Tag: картини

Щорічна виставка
Бухарестської художньої галереї в
рамках Муніципального музею Бухареста
(MMБ) має особливе значення, оскільки вона
є частиною загального контексту
святкування 30-річчя франкофонії
в Румунії. Так, у палаці Суцу в центрі
столиці, одній із знакових локацій
Муніципального музею Бухареста,
відкрилася виставка «Між Румунією та
Францією. Чудова образотворча
подорож» – виставка, яку можна відвідати
до кінця вересня цього року.

Про
виставку ми поговорили
із заступником директора ММБ Еленою
Оларіу: Виставка відкрилася 17
листопада 2023 року і буде відкрита до 26
вересня 2024 року, тож у любителів мистецтва
є достатньо часу, щоб її побачити. У 2023
році в Румунії відзначалося 30 років
франкофонії, і саме тому була відкрита
ця виставка. Найважливіша ідея, яка
випливає з перегляду представлених
робіт, – це нерозривний зв’язок між
румунським і французьким мистецтвом.
Починаючи з XIX
століття, у другій половині століття і
особливо в першій половині XX
століття, аж до встановлення комуністичного
режиму, молоді румуни їхали до Європи
вивчати мистецтво. Вони навчалися в
Мюнхені та Парижі. У Парижі навчалися
в найбільшій художній академії світу
– Академії витончених мистецтв (Beaux
Arts), тому що Париж став світовим
центром мистецтва, принаймні у другій
половині XIX
століття.

Елена
Оларіу розповіла нам більше про історію
румунської франкофонії з точки зору
образотворчого мистецтва та про тяжіння
румунських художників до Франції,
особливо до Парижа. Елена
Оларіу також розповіла про початок
сучасного мистецтва в Румунії та
заснування вищої школи мистецтв
художником Теодором
Аманом (1831-1891): Теодор
Аман також їде до столиці Франції, щоб
вивчати мистецтво в Парижі. І він навіть
починає виставлятися в офіційних
салонах, які були великими художніми
виставками, найбільшими в Європі, де
виставлялися французькі художники, а
також художники, які навчалися у Франції,
або художники, які залишилися після
навчання в Парижі, щоб продовжити
блискучу кар’єру. Таким чином, Теодор
Аман здійснює свою велику мрію – навчатися
в європейській столиці мистецтва. Він
повертається до Румунії і засновує тут
Школу образотворчого мистецтва.

Заступник директора
Муніципального музею Бухареста (MMB)
розповіла про кількох
великих румунських художників (таких
як Ніколає Ґріґореску,
1838-1907, Іон Андреєску,
1850-1882 або Штефан Лукіан,
1869-1916), художників, чиї картини
можна побачити на виставці в палаці
Суцу, які зазнали впливу французького мистецтва:
Інший важливий художник, великий
майстер, національний митець
Ніколає Ґріґореску також
їде до Парижа, щоб завершити своє художнє
навчання. Багато з них раніше були
церковними художниками і поїхали до
Парижа, щоб навчитися сучасному мистецтву,
мистецтву станкового живопису, як ми б
сказали сьогодні. Андреєску
теж. У нас на виставці є його
цікава картина. …
Після Ґріґореску і Андреєску до Парижа
приїхав Штефан Лукіан,
який, хоча спочатку навчався в Мюнхені,
деякий час перебував у Парижі. Так що
це паломництво, скажімо так, дуже цікаве
паломництво між Мюнхеном і Парижем,
зберігається протягом тривалого часу.

Елена
Оларіу також описала надзвичайні
стосунки між румунським художником
Теодором Палладі та великим французьким
художником Анрі Матіссом: У Франції
румунські художники також ознайомлюються
із великими французькими
майстрами, … Палладі,
наприклад, дружить з Матіссом, і для
тих, хто не знає надзвичайної історії
румунської вишиванки,
він дарує французькому художнику
невелику серію надзвичайно зшитих
традиційних вишиванок.
Він дарує їх Матіссу, який також створює
велику серію мистецьких, графічних та
живописних робіт з цими селянськими
сорочками … Ці надзвичайні
зв’язки дали результати не лише на
мистецькому рівні, але й на рівні
просування румунської культури загалом,
і це дуже важливо відзначити.

