Tag: звичаї

Православні українські християни та греко-католики в Румунії готуються до
Великодніх свят. На жаль, цього року ці свята не будуть такими радісними як
минулими роками, оскільки через обмежувальні заходи, запроваджені владою для боротьби з поширенням пандемії
коронавірусу, християни не зможуть брати участь у Святій літургії Воскресіння Христового у церквах,
не зможуть йти з кошиками до церкви, щоб освятити їх та не зможуть приймати гостей. Однак, вони матимуть можливість брати участь у
богослужіннях, переглядаючи
прямі трансляції по радіо, телебаченню та Інтернету, з надією на те, що негайно ми всі повернемося
до нормального життя.

Сьогодні, шановні радіослухачі, ми представимо вам кілька з найгарніших та найулюбленіших великодніх
звичаїв і традицій українців Румунії.

Вербна неділя

Тиждень до
Великодня, у шосту неділю Великого посту, святкується Вербна неділя. Релігійна назва цієї неділі є Вхід Господній в Єрусалим.
За Євангелією від Івана, у цей день Іісус Христос воскресив померлого Лазаря. Це
диво дуже вразило людей, які в знак поваги вітали і стелили дорогу Ісусу пальмовими листями, коли він увійшов в Єрусалим. В країнах де це дерево не росте, воно
було замінене гілочками верби. На Вербну, Шуткову або Бичкову неділю, як ще називають
її українці Румунії в залежності від регіону де вони проживають, зберігся
звичай не боляче бити друзів і рідню освяченими в церкві вербовими
гілочками, кажучи: «Не я б’ю, шутка б’є, за
тиждень – Великдень!. А це робиться для того щоб додати тілу здоров’я та
охороняти від злих духів. Потім освячені вербові гілочки (шутки) ставлять біля ікон,
щоб уберегти помешкання від неприємностей та від нечистої сили. У разі великої бурі кидається
поламану шутку у
вогонь і кажуть: «Хай хмари на небі розійдуться так, як
розійшовся дим від цієї шутки».

Розпис писанок

Розписування писанок це давній
звичай зокрема українців Сучавського та Ботошанського повітів. Розпис яєць у гуцулів характеризується спеціальною технікою, чудовим
колоритом та багатством рослинних і тваринних мотивів, а
останнім часом багато інших, які мають свою символіку. Гуцули зберегли давню воскову техніку розпису яєць. Контури орнаментальних
мотивів наносяться на яйця розтопленим воском за допомогою писачка або кірки. Серед орнаментів рослинні
та тваринні мотиви, такі як: дубове листя, баранячі роги, колосок, баранці, олені, коні,
птахи, дерево, риба, а серед геометричних мотивів,
наступні: кривулка, безконечник, трикутник, блискавка, драбинка.У останні роки писанкарки
почали писати нові мотиви, як на приклад образ святих, Ісуса Христа та
Пресвятої Діви. На яйцях також малюються ікони. Із писанкою на Великдень
пов’язують сподівання на краще життя, добробут, силу,здоров’я та відродження.

Ходити
за кукуцами на Живний Четвер

В окремих українських
селах Марамуреського повіту, на Живний Четвер, зберігся звичай «ходити за
кукуцами». Діти ходять від хати до хати та сповіщають про прихід Великодня,
отримуючи кукуци. А кукуци це спеціальний
хлібчик випечений у печі ґаздинями. Давно вони отримували крім кукуца і яйця зокрема
від хрещених батьків. У наші дні, діти отримують зокрема солодощі: цукерки та шоколад
тощо.

Великодні кошики

Приготування великодніх
кошиків це інший гарний звичай. У
залежності від регіону, у великодній кошик кладуть: паску, калач, баби,
писанки або яйця, м’ясні продукти, бринзу, масло, рибу, cіль, вино,
свічку. Останнім часом ставлять у кошик і тістечка. Кошики з великою
майстерністю готують українські домогосподарки, їх прикрашають квітами і
накривають вишитими рушниками.

Освячення пасок

Найгарніший та найбільш очікуваний
момент є освячення пасок. Першого дня Великодня, після Святої Літургії
християни виходять на подвір’я церкви, де
залишили свої кошики. Зазвичай,
кожна сім’я має своє місце. Священик виходить з церкви
із процесією, тричі обходить церкву, освячуючи паски та людей, промовляючи: Христос Воскрес! а віруючі
відповідають: Воістину Воскрес!. Потім, всі співають чудову пісню
Христос Воскрес із смерті. Після цього християни спішать додому, сісти за великодній стіл. Після
молитви Отче наш та пісні Христос Воскрес всі їдять цього дня
лише страви з
великоднього кошика.

Великодні ігри

У деяких селах з українським
населенням ще проводяться «Великодні ігри». Протягом трьох днів Великодня, після
обіду, діти, парубки та дівчата граються навколо церкви. Ці ігри здається пов’язані
із веснянками дохристиянського періоду, коли всі раділи весні, а потім
пристосували їх до цього великого християнського свята. Великодні ігри чекають всі, не
лише діти, але і жінки та чоловіки, а також особи похилого віку. Всі беруть
участь у них: одні граються, а інші дивляться та радіють. Серед
великодніх ігор, які ще збереглися нагадуємо: Вербове колесо, Подоляночка, Нема Краля вдома, Ідіть задні, будете
передні, Прутик, Я ходжу по торгу. Ціллю великодніх ігор є виявити хоробрість, мудрість та любов. Це добра
нагода для молоді краще познайомитися між собою.

Шановні радіослухачі, бажаємо Вам світла
і добра, міцного здоров’я, миру, злагоди та щасливих Великодніх Свят!

Православні українські християни та греко-католики в Румунії готуються до
Великодніх свят. На жаль, цього року ці свята не будуть такими радісними як
минулими роками, оскільки через обмежувальні заходи, запроваджені владою для боротьби з поширенням пандемії
коронавірусу, християни не зможуть брати участь у Святій літургії Воскресіння Христового у церквах,
не зможуть йти з кошиками до церкви, щоб освятити їх та не зможуть приймати гостей. Однак, вони матимуть можливість брати участь у
богослужіннях, переглядаючи
прямі трансляції по радіо, телебаченню та Інтернету, з надією на те, що негайно ми всі повернемося
до нормального життя.

Сьогодні, шановні радіослухачі, ми представимо вам кілька з найгарніших та найулюбленіших великодніх
звичаїв і традицій українців Румунії.

Вербна неділя

Тиждень до
Великодня, у шосту неділю Великого посту, святкується Вербна неділя. Релігійна назва цієї неділі є Вхід Господній в Єрусалим.
За Євангелією від Івана, у цей день Іісус Христос воскресив померлого Лазаря. Це
диво дуже вразило людей, які в знак поваги вітали і стелили дорогу Ісусу пальмовими листями, коли він увійшов в Єрусалим. В країнах де це дерево не росте, воно
було замінене гілочками верби. На Вербну, Шуткову або Бичкову неділю, як ще називають
її українці Румунії в залежності від регіону де вони проживають, зберігся
звичай не боляче бити друзів і рідню освяченими в церкві вербовими
гілочками, кажучи: «Не я б’ю, шутка б’є, за
тиждень – Великдень!. А це робиться для того щоб додати тілу здоров’я та
охороняти від злих духів. Потім освячені вербові гілочки (шутки) ставлять біля ікон,
щоб уберегти помешкання від неприємностей та від нечистої сили. У разі великої бурі кидається
поламану шутку у
вогонь і кажуть: «Хай хмари на небі розійдуться так, як
розійшовся дим від цієї шутки».

Розпис писанок

Розписування писанок це давній
звичай зокрема українців Сучавського та Ботошанського повітів. Розпис яєць у гуцулів характеризується спеціальною технікою, чудовим
колоритом та багатством рослинних і тваринних мотивів, а
останнім часом багато інших, які мають свою символіку. Гуцули зберегли давню воскову техніку розпису яєць. Контури орнаментальних
мотивів наносяться на яйця розтопленим воском за допомогою писачка або кірки. Серед орнаментів рослинні
та тваринні мотиви, такі як: дубове листя, баранячі роги, колосок, баранці, олені, коні,
птахи, дерево, риба, а серед геометричних мотивів,
наступні: кривулка, безконечник, трикутник, блискавка, драбинка.У останні роки писанкарки
почали писати нові мотиви, як на приклад образ святих, Ісуса Христа та
Пресвятої Діви. На яйцях також малюються ікони. Із писанкою на Великдень
пов’язують сподівання на краще життя, добробут, силу,здоров’я та відродження.

Ходити
за кукуцами на Живний Четвер

В окремих українських
селах Марамуреського повіту, на Живний Четвер, зберігся звичай «ходити за
кукуцами». Діти ходять від хати до хати та сповіщають про прихід Великодня,
отримуючи кукуци. А кукуци це спеціальний
хлібчик випечений у печі ґаздинями. Давно вони отримували крім кукуца і яйця зокрема
від хрещених батьків. У наші дні, діти отримують зокрема солодощі: цукерки та шоколад
тощо.

Великодні кошики

Приготування великодніх
кошиків це інший гарний звичай. У
залежності від регіону, у великодній кошик кладуть: паску, калач, баби,
писанки або яйця, м’ясні продукти, бринзу, масло, рибу, cіль, вино,
свічку. Останнім часом ставлять у кошик і тістечка. Кошики з великою
майстерністю готують українські домогосподарки, їх прикрашають квітами і
накривають вишитими рушниками.

Освячення пасок

Найгарніший та найбільш очікуваний
момент є освячення пасок. Першого дня Великодня, після Святої Літургії
християни виходять на подвір’я церкви, де
залишили свої кошики. Зазвичай,
кожна сім’я має своє місце. Священик виходить з церкви
із процесією, тричі обходить церкву, освячуючи паски та людей, промовляючи: Христос Воскрес! а віруючі
відповідають: Воістину Воскрес!. Потім, всі співають чудову пісню
Христос Воскрес із смерті. Після цього християни спішать додому, сісти за великодній стіл. Після
молитви Отче наш та пісні Христос Воскрес всі їдять цього дня
лише страви з
великоднього кошика.

Великодні ігри

У деяких селах з українським
населенням ще проводяться «Великодні ігри». Протягом трьох днів Великодня, після
обіду, діти, парубки та дівчата граються навколо церкви. Ці ігри здається пов’язані
із веснянками дохристиянського періоду, коли всі раділи весні, а потім
пристосували їх до цього великого християнського свята. Великодні ігри чекають всі, не
лише діти, але і жінки та чоловіки, а також особи похилого віку. Всі беруть
участь у них: одні граються, а інші дивляться та радіють. Серед
великодніх ігор, які ще збереглися нагадуємо: Вербове колесо, Подоляночка, Нема Краля вдома, Ідіть задні, будете
передні, Прутик, Я ходжу по торгу. Ціллю великодніх ігор є виявити хоробрість, мудрість та любов. Це добра
нагода для молоді краще познайомитися між собою.

