Tag: кав’ярня

Якщо ви скучаєте за зустрічами з друзями, будьте впевненими, що ви не єдині. Тому що артисти не почувають себе добре в
ізоляції, ще від початку періоду соціального дистанціювання був
створений варіант інтернет-соціалізації, а саме віртуальна кав’ярня.

Письменниця та художниця Роксана Дональдсон розповіла нам: Віртуальна кав’ярня
була створена з спроби зберегти відрите спілкування. Це важкий момент, момент
максимальної ізоляції, реальний простір значно обмежився, але віртуальний
простір розширився з фантастичною швидкістю. І тепер він пропонує можливість
трохи зберегти те, яким був світ раніше. Я та мої друзі віртуальної кав’ярні подумали,
що настав час якось заповнити цей розширений віртуальних простір, зберігаючи
спілкування через Інтернет. Ми подумали на віртуальну кав’ярню, тому що нам потрібна розмова, ми повинні
обмінюватися ідеями і, зазвичай ми це робили в кафе. Існує давня традиція
мистецького кафе, обміну ідеями, інтелектуального спілкування. І я думаю, що нам вдається це робити .

Усі, хто зацікавлений, може завітати до віртуальної кав’ярні. Роксана Дональдсон подає деталі: Усі ми походимо зі різних галузей.
Йде мова про візуальне мистецтво, літературу, бізнес, фриланс, маркетинг та PR
тощо. У нашій кав’ярні дуже
різноманітні люди, об’єднані, з одного боку, бажанням спілкуватися, а з іншого
бажанням продовжити функціонування кав’ярні. Кожного разу, коли ми зустрічаємось, кожен розповідає про ті речі, якими
він захоплюється. пропонує теми для обговорення, запрошує знайомого, ставить запитання.
Наше кафе відкрите для всіх, хто хоче брати участь у заході, безкоштовно. На
наших сторінках у facebook кав’ярні, люди можуть увійти через додаток у соціальних мережах, можуть
слухати, можуть ставити запитання, спілкуватися та дихати трохи вільно.

Роксана розповіла про те як виникла ця ідея: Під час першої зустрічі ми говорили трохи про інтернет, про телешколу, про роботу вдома. Перша віртуальна зустріч відбулася саме на початку
періоду ізоляції. Тож ці віртуальні кафе почалися запитаннями та відповідями про те, як кожен із нас відноситься до цифрового світу, враховуючи той факт, що Інтернет став єдиним способом спілкування. Це
рішення тимчасове,
воно недосконале, а лише дозволяє
нам продовжувати певним чином нашу
діяльність, не зупинятися повністю, але на мою ці віртуальні зустрічі не можуть розвиватися, Інтернет
має свої межі. Я розуміла, що ми можемо робити ці онлайн зустрічі, але вони будуть принципово
відрізнятися від реальних зустрічей.
Навіть якщо ми хочемо функціонувати через Інтернет нам доведеться якось
знайти засоби для повного потенціалу
використання цього способу зустрічей. Добра річ полягає в тому, що я з
цього приводу дізналася, що
можна проводити і такого роду зустрічі.

Хоча нас здивувало це перенесення нашого життя в онлайн,
учасникам сподобалась альтернативна
зустріч у віртуальному кафе, додала Роксана Дональдсон: Так, нам це сподобалось. Після
цього у мене відбулася ще одна зустріч, на яку я запросила Акселя Мусташа (справжнє ім’я Аксель Мустаце),
румунського актора, голову фонду
імені Іляни Мустаце, члена Passe-Partout Company імені Дана Пуріка та члена-засновника
колективу Improvisneyland),
актора Національного театру та лідер імпровізаційного гурту, який розповів нам
про те, що означає бути актором і не мати можливості грати у нинішньому контексті. Було дуже цікаво, адже ми зробили вправу
онлайн-імпровізації. Було дуже добре. Він поділився своїми проблемами з нами. Загалом,
коли ми переживаємо кризові періоди, кожен з нас замислюється про те, як це
впливає на нього. Коли у нас є можливість бачити речі дещо інакше, ми більш реалістично оцінюєте те, що відбувається і наскільки глибокі ці зміни в усіх
напрямках.