Які ще художники
представлені на виставці Між Румунією
та Францією?: Серед інших важливих
художників, яких ми можемо побачити на
виставці, – Штефан Попеску, який дійсно
навчався в Мюнхені, але багато років
жив у Парижі. Кімон Логі, наприклад, ще
один важливий художник, який малює,
подорожує Францією і малює. Йосип Ісер,
Макс Арнольд, Штефан Константін
та багато інших художників, які коливаються
між Румунією та Францією. Нарешті, я
хотіла би згадати
про Сесілію
Куцеску-Шторк, яка представлена на
виставці серією графічних робіт і
картиною.

Наприкінці розмови
Елена Оларіу зазначила:
Ми вважаємо, що ця виставка повністю
відображає ці важливі відносини,
встановлені між Румунією та Францією,
особливо в міжвоєнний період, і пік,
якого досягло румунське мистецтво в
той період.

В
основі колекції музею лежить Пінакотека Александра та Арістії Аман, відкрита у Крайовів 1908 році, відповідно до заповіту вищенаведених двох крайовських
благодійників. Вона зберігалася протягом багатьох десятиліть в старому особняку
Єлени та Грегорія Лечану (батьків Арістії Аман). До картинної галереї входили
картини голландських, фламандських, італійських і французьких мистецьких шкіл
(як правило, картини вісімнадцятого століття), живопис і графіка Теодора Амана,
румунське та іноземне декоративне мистецтво, а також пожертвування різних
благодійників, серед яких: Ніколая Романеску і Жана Міхаїла (європейська
живопис), Корнетті, Гологовяну, які збагатили значно спадщину. Пінакотеку було
перейнято Музеєм Олтенії, а у 1954 році, вона стала самостійним Художнім музеєм
в палаці Жана Міхаїла.

Музей
був побудований між 1900 – 1907 роками французьким архітектором Полем Готтеро
на замовлення Костянтина Міхаїла (1837 – 1908 рр.) одного з найбагатших людей
Румунії тих часів. При будівництві палацу іноземні майстри, як правило
італійці, використали матеріали найвищої якості. Красива штукатурка, частково
позолочена, мансардні вікна, венеціанські дзеркала, пофарбовані стелі, люстри з
декораціями з муранського кришталю, колони, сходи із карарського мармуру,
стіни, оббиті Ліонським шовком, панелі та меблі наділяють приміщення палацу
елегантністю і витонченим смаком.

Палац
був покритий шифером і обладнаний ще з самого початку електричним струмом,
центральним опаленням і т.д. Сини Міхаїла, Ніколає та Жан, відкрили палац в 1909 році, після одного року від смерті батька.
Старший син, Ніколає (1873-1918 рр.), провів останні роки свого життя у
Франції, де він став францисканським монахом. Молодший син Жан (1875-1936 рр.),
жив у палаці і продовжив збільшувати своє майно, ставши одним з найбагатших
людей у ​​країні. Кажуть, що під час першої світової економічної кризи у період
1929-1933 рр., Жан Міхаїл поручився своїм майном за позики зроблені румунською
державою за кордоном. Але у 1936 році, 28 лютого, він помер. Будучи останнім
представником сім’ї – будучи неодруженим, бездітним і без ніяких інших близьких
родичів – все своє майно пожертвував румунській державі.

Протягом
років, у палаці відбулися деякі заходи, які заслуговують нашої уваги. Таким
чином, влітку 1913 року, у липні, під час Другої балканської війни, на короткий
час, король Кароль I жив у цьому палаці, і в 1915 році король
Фердинанд. Під час Першої світової війни, коли частина території Румунії була
тимчасово окупована Центральними державами, палац був резиденцією Німецького
командування для регіону Олтенії. Роки потому, в 1939 році, у період з 19
вересня по 9 жовтня, тут жив маршал Едвард Ридз-Смігли, глава Генерального
штабу польської армії, а з 5 листопада по 24 грудня того ж року, президент
Польщі Ігнацій Мосьцицький, із сімєю.

