Протягом довгого часу, Бухаресту бракувало парків або громадських садів. Перший з них, що залишився популярним до сьогодення, є парк Чішміджіу, улаштований в середині XIX століття. Тому що столичним мешканцям так сильно сподобався новий центральний парк, що влада подумала побудувати ще один, на цей раз, на півдні. Вони вибрали для цього Пагорб Філарет, названий по імені митрополита, який володів значною земельною ділянкою в тій зоні.
Тоді ця ділянка була вкрита виноградниками, садами і болотами, а в 1848 році звідси підпалилася іскра революції в Бухаресті, місце маючи від тоді назву Рівнина Свободи. Теж тут знаходилося джерело питної вони. Однак тоді, в середині XIX століття, ідея улаштування парку не збулася. Коли почалося, проте, улаштування парку, дізнаємося від архітектора урбаніста Андрея Попеску, адміністратора сайту http://www.ideiurbane.ro/.: Роботи почалися в 1905 році і практично, парк з’явився рік по тому з нагоди Румунської загальної виставки. Отже, місцевій владі знадобилося близько 50 років, щоб збудувати щось конкретне там. Однак Бухарест не мав тоді так багато об’єктів у громадському просторі, із міським сучасним дизайном. Головним архітектором був француз Едуард Редонт. Його запросили зробити начерк. На підставі первісного проекту, інші три румунські архітектори (Штефан Буркуш, Віктор Штефенеску та Іон Беріндей) завершили цей план.
Новий парк, призначений для розміщення протягом декількох місяців виставкових залів загальної виставки, був розроблений таким чином, щоб міг продовжувати існування і після завершення цієї виставки. Був названий іменем Кароля І на честь тодішнього короля, який модернізував Румунію і перетворив її на незалежне королівство. До речі, виставка була організована з метою висвітлення досягнень держави протягом 40 років, від коли Кароль I став її королем. Багато з об’єктів встановлених тоді в парку можна побачити і сьогодні. Наприклад, дві статуї велетнів, здійснені скульпторами Фредеріком Шторком і Димитрієм Пачурею.
Хоча вони не розміщені на первісному їхньому місці, ці дві статуї залишаються емблемою парку, поряд з іншими пам’ятниками, про які розповість Андрей Попеску: Одним з пам’ятників, можливо, найбільш відомим є Башта Цепеша, яка була спочатку водосховищем. Але оскільки її можна було побачити на пагорбі з будь-якого куточку виставки, влада вирішила побудувати навколо цього водосховища замок. Башта є насправді будівлею, що перетворила водосховище на щось більш приємне для очей. З тих часів залишився в парку міст, для будування якого вперше було використано залізобетон. Так само проіснували до сьогодення фонтан, збудований із каменю, привезеного з усіх куточків країни, та Римські арени, що пережили невеликі зміни під час комуністичного режиму. Була збережена ідея амфітеатру під відкритим небом, який був розрахований на близько 5000 місць, що означало досить багато для того часу. Фонтан із зодіаком не був частиною виставки від 1906 року, але виник разом із першим відзначенням Місяця Бухареста в 1935 році, що проходив у парку Кароль I.
З настанням комунізму, парк змінив свою назву на «Парк Свободи, і на початку 60-х років, відбулися основні зміни його зовнішнього вигляду. Було зведено мавзолей на згадку про героїв соціалістів. Колись на місці мавзолею була Могила Невідомого солдата, розміщена там в 1920 році і перенесена до Мерешешть в 1958 році, перед початком зведення там нового пам’ятника. Після 1990 року, Невідомий солдат повернувся, однак, у парк Кароль І, який, до речі, повернувся й до своєї первинної назви.