Іншою темою була «Ідеальні
незнайомці». Ізольовані між
реальним та віртуальним, ідеальні незнайомці з’єднані у віртуальні
синапси, намагаючись долати цей період. Дискусія про мистецтво, проєкти, коронавірус, архіви,
фотографії та спогади. Крістіна Іріан, голова Асоціації фотографій «Omnia»
сказала: Я була гостем цієї віртуальної кав’ярні та моєю початковою роллю було розповісти
кілька речей про те, що нам вдається зробити в рамках нашої асоціації з нашими архівами фотографій. Сама назва нашої асоціації походить від
назви двох фотостудій, які діяли у міжвоєнний період у Румунії. Я з моєю
колегою з міста Крайова, Доріном
Делуряну, знайшли серію старих фотографій 30-х та 40-х років. Він знайшов
Photo Omnia Craiova, а я
знайшла Photo Omnia Bucharest, і ми почали задавати собі питання щодо цих менш
відомих студій. Звідси виникла ідея
створення цієї асоціації через яку ми можемо відновлювати архіви,
фотографії, приватні колекції фотографій, менш відомі людям.

Віртуальна кав’ярня має на меті організувати
щотижневі зустрічі, а учасники прагнуть залишатися на зв’язку
навіть після того, як нам більше не доведеться залишатися вдома. Тож ми запрошуємо вас приєднатися до цього проєкту
на веб-сторінці Cafeneau
Virtuală Brand
Trainers.

Румунія має близько 250 фортець і укріплених
церков. Серед них і місто-фортеця Сігішоара або Шасбург, розташоване в
центральній частині Румунії, що було побудоване в ХІІ-му столітті і вважається
перлиною Трансільванії. У 1999 році місто було
занесено до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО,
оскільки є одним з небагатьох населених міст-фортець Європи.

Сігішоара приваблює багатьох
іноземних туристів, які відвідують Румунію, в тому числі й насиченою культурною
програмою.
Римське за походженням місто, Сігішоара є одним з найбільших середньовічних
міст, що існують сьогодні в світі. Тут знаходиться укріплена фортеця,
розташована на вершині пагорбу, входи і таємні переходи, Башта з годинником, що
датується XIV століттям, і будинок, де жив князь Влад Цепеш. Архітектура
будівель у старому центрі Сігішоари, безсумнівно, має німецький вплив. Такий же
стиль будівництва можна знайти і в старих містах Німеччини, таких як Нюрнберг
або Ротенбург.

Усі, хто відвідав Сігішоару вражені критими
сходами або сходами школярів, як їх ще називають. Це кам’яні сходи, що ведуть
до верхньої частини міста і покриті дерев’яним ґонтом та виглядають як тунель.
Вони були зроблені, аби учні могли ходити до школи взимку. Спочатку, в 1662 році,
коли були побудовані, сходи налічували 300 сходинок, але після ремонту в 1849
році їх залишилося 175. Підйом сам по собі досить складний, тому що сходи
круті, але вид, що відривається зверху є заслуженою нагородою за докладені
зусилля. Зверху можна сфотографувати захоплювальну панораму Сігішоари. Усе місто
Сігішоара є практично живим музейним комплексом. Тут є й гарні, затишні
кав’ярні та чайні, де туристи можуть перепочити, обмінятися враженнями від
побаченого. Але є певні періоди року, коли вулиці міста оживають і переповнені
людьми. Щороку тут проходить Середньовічний фестиваль, коли на вулицях можна
побачити багато музикантів, ремісників і лицарів, як у Середньовіччі. Можливо, тому іноді це не таке тихе якби нам хотілося
місто.

Башта Лудильників, разом із
Годинниковою баштою домінує нижню частину міста. Вона була зведена разом із
стіною і сильно постраждала від землетрусів та пожеж, в результаті яких завжди
була перебудована. У 1583 році відбулася найважливіша перебудова башти. Тепер
вона має 25 м заввишки, прямокутну основу, п’ятикутну форму внизу, і
завершується останнім восьмигранним поверхом та шестигранним дахом з нерівними
сторонами. Останній поверх розширюється на консолях, в ньому видніються отвори
для стрільби з лука та рушниці. Перед баштою лежить найкраще збережений
бастіон. Башта Лудильників пов’язана з Баштою Дубильників через Галерею
Лучників, утворюючи потужну оборонну лінію для захисту південно-західної частини
міста.

