змістом стародавні міфи, переосмислили легенди та перекази, цілком нового і своєрідного звучання набули вічні теми. Він добре знав, що слова брили, а мрії – блискавиці. Також він добре знав, що не одного письменника розчавили власні слова, що не одного осліпили власні мрії, що шлях таланту – не ковзання по бездоганній гладині штучного льоду, що справжнім поетом бути важко, аж занадто важко, хоч декому здається, що це так легко і просто, доступно будь-кому. Нелегка ця легкість. Негладка ця гладь. Складна ця простота. І багатьом заборонена доступність. Тимчасово чи не все життя.