Tag: кераміка

Йдучи звивистими дорогами на пагорбах, що піднімаються з Хорезу, можна потрапити
на Вулицю Оларі, де розміщені будинки-майстерні гончарів цього регіону. По
обидва боки дороги на вас чекають ганки будинків, переповнені керамічними
предметами, прикрашені огорожі, вікна та двері, на яких висять тарілки, глечики
та чашки. Все це говорить про колір, радість та румунську традицію, що
передається з покоління в покоління. Ми зупинилися у майстерні гончара Міхая
Биску, Мілу як його називають близкі та друзі, щоб говорити про цю особливу
кераміку та про те, як вона виготовляється.

Міхай Биску розповів нам: «Коли говоримо про
Хорезу, ми говоримо про єдине місце в країні з двома брендами ЮНЕСКО: кераміка
Хорезу та монастир Хорезу. Кераміка Хорезу стала відома по всьому світі,
зрозуміло і після того як вона була введена до нематеріальної спадщини ЮНЕСКО,
тому що йде мова про унікальний декоративний посуд у світі. Гончарі з Хорезу використовують
багато традиційних інструментів, таких як: змішувач для очищення землі, гончарне колесо
і гребінець для формування, видовбаний бичачий ріг, гусяче перо, тонка паличка з дротяним
наконечником для прикраси. У нас як вже всім відомо, головний символ
це «Хурезький півень», потім є й інші, так би
мовити, другорядні символи, такі як: дерево життя, риба, змія, сонце, спіраль
життя та інші традиційні мотиви: павук, колос пшениці, павинів хвіст, квітка,
конюшина тощо. Наш декор є поєднанням традиційних мотивів, поєднанням між
мотивами та символами та поєднанням символів.»

Керамічні предмети Хорезу є одними з найрізноманітніших: від дрібних до великого
розміру предметів. Ось як описує їх гончар Міхай Биску: «Коли говоримо про
кераміку Хорезу, ми говоримо про предмети та зокрема про тарілки розміром від 8
до 40 сантиметрів. Можу похвалитися тим, що у 2000 році я зробив щось нове, відміне
від покоління мого батька, яке виготовляло предмети Хорезу, йде мова про дуже
великі за розміром посудина. Крім того, я виробив кухлі, стаканчики для горілки
і тарілки з кутами. Я виробив також магніти та навіть глиняні раковини.»

Гончар Міхай Биску розповів як він навчився цьому ремеслу та про секрети
цієї традиційної професії: «Це ремесло передається від батька до сина. Я
навчився цьому ремислу в дитинстві, вивчив давню техніку вироблення тоді, коли
приготував батькової глину та готував фарби, обертаючи їх ручно, бо не було
електродвигунів. Глина походить з нашої місцевості, від пагорба Деалул Улмулуї,
звідки я її добуваю восени для цілого року. Я використовую бульдозер, щоб
викопати 2 метри, поки знаходжу найкращу сировину, а потім разом з кількома
людьми перебираю її від смітття, бо вона повинна бути жирною та без вкраплень
каменів. Я привожу цю глину додому та залишаю її на подвір’ї всю зиму, оскільки
мороз і відлига призводять до подрібнення глини. Двічі ставлю глину у змішувач, розминаю глину в руках так вона стає дуже
доброю для моделювання. Фарби, які я використовую є натуральними, приготовані
мною із грунтів. Білий, червоний і чорний – це просто кольори грунтів, а
зелений колір я отримую через комбінацію оксиду міді та каоліну (білого
грунту), в той час як синій колір є результатом поєднання кобальту з білим
грунтом. Потім слідує наступний крок: моделювання, тобто виробити бажану форму:
тарілку, миску, чашку. Наступний етап – це прикрашення – найбільш цікавий та
важливий етап. Об’єкт прикрашається у свіжому вигляді, тому що фарби, які
зроблені із землі укріплюють об’єкт.Оскільки 70-80% наших виробів висять на стіні, я роблю підвісну дірку, потім накладаю штамп на них зі своїм ім’ям. Я
ставлю їх сушитися. Коли вони повністю висохнуть, ставлю їх у піч, де випалювання триває близько 8 годин при температурі 850 градусів. Наступного дня я вибираю їх з печі, накладаю на них емаль і знову опалюю при температурі 1020 градусів і так доходиться до кінцевої форми об’єкту.»