Затишним місцем у самому центрі Сігішоари є кав’ярня Будинок Лудильника. Де вона розташована? Будучи побудованим як місто-фортеця, як це відбувалося в
середньовіччі, Сігішоара мала колись 14 башт, які мали оборонну роль, а також були місцем знаходження найважливіших гільдій міста. На сьогодні їх не більше дев’яти. Будинок Лудильника знаходиться
біля однієї з них, Башти Лудильників, побудованої десь між XII-XIV століттями. І теж у безпосередній
близькості цього будинку знаходиться Криті
сходи, інша
туристична пам’ятка з цікавою історією. Що можна знайти в Будинку Лудильника? По-перше,
унікальне місце; кав’ярня влаштована в спокійній, затишній зоні, однак повній
історії. Вражає, в першу чергу, архітектура будівлі, яка зберігає типову
атмосферу Середньовіччя. Столітні стіни одягнені зеленню, однак у такому
способі, щоб не вкрити зовсім історію місця. Прихована від очей прохожих на
вулицях фортеці, Будинок Лудильника є прихованим місцем, ідеальним для
освіжаючої втечі та незабутних спогадів. По-друге, ви будете вражені інтер’єром
будинку, влаштованих зі вишуканим смаком.

Меблі з кованого заліза гармонійно поєднані з ретельно підібраними внутрішніми прикрасами та
картинами, які отримали прекрасні відбитки тих часів. Будинок
цей настільки добре
розташований, що ви можете легко звідти відправитися у екскурсії та походи. До списку визначних пам’яток вартих відвідати можете
включити садибу Апафі або ідилічне село Меленкрав,
укріплену євангельську церкву в Б’єртані (яку було занесено до списку пам’ятників ЮНЕСКО), Башту Солонини у селі Кріц, і якщо ви хотіли би згадати про роки дитинства, коли прохожувалися сільськими вулицями, можете відвідати село Віскрі. І не пропустіть поїздку до Плато Бреїте, до однойменного природного заповідника, якого вважають унікальною
екосистемою в Європі. Він знаходиться всього в 4 км від міста Сігішоара
та покриває
понад 120 га рослинності. Але про це іншим разом.

Сьогодні ми розповімо вам історію перетворення звичайного гаража,
розміщеного десь в центрі міста, на місце,
де можна випити чашечку кави поки тутешні майстри відремонтують велосипед. Це
нова концепція для Румунії, але яка широко поширена за кордоном.

Розповідає Александру
Самоїле, розробник цього проекту: «Я розробив його два роки тому. Фактично реалізував
у Бухаресті концепцію, яку побачив за кордоном «bikes and coffee/велосипеди і кава». Там дуже поширений зв’язок
між велосипедами і кавою: у Лондоні та Берліні, у США: в Чикаго, Сіетлі тощо. А
я вирішив створити свій варіант тут. Я почав як IT-іст і став баристою, в тому
сенсі, що я відмовився від роботи за фахом після того як відкрив цю майстерню.
Тепер працюю тут вранці, займаюсь приготуванням кави. Я прокидаюся о 7,
приходжу сюди і роблю все необхідне, вмикаю та налаштовую кавоварку і.т.д. Це один
з найгарніших моментів ранку, коли навколо тихо, а я сиджу і приблизно 15 хвилин смакую
свою першу каву.»

І дійсно, майстерня чекає на своїх клієнтів в дальньому кутку квітучого двору
з деревами, які створюють необхідну тінь, в нетрадиційному просторі, прикрашеному унікальними
мотивами: нонконформістські лампи, стіни з фільончастими панелями, на яких вигравірувані
велосипедисти, високі столи зі сільцями з металевими, різнокольоровими ніжками.
Невеликий, але затишний і дуже добре облаштований простір. Ми запитали Александра
Самоїле, що бачить перш за все людина, яка приходить до майстерні: «У цей
період – спочатку гарну розквітлу магнолію, а потім велосипеди які, чекають своїх власників. А я
вітаю клієнта належним чином приготовленою смачною і ароматною кавою. Ми імпортуємо
каву від кавоварів у Берліні, також маємо румунське живе розливне пиво.»