Шановні радіослухачі, бажаємо Вам світла
і добра, міцного здоров’я, миру, злагоди та щасливих Великодніх Свят!

Українці Румунії, які проживають на Мараморощині, у Банаті,
Добруджі та в гуцульських селах Сучавського повіту відзначають свято Різдва
Христового за Юліанським календарем. Сьогодні, на Третій день Різдва представимо Вам різдвяні звичаї, які збереглися у селі Русь-Поляни Марамуреського повіту, найбільшому селі Румунії з українським населенням. Гостем нашої
передачі є священик Адріан Вішован, настоятель першої парафії «Сходження Святого Духа», яка
належить до Українського православного Вікаріату Румунії.

Святий вечір

На Святий вечір ще зранку у 10-тій годині у нашій церкві проводиться відправа
названа «Часи», під час якої християни готуються до Рождества Ісуса Христа. На
Святий вечір наші християни готують у своїх домівках 12 пісних страв, що
нагадують про 12 апостолів. Цього вечора колядують лише діточки у сусідах та
діти з виставою Вифлеєм, оскільки першого і третього дня Різдва діточки колядують аж
до опівночі. На Святий вечір кожен християнин їсть пісні страви. Потім вечором,
починаючи від 22.30 години, всі християни зі своїми діточками, а також молодь та
старшого віку люди приходять до церкви, щоб разом зустрічати Рождество Спасителя
Ісуса Христа. У церкві всі християни співають разом дуже гарну стару колядку «
Пречиста Діва». У нашій церкві зберігся також гарний звичай «Цілування Христа». Після
цілування Христа, кожен християнин йде до свого дому.

Перший та Другий день Різдва

На перший день Різдва у 10-тій годині починається Свята Літургія. Цього
року я відслужив Службу Божу разом з двома священиками, а саме зі моїм братом Віорелом
Вішованом з міста Дева та священиком-ієромонахом Григорієм Кутом з монастиря Козія. Після
Святої Літургії ми відправляємо Святу Вечірню, а потім християни йдуть додому, де чекають на колядників. У нашому селі зберігся гарний звичай, щоб до парафіяльного дому
приходили колядувати члени церковного хору. Вони колядують разом з священиком гарні колядки такі як: «Во Вифлеємі», «Дивная
новина», «Пречиста Діва» та інші. Хором керує
Марія Середенчук зі своєю сестрою. До хору входять 28 осіб, жінки та чоловіки,
які співають на різні голоси. Це прекрасний хор, якого я тут знайшов, коли
прибув три роки тому до цієї парафії. Це дуже добрі християни. Першого та
Другого дня Різдва діти колядують аж до опівночі. Цими днями колядує й так
звана «Стара коляда», а саме збирають по двоє-троє кураторів, які разом зі
кількома дітьми, ходять з колядою від хати до хати. Вони збирають за цю колядку
гроші для утримання нашої церкви.

Третій день Різдва

Третього дня Різдва відзначаємо святого первомученика архідиякона Стефана. Християни після Служби Божої йдуть вітати християн, які носять ім’я Стефан, Степан, Стефанели. Зберігся такий гарний звичай «В’язання Стефана». Це символічний жест. Вони прив’язують до руки Стефана рушник, або до руки Стефанели хустку (платок, яка кажуть у нас). Таким чином, вони віддають їм шану і разом святкують та колядують.

Інші звичаї і традиції у селі Русь-Поляни

Найкращий звичай, який зберегли наші українці є прихід
до Божої церкви. По-друге, вони дуже добре зберегли свій народний одяг. Жінки носять
сорочки, запаски та на голові хустки, платок як кажуть у Полянах, а чоловіки
носять сорочки, штани та кєптарі. Вони радісно носять
свій народний одяг та розвеселяють нашу церкву. У нашій церкві прикрашається
ялинка ще на Святого Миколая, коли робляться подарунки дітям та милостиню
малозабезпеченим сім’ям.

Полянці повертаються на Різдво до рідного села

У моїй Різдвяній проповіді, я сказав молодим особам
щоби шанували своїх батьків та дідусів, щоби любили їх. Ці діти, які прибули додому на Різдво, вони як ті пастирі, які, у супроводі зірки, прийшли відвідувати Новонародженого Ісуса Христа, якому принесли подарунки. Так наших
молодих осіб супроводжувала дорогою додому радість побачити батьків та дідусів.
Вони разом зі своїми родичами радісно святкують Різдво у церкві, вдома за
столом або ходячи колядувати. Цього року, майже 80% тих, хто працює закордоном,
зокрема молодь, прибули відвідати своїх батьків та рідний дім.

Вітання священика Адріана
Вішована

Всім
православним християнам, котрі святкують Рождество Спасителя Ісуса Христа
бажаю щоб мали щасливих свят, радості та разом з прекрасними колядками зустрічали Новонародженого Ісуса Христа,
охрещеного Христа та Новий рік. Бажаю всім Щасливий радісний Новий рік!

Українці Румунії, які проживають на Мараморощині, у Банаті,
Добруджі та в гуцульських селах Сучавського повіту відзначають свято Різдва
Христового за Юліанським календарем. Сьогодні, на Третій день Різдва представимо Вам різдвяні звичаї, які збереглися у селі Русь-Поляни Марамуреського повіту, найбільшому селі Румунії з українським населенням. Гостем нашої
передачі є священик Адріан Вішован, настоятель першої парафії «Сходження Святого Духа», яка
належить до Українського православного Вікаріату Румунії.

Святий вечір

На Святий вечір ще зранку у 10-тій годині у нашій церкві проводиться відправа
названа «Часи», під час якої християни готуються до Рождества Ісуса Христа. На
Святий вечір наші християни готують у своїх домівках 12 пісних страв, що
нагадують про 12 апостолів. Цього вечора колядують лише діточки у сусідах та
діти з виставою Вифлеєм, оскільки першого і третього дня Різдва діточки колядують аж
до опівночі. На Святий вечір кожен християнин їсть пісні страви. Потім вечором,
починаючи від 22.30 години, всі християни зі своїми діточками, а також молодь та
старшого віку люди приходять до церкви, щоб разом зустрічати Рождество Спасителя
Ісуса Христа. У церкві всі християни співають разом дуже гарну стару колядку «
Пречиста Діва». У нашій церкві зберігся також гарний звичай «Цілування Христа». Після
цілування Христа, кожен християнин йде до свого дому.

Перший та Другий день Різдва

На перший день Різдва у 10-тій годині починається Свята Літургія. Цього
року я відслужив Службу Божу разом з двома священиками, а саме зі моїм братом Віорелом
Вішованом з міста Дева та священиком-ієромонахом Григорієм Кутом з монастиря Козія. Після
Святої Літургії ми відправляємо Святу Вечірню, а потім християни йдуть додому, де чекають на колядників. У нашому селі зберігся гарний звичай, щоб до парафіяльного дому
приходили колядувати члени церковного хору. Вони колядують разом з священиком гарні колядки такі як: «Во Вифлеємі», «Дивная
новина», «Пречиста Діва» та інші. Хором керує
Марія Середенчук зі своєю сестрою. До хору входять 28 осіб, жінки та чоловіки,
які співають на різні голоси. Це прекрасний хор, якого я тут знайшов, коли
прибув три роки тому до цієї парафії. Це дуже добрі християни. Першого та
Другого дня Різдва діти колядують аж до опівночі. Цими днями колядує й так
звана «Стара коляда», а саме збирають по двоє-троє кураторів, які разом зі
кількома дітьми, ходять з колядою від хати до хати. Вони збирають за цю колядку
гроші для утримання нашої церкви.

Третій день Різдва

Третього дня Різдва відзначаємо святого первомученика архідиякона Стефана. Християни після Служби Божої йдуть вітати християн, які носять ім’я Стефан, Степан, Стефанели. Зберігся такий гарний звичай «В’язання Стефана». Це символічний жест. Вони прив’язують до руки Стефана рушник, або до руки Стефанели хустку (платок, яка кажуть у нас). Таким чином, вони віддають їм шану і разом святкують та колядують.

Інші звичаї і традиції у селі Русь-Поляни

Найкращий звичай, який зберегли наші українці є прихід
до Божої церкви. По-друге, вони дуже добре зберегли свій народний одяг. Жінки носять
сорочки, запаски та на голові хустки, платок як кажуть у Полянах, а чоловіки
носять сорочки, штани та кєптарі. Вони радісно носять
свій народний одяг та розвеселяють нашу церкву. У нашій церкві прикрашається
ялинка ще на Святого Миколая, коли робляться подарунки дітям та милостиню
малозабезпеченим сім’ям.

Полянці повертаються на Різдво до рідного села

У моїй Різдвяній проповіді, я сказав молодим особам
щоби шанували своїх батьків та дідусів, щоби любили їх. Ці діти, які прибули додому на Різдво, вони як ті пастирі, які, у супроводі зірки, прийшли відвідувати Новонародженого Ісуса Христа, якому принесли подарунки. Так наших
молодих осіб супроводжувала дорогою додому радість побачити батьків та дідусів.
Вони разом зі своїми родичами радісно святкують Різдво у церкві, вдома за
столом або ходячи колядувати. Цього року, майже 80% тих, хто працює закордоном,
зокрема молодь, прибули відвідати своїх батьків та рідний дім.

Вітання священика Адріана
Вішована

Всім
православним християнам, котрі святкують Рождество Спасителя Ісуса Христа
бажаю щоб мали щасливих свят, радості та разом з прекрасними колядками зустрічали Новонародженого Ісуса Христа,
охрещеного Христа та Новий рік. Бажаю всім Щасливий радісний Новий рік!

У селі Вишaвська Долина Марамуреського повіту, 29 вересня поточного року, відбулося «Свято
української весільної пісні». Захід був спрямований на просування та продовження
українських весільних традицій, звичаїв та обрядів. Організаторами виступили
Марамуреська філія Союзу українців Румунії та місцева сурівська організація.

