Tag: казка

Я
можу, я чарівник – це пароль, а коли потрапляє у світ мрії, казковий
герой – дитина, яка піднялася, навіть і вперше на сцену, створює нову казку.
Це інноваційна концепція, яка цього року відзначає своє повноліття. Точніше,
мова йде про проект, ініційований Фондом Абракадабра під керівництвом актора
Маріана Рилі, що здійснюється у
партнерстві з Національним театром імені Йона Луки Караджале у Бухаресті.

Про те,
як виникла ідея цього проекту розповів Маріан Риля або Чарівник, як його
називають більшість дітей і дорослих через роль, яку він зіграв у телевізійному
шоу для дітей: Це продовження дитячої передачі Абракадабра, яка випускалася
10 років і, в якій діти ставали казковими героями. Тоді я подумав, що маленька
дитина не має терпіння дивитися театральну виставу або телепередачу, вона хоче
взяти у ній участь. Ми вирішили, що найважливіше дати можливість дитині погратися. І де може бути гра цікавішою ніж в театрі, де можна погратися з
актором на сцені. І в 2001 році ми почали перший сезон, на Вербну неділю. Я
подумав, що це важлива подія, це важливе для румунів свято, свято квітів, які
приносять радість, щастя та весняне сонце. І ось так відтоді минуло 18 років.

У виставах можуть взяти участь діти віком від 4 до 10 років, які мають
можливість співати, танцювати та веселитися як у казці. Протягом усього сезону
кожна дитина ає можливість вийти на сцену і стати одним з героїв безсмертних
румунських народних або інших казок, ретельно спланованих акторами Маріаном Рилею,
Адіною Крістеску та іншими.

Докладніше
про це розповідає Маріан Риля: Ми спробували кожного року зосередитися на іншій
темі, як наприклад Ігри дитинства, Казки Міхая Емінеску, Казки Іона
Крянге, Казки Петра Іспіреску, а один рік присвятили навіть Шекспіру. Ми
кілька циклів, кожного року інший цикл, в залежності від пори року, але
особливу увагу ми приділили румунським міфологічним героям, які в порівнянні з
іншими універсальними героями не є такими добрими, як здається на перший погляд
і навіть не такими поганими, як дехто вважає. Ми намагалися завжди, в будь-яку
пору року винести на перший план румунські свята та виняткових героїв, яких ми
маємо, як наприклад Драгобете і баба Докія, як ознака весни. Ми намагаємося
бути дуже уважними і не забувати про свята, розповідати весняні історії,
історії про Великодні свята, про комах, які прокидаються після суворої зими, так
само – квіти. Але найголовніше, це інтерактивність, що ми запропонували ще 18
років тому. Дитина піднімається на сцену, не знає історію або, якщо знає тим краще.
Коли він знає то стає важливим героєм казки, і ми, актори, виконуємо роль поганих
героїв. Тобто дитина завжди буде принцом або принцесою.

Як у
справжній казці, озброєні лише кількома елементами одягу та декору, діти
вчаться перемагати свої страхи і сміливо боротися зі злими казковими героями. Будучи інтерактивними подіями, Чарівник допомагає дітям у ролі, яку вони грають у казці і на радість усіх присутність, іноді буває, що на сцені знаходяться декілька виконувачів одного і того ж героя тому
що, як випливає з гімну Абракадабри, якщо ти дійсно хочеш стати казковим героєм (…), у казці усе дозволено.

Чарівник
сказав нам, що вже 18 років вистави Національного театру для дітей збирають аншлаг, тому він не знає, скільки дітей вийшли на сцену протягом цього часу.
Іноді учні випускних класів або студенти приходять на виставу з ностальгією. Актори їх не впізнають, тому що вони змінилися за час, що минув відколи казка була для них всім. Так само актори не знають напевно, чи яка-небудь дитина-казковий герой, обрала кар’єру в мистецтві і театрі, тому що, як каже Маріан Риля:
Не в цьому полягає мета того, що ми робимо. Ми намагаємося допомогти їм побороти страх, емоції і вийти на сцену і
продовжити гру, тому що основною роботою дитини є гра. Цю мету ми поставили перед собою. І,
звичайно, ми виносимо на перший план казку, наше румунське слово і створюємо образ потреби кожного з нас розповісти або взяти участь у казці.

З мечем в руках із повітряної кульки, обгорнута тканиною, як плаття або плащ, з картонним лотком для яєць замість щита та з розвиненою уявою діти стають казковими героями. Їм не обов’язково знати роль і навіть казку, героями якої стають. Не потрібен ніякий акторський талант. Дитина може бути навіть сором’язливою. На сцені у казці є місце для всіх, а події кожного разу розгортаються по-іншому завдяки спонтанності Чарівника, який вже 18 років чекає дітей щонеділі об 11 годині в
Національному театрі для дітей Абракадабра.

«Пам’ятай, як не крути, як не верти,ти теж історія!»- під цим гаслом в
Бухаресті пройшов перший Міжнародний фестиваль оповідання «Усі ми історії».