Майстерня відкривається о 8-й ранку, але цікаво, коли приходять перші клієнти:
«О 8-й годині, залежить дуже багато від погоди. Ми, на жаль, дуже метеозалежні.
Бувають дні, коли о 8:05 збираються кілька осіб, в інші – заварюю першу каву о 10-й.
Іноді ми мали на ремонті до 15 велосипедів в день, але зараз, на початку сезону ми
здійснюємо профілактичний ремонт і обмежуємося 3 велосипедами на день, аби наш
слюсар не квапився, не був перевантажений.»

Які саме послуги надає майстерня? «Ми надаємо цілу низку послуг і в першу
чергу, звичайні послуги для міських велосипедистів. У нас можна підкачати колесо, налаштувати
гальма деякі зброї, закріпити колесо, але можемо вирішити і будь-яку серйозну
проблему. Загалом ми забезпечуємо весь спектр послуг з ремонту та технічного
обслуговування велосипедів. Іноді робимо це в умовах попередньої реєстрації,
особливо тепер, на початку сезону. Дехто не згоден з цим, але мені це допомагає
в організації роботи майстерні, допомагає уникати перевантаження нашого слюсаря.
З настанням теплої погоди наш двір переповнений велосипедами, маємо багато
замовлень, і ми не хочемо робити свою роботу нашвидкуруч.»

З огляду на те, що Александру має багатий досвід велосипедиста, він розповів про чимало кумедних випадків, пов’язаних з цим хобі. «Одна кумедна пригода сталася прямо на велосипедній доріжці, коли я їхав на виставку велосипедів, на своєму велосипеді-кав’ярні, взявши з собою кава, кавомолки, тобто все необхідне для приготування кави. Всі мене обганяли, а знайомі питали, чому я рухаюся як черепаха, не розуміючи, що мій велотранспорт важить до 90 кг. Розваги велосипедистів на доріжках.»

Александру вважає, що необхідно постійно працювати над собою, почати змінювати суспільство із себе. Водночас він закликає всіх більше користуватися велосипедами. Окрім управління своїм невеличким бізнесом він адаптував свій велосипед до умов міського транспорту, зробивши його одношвидкісним та легшим: «Я вважаю, що для пересування Бухарестом, наприклад, підходить будь-який тип велосипеда, цей вид транспорту допоможе зняти стрес, відмовитися від автомобіля, покататися або швидше дістатися до роботи. Наразі це не так просто, тому що всі ми знаємо реалії автомобільного руху в нашому місті, але треба з чогось починати, а я вважаю, що кожен мусить почати змінювати громаду із себе.»

У переповненому місті, в якому, здається, люди постійно
бігають за чимось, місяць тому була відкрита терапевтична кав’ярня. Це кав’ярня
з унікальним поняттям, з тематикою та подіями, зосередженими на конкретних
видах терапії: психотерапії, арт-терапії, терапії зайнятості. Як ми дізналися
від ініціатора цього проекту, це терапевтична кав’ярня, де кожен перехожий можете спинитися для відпочинку або для
розмови з працюючими тут терапевтами.

Андрея Грігоре, менеджер кав’ярні «Therapy»,
розповіла, звідки взяв початки цей проект: «Концептом, з якого все почалося,
було створення простору, де можна поїсти, випити сік для очищення організму
найкращої якості, де музика чутна дифузно і приємно, де можна попрацювати в
спокої, де ти оточений рослинами, де свіже повітря. Дизайн простий, але
гостинний, світлий. Ця кав’ярня зроблена на кошти з європейських фондів
неурядовою організацією «ALIAT». У першу чергу, це мрія іншої людини, не моя,
але я приєдналася до зусиль із втілення цієї мрії в життя, а саме: зробити
кав’ярню, де б не палили і не вживали алкоголь. Нас два менеджери: я й мій
колега Резван Марін; дві різні натури: одна більш артистична, а інша – більш
схильна до бізнесу. Ми доповнюємо одне одного і це є чудовим. Тут панує
гармонія.»