Голова
місцевої організації та Жіночої
організації СуР-у Ледія Співалюк, яка займалася організацією цього заходу подає деталі: Свято відбулося 29 вересня після обіду, як вже люди
вийшли з церкви після закінчення Cвятої літургії. Це свято ми придумали для
того, щоби продовжити наше традиційне весілля, частина якого і сьогодні
зберігається. Прекрасно лунали гарні коломийки, весільні пісні,
навіть ліричні пісні про кохання, про молодих та про весілля. Були присутні на
святі всі голови місцевих організацій з українських сіл Мараморощини та провід
Марамуреської філії СуР-у. Почалося свято з виступом нашого ансамблю «Молоді
гуцули» з Вишавської Долини, які прекрасно одягнуті у нашому традиційному
одязі, заспівали наші місцеві коломийки. Потім виступив змішаний хор, який діє
при Марамуреській філії Союзу українців Румунії. До нас завітали також гості з
Буковини із села Палтіну Сучавського повіту, а саме жіночий вокальний колектив
«Полонинка», який доказав нашим місцевим жителям, що пісня немає віку,
що пісню треба любити та співати. Потім виступив народний ансамбль «Тисяночка» селища Буштино, України, під проводом директора школи пані Олени Вейгеш. Члени
ансамблю виконали ліричні пісні, а наприкінці чудову коломийку таку саму як
співається і у нашому селі. Вони дуже приємно були вражені тим, що на території
Румунії у такому маленькому нашому селі могли почути такі прекрасні коломийки і
тим, що у нашому селі говориться гарною українською мовою. Далі виступив
жіночий вокальний колектив «Рунянські дівачата» з Вишньої Рони та чоловічий
вокальний колектив з Полян «Голос Полонини». На сцені також виступили наступні
творчі колективи: «Реметянка» з Реміт, «Веселка» із Луга над Тисою, «Зелений
барвінок» з села Кричунів, «Красняночка» з Красного, «Надія» з Кривого, а також
вокально- інструментальний гурт «Червона калина» та скрипаль з його хлопцями
з Рускови. Закінчилося свято весільним танцем у виконанні ансамблю «Молоді
гуцули». Всі виступили прекрасно та зачарували присутню публіку, за що отримали щирі оплески.

І тому, що центральною темою свята було весілля, на пропозицію пані Ледії Співалюк, Марамуреська філія СуР-у нагородила подружжя, які разом більше 50-ти років: За допомогою депутата Миколи Мирослава Петрецького та голови Марамурської філії СуР-у Мирослава Петрецького були нагороджені 15 сімей грамотами та подарунками за більше 50 років подружнього життя. Також були нагороджені жителі Вишавської долини, які підтримують український дух у нашому селі та які завзято працюють на українській ниві, як наприклад священники, директор школи, вчителі та інші особи, які зберігають наші традиції та люблять нашу українську коломийку.

Хоча з плином часу люди
змінюються, а також змінюється їх стиль життя, пані Ледія
Співалюк запевняє нас у тому, що чимало весільних обрядів збереглися досі в українському селі Вишавська Долина: Тепер вже модерні весілля, але у нашому
селі ще зберігаються весільні традиції, за що ми дякуємо Богові. Наприклад, починаючи
від сватання, коли молодий обирає одного старосту та разом йдуть до
дівчини у свати й тоді має місце і заручення, тобто дають один одному
обручки. Староста перев’язує руки молодих рушником, який потім залишається йому. Після цього, молоді вважаються зарученими. У нас хлопці-дружби
та дівчата- дружки мають свою роль. Вони ходять дві неділі перед
весіллям до церкви одягнені у нашому народному одязі. Дівчата мають віночки на
голові, гуцулки, кожухи вишиті шовком, сірові сукні, а хлопці носять
кресані, закосичені квітами та розмарином, сорочки-вишиванки та кожухи. Тиждень
перед весіллям ці дружби та дружки ходять від хати до хати запрошуючи людей на
весілля. Хлопці неодмінно тримають у руках балтину. такий топірець прикрашений з ленточками. Дружби та дружки заходять до хати і кажуть: «Просились би Бога святого та й Вас просимо бисьте були ласкаві прийти на весілля до нас, просив
Вас няньо, просила Вас мама, молодий та молода і ми Вас дуже файно просимо, будьте ласкаві прийдіть.» А ми відповідаємо «Ласкавісмо, Най буде Бог на Вас ласкавий, най Вам Бог помагає жити у мирі!». Давно весілля відбувалося вдома у молодої та молодого, тепер
робиться у Будинку культури або в місті, в ресторані. Перед прибуттям весільних
гостей, дружки причіпляють на груди кумам (вінчальним батькам) квітку з розмарінкою та ленточками червоного або
синього кольорів. Давно, перед тим як починалося весілля у молодої вдома
вишивали перемітку, тепер на превеликий жаль перемітку вже не вживають, бо є ці модерні
вуалі. Перед тим як виходити на вінчання, батьки благословляють молодих, бажають
їм щасливої дороги у нове життя у яке вони поступають. Виходячи з дому, дружби ставлять у хрест балтини і молоді повинні переходити через них і це означає
щоб їх Бог хоронить від всякого лихого, головно від ворогів. До церкви на
вінчання йдеться співаючи дорогою, дружби наперед, потім музиканти і навкруг
них хлопці та
чоловіки. Всі співають гарні весільні пісні, коломийки. Повертаючись із церкви
ще зберігається гарний звичай йти по-під той калач. Два легіні тримають
калач-коровай, а весільні йдуть три рази по-під цей калач й нарешті один з
легінів повинен розбивати головою той калач і кажуть, що той, котрий зуміє це зробити,
одружиться скоро після того весілля. Ще зберігається звичай йти навкруг стола.
Одна жінка бере тарілку на якій ставлять пшеницю та всі тримаються за руки у
коло навкруг стола, а жінка обсіває зернами пшениці. Молоді тримають руки і
кажуть, що скільки тих зерна впаде у руки, стільки у них народяться дітей. Потім сідають за стіл і ніхто не починає їсти й пити доти,
доки не моляться. Молитву каже священник, якщо він не є присутнім на весіллі, тоді молитву каже один з старших людей. Інший звичай, який дуже добре зберігся є покривати
молоду. Хлопці своїми балтинами беруть з голови молодої вуаль, (колись
перемітку) і молодий завиває молоду сіровою ширінкою. Молода тричі
відкидає ширінку з голови, нарешті вона приймає лише червону ширінку. В цей час
співають молоді: «Ой віночку зелененький чесно тя зносила та у церкві на
престолі там я тя лишила. А, червона ширінончка, червона, червона, як у ню мене завили, вся жура
готова». Молода має маленький калачик, якого молоді розривають й дають один одному скуштувати, потім з того калачика дають й іншим
присутнім на весілля. З цим звичаєм наше весілля закінчується. Хочу уточнити,
що навіть якщо весілля роблять у ресторані, наші односельчани не забувають звичаї йти по-під
калач, обсівати молодих пшеницею, покривати молоду і таким чином проводити гарно цю, як
кажуть у нас, нашу потребу або забаву.

У селі Вишaвська Долина Марамуреського повіту, 29 вересня поточного року, відбулося «Свято
української весільної пісні». Захід був спрямований на просування та продовження
українських весільних традицій, звичаїв та обрядів. Організаторами виступили
Марамуреська філія Союзу українців Румунії та місцева сурівська організація.

Голова
місцевої організації та Жіночої
організації СуР-у Ледія Співалюк, яка займалася організацією цього заходу подає деталі: Свято відбулося 29 вересня після обіду, як вже люди
вийшли з церкви після закінчення Cвятої літургії. Це свято ми придумали для
того, щоби продовжити наше традиційне весілля, частина якого і сьогодні
зберігається. Прекрасно лунали гарні коломийки, весільні пісні,
навіть ліричні пісні про кохання, про молодих та про весілля. Були присутні на
святі всі голови місцевих організацій з українських сіл Мараморощини та провід
Марамуреської філії СуР-у. Почалося свято з виступом нашого ансамблю «Молоді
гуцули» з Вишавської Долини, які прекрасно одягнуті у нашому традиційному
одязі, заспівали наші місцеві коломийки. Потім виступив змішаний хор, який діє
при Марамуреській філії Союзу українців Румунії. До нас завітали також гості з
Буковини із села Палтіну Сучавського повіту, а саме жіночий вокальний колектив
«Полонинка», який доказав нашим місцевим жителям, що пісня немає віку,
що пісню треба любити та співати. Потім виступив народний ансамбль «Тисяночка» селища Буштино, України, під проводом директора школи пані Олени Вейгеш. Члени
ансамблю виконали ліричні пісні, а наприкінці чудову коломийку таку саму як
співається і у нашому селі. Вони дуже приємно були вражені тим, що на території
Румунії у такому маленькому нашому селі могли почути такі прекрасні коломийки і
тим, що у нашому селі говориться гарною українською мовою. Далі виступив
жіночий вокальний колектив «Рунянські дівачата» з Вишньої Рони та чоловічий
вокальний колектив з Полян «Голос Полонини». На сцені також виступили наступні
творчі колективи: «Реметянка» з Реміт, «Веселка» із Луга над Тисою, «Зелений
барвінок» з села Кричунів, «Красняночка» з Красного, «Надія» з Кривого, а також
вокально- інструментальний гурт «Червона калина» та скрипаль з його хлопцями
з Рускови. Закінчилося свято весільним танцем у виконанні ансамблю «Молоді
гуцули». Всі виступили прекрасно та зачарували присутню публіку, за що отримали щирі оплески.

І тому, що центральною темою свята було весілля, на пропозицію пані Ледії Співалюк, Марамуреська філія СуР-у нагородила подружжя, які разом більше 50-ти років: За допомогою депутата Миколи Мирослава Петрецького та голови Марамурської філії СуР-у Мирослава Петрецького були нагороджені 15 сімей грамотами та подарунками за більше 50 років подружнього життя. Також були нагороджені жителі Вишавської долини, які підтримують український дух у нашому селі та які завзято працюють на українській ниві, як наприклад священники, директор школи, вчителі та інші особи, які зберігають наші традиції та люблять нашу українську коломийку.