В
кінці літа 1940 року, в палаці відбулися румуно-болгарські переговори, після
чого 7 вересня, наша країна уступила Болгарії Південну Добруджу. З 24 по 31
жовтня 1943 року, у палаці відбулася виставка Тиждень Олтенії, під
покровительством короля Міхая І. З цієї нагоди мешканці міста Крайова могли
вперше побачити розкішні інтер’єри палацу. З вересня 1944 року, палац був
Штаб-квартирою 53-ї армії 2-го Українського фронту, командувачем якої був
генерал Манагаров. Восени того ж року, протягом п’яти тижнів, в палаці жив і
Йосип Броз Тіто, а у вересні 1944 року був укладений договір між Національним
комітетом визволення Югославії і Вітчизняним фронтом з Болгарії, угода яка
поклала край війні між Югославією та Болгарією. Звідси Йосип Броз Тіто керував
всіма операціями з визволення Белграду, що успішно завершилися 20 жовтня 1944
року. Зсерпня1954 року, у Палаці Жана Міхаїла діє Художній музей міста Крайова.

Отже,
основним фондом музею була Пінакотека Алескандра та Арістії Аман,
до якої приєдналися важливі картини румунських художників, так що колекція
музею нараховує зараз понад 12.000 творів мистецтва. З 1962 року твори
мистецтва Крайовського художнього музею беруть участь у великих міжнародних
виставках, організованих в більш ніж 20 країнах Європи, Азії та Північної
Америки. Національна художня галерея, відкрита вперше у 1954 році і
відреставрована у 70-х роках на першому поверху Палацу Жана Міхаїла,
представляє на тих понад 500 картинах живопису, графіки, скульптури та
декоративно-прикладного мистецтва, розвиток румунського мистецтва із XVII століття
до сучасного мистецтва кінця ХХ століття. По тих 11 залах першого поверху
відвідувач може милуватися живописом релігійного характеру, тобто іконами та
фресками XVII-XVІІІ століть, коли бере свої початки перший стиль румунського мистецтва -
кантакузіно-бринковянський – еквівалент європейського бароко.

Із
почесного залу музею, відвідувач потрапляє в Європейську художню галерею. На
стінах першого приміщення виставлені картини голландської школи мистецтва.
Виставлені тут картини належать дрібним майстрам XVII ст. У наступному приміщені виставлені картини фламандської школи живопису XVII
століття. З низкою особливостей протилежних нідерландському живопису, фламандський живопис цього періоду характеризується, через
надзвичайні політичні, соціальні, економічні та культурні умови, тематикою
перенасиченою релігійними і міфологічними сценами.

До
важливих картин фламандської школи живопису музей відносить картину Лот і його
дочки, намальована в Антверпені близько 1550 року, анонімним художником. Наступні два зали присвячені французькому мистецтву. Виставлені тут твори
живопису, скульптури та декоративно-прикладного мистецтва датуються XVII-XIX
століттями. Серед найбільш важливих картин, якими відвідувачі можуть милуватися
в цих двох залах, є Пейзаж, який зачаровує майстерністю анонімного художника
кінця сімнадцятого століття (зі школи Клода Лоррена) та Дитина з собакою,
портрет П’єра Миньяра (1612-1695 рр.). Останній зал галереї європейського
мистецтва був зарезервований для італійського живопису. Виставлені тут картини
належать різним мистецьким школам і моментам XVI-XVIII ст.

Велика заслуга проявити себе на нинішній артистичній сцені Нью-Йорка. Навіть якщо не захопили біржу сучасного мистецтва, той факт, що успішно представили масштабну виставку, розміщену в галереї в самому серці північноамериканського мегаполісу, – це не дрібниця. До речі, виставка Інший Схід, організована в Галереї RIVAA у період 18 травня – 9 червня 2019 року) є результатом докладених зусиль протягом майже року Румунським інститутом культури в Нью-Йорку. Доріан Браня, директор інституту уточнює: Це далекосяжний проект, оскільки він включає всіх представників відділу живопису Національного університету мистецтв Бухареста. Йде мова про поважних вчителів, особистостей художньої освіти Румунії, а також про талановитих художників, відомі імена сучасного румунського мистецтва. 11 художників влаштували надзвичайну виставку. Її назва Інший Схід виникла з бажання запропонувати інший погляд того, що зазвичай вважається східноєвропейським мистецтвом. Розсіяти певні упередження, що існують у Західній Європі, можливо, навіть у Північній Америці, згідно з якими східноєвропейське мистецтво було б незначним, трохи застарілим з точки зору нових формул і нових естетичних ідеологій. Виставка зуміла точно і цікаво доказати, що румунське мистецтво – сучасне, більше того, що художні стилі художників різних поколінь, охоплюють дуже широкий спектр. Іншими словами, можливо, що найпотужнішим посланням була свобода вираження поглядів, необмеженого експерименту та мужності.