А ще ми дізналися від Андреї Грігоре, що всі
запитують, чому ця кав’ярня є терапевтичною. І хоча цей проект лише на початку
і поки-що не існує списку подій, сюди вже приходили люди для онкотерапії, арт-терапії малювання, живопису, музики, та мистецтва загалом. А простір є надзвичайно
привітним: «Кав’ярня «Therapy» розташована в центрі Бухареста, в дуже гарному
будинку, власницею, якого є одна пані, що придбала його від відомої родини
Стурза. Будинок має гарну історію і я гадаю, що він зберіг енергію, яку ми
знаходимо тут. Усі помічають енергію будинку, тому що приходять сюди і
почувають себе дуже добре. Гадаю, що це простір, який був дуже потрібний
Бухаресту. Ми хотіли зробити дуже світлий простір. Я звернулася про допомогу до
однієї знайомої, яка вже приблизно 15 років займається рослинами, і вона
принесла нам усі рослини. Вона прийшла, побачила простір і приходить сюди
щотижня, постійно приносячи із собою по дві-три рослини. І так як тут не
палять, не вживають алкоголь, зрозуміло, що цей простір дуже підходить рослинам
і виглядає трішки як квітковий магазин. Це живий простір, тому що рослини
ростуть, ми маємо декілька ліан, які досягають стелі, так що тут утвориться
свого роду ботанічний сад.»

І так як цей проект заходиться в самому розпалі,
ми запитали Андрею Грігоре, якими є її плани на майбутнє: «Ми маємо досить велику терасу, яка буде поділена на п’ять модулів і кожен модуль буде виглядати
по-іншому. Один буде із дикою виноградною лозою, інший – із кактусами. Це будуть п’ять різних просторів з різними відчуттями, затіненими й дуже спокійними, де й
меблі відрізнятимуться одне від одного. Будинок не дуже великий, але має три
великі кімнати, які є дуже різними. Є кімната для конференцій, де люди можуть зібратися, зачинити двері, писати на дошці, цей простір зроблений саме для цього. Люди можуть тут і поїсти чи організувати якусь подію. Ще є
велика кімната, яка буде свого роду їдальнею. Ця кімната має куток із
подушками, який дуже притягає людей. Третя, довга кімната має надзвичайний простір, де
ми проводитимемо виставки. Зараз тут є ляльки, які виготовляє неурядова
організація «ALIAT».»

Будучи соціальним підприємством, кав’ярня «Therapy»
використовує продукти інших соціальних підприємств, не маючи спокуси до
класичної торгівлі. Тож вони шукають якісні румунські продукти, тому що, як
сказала й наша співрозмовниця, саме про це йде мова: робити добрі речі,
дивитися і їсти, дивитися і слухати. Будучи проектом неурядової організації «ALIAT»,
кав’ярня намагається утверджувати здоровий спосіб життя, але є й нагодою для
людей дізнатися про інші подібні проекти. З подробицями Андрея Грігоре: «Це
складова, якої «ALIAT» бракувало дотепер. Організація має дитсадки, клініки, «ALIAT»
– це Альянс проти алкоголю та токсикоманів, тому тут не вживають алкогольних
напоїв і не палять. Люди приходять сюди поїсти, розслабитись, запитати, про що
тут йде мова. Ми мали щастя мати команду людей, таких же відданих цій справі,
як і я та Резван, які навіть сказали, що хочуть самі робити варення, компот,
готувати тісто для хліба, що є дуже важливим. Окрім продуктів з бару, є дуже
смачна кава з різних видів кави, всі можливі свіжовичавлені соки з усього, з
чого можна вичавити, особливо румунського виробництва. Ми робимо всі можливі
соки: із винограду, з яблук, груш, це саме здоров’я. А для кухні ми найняли
дуже симпатичну кухарку, з великою пристрастю, яка зрозуміла наш концепт і наклала
свій відбиток на кухню. Тут буде смачна, здорова їжа, з курятиною, придбаною в
селян.»

Окрім кулінарних спокус, зроблених із первинних
продуктів у власній кухні, страв, які можна буде вживати в кав’ярні чи замовити
з доставкою, для тих, хто проживає поблизу, кав’ярня «Therapy» буде
організовувати різні події. Список подій можна буде переглянути у
соцмережі Facebook та звернутися до
організаторів з пропозицією про участь у ній, навіть з власним проектом. У
всякому разі, кав’ярня «Therapy» є ідеальним місцем для тих, хто хоче
розслабитися і забути про повсякденні проблеми.

Один винахідливий підприємець, який ще з дитинства захоплювався поїздами, вирішив відкрити незвичайний заклад, де столики мають назву станцій, а замовлення приймає дрезина.