Хоча з плином часу люди
змінюються, а також змінюється їх стиль життя, пані Ледія
Співалюк запевняє нас у тому, що чимало весільних обрядів збереглися досі в українському селі Вишавська Долина: Тепер вже модерні весілля, але у нашому
селі ще зберігаються весільні традиції, за що ми дякуємо Богові. Наприклад, починаючи
від сватання, коли молодий обирає одного старосту та разом йдуть до
дівчини у свати й тоді має місце і заручення, тобто дають один одному
обручки. Староста перев’язує руки молодих рушником, який потім залишається йому. Після цього, молоді вважаються зарученими. У нас хлопці-дружби
та дівчата- дружки мають свою роль. Вони ходять дві неділі перед
весіллям до церкви одягнені у нашому народному одязі. Дівчата мають віночки на
голові, гуцулки, кожухи вишиті шовком, сірові сукні, а хлопці носять
кресані, закосичені квітами та розмарином, сорочки-вишиванки та кожухи. Тиждень
перед весіллям ці дружби та дружки ходять від хати до хати запрошуючи людей на
весілля. Хлопці неодмінно тримають у руках балтину. такий топірець прикрашений з ленточками. Дружби та дружки заходять до хати і кажуть: «Просились би Бога святого та й Вас просимо бисьте були ласкаві прийти на весілля до нас, просив
Вас няньо, просила Вас мама, молодий та молода і ми Вас дуже файно просимо, будьте ласкаві прийдіть.» А ми відповідаємо «Ласкавісмо, Най буде Бог на Вас ласкавий, най Вам Бог помагає жити у мирі!». Давно весілля відбувалося вдома у молодої та молодого, тепер
робиться у Будинку культури або в місті, в ресторані. Перед прибуттям весільних
гостей, дружки причіпляють на груди кумам (вінчальним батькам) квітку з розмарінкою та ленточками червоного або
синього кольорів. Давно, перед тим як починалося весілля у молодої вдома
вишивали перемітку, тепер на превеликий жаль перемітку вже не вживають, бо є ці модерні
вуалі. Перед тим як виходити на вінчання, батьки благословляють молодих, бажають
їм щасливої дороги у нове життя у яке вони поступають. Виходячи з дому, дружби ставлять у хрест балтини і молоді повинні переходити через них і це означає
щоб їх Бог хоронить від всякого лихого, головно від ворогів. До церкви на
вінчання йдеться співаючи дорогою, дружби наперед, потім музиканти і навкруг
них хлопці та
чоловіки. Всі співають гарні весільні пісні, коломийки. Повертаючись із церкви
ще зберігається гарний звичай йти по-під той калач. Два легіні тримають
калач-коровай, а весільні йдуть три рази по-під цей калач й нарешті один з
легінів повинен розбивати головою той калач і кажуть, що той, котрий зуміє це зробити,
одружиться скоро після того весілля. Ще зберігається звичай йти навкруг стола.
Одна жінка бере тарілку на якій ставлять пшеницю та всі тримаються за руки у
коло навкруг стола, а жінка обсіває зернами пшениці. Молоді тримають руки і
кажуть, що скільки тих зерна впаде у руки, стільки у них народяться дітей. Потім сідають за стіл і ніхто не починає їсти й пити доти,
доки не моляться. Молитву каже священник, якщо він не є присутнім на весіллі, тоді молитву каже один з старших людей. Інший звичай, який дуже добре зберігся є покривати
молоду. Хлопці своїми балтинами беруть з голови молодої вуаль, (колись
перемітку) і молодий завиває молоду сіровою ширінкою. Молода тричі
відкидає ширінку з голови, нарешті вона приймає лише червону ширінку. В цей час
співають молоді: «Ой віночку зелененький чесно тя зносила та у церкві на
престолі там я тя лишила. А, червона ширінончка, червона, червона, як у ню мене завили, вся жура
готова». Молода має маленький калачик, якого молоді розривають й дають один одному скуштувати, потім з того калачика дають й іншим
присутнім на весілля. З цим звичаєм наше весілля закінчується. Хочу уточнити,
що навіть якщо весілля роблять у ресторані, наші односельчани не забувають звичаї йти по-під
калач, обсівати молодих пшеницею, покривати молоду і таким чином проводити гарно цю, як
кажуть у нас, нашу потребу або забаву.

Христос Воскрес! Шановні радіослухачі, другого дня Великодня запрошуємо
Вас у гості до етнічних українців, які мешкають в селі Вишня Рівна Марамуреського повіту, щоб дізнатися як
святкують вони найважливіше християнське свято – Воскресіння Іісуса Христа. Настоятель української
православної церкви села
Вишня Рівна, отець Юра Албічук розповість про Великий піст, Вербну Неділю або Вхід Господній в Єрусалим, Страсний Тиждень, Великдень, а
також про великодній кошик, великодні ігри та інші великодні звичаї, які несуть відбиток сивої
давнини і, які так гарно збережені жителями Вишньої Рівни.

Христос Воскрес! Шановні радіослухачі, другого дня Великодня запрошуємо
Вас у гості до етнічних українців, які мешкають в селі Вишня Рівна Марамуреського повіту, щоб дізнатися як
святкують вони найважливіше християнське свято – Воскресіння Іісуса Христа. Настоятель української
православної церкви села
Вишня Рівна, отець Юра Албічук розповість про Великий піст, Вербну Неділю або Вхід Господній в Єрусалим, Страсний Тиждень, Великдень, а
також про великодній кошик, великодні ігри та інші великодні звичаї, які несуть відбиток сивої
давнини і, які так гарно збережені жителями Вишньої Рівни.

У місті Сігету-Мармацієй Марамуреського повіту, 12 січня цього року пройшов ХХVI-ий Міжнародний фестиваль колядок та зимових обрядів українців Румунії, в якому взяли участь групи колядників з Тульчанського, Ботошанського, Сучавського, Сатумарського, Тіміського, Арадського, Карашсеверінського, Клузького та Марамуреського повітів Румунії, де компактно проживають етнічні українці, а також колядники з сусідньої України: Верховини, Рахівщини та Києва.

Це одна з найважливіших подій, яку організовує Союз українців Румунії упродовж року. Щороку на цьому фестивалі, етнічні українці з Румунії та українці закордону представляють свої колядки, новорічні та різдвяні звичаї. Зранку, учасники фестивалю взяли участь у святій літургії в Українській православній церкві в місті Сігету-Мармацієй, звідки, одягнені в прекрасних народних костюмах, колядники пройшли парадом центром міста до Дитячої школи музики та мистецтва імені Джорджа Енеску, де пройшов ХХVI-ий Міжнародний фестиваль колядок та зимових обрядів українців Румунії. Були присутні представники місцевої влади, Марамуреського повітового шкільного інспекторату, гості з України, представники держадміністрацій та районних рад з Верховини, Рахова, та гості з Києва, а також майже всі голови філій СУР-у. Це нас дуже радує, тому що ми відчуваємо підтримку з боку румунської державної влади та з боку наших друзів з України. Кожного року фестиваль організує Марамуреська філія Союзу українців Румунії, а партнерами виступають суспільне радіо, суспільне телебачення та регіональна й місцева преса, – ствердив голова СуР-у, депутат Микола Мирослав Петрецький.

Голова Марамуреської філії СУР Мирослав Петрецкий щиро привітав учасників фестивалю та присутню публіку. У своїх вітальних виступах, гості відмітили, що фестиваль щороку набуває більшого масштабу а це є свідченням того, що українці далі зберігають свої традиції, мову, культуру та свою етнічну ідентичність. Ведучими були шкільний інспектор української мови Сімона Малярчук та перший заступник голови СуР-у Василь Пасенчук.

Марамуреський повіт, де проживає найбільша громада українців Румунії, славиться своїми успадкованими з покоління в покоління давніми різдвяно-новорічних звичаями такими як: колядування, виступи Вифлеємського вертепу й старої коляди та інші, саме тому тут організується найбільший фестиваль українських колядок та зимових обрядів українців Румунії. Голова Союзу Українців Румунії Микола Петрецький, за походженням із Верхньої Рівни Марамуреського повіту, розповість про ціль проведення фестивалю: Роль фестивалю – збереження скарбу наших предків, а головно зберегти ці прекрасні звичаї, обряди та колядки тут в Румунії та зокрема у Марамуреському повіті. Відомий той факт, що українці де б вони не жили, вони зберігають свої традиції, це ми можемо бачити й в Румунії. Для нас дуже головне, щоб ці традиції продовжувало молоде покоління. Ми організуємо цей фестиваль саме для того щоб молоде покоління перебрало від старого покоління ту любов до традиції та до української культури. Було багато запитань пов’язані з тим чому ми організуємо фестиваль саме в Сігету-Мармацієй? Тому щоб українці, й не лише, показували й іншим прекрасні колядки, звичаї й традиції, які створюють мультикультурний простір в Румунії. Головним є той факт, що в цьому фестивалі беруть участь українці, незважаючи на вік, соціальну категорію і, ми могли запримітити, що кількість учасників зросла та перевищила навіть всі наші очікування. Це нас радує і дає нам надії на те, що цей фестиваль завжди буде процвітати й підвищуватиме свій рівень.

Заступник голови Верховинської районної державної адміністрації Ярослав Скуматчук, який уп’яте взяв участь у фестивалі, ствердив: Я приємно вражений, що кожного року Міжнародний фестиваль колядок і зимових обрядів українців Румунії, який проводиться в Мараморощині, виходить на все більш якісний рівень. Не став винятковим ні 2019 рік. Прибули на фестиваль колядники з Верховинського району з мого рідного села Красник. Також були колядники з Рахівщини, Бичкова, Закарпатської області та колядники з Києва. Висловлюю подяку організаторам та засновникам цього фестивалю, зокрема Мирославу Петрецькому, голові Марамуреської філії Союзу українців Румунії за те що він робить для розвитку нацменшини і для розвитку українства в цілому на Мараморощині, Румунії, а також для зміцнення зв’язків добросусідства між Україною та Румунією. Ми приїхали черговий раз з традиційною гуцульською колядкою, яка притаманна Верховинському регіону, йде мова про групу колядників до складу якої входять 12-14 осіб, одягнуті в традиційний гуцульський одяг: сардак, вишита сорочка, штани традиційні, чоботи боксові, шапка-рогачка. У них бартка, це своєрідний гуцульський топірець, якого під час колядки ритмічно рухають, перекидають його з сторону в сторону. Колядка супроводжується скрипкою, яка є традиційною для нашого гуцульського регіону. Під час лунання цієї музики, наші колядники ритмічно рухаються і колядують колядки. Традиційною є й колядка «кругляк». Колядники віншують ґаздам, зичать їм здоров’я, добра, миру, злагоди, Божого благословення. Ми сподіваємось, що добросусідські відносини між нашими країнами, між українцями в цілому популяризують та розвивають українську культуру, дають можливість українцям більше один одного пізнати та зміцнювати дружні відносини. Для української держави це честь і повага, що третя нацменшина по чисельності в Румунії, має можливість завдяки уряду Румунії, який фінансує, проводити такі культурні події. Ми також щиро вдячні пану депутату Миколі Петрецькому за можливість брати участь у цих фестивалях.