Наприкінці
нашої дискусії майстер-гончар Міхай Биску розповів історію, яку знає від свого
батька про господаря Волощини Константіна Бринковяну (1654-1714), який був
канонізований як святий мученик. Константін Бринковяну заснував церкви та
монастирі, під час його правління румунське мистецтво та культура зазнали
надзвичайного розвитку: «Кераміка у нашій місцевості виробляється з часів
Константіна Бринковяну, його друга пристрасть після церкви, було гончарство,
тому ми зберегли бринковянський стиль декору.»

Весна спонукає до довгих прогулянок та чудових відкриттів. Таким чином, в Бухаресті, в ході ІУ випуску Днів мистецтв вогнів, кілька візуальних митців зі спеціалізаціями у виготовлені керамічних, скляних та металевих мистецьких творів чекали на відвідувачів у їх майстернях.

Зустріч з надзвичайним, оглядовий тур майстерень бухарестських митців, які готові виявити вам секрети мистецтв вогню.

Давід Леонід Олтяну, митець, який виробляє керамічні та скляні мистецькі твори, один із учасників заходу розповідає: Залежно від цікавості відвідувачів, ми намагаємося пояснити їм, звідки ми рушили і куди дісталися, а також що ми хотіли виразити нашими творами. Ми також пояснюємо технологію виготовлення скляних або керамічних творів. Ми з нетерпінням чекаємо всіх зацікавлених: інженерів, юристів, лікарів, які дивляться на ці речі інакше. Нашою роботою цікавилися як малі діти, так і люди третього віку. Це персональна майстерня митця, тобто це не галерея, де предмети мають свої місця. Тут ми живемо, відчуваємо і працюємо.

Марія Пашк, заступник голови Асоціації проекту Сучасники, яка задумала цей захід, розповіла нам про історію «Днів мистецтв вогню»: Дні мистецтв вогню почалися з дослідження, яке ми зробили з колегами, що складають Барометр культурного споживання. Тут респонденти, коли їх запитали які саме декоративні мистецтва знають, відповіли гончарні. Гончарство це скоріше ремесло, ніж мистецтво. Таким чином, ми зрозуміли, що існує нагальна необхідність у тому, щоб громадськість знала, що у нас є митці, які виготовляють металеві твори мистецтва, майстри виробники гобеленів, і що люди можуть купити ці предмети прямо в майстернях цих митців. Критерієм відбору було те, щоб митці були членами Спілки образотворчих мистецтв. Ми уклали партнерство зі Спілкою образотворчих мистецтв Румунії і повідомили філії декоративного мистецтва про те, що ми хочемо започаткувати цей проект, і видатні митці відгукнулися на наш заклик.

Дні мистецтв вогню призначені для того, щоб привернути увагу публіки до митця, до його майстерні, щоб він міг пояснити шлях творів мистецтва від майстерні й до місця виставлення. Марія Пашк звернулася із закликом: Я хочу закликати людей відвідувати майстерні митців, оскільки вони дійсно унікальні місця. Це виняткові місця, де ідеї набувають форми. Це люди, з якими ви можете увійти в контакт. Це може бути єдиним шансом у житті зустрітися з митцями і побачити їх твори прямо у майстернях.

Інше запрошення надійшло від Марії Чоате, митця-кераміста: Ми запрошуємо вас, практично, у секретний простір нашої майстерні, де ми обробляємо керамічний матеріал. Це наша лабораторія, де ми створюємо і де народжуються наші твори, які ми потім виставляємо. Це хороше місце для відвідувачів побачити етапи всього процесу виготовлення твору, бо у сфері кераміки це дуже складний процес, який починається з аморфного шматка глини, і набуває життя, енергії, остаточної форми.

Який досвід чекає на відвідувачів майстерень, ми дізнаємося теж від Марії Чоате: Ми практично показуємо їм трохи технологічного процесу, показуємо їм на твори, пояснюємо їм технологічний процес. Ми також можемо показати їм твори, що знаходяться в процесі створення, і відвідувачі можуть навіть намагатися трохи погратися із глиною. Це підхідний момент для них ознайомитися з якомога більшим числом таємниць митця.