Сьогодні, разом з власником кавярні Міхаєм Кречуном, ми розкажемо вам як дитяче захоплення може перетворитися в дійсність. Враховуючи незвичайність цього місця, ми запитали його, як виникла ця ідея: ”Усе почалося з моєї дитячої пристрасті до електричних поїздів, від якої я після 2000 року відкрив бізнес з продажу колекційних електричних поїздів у Румунії. Але з 2009 року прийшла криза і, звичайно ж, ринок звалився, тож ми поставили перед собою запитання, що можна зробити, адже ми мали багато компетенцій у цій галузі створення макетів, мали навіть власну систему контролю макетів, зі створеними з часом електронікою та програмним забезпеченням. І так нам прийшла ідея створити це місце. Декілька років тому ми зробили перший експеримент: обладнали невеличку кавярню, де обслуговування здійснювалося з допомогою поїздів, від прийняття замовлення до доставки.”

Ми попросили Міхая Кречуна описати нам досвід клієнта, який завітав до його кавярні: ”Кожен клієнт сідає за стіл, на якому встановлені кнопки. Кожен стіл має назву справжньої залізничної станції з долини річки Прaхова та курортів узбережжя Чорного моря саме з метою створити приємну атмосферу відпочинку, подорожі. Ти відчуваєш себе по-іншому, коли кажеш, що випив сік чи каву в Сінаї, що не був цілий день в Бухаресті. Тож, наприклад, клієнт сідає до Предялу, натискає червону кнопку, щоб зробити замовлення, і зявляється маленький поїзд та дрезина, яка приймає замовлення. Замовлення робиться на квитках, які компостуються щипцями, як у провідника справжніх поїздів, наприклад, скріплюється двічі охолоджувальний напій, і потім той квиток кладеться в дрезину. Натискається зелена кнопка і дрезина відправляється до бару, щоб привезти замовлення. Там бармен готує замовлення і кладе усе в інший поїзд, який привезе його до столу клієнта. Вся ця система повністю автоматизована.”

Після того, як клієнт надсилає замовлення з допомогою Дрезини-шефині, Диспетчер надсилає його бармену, щоб той приготував замовлення і завантажив на один з важних поїздів. Поїзд, який перевозить замовлення, спиняється біля столу клієнта. Якщо поїзд не спиняється біля певного столу, це означає, що він везе інше замовлення. Клієнтам радять не брати з поїздів замовлення, поки поїзд не спиниться, щоб поїзди не зійшли із рейок. Як у будь-якій справжній станції, вантажні поїзда не можна розвантажувати в русі. Після того, як клієнт розвантажить замовлення із поїзда, він відпускає його, натискаючи зелену кнопку. Якщо ж він бажає поповнити замовлення, процес можна почати знову, натиснувши червону кнопку.

Поїзда мають імена. З подробицями Міхай Кречун: ”У нас кожен поїзд має власне імя: ми маємо паровоз Паровичок, великий електричний локомотив на імя М’язистий і один маленький поїзд, мокеніца, яку ми звемо Крихітка. Дрезина, яка приймає замовлення, називається Дрезиною-шефинею. Ми дуже задоволені, що кожен клієнт, відкривши двері й побачивши, що є всередині кавярні, в першу чергу посміхається. Потім відчуває всю позитивну енергію і приходить у захват. Тож попит на нашу кавярню почав зростати і зараз ми відкриваємо нову центральну кавярню, де обслуговування буде здійснюватися тільки поїздами, за тією ж системою, а влітку ми відкриємо й терасу.”

Заклад відкритий для всіх тих, хто залишився дитиною в глибині душі, сказав нам наш співрозмовник, який додав: ”Спочатку ми думали, що наша кавярня привабить більше дітей і молодих людей, але ми помилилися: ми констатували, що нас оцінюють люди різної категорії й віку. Усі оцінювали нас саме за цю інтерактивність, цю гру, цей спогад з дитинства. Самі поїзда є стандартними поїздами, які існують в Німеччині. Є спеціальна категорія садових поїздів для екстерєру. А система командування й контролю є нашим власним ексклюзивним творінням. Ми продумали все заздалегідь для макетів поїздів, які створюємо, щоб рух цих поїздів був як і в дійсності.”

Щоб отримати чек, клієнт знову повинен викликати дрезину і покласти листок із надписом ”Будь-ласка, чек!”, який вже не треба компостувати. Чек приносить бармен, який збирає не тільки гроші, а й враження про якість обслуговування, тому що поїзда трішки не встигають з такою точною діяльністю.