Студентка третього курсу Клузького Університету, українсько-російського відділення Сара Дяк, яка виступила з колядками разом зі своїми колегами у складі хору Клузької сурівської філії, у свою чергу, поділилася своїми враження від участі у фестивалі: Разом з моїми колегами ми заспівали колядки. Ми, у свою чергу, слухали інші гуртки. Ми представили кілька колядок, одна з них «Понад Вифлиємом». Ми хотіли передати свої почуття, свою радість. Разом зі моїми колегами хотілося всіх привітати зі святами. Ми взяли участь і в параді містом, спілкувалися українською мовою та разом святкували обряди та звичаї українців. Я могла радіти разом з людьми, які відчувають українську культуру, українську історію й шанують всі традиції та обряди.

Голова СуР-у Микола Мирослав Петрецький звернувся з наступним привітанням до слухачів ВСРР: Бажаю міцного здоров’я, миру, душевного спокою і щоб дав Бог, щоб завжди над нами було відкрите синє небо.

Минулого тижня у приміщенні Національного коледжу ім. Міхая Емінеску в Сучаві відбувся Національний
конкурс Історія і традиції українців. Конкурс
був організований Міністерством
національного виховання за фінансової
підтримки Союзу українців Румунії та мав три розділи: фотографія, есе та
презентація певного звичаю чи обряду.

У
змаганні взяли участь 150 українських школярів, з п’яти регіонів Румунії,
в яких компактно проживають українці, зокрема з Марамуреського, Ботошанського,
Караш-Северінського Cату-Марського та Сучавського повітів. Змагання Історія і традиції українців спрямоване на заохочення юних українців до проведення спільних заходів з метою
сприяння збереженню мови, історії, традицій і утвердження міжкультурного
діалогу.

Голова
Союзу українців Румунії та депутат Микола-Мирослав Петрецький щиро привітав учасників конкурсу: Ви знаєте дуже добре, що
історія і традиції – це є ті фундаментальні елементи, які кажуть хто ми є.
Знаємо дуже добре, що зробили наші діди та прадіди, для того щоб передати їх
нам. Ми знаємо дуже добре, що і в сьогоднішній день не так легко усе зберігати.
Саме тому в останні роки Союз українців Румунії почав приділяти все більшої
уваги культурним подіям. Всі викладачі, батьки та учні почали розуміти
наскільки важливо ставити наголос на історію, освіту та культуру українців в Румунії. І той факт, що тут бачимо так
багато викладачів та дітей від маленьких
до великих, я впевнений що всі події, які ми організуємо разом з Міністерством
освіти, з шкільними інспекторатами з повітовими філіями СуР-у, я думаю, що це
правильна річ, яку ми робимо. Хочу також подякувати тим, хто ініціював цю подію
і тим, хто вміють її продовжувати і хочу запевнити вас, ми зробимо все що залежить від
проводу СуР-у і від мене особисто як депутата у Парламенті Румунії для того щоб такі події продовжувалися. Бажаю
успіхів всім учасникам!

З вітальними промовами виступили також
Генеральний інспектор Сучавського шкільного інспекторату Крістіан Кучурян,
директор Національного коледжу імені Міхая Емінеску Ренато Трончу, радник у
Міністерстві освіти Ельвіра Кодря, директор Сучавського будинку вчителів Елeна-Мануєла Давід, шкільний інспектор Ілля Савчук, Генеральний секретар Союзу українців
Румунії, історик др. Ірина Люба
Горват.

Потім почався довгоочікуваний момент: представлення
звичаїв і традицій. Першими виступили дошкільники з Вишавської Долини, які представили український стародавній
ярмарок, координатор Нарциса Греченюк, а потім учні ліцею
ім. Тараса Шевченка з Сігету-Мармацієй, які представили українські вечорниці, координатор Джета Петрецька, учні Школи Арджел, які представили гуцульські вечорниці, легенду
про Довбуша і танець Гуцулка, координатори Дануца Мітрік та Елена Попеску, учні
Школи Вишня Рівна, які представили великодні звичаї та виконали страсні пісні -
координатор Джета Петрецька, учні Школи Рогожешти, які представили український танець, координатор Клаудія Семчук, учні
Школи Келінешть-Купаренку – координатор Лоредана Миндриштяну, які представили великодні звичаї, учні села
Бродина, які представили гуцульські танці – координатор Віоріка Коняк, учні Вишньої
Бродини, які представили звичай ворожіння на Святого Андрія – координатор Чечілія
Лесенчук. Учениця Андрея Ясіновська з Палтіну представила виставку писанок, яких
вона сама розписала – координатор Ілля Савчук. Слід не забути про цікаві есе, а також про гарні
фотографії, виставлені при вході в Сучавському коледжі імені Міхая
Емінеску. Поза конкурсом пані Родіка Джуранюк з учнями Школи Міхайлень влаштували
маленьку виставку з гарними писанками та великодніми стравами. Представлені
моменти були дуже гарними, а журі мав нелегку справу.

До
складу журі ввійшли: лектор Сучавського університету імені Штефана Великого
Анамарія Гавріл, історик Повітового Сатумарського Музею Ірина Люба Горват, радник у Міністерстві
освіти Ельвіра Кодря, редактор ВСРР Христина Штірбець, шкільний інспектор з питань нацменшин Ілля
Савчук, вчитель та хореограф Петро Шойман з Школи Бальківці, директор Сучавського
Національного коледжу ім. Міхая Емінеску Ренато Трончу, вчителька Гергіна Анич Школи
Палтіну, народна співачка Фелічія Облеснюк, і
не востаннє, координатор конкурсу шкільний інспектор Лучія Мігок.

З боку Міністерства національного
виховання були вручені грошові премії: 6 перших премій, 6 других премій, 6
третіх премій та 15 відзнак для трьох розділів: фотографія, есе та
презентація певного звичаю чи обряду.
Союз українців Румунії забезпечив транспорт, проживання та харчування.

Після преміювання, члени журі: хореограф
Петро Шойман, історик Ірина-Люба Горват й
народна співачка Фелічія Облеснюк, привітавши переможців, зробили їм окремі цінні
рекомендації для майбутніх виступів у зв’язку з народним одягом,
виконанням танців та складанням есе. Потім щасливі учні,
вчителі, батьки почали робити гарні фотографії на довгу згадку, а ми старалися записати найсвіжіші відгуки.

Вихователька
української мови з села Вишавська Долина Марамуреського повіту Нарциса Греченюк поділилася своїми
враженнями від участі в конкурсі: Дуже добре представилися всі групи дітей. Ми мали
можливість ознайомитися зі звичаями інших повітів, ми дуже задоволені й сподіваємось,
що візьмемо участь і наступного року у цьому конкурсі, тому що такого роду події дуже корисні для того, щоб прищепити дітям любов і повагу до народних звичаїв й
традицій. Такі вистави ми проводимо й у нашому садочку з нагоди різних свят. Робота
нелегка, є багато праці, але дітям дуже подобається і вони дуже задоволені.’

Уляна Юркуц, мати шестирічного Максима з
Вишавської Долини сказала: Наші діточки намагалися
показати насамперед всю красу того стародавнього ярмарку, коли люди йшли на
ярмарок не лише просто купувати, а й розважатися, поговорити, дізнатися останні
новини, бо колись не було як тепер інтернет і телебачення. Саме на такому
ярмарку вони здобували найсвіжішу інформацію. У виставі наші діточки розповідали
і вірші і танцювали, жартували, продавали корову. Мій синочок продавав корову,
жартував. Діти заохочували й членів журі до ярмарку. Пропонували їм різноманітні продукти, овочі, розповідали про них. Діти коли приїжджають додому, вони настільки наповнені такими
позитивними емоціями, радощами від того, що вони бачили: нове місто, нову
архітектуру. Вони знаходять нових друзів, бачать інші обряди, дивляться на
старше покоління, беруть для себе щось нового. Вихователька Греченюк Нарциса
дуже багато вкладає душі, щоб не забувалося українське коріння, щоб діти
розмовляли українською мовою, співали українських пісень. Ми її дуже вдячні за
це. Велика робота й з боку батьків, тому що і ми вдома розказуємо дітям, що в
них дві мови: українська й румунська і що вони багатші, тому що вивчають більше
мов. Ми допомагаємо з чим треба і завжди заохочуємо діточок. Далі запрошуємо вас слухати уривок з
вистави український стародавній ярмарок.

Учениця Аміна Боднарюк, член гурту Соколи ліцею імені Тараса Шевченка з Сігету-Мармацієй Марамуреського повіту сказала,
що їй дуже сподобався конкурс, представлені звичаї, а також місто Сучава. І
минулого року гурт Соколи взяв
участь у конкурсі, тоді учні представили звичай весілля, а цього року
українські вечорниці. Аміна сказала, що навчилася від старших людей давні
пісні, які дуже гарні та які у її рідному селі Вишня Рівна ще зберігаються. Далі
запрошуємо вас послухати уривок з коломийки, яку учні ліцею імені Тараса
Шевченка виконали на українських вечорницях.

Кріна Челенюк, учениця Школи
Вишньої Рівни Марамуреського повіту сказала: Ми представили великодні традиції та страсні пісні. Нас підготовляла керівниця Джета Петрецька, з якою ми дуже багато працювали на уроках так й після уроків. Ці пісні наша керівниця зібрала з нашого села.

Шкільний
інспектор Лучія Мігок, ініціатор цього конкурсу, яка викладає українську мову в
коледжі імені Міхая Емінеску ствердила, що: Головною метою конкурсу Історія і традиції українців є заохочення школярів, які належать до
української меншини до проведення
спільних заходів з метою сприяння збереженню мови, історії, традицій і
утвердження міжкультурного діалогу, а специфічними цілями є наступними: активізація відносин між українцями, які проживають на території Румунії, шляхом вивчення традицій, специфічних для кожної зони та висвітлення спільних елементів, культивування
поваги до цінностей власної культури та цінностей інших культур, утвердження міжкультурного
діалогу як процесу, за допомогою якого молодь розвиває здатність
діяти у більш складному культурному середовищі, зміцнення партнерських відносин
між школами та представниками повітових організацій Союзу українців Румунії, з метою розвитку дружніх відносин, висвітлення внеску культури української
громади у розвиток національної культури, формування і розвиток навичок командної роботи, виявлення нових талантів у галузі літератури, музики, мистецтва та,
не востаннє,встановлення нових знайомств та дружніх контактів між
дитячими колективами.

Голова Сучавської філії Союзу українців Румунії Ілля Савчук сказав, між іншим, що
дев’ятий випуск конкурсу, рівень якого постійно
підвищується, був успішний. Він додав, що Союз українців Румунії з самого початку фінансово підтримував
цей конкурс, який є доброю нагодою для спілкування українців, які проживають у
різних регіонах Румунії.