Митець Давід Леонід Олтяну розповів, що іноді помилка обробки може отримати художню валентність: Пояснюємо людям багато чого, про що вони не знали, як треба обробляти кераміку або навіть скло, як моделюється скло, при якій температурі, які барвники використовуємо. І дізнаючись про все це, про весь технологічний процес, дивляться на результат іншими очима.

Щоб дізнатись, які саме майстерні ви можете відвідати, завітайте на інтернет-сторінку за адресою ateliere.ro. Крім того, існує й додаток Майстерні для смартфонів, який може довести вас до дверей майстерень.

Підкорений в 106 році римським імператором Траяном і ставши потім протягом 165 років, Римською провінцією Дакія, регіон цей охоплював центральну частину сучасної Румунії в середині Карпатської дуги, простягаючись на півдні та південному-заході аж до Дунаю. Багато з територій, населених тоді даками залишалися вільними, але, під культурним та економічним впливом Римської імперії.

Одна з цих територій населених вільними даками знаходиться на півночі сучасної Румунії, а саме в Сатумарському повіті. Археологічні знахідки доводять інтенсивні торговельні зв’язки між вільними даками і римським правлінням. Такими є дакійські печі для виготовлення керамічних виробів, що були виявлені в н.п. Медієшу Ауріт. На даний момент, ці археологічні знахідки вважають найбільшим центром керамічного виробництва по всій Європі, у римській добі. Перші археологічні розкопки були проведені тут в період між 1965 і 1967 роками, коли було виявлено 10 печей. У 2000 роках дослідження було відновлено, і від тоді, практично щороку, число виявлених печей збільшилося, досягнувши майже 260. У них спалювали даки особливо велику керамічну посудину, понад одного метра висоти, з діаметром, що іноді перевищував 200 см. Виявлені предмети, а також печі, датуються II-III століттями н.е. і являються, практично, ровесницями римської провінції.

Археолог Роберт Гінделе, відповідальний археологічних розкопок з Медієшу Ауріт, розповість про інші особливості району, де було виявлено гончарні печі: Це місце є унікальним, тому що це було майже промисловим селищем, що зосереджувалося на виробництві керамічних виробів. В інших місцях, ці райони печей були розміщені поблизу населених пунктів. У цьому випадку, мешканці проживали у зоні печей, а їхнім способом життя було виробництво керамічних предметів. Це місце розташоване на відстані 100 км від римського міста Пороліссум (нині село Моїград у повіті Селаж). Тому ми не виключаємо, щоб цей гончарний центр частково забезпечував і римську армію. Ми виявили кілька римських військових предметів, що вказували на присутність римської армії в цьому районі. Зовсім недавно, в останні роки, всього в трьох кілометрах від печей, ми виявили центр залізної руди. В принципі, на всій цій території проводилася інтенсивна промислова діяльність.

Під час кожних археологічних розкопок було виявлено десятки тисяч шматочків керамічних посудин. Деякі з них вважаються фахівцями – «етнічними показниками». Якими є, отже, стилістичні елементи, за допомогою яких археологи відрізняли дакійську кераміку від німецької, наприклад, дізнаємося теж від Роберта Гінделе: Можна сказати, що ця територія була заселена і посудину виробляли вільні даки. Дуже цікавим є те, що в цьому районі було виявлено також німецькі археологічні розкопки. Але в Медієшу Ауріт було знайдено тільки дакійські артефакти. Це дакійська кераміка, архаїчна, моделювали її вручну. Вона є специфічною і ми знаємо її віддавна за допомогою типових моделей третього століття: чашка даків, горщик з періоду королів Децебала та Буребісти, тобто до римської окупації. Ці традиційні архаїчні форми використовувалися до четвертого століття н.е.

Частина керамічних фрагментів, виявлених в Медієшу Ауріт, у повіті Сату-Маре, експонуються в різних музеях країни. Крім того, певна частина археологічних розкопок відкрита для туристів, які можуть бачити на місцях відомі дакійські гончарні печі і можуть побачити як працюють там археологи.