Ми дізналися, що присутня численна публіка на відкритті виставки, а також протягом наступних днів, була створена зокрема з американців. А це зовсім не дивно. Зрозуміло, виставку відвідали й представники румунської громади в Нью-Йорку. Створюється враження, що місце, де була організована виставка, Галерея RIVAA, розташована на острові Рузвельта, поруч з Манхеттеном, координована асоціацією мистецтва Roosevelt Island Visual Art, була одним з «інгредієнтів» успіху. Однак, говорячи про мужність, сам проект є частиною великої відважної програми. Про це говорить з ентузіазмом Доріан Браня, директор Румунського інституту культури в Нью Йорку: Ми не хочемо, щоб цей проект, який користувався великим успіхом, був єдиною, скажімо, випадковою ініціативою. Він є частиною програмного нашого підходу, а саме за допомогою кількох основних каналів комунікації представити якомога краще та ширше сучасне румунське мистецтво і, можливо й класичне в Сполучених Штатах Америки. Ми зацікавлені ввести довгострокові партнерські відносини й з іншими галереями або художніми музеями, куди трохи важче потрапити. Ми в постійному зв’язку з тими, хто складає програми, крім кураторів та інших вирішальних осіб, які представляють такого роду галереї. Я сподіваюся, що такого роду партнерства будуть успішними та що дадуть нам можливість брати участь в більш престижних галереях. І не востаннє, ми розробили дуже добрий план дій щодо підтримки румунських художників брати участь у великих фестивалях в Сполучених Штатах Америки, у великих художніх виставках в Нью-Йорк, Майамі або Лос Анджелесі. Це бачення нашої команди, і ми сподіваємося що будемо мати ресурси, необхідні для його виконання.

Адже кожен проект починається з мрії. Принаймні так нам говорять. Стільки часу, скільки ми довіряємо цьому проекту та не відмовляємось від перших перешкод, шанси на успіх великі. Я думаю, що це одна з тих ідей, які залучають людей з усього світу до Нью-Йорк, справжнього краю всіх можливостей у галузі мистецтва.

Коли втекла з Румунії в 1979 році з підробленим паспортом Маріана Гордан
ризикувала отримати тридцять років комуністичної тюрми, бо «подружилася з британськими імперіалістами». Вона досі переконана, що якби залишилася в Румунії,
не вижила б. Натомість Лондон, місто, в якому вона живе майже 40 років, надав їй всі
умови, аби спокійно творити та визнав і винагородив її мистецтво.

Маріана
Гордан виставила свої роботи ​в найвідоміших лондонських галереях, як наприклад
Пітшангер та ACAVA і здійснила твори монументального живопису на трьох
центральних станціях лондонського метрополітену: OxfordCircus, TottenhamCourtRoad і FinsburyParkStation. Так само вона мала персональні виставки у Парижі, Венеції, Флоренції,
Авіньйоні, Ульмі, Берліні, Токіо, Сіетлі, Вашингтоні. Вона вважається портретістом
через відсутність «стилю» в академічному сенсі цього слова. «Я надаю перевагу експерименту,
намагаючись забути те, чому навчилася в художній школі і використовувати те, чому
я навчилася в музеях і в повсякденному житті. Мистецтво є для мене особистою
справою, а не творінням відповідно до моди чи до певного стилю», – говорить
Маріана Гордан.

Незадовго до втечі з Румунії Маріана не склала вступний іспит на Факультет
мистецтва. Під час іспиту члени комісії визнали її талант, але прямо сказали. що цього не достатньо: «Моя мати була дуже налякана
тим, що це може зруйнувати мою кар’єру. Тому що вона знала, що я художниця і не прийму
іншу альтернативу, не погоджуся з іншою професією. Після провалу іспиту я ледь знайшла роботу у приймальні готелю на узбережжі
Чорного моря. Там, я зробила кілька портретів туристів, прості начерки, не подумавши
про те, що ці люди хвалитимуться ними. Коли про це дізналися органи, директор
готелю представив власну версію, кажучи, що я брала гроші за портрети, тому що вважала,
що я взяла гроші і не поділилася з нею. Наступним кроком було моє звільнення з
роботи і арешт, навіть якщо грошей у мене не знайшли. Англійські туристи, яким я
зробила портрети зайняли позицію, сказавши, що мене звільнили несправедливо і написали
петицію, в якій зазначили, що я не сказала нічого поганого про державу, що я не
брала грошей за портрети і була звільнена несправедливо. Ба більше, я пізніше дізналася,
що ці англійці бути активістами та зібрали на мою підтримку підписи й інших
туристів на узбережжі. Але це тільки ще більше збурило пристрасті, так що
вранці я прокинулася арештована за звинуваченням в організації незаконного
страйку, а потім в заколоті проти румунської держави. І ці англійці знайшли для
мене підроблений паспорт і вивезли мене
з країни. Після моєї втечі про це ще протягом трьох місяців писали в газетах і
я отримала чимало погроз від Секурітатє.»