Радник у Міністерстві освіти
Ельвіра Кодря підбила підсумки цього конкурсу: З року в рік конкурс організується все краще і краще, збільшилося число
дітей, які беруть участь у конкурсі. Цього року було близько 150 дітей. Конкурс має три категорії: есе, в якому учні
повинні були підготувати есе про звичай або обряд українців, які
проживають в Румунії та представити його у форматі PowerPoint, потім була категорія фотографія на ту саму тему
і остання категорія з найбільшими учасниками та наживо представлення звичаю або обряду. Взяли участь діти, починаючи від дошкільного віку до
початкових класів, гімназії та ліцею. Слід нагадати, що конкурс був
започаткований пані Лучією Мігок, на той час інспектор з української мови, як
проект для Департаменту міжетнічних відносин і був внесений до складу Календаря
позашкільних заходів Міністерства освіти чотири роки і тому користується фінансовою підтримку і з боку цього відомства. Конкурс заохочує дітей пригадати
традиції та звичаї своїх предків, спілкуватися між собою та ознайомитися з
традиціями інших регіонів Румунії де
проживають українці.

У місті Сучава відбулося справжнє свято української
культури, а переможцями були всі його
учасники.

Минулого тижня у приміщенні Національного коледжу ім. Міхая Емінеску в Сучаві відбувся Національний
конкурс Історія і традиції українців. Конкурс
був організований Міністерством
національного виховання за фінансової
підтримки Союзу українців Румунії та мав три розділи: фотографія, есе та
презентація певного звичаю чи обряду.

У
змаганні взяли участь 150 українських школярів, з п’яти регіонів Румунії,
в яких компактно проживають українці, зокрема з Марамуреського, Ботошанського,
Караш-Северінського Cату-Марського та Сучавського повітів. Змагання Історія і традиції українців спрямоване на заохочення юних українців до проведення спільних заходів з метою
сприяння збереженню мови, історії, традицій і утвердження міжкультурного
діалогу.

Голова
Союзу українців Румунії та депутат Микола-Мирослав Петрецький щиро привітав учасників конкурсу: Ви знаєте дуже добре, що
історія і традиції – це є ті фундаментальні елементи, які кажуть хто ми є.
Знаємо дуже добре, що зробили наші діди та прадіди, для того щоб передати їх
нам. Ми знаємо дуже добре, що і в сьогоднішній день не так легко усе зберігати.
Саме тому в останні роки Союз українців Румунії почав приділяти все більшої
уваги культурним подіям. Всі викладачі, батьки та учні почали розуміти
наскільки важливо ставити наголос на історію, освіту та культуру українців в Румунії. І той факт, що тут бачимо так
багато викладачів та дітей від маленьких
до великих, я впевнений що всі події, які ми організуємо разом з Міністерством
освіти, з шкільними інспекторатами з повітовими філіями СуР-у, я думаю, що це
правильна річ, яку ми робимо. Хочу також подякувати тим, хто ініціював цю подію
і тим, хто вміють її продовжувати і хочу запевнити вас, ми зробимо все що залежить від
проводу СуР-у і від мене особисто як депутата у Парламенті Румунії для того щоб такі події продовжувалися. Бажаю
успіхів всім учасникам!

З вітальними промовами виступили також
Генеральний інспектор Сучавського шкільного інспекторату Крістіан Кучурян,
директор Національного коледжу імені Міхая Емінеску Ренато Трончу, радник у
Міністерстві освіти Ельвіра Кодря, директор Сучавського будинку вчителів Елeна-Мануєла Давід, шкільний інспектор Ілля Савчук, Генеральний секретар Союзу українців
Румунії, історик др. Ірина Люба
Горват.

Потім почався довгоочікуваний момент: представлення
звичаїв і традицій. Першими виступили дошкільники з Вишавської Долини, які представили український стародавній
ярмарок, координатор Нарциса Греченюк, а потім учні ліцею
ім. Тараса Шевченка з Сігету-Мармацієй, які представили українські вечорниці, координатор Джета Петрецька, учні Школи Арджел, які представили гуцульські вечорниці, легенду
про Довбуша і танець Гуцулка, координатори Дануца Мітрік та Елена Попеску, учні
Школи Вишня Рівна, які представили великодні звичаї та виконали страсні пісні -
координатор Джета Петрецька, учні Школи Рогожешти, які представили український танець, координатор Клаудія Семчук, учні
Школи Келінешть-Купаренку – координатор Лоредана Миндриштяну, які представили великодні звичаї, учні села
Бродина, які представили гуцульські танці – координатор Віоріка Коняк, учні Вишньої
Бродини, які представили звичай ворожіння на Святого Андрія – координатор Чечілія
Лесенчук. Учениця Андрея Ясіновська з Палтіну представила виставку писанок, яких
вона сама розписала – координатор Ілля Савчук. Слід не забути про цікаві есе, а також про гарні
фотографії, виставлені при вході в Сучавському коледжі імені Міхая
Емінеску. Поза конкурсом пані Родіка Джуранюк з учнями Школи Міхайлень влаштували
маленьку виставку з гарними писанками та великодніми стравами. Представлені
моменти були дуже гарними, а журі мав нелегку справу.

До
складу журі ввійшли: лектор Сучавського університету імені Штефана Великого
Анамарія Гавріл, історик Повітового Сатумарського Музею Ірина Люба Горват, радник у Міністерстві
освіти Ельвіра Кодря, редактор ВСРР Христина Штірбець, шкільний інспектор з питань нацменшин Ілля
Савчук, вчитель та хореограф Петро Шойман з Школи Бальківці, директор Сучавського
Національного коледжу ім. Міхая Емінеску Ренато Трончу, вчителька Гергіна Анич Школи
Палтіну, народна співачка Фелічія Облеснюк, і
не востаннє, координатор конкурсу шкільний інспектор Лучія Мігок.

З боку Міністерства національного
виховання були вручені грошові премії: 6 перших премій, 6 других премій, 6
третіх премій та 15 відзнак для трьох розділів: фотографія, есе та
презентація певного звичаю чи обряду.
Союз українців Румунії забезпечив транспорт, проживання та харчування.

Після преміювання, члени журі: хореограф
Петро Шойман, історик Ірина-Люба Горват й
народна співачка Фелічія Облеснюк, привітавши переможців, зробили їм окремі цінні
рекомендації для майбутніх виступів у зв’язку з народним одягом,
виконанням танців та складанням есе. Потім щасливі учні,
вчителі, батьки почали робити гарні фотографії на довгу згадку, а ми старалися записати найсвіжіші відгуки.

Вихователька
української мови з села Вишавська Долина Марамуреського повіту Нарциса Греченюк поділилася своїми
враженнями від участі в конкурсі: Дуже добре представилися всі групи дітей. Ми мали
можливість ознайомитися зі звичаями інших повітів, ми дуже задоволені й сподіваємось,
що візьмемо участь і наступного року у цьому конкурсі, тому що такого роду події дуже корисні для того, щоб прищепити дітям любов і повагу до народних звичаїв й
традицій. Такі вистави ми проводимо й у нашому садочку з нагоди різних свят. Робота
нелегка, є багато праці, але дітям дуже подобається і вони дуже задоволені.’

Уляна Юркуц, мати шестирічного Максима з
Вишавської Долини сказала: Наші діточки намагалися
показати насамперед всю красу того стародавнього ярмарку, коли люди йшли на
ярмарок не лише просто купувати, а й розважатися, поговорити, дізнатися останні
новини, бо колись не було як тепер інтернет і телебачення. Саме на такому
ярмарку вони здобували найсвіжішу інформацію. У виставі наші діточки розповідали
і вірші і танцювали, жартували, продавали корову. Мій синочок продавав корову,
жартував. Діти заохочували й членів журі до ярмарку. Пропонували їм різноманітні продукти, овочі, розповідали про них. Діти коли приїжджають додому, вони настільки наповнені такими
позитивними емоціями, радощами від того, що вони бачили: нове місто, нову
архітектуру. Вони знаходять нових друзів, бачать інші обряди, дивляться на
старше покоління, беруть для себе щось нового. Вихователька Греченюк Нарциса
дуже багато вкладає душі, щоб не забувалося українське коріння, щоб діти
розмовляли українською мовою, співали українських пісень. Ми її дуже вдячні за
це. Велика робота й з боку батьків, тому що і ми вдома розказуємо дітям, що в
них дві мови: українська й румунська і що вони багатші, тому що вивчають більше
мов. Ми допомагаємо з чим треба і завжди заохочуємо діточок. Далі запрошуємо вас слухати уривок з
вистави український стародавній ярмарок.

Учениця Аміна Боднарюк, член гурту Соколи ліцею імені Тараса Шевченка з Сігету-Мармацієй Марамуреського повіту сказала,
що їй дуже сподобався конкурс, представлені звичаї, а також місто Сучава. І
минулого року гурт Соколи взяв
участь у конкурсі, тоді учні представили звичай весілля, а цього року
українські вечорниці. Аміна сказала, що навчилася від старших людей давні
пісні, які дуже гарні та які у її рідному селі Вишня Рівна ще зберігаються. Далі
запрошуємо вас послухати уривок з коломийки, яку учні ліцею імені Тараса
Шевченка виконали на українських вечорницях.

Кріна Челенюк, учениця Школи
Вишньої Рівни Марамуреського повіту сказала: Ми представили великодні традиції та страсні пісні. Нас підготовляла керівниця Джета Петрецька, з якою ми дуже багато працювали на уроках так й після уроків. Ці пісні наша керівниця зібрала з нашого села.

Шкільний
інспектор Лучія Мігок, ініціатор цього конкурсу, яка викладає українську мову в
коледжі імені Міхая Емінеску ствердила, що: Головною метою конкурсу Історія і традиції українців є заохочення школярів, які належать до
української меншини до проведення
спільних заходів з метою сприяння збереженню мови, історії, традицій і
утвердження міжкультурного діалогу, а специфічними цілями є наступними: активізація відносин між українцями, які проживають на території Румунії, шляхом вивчення традицій, специфічних для кожної зони та висвітлення спільних елементів, культивування
поваги до цінностей власної культури та цінностей інших культур, утвердження міжкультурного
діалогу як процесу, за допомогою якого молодь розвиває здатність
діяти у більш складному культурному середовищі, зміцнення партнерських відносин
між школами та представниками повітових організацій Союзу українців Румунії, з метою розвитку дружніх відносин, висвітлення внеску культури української
громади у розвиток національної культури, формування і розвиток навичок командної роботи, виявлення нових талантів у галузі літератури, музики, мистецтва та,
не востаннє,встановлення нових знайомств та дружніх контактів між
дитячими колективами.