Майстер-класи з оповідання, науково-практичної конференції та вечори різних
історій, музичні програми та поетичні читання, а також читання казок та розповідей
відомими казкарями в дитячих лікарнях – такими були конкретні заходи фестивалю.
Адріана Ене, організатор фестивалю, розповіла, що вирішила ініціювати цю подію,
коли вона усвідомила, що кожна людина є цікавою історією, якою варто поділитися
з іншими: «Це стало, як випливає з назви, цікавою історією – першим фестивалем оповідання.
«Усі ми історії», бо кожен з нас є історією або, як мені подобається казати, кожна
людина є збіркою казкових історій. А цей перший Міжнародний фестиваль
оповідання зібрав у Бухаресті оповідачів в Південної Кореї, Англії, Марокко,
Грузії, Туреччини та Румунії. Це був надзвичайно насичений захід з численними
подіями.»

Ідея прийшла Адріані Ене в минулому році, коли її запросили взяти участь у IV-му Міжнародному фестивалі мистецтва оповідання,
що відбувся в місті Араді. Тоді Адріана вирішила запропонувати подібний досвід і
мешканцям столиці. «У минулому році я була єдиним оповідачем з Румунії в
оточенні гостей з Гавайських островів, Португалії, Данії, Фінляндії. То була відмінна
зустріч у надзвичайній атмосфері, тому я сказала собі, що таку подію слід
провести й в Бухаресті. І ось, в цьому році, рівно через рік ми зуміли
організувати цей фестиваль в Бухаресті, що має вже чітку перспективу, з огляду
на успішне завершення першого видання. Вже працюємо над наступним фестивалем,
маємо список оповідачів, яких плануємо запросити: Джона Макені з Кенії, Клода Дельсоля
з Франції, Еріка Вольфа з Англії, Джеффа (Мейєра) надзвичайного гавайського оповідача
тощо. Плануємо ще раз запросити Алісію Донг-жо Банг з Південної Кореї. Фактично
ми вже розпочали підготовку до другого фестивалю.»

Історії та казки розказані на фестивалі завжди мають певну суть: любов,
бідність, доброта, надія, щастя, мужність, печаль, радість. Усі вони увійшли до
збірки історій, які розкривають мудрість наших предків. «Ми знаємо, що коли розповідаємо
нашим дітям різні історії та казки, всі вони мають певну мораль: добро,
мужність, впевненість у собі. Історії та казки, розказані на міжнародному
фестивалі відрізняються в першу чергу тим, що вони походять з різних частин
світу, куди важче дістатися, або які ніколи не доведеться відвідати. Так можна
почути історію, яку не доводилося почути раніше. Казки, розказані дітям завжди
створюють атмосферу радості. Вони містять музичні моменти, коли діти повинні
співати разом з оповідачем. Включають моменти, коли діти повинні вгадати про що
або про кого йде мова, чи зрозуміти мораль цієї історії. Часто ці оповідання
поєднують елементи моралі та активної участі публіки. Є історії, які просто
розказують, але оповідачі, в цьому випадку, роблять це надзвичайно майстерно.
Звичайно, що це дуже важливий міжкультурний обмін. Оповідач з Туреччини був
одягнутий в свій національний костюм. Він представив своє вбрання, а потім розповів
історію. Журналістка Тетяна Монтік з Грузії розповіла нам історію свого
журналістського досвіду, дуже гарну історію на Різдво у Києві, де вона писала
репортажі. Інші оповідачі наголосили на важливості матері в житті дитини або на важливості лагідності і пробачення в тій чи іншій ситуації. Історії дуже різноманітні,
але всі вони мають певну суть і мораль. Усі вони починаються зі слів «Жив та
був собі …» незалежно від того, якою мовою світу оповідання. Звичайно, що коли,
наприклад, мова йде про історію або казку з іншої країни, оповідач і перекладач
спочатку обговорюють її з тим, щоб перекладач знайшов найкращий варіант
перекладу.»

Ми запитали Адріану Ене, чи після стількох розказаних або почутих казок та
історій має вона одну найбільш улюблену: «Я дійсно маю одне улюблене оповідання,
що не є румунським, про мудрість і прощення. Воно мені дуже сподобалося, тому
що повертає трохи до суттєвих принципів людського існування, про які ми часто забуваємо
в умовах сучасного хаосу. Історія називається «Мудра людина вміє пробачити помилку»
і походить з Азії, де купці йдуть на своїх верблюдах через невеличкі селища аж
до Багдаду і в дорозі на них чекає чимало непередбачених подій, що
можуть змінити долю людини. Це історія як для дітей, так і для дорослих. Я почула
її кілька років тому, коли взяла участь у майстер-класі з оповідання за
кордоном. Тепер я розповідаю цю історію іншим, тому що, як кажуть: оповідачі зустрічаються,
щоб почути якомога більше історій та казок, а потім розповісти їх іншим, тому
що кожен оповідач залишає свій відбиток на відповідній історії. Не можна розказувати
її як той, від кого ти її почув, кожен робить це по-своєму.»

Перший Міжнародний фестиваль оповідання «Усі ми історії» завершився. Він був поверненням у
світ, здавалося б, дитинства, в якому казкові історії
та їх всесвіт перейняли трішечки душі кожного оповідача. Казковий досвід, до якого ми повернемося наступного року, коли відбудеться
другий фестиваль або всякий раз, коли ми не схочемо забувати, що й дорослі можуть насолоджуватися казковими історіями.