Маріана Гордан написала свою вражаючу історію життя в книзі «Мої спогади
з часів холодної війни», опублікованій в 2015 році видавництвом Хармід у місті Бістріца-Несеуд.
У своїй книзі Маріана присвятила багато сторінок культурним відмінностям між
комуністичною Румунією 70-их років і Великою Британією: «Перший культурний шок я
пережила коли стикнулася з британською ввічливістю. У поліцейській дільниці, до
якої я звернулася, аби повідомити про мій підроблений паспорт і попросити
політичний притулок, коли жінка-поліцейський принесла мені чашку чаю, я була
переконана, що мені принесли наркотики. Я не могла собі уявити, що поліцейські
можуть бути такими ввічливими, посміхатися і ставитися до тебе як до людини. Це
була величезна різниця в порівнянні з Румунією,
де влада та міліція ставилися до кожного з нас як до тварин. Коли я побачила,
що їхні поліцейські настільки відрізняються від румунських міліціонерів, я подумала,
що це якась пастка. Я навіть не уявляла собі, що люди в уніформі можуть
ставитися до тебе по-людськи. Другий культурний шок я пережила щойно після
прибуття до Великобританії. Моїм першим контактом там був скульптор Паул Нягу, за
його порадою я пішла до Університету Дарема і записалася до Факультету мистецтва.
Я була вражена тим, що не треба складати іспити, тільки пройти співбесіду і презентувати
портфоліо своїх робіт. Після розмови з членами приймальної комісії мене
прийняли з похвалами. І я подумала: яка цивілізована країна, як просто тут поступити.
Але все змінилося, коли почалося навчання. Я була шокована тим, що більшість
моїх однокурсників і викладачів поділяли ліву ідеологію і не просто ліву, а троцькістського
типу. І це в контексті холодної війни. Для мене, людини, що походила із зомбованої
країни, було незрозумілим, як люди, які живуть у вільній країні можуть казати,
що хочуть створення світового уряду.»

У 1984 році Маріана Гордан взяла участь у відкритому конкурсі на нову
скульптуру Клемента Еттлі, прем’єр-міністра Великобританії щойно після
закінчення Другої світової війни. Скульптура мала бути розміщена в центрі
Лондона, навпроти бібліотеки Лаймхаус. З п’ятисот проектів, журі на чолі з
Елізабет Фрінк, обрало роботу Маріани Гордан. Але члени журі дещо змінили своє
рішення, коли дізналися, що обрали проект двадцятип’ятирічної дівчини, яка походить
зі східноєвропейської країни. Таким чином Маріана залишилася тільки моральним переможцем
конкурсу, а гроші та право звести проект отримав наступний конкурент. Після
1989 року Маріана Гордан почала виставляти свої твори й в Румунії. Її картини та скульптури можна було побачити в
Бухаресті, Тиргу-Муреші, Клужі і Бістріці. Остання виставка Маріани Гордан, що
відбулася у березні в Центрі архітектурної культури Союзу архітекторів Румунії,
мала назву «Весна, весна, усередині та зовні». «Весна усередині, – каже Маріана
Гордан, – має на увазі весняне
прибирання будинку, зокрема підлоги, пофарбовані в абстрактно-експресіоністському
стилі та розкішно лаковані. «Весна зовні» являє собою колекцію невеликих картин (приблизно 20х20
см) в техніці олійного живопису сграффіто, яка припускає нанесення декількох шарів
фарби, що вирізняються за кольором, а потім ручкою пензля фарбу зіскрібають на різну глибину, щоб
оголити шар з потрібним кольором.