І цього року румунський фільм був добре представлений на Каннському кінофестивалі. П’ять румунських фільмів було відібрано для участі в сімдесятому випуску фестивалю: художній фільм Сьєраневада режисера Крісті Пую, короткометражний фільм 4:15 P.M. Кінець світу, сценарій і режисура Кетеліна Ротару і Габі Вірджинії Шарга (обидва дебютанти), шкільний короткометражний фільм Всі річки пливуть до моря, продукція UNATC в режисурі Александру Бадя (учасник у відділі Cinefondation) та дві постановки-переможниці: Випускний (приз за кращу режисуру присвоєний режисеру Крістіану Мунджіу) та Собаки режисера Богдана Міріке, лауреата премії критики ФІПРЕССІ у відділі Особливий погляд.
Крістіан Мунджіу має вже довгий список нагород в Каннах. Із чотирьох фільмів, зроблених ним дотепер, три були нагороджені на цьому фестивалі. 4 місяці, 3 тижні і два дні отримав у 2007 Золоту пальмову гілку, За пагорбами був удостоєний інших двох нагород у 2012 році: за сценарій та виконання, вручених актрисам Крістіні Флутур та Косміні Стратан. А в 2016 році Крістіан Мунджіу розділив премію Кращому режисеру з французом Олів’є Ассаясом, останній був нагороджений за фільм Персональний покупець. Це добре заслужене й почесне визнання, як вважає Крістіан Мунджіу, тим більше, що воно оцінене й публікою. Особливо закордонною публікою, навіть румунською діаспорою, оскільки Є багато ситуацій, коли насправді ми є більш популярними і шанованими в інших країнах, аніж в Румунії, додає румунський режисер, маючи на увазі і його колег.
Крім того, переваги публіки відіграють певну роль і у відборі сюжетів для його фільмів, як розповів нам Крістіан Мунджіу: Це переплетення між речами, які цікавлять і хвилюють мене особисто, і тими, про які я думаю, що мають вплив на громадськість. З цієї суми турбот я намагаюся побудувати фільм, який би не був соціально-політичним повчанням чи соціальним коментарем, а лише кінематографічним, із дією, з подіями… Наприклад, фільмом 4 місяці, 3 тижні два дня я не мав наміру зробити фільм, що засуджує комунізм, і не пропонував собі повернутися в той період, щоб зробити хроніку пізніх років комунізму. Я представив лише особистий випадок, який я знав про той час. Найважливішим є те, щоб люди відчували, що вони дивляться фільм. Якщо, окрім емоції, викликаних будь-яким художнім продуктом, цей фільм задає вам і кілька запитань, тим краще.
Останній фільм Крістіана Мунджіу Випускний не тільки ставить питання, але піднімає й одну з найболючіших дилем румунів і в той же час торкається однієї з найболючіших дилем суспільства: корупції. Більше того. Він робить зв’язок в часі з першою стрічкою Крістіана Мунджіу Захід з 2002 року – комедією про дилему тодішньої молоді: поїхати за кордон чи залишитися в країні. Останній фільм Випускний розповідає про тих, хто вирішив залишитися, але зіткнувся з тією ж дилемою, що стосується їхніх дітей.
Можна говорити про цикл, відкритий стрічкою Захід і закритий Випускним ? Крістіан Мунджіу: Я був би радий, якби цей цикл закрився. На жаль, гадаю, що цей цикл залишатиметься відкритим, і що ми передамо його нашим дітям. Я не очікував, що після 15 років після появи Заходу ми будемо в тому ж пункті. Я не очікував повернутися до цієї теми, я сподівався, що справи розвинуться по-іншому. Але тепер я переглянув тему з іншої перспективи, з перспективи батька, у якого набагато більше клопотів, ніж їх було 15 років тому. Тоді ми думали, що можемо змінити тутешній світ, в тому числі й для тих, у кого є діти. Сьогодні, коли я думаю, які поради повинні дати батьки своїм дітям, я розумію, що прогрес не є таким, якого б мені хотілося. І складно дати будь-яку пораду чи прийняти якесь рішення. Тож я повернувся до цієї теми, яка турбує багатьох батьків, які знаходяться у віці, про який думаю і я.
Богдан Міріке, чий перший художній фільм Собаки був номінований журі на кращий фільм у відділі Особливий погляд, дебютував як режисер короткометражного фільму Junkie в 2010 році. За його власним зізнанням, він відкрив для себе кіно в 30 років, коли почав писати сценарії. Тож постає природне запитання: що є найголовнішим у фільмі – розповідь, сюжет сценарію чи кінематографічна інновація? Богдан Міріке. У випадку мого фільму, я навмисно залишив розповідь на другому плані, тому що не дуже важко написати зв’язну історію від початку до кінця. Але я хотів поекспериментувати в тому, що стосується відчуттів. Тобто, я хотів запропонувати фільм, який би вдарив вас в сонячне сплетіння, але не обов’язково через історію, а через все, через атмосферу. Я хотів, щоб він мав вплив, який би не залежав лише від розповіді. Коли я говорю, що розповідь є на другому плані, це не означає, що вона недбала, а що має певні еліпси, певні частини, що не доведені до кінця, але можуть бути завершені глядачем, якщо він уважний.
Будучи сценаристом своїх фільмів, Богдан Міріке визнає, що початок нового фільму починається з амальгами відчуттів перед тим, як отримати конкретну форму на папері. Так сталося і у випадку фільму Собаки. Я пишу, спираючись на відчуття, емоцію, яка є в мені ще нечіткою, і поступово-поступово речі відстоюються і я починаю створювати історію довкола цієї емоції. У цьому випадку мова йшла про деякі спогади з часів, коли я був дитиною. Я провів декілька років у моєї бабусі в селі. Там я бачив іноді деякі конфлікти між місцевими жителями, деякі з них досить агресивні. Пройшли роки і я зрозумів, що мене, будучи дитиною, дуже налякали не стільки прояви насильства, як довільний характер того насильства. Мій фільм починається з румунської дійсності, але я не переслідував відтворювати реальність. Мій фільм не є реалістичним, герої говорять майже притчами, часи фільму мають певну поетичність. Мені навіть здалося, що там майже чеховська атмосфера. Але це мене цікавило зробити зараз. Якщо колись я відчую, що ці артистичні феєрверки є лише баластом і що я повинен наблизитися ближче до реальності, можливо, я зроблю і це.
Незалежно від того, який фільм обере Богдан Міріке створювати в майбутньому, його початки були багато обіцяючими.