Голова Сучавської філії Союзу українців Румунії Ілля Савчук сказав, між іншим, що
дев’ятий випуск конкурсу, рівень якого постійно
підвищується, був успішний. Він додав, що Союз українців Румунії з самого початку фінансово підтримував
цей конкурс, який є доброю нагодою для спілкування українців, які проживають у
різних регіонах Румунії.

Радник у Міністерстві освіти
Ельвіра Кодря підбила підсумки цього конкурсу: З року в рік конкурс організується все краще і краще, збільшилося число
дітей, які беруть участь у конкурсі. Цього року було близько 150 дітей. Конкурс має три категорії: есе, в якому учні
повинні були підготувати есе про звичай або обряд українців, які
проживають в Румунії та представити його у форматі PowerPoint, потім була категорія фотографія на ту саму тему
і остання категорія з найбільшими учасниками та наживо представлення звичаю або обряду. Взяли участь діти, починаючи від дошкільного віку до
початкових класів, гімназії та ліцею. Слід нагадати, що конкурс був
започаткований пані Лучією Мігок, на той час інспектор з української мови, як
проект для Департаменту міжетнічних відносин і був внесений до складу Календаря
позашкільних заходів Міністерства освіти чотири роки і тому користується фінансовою підтримку і з боку цього відомства. Конкурс заохочує дітей пригадати
традиції та звичаї своїх предків, спілкуватися між собою та ознайомитися з
традиціями інших регіонів Румунії де
проживають українці.

У місті Сучава відбулося справжнє свято української
культури, а переможцями були всі його
учасники.

Буковина, що розташована в північній Румунії та складається
з Сучавського та Ботошанського повітів, завжди
приваблювала туристів, особливо під час релігійних свят. Більшість тутешніх церков були зведені за кошти різних румунських господарів, а на свята народний
костюм досі залишається невід’ємним атрибутом мешканців тутешніх
сіл. У цій частині Румунії кожного туриста чекає
чудовий досвід. Екскурсію можна почати, наприклад з Музею писанки в селі Вама, де представлена колекція з понад 7000 крашанок і писанок. Близько 3500 приходять з 82 країн і всіх
п’ятьох континентах.

Летиція Оршинські, викладач текстильного
та декоративного мистецтва, член Академії традиційних мистецтв Румунії розповідає. «У Буковині
в минулому яйця фарбували та прикрашали простими, великими
елементами, з домінантним мотивом і тими ж кольорами землі, що
писанки були повними, але оскільки вони нелаковані з часом білок вийшов через
пори в шкарлупі, а жовток всох. Їх тримали, щоб оберігати хату, особливо від грому і блискавки. Свячені на Великдень писанки ставили й на вікна як оберіг від зовнішніх бід. Крім того, якщо в будинку є дівчата на виданні, в народі кажуть, що ці писанки захищають їх від пристріту і прискорюють успішний шлюб. У наші дні техніка писанкарства розвинулася. До речі, в залежності від інтенсивності кольору, можна було дізнатися який сімейний статус має мешканка Буковини. Червоний
колір був для неодружених дівчат,
темно-червоний до коричневого для заміжніх жінок, а чорний для вдів. У Буковині ви також зустрінете унікальну в світі техніку виготовлення писанки восково-рельєфним
способом.»

Теж на півночі Румунії, але дещо західніше знаходиться
Мараморощина, настільки знаменитий регіон, що його не можна не виключити до списку
обов’язкових місць призначення, особливо на
Великдень. Говорить Дан Карпов, представник Бюро туристичної
інформації в Марамуреському повіті. «В будь-якому куточку
Мараморощини, Великдень святкується з дотриманням всіх обрядів і звичаїв. Скрізь
традиції поєднуються з сучасним життям, але ви побачите, наприклад, як всі місцеві
жителі одягають народний костюм. Великодні звичаї свято зберігають скрізь. Мараморощина дедалі є одним з
найулюбленіших місць відпочинку, що змушує
нас завжди оновлювати нашу пропозицію, аби відповідати
очікуванням клієнтів. Наші туристичні принади увійшли до відомих маршрутів. Найпопулярнішою атракцією залишається вузькоколійний потяг Моканіца. Так само ми єдиний повіт, що має
вісім об’єктів, занесених до списку Світової спадщини ЮНЕСКО, тому створили спеціальний туристичний
маршрут. Крім цього ми маємо старі дерев’яні церкви, гідні включення до цього
списку ЮНЕСКО.
Останнім часом стрімко розвивається й гірський туризм, туристи цінують той факт, що у нас є 80-кілометровий
велосипедний маршрут, на якому не зустрінеш жодного автомобіля.»

Клаудія Андрон, голова Асоціації з просування та розвитку туризму в повіті Бістріца Несеуд, доповнює Великодню пропозицію запрошенням відвідати винні льохи. «Є дуже багато гарних місць та агротуристичні пансіонати,
де ви можете побачити, як святкують Великдень у повіті
Бістріца Несеуд. У нас є дуже красиві церкви,
де можна взяти участь у святковому богослужінні на
Великдень. Має дуже гарні звичаї, як наприклад Обливання дівчат. Це традиція обливати незаміжніх дівчат на другий день
Великодня. Я щиро раджу всім провести Великдень у Бістріца-Несеудському
повіті, ви не пошкодуєте. Це не тільки можливість побачити гарні місця, а й чудовий досвід. Наприклад Винний
шлях. На початку XVII-го століття сакси заклали перші виноградники, в комуністичні роки вони були збережені, але
після 1989 року вони були знищені. Проте кілька років
тому, група місцевих фермерів вирішила відродити традицію вина у Бістріца Несеуд. У нас є гарні винні льохи, які готові прийняти туристів для дегустації у будь-яку пору року.»

Розташований у Трансильванії, Совата є бальнекліматичним курортом, відомим в Європі з
1850 року, особливо для лікування шлункових захворювань. Качо Марта є представником місцевого готельного
комплексу. «Великодній пакет у чотиризірковому готелі
включає три
ночі у двомісному номері зі сніданком та вечерею у вигляді шведського столу. На 8 квітня ми
також підготували святковий обід. Вхід до SPA-центру вільний, а для дітей ми підготували різні розважальні програми.
Пакет коштує 960 леїв (207 євро) на особу в двомісному номері.»

Киньте море, киньте пляжі,
гайда в табори у Стражі!. Під цим гаслом просуває відомий курорт на
південному заході Румунії Міхай Думітрашку, директор тризіркової вілли. «Крім того, що цей курорт дуже популярний взимку, за останні роки він став дуже
популярним улітку, з огляду на те, що знаходиться поруч з
найважливішими визначними туристичними пам’ятками повіту Хунедоара: Замком Хуніадів, Монастирем Пріслоп, печерою Болій та гірським масивом Ретезат. Особливо рекомендую відвідати курорт Стража на Великдень. У нас є чудовий пакет, який включає в себе
відвідування Скиту Стража та ходу
Хрестовою дорогою, найдовшою в Східній Європі. Ми пропонуємо пакети на чотири або п’ять ночей за ціною 595
леїв (127 євро), що включають розміщення, напівпансіон та святковий стіл на Великдень.»

Лучіан Церану, власник пансіонату в горах Апусень запрошує нас на відпочинок далеко від цивілізації. «Це забуте світом місце, де панують радість, краса і спокій. Якщо вирішите
приїхати до нас в долину річки Гарда, проїдете побудований нами міст і знайдете Рай на землі. Усі страви ми
робимо з того, що вирощуємо в городі. Разом ми спечемо хліб у печі, ви зможете спробувати напій, виготовлений господинею Ленуцою, який називається Радість лісу. А якщо залишитися у нас на тиждень, то зможете насолодитися печерами, озерами,
ущелинами, водоспадами та гірськими річками.»

Навіть якщо є багато
пропозицій провести Великодній відпочинок у готелях Румунії, найкращим варіантом є розміщення в сільських пансіонатах. Таким
чином, ви будете набагато ближче до традицій та звичаїв кожного регіону Румунії
і це буде незабутнім досвідом.

5 травня у Бухаресті, в приміщенні Будинку культури імені Петефі Шандора відбувся культурний міжетнічний вечір Весняні симфонії. Представники майже всіх нацменшин з Бухареста коротко представили свою громаду та розповіли про специфічні весняні традиції та обряди. Українську громаду, ініціатор цього культурного заходу, представили організатор Ярослава Колотило, письменник Михайло Трайста, вчитель, палкий любитель українського фольклору Юрій Чига, студентка Бухарестського Філологічного факультету Кріна Грінь, співачка Фелічія Облеснюк, майстри-писанкарі Марія та Іван Горбани та, не востаннє бухарестський гурт Зоря. Привітали присутніх третій секретар Посольства України у Румунії Олена Кузьменчук, румунський історик Йонуц Муту та актриса Дойна Гіцеску.

Грецьку меншину представила Сілвіана Аргіро Гачіку, яка розповіла про грецькі весняні звичаї та виступила разом з ансамблем грецьких танців Астерія. Німецьку меншину представив колишній директор Дирекції нацменшин у Міністерстві культури Кароль Кьоніг, який розповів про весняні звичаї саксів із Трансільванії. Про татарські звичаї розповів колишній працівник у Міністерстві культури Дженан Болат. Про польські весняні звичаї розповіла Анка Строеску, а голова Бухарестскьої полської організації поет Богдан Поліпчук прочитав кілька з його віршів у перекладі на румунську мову. Сербську громаду представив Штефан Ліпоев. Про угорські весняні звичаї розповіла меццо-сопрано Хортенсіа Форой, яка потім виконала при акомпаніаменті на скрипці Штефана Тожті, чудові класичні та народні пісні. Болгарську меншину представив професор Лука Велчов.

Голова Бухарестської філії СуР-у, колишній радник у Міністерстві культури Ярослава Колотило, яка добре обізнана з культурним життям нацменшин Румунії, розповіла про заходи проведені бухарестською організацією: Були присутні представники нацменшин з Бухареста, які дуже шанують свою культуру. Вони розповіли про свої весняні звичаї, які для окремих з них пов’язані з Воскресінням Ісуса Христа, вони виступили з піснями і танцями, або продекламували вірші. Інші представили звичаї пов’язані з приходом весни, що ототожнюється з радістю, з добрими намірами та мріями на краще. Були присутні і колишні мої колеги з Міністерства культури, які з великим захопленням розповіли про звичаї німців, татар та поляків. Українська меншина була представлена зокрема українцями з місцевості Ульма, де дуже гарно зберігся звичай писанкарства. Йде мова про писанкарів Марію та Івана Горбанів. Писанка це символ відродження природи, приходу весни, нового життя, Воскресіння Ісуса Христа. У дохристиянські часи люди вірили, що писанки відганяють злих духів. Талановита українська співачка Фелічіа Облеснюк виконала кілька пісень, яких вона навчилися від своїх батьків, йде мова про українські весільні коломийки але й інші весняні пісні. Вчитель і фольклорист Юрій Чига розповів про писанкарство та про інші великодні звичаї гуцулів села Ульми такі як: чокання яєць, парування писанок, дарування писанок рідним і близьким. Студентка Кріна Хрінь представила доповідь під назвою Весняні традиції українців. Від язичництва до християнства. Не востаннє, з боку української громади виступив бухарестський гурт Зоря, який виконав народні пісні такі як: Чорні очі як терен та Зелені листя, білі каштани. Наступного дня у Музеї села у Бухаресті, біля гуцульської хати з місцевості Бряза, представники української громади знову виступили з піснями, а Марія та Іван Горбани представили свої чудові писанки. Після обіду, в приміщенні Бухарестської філії Союзу українців Румунії відбулася зустріч присвячена Дню Європи. Ми розповіли, що саме означає день Європи для українців Румунії, але і для України. Третій секретар Посольства Олена Кузьменчук розповіла про пісенний конкурс Євробачення, який цього року проходить у Києві. Слід уточнити, що цього року Румунію представляють талановиті співаки Ілінка і Алекс Флоря з піснею Yodel It!. Я думаю, що Україна та весь світ можуть прислуховуватися до співу румунів, бачити їх виступ на цьому конкурсі, підтримувати та голосувати за них.

Студентка Бухарестського Філологічного факультету Роксана Міколайчук, член гурту Зоря поділиться своїми враженнями від участі у культурному міжетнічному вечорі, організований Бухарестською філією Союзу українців Румунії: Мені дуже сподобалося. Були представники багатьох нацменшин, які гарно розповіли про свої традиції. Були пісні, танці, поезії та доповіді. Наші українці також дуже гарно представилися. Ми всі тут зустрілися, розмовляли і радувалися, була справжня сім’я. Я співаю від шість років і першу пісню, яку я виконала це була українська народна пісня. Мені дуже подобаються українські пісні, тому що вони дуже мелодійні. Тоді коли я співаю українською мовою, я співаю з цілої душі та хочу іншим передати всім мою пісню наче б казку.

Такого роду
культурні заходи є доброю нагодою для просування культури нацменшин, але і для взаємного
пізнання, обміну досвідом та
співпраці.

5 травня у Бухаресті, в приміщенні Будинку культури імені Петефі Шандора відбувся культурний міжетнічний вечір Весняні симфонії. Представники майже всіх нацменшин з Бухареста коротко представили свою громаду та розповіли про специфічні весняні традиції та обряди. Українську громаду, ініціатор цього культурного заходу, представили організатор Ярослава Колотило, письменник Михайло Трайста, вчитель, палкий любитель українського фольклору Юрій Чига, студентка Бухарестського Філологічного факультету Кріна Грінь, співачка Фелічія Облеснюк, майстри-писанкарі Марія та Іван Горбани та, не востаннє бухарестський гурт Зоря. Привітали присутніх третій секретар Посольства України у Румунії Олена Кузьменчук, румунський історик Йонуц Муту та актриса Дойна Гіцеску.

Грецьку меншину представила Сілвіана Аргіро Гачіку, яка розповіла про грецькі весняні звичаї та виступила разом з ансамблем грецьких танців Астерія. Німецьку меншину представив колишній директор Дирекції нацменшин у Міністерстві культури Кароль Кьоніг, який розповів про весняні звичаї саксів із Трансільванії. Про татарські звичаї розповів колишній працівник у Міністерстві культури Дженан Болат. Про польські весняні звичаї розповіла Анка Строеску, а голова Бухарестскьої полської організації поет Богдан Поліпчук прочитав кілька з його віршів у перекладі на румунську мову. Сербську громаду представив Штефан Ліпоев. Про угорські весняні звичаї розповіла меццо-сопрано Хортенсіа Форой, яка потім виконала при акомпаніаменті на скрипці Штефана Тожті, чудові класичні та народні пісні. Болгарську меншину представив професор Лука Велчов.

Голова Бухарестської філії СуР-у, колишній радник у Міністерстві культури Ярослава Колотило, яка добре обізнана з культурним життям нацменшин Румунії, розповіла про заходи проведені бухарестською організацією: Були присутні представники нацменшин з Бухареста, які дуже шанують свою культуру. Вони розповіли про свої весняні звичаї, які для окремих з них пов’язані з Воскресінням Ісуса Христа, вони виступили з піснями і танцями, або продекламували вірші. Інші представили звичаї пов’язані з приходом весни, що ототожнюється з радістю, з добрими намірами та мріями на краще. Були присутні і колишні мої колеги з Міністерства культури, які з великим захопленням розповіли про звичаї німців, татар та поляків. Українська меншина була представлена зокрема українцями з місцевості Ульма, де дуже гарно зберігся звичай писанкарства. Йде мова про писанкарів Марію та Івана Горбанів. Писанка це символ відродження природи, приходу весни, нового життя, Воскресіння Ісуса Христа. У дохристиянські часи люди вірили, що писанки відганяють злих духів. Талановита українська співачка Фелічіа Облеснюк виконала кілька пісень, яких вона навчилися від своїх батьків, йде мова про українські весільні коломийки але й інші весняні пісні. Вчитель і фольклорист Юрій Чига розповів про писанкарство та про інші великодні звичаї гуцулів села Ульми такі як: чокання яєць, парування писанок, дарування писанок рідним і близьким. Студентка Кріна Хрінь представила доповідь під назвою Весняні традиції українців. Від язичництва до християнства. Не востаннє, з боку української громади виступив бухарестський гурт Зоря, який виконав народні пісні такі як: Чорні очі як терен та Зелені листя, білі каштани. Наступного дня у Музеї села у Бухаресті, біля гуцульської хати з місцевості Бряза, представники української громади знову виступили з піснями, а Марія та Іван Горбани представили свої чудові писанки. Після обіду, в приміщенні Бухарестської філії Союзу українців Румунії відбулася зустріч присвячена Дню Європи. Ми розповіли, що саме означає день Європи для українців Румунії, але і для України. Третій секретар Посольства Олена Кузьменчук розповіла про пісенний конкурс Євробачення, який цього року проходить у Києві. Слід уточнити, що цього року Румунію представляють талановиті співаки Ілінка і Алекс Флоря з піснею Yodel It!. Я думаю, що Україна та весь світ можуть прислуховуватися до співу румунів, бачити їх виступ на цьому конкурсі, підтримувати та голосувати за них.

Студентка Бухарестського Філологічного факультету Роксана Міколайчук, член гурту Зоря поділиться своїми враженнями від участі у культурному міжетнічному вечорі, організований Бухарестською філією Союзу українців Румунії: Мені дуже сподобалося. Були представники багатьох нацменшин, які гарно розповіли про свої традиції. Були пісні, танці, поезії та доповіді. Наші українці також дуже гарно представилися. Ми всі тут зустрілися, розмовляли і радувалися, була справжня сім’я. Я співаю від шість років і першу пісню, яку я виконала це була українська народна пісня. Мені дуже подобаються українські пісні, тому що вони дуже мелодійні. Тоді коли я співаю українською мовою, я співаю з цілої душі та хочу іншим передати всім мою пісню наче б казку.

Такого роду
культурні заходи є доброю нагодою для просування культури нацменшин, але і для взаємного
пізнання, обміну досвідом та
співпраці.

Грудень приносить християнському світу найпопулярніше свято року. Різдво святкується по всій земній кулі, а подарунки та ялинка доповнюють святкову атмосферу. Різдвяна вечеря є, мабуть, найпотужнішим символом святкових днів, будучи ядром, навколо якого збираються разом всі члени сім’ї, щоб поділити радість Різдва. У традиційних громадах в Румунії, витоки народних святкувань Різдва сягають корінням далеких дохристиянських часів. У традиційних громадах, найкраще збереженим звичаєм різдвяного періоду є колядування. Сабіна Іспас, директор Бухарестського Інституту етнографії та фольклору Константін Бреїлою: 23, іноді 24 грудня, відбуваються заходи, відомі в народі як колядування дітей. Ці заходи відкривають серію ритуалів, пов’язаних з особливими зимовими святами. У традиційних громадах, важливим моментом є й колядування чоловіків, що має місце в ніч з 24 на 25 грудня і є ритуалом інтеграції громади, кожної родини і кожного члена родини під час священної події втілення Ісуса Христа. Спеціалізований репертуар звертався саме до цьому ритуалу інтеграції і згадував про кожного мешканця хати, починаючи з батька сімейства, його дружини, дітей і на випадок надзвичайних ситуацій, були й колядки для мертвих. Колядників винагороджували подарунками, бубликами, вином і печенею, спеціально виготовленою для них.

Колядування масками є одним з різдвяних звичаїв Мараморощини. Щороку молоді мешканці сіл колядують всіх мешканців села, які радісно приймають їх. Народні майстри виготовляють ритуальні маски, як емблеми громади, до якої вони належать. Коровай, яким пригощають колядників, є символом сонця,а палиці, що використовувалися колядниками, вважалися «деревами життя». Розповідає Делія Шуйоган, етнолог Північного Університету Бая-Маре: Напередодні Різдва, жінки повинні впоратися з короваєм, що ставиться на стіл, навколо якого колядують. Це круглий коровай, який на Різдво ставлять на рушник, під яким ставиться сіно. Теж тоді жінки повинні спекти всі бублики для всіх колядників. Чоловік має принести до хати волоські горіхи, яблука, а серед кімнати має бути розміщений стіл. Цікавим ритуалом регіону є зв’язати ніжки столу ланцюгом в середині кімнати. Це є символом єдності сім’ї, тобто наступний рік має бути повним, а сім’я має бути захищена від хвороб та злих духів. Теж тоді, чоловік приносить горілку з підвалу, тому що він має приймати колядників з повними пляшками. Відразу ж після світанку, діти починають готуватися йти колядувати. Першими йдуть колядувати змішані групи дітей.

Не тільки на Мараморощині можна почути специфічні колядки Різдва, а й в інших регіонах країни. В Буковині, колядування здійснюється за суворим ритуалом. Групи складаються з членів однієї сім’ї або в залежності від соціального статусу і особистих спорідненостей, а ворота ніколи не зачиняються в ніч напередодні Різдва.